.

Неподаткові надходження до бюджетів, їхня характеристика, роль і місце у доходах цих бюджетів (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
7 34566
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

Неподаткові надходження до бюджетів, їхня характеристика, роль і місце у
доходах цих бюджетів

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Еволюція наукових поглядів щодо альтернативних

(неподаткових) джерел формування казни держави.

2. Місце і роль неподаткових надходжень в системі доходів бюджетів в
умовах ринкової трансформації.

3. Склад і структура неподаткових доходів бюджетів.

4. Перспективи розвитку системи неподаткових доходів бюджету

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

Вступ

Кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій повинна мати
відповідні кошти, які концентруються в бюджеті. До основних джерел
формування цих коштів відносять і неподаткові надходження бюджету.
Відмінність між ними і податками дуже проста і виходить із їхнього
функціонального призначення. Податки і податкові платежі із самого
початку створюються як фіскальні інструменти формування доходів бюджету.
Неподаткові ж платежі такого призначення не мають. У них може бути
досить різноманітна роль, ніяк не пов’язана з бюджетом. Спрямування
таких неподаткових платежів до бюджету визначаються одним фактором –
бюджет є основним централізованим фондом держави, а ці платежі не мають
цільового призначення.

Актуальність теми даної роботи продиктована тим, що Україна, вибравши
демократичний шлях розвитку після розпаду СРСР, повинна сама
забезпечувати видатки свого бюджету, а тому пошук нових форм і методів
мобілізації доходів бюджету, а зокрема – неподаткових надходжень, з
кожним роком набуває все більшої значимості.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та практичні аспекти
формування і надходження неподаткових доходів у бюджет.

Об’єктом дослідження обрано Державний бюджет України .

Базою дослідження є теоретичні дослідження українських та зарубіжних
фахівців, монографії, публікації в періодиці, статистичні та аналітичні
дані, закони, нормативні документи.

Мета дослідження: з’ясувати економічний зміст, характеристику та
необхідність неподаткових надходжень до бюджету, їх місце і роль в
системі доходів бюджету, розглянути склад і структуру неподаткових
доходів, а також методику обчислення і справляння окремих видів
неподаткових надходжень, проаналізувати поступлення основних видів
неподаткових надходжень до бюджетів, а також їх динаміку протягом
зазначених років (2000-2004рр.) на основі фактичних даних, дослідження
перспектив розвитку системи неподаткових доходів та світовий досвід в
акумуляції неподаткових надходжень.

Методологічна основа дослідження. У процесі виконання магістерської
роботи було вивчено відповідні нормативно-правові положення та
законодавчі акти, праці вітчизняних та зарубіжних вчених, серед яких
найвизначніші: Василик О., Федоров В., Юрій С., Андрущенко В., Бескид
Й., Озеров І., Луніна І., Єпіфанов А., публікації в періодичних виданнях
з проблем, які торкаються теми дослідження.

Еволюція наукових поглядів щодо альтернативних

(неподаткових) джерел формування казни держави.

Ринкова економіка при розмаїтті її моделей, відомих світовій практиці,
характеризується соціально-орієнтованим господарством, яке доповнюється
державним регулюванням. Значну роль як у самій структурі ринкових
відносин, так і в механізмі їх регулювання з боку держави відіграє
державний бюджет. Він-невід’ємна частина ринкових стосунків і одночасно
важливий інструмент реалізації державної політики.

Державний бюджет, як одна з ланок фінансової системи України, є
економічною категорією і відображає грошові стосунки, які виникають між
державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами
всіх форм власності і фізичними особами – з іншого, з приводу утворення
централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на
розширене відтворення, підвищення рівня життя і задоволення інших
суспільних потреб.[18, с.55]

Згідно з Конституцією України держава повинна мати можливість через
бюджет зосереджувати фінансові ресурси на важливих ділянках економічного
і соціального розвитку.

Централізація коштів має важливе економічне і політичне значення,
оскільки доходи, які мобілізуються в державному бюджеті, слугують одним
із головних знарядь перетворення в життя державних заходів.

При переході до ринкової економіки, змінюється роль бюджету, характер
бюджетних відносин, що проявляється у складі і структурі доходів та
видатків. Формування доходної частини відбувається на податковій основі,
все більшого значення набувають платежі від суб’єктів господарювання, в
тому числі від фізичних осіб.

В системі доходів бюджету слід виділити таку важливу групу, як
неподаткові платежі. Хоча частка їх у всій сукупності надходжень є
невелика, проте їх роль дедалі більше зростає.

Неподаткові доходи бюджету мають тривалу історію становлення і
розвитку.

Слід сказати, що такий термін, як ’’неподаткові доходи’’, стали
використовувати не відразу. Спочатку були домени, рудники, інші збори до
державної казни. Проте, якщо придивитись до тих чи інших податків, які
існували, скажімо, в кінці XIX століття, то можна помітити схожість з
сьогоднішніми альтернативними доходами бюджету.

Використовуючи працю великого вченого-фінансиста Озерова, розглянемо
деякі етапи розвитку оподаткування, а зокрема і неподаткових джерел
формування казни держави. Так, під податком розуміється ’’примусовий
збір, що стягується з осіб, що знаходяться на визначеній території, для
покриття загальних доходів держави.’’[50, с.18]

Звідси видно, що держава покриває свої загальні доходи за рахунок
податків, отже, інших обов’язкових платежів тодішня наука не
розрізняла.Тоді можна припустити, що неподаткові надходження включають
до податків.

Розглянемо визначення об’єкту оподаткування, джерела податку і масштабу
виміру, використовуючи “ Основи фінансової науки’’ Озерова:’’ джерелом
податку є той фонд, з якого податок дійсно сплачується.’’ Податок
сплачується з:

доходу;

капіталу чи майна, коли для покриття податку потрібно тратити частину
майна.[50, с18]

’’Об’єктом оподаткування називаються ті факти чи предмети, внаслідок
наявності яких спачується податок,наприклад: земля, промисел, особа, і
таке подібне.”[50, с.18]

“Масштабом виміру об’єкту оподаткування є та одиниця, яка кладеться в
основу вимірювання і на основі обчислення кількості яких податок
розгортається в межах даного об’єкту, наприклад, розмір орендної плати
за приміщення тощо.”[50, с.18]

Як видно з останнього визначення, орендна плата ще тоді була включена в
число податків, бо даний збір був обов’язковим для всіх громадян.

На початку XX століття, Вагнером було запропоновано таке трактування
збору: “збором називаються такі платежі, які стягують з окремих осіб, за
надані їм послуги і загальна сума яких або негайно покриває
експлуатаційні витрати цього інституту, або навіть не повністю покриває
і доводиться деяку частину витрат покривати із загальнодержавних
коштів.”[50, с. 18]

Під виглядом збору, часто з’являються в історії податки. Коли домени
були вичерпані і королі потребували коштів,- вони йшли по лінії
найменшого опору в пошуку коштів, які їм були потрібні. А саме:
встановлювали збори за послуги, які вони нібито надавали, при цьому
штучно створюючи перепони, особливо для торгівлі, потім, усуваючи їх,
стягували той чи інший збір.Так з’явився митний збір, збір на спадщину
тощо.

Слід відзначити, що прототипом теперішньої приватизації державного
майна, в XX столітті був продаж домен, переважно це був обмін, або
продаж державних земель.

По мірі відчуження домен, на їх зміну виступали регалії, тобто
монопольне право королів та великих феодалів на стягнення мита, судових
штрафів тощо.

Всі ці заходи здійснювались з метою залучення коштів у бюджет держави,
яких не вистачало для виконання нею своїх функцій.

Неподаткові надходження, як і податки. Є необхідною ланкою економічних
відносин у суспільстві з моменту виникнення держави.

На самих ранніх стадіях державні організації, формою оподаткування можна
вважати жертвоприношення, яке далеко не завжди було добровільним, а
являлося таким собі неписаним законом. Ще в П’ятикнижжі Мойсея було
сказано: “… и всякая десятина на земле из семени земли и из плодов
принадлежит Господу”. Як бачимо, що процентна ставка даного “податку”
чітко визначена.

По мірі розвитку держави, виникла “світська” десятина, яка стягувалась
на користь впливових князів, поруч з церковною десятиною. Дана практика
існувала впродовж багатьох століть: від Стародавнього Єгипту до
середньовічної Європи.

В той же час в стародавньому світі була і серйозна протидія
оподаткуванню. В Афінах, наприклад, вважали, що вільна людина не
зобов’язана платити прямі податки. Інша справа- добровільні
пожертвування. Але коли передбачались великі витрати, рада чи народні
збори міста встановлювали процентні відрахування від доходів.

Чимало ж сторін будь-якої сучасної держави зародилось в Стародавньому
Римі. Спочатку вся держава складалась з міста Риму і місцевості, що
належала йому. В мирний час громадяни не платили грошових
податей.Видатки по управлінню містом і країною були мінімальні. Основну
статтю видатків складало будівництво громадських будівель, а ці витрати
зазвичай покривались шляхом здачі в оренду громадських земель. Але у
воєнний час громадяни Риму платили податки у відповідності до своїх
доходів.

Визначення суми податку визначалось кожні п’ять років обраними
чиновниками-цензорами.

В IV-III столітті до нашої ери Римська держава величіла, завойовувались
і основувались все нові міста-колонії. Відбувались зміни і в податковому
праві. В колоніях вводились комунальні податки і збори. Як і в Римі, їх
величина залежала від розмірів майна громадян і визначали їх також кожні
п’ять років. Римські громадяни, що проживали за межами Риму, платили як
державні, так і місцеві податки.

Рим перетворювався у могутню державу, до складу якої входили провінції,
жителі яких зобов’язані були платити податки, що було свідченням того,
що вони були залежні, адже статусу громадянина вони не мали.

При цьому єдиної податкової системи не було. Основним податком в
Стародавньому Римі був поземельний і єдиний подушний податок для жителів
провінції.

Вже в Стародавньому Римі податки, збори і інші надходження до казни
держави, використовували не тільки фіскальну, а й стимулюючу функцію:
розвиток ринку, товарно-грошових відносин тощо.

Як бачимо з короткого перегляду історії виникнення і розвитку
оподаткування в Стародавньому Римі, що теперішній стан економіки держав
багато в чому схожий з тодішнім, а отже можна припустити, що колишні
податки пройшовши кілька етапів свого розвитку і, можливо, змінивши
назву, прийдуть до нас у вигляді неподаткових доходів бюджету держави.

2.Місце і роль неподаткових надходжень в системі доходів бюджетів в
умовах ринкової трансформації.

У доходах бюджетів виділяється група так званих неподаткових надходжень.
Відмінність між ними і податками дуже проста і виходить із їхнього
функціонального призначення. Податки і початкові платежі із самого
початку створюються як фіскальні інструменти формування доходів бюджету.
Неподаткові ж платежі такого призначення не мають. У них може бути
досить різноманітна роль, ніяк не пов’язана з бюджетом. Спрямування
таких неподаткових платежів до бюджету визначаються одним фактором –
бюджет є основним централізованим фондом держави, а ці платежі не мають
цільового призначення. Наприклад, доходи від власності та
підприємницької діяльності мають юридичний, а не фінансовий зміст. Для
них немає особливого фонду, і тому вони надходять у бюджет.

Одним із загальнодержавних зборів (обов’язкових платежів), які
справляються в Україні, є державне мито. Вступаючи у взаємовідносини із
судовими та арбітражними органами, органами державного нотаріату,
Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ
України тощо, підприємства та організації повинні сплачувати державне
Державне мито справляється на підставі Декрету Кабінету Міністрів
України від 21.01.93 №7-93 “Про державне мито” (із змінами та
доповненнями), відповідно до якого було розроблено і затверджено наказом
ГДПІ України від 22.04.93 №15 Інструкцію “Про порядок обчислення та
справляння державного мита”.

Державне мито справляється, як правило, за ставками у розмірах частин
мінімальної заробітної плати та в процентному відношенні до суми позову,
вартості відчужуваного майна тощо. Відповідно до Закону України “Про
державний бюджет на 2003 рік”, обсяг державного мита затверджено в
розмірі 105,0 млн.грн., що на 74 млн.грн. менше, ніж у попередньому
році. [4, с.23] Державне мито сплачується за місцем розгляду та
оформлення документів зараховується до бюджету місцевого самоврядування,
крім мита, що справляється з позовних заяв, які подаються до
арбітражного суду, із заяв про перевірку рішення ухвал та постанов
арбітражних судів у порядку нагляду, а також за дії, пов’язані з
одержанням охоронних документів на об’єкти промисловості, підтриманням
їх чинності та передачею прав їх власниками, яке зараховується до
державного бюджету України.

Державне мито з позовних заяв і заяв кредиторів у справах про
банкрутство, що надходять з інших держав та розглядаються відповідними
органами України, зараховується до державного бюджету України. [24,
с.13] Міністерство фінансів України, Головна державна податкова
адміністрація України, місцеві фінансові органи та державні податкові
інспекції проводять ревізії та перевірки правильності справляння
державного мита, а також своєчасності й повноти внесення його до бюджету
в усіх установах, що його справляють.

Найбільшу частку серед доходів від власності та підприємницької
діяльності (у 1999 році – 28%, у 2000 році – 64%, у 2001 році – 75%, у
2002 році – 79%) складають надходження коштів від приватизації
державного майна. Мобілізація коштів від приватизації в Україні постійно
пов’язується з проблемами об’єктивного та суб’єктивного характеру.

З проголошенням незалежності України, наша держава започаткувала
приватизаційні процеси, визначившись при цьому з ними у загальному
плані. Однак, замість розробки стратегічних напрямків цих процесів, та
на їхній базі тактичних підходів, окремими державними структурами
почалася хаотична робота з приватизації державного та комунального
майна, внаслідок якої переважна більшість дрібних і середніх об’єктів
були скуплені невеликою кількістю власників. Зовсім непродумано
відбулася приватизація за допомогою майнових та компенсаційних
сертифікатів, внаслідок проведення якої абсолютна більшість населення
залишилась фактично без власності.

Після завершення, так званої, сертифікатної приватизації, держава
приступила до продажу об’єктів державної власності за гроші. Відсутність
стратегії знову негативно відзначилась на механізмі цього процесу.
Вартість об’єктів, що мають привабливість, занижувалась, а ті, які були
непривабливими – виставлялись на аукціони по завищені оцінці, внаслідок
чого на них був відсутній попит. І за цього привабливі об’єкти через
непрозорість опинилися в руках олігархів, а непривабливі, особливо
об’єкти незавершеного виробництва, самозруйнувалися. Державна казна від
таких дій залишилася пустою.

Неорганізованість, не контрольованість та непрозорість приватизаційних
процесів в Україні сприяли спробам привласнення, окремими олігархами
стратегічно важливих об’єктів державної форми власності, які мають місце
і сьогодні. Непродуманість механізму та перспектив приватизації
проявилася при складанні проекту Державного бюджету України на 2002 рік.
Не дивлячись на мізерні поступлення коштів від приватизації за попередні
роки, що не сягали навіть міліарда гривень, Кабінет Міністрів України
запропонував включити до доходів Держбюджету України 2001 року аж 9
млрд.грн. приватизаційних надходжень. У процесі обговорення проекту
бюджету та прийняття закону “Про Державний бюджет України на 2001 рік”
ця сума була скорочена до 5,9 млрд.грн., частина якого у разі
перевищення зазначеної суми має бути спрямована на дострокове погашення
державного боргу.

Однак, початок 2001 року ознаменувався приватизаційними скандалами та
розтягуванням терміну, непорозуміннями та закулісними іграми, що дає
підставу для великих сумнівів відносно виконання програми приватизації.
У 2002 році кошти від приватизації державного майна надходять у
Державний фонд приватизації. Відповідно до Закону України від 30.06.99
року №783 “Про джерела фінансування органів державної влади” кошти
(донараховані і стягнені за результатами перевірок суми
загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів), грошові
стягнення за правопорушення (крім тих, що відповідно до законів України
спрямовуються до місцевих бюджетів)), кошти, одержані від реалізації
конфіскованого майна, за видачу дозволів (ліцензій), митні збори тощо,
які до набрання чинності цим Законом відповідно до законодавства України
використовувалися на створення матеріально-технічної, інформаційної,
науково-дослідницької бази органів державної влади, і так само на
будь-які інші цілі, в повному обсязі зараховуються з дня набрання
чинності цим Законом до Державного бюджету України.

Органам державної влади забороняється створювати позабюджетні фонди,
мати позабюджетні спеціальні рахунки та використовувати кошти, одержані
за здійснення функцій держави.

Крім цього, встановлено, що у разі коли законами України невизначено до
якого бюджету зараховуються адміністративні штрафи, накладені на
громадян та посадових осіб відповідно до Кодексу України про
адміністративні правопорушення та інших законів України, адміністративні
штрафи зараховуються до бюджетів у такому співвідношенні: 50% – до
загального фонду Державного бюджету України та 50% – до загальних фондів
відповідних місцевих бюджетів (міських (міст без районного поділу),
районованих у містах, селищних, сільських) за місцем вчинення
адміністративного правопорушення.

Серед неподаткових надходжень бюджету слід відзначити плату за оренду
цілісних майнових комплексів державних підприємств. Згідно Закону
України “Про оренду майна державних підприємств та організацій” від 10
квітня 1992 року № 2269 – ХІІ (зі змінами від 15 січня 1993 року),
оренда є заснована на договорі. Строкове платне користування майном,
необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Орендна плата є платежем, який вносить орендар орендодавцеві незалежно
від наслідків господарської діяльності. Річна орендна плата не може
перевищувати 5 відсотків орендованого майна.

Зараховується орендна плата на спеціальні рахунки; використовується для
фінансування капітальних вкладень.

Важливу частку серед неподаткових доходів бюджету займають рентні
платежі, як однин із способів вилучення частки прибутку підприємств до
бюджету.

Наприклад, рентна плата за нафту та природній газ, що видобуваються в
Україні, встановлена з метою поступового вирівнювання цін на такі види
природних ресурсів та цін, за якими вони надходять з інших держав.

У доходах бюджету виділяють таку групу неподаткових надходжень, як
надходження від штрафів та фінансових санкцій.

При цьому, суми штрафів за порушення стандартів, норм і правил
розподіляються в такому співвідношенні:

до державного бюджету – 60%;

до позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування – 30%;

до Комітету України з питань стандартизації, метрології та сертифікації
для створення його матеріально-технічної та науково-дослідницької бази –
10%

Суми коштів, стягнуті за збитки, завдані підприємству, установі,
організації працівниками, спрямовуються насамперед на відшкодування
збитків, завданих їм, а решта – перераховується до державного бюджету
України.

Розподіл коштів від надходжень адміністративних штрафів розподіляються у
такому співвідношенні:

35% – до державного бюджету;

50% – до позабюджетних фондів органів місцевого самоврядування;

15% – до органу у справах захисту прав споживачів.

Розподіл коштів від надходження фінансових санкцій здійснюється в такому
співвідношенні:

60% – до місцевого бюджету;

30% – до позабюджетних фондів;

10% – до відповідних установ санепідемслужби.

Визначено фінансові санкції і за порушення у сфері містобудування. Кошти
від їх надходження спрямовуються:

20% – до державного бюджету;

70% – до місцевого бюджету;

10% – до органу містобудування.

Кошти від сплати підприємствами штрафів за порушення нормативних актів
про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів
державного нагляду з питань безпеки, гігієни праці, і виробничого
середовища підприємства, організації, установи перераховуються до
державного фонду – 50% від загальної суми штрафу, та по 25% – до
галузевого та регіонального фондів.

Не використані у звітному році кошти фондів вилученню не підлягають, а
переходять на наступний рік і використовуються за своїм призначенням.

Загальний контроль за цільовим використанням коштів державного фонду
здійснює Державне казначейство, галузевих фондів – Державне казначейство
та Держнаглядохоронпраці, регіональних фондів і фондів підприємств –
територіальні органи Держнаглядохоронпраці.

Усі надходження до бюджету, як і витрати, обліковуються у валових
показниках незалежно від того, передбачається чи не передбачається у
бюджетних призначеннях взаємозарахування цих показників.

Усі надходження до бюджету повинні заноситися на рахунки в
хронологічному порядку відповідно до встановленої законодавством
процедури. Всі бухгалтерські записи повинні підтверджуватися
документально.

Оперативний облік платежів до бюджету ведеться податковими інспекторами
відділу обліку і звітності відповідно до порядку, встановленого для
справляння платежів до бюджету.

Для забезпечення повноти надходження платежів до бюджету згідно з
бюджетною класифікацією України за доходами (в нашому випадку –
неподатковими), органами державної податкової служби, відповідно до
порядку, встановленого чинним законодавством з касового виконання
Державного бюджету України за доходами, до 1 грудня кожного року подають
фінансовим органам державного казначейства та фінансовим органам в
електронному вигляді списки складу платників, що знаходяться на обліку у
кожному районі (місті), за:

юридичними особами та їх філіями;

фізичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності (за
відповідним запитом органу державного казначейства та фінансового
органу).

Аналізуючи вищезгадане, можна сказати, що неподаткові надходження
відіграють важливу роль у системі доходів бюджету. Незважаючи на те, що
надходження цих платежів є невеликі суми, – це не зменшує їх значення в
сукупності. Слід відзначити, що саме ці платежі є сьогодні вирішальними
для забезпечення нормального фінансового клімату регіонів міст, селищ, і
сіл..

3. Склад і структура неподаткових доходів бюджетів.

Розділ “Неподаткові надходження” включає чотири групи доходів: доходи
від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та
платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від
штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження.

Перша група неподаткових надходжень містить доходи від власності та
підприємницької діяльності, що обумовлені виконанням економічних функцій
державою як власника. Значну суму серед таких доходів складають
надходження від перевищення валових доходів над видатками Національного
банку України. Сума цього перевищення визначається щорічно на основі
кошторису НБУ.

Наступним видом поступлень є надходження від грошово-речових лотерей.

Державна грошова лотерея – це лотерея, умови якої передбачають наявність
призового фонду в обсязі неменше як 50% від суми отриманих доходів, а
також відрахувань до державного бюджету України не менше як 30% від
доходів, що залишаються у розпорядженні агента з проведення державної
грошової лотереї після виплат призового фонду. Такі лотереї можуть
випускати агенти, що мають видані Міністерством фінансів України
відповідні свідоцтва про реєстрацію випуску та проведення державної
грошової лотереї.

Для отримання свідоцтва агент подає відповідні документи які розглядає
Міністерство фінансів і протягом 30 денного строку з дня їх отримання
приймає рішення про видачу свідоцтва або про відмову у його видачі.

Важливою вимогою до документів, які подаються агентом є обсяг його
статутного фонду. Мінімальна сума сформованого (сплаченого) статутного
фонду повинна становити не менше як 1000000 (один мільйон) євро за
курсом гривні, визначеного НБУ на день подання документів на реєстрацію,
у тому числі не менше як 200000 (двісті тисяч) євро – грішми.

Фінансовий контроль за діяльністю агента здійснюють Міністерство
фінансів та місцеві фінансові органи.

Агент при здійсненні діяльності повинен виконувати податкові та інші
зобов’язання перед державою, а саме:

після отримання свідоцтва повідомити Міністерство фінансів про початок
продажу лотерейних білетів у тижневий строк з часу початку продажу;

щоквартально, не пізніше одного місяця, що наступає після закінчення
кварталу, подавати до Міністерства фінансів звіт про проведення лотерей;

у місячний строк після закінчення строку дії свідоцтва представляти
підсумковий звіт та копію акта знищення нереалізованих білетів і
квартальний бухгалтерський звіт підприємства;

вчасно відраховувати до державного бюджету України 30% від доходів, що
залишається у розпорядженні після виплат призового фонду; не пізніше
двох місяців року, що натає за звітним, подавати Міністерству фінансів
річний звіт про діяльність, у тому числі річний баланс з аудиторським
підтвердженням і довідку про фінансове становище, а також відомості про
зміни в персональному складі службових осіб;

мати під час проведення лотереї ліквідні балансові активи обсягом не
менше 500000 (п’ятсот тисяч) євро за курсом НБУ.

З метою забезпечення надходження доходів до бюджету та запобігання
фінансовій кризі встановлено плату за користування комерційними банками
тимчасово вільними залишками коштів державного бюджету України, місцевих
бюджетів та позабюджетних фондів.

Слід зазначити, що касове виконання бюджетів та позабюджетних фондів
здійснюється уповноваженими банками на підставі угод, укладених,
відповідно, з Головним управлінням Державного казначейства України та
місцевими фінансовими органами.

У цих угодах визначається плата за користування тимчасово вільними
залишками коштів державного бюджету України, місцевих бюджетів і
позабюджетних фондів в обсязі 50% від облікової ставки НБУ, що діяла
протягом звітного місяця. Якщо облікова ставка зміліється протягом
місяця, то, починаючи з дня зміни, враховується нова облікова ставка.

Підприємства будь-яких організаційних форм та видів (крім підприємств з
іноземними інвестиціями), банками, у статутному фонді яких є частка
державного майна, сплачують із суми прибутку, що залишилась після сплати
податків і зборів до бюджету, дивіденди, або інші відрахування від
прибутку на частку державного майна, переданого у їхні статутні фонди,
до Державного або місцевих бюджетів України, залежно від виду власності
на майно.

Дане перерахування коштів до бюджетів здійснюється згідно з Декретом
Кабінету Міністрів України “Про сплату дивідендів (частки прибутку)
суб’єктами підприємницької діяльності, створеними за участю державних
підприємств і організацій”.

Платниками дивідендів є акціонерні та інші господарські товариства,
створені в процесі приватизації та корпоратизації підприємств
загальнодержавної власності, які мають акції (частки, паї), що є у
державній власності.

Об’єктом (джерелом) дивідендних відрахувань є прибуток підприємств, який
залишається в їхньому повному розпорядженні Після відрахувань
встановлених законодавством податків та зборів та відрахувань відповідно
до установчих документів.

Сума дивідендів, що підлягає перерахуванню до державного бюджету,
залежить від маси дивіденду та частки державного майна у статутному
фонді підприємства. Такі дивіденди до бюджету поступають щоквартально.

Однією із форм вилучення до бюджету частки прибутку суб’єктів
господарювання, одержання яких не залежить від їх зусиль, є рентні
платежі.

Одержання додаткового прибутку, незалежно від діяльності підприємств,
визначається передусім природними, техніко-економічними і транспортними
чинниками. Вплив першого чинника поширюється на видобувну галузь і
обумовлюється місцезнаходженням підприємства, глибиною покладів і
характером видобутку корисних копалин. Ціни при цьому встановлюються з
урахуванням витрат підприємств, які працюють за гірших умов. В кінцевому
підсумку підприємства за кращих умов видобутку природних ресурсів
отримують додатковий дохід.

Дія техніко-економічного чинника пов’язана із видами сировини, яка
видобувається, її вартістю та технічною оснащеністю підприємств.
Транспортні витрати є важливим елементом ціни реалізації сировини і
суттєво впливають на прибутки (збитки) підприємств.

До бюджету справляються, як правило, рентна плата за нафту, що
видобувається в Україні, та за природній газ. Поступлення рентної плати
відбувається щодекадно, його величина залежить від обсягів видобутих
нафти і газу та ставки плати. Резервами збільшення рентних платежів є
зростання обсягів добування в Україні нафти і газу, прискорення розробки
і введення в експлуатацію відповідних родовищ.

Приватизація державного майна – це відчуження майна, що перебуває у
державній власності, на користь фізичних та юридичних осіб з метою
підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення
коштів на структурну перебудову економіки України.

Державне майно може бути придбане за рахунок приватизаційних паперів, а
також власних та запозичених коштів покупців. При придбанні об’єкта
приватизації за рахунок грошових коштів на суму, що перевищує 50
неоподаткованих мінімумів доходів громадян, покупці – фізичні особи –
повинні подати до органу приватизації декларацію про доходи. Іноземні
інвестори подають відомості про джерела надходження коштів. Кошти,
отримані від продажу державного майна, зараховуються до позабюджетного
Державного Фонду приватизації і позабюджетного фонду приватизації
Автономної Республіки Крим.

Обсяг поступлень коштів залежить від переліку об’єктів державної та
комунальної форм власності, що передбачається відповідними програмами
приватизації у тому чи іншому бюджетному періоді, та вартості об’єктів
приватизації.

Використання коштів визначається Державною програмою приватизації. Вони
спрямовуються на відшкодування витрат, пов’язаних із приватизацією,
кредитування технічного переоснащення приватизаційних підприємств,
розвиток підприємства, створення нових робочих місць та до державного
бюджету України.

Крім вище згаданих, у склад доходів від власності та підприємницької
діяльності можуть бути інші надходження, надходження від розміщення
тимчасово вільних коштів бюджету на депозитних рахунках в установах
банків тощо.

Друга група неподаткових надходжень об’єднує адміністративні збори та
платежі, доходи від некомерційного та побічного характеру, до яких
відносяться: збори, що стягаються Державною автомобільної інспекцією
України; плата за пробірування і клеймування виробів та сплавів із
дорогоцінних металів; плата за надання послуг службовою дозвільною
системи внутрішніх справ; плата за оренду цілісних майнових комплексів,
що перебувають у державній та комунальній власності; державне мито;
митні збори; єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через
Державний кордон України.

Збори, що стягуються Державною автомобільної інспекцією, обумовлені
запровадженням плати за послуги, що надає інспекція юридичним і фізичним
особам з метою дотримування норм і стандартів безпеки дорожнього руху.
До таких послуг відносяться: проведення державного технічного огляду
автомобіля, а також огляду автомобіля при видачі свідоцтва про
реєстрацію; проведення державного технічного огляду мотоцикла,
моторолера, причепа, напівпричепа, а також за їхній огляд при видачі
свідоцтва про реєстрацію; реєстрацію ( перереєстрацію) автомобіля,
мотоцикла, моторолера, мотоколяски, причепа, напівпричепа без видачі
свідоцтва; прийом екзаменів з правил дорожнього руху, навичок, керування
транспортними засобами (будь-якої категорії) тощо. Обсяг поступлень
залежить від виду послуги та величини плати за неї, яка встановлюється у
співвідношенні до неоподаткованого мінімуму громадян. Основними
резервами зростання таких доходів є збільшення кількості послуг, що може
надавати автоінспекція та пошук нових видів платних послуг, потреба у
яких появляються у певних ситуаціях.

Плата за надання платних послуг службою дозвільної системи органів
внутрішніх справ, пов’язаних з придбанням, зберіганням, обліком,
перевезенням вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, вибухових
матеріалів, а також щодо предметів, на які поширюється дозвільна
система. Обсяг надходжень цієї плати до бюджету, як і у попередньому
випадку, залежить від кількості таких послуг та тарифів на них, що
встановлюються у співвідношенні до неоподатковуваного мінімуму громадян.

До державного бюджету спрямовуються кошти за пробірування і клеймування
виробів та сплавів з дорогоцінних металів. Їхнє надходження пов’язане із
здійсненням державного пробірного контролю за якістю дорогоцінних
металів, дорогоцінного каміння, виробів з них та матеріалів, що містять
дорогоцінні метали.

Проводить такий контроль Міністерство фінансів України та підпорядковані
йому органи державного пробірного контролю: Державна пробірна палата і
регіональні державні інспекції пробірного контролю.

Слід відмітити, що державне пробірне клеймо – це знак встановленого
єдиного зразка, який засвідчує цінність виробів із дорогоцінних металів.
Клеймування – це пробірно-технічно-технологічна операція нанесення
державного пробірного клейма на ювелірні та побутові вироби з
дорогоцінних металів.

На пробірний тариф за виконання експертно-пробірних та інших робіт
(надання послуг) у тому числі їхнє клеймування впливають такі основні
чинники, я найменування робіт і виробів (джерела надходження); вид
дорогоцінного металу, в тому числі кількість сплавів, та наявність
вставок і вид аналізу дорогоцінностей. У разі відсутності тарифів, який
визначає Кабінет Міністрів України, роботи та послуги виконуються за
договірними цінами.

Встановлені розміри тарифів підлягають оподаткуванню ПДВ.

З метою підвищення ефективності використання майна державних підприємств
та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній
Республіці Крим або перебуває у комунальній власності; запроваджено
орендну плату за нього при передачі майна в оренду фізичним та юридичним
особам.

Об’єктами оренди є цілісні майнові комплекси державних підприємств і
структурних підрозділів, грошові кошти та цінні папери з урахуванням
дебіторської і кредиторської заборгованості, що надаються на умовах
кредиту за ставкою рефінансування НБУ; нерухоме майно; інше окреме
індивідуально визначене майно державних підприємств.

Цілісним майновим комплексом є господарський об’єкт із завершеним циклом
виробництва продукції з наданою йому земельною ділянкою, на якій він
розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою
енергопостачання.

Державне мито є одним із найважливіших видів адміністративних зборів,
хоча серед неподаткових надходжень вони займають невелику частку. Це
грошовий збір, що справляють судові органи, органи державного нотаріату,
Міністерство внутрішніх справ, Міністерство закордонних справ, органи
місцевого самоврядування та інші органи за вчинення ними окремих дій та
видачу документів.

Платниками є юридичні та фізичні особи, які звертаються до відповідних
органів для вчинення в їхніх інтересах дій та для видачі документів, що
мають юридичне значення.

Обсяг надходжень мита залежить від кількості об’єктів справляння та
ставок.

Найбільш поширеними об’єктами мита є: позовні заяви, заяви з
переддоговірних справ, заяви (скарги) у справах окремого провадження,
касаційні скарги на рішення, що набрали чинності, заяви кредиторів про
банкрутство, що надається до арбітражних судів, та заяви про перевірку
рішень, ухвал, постанов порядку нагляду і про їхній перегляд у зв’язку з
новими обставинами; вчинення матеріальних дій; реєстрація актів
громадського стану; операції з цінними паперами тощо. Для справляння
державного мита використовуються тверді, пропорційні та прогресивні
ставки, залежно від об’єкта. Основним резервом збільшення надходжень
державного мита є розширення об’єктів його справляння.

Третя група неподаткових надходжень об’єднує надходження від штрафів та
фінансових санкцій. До цієї групи відносять: суми, стягненні з винних
осіб за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації,
перерахування підприємцями частки вартості нестандартної продукції
виготовленої з дозволу на тимчасове відхилення від вимог відповідних
стандартів, щодо якості продуктів, виданого Державним комітетом України
по стандартизації, метрології і сертифікації; адміністративні штрафи та
інші санкції; надходження штрафних санкцій за порушення правил пожежної
безпеки. У більшості випадків наявність такого доходів пов’язана з
порушенням чинного законодавства.

Суми, стягненні з винних осіб за шкоду заподіяну підприємству,
установі, організації, працівниками, постарають до бюджету після
відшкодування завданих збитків. Обсяг таких сум залежить від характеру,
виду та розміру завданих збитків, щодо операцій пов’язаних з
дорогоцінними металами ті камінням, ювелірними виробами та предметами що
їх містять; валютними операціями, а також від величини відшкодувань.

Працівники можуть бути винними у розкраданні, знищенні (псуванні),
нестачі або наднормативних втратах цінностей, та внаслідок недбалості в
роботі, порушення спеціальних правил, інструкцій. Величина
відшкодування, залежить від виду цінностей, встановлюється у подвійному
або потрійному розмірі вартості завданих збитків. Обсяг поступлень цього
виду доходу залежить від технологічної дисципліни, а також від якості
контролю за збереженням та використання цінностей.

Важливе значення для економіки України має державний нагляд за
додержанням стандартів, норм і правил. Він здійснюється з метою
забезпечення інтересів суспільства і споживачів при виробництві та
випуску продукції належної якості, безпечної для життя, здоров’я, майна
людей та навколишнього середовища.

Такий нагляд здійснює Комітет України з питань стандартизації,
метрології та сертифікації.

Фінансування робіт щодо здійснення доходів державного нагляду
проводиться за рахунок державного бюджету. Водночас за порушення
стандартів, норм і правил, суб’єкти підприємницької діяльності сплачують
штрафи, частина яких спрямовується до державного бюджету.

Адміністративний штраф та інші санкції сплачують юридичні та фізичні
особи за порушення стандартів, прав споживачів, санітарних та інших
умов. Накладання таких штрафів та застосування санкцій здійснюється
контролюючими органами, яких в Україні нараховується більше 20.

Так, за порушення стандартів умов і правил сертифікації та метрології на
посадових осіб господарюючих суб’єктів усіх форм власності, а також
громадян, які займаються підприємницькою діяльністю за результатами
перевірок органами Державного комітету України по стандартизації,
метрології і сертифікації можуть накладатися штрафи за: випуск і
реалізацію продукції, як не відповідає вимогам стандартів, або без
сертифіката відповідності чи за порушення встановленого порядку видачі
сертифіката; передачу замовнику у виробництво документації, яка не
відповідає вимогам стандартів; недодержання стандартів при
транспортуванні, зберіганні, та використанні продукції; порушення умов
та правил проведення перевірки і калібрування засобів вимірювальної
техніки та використання вимірювань; порушення правил виробництва,
ремонту, продажу та прокату засобів вимірювальної техніки; порушення
правил застосування засобів вимірювальної техніки; випуск, продаж
нестандартної продукції; виконання робіт, надання громадянам-споживачам
послуг, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил тощо.

Контроль за додержанням прав споживачів здійснюють органи Державного
комітету у справах захисту прав споживачів.

Органи соціально-епідеміологічної служби контролюють дотримання
санітарних норм, при порушеннях яких на господарюючих суб’єктів можуть
накладатися фінансові санкції.

Крім вище зазначених видів надходжень, до бюджету мобілізують також
доходи у вигляді фінансових санкцій за порушення норм, правил і
стандартів у сфері містобудування, використання ядерної енергії,
електроенергетики, теплоенергетики та інших сферах діяльності.

Надходження штрафних санкцій за порушення правил пожежної безпеки
пов’язане з нарахуванням штрафів на юридичних і фізичних осіб, причетних
до невиконання або недобросовісного виконання умов та правил пожежної
безпеки у своїх структурах.

З метою доведення умов та безпеки праці до нормативних вимог, подальшого
підвищення рівня праці на виробництві, фінансування національної,
галузевих, регіональних програм поліпшення безпеки, гігієни праці та
виробничогосередовища і комплексних заходів, що розробляються та
втілюються безпосередньо на підприємствах і в організаціях усіх форм
власності, створено державний, галузеві, регіональні фонди охорони праці
та фонди праці підпрємств.

Доходи зазначених фондів формуються за рахунок:

добровільних перерахувань підприємств з прибутку, що залишається у
їхньому розпорядженні;

коштів підприємств, повернених за отриману раніше допомогу на
становлення та розвиток спеціалізованих виробництв, науково-технічних
центрів, творчих колективів, експертних груп (за умови наявності угоди
про їхнє надання);

кошти інших фондів, громадських органів, що надійшли у порядку надання
допомоги, й інші надходження;

коштів, одержаних від застосування до підприємств штрафів за порушення
нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень органів
державного нагляду за охороною праці, нещасні випадки на виробництві, а
також штрафів, накладених на посадових осіб та працівників, винних у
порушенні вимог щодо охорони праці.

Надходження сум у зв’язку з перевищенням розрахункової величини фонду
оплати праці провадять підприємства-монополісти, у тому числі
госпрозрахункові підприємства, включаючи підприємства, яким надано
пільги в оподаткуванні прибутку, а також підприємства, звільнені від
сплати податку на прибуток за ставкою 30% від суми перевищення.

Визначені платежі вносяться до бюджету з прибутку, що залишається у
розпорядженні підприємства, а збитковими підприємствами – за рахунок
збільшення збитків.

Суми платежів у зв’язку з перевищенням розрахункової величини фонду
оплати праці вносяться до бюджетів АР Крим, областей, міст Києва і
Севастополя до 25 чмсла мясяця, що наступає за звітним.

Платники зазначеного платежу подають за три дні до закінчення терміну
сплати податковим органам за місцезнаходженням розрахунок суми, що
вноситься до бюджету підприємством-монополістом у зв’язку з перевищенням
розрахункової величини фонду оплати праці.

Для фінансування заходів структурної перебудови базових галузей
національної економіки платники податку на прибуток сплачують до
державного бюджету частину податку на прибуток, визначеного із
застосуванням понижуючого коефіцієнта 0.8 до норм амортизації.

?

ae

o

oe

¤

?

1/4

3/4

A

A

Ae

AE

E

E

I

I

?

O

O

Oe

O

U

Ue

TH

a

???a

a

ae

ae

e

o

oe

&

`„A

µo

??????

????

??????

e

???чого коефіцієнта, визначається як 30% від різниці між сумою
амортизаційних відрахувань звітного кварталу, визначеною із
застосуванням встановлених норм амортизації та сумою амортизаційних
відрахувань цього ж звітного періоду, визначеною із застосуванням
понижуючого коефіцієнта.

У разі, коли за результатами звітного кварталу розрахункова сума податку
на прибуток є:

меншою або дорівнює сумі нарахованого податку на прибуток звітного
кварталу, до державного бюджету України спрямовується сума податку на
прибуток, що дорівнює такій розрахунковій сумі;

більшою, ніж сума нарахованого податку на прибуток, до державного
бюджету України спрямовується сума фактично нарахованого податку на
прибуток.

При цьому перевищення розрахункової суми над сумою нарахованого податку
на прибуток не враховується при визначенні податкових зобов’язань із
податку на прибуток підприємств наступних звітних кварталів.

Необхідно відмітити, що суб’єкти господарської діяльності, які сплачують
єдиний (фіксований) податок або не є платниками податку на прибуток,
визначеного за ставкою 30%, до об’єкта опдаткування понижуючого
коефіцієнта не застосовують.

Податок на прибуток, отриманий за рахунок понижуючого коефіцієнта з 1 до
0.8, сплачується не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним
кварталом.

Четверта, остання група неподаткових надходжень до бюджету об’єднує інші
надходження, серед яких можна визначити надходження коштів від
реалізації конфіскованого митними органами майна; надходження коштів від
реалізації товарів та інших предметів, конфіскованих правоохоронними та
іншими уповноваженими органами і конфіскована валюта; надходження сум
кредиторської та депонентської заборгованості підприємств, організації
та установ, щодо яких минув строк позовної давності; надходження коштів
від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної
техніки, іншого майна Збройних Сил України та інших, утворених згідно із
законодавством військових формувань та правоохоронних органів; інші
надходження; надходження сум перевищення фактичного споживання над
розрахунковим; доходи від операцій з валютою, власні надходження
бюджетних установ, організацій, додаткові збори на виплату пенсій.

В основному ці доходи за своїм обсягом є невеликі. Найбільшу частину
серед них складають власні надходження бюджетних установ та додаткові
збори на виплату пенсії, на які доцільно звертати особливу увагу при
пошуку резервів збільшення доходної частини бюджету.

З метою встановлення єдиних вимог до порядку проведення бюджетними
установами і організаціями інвентаризації матеріальних цінностей наказам
Головного управління Державного казначейства України від 30.10.98р. №90,
затверджено Інструкцію з інвентаризації основних засобів, нематеріальних
активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів,
розрахунків та інших статей балансу. Інструкція встановлює єдині вимоги
щодо порядку інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів,
матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та
інших статей балансу міністерствами, іншими центральними органами
виконавчої влади, установами і організаціями, які утримуються за рахунок
коштів бюджетів усіх рівнів.

Відповідно до Інструкції суми кредиторської і депонентської
заборгованості, що знаходяться на балансі, щодо яких термін позовної
давності минув, підлягають внесенню в дохід бюджету, з якого
фінансується установа, не пізніше 10 числа місяця, наступного за тим, у
якому минули терміни позовної давності. За неможливості внесення до
бюджету цих сум через відсутність фінансування вони відображаються поза
балансом протягом п’яти років.

Зберігання депозитних сум на поточних рахунках обмежується такими
строками:

протягом року – суми, які підлягають передачі підприємствам, установам
та організаціям (крім бюджетних);

до 31 грудня року суми того року, в якому вони були внесені для передачі
до бюджетних установ. Суми, що внесені на депозит за невирішеними
судовими справами, зберігаються до 31 грудня того року, в якому було
винесено рішення;

пртягом трьох років – суми, які підлягають передачі громадянам.

За несвоєчасне перерахування до бюджету справляється пеня – 0.3% від цих
сум за кожний прострочений день.

Збройні сили України мають право на здійснення господарської діяльності.
Вона провадиться з метою одержання додаткових джерел фінансування
життєдіяльності військ для підтримання на належному рівні їхньої бойової
та мобілізаційної готовності.

Суб’єктами господарської діяльності є військові частини, заклади,
установи і організації Збройних сил України, які утримуються за рахунок
коштів державного бюджету України. При цьому вони ведуть відокремлене
господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах
банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своє
найменування.

Військові частини мають право на передачу військового майна в оренду
юридичним і фізичним особам. Вона здійснюється виключно на конкурсній
основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової
та мобілізаційної готовності.Умови та порядок проведення конкурсів
визначаються Фондом Державного майна України за погодженням з
Міністерством оборони України.

Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, провадиться
комісіями. До їхнього складу входять фахівці міністерства оборони та
Фонду державного майна чи його регіонального відділення
(представництва).

Кошти, одержані від здійснення військовими частинами господарської
діяльності, зараховуються до державного бюджету України і
використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису
Міністерства оборони України.

Підприємства й організації, уповноважені Кабінетом Міністрів України,
мають право на реалізацію надлишкового озброєння, військової та
спеціальної техніки, іншого майна Збройних сил України.

Кошти, одержані від реалізації зазначеного майна, а також за виконані
роботи, надані послуги, здавання в оренду основних фондів у триденний
термін перераховуються до державного бюджету України на рахунки
Головного управління Державного казначейства України: у національній
валюті – на бюджетний рахунок з обліку доходів державного бюджету; в
іноземній – на основний валютний рахунок в Укрексімбанку м.Києва.

Отримані кошти за виконані роботи. надані послуги, здані в оренду
основні фонди та інше майно, від реалізації путівок військових
санаторіїв Міністерства оборони України зараховуються на бюджетні
рахунки за балансовим рахунком ”Кошти Державного казначейства України”.

Військова частина, установа, організація Міноборони на підставі
отриманого від органу Державного казначейства витягу про зарахуваня
коштів на бюджетні рахунки не пізніше наступного дня подає до органу
Державного казначейства розподіл зазначених коштів для їх зарахування на
відповідні реєстраційні рахунки, відкриті в територіальному органі
Державного казначейства.

СПД, які здійснюють транспортування трубопровідним транспортом
територією України нафти, природнього газу, аміаку та перевалку в портах
транзитних нафти і мазуту, вносять до державного бюджету України
відрахування від плати за транзит:

нафти в обсягах, еквівалентних 0.75 дол.США за 1 тонну.

Відрахування від перевалки в портах транзитних нафти і мазуту – 0.47
дол. США за 1 тонну;

природнього газу в обсягах, еквівалентних 0.25 дол. США за 1000 куб.м.
газу на кожні 100 кілометрів відстані;

аміаку – 0.23 дол. США за тонну на кожні 100 кілометрів відстані.

Слід зазначити, що порядок обчислення і сплати до державного бюджету
України відрахувань від надходжень за транспортування нафти
магістральними нафтопроводами та від плати за транзит аміаку через
територію України визначається постановою Кабінету Міністрів України від
29.11.2000р. №1742.

Суми відрахувань визначаються з урахуванням зазначеної суми плати в
перерахунку в гривні за валютним обмінним курсом НБУ на день, що передує
строку сплати платежу. Відрахування відносяться до складу валових витрат
платника. Відрахування платники вносять до державного бюджету України
щодекади авансовими платежами 15, 25 числа поточного місяця, 5 числа
наступного місяця згідно з обсягами транзиту та перевалки природних
ресурсів. До 25 числа місяця, наступного за звітним, провадиться доплата
у разі виникнення різниці між авансовими платежами та фактичним обсягом
за звітний місяць. Суми відрахувань, що не були внесені у встановлений
термін, сплачуються до державного бюджету України з нарахуванням пені –
120% від облікової ставки НБУ. Понад належне сплачені суми відрахувань
від плати за транзит трубопровідним транспортом через територію України
нафти, природнього газу, аміаку та за перевалку в портах транзитних
нафти і мазуту зараховуються в рахунок чергових платежів або
повертаються платнику в 5-денний строк від дня одержання його письмової
заяви. Контроль за правильністю обчислення і своєчасністю внесення до
держбюджету відрахувань від надходжень за транспортування нафти
магістральними нафтопроводами та від плати за транзит аміаку і
природнього газу через територію України здійснюють органи державної
податкової служби, а відповідальність за правильність обчислення і
своєчасність внесення цих відрахувань покладається на платника та його
посадових осіб згідно з чинним законодавством. Структуру неподаткових
надходжень можна зобразити де видно, що левова частка серед неподаткових
надходжень бюджету України у 2002 році займають доходи від приватизації
державного майна (37,7%). Чимале значення мають і надходження частини
виручки від реалізації газу, що отримується як плата за транзит
природного газу через територію України (15,6%), також слід відмітити
державне мито (0,7%), відрахування від надходжень за транспортування
нафти магістральними нафтопроводами (1,6%) і відрахування від плати за
транспортування аміаку через територію України аміакопроводами (0,1%).
Всі інші неподаткові надходження об’єднані в одну групу і складають
разом 44,3%. Отже, хоча в загальній сумі доходів бюджету неподаткові
надходження займають близько 37% ( у 2001 році ), проте з кожним роком
їх значення зростає. Так, згідно з Законом України ”Про державний бюджет
України на 2003 рік”, неподаткові надходження займають 26.7% серед
загальної суми доходів Державного бюджету. Тоді, як податкові – 70.9%,
доходи від операцій з капіталом – 0.18% і офіційні трансферти – 0.19%.

В той же час, структуру неподаткових надходжень у 2002 році, згідно з
запланованими у Законі сумами, а також питому вагу кожного виду цих
доходів в загальній сумі неподаткових джерел наповнення казни держави,
зобразимо графічно на рисунку (Див. Рис.1.)

Рис.1. Структура неподаткових надходжень в доходах Державного бюджету
України на 2004 рік.

4. Перспективи розвитку системи неподаткових доходів бюджету

Серед усіх проблем нинішнього суспільного життя чи не найбільшу увагу
привертають до себе фінансові питання, зокрема доходи і витрати держави,
бюджетний дефіцит, побудова системи оподаткування, ефективність
витрачання державних тощо. Проведення демократичних перетворень в нашій
країні , орієнтація на побудову правової держави підняло завісу
таємничості з цих питань, перетворило інтерес до них у цілком природній
і закономірний, адже йдеться про кошти, які надходять від усіх
платників, тобто вони є складовою національного багатства.

В процесі трансформації українського суспільства, вдосконалення
структури державних органів та систем забезпечення життєдіяльності
держави набуває вирішального значення. Податкова система забезпечує
фінансову базу держави і є головним важелем реалізації державної
економічної політики, тому метою реформування системи оподаткування в
Україні має бути перехід до ринкової системи оподаткування та подолання
кризових явищ.

Аналіз структури доходів державного (зокрема питомої ваги окремих
надходжень в загальних доходах бюджету) висвітлює, що основу доходів
бюджету складають податкові та неподаткові вилучення коштів у юридичних
осіб – прибутки підприємств.

Їх високий рівень свідчить про надто низьку ефективність української
податкової системи, яка не в змозі забезпечити необхідні надходження до
державного бюджету (а також до бюджетів нижчих рівнів) специфічними
методами, в той час як у стабільність фінансової ситуації неподаткові
надходження, як правило не значні.

Податковий механізм в існуючому вигляді не має резервів для збільшення
податкових вилучень, і держава змушена вдаватися до конфіскаційних і
далеких від позитивного економічного змісту заходів. Податкова система
практично не функціонує, паралізуючи тим самим всю економічну систему.

Однією з причин ситуації, що склалася, є невідповідність сутності
податкового механізму новим економічним реаліям, усунути яку можна лише
впровадженням ринкової схеми розподілу валового національного продукту
та адаптацію фіскальної політики до умов ринку.

Тому питання про перспективи розвитку неподаткового механізму
мобілізації доходів бюджету набуває актуальності, беручи до уваги
вищесказане.

Слід звернути увагу на такі доходи бюджету, як надходження коштів від
приватизації державного майна, державне мито, а також надходження від
штрафів та фінансових санкцій.

Однією з головних умов здійснення ринкових перетворень у будь-якій
країні є формування ефективної економіки. Центральне місце в процесі
ринкової трансформації посідає реформування відносин власності, яке
органічно поєднане з приватизаційними процесами в державі. Такі процеси
сприяють впровадженню структурних реформ, позитивно впливають на темпи
економічного зростання та формування інституту ефективних власників,
створюють необхідні умови для інтеграції України в економічну та
політичну європейську і світову систему. Приватизація є одним із
найважливіших чинників формування середнього класу, який в свою чергу,
впливає на незворотність ринкових реформ у державі.

Разом з тим, необхідно зазначити, що приватизація сама по собі не
призводить до підвищення ефективності виробництв, а лише створює
необхідні передумови для досягнення стратегічної мети економічних реформ
створення потужного і ефективного ринкового середовища в країні, що
ґрунтується на приватній власності, конкуренції, високому рівні трудової
мотивації, соціальної захищеності всіх груп населення. Крім того,
реформування відносин власності в умовах трансформаційних процесів,
окрім своєї основної мети має вирішувати як соціально-економічні, так і
політичні питання в країні.

Проектом Кодексу передбачено, що при нотаріальному посвідченні договорів
відчуження майна (нерухомості, земельних ділянок, транспортних засобів
тощо) дітям, у тому числі пасинку та падчерці, онукам, батькам, одному з
подружжя ставки встановлено в абсолютних одиницях – гривнях, тоді як
Декретом передбачалося справляння державного мита в процентному
відношенні до відповідної суми документа (вартості відчужуваного майна):

за посвідчення договорів відчуження об’єктів нерухомості або земельних
ділянок, які перебувають у власності фізичної особи, що здійснює таке
відчуження, – в розмірі 20 гривень замість 1% суми договору але не менше
1 неоподатковуваний мінімум, встановлених Декретом;

за посвідчення договорів відчуження транспортних засобів – у розмірі 50
гривень замість 1% суми договору, не нижчої справжньої вартості
транспортного засобу, іншої самохідної машини, механізму;

за посвідчення інших договорів, що підлягають оцінці, у розмірі 10
гривень замість 1% суми договору, але не менше 1 неоподатковуваного
мінімуму.

Змінено порядок зарахування державного мита, яке справляється із заяв,
скарг до судів і за видачу судами копій документів: із введенням в дію
Податкового кодексу України воно буде зараховуватись до державного
бюджету.

Усі глави розділу VII «Державне мито» доповнено положеннями, які
роз’яснюють порядок обчислення та справляння державного мита, що
безперечно, є позитивним моментом, оскільки робить цей розділ більш
доступним для розуміння платникам.

Таким чином, очевидно, що проект Податкового кодексу України вніс значні
зміни до нині чинного Декрету “Про державне мито”, врахувавши потреби
часу щодо розширення бази оподаткування.

Водночас висловлюються думки, що прийняття Кодексу в зазначеній
редакції приведе до значних втрат бюджету. Для компенсації втрат
пропонується, наприклад, змінити ставки державного мита із позовних заяв
майнового характеру до арбітражного суду. Наводиться досвід інших держав
(Росії та Киргизстану), в яких запроваджені диференційовані, залежно від
ціни позову ставки державного мита. Відомо, що диференційовані ставки
державного мита ускладнюють адміністрування платежу, і Україна свого
часу відмовилась від цього. Водночас встановлення прогресивних ставок
спонукає платників до ухилення від сплати більших сум мита при поданні
позовних заяв шляхом зниження ціни позову.

До того ж підвищення ставок державного мита в умовах скрутного
матеріального становища більшості підприємств може призвести до
зменшення кількості звернень до суду, що в свою чергу, негативно вплине
на надходження державного мита до державного бюджету і стане перешкодою
в реалізації права суб’єктів господарювання щодо захисту своїх майнових
інтересів у арбітражних судах.

Негативний вплив на надходження державного мита до бюджету може також
мати запозичення досвіду Казахстану щодо звернення до суду без сплати
державного мита, оскільки звільнення позивача від сплати мита при
поданні позовної заяви призведе до того, що державне мито
стягуватиметься із відповідача як правило неплатоспроможного, за
результатами розгляду справи. “За даними державних податкових
адміністрацій на місцях, на яких ст.116 Господарського процесуального
кодексу України обов’язок стягнення до державного бюджету державного
мита за наказами арбітражних судів, добровільно сплачується
підприємствами лише 20% належних до сплати за наказами сум. Решта 80%
стягується працівниками органів державної податкової служби України із
значними запізненнями, оскільки потребує вживання додаткових заходів у
зв’язку з незадовільним фінансовим станом підприємств-боржників, які
мають великі суми заборгованості минулих років з податків і платежів до
бюджету.”

Підсумовуючи викладене, констатуємо, що сліпе копіювання досвіду інших
країн не в усьому прийнятне для України. Тому опоненти урядового проекту
Податкового кодексу України ще мають час проаналізувати всі положення
розділу VII “Державне мито” і запропонувати до обговорення на пленарних
засіданнях Верховної Ради Податкового кодексу України свої зауваження та
пропозиції, які справді заслуговують на увагу.

Також слід звернути увагу на такі види неоподатковуваних надходжень, як
надходження частини виручки від реалізації газу, що отримується як плата
за транзит природного газу через територію України, відрахування від
надходжень за транспортування нафти магістральними нафтопроводами,
відрахування від плати за транспортування аміаку через територію України
аміакопроводами. Дані платежу у майбутньому можна використовувати на
погашення зовнішнього боргу України за природній газ.

Останнім часом багато економістів-теоретиків висловлюють думку з приводу
того, що такий вид неподаткових доходів, як надходження штрафів та
фінансових санкцій планувати у доходах бюджетів недоцільно і
неправильно, так як ніхто наперед не знає на яку суму буде заподіяна
шкода тому чи іншому підприємства, установі, організації, або скільки
буде порушень правил пожежної безпеки, тощо, а також чи будуть такі
випадки взагалі. Тому надходження неподаткових доходів до бюджету варто
і можна прогнозувати, посилаючись на порушення, що мали місце у минулому
бюджетному році.

Об’єкти справляння неподаткових платежів неможливо перелічити в короткій
бесіді, оскільки лише перелік цих платежів займає декілька сторінок.

Для платників немає ніякого значення, до якого бюджету перераховуються
кошти: загального чи спеціального фонду Державного бюджету України, або
до місцевого бюджету. Але це має якщо не вирішальне, то надзвичайно
важливе значення для нас з вами – громадян України.

Натомість, для держави немає значення, як називається той, чи інший
платіж, головне – його повне і своєчасне надходження.

Висновки

Державний бюджет висвітлює систему фінансових показників, що відображає
створення й використання фінансових ресурсів у всіх секторах економіки
держави. У ньому в найбільш загальній формі фінансово обґрунтовується
прогноз економічного та соціального розвитку держави. Державний бюджет,
відтворюючи обсяг ресурсів, що мобілізуються в даному періоді, і їх
використання, своїми результатами засвідчує загальне збалансування
фінансових ресурсів і їх витрат. Фактично, державний бюджет конкретизує
фінансові ресурси адресно, територіально і галузево.

Біля третини поступлень бюджетів формується за допомогою неподаткового
механізму. Такі поступлення відображаються у трьох розділах частини
бюджетів: “Неподаткові надходження”, “Доходи від операцій з капіталом”
та ” Офіційні трансферти”. Основна відмінність неподаткового механізму
від оподаткування полягає у відсутності при його використанні більшості
принципів та підходів, зокрема рівнозначності, стабільності,
обов’язковості всеохоплюючого характеру тощо.

Найбільшу частку серед таких поступлень складають неподаткові
надходження, які в залежності від видів та методів їхньої мобілізації
об’єднуються у чотири групи.

Розділ ” Неподаткові надходження” включає чотири групи доходів: доходи
від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та
платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від
штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження.

Перша група неподаткових надходжень містить доходи від власності та
підприємницької діяльності, що обумовлені виконанням економічних функцій
державою як власника. Значну суму серед таких доходів складають
надходження від перевищення валових доходів над видатками Національного
банку України. Сума цього перевищення визначається щорічно на основі
кошторису НБУ.

Наступним видом поступлень є надходження від грошово-речових лотерей.
Такі лотереї можуть випускати агенти, що мають видані Міністерством
фінансів України відповідні свідоцтва. Умови лотереї мають передбачати
наявність надходжень і поступлень до бюджету сум відсотків банків за
користування тимчасово-вільними бюджетними коштами. Доцільність
запровадження такого виду надходжень пов’язана з тим, що уповноважені
банки користуються тимчасово-вільними залишками коштів Державного
бюджету України, місцевих бюджетів та позабюджетних бюджетних фондів,
внаслідок чого отримують валові доходи. Враховуючи це, органи Державного
казначейства та фінансові органи, укладаючи договори з комерційними
банками, визначають плату за користування такими коштами в обсязі 50%
від облікової ставки НБУ, що складають доходи бюджету.

Підприємства будь-яких організаційних форм та видів, банки, у статутному
фонді яких є частка державного майна, сплачують із суми прибутку, що
залишається після внесення податків і зборів до бюджету, дивіденди, або
інші відрахування від прибутку на частку державного майна, переданого у
їхні статутні фонди, до державного або місцевих бюджетів України,
залежно від виду власності на майно. Сума дивідендів, що підлягає
перерахуванню до державного бюджету залежить від маси дивіденду та
частки державного майна у статутному фонді підприємства.

Однією із форм вилучення до бюджету частки суб’єктів господарювання,
одержання яких не залежить від їхніх зусиль є рентні платежі. Наявність
ренти пов’язана в першу чергу з природними, техніко-економічними і
трансфертними чинниками. До бюджету справляється, як правило, рентна
плата за нафту, що видобувається в Україні, та за природній газ.
Поступлення рентної плати відбувається щодекадно, його величина залежить
від обсягів видобутих нафти і газу та ставки плати. Резервами збільшення
рентних платежів є зростання обсягів добування в Україні нафти й газу,
прискорення розробки і введення в експлуатацію відповідних родовищ.

Найбільшу частку серед доходів від власності та підприємницької
діяльності складають надходження коштів від приватизації державного
майна. Обсяг поступлень коштів залежить від переліку об’єктів державної
та комунальної власності, що передбачається відповідними програмами
приватизації, у тому чи іншому бюджетному періоді, та вартості об’єктів
приватизації.

Крім вищезгаданих, у складі доходів від власності та підприємницької
діяльності можуть бути інші надходження, надходження від розміщення
тимчасово вільних коштів бюджету на депозитних розрахунках в установах
банків тощо.

Друга група неподаткових надходжень об’єднує адміністративні збори та
платежі, доходи від некомерційного та побічного характеру, до яких
відносяться: збори, що стягуються Державною автомобільною інспекцією
України; плата за пробірування та клеймування виробів та сплавів із
дорогоцінних металів; плата за надання послуг службою дозвільної системи
органів внутрішніх справ; плата за оренду цілісних майнових комплексів,
що перебувають у державній та комунальній власності; державне мито;
митні збори; єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через
Державний кордон України.

Збори, що стягуються Державною автомобільною інспекцією, обумовлені
запровадженням плати за послуги, що надає інспекція юридичним та
фізичним особам з метою дотримання норм і стандартів безпеки дорожнього
руху. Обсяги таких поступлень залежить від виду послуги та величини
плати за неї, яка встановлюється у співвідношенні до неоподатковуваного
мінімуму громадян. Основними резервами зростання таких доходів є
збільшення кількості послуг, що може надавати автоінспекція та пошук
нових видів платних послуг, потреба у яких появляється у певних
ситуаціях.

Плата за надання платних послуг службою дозвільної системи органів
внутрішніх справ, пов’язаних з придбанням, зберіганням, обліком,
перевезенням вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, вибухових
матеріалів, а також щодо предметів, на які поширюється дозвільна
система. Обсяг надходжень цієї плати до бюджету, як і у попередньому
випадку, залежить від кількості таких послуг та тарифів на них, що
встановлюються у співвідношенні до неоподатковуваного мінімуму громадян.

Плата за оренду цілісних майнових комплексів запроваджена у зв’язку з
передачею майна, що перебуває у державній чи комунальній власності, в
оренду юридичним та фізичним особам. Об’єктами такої оренди можуть бути
цінні папери, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно.
Обсяг поступлень плати залежить від вартості майна, що передається в
оренд та розміру річної орендної плати, який переважно не може
перевищувати 5 відсотків від власності орендованого майна. Орендна плата
встановлюється як правило у грошовій формі. Її обсяг може бути змінено
за погодженням сторін у разі зміни цін, тарифів та в інших законодавчо
визначених випадках. В якості основних резервів збільшення обсягів
поступлень цього виду можна визначити наступні: покращення роботи з
підбору об’єктів оренди; покращення товарного стану об’єктів та їхньої
привабливості, укладення договорів на найбільш вигідних взаємних умовах;
використання відповідних підходів, які б зацікавлювали орендарів у
продовженні договорів оренди та підтримання об’єктів оренди в належному
стані.

Державне мито є одним з найважливіших видів адміністративних зборів,
хоча серед неподаткових надходжень вони займають невелику частку.
Платниками цього мита є юридичні та фізичні особи, які звертаються до
відповідних органів для вчинення в їхніх інтересах дій та видачі
документів, що мають юридичне значення. Обсяг надходжень мита залежить
від кількості об’єктів справляння та ставок.

Третя група неподаткових надходжень об’єднує надходження від штрафів та
фінансових санкцій. До цієї групи відносяться: суми, стягнені з винних
осіб за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації;
перерахування підприємцями частки вартості нестандартної продукції
виготовленої з дозволу на тимчасове відхилення від вимог відповідних
стандартів щодо якості продукції, виданого Державним комітетом України
по стандартизації, метрології і сертифікації; адміністративні штрафи та
інші санкції; надходження штрафних санкцій за порушення правил пожежної
безпеки. У більшості випадків наявність такого виду доходів пов’язана з
порушенням чинного законодавства, тому планування таких сум у доходній
частині бюджетів є недоцільним.

Четверта, остання група неподаткових надходжень до бюджету об’єднує інші
надходження, серед яких можна відзначити надходження коштів від
реалізації конфіскованого митними органами майна; надходження коштів від
реалізації товарів та інших предметів, конфіскованих правоохоронними та
іншими уповноваженими органами і конфіскована валюта: надходження сум
кредиторської та депонентської заборгованості підприємств, організацій
та установ, щодо яких минув строк позовної давності; надходження коштів
від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної
техніки, іншого майна збройних сил України та інших, утворених згідно з
законодавством військових формувань та правоохоронних органів; інші
надходження; надходження сум перевищення фактичного споживання над
розрахунковим; доходи від операцій з валютою, власні надходження
бюджетних установ, організацій; додаткові збори на виплату пенсій.

В основному ці доходи за своїм обсягом є невеликі. Найбільшу частку
серед них складають власні надходження бюджетних установ та додаткові
збори на виплату пенсій, на які доцільно звертати особливу увагу при
пошуку резервів збільшення доходної частини бюджету.

Адміністративно-командна економічна політика СРСР призвела до
нерівномірного економічного розвитку усіх регіонів, створення
неструктуризованого, неефективного та однобокого народногосподарського
комплексу. Функціонування адміністративно-командної системи сприяло
розподілу більше 25% валового внутрішнього продукту СРСР, який
вироблявся в Україні.

З проголошенням незалежності України почався новий етап державотворення,
формування власної національної політики і розвитку
суспільно-економічних відносин.

Розвиток суспільно-економічних відносин в Україні підтверджує
необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової
стабілізації – основи загальнодержавної стабілізації і виходу з
економічної кризи.

Зрозуміло, що це – робота не одного року, але вона має бути до кінця
обґрунтованою, повинна враховувати можливі негативні наслідки і
передбачати цивілізоване їх усунення, бути одночасно послідовною та
перспективною і, що не менш важливо – зрозумілою усім суб’єктам
суспільно-економічних відносин.

Стабілізація у суспільстві і поступове економічне зростання вимагає
проведення активної бюджетної політики і забезпечення функціонування
стабільної бюджетної системи. При вирішенні зазначених проблем і,
насамперед, щодо одержання доходів бюджету і забезпечення фінансування
загальнодержавних видатків, необхідно боротися не з наслідками, а з
причинами виникнення і розростання негативних явищ.

Спад виробництва, інфляція, криза неплатежів, неефективна і неадекватна
сучасним вимогам структура народного господарства, бюджетний дефіцит,
державний борг, недосконалості, а часом і протиріччя, у законодавстві з
економічних проблем, що стоять перед сучасниками і які необхідно
вирішувати. Стан економіки відбивається і на бюджеті, тому і виникають
труднощі у плануванні і виконанні бюджетів різних рівнів, отже треба
виходити з реального стану економіки та керуватись принципом економічної
доцільності та максимальної ефективності при формуванні бюджетного фонду
України.

Попри прискорення приватизації правила та умови її проведення потрібно
покращити, зокрема:

ухвалити новий закон про приватизацію. Сьогодні діяльність Фонду
державного майна регулює відповідний указ, який не має сили закону. Тому
ризики інвесторів залишаються досить великими;

прискорити процес прийняття законів про приватизацію “Укртелекому” та
про скорочення переліку заборонених до приватизації об’єктів;

намагатися не допускати порушень щодо принципів прозорості приватизації
та орієнтації на стратегічних інвесторів, які оголосили Президент та
уряд.

Слід наголосити на необхідності розробити стратегію управління державним
майном за тих умов, коли більшу його кількість заборонено приватизувати.
Головними рисами цієї стратегії мають стати прозорість та відкритість
управління , запровадження конкурсних процедур відбору і громадського
контрою за діяльністю управителів, створення для них легальних стимулів.

Фонд державного майна має зосередити зусилля на привабливих
підприємствах, що потребують підготовки до приватизації, а також
вирішити питання щодо приватизації створених раніше холдингів –
національних та державних акціонерних компаній (НАК і ДАК), законодавчої
бази діяльності яких досі не врегульовано. В межах приватизаційної
підготовки належить розв’язати проблему нагромаджених у попередні роки
боргів (вдаючись до різних методів – від реструктуризації до повного
списання), крім того, не допустити паралельної приватизації, яку
здійснюють за рахунок застосування механізмів податкової та іншої
застави. Держава не має перекладати на інвестора весь борговий тягар, що
виник внаслідок неефективного державного управління.

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що надходження коштів
від приватизації майна до бюджетів в значній мірі залежить від
правильності організації процесів приватизації, а також від чинного
законодавства, що стосується цієї діяльності. Тому, для збільшення
надходжень цих коштів у доходи бюджетів, а також виконання запланованих
показників слід звернути увагу на ці питання.

Список використаної літератури

Про державне мито : Декрет Кабінету міністрів України // Галицькі
контракти – 1998 – №39

Про Державний бюджет України на 1999 рік : Закон України // Офіційний
вісник України – 1999 – №11.

Про Державний бюджет України на 2000 рік : Закон України // Офіційний
вісник України – 2000 – №11.

Про Державний бюджет України на 2001 рік : Закон України // Офіційний
вісник України – 2001 – №12.

Про бюджетну класифікацію та її запровадження: Наказ Міністерства
фінансів України // Податки та бухгалтерський облік – 2002 – №9 – с. 21

Про бюджетну класифікацію та її запровадження: Наказ Міністерства
фінансів України // Податки та бухгалтерський облік – 2002 – №9 – с. 21

Про затвердження Порядку виконання Державного бюджету за доходами: Наказ
Державного казначейства України // Офіційний вісник України – 2001 – №5.
– с.267

Про оренду державного та комунального майна: Закон України від
10.04.1992р. №2269 // Зібрання законодавства України. – том4 – с.1.

Про приватизацію державного майна: Закон України від 4.03.1992р. №2163
// Зібрання законодавства України – том 3 – с.1.

Азаров М.Я. та інші Все про податки: Довідник. – К.:

Алосова Л.Л. Окремі питання реформування податкової системи //
Финансовая консультация – 2000 – № 31-32

Альтернативные способы налогообложения // Сборник систематического
законодательства. – 2001 – № 38, с. 3

Бурлакова Л.В. Система налогообложения (отечественный и зарубежный опыт)
– К.: Укр. НИИНТИ, 1991

Бюджетний і податковий огляд. Перше півріччя 2001р. – К.: – 2001

Бюджетні кошти – це гроші кожного з нас // Урядовий кур’єр – 2002 – 22
січня, с. 5.

Вдовиченко М. І. Податкове регулювання: досвід США і його використання
в умовах України // Фінанси України – 2000 – № 3

Виконання завдань з приватизації залежить від ставлення держави //
Фондовий ринок – 2000 – № 48, с. 2.

Воінова Т., Деякі питання формування податкової культури в сучасних
умовах // Вісник податкової служби України. – 2000 – №37. – с. 55

Галушко О.С. Формування Державного бюджету та місцевих бюджетів в умовах
трансформації економіки // Фінанси України – 2001 – №5 – с.51

Гнатюк П. Бюджет держави: проблеми надходжень // Економіст – 2000 – №1 –
с. 75.

Грувін А. Нова податкова система дасть змогу істотно збільшити
надходження до бюджету // Вісник податкової служби України – 2000 – №
31, с. 4

Губський Б. Яким бути податковому кодексу // Голос країни – 2001 – 3
квітня.

Дігтяр Н. Складові джерел доходів бюджету держави // Вісник податкової
служби України – 2000 – № 22. – с. 54

Єніфанов А. О. та ін. Бюджет і фінансова політика України – К.: Наукова
думка, – 1997

Збори, що справляються Державною автомобільною інспекцією // вісник
податкової служби України 2000 – №20 – с.56

Інструкція Головної державної податкової інспекції України про порядок
обчислення та справляння державного мита. Від 23.04.1993р. №15

Інструкція про особливості застосування Декрету Кабінету міністрів
України “Про стягнення не внесених у строк податкових і неподаткових
платежів” // Все про бухгалтерський облік. – 1999 – № 37, с. 5

Іпанов Ю. Підсумки податкового року 2000 // Бізнес – 2001 – № 1-3

Катрушин Б.М. Проблеми приватизації стратегічно важливих об’єктів //
Фінансова консультація. – 2001 – № 1-2

Комаров І.В. Історичні аспекти оподаткування селянства в Україні //
Фінанси України – 2001 – №6 – с.96

Кортонюк В. Діалог із владою налагоджується. Надходження до бюджету
зростають // Україна – Бізнес – 2000, 21-28 грудня.

Крисоватий А.І. Оподаткування і ринок: умови та можливості поєднання. –
Т.: Карпюка, 2000.

Кучерявенко Н.П., Лапко Н., Лук‘янова Т. Скорочення заборгованості за
платежами до бюджету. Окремі аспекти проблем // Вісник НБУ – 2001 – №3

Ларіонова А. Д. Стабільне джерело поповнення бюджету // Фінанси України
– 1999 – № 7.

Лукянова Т., Лапко Н. Скорочення заборгованості за платежами до бюджету.
Окремі аспекти, проблеми // Вісник НБУ – 2001 – №3

Луніна І. Бюджет 2002: проблеми місцевих бюджетів // Хроніка економіки
та політики. – 2001 – № 2, с. 4

Максюта А.А., Чугунов І.Я. Показники виконання бюджету у 1999 році //
Фінанси України – 2000 – № 6, с. 4

Мельник П. Деякі суперечності в розвитку податкової системи та шляхи їх
подолання // Економіка України – 2001 – № 7, с. 16

Мецерекова О. Налоговые системы развитых стран мира: Справочник. – М.:
Фонд “Правовая культура”. – 1995

Миллионщиков А.Д. Неналоговые доходы. – М.:,”Финансы” – 1967

Мітюков І. Бюджетна реформа і основні напрями удосконалення бюджетної
політики // Фінанси України. – 2001 – № 8, с. 32

Мітюков І.О. Бюджетна реформа й основні напрямки удосконалення бюджетної
політики // Фінанси України – 2001 №8 – с.16

Мороз З. Державне мито // Баланс – 2000 – № 45, с. 11

Надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості
підприємств, організацій та установ, щодо яких минув строк позовної
давності // Вісник податкової служби України – 2000 №21 – с.57

Надходження штрафних санкцій за порушення правил пожежної безпеки //
Вісник податкової служби України – 2000 – № 21, с. 60

наказом Державного казначейства України від 30.03.2001 – №43\511 //
Бібліотека нормативних актів міністерств і відомств україни – 2001 -№12
– с.178

Налоговые платежи // Финансовая консультация. – 1997. – №33-34. – с. 42

Нечайн Н. Податкова система України періоду великого князівства
Литовського // Вісник податкової служби України – 1998 – № 22, с. 14

Огонь Ц. Доходи бюджету в умовах зменшення податкового навантаження //
Світ бухгалтерського обліку. – 2000 – №12 – с. 48

Озеров И. Основы финансовой науки

Опарін В. М. Фінанси / Загальна теорія: Навчальний посібник – К.: КНЕУ –
2001

П‘ятаченко Г.О. Удосконалення механізму наповнення дохідної частини
бюджету // Фінанси України – 2001 – №5

Плата за надання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх
справ // Вісник податкової служби України – 2000 – № 21 – с.58

Податкова система України: Підручник / за редакцією В. М. Федосова. –
К.: Либідь, 1994.

Полинець О., Маврешко О. Засоби масової інформації та державне мито //
Вісник податкової служби України – 2000 – № 19.

Положення Про порядок обчислення і сплати до державного бюджету України
рентної плати за нафту і природній газ від 11.03.1998р. №160/2600.

Положення про порядок реєстрації випуску ї проведення державних грошових
лотерей в Україні: Затверджено постановою Кабінету міністрів України від
27.04.1998р. №574

Поповнення бюджету: всі способи добрі ? // Закон і бізнес – 1998 – 4
листопада.

Постанова Кабінету міністрів України від 10.08.1995р. №629 “Методика
оцінки вартості об’єктів оренди ”

Постанова Кабінету міністрів України від 4.10.1995р. №786 “Методика
розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна.

Про державні питання адміністрування державного мита // Вісник
податкової служби України. – 2001 – № 38, с. 49

Про затвердження Кодифікатора видів податків // Бізнес – 2001 – №12. –
с. 11

Про обчислення державного мита // Закон і Бізнес – 1995 – 16 серпня.

Рапіцький Т.В. Доходи Державного бюджету України: їх суть і види //
Формування економічних відносин в умовах ринку. Збірник наукових праць.
– Т. – 1998 – с.261

Редіна Н.І., Гордєєва Л.П. Дефіцит бюджету й основні шляхи його
подолання в Україні // Фінанси України – 2000 – № 5.

Саврас І.З. Фінансовий механізм приватизації в Україні // Фінанси
України – 2001 – № 3, с. 50

Система оподаткування в Україні очима зарубіжних фахівців. Фінанси.
Право – 1996. вип. 6. – с. 31

Стебн Ю. Державне мито: платники, об’єкти, ставки // Галицькі контракти.
– 1998 – № 39, с. 54

Степанкова Т. М. Держава вишукує джерела покриття внутрішнього боргу //
Наукові записки Києво-Могилянської Академії – 2000 – том 15, с. 66

Суми стягнені з винних осіб за шкоду, заподіяну підприємству, установі,
організації // Вісник податкової служби України – 2000 – № 28, с. 45

Тимченко І. Про сплату державного мита // Урядовий кур’єр – 1996 – 1
лютого, с. 10.

Токарева Т. А., Папаика А. А. Удосконалення податкового механізму –
важлива умова зміцнення доходів місцевих бюджетів // Фінанси України. –
1996 – №8. – с. 5

Тріпак М.М. Формування доходів бюджетів міського самоврядування //
Фінанси України – 2001 – № 10, с. 17

Фліссак Н. Права органів податкових служб економічного розвитку країн
щодо забезпечення надходжень до бюджету. // Вісник податкової служби
України. – 2001 – № 14/15.

Формирование основ налогового устройства в Древней Руси // Налоговое
право: Учебник. – 1997

Чередниченко Ю.В. Налогообложение, исторический аспект // Актуальны
проблемы экономики – 2001 – № 3-4, с. 34

Чугунов І. Бюджет України у склад бюджетної системи Росії в Кінці XIX –
на початок XX ст. // Економіка України – 2001 – № 11.

Чугунов І.Я. Планування дохідної частини місцевих бюджетів // Фінанси
України – 2001 – № 12, с. 38

Чугунок И. Актуальные проблемы формирования доходной части бюджета //
Бизнес Информ – 1998. – № 17-18

Чупринка О. Ресурсні ренти та неподаткові платежі: Податки // Фінанси
України – 1997 – № 3, с. 99

Шаповалова М.М., Сердюк О.В. Бюджетний огляд за 1999 рік // Фінанси
України – 2000 – № 4, с. 6

Шитря О. Удосконалення адміністрування податків, зборів та обов’язкових
платежів – один із напрямків зниження податкового тиску на платників
податків // Вісник податкової служби України. – 2000 – № 12

Щербак В. Світові моделі оподаткування // Економіка України – 2001 – №
11 (480), с. 21

PAGE

PAGE 40

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019