.

Міжнародні економічні організації як суб\’єкти міжнародних фінансів. Особливості функціонування фінансової системи ЄС (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
177 2628
Скачать документ

Реферат на тему

Міжнародні економічні організації як суб’єкти міжнародних фінансів.
Особливості функціонування фінансової системи ЄС

Особливості функціонування фінансової системи ЄС

Однією з найхарактерніших особливостей функціонування фінансової системи
Європейського Союзу є те, що на відміну від інших міжнародних
економічних організацій ЄС має самостійний бюджет, який об’єднує
переважну частину спільних фінансових фондів. Бюджет ЄС — основна
фінансова база інтеграційних заходів у межах Союзу, важливий інструмент
наднаціонального регулювання економіки країн-учасниць. Створення власної
фінансової бази — безпрецедентний випадок в історії створення
інтеграційних угруповань.

Бюджет ЄС концентрує понад 95 % усіх об’єднаних фінансових ресурсів
Союзу. До кошторису Комісії ЄС входять усі бюджетні фонди — Європейський
фонд орієнтації й гарантування сільського господарства, Європейський
фонд регіонального розвитку. Європейський соціальний фонд, витрати на
проведення науково-технічної і промислової політики ЄС та ін. Починаючи
з 1971 p. до бюджету ЄС (разом із внесками країн-учасниць) почали
надходити власні ресурси у вигляді сільськогосподарських зборів на
аграрну продукцію, що ввозиться з третіх країн; митних зборів на ввіз
промислової продукції в регіон ззовні; податку на додану вартість (ПДВ).
Частина ПДВ з 1979 p. надходить до євробюджету на правах власних
ресурсів Союзу. Щорічно встановлюється частка ПДВ, яка підлягає
відрахуванню країнами — учасницями ЄС до його бюджету. Розмір податку,
що перераховується кожною країною, не повинен перевищувати 1 %
розрахованого податку, виходячи з передбаченої Європейським Союзом
єдиної основи стягнення податку. Видаткова частина бюджету містить
кошториси витрат усіх керівних інститутів ЄС.

Щодо національних бюджетів країн — учасниць ЄС, то практично із самого
початку діяльності Співтовариства, згодом Союзу, було поставлено
завдання гармонізації й уніфікації національних бюджетів, яке вимагало:

• наближення й уніфікації бюджетної документації, статистики і
процедури;

• вирівнювання частки бюджетних доходів у ВВП;

• гармонізації структур бюджету;

• координації бюджетної політики;

• гармонізації податків та податкової політики. Усвідомлюючи всю
складність вирішення цього завдання, керівництво ЄС (як і у вирішенні
інших непростих питань перспективного розвитку) підходило до його
реалізації поступово.

На початку 60-х років Комісія ЄС розробила програму гармонізації
національних бюджетів, яка передбачала вирішення чисто технічних питань
— розробку рекомендацій щодо уніфікації бюджетної статистики і зближення
структур національних бюджетів, зіставлення й аналіз бюджетів, розробку
методики гармонізації бюджетної політики.

У 80-х роках перед економікою ЄС постали завдання зниження рівня
інфляції, досягнення стійких темпів економічного зростання, підвищення
рівня зайнятості, стабілізації платіжних балансів. Відповідно до нових
завдань Комісія ЄС визначила основні напрями у сфері бюджетної політики:
скорочення дефіцитів держбюджетів;

збільшення частки бюджетних коштів, які направляються на інвестування;
перекваліфікація робочої сили і зниження виробничих витрат; посилення
контролю за рівнем соціальних витрат.

У цілому процес гармонізації бюджетної політики в межах ЄС
характеризується певними суперечностями.

З одного боку, господарські механізми країн-учасниць хоч і
взаємопов’язані, але залишаються автономними; країни, як і раніше, мають
різний рівень економічного розвитку, різну соціально-політичну ситуацію
всередині держави, що є причиною незбігання інтересів у економічній і
бюджетній політиці. Ці фактори інколи стають перешкодою на шляху до
уніфікації бюджетного процесу.

З іншого боку, відбувається процес звуження автономії окремих країн у
сфері бюджетного регулювання, адже кожна з них має надавати керівництву
ЄС проекти своїх бюджетів і звіти про їх виконання, інформувати органи
Європейського Союзу про проведення тих чи інших бюджетних заходів. Це,
зі свого боку, є переконливим доказом успішного просування вперед
процесу європейської інтеграції.

Враховуючи той факт, що переважним джерелом фінансових ресурсів держави
є податки (близько 90 %), вже Римський договір 1957 p. поставив завдання
поступової гармонізації всіх податків у бік їх уніфікації і
стандартизації.

У цілому податкова гармонізація ЄС включає не тільки приведення систем
оподаткування до “єдиного знаменника”, тобто зближення податкової
структури, механізму стягнення, величини основних податкових ставок, а й
проведення країнами-учасницями узгодженої податкової політики при
вирішенні як кон’юнктурних, так і довгострокових структурних проблем.
Гармонізована податкова політика означає, що автономне використання
податкових інструментів окремими країнами ЄС має перебувати під
контролем керівництва Союзу, яке, виходячи із загальних інтересів усіх
партнерів, визначає податкову політику кожного учасника ЄС.

Причому слід особливо зазначити, що на відміну від інших міжнародних
економічних і фінансових структур в Європейському Союзі кардинально
змінилися підходи до вироблення механізму реалізації спільних інтересів
ЄС. Досить сказати, що в разі необхідності визначення спільної валютної
політики у Раді Європейського центрального банку при голосуванні діє
принцип “одна голова — один голос”. Це тим більше викликає здивування,
якщо врахувати, що до органу, який приймає рішення Ради ЄЦБ входить
менша кількість членів, ніж число країн, які беруть участь у Валютному
союзі країн ЄС. Мова йде про те, що члени Ради не представляють певну
кількість голосів відповідно до економічного і фінансового потенціалу
країни, а виступають дійсно як абсолютно незалежні представники
інтересів усього Європейського Союзу, в даному випадку — у
валютно-фінансовій сфері.

Поряд із гармонізацією бюджетної та податкової політики в Європейському
Союзі триває активний процес уніфікації діяльності банківської сфери,
створення єдиного ринку банківських послуг, формування якого в основному
завершилося до початку 1993 p. Цей ринок передбачає такі принципи
діяльності європейських банків:

• для здійснення банківської діяльності на території будь-якої країни —
учасниці ЄС достатньо одержати ліцензію в одній із цих країн (як
правило, мається на увазі країна походження банку);

• основною моделлю організації європейських банків є універсальний банк,
який здійснює фінансові операції всіх видів, включаючи операції з
цінними паперами;

• регулювання банківської діяльності й нагляд за нею здійснює країна
походження банку.

Перша банківська директива (1977 p.) та друга банківська директива, яка
набрала чинності з початку 1993 p., містять узгоджені правила захисту
інтересів вкладників, інвесторів і споживачів фінансових послуг;
регулюють проблеми платоспроможності банків, встановлюють співвідношення
власних і запозичених активів, ступінь покриття ризику банківських
операцій; принципи захисту банківської таємниці; правила фінансової
звітності; рекомендації щодо прозорості закордонних фінансових оборудок
з метою попередження відмивання “брудних грошей”. Багато принципових
положень першої і другої банківських директив базуються на рекомендаціях
Банку міжнародних розрахунків (БМР) у Базелі — найавторитетнішої
міжнародної банківської установи світу, свого роду “головного банку
центральних банків”. Саме це значно полегшило процес узгодження цих
важливих положень та їх прийняття країнами — членами ЄС.

‚ p

I4!ue!i$?’oooooooooooocccccccccccccc

банківськими операціями до середньоєвропейського рівня і скорочення
прибутків. Посилення конкуренції примушує банки постійно вдосконалювати
технологію роботи, створювати нові високо-технологічні продукти і
послуги, запроваджувати передове обладнання, здійснювати перепідготовку
кадрів.

У червні 1994 p. міністри фінансів країн — членів ЄС домовились щодо
основних положень нової Директиви про посилення контролю за діяльністю
банків та інших фінансових інститутів. Директива спрямована на посилення
прозорості діяльності фінансових груп. У ній ставиться вимога реєстрації
фінансової компанії в тій же країні, де знаходиться її штаб-квартира.
Директива розширила умови обміну інформацією і зобов’язала аудиторів
сповіщати в контролюючі органи про будь-які порушення, виявлені ними в
діяльності компанії. Спільно з Комісією по споживацькій політиці ЄС
розроблено закони, якими регулюються відносини банків і споживачів.

Щодо регулювання ринку цінних паперів, то ще в 1985 p. було прийнято
пакет директив, які стосувалися регулювання транспортних операцій,
здійснюваних взаємними і спільними інвестиційними фондами; взаємного
визнання терміну цінних паперів, допущених на фондові біржі; фондових
операцій; питань інформування широкої публіки про передбачувані випуски
цінних паперів.

Однак закони, принципово важливі для розвитку інвестиційних послуг,
набрали чинності в 1993 p. Згідно з ними, як і в банківській сфері,
встановлювалися принципи одної ліцензії, на основі якої можна надавати
інвестиційні послуги на території будь-якої країни — учасниці ЄС,
контролю діяльності фінансових інститутів країною походження (за
винятком діяльності, пов’язаної із захистом прав споживачів).

З 1994 p. діє домовленість про використання компаніями національної
документації при реєстрації переліку цінних паперів на фондових біржах
інших країн.

З 1996 p. для фінансових інститутів вступив у дію принцип відповідності
власних капіталів ризикам здійснюваних операцій.

Отже, заходи, що реалізуються у фінансовій сфері керівними органами ЄС,
ведуть до відміни обмежень і бар’єрів на шляху переміщення капіталів і
фінансових послуг, перегляду цілої низки національних стандартів
діяльності фінансових інститутів і введення єдиних правил контролю за
їхньою діяльністю, встановлення основних принципів гармонізації
контрольних стандартів та інших правил. Крім того, вживаються заходи
щодо полегшення організації операцій з мобілізації капіталів на фондових
біржах і ринках капіталу, введені й діють єдині правила, які регулюють
питання емісії і обігу цінних паперів, у тому числі боргових.

За останні 10 років ринок цінних паперів ЄС суттєво розширився за
рахунок впровадження великої кількості нових видів фінансових
зобов’язань. Завдяки цьому, з одного боку, у промислових компаній
з’явились нові можливості одержання кредитів із банківських джерел. З
іншого — це зумовлює розширення спектра й більшу доступність для
клієнтів різного роду фінансових послуг та значне зниження їхніх затрат.

У цілому, за деякими прогнозами, посилення конкуренції на єдиному
фінансовому ринку ЄС та запровадження нових видів фінансових послуг
дасть змогу клієнтам зекономити понад 22 млрд ЕКЮ.

Успішному функціонуванню фінансової системи ЄС активно сприяє діяльність
Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) та створених у його рамках
фондів: Європейського інвестиційного фонду (ЄІФ), Тимчасового
Единбурзького фонду кредитування (ЄФК) та Премії ЄІБ, а також
Європейського фонду розвитку (ЄФР).

Європейський інвестиційний банк (European Investment Bank) — головний
інвестиційний інститут Європейського Союзу був створений у 1958 p.
відповідно до Римського договору, підписаного в 1957 p. Статут ЄІБ є
частиною Договору про Європейський Союз, а Банк — фінансове автономною і
юридичне самостійною організацією в рамках Союзу. Головні завдання банку
визначаються на основі рішень Європейської ради. Із 15 членів ЄС до
складу ЄІБ не входить лише Франція.

Європейський інвестиційний банк має відділення в Римі (Італія), Афінах
(Греція), Лісабоні (Португалія), Лондоні (Велика Британія), Мадриді
(Іспанія) і представництво в Брюсселі.

Фінансові ресурси Банку складаються з оплаченої частини статутного
капіталу, накопичених резервів, а також запозичених коштів. За межами
Європейського Союзу він здійснює фінансові операції як за рахунок
власних коштів, так і (за умови одержання відповідних повноважень) за
рахунок бюджетних коштів ЄС або окремих країн — учасниць Союзу.

Головним завданням ЄІБ є сприяння вирівнюванню економічного розвитку
країн ЄС шляхом фінансування проектів у менш розвинутих країнах, а також
підтримка проектів загальноєвропейського масштабу в галузях транспорту,
зв’язку, охорони навколишнього середовища, енергетики. Окрім країн —
членів ЄС, банк надає кредити країнам, які підписали з Європейським
Союзом угоди — учасникам Ломейської конвенції, країнам, що підписали
угоди про співробітництво, а також перебувають в асоціації з ЄС
(наприклад, країнам — членам Європейської асоціації вільної торгівлі
(ЄАВТ)) і т. ін. Із країн, які не входять до складу ЄС, найбільш
чисельною є група із 66 країн, що розвиваються, з Африки, Карибського
басейну і Тихого океану (АКТ), які свого часу в місті Ломе (Тоголезька
Республіка) підписали відповідні конвенції, що передбачають досить
широку кооперацію між цими країнами і ЄС, у тому числі надання учасникам
Ломейської конвенції фінансової допомоги і кредитів.

У рамках Європейського інвестиційного банку діє Європейський
інвестиційний фонд, утворений у 1994 p. Цей фонд надає довгострокові
гарантії для фінансування транс’європейських транспортних та
комунікаційних і енергетичних сіток, а також для розвитку малих і
середніх підприємств.

^Тимчасовий Единбурзький фонд кредитування був заснований згідно з
рішеннями Європейської ради в місті Единбург (Велика Британія) у 1992 p.
з метою прискорення фінансування проектів розвитку капітальної
інфраструктури для сприяння економічному зростанню.

Премія Європейського інвестиційного банку (12 тис. євро) присуджується
раз на два роки за докторську дисертацію на тему інвестицій і
фінансування.

Європейський фонд розвитку (European Development Fund) здійснює
фінансування стабілізаційних фондів і венчурного капіталу, надає
спеціальну допомогу у випадку стихійних природних лих, фінансує допомогу
біженцям, а також структурні перетворення в країнах, які здійснюють
економічні реформи. Фінансує Стабекс (Stabex) — спеціальний фонд
стабілізації експортної виручки при реалізації країнами — учасницями
Ломейської конвенції сільськогосподарської сировини; Сисмін (Sysmin) —
фонд підтримки гірничодобувної промисловості країн Ломейської конвенції,
продукція якої надходить на ринки ЄС.

Література

Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.

Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника–Центр, Эльга,
1999.

Бланк И. А. Управление прибылью. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.

Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.

Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.:
Финансы, 1997.

Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк.,
1997.

Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. — М.: Финансы и
статистика, 1996.

Ефимова О. В. Финансовый анализ. — М., 1996.

Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и
статистика, 1995.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020