КОНТРОЛЬНА РОБОТА
на тему:
Національні фінанси України і внутрішнє середовище. Потоки капіталів в
Україні, основні фінансові інститути України
ПЛАН
1. Сутність, визначення і складові фінансового ринку в Україні
2. Ринок цінних паперів і особливості його регулювання в Україні
Використана література
1. Сутність, визначення і складові фінансового ринку в Україні
В Українській економічній літературі постійно вживаються такі терміни як
«фінансовий ринок», «ринок капіталів», «ринок цінних паперів», «фондовий
ринок». В той самий час, офіційного визначення цих термінів в Україні на
даний момент не існує.
Єдиним більш-менш розробленим терміном, якому було дано офіційне
визначення є «ринок цінних паперів» (Концепція функціонування та
розвитку фондового ринку України Постанова Кабміну України №277 від 29
квітня 1994 р.).
«Ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, що сприяє
акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу та соціальну сфери,
структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної
структури суспільства, підвищенню добробуту громадян за рахунок
володіння та вільного розпорядження цінними паперами, підготовленості
населення до ринкових відносин».
Але в даному визначенні не вказано, хто діє на ринку цінних паперів
(суб’єкти), який характер відносин, в які вступають його учасники, і з
якої нагоди утворюються ці відносини.
На наш погляд, ринок цінних паперів уявляє з себе особливий сегмент
фінансового ринку, на якому складаються відносини з приводу
купівлі-продажу спеціальних документів (цінних паперів), що мають власну
вартість, вільно обертаються та свідчать про відносини співволодіння,
позики та похідних від них між тими, хто залучає ресурси, випускаючи
цінні папери (емітенти), і тими, хто їх купує (інвестори),
опосередкований, як правило, участю особливих суб’єктів підприємницької
діяльності – фінансових посередників.
Якщо висловитись менш просторо, ринок цінних паперів – це частина ринку
позикових капіталів, де здійснюється емісія та купівля-продаж цінних
паперів – документів, що підтверджують майнове право та право власності
на підставі їх надання.
Але в той самий час ринок цінних паперів не є окремим самостійним
інститутом ринкової економіки, а є частиною фінансового ринку країни.
Фінансовий ринок – це сфера специфічних економічних відносин, у процесі
яких формується попит та пропозиція на фінансові ресурси та за допомогою
фінансових посередників здійснюється акт їх купівлі-продажу.
Фінансовий ринок – це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та
позичальниками за допомогою посередників на підставі попиту і пропозиції
на капітал.
На практиці він уявляє з себе сукупність фінансово-кредитних інститутів,
що спрямовують потоки грошових коштів від власників до позичальників та
навпаки.
Головна функція фінансового ринку полягає у трансформації незадіяних
фінансових коштів у позичковий капітал, тобто в грошовий капітал,
власник якого надає його іншим особам на встановлений термін на умовах
повернення з оплатою певного %.
Фінансовий ринок поділяється на:
·грошовий ринок;
·ринок капіталів.
Грошовий ринок – це ринок короткострокових кредитних операцій (до 1
року). В свою чергу, грошовий ринок поділяється на:
1) обліковий ринок;
2) міжбанківський ринок;
3) валютний ринок.
Інструментами, що використовуються на обліковому ринку, виступають
казначейські та комерційні векселі, інші види короткострокових
зобов’язань. Основними рисами короткострокових цінних паперів є їх
висока ліквідність та мобільність.
Міжбанківський ринок – частина ринку позичкових капіталів, де тимчасово
вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються та розміщуються
банками між собою переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі
строки. Найбільш розповсюджені терміни дії депозитів – 1,3,6 місяців;
граничний термін від 1 дня до 2 років (іноді 5 років). Кошти
міжбанківського ринку використовуються банками не лише для
короткострокових, але і для середньо- та довгострокових активних
операцій, регулювання балансів, виконання вимог державних регулюючих
органів.
Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний оборот, який пов’язаний
з оплатою грошових зобов’язань юридичних та фізичних осіб різних країн.
Специфіка міжнародних розрахунків полягає у відсутності загальновизнаних
для всіх країн платіжних засобів. Тому необхідною умовою для проведення
розрахунків за зовнішньоторговельними операціями, послугами,
інвестиціями, міждержавними платежами є обмін однієї валюти на іншу у
формі купівлі або продажу іноземної валюти платником або отримувачем.
Валютні ринки – офіційні центри, де здійснюється купівля продаж валют на
підставі попиту та пропозиції.
Ринок капіталів поділяється на:
1) ринок цінних паперів;
2) ринок середньо- та довгострокових банківських кредитів.
Ринок капіталів є найважливішим джерелом довгострокових інвестиційних
ресурсів для урядів, корпорацій та банків. Якщо грошовий ринок надає
високо ліквідні кошти в основному для задоволення короткострокових
потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби в фінансових
ресурсах.
Таким чином, фінансовий ринок = грошовий ринок + ринок капіталів.
Головною функцією фінансового ринку є забезпечення процесу розподілу
фінансових ресурсів в економіці. Він створює умови для вільного
міжгалузевого обігу капіталів, дозволяє перетворювати нагромадження в
робочі інвестиції. Виступаючи оптимальним розподільчим механізмом,
фінансовий ринок сприяє зниженню витрат, що виникають в процесі руху
капіталу.
2. Ринок цінних паперів і особливості його регулювання в Україні
Законодавче регулювання роботи фондового ринку в різних країнах
відбувається по-різному, але його метою завжди було створення найбільш
сприятливих умов для інвесторів та емітентів. Загальні правила поведінки
на ринку цінних паперів емітентів, інвесторів та фінансових посередників
сформульовані у міжнародних стандартах за торгівельними системами,
клірингу та розрахункам за цінними паперами.
Розроблені принципи функціонування цивілізованого фондового ринку:
O прозорість;
O відкритість та доступність;
O упорядкованість;
O конкурентність.
У відповідності з цими принципами Український фондовий ринок поділено
на:
1) біржовий;
2) позабіржовий.
Цей розподіл зафіксовано у Концепції функціонування та розвитку
фондового ринку України.
Біржовий сегмент – ринок біржових фірм та банків, переважно брокерський.
(обертається 1% цінних паперів).
Позабіржовий – ринок фінансових посередників, переважно ділерський, який
згідно Концепції поряд з філіями Української фондової біржі посідає
місце регіональних фондових бірж.
Формами обігу цінних паперів є готівкова та безготівкова. (Безготівкові
цінні папери обов’язково розміщуються у депозитаріях, що покликані
зберігати цінні папери, вести облік та здійснювати контроль операцій з
ними, а також здійснювати інші функції згідно до депозитного договору).
Основне завдання депозитарію – бути номінальним держателем цінних
паперів. Саме у такий спосіб він реєструється у реєстрі акціонерів.
Основні труднощі – первинне нагромадження достатньої кількості
депонованих цінних паперів клієнтів для того, щоб запобігти частим
зверненням до реєстру під час реалізації цінних паперів.
Для швидкого проведення великої кількості розрахунків з цінними паперами
є необхідним ще один інститут ринку – клірингова палата або
депозитарно-клірингова організація. Труднощі – початкова правова база з
клірингу і розрахунків була створена для банківських структур, які мають
відповідні ліцензії. Поява самостійних клірингових організацій в такій
ситуації обов’язково регламентується Нацбанком. Але ринок цінних паперів
є досить специфічним і дуже відрізняється від грошового ринку.
Головним завданням фондового ринку України є створення умов для
нормального розміщення інвестицій. Ринок цінних паперів відображає
економічні співвідношення, що виникають під впливом попиту і пропозиції
на позичковий капітал, який рухається у формі цінних паперів.
В Україні на даний час існує мінімум три ринка цінних паперів:
· акції акціонерних товариств, що утворилися як класичні акціонерні
товариства;
· акції приватизованих підприємств;
· державні цінні папери.
Але й досі не виявлено процентне співвідношення між цими ринками.
Розвиток і функціонування національного ринку цінних паперів в Україні
стримується об’єктивними та суб’єктивними факторами:
1) відставанням діючої законодавчої та нормативної бази функціонування
ринку цінних паперів від розвитку реальних процесів;
2) недостатнім державним регулюванням національного ринку цінних
паперів;
3) відсутністю необхідного захисту інтересів дрібних інвесторів з боку
держави.
Регулювання ринку цінних паперів умовно можна поділити на:
· саморегулювання;
· державно-правове регулювання.
Саморегулювання може бути індивідуальним і колективним. Індивідуальне
саморегулювання передбачає дотримання встановлених правил поведінки
кожним з учасників операцій на ринку цінних паперів. Колективне
саморегулювання пов’язано з відпрацюванням правил і положень, які мають
дотримуватись групами учасників ринку. До колективного саморегулювання
можна віднести створення фондової біржі як окремого інституту, що
об’єднує осіб, які займаються торгівлею цінними паперами, а також
представників різних організацій, створених як на біржовому, так і на
позабіржовому ринках.
Умови, що склалися в Україні, вимагають більш інтенсивного розвитку
державно-правового регулювання ринку цінних паперів, яке полягає у
прийнятті законів, постанов та інших нормативних актів, що регламентують
ті чи інші сторони відносин, пов’язаних з обігом цінних паперів, а також
встановленням контролю за дотриманням законодавства через державні
органи.
Розглянемо правову базу становлення та розвитку ринку цінних паперів в
Україні. Це Закон України «Про господарські товариства», «Про
підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про власність», «Про
зовнішньо-економічну діяльність», «Про банки і банківську діяльність»,
«Про депозитарій», а також законів щодо приватизації.
Діяльність на українському ринку цінних паперів регулюють такі
законодавчі акти: Закон України «Про цінні папери та фондову біржу»
18.06.1991р., «Про депозитарій»; Указ Президента України «Про
інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» 19.02.1991р.
Використана література
Опарін В.М. Фінанси.(загальна теорія) -К.: КНЕУ, 1999
Родионова Н. Финансы. – М.: Финансы, 1995.
Шевченко В., Кизименко Ю. Міжнародні фінансові ринки залучення
інвестицій для перехідної економіки. //Банківська справа.-1999.
PAGE
PAGE 9
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
