Реферат
на тему:
Місцеві фінанси і їх призначення
Функціонування місцевих фінансів пов’язано із забезпеченням необхідними
фінансовими ресурсами місцевих Рад народних депутатів та органів
місцевого самоврядування. Відповідно до Закону України “Про місцеве
самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року місцеве самоврядування
здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як
безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх
виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які
представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Місцеві представницькі та виконавчі органи влади для виконання
покладених на них обов’язків формують, розподіляють і використовують
централізовані фонди коштів. Оскільки сутнісними проявами фінансів як
економічної категорії є економічні та суспільні (соціальні) відносини,
то місцеві фінанси взаємопов’язані із соціально-економічним розвитком
регіону. Через місцеві фінанси держава активно проводить соціальну
політику, фінансуючи з місцевих бюджетів заклади освіти, медицини,
комунального обслуговування населення тощо. Крім того, з державного
бюджету до республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та
місцевих бюджетів передаються кошти у вигляді дотацій для їх
відповідного розподілу між територіальними громадами та для виконання
спільних проектів. До складу місцевих фінансів включаються також кошти
організацій, підприємств усіх форм власності, які спрямовуються на
розвиток соціальної інфраструктури регіону та на задоволення соціальних
інтересів і потреб.
У чому ж суть місцевих фінансів?
По-перше, це економічні відносини, які відображають рух коштів,
наприклад:
– формування дохідної та видаткової частини місцевих бюджетів;
– міжбюджетні відносини;
– формування і використання регіональних позабюджетних фондів;
– місцеві позики, лотереї тощо;
– перерахування до місцевих бюджетів податків та інших обов’язкових
платежів підприємствами різних форм
власності;
– діяльність підприємств по створенню фондів коштів
найрізноманітнішого призначення;
– створення та функціонування доброчинних фондів тощо.
Усі зазначені вище економічні відносини мають розподільний і
перерозподільний характер, оскільки з рухом коштів змінюється і їхній
власник. Наприклад, частина прибутку підприємств у вигляді податків
стягується до бюджету, перерозподіляється на розсуд органів місцевої
влади. Про місцеві фінанси як перерозподільну категорію можна говорити з
точки зору збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів.
Метою фінансової діяльності місцевих органів влади є задоволення
суспільних інтересів і потреб та сприяння соціально-економічному
розвитку регіону.
Природно, що інший прояв суті місцевих фінансів – соціальний.
Виявляються найрізноманітніші відносини між учасниками виробничої і
невиробничої сфери, з одного боку, та підприємствами і державою, з
другого, наприклад:
– фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони
здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального
забезпечення і соціального захисту населення;
– використання місцевих фінансових ресурсів на заходи щодо охорони
навколишнього природного середовища, відновлення пам’яток природи і
культури, що перебувають у віданні відповідних органів влади; на
упорядкування міст, сіл, селищ, утримання і капітальний ремонт житлового
фонду та об’єктів комунального призначення, мережі шляхів відповідного
підпорядкування; на утримання органів самоврядування; на захист прав
споживачів тощо.
Навіть такий неповний перелік шляхів перерозподілу централізованих
фондів коштів (у вигляді бюджету і позабюджетних фондів) указує на
вирішальну роль місцевих фінансів у забезпеченні конституційних прав
громадян.
З огляду на демократичні процеси, які відбуваються в Україні, дедалі
більшу роль у задоволенні соціальних інтересів і потреб відіграють
децентралізовані фінанси.
Децентралізовані фінанси – це грошові відносини, що опосередковують
кругообіг грошових фондів підприємств різних форм власності, громадських
організацій.
Так, частина прибутку підприємств різних форм власності може бути
використана на створення заохочувальних фондів, призначених для
стимулювання найкращих результатів роботи трудових колективів: на
задоволення соціально-культурних потреб: будівництво і капітальний
ремонт житлових будинків, дитячих дошкільних закладів, дотацій
робітничим їдальням тощо. Частина прибутку може бути використана на
доброчинність, підтримку творчих колективів.
Задоволенню соціальних інтересів і потреб сприяють також фінансові
ресурси громадських організацій і установ: спортивних товариств, партій,
профспілок, доброчинних фондів тощо. Наприклад, останнім часом в Україні
починають діяти не лише всеукраїнські, а й регіональні доброчинні фонди.
До речі, у США існує понад 50 тисяч різних доброчинних фондів. Фонди
створюються строком на 50 років, і протягом цього часу їхні кошти мають
бути використані на відповідні цілі.
Підсумовуючи сказане вище, можна дати визначення місцевим фінансам.
Місцеві фінанси — це економічні відносини, пов’язані із формуванням
централізованих і децентралізованих фондів коштів, і використання їх на
забезпечення соціальних потреб та соціально-економічного розвитку
територій.
Матеріальною основою місцевих фінансів є централізовані та
децентралізовані фонди коштів.
Місцеві фінансові ресурси – це фонди коштів, що створюються і
використовуються на соціальний і економічний розвиток регіонів. Важливою
з точки зору методології є структуризація місцевих фінансових ресурсів.
Структурний метод дає змогу не лише показати сукупність фінансових
відносин, а й виявити характер взаємозв’язків між елементами системи. Це
в свою чергу дає можливість зробити і кількісний, і якісний аналіз
місцевих, фінансових ресурсів. Структуру місцевих фінансових ресурсів
подано на схемі
Центральною ланкою місцевих фінансових ресурсів є доходи місцевого
бюджету. Порядок формування дохідної частини місцевих бюджетів
визначений Законами України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про
бюджетну систему України”, чинним податковим законодавством. Одним із
основних принципів формування місцевих бюджетів є їхня самостійність.
Другою ланкою місцевих фінансових ресурсів є кошти суб’єктів
господарювання, тобто фінансові ресурси підприємств комунальної
власності, комунальних банків та інших фінансово-кредитних установ,
фінансові ресурси підприємств різних форм власності, що використовуються
ними на фінансування соціально-культурних і житлово-комунальних
об’єктів.
Третьою ланкою місцевих фінансів є регіональні позабюджетні фонди.
Джерелом їх формування можуть бути запозичені ресурси, добровільні
внески юридичних і фізичних осіб.
Одна з основних функцій місцевого самоврядування – діяльність щодо
задоволення суспільних потреб. Насамперед, це діяльність, що пов’язана з
впровадженням в життя соціальної програми держави, до якої, зокрема
входить соціальний захист населення, організація освіти, охорони
здоров’я населення, розвиток культури, спорту, молодіжні програми, а
також діяльність, що пов’язана з наданням послуг та забезпеченням
ефективного функціонування тих господарських одиниць, які надають
комунальні, житлові, транспортні та інші послуги.
Реалізація значної частини цих завдань потребує залучення суспільних
фондів. Основним джерелом фінансування таких завдань є місцеві фінанси,
іншими словами – місцеві бюджети, поряд з якими можуть використовуватися
також і ресурси фондів цільового призначення. Велику роль у цій сфері
відіграє правильна система збалансування місцевих бюджетів, яка
забезпечує місцевим радам народних депутатів право вільного використання
власних фінансових ресурсів.
В цілому ж серед доходів місцевих фінансів (бюджетів) можна виділити
наступні види надходжень:
загальнодержавні податки і збори;
місцеві податки і збори;
надходження коштів від приватизації майна;
дотації та субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня;
інші надходження.
Умовно всі ці види доходів можна поділити на власні, закріплені та
регулюючі.
Власні доходи – це доходи, які належать місцевому органу влади,
формуються на підвідомчій йому території на основі рішень цього органу.
Хоча перелік власних доходів в Україні законодавчо не визначений, сюди
логічно було б віднести місцеві податки і збори і доходи від підприємств
комунальної форми власності. У практиці взаємовідносин власні доходи
об’єднуються з поняттям “закріплені доходи”. Закріплені доходи – це
доходи, які повністю або певною частиною на довгостроковій основі
закріплюються за тим чи іншим бюджетом. Перелік закріплених доходів
місцевих бюджетів визначається чинним законодавством. Сюди слід віднести
податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів, плату за землю, надходження коштів від приватизації
підприємств комунальної власності, плата за торговий патент на деякі
види підприємницької діяльності, інші доходи, що зараховуються до
місцевих бюджетів у розмірах, визначених законодавством.
Регулюючі доходи – це доходи, які на пайовій основі розподіляються між
усіма ланками бюджетної системи України. Перелік регулюючих доходів
визначається законодавством України про бюджетну систему і про місцеві
органи влади. Уточнення переліку регулюючих доходів здійснюється у
щорічних законах про Державний бюджет України. До 1997р. в Україні було
4 регулюючих загальнодержавних податки: податок на додану вартість,
податок на прибуток підприємств і організацій, акцизний збір та
прибутковий податок із доходів громадян. Але з прийняттям Закону “Про
державний бюджет на 2004 рік” податок на додану вартість в повній сумі
зараховується до Державного бюджету, а згідно Закону “Про Державний
бюджет на 2005 рік” передбачене повне зарахування прибуткового податку з
громадян до місцевих бюджетів, а акцизного збору – до Державного
бюджету. Тому фактично регулюючими для бюджету району можна визначити
податок на прибуток підприємств і організацій та прибутковий податок з
громадян.
Окремо слід звернути увагу на місцеві податки і збори. Питання місцевого
оподаткування вперше отримало певне вирішення у Декреті Кабінету
Міністрів України “Про місцеві податки і збори” від 20 травня 1993 р.,
яким встановлено 17 місцевих податків і зборів. Законом України “про
систему оподаткування” у 1994 році було внесено зміни до переліку
місцевих податків і зборів, і їх стало на два менше. У лютому 1997 р.
Верховна Рада прийняла Закон “Про внесення змін і доповнень до Закону
України “Про систему оподаткування”, де передбачено вже 16 видів
місцевих податків і зборів.
Практика застосування місцевих податків і зборів засвідчує, що їх
використання в Україні малоефективне, що їх роль у формуванні місцевих
бюджетів поки що незначна.
Оскільки рівень соціально-економічного розвитку регіонів неоднаковий, їх
доходи відносно вирівнюються за допомогою таких інструментів, як
диференціація норм відрахувань від загальнодержавних регулюючих доходів
та надання дотацій нижчестощим бюджетам.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
