.

Міжнародні економічні організації як суб\’єкти міжнародних фінансів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
302 3384
Скачать документ

Реферат на тему

Міжнародні економічні організації як суб’єкти міжнародних фінансів
Міжнародні та регіональні економічні структури

Однією з основних міжнародних економічних організацій є Організація
економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), Конвенція про створення
якої була підписана в 1960 p. і набрала чинності в 1961 p. Вона стала
спадкоємницею створеної в 1948 p. Організації європейського економічного
співтовариства (ОЄЕС), до складу якої входили 18 європейських держав.
ОЄЕС була створена з метою оптимального використання допомоги США за
“планом Маршалла” і координації відбудови Європи після Другої світової
війни.

Оскільки ОЄЕС зробила великий внесок у справу економічної відбудови
Західної Європи, уряди країн-членів вирішили зміцнити її роль. З цією
метою США і Канада в 1960 p. приєдналися до 18 європейських країн,
підписавши Конвенцію про створення Організації економічного
співробітництва і розвитку. Сьогодні до складу цієї організації входить
29 країн: Австралія, Австрія, Бельгія, Велика Британія» Греція, Данія,
Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика,
Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія,
Республіка Корея, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія,
Швейцарія, Швеція, Японія.

У країнах — членах ОЕСР проживає 16 % населення земної кулі, тоді як
їхня частка у світовому виробництві становить дві третини, що
підтверджує центральну роль цих країн у світовій економіці.

Основними напрямами діяльності ОЕСР є:

• сприяння ефективному використанню економічних і фінансових ресурсів,
дослідженням і професійній підготовці в галузі науки і техніки;

• проведення політики забезпечення економічного зростання, а також
внутрішньої і зовнішньої фінансової стабільності;

• зменшення або усунення перешкод на шляху обміну товарами, послугами, а
також поточних платежів, подальша лібералізація руху капіталів;

• сприяння розвитку країн, що розвиваються.

З визначених конкретних спільних питань ОЕСР може запропонувати
організаційні рамки для переговорів із прийняттям рішень. Так, ця
організація досить швидко відреагувала на перший “нафтовий шок”,
створивши у 1974 p. Міжнародне енергетичне агентство (ME А), завданням
якого є сприяння країнам в економії енергії і в розробці замінників
нафти. Крім того, члени ОЕСР прийняли рішення про взаємний перерозподіл
своїх нафтових ресурсів на випадок перебоїв у постачанні нафти, подібних
до тих, що були викликані країнами ОПЕК наприкінці 1973 p. У межах ОЕСР
з 1958 p. функціонує Агентство з ядерної енергії (АЯЕ), яке до 1972 p.
носило назву Європейське агентство з ядерної енергії. З 1968 p. діє
Центр досліджень і нововведень у галузі освіти (ЦДНО).

Крім того. Організація економічного співробітництва і розвитку виконує
надзвичайно важливу функцію економічного прогнозування. Нею вироблені
стандартні системи показників і підходи стосовно аналізу національних
рахунків, рівня безробіття і паритету купівельної спроможності, що дає
змогу економістам і фінансистам всього світу користуватися надійними і
порівняльними статистичними даними з економіки провідних промислове
розвинутих країн. На цій основі в ОЕСР було побудовано надзвичайно
складну економетрич-ну модель світової економіки, яка дозволяє два рази
на рік робити прогнози стосовно економічного розвитку країн-членів на
наступні два роки. “Економічні перспективи” ОЕСР, які публікуються два
рази на рік, а також дослідження, які щорічно проводяться в кожній із
країн-членів цієї організації, є чи не найважливішими довідникови-ми
документами як для економістів і фінансистів, так і для урядів та
суспільної думки провідних промислове розвинутих країн світу.

З 1995 p. в рамках ОЕСР ведеться підготовка Багатосторонньої угоди з
інвестицій (БУЇ) для регулювання прямих іноземних інвестицій у
міжнародному масштабі, метою якої є:

• встановлення високих стандартів режиму і захисту інвестицій;

• вихід за рамки існуючих зобов’язань для досягнення нових стандартів
лібералізації, які охоплювали б всі стадії інвестиційного процесу (до і
після створення підприємств), з широкими зобов’язаннями у використанні
принципу національного режиму та ліквідації наявних обмежень,
використання принципу недискримінації і найбільшого сприяння нації,
транспарантності (прозорості), привнесення необхідної дисципліни в ті
сфери лібералізації, які недостатньо забезпечуються чинними угодами
ОЕСР;

• створення юридичного обов’язкового документа, який вміщував би
положення з метою ще більшого посилення зобов’язань сторін;

• поширення сформульованих зобов’язань на всі країни, які приєдналися до
багатосторонньої угоди з іноземних інвестицій, на всіх рівнях
управління;

• розробка необхідних заходів у сфері взаємовідносин з регіональними
інтеграційними організаціями економічного характеру;

• сприяння процесам врегулювання і забезпечення ефективного розв’язання
інвестиційних суперечок з урахуванням уже діючих у цьому плані
механізмів;

• прийняття до уваги міжнародних зобов’язань країн-членів з метою
запобігання конфліктам з угодами, досягнутими в рамках СОТ, податковими
угодами і т. ін.

У процесі підготовки Багатосторонньої угоди з інвестицій спочатку
планувалось її підписання у квітні 1998 p. Однак під час переговорів у
січні 1998 p. виникли суперечки між країнами-членами, і вони не змогли
досягти домовленості з найважливішого питання про те, наскільки
кардинальною має стати лібералізація прямих іноземних інвестицій. Причин
цьому декілька:

• по-перше, ініціатива США щодо початку переговорів з Багатосторонньої
угоди з інвестицій згодом не знайшла підтримки інших країн — членів ОЕСР
у зв’язку з небажанням самих Сполучених Штатів надати більшу свободу
іноземним інвесторам в Америці;

• по-друге, на ґрунті того, що органи Європейського Союзу наполягали на
наданні європейським державам переваг перед третіми країнами у вирішенні
інвестиційних питань на території ЄС, на переговорах виникли розбіжності
щодо позик між країнами — членами ЄС, з одного боку, та іншими країнами
— членами ОЕСР, з другого;

• по-третє, екологічні рухи, профспілки та інші недержавні організації
піддали критиці угоду як таку, що відповідає інтересам перш за все ТНК.

Однак процес підготовки Багатосторонньої угоди з інвестицій не
припинився. Більше того, до її підписання виявили зацікавленість деякі
країни, які не входять до ОЕСР, — Аргентина, Бразилія, Гонконг.

Таким чином, Організація економічного співробітництва і розвитку — це
своєрідний клуб промислове розвинутих країн з ринковою економікою.
Залежно від обставин цей клуб може бути або, з одного боку, просто
місцем зустрічей, обміну думками, аналізу економічних перспектив, або, з
іншого, — місцем проведення переговорів, погодження позицій і прийняття
конкретних рішень, особливо з питань економічної і фінансової політики.

Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК) була створена в 1960 p. на
конференції в Багдаді. Її статут, затверджений у 1961 p., згодом
неодноразово переглядався. Згідно зі статтею 7 Статуту повноправними
членами цієї міжнародної економічної організації можуть бути тільки
члени-засновники та країни, чиї заявки на членство були схвалені
Конференцією. Будь-яка інша країна, що експортує нафту в значних
кількостях і має інтереси, які в основному збігаються з інтересами
країн-членів, може стати повноправним членом ОПЕК за умови, що її
прийняття буде схвалено більшістю в 3/4 голосів, включаючи голоси всіх
країн-засновниць. Статус асоційованого члена не може бути наданий жодній
країні, яка не має інтересів і цілей, схожих у своїй основі з інтересами
країн — членів цієї організації.

Як бачимо, ОПЕК — структура якоюсь мірою елітарна, з особливими, надто
жорсткими умовами прийняття нових членів до її лав.

У складі ОПЕК 12 країн-членів. Засновниками організації були 6 країн:
Венесуела, Ірак, Іран, Кувейт, Лівія, Саудівська Аравія. Згодом до числа
членів були прийняті ще 6 країн: Алжир, Габон, Індонезія, Катар,
Нігерія, Об’єднані Арабські Емірати.

Головна мета діяльності ОПЕК:

• координація й уніфікація нафтової політики країн-членів та захист
їхніх інтересів, у тому числі шляхом забезпечення їм сталих

доходів;

• забезпечення стабільності цін на світовому ринку нафти та

постачання нафтою країн-споживачів;

• забезпечення одержання справедливих доходів інвесторами від
капіталовкладень у нафтову промисловість;

• забезпечення охорони навколишнього середовища;

• співробітництво з країнами — нечленами ОПЕК з метою реалізації
ініціатив щодо стабілізації світового ринку нафти.

Поряд із специфічними питаннями забезпечення та захисту економічних і
фінансових інтересів країн-членів у нафтовій промисловості, організація
у 1976 p. створила Фонд міжнародного розвитку {Фонд ОПЕК} як
багатосторонній фінансовий інститут, покликаний сприяти співробітництву
між країнами — членами ОПЕК та іншими країнами, що розвиваються.
Допомогою Фонду можуть користуватися міжнародні інституції, діяльність
котрих приносить користь країнам, що розвиваються, а також всі інші
країни, що розвиваються, які не входять в ОПЕК. Членами Фонду є всі 12
країн — членів ОПЕК.

Метою діяльності Фонду є:

• здійснення фінансового співробітництва між країнами — членами ОПЕК та
іншими країнами, що розвиваються, шляхом надання пільгових позик для
фінансування платіжних балансів, для здійснення проектів і програм
розвитку;

• сприяння і або надання позик міжнародним агентствам,

діяльність яких відповідає меті Фонду;

• фінансування діяльності з надання технічної допомоги. Основним
напрямом діяльності Фонду вважається надання позик і субсидій на
пільгових умовах (під низький процент). Фонд

надає позики трьох типів:

• позики на здійснення конкретних проектів розвитку; національним банкам
розвитку надаються також кредитні лінії для фінансування малих і
середніх підприємств;

• позики для фінансування програм на відновлення або модернізацію певних
галузей економіки, на закупівлю сировини, обладнання, запасних частин,
список яких узгоджується з Фондом;

• позики для фінансування платіжних балансів, як от, на імпорт продуктів
харчування і споживчих товарів; на закупівлю обладнання для сільського
господарства і виробництва споживчих товарів.

Позики доповнюються субсидіями, що надаються для фінансової підтримки,
дослідницьких робіт, підготовки кадрів, продовольчої допомоги, допомоги
при надзвичайних обставинах.

Фонд ОПЕК надає допомогу всім країнам, що розвиваються (за винятком
країн — членів ОПЕК) у порядку загальної черговості, при цьому віддаючи
пріоритет найменш розвинутим країнам.

Фінансові ресурси Фонду складаються в основному з добровільних внесків
країн-членів, доходів, отримуваних за рахунок інвестицій і позик Фонду
(процентні ставки і оплата за обслуговування), а також за рахунок
коштів, які одержують країни — члени ОПЕК по двосторонніх та
багатосторонніх каналах. Позик на світових ринках Фонд не отримує.

Загалом Фонд ОПЕК сьогодні діє у 93 країнах Африки, Азії, Латинської
Америки, Карибського басейну і Європи. Він є донором або кредитором
цілого ряду інших міжнародних організацій, таких як агентства розвитку
країн — членів ОПЕК (Кувейтського фонду, Арабського фонду економічного і
соціального розвитку та ін.). Фінансові ресурси одержують також
регіональні банки розвитку в Африці, Азії і Америці.

Щодо галузевої структури кредитування, то якщо на початку своєї
діяльності Фонд першочергову увагу приділяв енергетичним проектам і
фінансуванню дефіцитів платіжних балансів країн-позичальниць, то
сьогодні — кредитуванню соціальне значимих проектів, орієнтованих на
вирішення проблем голоду або подолання наслідків засухи в Африці. І
незважаючи на те, що соціальні проекти, як правило, непривабливі для
великих інвесторів. Фонд активно намагається заповнити саме цю нішу,
приділяючи особливу увагу наданню допомоги в охороні здоров’я, освіті та
інших сферах.

Навіть за умови відсутності сьогодні в самих країнах ОПЕК зайвих
фінансових коштів для суттєвого поповнення бюджету Фонду, зобов’язання
засновників Фонду виконуються, як правило, в повному обсязі й у
зазначені терміни. Проблеми, частіше всього, виникають не з кредиторами,
а з реципієнтами кредитів.

Окрім Фонду міжнародного розвитку, країни — члени ОПЕК створили інші
спільні економічні й фінансові структури, серед яких сім багатосторонніх
інститутів допомоги, шість двосторонніх інститутів допомоги розвитку та
три трастових фонди.

Багатосторонні інститути, допомоги ОПЕК:

• Арабське головне управління сільськогосподарських інвестицій і
розвитку;

• Програма арабських держав Перської затоки для організації розвитку
системи ООН;

• Арабський валютний фонд;

• Арабський фонд економічного і соціального розвитку;

• Арабська програма фінансування торгівлі;

• Арабський банк економічного розвитку Африки;

• Ісламський банк розвитку.

Двосторонні інститути допомоги розвитку ОПЕК:

• Фонд арабського економічного розвитку Абу-Дабі (Фонд Абу-Дабі);

• Організація з інвестицій, економічної і технічної допомоги Ірану
(Організація Ірану);

• Іракський фонд розвитку зарубіжних країн (Іракський фонд);

• Кувейтський фонд арабського економічного розвитку (Кувейт-ський фонд);

• Саудівський фонд розвитку (Саудівський фонд);

• Венесуельський інвестиційний фонд. Трастові фонди ОПЕК:

• Арабський нафтовий фонд;

• Трастовий фонд Нігерії;

• Венесуельський трастовий фонд.

До групи регіональних багатосторонніх економічних організацій належить
НАФТА — Північноамериканська зона вільної торгівлі.

Її створено на основі угоди, яка набрала чинності 1 січня 1994 p. між
Канадою, США і Мексикою (підписана в 1992 p.). Цьому передувала
підписана в 1988 році канадсько-американська угода про вільну торгівлю
(набрала чинності 31 січня 1989 p.) та чинна з 1965 p. угода між США і
Канадою про торгівлю продукцією автомобільної промисловості.

Слід зазначити, що жодна багатостороння або двостороння угода не сягнула
так далеко, як НАФТА за обсягом охоплених її положеннями проблем
інвестування та пов’язаних з цим питань, глибиною їх опрацювання та
процедур. На регіональному рівні ця організація має унікальні,
найдетальніше розроблені й реально діючі інструменти в галузі
інвестиційної політики поряд із ліквідацією бар’єрів на шляху
торговельного обміну товарами та послугами.

Угода про створення НАФТА включає такі положення щодо режиму і гарантій
іноземних інвестицій:

• кожна країна — член Організації надає інвесторам й інвестиціям іншої
країни-члена не менш сприятливий режим, ніж той, який вона надає у
подібних випадках власним інвесторам (тобто національний режим);

• у взаємовідносинах між країнами — членами Організації передбачається
режим найбільшого сприяння;

• забороняється нав’язування будь-яких обмежень щодо умов функціонування
капіталу, зокрема забороняється встановлювати мінімальну експортну
квоту, розміри місцевого компонента в кінцевій продукції, імпортні
обмеження, обмеження на ліцензування технології, виключні торговельні
вимоги, вимоги валютного контролю;

• передбачається режим вільного переказу всіх видів платежів (прибутки,
дивіденди, проценти, роялті, управлінські платежі, технічна допомога,
виручка від продажу, включаючи повну або часткову ліквідацію) у вільно
конвертованій валюті, за ринковим курсом на день переказу;

• передбачається поетапне регулювання інвестиційних суперечок між
приватними інвесторами: на першому етапі — використання консультацій і
переговорів; у випадку їх невдачі — створення умов для арбітражу при
дотриманні принципу рівності щодо всіх інвесторів і відповідно до
принципу міжнародної взаємності;

• допускається можливість націоналізації на недискримінацій-ній основі у
випадку наявності відповідних суспільних інтересів згідно з чинними
нормами і за умови виплати належної компенсації.

Відповідно до Угоди протягом 15 років майже всі торговельні та
інвестиційні бар’єри між країнами — учасницями НАФТА мають бути
ліквідовані, а митні збори відмінені. У канадсько-американській торгівлі
ці митні перешкоди усунуті, тому мова йде лише про лібералізацію
товарообміну цих країн з Мексикою, де продовжують залишатися обмеження
щодо надання певних послуг. Однак ці послуги не мають технологічного
характеру з передачі за кордон, і майбутні інновації допоможуть
розв’язати цю проблему. Так, протягом 10 років Мексика повинна відмінити
більшість обмежень на імпорт автомобілів. У сфері енергетики передбачена
заборона на участь іноземних компаній у розробці, видобутку і
виробництві нафти і нафтопродуктів у Мексиці. Ця заборона стосується
також іноземних інвестицій для розвідки і видобутку радіоактивних руд,
транспорту і комунікаційної інфраструктури. Щодо інших галузей Мексика
зобов’язалася пом’якшити обмеження на участь американських і канадських
інвесторів в акціонерному капіталі своїх компаній, а також відмінити
обмеження на іноземну участь у банках і страхових компаніях. Загалом уже
сьогодні близько 80 % валового внутрішнього продукту Мексики повністю
відкрито для прямих іноземних інвестицій.

Завдяки активному співробітництву в рамках НАФТА Мексика за короткий час
змогла збільшити свій економічний потенціал, обсяги зовнішньої торгівлі
й масу залученого з-за кордону іноземного капіталу. В результаті з
колишнього поборника протекціонізму Мексика перетворилася на країну з
відкритою економікою. Сьогодні вона за загальним рівнем економічного
розвитку помітно випереджає інші країни Латинської Америки і входить до
“великої трійки” латиноамериканських індустріальних лідерів.

Мексика стала цікавим і перспективним ринком, у тому числі й для
України.

Серед регіональних економічних організацій, у яких бере участь Україна,
слід виділити Чорноморське економічне співтовариство (ЧЕС), яке офіційно
засноване на початку 1988 p., а фактично почало функціонувати з 1992 p.
У складі цієї організації 11 країн-членів:

Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова,
Російська Федерація, Румунія, Туреччина, Україна. Секретаріат ЧЕС
знаходиться у Стамбулі.

Основні напрями діяльності ЧЕС в економічній та фінансовій сферах:

• розвиток багатостороннього і двостороннього співробітництва у
погоджених галузях; розширення диверсифікації співробітництва;

• поліпшення умов для підприємницької діяльності й стимулювання
індивідуальних та колективних ініціатив підприємств і фірм;

• сприяння розвитку підприємництва шляхом стимулювання співробітництва
між малими і середніми підприємствами, інвесторами, підприємцями і
промисловцями.

Крім того, в рамках робочих груп проводиться робота з розширення і
поглиблення співробітництва у сфері банків і фінансів, з питань
уникнення подвійного оподаткування, захисту інвестицій, передачі
статистичних даних і економічної інформації. Утворено Раду
Чорноморського економічного співробітництва, яка складається з
представників підприємницьких об’єднань і торговельних палат країн —
членів організації. Україна бере активну участь у діяльності ЧЕС.

Іншою міжнародною економічною організацією субрегіонально-го характеру,
в діяльності якої бере участь Україна, є Співдружність Незалежних Держав
(СНД), заснована в 1991 p. Членами СНД є 12 країн: Азербайджан,
Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська
Федерація, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан, Україна.

У 1993 p. країни — члени СНД підписали Угоду про створення Економічного
союзу, яка передбачає:

• вільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої сили;

• здійснення погодженої політики у таких сферах, як грошово-кредитні
відносини, бюджети, ціни й оподаткування, валютні питання і митні збори;

• заохочування вільного підприємництва та інвестицій; підтримка
виробничої кооперації і налагодження прямих зв’язків між підприємствами
і галузями;

• узгодження господарського законодавства.

У січні 1995 p. були укладені угоди про митний союз між Республікою
Білорусь, Республікою Казахстан і Російською Федерацією, де визначено
комплекс проблем у сфері підприємництва й інвестицій.

Сторони зобов’язались:

• забезпечувати національний режим для діяльності суб’єктів
господарювання держав-учасниць на своїх територіях;

• сприяти розвитку прямих економічних зв’язків між суб’єктами
господарювання, виробничої кооперації;

• надавати допомогу у створенні спільних підприємств, транснаціональних
виробничих об’єднань, мережі комерційних і фінансово-кредитних закладів
і організацій;

• координувати свою інвестиційну політику, включаючи залучення іноземних
інвестицій і кредитів у сферах, що становлять взаємний інтерес,
здійснювати спільні капіталовкладення, у тому числі на компенсаційній
основі.

26 березня 1996 p. Білорусь, Казахстан, Киргизстан і Російська Федерація
підписали документ про поглиблення співробітництва (угода про наміри) в
економічній, науковій, освітній, культурній і соціальній сферах,
націлений у довгостроковій перспективі на створення “Співдружності
об’єднаних держав”.

2 квітня 1996 p. було підписано Договір про утворення Співтовариства
Білорусі й Росії, яким передбачено об’єднання матеріального й
інтелектуального потенціалів обох країн і створення рівних умов для
підвищення життєвого рівня народу і духовного розвитку особи.

Ні в угоді про митний союз, ні в угоді про наміри, ні, тим більше, у
Договорі про Співтовариство Україна участі не бере.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020