.

Місце та значення державних фінансів у фінансовій системі країни (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 6240
Скачать документ

Реферат на тему:

Місце та значення державних фінансів

у фінансовій системі країни

Громадянське суспільство не може успішно функціонувати та розвиватись
без держави. Держава, в свою чергу, як організація публічної влади,
неминучою умовою реалізації притаманних їй завдань та функцій передбачає
наявність державних фінансів.

Державні фінанси – це цілісна система суспільних відносин, пов”язаних з
формуванням, використанням та розподілом централізованих та
децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання завдань і
функцій держави, а також забезпечення умов розширеного відтворення.
Тобто фінансова діяльність держави зумовлена об”єктивною необхідністю і
є процесом збирання, розподілу, перерозподілу та використання
централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що
забезпечують практичне виконання функцій державою.

На різних етапах розвитку людської цивілізації зміст фінансової
діяльномті держави не був однаковим. У рабовласницькому та феодальному
суспільствах фінансові потреби держави задовольнялись переважно шляхом
встановлення різноманітних натуральних повинностей і зборів. Основними
видатками докапіталістичних держав були видатки на утримання монарха та
його оточення, державного апарату, будівництво громадських споруд –
доріг, портів, храмів, зрошувальних систем тощо, а також видатки на
ведення війн. Причому витрати на ведення війн, як правило, перевищували
за своїм обсягом всі інші видатки держави, разом взяті. Головними
доходами держави в цих суспільствах були: надходження від доменів
(державного майна) та регалій (монопольного права монарха на окремі
промисли і торгівлю певними товарами – сіллю, прянощами тощо), воєнні
трофеї, данина з поневолених народів, періодичні натуральні та грошові
збори всередині країни, повинності, мито, позики.

Із занепадом феодалізму та поступовим утвердженням в його надрах
капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали
набувати чисто грошові доходи й видатки держави, а питома вага
натуральних зборів і повинностей скорочувалась. Також в історичних
рамках феодалізму на межі XVI-XVII століть сталася ще одна епохальна
подія у розвитку фінансів – повністю відділилася від власності монарха і
стала самостійною державна казна. Саме тоді з”явилися власне кредит, а
дещо пізніше – державний бюджет.

Державні фінанси зіграли роль потужного важеля первісного нагромадження
капіталу, що мало місце головним чином у XVI – XVIII століттях. З їх
допомогою з колоніальних країн у метрополії перекачувались величезні
багатства, які потім перетворювались у капітал. Державні податки і
позики все частіше стали застосовуватись у виробничих інтересах для
створення й розвитку перших капіталістичних підприємств. Важлива роль у
нарощуванні первісних капіталів належала системі протекціонізму, яка
давала можливість першим вітчизняним капіталістам встановлювати на
товари і послуги, що вони виробляли чи надавали, особливо високі ціни,
одержувати надприбутки, спрямовувати їх переважно на розширене
відтворення. В капіталістичній державі, коли товарно-грошові відносини
набули всеосяжного характеру, фінанси стали виражати економічні
відносини по утворенню, розподілу та використанню фондів грошових коштів
в процесі розподілу та перерозподілу національного доходу. Основні
засоби капіталістичних держав зосереджувались у державному бюджеті.

Для державних фінансів капіталістичних країн ХІХ століття було
характерним дуже швидке зростання видатків, постійне перевищення їх над
доходами казни, що зумовлювалось насамперед мілітарізацією економіки. Ще
більше поширилась ця тенденція на межі ХІХ-ХХ століть, коли майже у всіх
капіталістичних країнах видатки держав на воєнні потреби значно
перевищили половину їх прибутків. Крупні кошти витрачалися також на
утримання державного апарату – парламенту, міністерств і відомств,
поліції, тюрем та ін.Видатки на соціальні потреби – освіту, охорону
здоров”я, страхування – були мізерними. Основним джередом доходів
держави були податки, переважно непрямі.

У ХХ столітті відбулося повне зрощення капіталістичної держави з
монополіями, дальше розширення функцій держави. Держава стала
забезпечувати не лише обороноздатність країни, охорону приватної
власності, свободу підприємництва і правопорядок, але й безпосередньо
брала участь у процесі виробництва, розподілу і використання суспільного
продукту. В умовах державного монополістичного капіталізму, особливо
після другої світової війни, в структурі державних видатків сталися нові
глибокі зміни. Їх сутність полягає в тому, що, не дальше швидке
зростання видатків в абсолютних величинах на мілітарізацію (особливо в
США), питома вага їх в порівнянні з аналогічними видатками на початку ХХ
століття значно скоротилась і водночас істотно збільшилась питома вага
та абсолютні розміри видатків на соціальні цілі – освіту, охорону
здоров”я та соціально забезпечення.

Демократизація суспільного життя в умовах розвинутої ринкової економіки
привела до того, що в ряді країн Заходу державні видатки на соціальні
цілі стали одними з головних.. На цій підставі навіть з”явились поняття
“шведський соціалізм”, “канадський соціалізм” тощо. Значного поширення
набули видатки по втручанню держави в економіку, зокрема в декілька
разів збільшилися державні капітальні вкладення в електроенергетику,
вугільну, газову та інші базові галузі промисловості, на підтримку
сільського господарства – однієї з найбільш опікуваних галузей
економіки. В найрозвинутіших капіталістичних країнах за рахунок
держанвих коштів була створена атомна промисловість.

Нині на Заході істотно зросла питома вага державного сектору економіки.
Прагнучи збільшити зайнятість населення і скоротити безробіття, уряди
видають підприємцям,які розширюють виробництво, субсидії для
капіталовкладень. Різко зросли державні видатки на науково-технічний
прогрес і в розвинутих країнах Заходу досягають нині до п”ятдесяти –
сімдесяти відсотків усіх видатків на дані цілі. Держава стала активно
допомагати монополіям власної країни в гострій конкурентній боротьбі на
світовому ринку, надаючи фірмам, що експортують продукцію,
найрізноманітніші пільги. Видатки по регулюванню процесу розширеного
відтворення у багатьох країних досягли в наш час двадцяти і більше
відсотків загальної суми видатків державного бюджету. З”явились якісно
нові державні видатки на охорону довкілля, подолання економічної
відсталості деяких районів, надання субсидій і кредитів країнам, що
розвиваються.

Втручання держави в процес розширеного відтворення і сферу соціальних
відносин в новітній час перейшло державні кордониТак, країни
Європейського Співтовариства створили міждержавні фонди грошових коштів,
що використовуються для фінансування сільського господарства, подолання
структурного безробіття, перепідготовки і передислокації робочої сили,
подолання істотних диспропорцій у розвиткуокремих регіонів цих країн.

Таким чином, в умовах соціально орієнтованої економіки різко розширилась
сфера фінансових відносин, у яких бере участь держава, поле фінансової
діяльності держави в цілому. Значного розвитку набули регіональні і
місцеві фінанси, позабюджетні і спеціальні урядові фонди, фінанси
державних підприємств. Проте, не дивлячись на це, фінансових ресурсів,
що акумулюються з їх допомогою, не вистачає на покриття все зростаючих
видатків держави. Бюджети капіталістичних країн характеризуються
крупними хронічними дефіцитами, зростанням державних позик, збільшенням
державного боргу.

Виключно високого розвитку набули в наш час фінанси приватних
національних і транснаціональних корпорацій. За їх організаційною
структурою це частіше всього акціонерні товариства. Останнє зумовлено
тим, що випуск акцій – одна з найефективніших форм мобілізації капіталу.
Вона дозволяє трансформувати грошові збереження у виробничі інвестиції.
Без акцій, облігацій, кредитів та інших елементів фінансового ринку
корпорації повинні були б знаходитись на самофінансуванні, що різко
обмежувало б їх можливості розвитку. Фінансова сторона діяльності
акціонерних товариств та підприємств інших форм власності набуває все
більшого значення.

При цьому необхідно мати на увазі, що коли фінанси підприємств
загальнодержавної та муніципальної фрм власності належить розглядати в
цілому як децентралізовані грошові фонди держави, то фінанси
підприємців-приватників слід розглядати з точки зору державного впливу
на них зовсім з інших позицій. Доцільно пригадати зауваження з цієї
нагоди відомого французького юриста-фінансиста Поля Марі Годме, який
писав, що “в жодному випадку не слід забувати про фундаментальні
відмінності між державними і приватними фінансами. Головна відмінність
між ними зумовлена тим фактом, що стан приватних фінансів залежить від
законів ринкової економіки. Так, попит і пропозиція на ринку зумвлюють
визначення розміру облікового відсотка. Стан же і динаміка державних
фінансів визначаються рішеннями держави і діями публічної влади”. Поль
Годме стисло сформулював відмінні риси приватних фінансів від державних,
які можна звести до наступного:

держава може в примусовому порядку забезпечити власні доходи за
допомогою системи податків та інших обов”язкових платежів, в той час як
примусового виконання по відношенню до самої держави ніколи не буває.
Приватні особи не можуть в примусовому порядку забезпечити власні доходи
і, відповідно, можуть виявитись неспроможними виконати свої
зобов”язання;

державні фінанси пов”язані з грошовою системою, яка більшою або меншою
мірою управляється державою, тоді як ця грошова система не залежить від
волі приватного власника, що розпоряджається лише власними фінансами;

приватні фінанси зорієнтовані на одержання прибутку. Державні фінанси,
навпаки, — це засіб здійснення загального інтересу;

розміри державних фінансів незрівнянно більші за розміри приватних
фінансів, якими розпоряджаються окремі особи.

Із вищенаведеного очевидно, що державні фінанси – це система грошових
відносин, яка виникає разом з державою і нерозривно пов”язана з її
існуванням. Проте не будь-які грошові відносини є фінансовими
(наприклад, відносини купівлі-продажу є цивільно-правовими, відносини з
приводу сплати адміністративного штрафу – адміністративно-правовими і
т.п.).

Фінанси відрізняються від грошей як за змістом, так і за функціями, що
вони виконують. Гроші – це всезагальний еквівалент, за допомогою якого
насамперед вимірюються затрати праці асоційованих виробників, а фінанси
– економічний інструмент розподілу і перерозподілу валового внутрішнього
продукту і національного доходу, знаряддя контролю за утворенням і
використанням фондів грошових коштів. Ці останні є матеріальним змістом
фінансів. Головне призанчення фінансів полягає в тому, щоб шляхом
утворення грошових доходів і фондів забезпечити не лише потреби держави
і підприємств в грошових коштах, але й контроль за витрачанням грошових
ресурсів.

Фінанси виражають грошові відносини, які виникають між: підприємствами в
процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації товарів і
послуг; підприємствами і вищестоящими організаціями при створенні
централізованих фондів грошових коштів та їх розподілі; державою і
підприємствами при сплаті ними податків до бюджету і фінансуванні
видатків; державою і громадянами при внесенні ними податків і
добровільних платежів; підприємствами, громадянами і позабюджетними
фондами при внесенні платежів і одержанні коштів з них; окремими ланками
бюджетної системи; органами страхування, підприємствами, населенням при
сплаті страхових внесків і відшкодуванні шкоди при настанні страхового
випадку; нарешті, грошові відносини, що опосередковують кругообіг фондів
підприємств.

Без участі фінансів не може бути розподілений національний доход країни,
що є за своєю суттю основним матеріальним джерелом грошових доходів і
фондів. Фінанси виступають зв”язуючою ланкою між створенням і
використанням національного доходу, допомагають на основі врахування
птреб суспільства визначати в ньому оптимальні пропрції між фондом
споживання та фондом нагромадження.

Виникаючи на другій стадії відтворювального процесу – при розподілі та
перерозподілі вартості суспільного продукту – фінанси мають об”єктивний
характер і відносяться до числа базисних категорій. Потрібно завжди
пам”ятати, що не діяльність держави сама по собі, а об”єктивні потреби
суспільного розвитку зумовлюють існування фінансів. Гіперболізація ролі
держави у виникненні фінансових відносин може завдати реальної шкоди,
оскільк загрожує небезпекою волюнтаристського вирішення питань
господарської практики.

Іншою, не менш небезпечною крайністю є також недооцінка активної ролі
держави в розподілі та перерозподілі валового внутрішнього продукту і
національного доходу за допомогою фінансів. Саме з цим фактором
насамперед, а також з наявністю різних форм власності та
госпрозрахунковою організацією діяльності підприємств пов”язаний
розподіл державних фінансів на централізовані та децентралізовані.

“2’e-“3”:f=aeAUFoooooooooooooccccccccccccc

gdcCo

&

gdcCo

відображають відносини, пов”язаніз мобілізацією, розподілом та
використанням централізованих грошових фондів. Ці фонди поступають в
розпорядження держави як суб”єкта публічної влади. За рахунок
централізованих грошових фондів фінансуються видатки держави на
капітальне будівництво, реконструкцію підприємств, структурну
перебудову, конверсію, утримується вся невиробнича сфера – освіта,
охорона здоров”я, фізична культура, спорт, оборонний сектор, управління,
правоохоронні органи, соціальне забезпечення громадян, здійснюється
багато інших програм.

Децентралізовані державні фінанси – їх нерідко називають ще
децентралізованими фондами грошових коштів – є в усіх галузях народного
господарства. Нині підприємства та організації усіх форм власності
утворюють фонди за рахунок власного прибутку. Виняток складає лише
аграрний сектор, у стабільному розвитку якого держава проявляє неабияку
зацікавленість. Саме тому децентралізовані фонди аграрного сектора
поповнюються регулярними, хоч поки що й недостатніми асигнуваннями з
державного бюджету.

Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування
базується на відповідних принципах – галузевих, а також принципах
окремих інститутів даної галузі права, міжгалузевих та загальноправових
принципах. Галузеві принципи фінансової діяльності держави – це
основоположні правила і вимоги, які відображають її найістотніші
особливості і цілеспрямованість, а основний зміст їх визначається
Конституцією України та нормами права, що безпосередньо регламентують цю
діяльність.

Принципи фінансової діяльності держави, як основні начала правового
регулювання, виступають своєрідним камертоном всієї наступної
нормотворчості у даній сфері суспільних відносин. Вони гарантують
безперервність та послідовність нормотворчого процесу, забезпечують
взаємозв”язок фінансового законодавства та фінансової політики. Особливо
велика роль принципів права у формуванні судової та адміністративної
практики, у відміні застарілих та прийнятті нових юридичних норм,
тлумаченні правових актів та усуненні прогалин в законодавстві.

Стрижневий принцип фінансової діяльності держави, який пронизує всю її
наскрізь та вибудовую в стрункий ряд інші принципи галузі фінансового
права, зумовлений публічною суттю самих державних фінансів та полягає в
публічному характері цієї діяльності.

Наступний принцип фінансової діяльності держави полягає в розподілі
функцій в цій галузі між представницькими органами влади та виконавчими
органами влади на основі конституційного принципу розподілу компетенцій
законодавчої та виконавчої влад взагалі. Представницькі органи влади
приймають необхідні рішення, а виконавчі органи влади зобов”язані
виконувати їх.

З принципом розподілу функцій представницької та виконавчої влад у
фінансовій діяльності держави надзвичайно тісно пов”язаний ще один
галузевий принцип фінансового права – пріоритет в галузі фінансової
діяльності держави представницьких органів влади перед виконавчими
органами влади. По суті він ніби випливає з принципу розподілу функцій
законодавчої і виконавчої влад у сфері фінансів, є його зворотною
стороною. Обидва ці принципи нерозривні один з одним і завжди
проявляються одночасно, лише кожний у своїй специфічній ролі.

Серед галузевих принципів фінансової діяльності держави ключова роль
належить принципу пріоритетності публічних видатків по відношенню до
прибутків казни. Це зумовлено тим, що об”єктивно здійснення державою її
функцій не може ставитись у прямопропрційну залежність від величини
доходу державного бюджету. Інакше в певні періоди розвитку це
загрожувало б державі різким скороченням її дієздатності чи навіть
загибеллю або глибокими катаклізмами в суспільстві. Саме подібну до
цієї ситуацію переживає нині Україна. Тому, визначаючи в пріоритетному
порядку обсяг публічних видатків, уряд вираховує у відповідності з
одержаними результатами господарської діяльності розміри необхідних для
фінансової рівноваги державних доходів і подає їх Верховній Раді на
узаконення.

Процедурні відступи від цього принципу, що знаходять своє відображення у
затвердженій деякими парламентами процедурі схвалення спочатку доходної
частини, а вже після цього – його видаткової частини по суті не
порушують логіки існування публчних фінансів і пояснюються головним
чином намаганням забезпечити безперервність доходів казни у випадку
парламентських зволікань із затвердженням бюджету в цілому, а також до
певної міри характерним парламентам популізмом та інтересами
міжпартійної та міжфракційної боротьби.

У вузькому розумінні цього поняття принцип пріоритетності публічних
видатків означає, що до бюджету в ході його формування необхідно
включати лише ті видатки, які необхідні для виконання власне функцій
держави, і ніяк не більше. Це досягається дійсним забезпеченням на
практиці вільної конкуренції прав суб”єктів фінансових правовідносин на
наявні в розпорядженні публічної влади фінансові ресурси, тобто
“конкуренцією заявлених потреб”. У відповідності до принципу
пріоритетності державних видатків недоцільне будь-яке ухилення від вимог
єдності і повноти бюджету, як і цільова прив”язка конкретних доходів до
певних видів видатків, оскільки при цьому неможливо перевірити в
достатній мірі видатки на їх необхідність.

Серед інших принципів фінансової діяльності держави слід назвати принцип
здорових фінансів, принцип фінансової безпеки держави, принцип єдності
фінансової діяльності і грошової системи держави, принцип міжгалузевого
характеру фінансової діяльності держави, принцип самостійності у
встановлених чинним законодавством держави межах фінансової діяльності
органів місцевого самоврядування, принцип соціальної спрямованості
фінансової діяльності держави, принцип плановості, принцип гласності та
деякі інші.

Спираючись на зазначені принципи, сучасна держава своїй фінансовій
діяльності надає відповідних правових форм , за допомогою правових норм
наповнює її правовим змістом. Правове регулювання фінансової діяльності
в країнах з розвинутими ринковими відносинами є провідною формою
державного керіівництва економікою. Основи правової регламентації
фінансової діяльності держави даються в її Конституції, яка насамперед
закріплює за вищими органами законодавчої і виконавчої влади керівництво
державними фінансами. Подальший розвиток і деталізацію ці основи
одержують у спеціальному фінансовому законодавстві держави.

Зокрема, в цьому законодавстві чітко розмежовуються фінансова
діяльність, що здійснюється державою як знаряддям публічної влади,
безпосередньо від фінансової діяльності, що здійснюється державою через
посередництво органів державного управління підприємствами, установами,
організаціями. В сфері загальнодержавних фінансів держава в особі
уповноважених фінансових ікредитних установ сама мобілізує, розподіляє і
використовує фонди грошових коштів, фінансуючи народне господарство,
соціально-культурну сферу, оборону, управління, створення матеріальних і
фінансових резервів. Що ж стосується децентралізованих фондів грошових
коштів, то держава уповноважує на їх створення і використання
підприємства, об”єднання та міністерства. Ці фонди грошових коштів є
фінансами галузей народного господарства. З централізованими вони тісно
пов”язані податковими та іншими обов”язковими платежами, а при
необхідності – фінансуванням з них.

Співвідошення між фінансовою діяльністю, що здійснюється державою
безпосередньо, та її фінансовою діяльністю, опосередкованою
господарськими організаціями, протягом останнього часу істотно змінилось
і продовжує змінюватись на користь останніх. В Україні в даний час обсяг
позабюджетних фондів уже перевищив величину зведеного бюджету. Це
пояснюється тим, що у насвідбуваються глибокі економічні, соціальні та
політичні зміни. Держава перестала бути тотальним фінансовим монстром.
Поступово створюються умови, за яких економіка перестає бути заложницею
політики, а ідеологічні догми – керівництвом до дії. На підтримку і
прискорення цих процесів і спрямована фінансова діяльність нашої
держави.

Перед державою в галузі фінансової діяльності стоять такі два основних
завдання:

у повній відповідності до затвердженого бюджету зібрати передбачені
кошти та розподілити їх у відповідності із суспільними потребами;

контрольна функція фінансової діяльності , тобто забезпечення
законності збирання, розподілу і використання фондів грошових коштів.

Методи фінансової діяльності держави також прийнято поділяти на
відповідні групи:

методи формування грошових фондів;

методи розподілу грошових фондів;

методи використання грошових фондів.

В першій групі методів фінансової діяльності держави провідна роль
належить обов”язковому методу мобілізації. Цей метод передбачає
встановлення:

виду платежу;

точного його розміру;

строку платежу;

обов”язкової погрози за порушення строку чи розміру платежу у вигляді
пені, штрафів за приховування доходів чи невнесення або неповне внесення
платежів державі та ряд інших обов”язкових елементів.

Найвагоміший і найпоширеніший вид платежів – це податок. Він є
найдешевшим з усіх способів мобілізації коштів в доход держави.

Крім податків, обов”язковий метод мобілізації грошових коштів держави
включає в себе також різноманітні державні збори – митні, дорожні, за
надання юридично значимих послуг тощо, штрафи, плату за використання
надр та ін. Державою встановлено також обов”язкові платежі в
централізовані спеціальні фонди коштів – пенсійний, соціального
страхування, чорнобильський тощо.

Метод добровільної мобілізації грошових коштів включає в себе проведення
лотерей, випуск державою облігацій, інших цінних паперів, добровільні
внески громадян тощо.

В практиці фінансової діяльності держави по розподілу коштів, зібраних в
її централізовані фонди, насамперед в Державний бюджет, найпоширенішим є
метод фінансування. Якщо ресурси виділяються з Держбюджету, то це є
бюджетне фінансування. При виділенні коштів з відомчих фондів
фінансування набуває характер відомчого. За наявності у складі
фінансової системи позабюжетних фондів може мати місце фінансування з
позабюджетних фондів.

Якщо гроші виділяються безвідплатно та безповоротно з вищестоящого
бюджету нижчестоящому чи будь-яким суб”єктам господарювання з метою
доповнення дефіциту власних коштів, то таке виділення є дотацією.

В теорії та практиці розрізняють такі види дотацій:

допомога, що надається підприємствам, організаціям, установам на
покриття збитків, зумовлених незалежними від них причинами;

бюджетна дотація – безвідплатна, безповоротна допомога вищестоящого
бюджету нижчестоящому, яка не носить цільового характеру та видається у
випадку перевищення видатків над доходами. Ця дотація за своїм
характером є методом бюджетного регулювання.

Субвенція – це бюджетна дотація, що носить цільовий характер. Вона
застосовується як метод бюджетного регулювання для збалансування
нижчестоящих бюджетів. Субвенції можуть спрямовуватись на розвиток
соціально-культурної, побутової сфери, вирішення проблем зайнятості та
ін.

В практиці фінансової діяльності держави зустрічається і такий метод як
субсидія – грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів
бюджету, а також спеціальних фондів юридичним та фізичним особам,
місцевим державним органам, іншим державам. Як метод бюджетного
регулювання субсидія застосовується з метою збалансування регіональних
та місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передається
безповоротно і безвідплатно з вищестоящих ланок бюджетної системи
нижчестоящим.

Розрізняють прямі та непрямі субсидії. Прямі субсидії скеровуються на
фінансування капіталовкладень у галузі, розвиток яких необхідний для
економіки в цілому, на фундаментальні дослідження, перепідготовку
кадрів, підтримку військово-промислового комплексу тощо.

Непряме субсидування – здійснюється в основному шляхом податкової та
кредитної політики.

Найпоширенішим методом прямого субсидування в Україні нині є податковий
кредит – відстрочка сплати податку на доходи, що надається підприємству
податковою інспекцією на умовах зворотності, строковості, відплатності,
за наявності згоди фінансового органу, який контролює виконання бюджету.

Якісно відмінну групу методів фінансової діяльності держави складають
методи використання грошових ресурсів державних фондів. Серед них
насамперед слід назвати метод встановлення цільового призначення
державних фондів грошових коштів. Формуючи систему, держава водночас
визначає, які грошові кошти і для яких саме потреб їй необхідні.

Таким же поширеним методом фінансової діяльності держави по використанню
грошових фондів є метод встановлення державою в особі її відповідного
органу порядку використання коштів, отриманих з відповідного фонду.

Як метод фінансової діяльності на завершальному етапі існування
державних фінансів держава використовує також встановлення порядку та
нормативів розподілу прибутку державних господарюючих суб”єктів.

Надзвичайно важливим методом фінансової діяльності держави на цьому
етапі є також встановлення компетентними державними органами фінансових
нормативів і лімітів використання грошових коштів.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019