Реферат на тему:
Нормативні методи нарахування амортизації в торгівлі
На сучасному етапі розвитку торговельних відносин підприємства
роздрібної торгівлі стикнулися з досить жорсткою конкуренцією на ринку.
Безліч торговельних точок пропонують майже однаковий асортимент товарів
продовольчої групи і не всі торговельні підприємства можуть відзначитися
ексклюзивністю непродовольчої групи. У цих умовах для залучення покупця
підприємствами роздрібної торгівлі застосовуються оригінальний дизайн
приміщень торговельних залів, вітрин та іншого торговельного обладнання
– основних фондів. Однією із складових успішної торгівлі є сучасні
основні фонди, а для підтримання їх у належному стані, ремонту,
реконструкції та оновлення підприємство використовує амортизацію. Але
фінансове законодавство нашої країни розділяє економічний і податковий
зміст і призначення амортизаційних відрахувань, різноманітність методів
їх нарахування, що вносить незрозумілість при практичному використанні
амортизації.
Цій проблемі приділяли в своїх працях увагу Ю. Воробйов, Л. Городянська,
О. Габрук, Т. Кононенко, Д. Костюк, В. Пархоменко.
Завданням нашого дослідження є розгляд доцільності застосування кожного
з запропонованих методів розрахунку амортизаційних відрахувань та аналіз
їх ефективності щодо створення фондів грошових ресурсів на підприємствах
торгівлі.
Основним нормативним документом, що з погляду бухгалтерського обліку
регламентує систематичний розподіл вартості необоротних активів, яка
амортизується, протягом строку їх використання, є Положення (стандарт)
бухгалтерського обліку № 7 „Основні засоби”, затверджене наказом
Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 зі змінами та
доповненнями.
Не відходячи від П(С)БО № 7, основними засобами підприємств роздрібної
торгівлі вважаються матеріальні активи, які підприємство отримує з метою
використання їх у процесі реалізації товарів і здійснення інших функцій,
очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше
одного року. Аналізуючи склад основних засобів підприємств роздрібної
торгівлі, можна зробити висновок, що найбільшу питому вагу займають
друга та четверта групи основних фондів, тобто автотранспорт, меблі,
побутові прилади, електронно-обчислювальні машини, їх програмне
забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування та друку.
Для нарахування амортизації основних засобів згідно з бухгалтерським
обліком підприємства можуть застосовувати такі методи:
1) прямолінійний;
2) зменшення залишкової вартості;
3) прискореного зменшення залишкової вартості;
4) кумулятивний;
5) виробничий.
При цьому П(С)БО № 7 також звертає увагу, що визначення місячної суми
амортизаційних відрахувань при застосуванні прямолінійного методу
проводиться шляхом ділення річної суми амортизаційних відрахувань на 12
(тобто перенесення вартості основних фондів на собівартість виробленої
продукції (реалізованої продукції) проводиться в рівних частках протягом
року).
Нарахування місячної суми амортизаційних відрахувань за всіма іншими
методами, крім виробничого, проводиться діленням суми амортизації за
повний рік корисного використання на 12.
Нормативним документом, який забезпечує виконання амортизаційними
відрахуваннями податкової ролі, є Закон України „Про оподаткування
прибутку підприємств” від 27.05.1997 № 283/97-ВР зі змінами та
доповненнями, який на відміну від П(С)БО № 7, основні фонди та оборотні
активи у будь-якому виді, що відрізняються від коштів, цінних паперів,
деривативів і нематеріальних активів, називає матеріальними активами.
Також Закон України від 27.05.1997 № 283/97-ВР розглядає ще одну
дефініцію, важливу для торговельної галузі – товари, під якими
припускають матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та
деривативи.
Згідно з п.п. 8.1.1. п. 8.1. ст. 8 Закону України від 27.05.1997
№ 283/97-ВР під терміном „амортизація основних фондів і нематеріальних
активів” слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання,
виготовлення або поліпшення на зменшення скоригованого прибутку платника
податку у межах норм амортизаційних відрахувань, на відміну від П(С)БО
№ 7, яке трактує амортизацію як систематичний розподіл вартості
необоротних активів протягом строку їх корисного використання, тобто
бухгалтерське визначення терміна „амортизація” передбачає лише
перенесення вартості необоротних активів на новостворену продукцію,
підвищуючи її собівартість на відміну від податкової амортизації.
Згідно з Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” від
27.05.1997 № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями на сьогоднішню дату
норми амортизації порівняно з 2003 роком збільшено на 60 % і зараз
становлять 2, 10, 6, 15 % на квартал для 1, 2, 3 та 4 груп основних
фондів відповідно. Також не заборонено використовувати менші норми
амортизаційних відрахувань.
Розглянемо на прикладі розрахунки амортизаційних відрахувань за
можливими методами на предмет їх придатності для використання
торговельними підприємствами. Для проведення аналізу застосуємо приклад,
наведений Р.Л. Хом’яком [3, с. 96].
Прямолінійний метод нарахування амортизаційних відрахувань відзначається
рівномірним розподілом вартості основних засобів упродовж всього терміну
їх використання [3, с. 96], що, з одного боку, не завищує на початку
використання об’єктів основних засобів собівартість продукції, що
реалізується, тим самим дозволяючи суб’єкту на початку господарської
діяльності привабити покупців відносно незначними торговельними
надбавками і забезпечити завоювання відповідного сегменту ринку, у разі
модернізації чи заміни застарілих основних фондів – не відштовхнути
постійного покупця різким підвищенням цін, втрачаючи тим самим обсяг
товарообороту. Як стверджує Д. Костюк, цей спосіб найбільш придатний до
пасивної частини основних засобів: будівель, споруд, меблів та
інших [4, с. 1].
Метод зменшення залишкової вартості має особливість: із плином часу
розмір амортизаційних відрахувань зменшується. Приклад [3, с. 97]
доводить, що при застосуванні методу зменшення залишкової вартості за
перші два роки було відшкодовано 55,2 % первісної вартості основних
засобів. Практичне застосування даного методу виправдане лише до тих
основних засобів, що схильні до швидкого морального старіння: електронні
касові апарати, комп’ютерні мережі, системи електронної обробки
інформації, електронні вагові комплекси та інші пристрої,
використовувати які більше трьох–чотирьох років без модернізації є
недоцільним навіть при їх безперебійній роботі.
Метод прискореного зменшення залишкової вартості [3, с. 98] має дещо
нижчий, ніж попередні методи, відсоток нарахованої амортизації (43,8 %)
і відзначається повільними темпами зменшення балансової вартості
порівняно з методом зменшення залишкової вартості, але на сьогодні
згідно із п.15 розділу ІІ „Перехідні положення Закону України „Про
внесення змін до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”
від 22.05.97 № 283/97-ВР” від 24.12.2002 № 349-ІV платник може
застосовувати цей метод нарахування амортизації лише до основних фондів
третьої групи, які амортизувалися із застосуванням вказаного методу до
набрання чинності Закону України від 24.12.2002 № 349-ІV. При чому в
подальшому пропонується або продовжувати проводити амортизацію до
досягнення балансової вартості об’єкта нульового значення, або зупинити
нарахування амортизації за прискореним методом і включити залишкову
вартість даного об’єкта до залишкової вартості об’єктів відповідної
групи основних фондів, на які нараховується амортизація, згідно з
Законом України від 24.12.2002 № 349-ІV.
Кумулятивний метод нарахування амортизаційних відрахувань [3, с. 98]
забезпечує невисоку суму нарахованої амортизації за перші два роки
використання об’єктів основних засобів порівняно з іншими методами
(39,9 % від первісної вартості об’єкта), але починаючи з третього року
експлуатації щорічна сума амортизації, нарахована із застосуванням
кумулятивного методу, є найвищою серед усіх запропонованих методів
нарахування амортизації.
Щодо застосування виробничого методу, то в торговельній галузі його
використання буде доволі проблематичним. По-перше, цей метод передбачає
щомісячне визначення суми амортизаційних відрахувань, яка прямо
пропорційно залежить від обсягів продажу товарів з використанням об’єкта
основних засобів. Відомо, що реалізація деяких товарних груп (як
продовольчих, так і не продовольчих) відмічається сезонним навантаженням
і не завжди підприємства доповнюють реалізацію сезонних товарів (хутро,
шкіряні вироби та інше) ходовими, бажаючи зберегти індивідуальність і
вибрану концепцію орієнтації на конкретного покупця. Таким чином,
підприємства торгівлі не можуть розраховувати на більш-менш рівномірне
перенесення вартості основних фондів, що амортизуються, на собівартість
реалізованої продукції, і в періоди значного попиту тим самим будуть
створюватися перешкоди для збільшення норми оборотності капіталу.
По-друге, амортизація на кожен об’єкт основних фондів окремо
нараховується лише на основні фонди першої групи. На всі інші основні
фонди амортизація нараховується на балансову вартість групи в цілому.
Пп. 5, п. 26 П(С)БО №7 пропонує обчислити місячну суму амортизаційних
відрахувань, застосовуючи для цього фактичний місячний обсяг продукції
(робіт, послуг). О.В. Лишиленко [6, с. 211] та Р.Л. Хом’як [3, с. 100]
розглядають методику обчислення амортизації за виробничим способом із
застосуванням кількості виготовленої продукції за допомогою об’єктів
основних засобів, що амортизуються. Якщо застосовувати цей метод для
обчислення амортизації в торгівлі, то кількість реалізованих товарів не
дозволить об’єктивно визначити суму амортизаційних відрахувань.
Податковий метод, за даними розрахунків [3, с. 102], виявляє найвищу
ефективність, тому що за перші два роки амортизація складає 56,9 %
первісної вартості об’єкта основних засобів, а щорічні суми
амортизаційних відрахувань вищі, ніж у всіх вищерозглянутих методах,
крім кумулятивного. Але в прикладі не враховано можливі зміни балансової
вартості основних фондів у зв’язку із витратами, понесеними при
придбанні основних фондів аналогічної групи, здійсненні їх капітального
ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень, що збільшують
балансову вартість групи основних засобів на початок розрахункового
періоду, та виведенні з експлуатації основних фондів протягом кварталу,
що передував розрахунковому, яке зменшує балансову вартість основних
фондів на початок розрахункового кварталу.
Згідно з Концепцією амортизаційної політики, схваленої Наказом
Президента України від 07.03.2001 № 169/2001 у наш час нарахування
амортизаційних відрахувань може проводитися за декількома способами:
бухгалтерським і податковим, на вибір суб’єкта господарювання. Але
створений у результаті розрахунків за бухгалтерським методом
амортизаційний фонд зараз не розглядається як джерело фінансових
ресурсів, так як із прийняттям П(С)БО № 2 „Баланс”, затвердженого
наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 № 87 із структури
капіталу було виведено амортизаційний фонд [8, с. 40].
Тобто в умовах діючого правового поля реальний фонд грошових коштів
можна утворити лише використовуючи податковий метод нарахування
амортизації, сума якої зменшує оподатковуваний прибуток і саму суму
податку на прибуток, залишаючи кошти на оновлення основних фондів.
Використовувати бухгалтерські способи нарахування амортизації для
торговельних підприємств не доцільно, тому що:
1) зростання амортизаційних відрахувань зменшує обсяг чистого прибутку
від операційної діяльності;
2) створення амортизаційного фонду не впливає на розмір податку на
прибуток підприємства;
3) амортизація збільшує собівартість продукції (згідно з П(С)БО № 16
„Витрати”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від
31.12.99 № 318 до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг)
включаються (п. 11) змінні загальновиробничі та постійні розподілені
загальновиробничі витрати поряд з іншими витратами, а пункт 15 П(С)БО
№ 16 дозволяє відносити до загальновиробничих витрат амортизацію
основних засобів та нематеріальних активів загальновиробничого
(цехового, дільничого, лінійного) призначення);
4) так як специфіка діяльності торговельного підприємства не передбачає
постійних цін на товари (всі товарні позиції (зокрема, непродовольчі)
схильні до морального старіння і через певний проміжок часу попит на них
стихає, і щоб прискорити реалізацію таких товарів, необхідно
застосовувати гнучкі системи знижок), то перекладання амортизації на
собівартість товарів пропорційно неможливо. Цей факт призведе до
істотного завищення цін на товарні позиції, що користуються сталим
попитом, що, в свою чергу, може призвести до такої негативної реакції
споживачів, як звуження кола постійних покупців та інше.
Концепцією амортизаційної політики передбачено, що за суб’єктами
господарської діяльності повинно бути закріплено право на використання
коштів амортизаційного фонду, але не передбачено відповідальності за
нецільове використання коштів цього фонду, а це може призвести до
тінізації цих коштів і, як наслідок, – до ухилення від оподаткування
податком на прибуток.
Тому для вирішення даного питання пропонуємо:
– у разі застосування податкового методу нарахування амортизації
запровадити методику контролю з боку державних податкових органів за
цільовим використанням коштів амортизаційного фонду;
– дозволити торговельним підприємствам зменшення оподатковуваного
прибутку на частину амортизаційних відрахувань, розрахованих
бухгалтерським методом, для недопущення зростання собівартості
низьколіквідних товарів, реалізація яких проводиться з використанням
системи знижок, що зупинить зниження прибутковості роботи підприємства
при проведенні таких операцій;
– запровадити у разі нецільового використання коштів амортизаційного
фонду, розрахованих податковим методом, оподаткування їх за базовою
ставкою податком на прибуток підприємств;
– розробити ряд законодавчих актів, що регулюватимуть, згідно з
Концепцією амортизаційної політики, надання податкових знижок тим
суб’єктам господарювання, що мають документальне підтвердження
інвестиційного використання коштів амортизаційного фонду.
Література:
1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби”,
затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92,
зареєстроване в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за
№ 288/4509 – www.zakon.rada.gov.ua.
2. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997
№ 283/97-ВР – www.zakon.rada.gov.ua.
3. Бухгалтерський облік в Україні: Навч. посібник / За ред.
Р.Л. Хом’яка. – 3-те вид., доп. і перероб. – Львів: Національний
університет „Львівська політехніка” (Інформаційно-видавничий центр
„ІНТЕЛЕКТ+” Інституту післядипломної освіти), „Інтелект – Захід”, 2004.
– 912 с.
4. Костюк Д. Еще раз о „налоговой” и „бухгалтерской” амортизации //
Налоги и бухгалтерский учёт. – Золотая коллекция CD.
5. Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про оподаткування
прибутку підприємств” від 24.05.2002 № 349-ІV. – www.zakon.rada.gov.ua.
6. Лишиленко О.В. Бухгалтерський облік: Навчальний посібник. – 2-ге
вид., перероб. і доп. – Київ: Вид-во „Центр навчальної літератури”,
2003. – 628 с.
7. Концепція амортизаційної політики, схвалена Указом Президента України
від 7 березня 2001 року № 169/2001. – www.zakon.rada.gov.ua;
8. Воробйов Ю.М. Формування власного фінансового капіталу підприємств //
Фінанси України. – 2002. – № 6.
9. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 „Витрати”, затверджене
наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318,
зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19 січня 2001 р. за
№ 27/4248 – www.zakon.rada.gov.ua.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
