.

Наднаціональні та суспільні інститути у забезпеченні глобальної та європейської безпеки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 5594
Скачать документ

Реферат на тему

Наднаціональні та суспільні інститути у забезпеченні глобальної та
європейської безпеки

План

1. Міжнародні організації з регулювання зовнішньої заборгованості

2. Регіональні органи забезпечення безпеки

3. Суспільні інститути

Література

1. Міжнародні організації з регулювання зовнішньої заборгованості

Паризький клуб (Paris Club) (зі штаб-квартирою в Парижі) – це
об’єднання, основна мета якого забезпечити впорядковану реструктуризацію
боргів суверенних держав і квазідержавних структур, чи заборгованості,
гарантованої державою. Перше засідання клубу датується 1956 роком
(зафіксовано першу угоду про реорганізацію зовнішнього боргу Аргентини),
хоча офіційною датою заснування клубу деякі експерти вважають 1961 рік.
Роль Паризького клубу посилюється з 80-х рр. ХХ ст. Він не має чіткої
організаційної структури та членства і формально відкритий для всіх
країн, які є кредиторами і приймають практику роботи цієї організації.
Основними членами Паризького клубу є розвинуті країни. Статус постійних
членів мають 19 держав-кредиторів, серед яких і Росія (вступила в клуб у
вересні 1997 року). Головою Паризького клубу традиційно є високо
посадова особа міністерства фінансів Франції, а його секретаріат
знаходиться у французькому казначействі.

Діяльність Клубу полягає в спостереженні за державною заборгованістю і
проведенні багатосторонніх переговорів з країнами-боржниками з проблеми
реструктуризації їхніх боргів. За результатами переговорів з боржниками
члени Паризького клубу підписують Узгоджений протокол реструктуризації
боргу, в який включаються: умова про консолідацію платежів на
обслуговування боргу і прострочених платежів; дату, станом на яку
підписані угоди про кредити підлягають реструктуризації; консолідаційний
період, протягом якого повинна відбутися реструктуризація боргу; частка
боргу, яка підлягає реструктуризації; умови першого внеску по
реструктурованій заборгованості і графік платежів. Умови узгодженого
протоколу набирають чинності тільки після того, як країна-кредитор і
країна-боржник домовляться на двосторонній основі щодо переліку
кредитів, які підлягають реструктуризації. Умови, на яких
реструктуруються борги країн, що розвиваються, періодично переглядаються
Паризьким клубом. Найвідомішими серед них є Торонтські, Лондонські,
Неапольські та Ліонські умови.

Лондонський клуб кредиторів (London Club) – міжнародне об’єднання
найбільших приватних комерційних банків-кредиторів. Сформований у кінці
70-х рр. ХХ ст. для вирішення проблем, які виникають через нездатність
низки країн (в першу чергу країн, що розвиваються) регулярно
обслуговувати зовнішню заборгованість. На відміну від Паризького,
Лондонський клуб займається питаннями заборгованості перед приватними
комерційними банками, кредити яких не гарантуються державою. Перше
засідання Лондонського клубу було скликане в 1976 році у зв’язку з
проблемами Заїру. Всього в 1981-1983 рр. укладено чотирнадцять угод на
10 млрд. дол. США; наступні два роки, після світової боргової кризи
1982 року сорок сім угод на 130 млрд. дол. США. В 1994-1996 рр.
Лондонський клуб здійснив реструктуризацію зовнішньої заборгованості
Польщі, Болгарії, Румунії, Угорщини, а також деяких країн, що
розвиваються (наприклад, Бразилії і Габону).

У клуб входить близько 600 комерційних банків індустріально розвинутих
країн світу на чолі з банківським консультативним комітетом (БКК).
Банки-члени БКК Лондонського клубу: Німеччина (Deutshe Bank AG (голова
БКК), Dresdner Bank, Kommerzbank AG), Італія (Banca Commerciale
Italiana, Mediocredito Centrale), США (Bank of America), Великобританія
(Midland Bank), Японія (Bank of Tokyo Mitsubishi, Dai-Ichi Kangyo Bank,
Industrial Bank of Japan (співголова БКК)), Франція (Credit Lyonnais SA
(співголова БКК), Banque Nationale de Paris SA), Австрія
(Creditanstalt-Bankverein). Як правило переговори щодо реструктуризації
ведуться одним із банків від імені і за дорученням інших банків, що
беруть участь в консультативній раді. Лондонський клуб не має чітко
визначеної структури і збирається у складі тих банків, які мають
найбільші вимоги до країни боржника, справу якої вони розглядають.
Умовою підписання угоди про реструктуризацію між країною боржником і
Лондонським клубом є, як правило прийняття країною програми МВФ зі
структурної перебудови економіки і здійснення економічних реформ.
Реструктуризації підлягають лише виплати основного боргу, а всі інші
прострочені суми повинні бути виплачені в момент підписання угоди про
реструктуризацію.

Лондонським клубом передбачені такі заходи щодо реструктуризації боргу:
викуп із знижкою урядом країни-боржника приватного боргу своїх компаній
у іноземних банків; обмін із знижкою боргів на інші активи, наприклад,
акції національних компаній; скорочення платежів для обслуговування
боргу і надання нових позик для виплати старих боргів.

2. Регіональні органи забезпечення безпеки

Організація по безпеці і співробітництву в Європі (ОБСЄ) – створення
цієї організації (до 1 січня 1995 року – НБСЄ) пов’язане з підписанням 1
серпня 1975 року „Заключного акта Наради по безпеці і співробітництву в
Європі” на зустрічі глав держав і урядів у м.Хельсінкі. Даний документ
включає в себе основні угоди на міжнародно-правовому,
військово-політичному, економічному і гуманітарному напрямках діяльності
держав – учасників Наради по безпеці і співробітництву в Європі. На
зустрічі глав держав і урядів країн-учасниць НБСЄ в Будапешті (5-6
грудня 1994 року) було прийняте рішення про перетворення НБСЄ в
Організацію по безпеці і співробітництву в Європі (ОБСЄ).

У сучасних умовах значення внеску ОБСЄ в зміцнення міжнародної
стабільності і безпеки зростає. Корінні зміни військово-політичного
клімату в Європі, проведення глибоких соціально-економічних реформ у
східно європейських країнах і державах СНД, вступ в активну фазу процесу
західноєвропейської інтеграції привели до трансформації стратегічної
ситуації на континенті в цілому зумовлюють зростання ролі ОБСЄ.
Підтвердженням зростаючої ролі ОБСЄ в забезпеченні європейської безпеки
є факт передачі цій організації прав гаранта, укладеного з ініціативи
Європейського Союзу (ЄС) „Пакту про стабільність у Європі”, а також
здійснення політичного контролю за його реалізацією. Країни-учасниці
прагнуть зміцнити позиції ОБСЄ як регіональної міжнародної організації,
розширення її компетенції в питаннях, що стосуються прийняття політичних
рішень, планування і здійснення операцій по підтримці миру, забезпечення
контролю над озброєнням і процесу роззброєння, удосконалення і зміцнення
заходів довіри і безпеки.

ОБСЄ, як регіональна структура, є найширшою за своїм складом
організацією у сфері безпеки в Європі, що також включає Канаду і США, і
відіграє суттєву роль у сприянні миру і стабільності, поглибленні
спільної безпеки через співробітництво, зміцнення демократії і прав
людини в Європі. Організація сприяє розробці нової, заснованій на
співробітництві, моделі всеосяжної європейської безпеки. Проте поєднання
у рамках однієї структури країн, які мають принципові розбіжності у
підходах до проблеми забезпечення європейської безпеки значно ускладнює
досягнення консенсусу між членами ОБСЄ і знижує її роль серед інших
міжнародних та європейських організацій.

.h.c3////////o/eeeeceeeeeeeeUe

осунків з центральною владою України. Україна також приділяла значну
увагу співпраці з ОБСЄ у сфері екологічної та економічної безпеки.

Таким чином, послідовно розвиваючись і вирішуючи нові завдання, ОБСЄ
продовжує пошук свого особливого місця в європейській архітектурі
безпеки. У цієї організації, на думку більшості держав-учасників, є
реальні можливості стати одним з основних складових у плані забезпечення
безпеки і стабільності в Європі.

Рада Європи уже півстоліття відіграє провідну роль у зміцненні
міжнародного співробітництва з проблем карного законодавства на
європейському континенті. До середини 1990-х років її членами були
винятково західноєвропейські країни, а також Ісландія і Туреччина.
Згодом до неї вступили багато країн Центральної і Східної Європи.

Найвищими досягненнями Ради в галузі створення інструментів міжнародного
права стали дві багатосторонні конвенції, визнані фундаментом
європейського співтовариства в боротьбі зі злочинністю. Це Європейська
Конвенція про екстрадиції 1957 року, а також Європейська Конвенція про
взаємодопомогу при розслідуванні кримінально караних злочинів 1959 року
(Конвенція вступила в дію в 1962 році і ратифікована десятками країн).

У 1977 році Рада Європи стала першою міжнародною організацією, яка
поєднує глав держав, які зайнялися вирішенням проблеми відмивання
грошей, прагнучи при цьому знайти системне вирішення цієї складної
проблеми. Справу цю було доручено Європейському комітету з проблем
злочинності. Стурбований ростом кількості актів насильства, таких як
викрадення людей, згаданий комітет створив у 1977 році Комісію
експертів, зобов’язавши її досліджувати різні аспекти цього явища.
Результатом дослідницьких робіт стало прийняття кабінетом міністрів
Європейського Співтовариства 27 червня 1980 року формальних
рекомендацій, під заголовком: „Заходи для запобігання трансферту і
приховування засобів, які надходять від карних злочинів”. Саме тут було
вперше заявлено про те, що „банківська система може стати досить
ефективним запобіжним інструментом, а співробітництво банків з поліцією
і судовою владою приведе до приборкання карної діяльності”. Документ
зробив особливий наголос на дотриманні банками обов’язкового принципу
„знай свого клієнта” і безліч інших, які сьогодні ввійшли в звичайну
практику переважної більшості банківських та інших фінансових установ.

Ще одним імпульсом до прискорення діяльності в цьому напрямку стала
ініціатива міністрів юстиції Ради Європи, які доручили в 1986 році
Європейському комітету з проблем злочинності розробити „Міжнародні норми
і стандарти із забезпечення ефективного співробітництва між органами
правосуддя (а також у разі потреби з поліцією) з питань перебування,
вилучення і конфіскації нелегальних доходів, майна, спорядження і
предметів, одержаних від нелегальної торгівлі наркотиками”.
Кульмінаційним пунктом спільних зусиль стало затвердження міністрами
юстиції Конвенції з проблем відмивання доходів, які надходять від
злочинів, їхнього відшукання, вилучення і конфіскації, яка відбулася у
вересні 1990 року. Американські дослідники назвали її „революційним
інструментом” у боротьбі з міжнародною злочинністю.

Регіональні банки розвитку, вирішуючи специфічні проблеми
валютно-кредитних відносин на регіональному рівні, формують ресурси для
своєї діяльності з власного капіталу та позик, які вони отримують на
міжнародних, а часто і на національних ринках капіталу. Регіональні
банки надають головним чином довгострокові кредити на фінансування
інвестиційної діяльності приватних фірм і міжнародних проектів допомоги
країнам, що розвиваються. Оскільки фінансування проектів надається на
пільгових умовах, а не на звичайних ринкових, багато кредитів не
повертається в строк, тому деякі регіональні банки розвитку, які
об’єднують країни, що розвиваються, перебувають у досить складному
фінансовому стані.

У Латинській Америці активно діють п’ять регіональних банків розвитку:
Антська корпорація розвитку, Карибський банк розвитку, Міжамериканський
банк розвитку, Центральноамериканський банк для економічної інтеграції,
Латиноамериканський експортний банк. В Азії, Африці, арабських країнах
також існують аналогічні банки розвитку (Азіатський банк розвитку,
Західно африканський банк розвитку, Африканський банк розвитку,
Арабський банк економічного розвитку та ін.). У європейському регіоні до
останнього часу у валютно-кредитній інституціональній структурі основне
місце посідають Європейський інвестиційний банк та Європейський банк
реконструкції та розвитку.

3. Суспільні інститути

Римський клуб – міжнародна громадська організація вчених, економістів,
підприємців, керівників крупних міжнародних корпорацій і фінансових
інститутів, діячів різних суспільно-політичних рухів. Створена у 1968
році у Римі за ініціативи відомого італійського менеджера, організатора
промисловості та громадського діяча А.Печчеї. Мета Римського клубу –
поглиблення розуміння особливостей розвитку людства в добу
науково-технічної революції. В доповідях Римського клубу
обґрунтовувалась концепція неминучості „глобальної катастрофи” при
збереженні існуючих тенденцій розвитку суспільства. Була сформульована
геополітична концепція „Північ – Південь”. Конфлікт між промислово
розвинутою Північчю і Півднем, що включає країни, що розвиваються і
Китай, розглядається як основна причина багаточисленних протиріч і криз
глобального масштабу. Учасники Римського клубу закликали до конвергенції
держав, що належали до різних соціально-економічних систем. Вони
неодноразово обговорювали проблеми небезпеки глобальної кризи, що має
низку взаємопов’язаних аспектів (ресурсно-економічний, сировинний,
енергетичний, екологічний, демографічний, морально-етичний та ін.).
Завдяки Римському клубу у науковий та суспільно-політичний обіг увійшло
поняття „глобальна проблематика”, оскільки всі зазначені питання мають
планетарний масштаб, стосуються всіх народів і держав, всієї земної
кулі. Згодом на цій основі сформувався особливий напрям наукових
досліджень – глобалістика. Стратегічний напрям діяльності Римського
клубу – дослідження глобальних проблем людства з метою оптимізації його
розвитку та забезпечення безпеки.

Література

Барановський О.І. Фінансова безпека: монографія. Інститут економічного
прогнозування. – К.: Фенікс, 1999. – 338с.

Экономическая безопасность: Производство – финансы – банки. / Под ред.
В.К. Сенчагова. – М.: Финстатинформ, 1998. – 616с.

Мунтіян В.І. Економічна безпека України: монографія. – К.: КВІЦ, 1999. –
461с.

Козаченко Г.В., Пономарьов В.П., Ляшенко О.М. Економічна безпека
підприємства: сутність та механізми забезпечення: монографія. – К.:
Лібра, 2003. – 280с.

Глобалізація і безпека розвитку: монографія / За ред. О.Г. Білоруса. –
К.: КНЕУ, 2001. – 733с.

Міжнародне оподаткування: навчальний посібник. – К.: Центр навчальної
літератури, 2003. – 550с.

Ведута Е.Н. Государственные экономические стратегии. – М., 1998. – 440с.

Качка Т. Боротьба з відмиванням грошей: Комплексний порівняльно-правовий
аналіз відповідності законодавства України acquis Європейського Союзу в
сфері боротьби та запобігання легалізації доходів, отриманих злочинним
шляхом. – К.: Реферат, 2004. – 288с.

Жаліло Я.А. Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика:
Монографія. – К.: НІСД, 2003. – 368с.

Хасбулатов Р.И. Мировая экономика: В 2-х т. Т.1. – М.: Экономика, 2001.
– Т.1 – 598с.; Т.2 – 674с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019