Реферат на тему
Операції нд міжнародному валютному ринку. Світові ринки золота
Економічне значення золота полягає в його використанні протягом
значного історичного періоду як грошового товару поряд з іншими
благородними металами, а з кінця XIX ст. — монопольне. Золото служило
основою грошової і валютної систем. Однак з часом, у результаті
офіційної демонетизації, золото вийшло з грошового і валютного обігу й
осіло в скарбах, а операції з цим благородним металом відбуваються на
особливих ринках.
У світі існують спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється
регулярна його купівля-продаж. Це ринки золота.
Золото на ринки поставляється у вигляді стандартних зливків:
• зливки міжнародного зразка в 400 тройських унцій (12,5 кг) з пробою,
не менше 995;
• великі зливки з пробами від 900 до 916,6 і вагою в декілька
кілограмів;
• малі зливки від 1005 до 990 г.
Об’єктами операцій на ринках золота виступають також золоті монети як
старого карбування, так і сучасні ювілейні та сувенірні монети.
Сьогодні функціонує понад 50 ринків золота:
• 11 — у Західній Європі (Цюріх, Париж, Лондон, Женева та ін.);
• 14 — в Америці, 5 — у США;
• 19 — в Азії;
• 8 — в Африці.
Провідне місце належить ринкам золота в Лондоні та Цюріху. Залежно від
режиму, який надає держава, ринки золота поділяються на:
• світовіринки (Лондон, Цюріх, Нью-Йорк, Гонконг, Дубай та ін.);
• внутрішні вільні (Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро);
• місцеві контрольовані (Афіни, Каїр);
• чорні (Бомбей та ін.).
Після Другої світової війни виник вільний ринок золота. У 1961 p. біло
організовано Золотий пул, до якого ввійшли США та провідні країни
Західної Європи. Мета пулу — підтримувати ціну золота на вільному ринку
на офіційномі рівні. Проіснував він до 1968 p.
На зміну Золотому пулу в 70-ті роки прийшли золоті аукціони — продаж
золота з публічних торгів. Такі аукціони періодично проводились МВФ,
урядами США, Індії, Португалії та ін.
Так, відповідно до Ямайської угоди МВФ з 1976 по 1980 p. провів 45
аукціонів і реалізував 777,6 т золота, США у 1978—1979 pp. на 19
щомісячних аукціонах реалізували 491 т золота на суму 4,1 млрд дол.
Індія в 1978 p. провела 7 аукціонів, продавши 6 т золота у офіційних
резервів з метою боротьби з нелегальним ввозом золота з-за кордону.
Наприкінці 90-х років намітилась тенденція продажу золота центральними
банками ряду країн і МВФ з метою поновлення своїх валютних резервів.
Лише у 1997 p. 14 центральних банків продали 825 т золота. Так,
частковий продаж своїх золотих запасів (від 1/3 до 2/3) здійснили
Нідерланди, Бельгія, Австрія, Канада, Австралія. Аргентина реалізувала
весь свій золотий запас — 125 т золота.
Загалом, останнім часом центральні банки ряду країн приступили до досить
масованого збуту своїх золотих активів. Це пояснюється тим, що з часом
ключова роль у забезпеченні гарантій стабільності національних валют все
більше відводиться не золоту, а стабільності й силі власних економік та
економік країн-емітентів і постачальників резервних валют.
Однак у фінансовому світі продовжує існувати і протилежна тенденція.
Так, віце-президент Швейцарського національного банку Жан-П’єр Рот
зазначає, що золото продовжує відігравати роль валютного резерву,
особливо під час кризи, й ті, хто очікує від нас масованих продажів
золота, будуть дуже розчаровані. Президент Бундесбанку Хане Тимайєр
заявив, що банк не збирається продавати свій золотий запас, хоча такі
пропозиції на ринку існують.
Простежується тенденція, коли провідні світові країни, особливо емітенти
резервних валют, поки що не наважуються реалізувати свої золоті запаси,
а деякі країни, що розвиваються, користуючись тимчасовим зниженням цін
на світових ринках, активно закуповують благородний метал.
Слід зазначити, що на діяльність світових ринків золота впливає
подвійний статус цього металу, який, будучи цінним стратегічним
сировинним товаром, одночасно є реальним резервним і фінансовим активом.
Централізовані запаси монетарного золота наприкінці XX ст. становили
близько 35 тис. т. Однак деякі фахівці вважають, що офіційні дані, які
публікуються МВФ, не включають деякі секретні й приховані фонди,
особливо характерні для країн Близького Сходу.
Юридична власність на національні золоті запаси в більшості країн
належить центральним банкам, казначействам або спеціальним державним
установам (фондам). Франція, наприклад, зберігає золоті запаси в
Центральному банку, в Італії вони розділені між Банком Італії та
валютним бюро Міністерства фінансів.
Найбільшими власниками золота є США, ФРН, Швейцарія, Франція, Італія,
Бельгія, Нідерланди. На промислове розвинуті країни припадає близько 83
% світових централізованих запасів золота. Великим власником золота є
Міжнародний валютний фонд.
Загальна кількість золота, яким користується сьогодні людство і яке
знаходиться в банках, у приватних осіб у вигляді монет, зливків,
прикрас, накопичувалася тисячоліттями. З 1493 по 1993 p., тобто за 500
років, було взято на облік 110 тис. т видобутого золота, а за всю
історію його видобутку, яка налічує близько 6 тис. років — понад 125
тис. т.
ih
`„7
орічно понад 50 т золота. Приблизно 65 т іде на зубопротезування. Все
інше осідає в приватних колекціях, сховищах та використовується для
карбування монет.
Найбільшим у світі видобувачем золота є Південно-Африканська Республіка,
яка щорічно дає понад 22 % загальносвітового видобутку золота (1970 p. —
79 %). У цій країні на 39 шахтах і рудниках золотодобувної галузі,
більшість з яких знаходиться на глибині 2—4 км, працює понад півмільйона
чоловік.
Досить значним видобувачем золота був у свій час Радянський Союз. Інша
справа, яких неймовірних зусиль це коштувало в’язням сумнозвісного
ГУЛАГу, вже наприкінці 1933 p. Сталін, даючи інтерв’ю американському
кореспондентові Дюранті, зазначив, що кількість видобутого за той рік
золота удвоє перевищила рівень видобутку царського часу, тобто досягла
близько 120 т (у 1914 p. Росія видобувала 59,2 т золота, а близько 1600
т його зберігалося в сховищах Держбанку). У 1936 p. річний видобуток
перевищив 130 т.
Перші офіційні дані про валютні запаси СРСР було опубліковано в 1953 p.
Вони становили на той час 2050 т. У тому ж році було продано за кордон
148,7 т і направлено на потреби народного господарства 5,2 т золота.
Однак підрахунки показують, що до 1953 p. було видобуто загалом не менше
2,5 тис. т золота. Близько 4— 5 тис. т було реквізовано у Російської
православної церкви, відібрано у так званих класове ворожих елементів,
вивезено з республіканської Іспанії, переможеної Німеччини, країн
Східної Європи. Тобто загалом у сховища СРСР надійшло близько 15 тис. т
золота. Максимальна його кількість була видобута у 1988 p. — 304 т.
У період так званої перебудови, особливо в останні її роки, СРСР щорічно
продавав за кордон колосальну кількість цього благородного металу, щоб
хоч якось підтримати агонізуючу систему. Так, у 1989 p. було вивезено
245,5 т, а в 1990 — 474,6 т золота.
На момент розпаду СРСР його золоті запаси оцінювалися в 240 т, хоча ця
цифра, безперечно, принаймні на порядок занижена, а сьогодні незалежна
Росія не зацікавлена в оприлюдненні більш точних даних з причини хоча і
гіпотетичних, але справедливих вимог щодо поділу золотого запасу СРСР
між його колишніми республіками — нині незалежними державами.
Максимальна кількість золотих резервів — 77 % від загального світового
запасу — припадає на промислове розвинуті країни. Так, станом на 1996 p.
одинадцять країн володіли офіційними золотими резервами, що разом
становили понад 25 тис. т. Серед них: США — 8147 т, Німеччина — 3700,
Франція — 3182, Швейцарія — 2600, Італія — 2592, Нідерланди — 1352,
Бельгія — 974, Японія — 753, Велика Британія — 717, Португалія — 625,
Росія — 500 т.
Стосовно щорічного видобутку золота в окремих країнах світу, то він
становить:
• до 50 т — Гана, Канада, Чилі, Бразилія, Перу;
• від 50 до 100 т — Узбекистан, Індонезія;
• 250 т — Австралія;
• понад 300 т — США;
• понад 450 т — ПАР (1970 p. — 1000 т).
Частку країн у світовому видобутку золота показано на рисунку 3.1.
Наприкінці минулого століття склалося приблизно таке співвідношення між
сферами використання золота: офіційні золоті резерви країн — членів МВФ
і міжнародних організацій — 33,8 тис. т; накопичення приватних осіб —
25,4 тис. т; промислово-побутове використання — 34 тис. т (рис. 3.2).
На світові ринки золото потрапляє через посередників — дилерів. “Золоті”
дилери — це особливі фірми (фінансова аристократія), яких налічується не
більше 20.
У вузькому значенні власне “золотими” дилерами виступають лише п’ять
фірм, які традиційно утворюють Лондонський ринок. Найстаріша з них
виникла ще у XVII ст., а “наймолодшій” — близько 150 років. Список
лондонських дилерів очолює заснований у 1804 p. банківський дім
Ротшильдів (офіційна назва — N.M. Rotchild and suns, Ltd). Інша фірма —
Mocata and Goldsmid. Сюди входять також члени “великої трійки”
швейцарських банків із головними конторами в Цюріху, який як міжнародний
ринок золота не поступається Лондону.
Так, золото сьогодні залишається досить надійним високоліквід-ним
резервним активом центральних банків провідних країн світу. Паралельно
не зменшуються масштаби приватної тезаврації (нагромадження приватними
особами золота як скарбу).
Роль золота в сучасній економіці показано в табл. 3.1.
Таблиця 3.1. Роль золота в сучасній економіці
Золото — звичайний метал
Золото — валютний метал
Використання: техніка, медицина, ювелірна справа тощо
Використання: державні резерви, резерви міжнародних організацій,
приватні скарби
Властивості: виняткова хімічна стійкість, висока електро- і
теплопровідність, міцність, ідеальна ан-тикорозійність та ін.
Властивості: не потребує, на відміну від паперових грошей, зовнішньої
державної гарантії, має незмінний попит на ринку
Література
Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.
Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника–Центр, Эльга,
1999.
Бланк И. А. Управление прибылью. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.
Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.
Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.:
Финансы, 1997.
Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк.,
1997.
Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. — М.: Финансы и
статистика, 1996.
Ефимова О. В. Финансовый анализ. — М., 1996.
Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и
статистика, 1995.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
