Реферат на тему:
Мирова угода. Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство
Санація шляхом реорганізації (реструктуризації)
Поряд із можливістю участі кредиторів у санації боржника поза
провадженням справи про банкрутство, у законодавствах багатьох країн
передбачено можливу участь кредиторів у фінансовому оздоровленні
неспроможного підприємства в процесі провадження справи — укладенням
мирової угоди. Укладання мирової угоди передбачене статтею 35 Закону
України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом».
Мирова угода — це процедура досягнення домовленості між боржником та
кредиторами щодо пролонгації строків сплати належних кредиторам платежів
або щодо зменшення суми боргів. Угода укладається переважно в тих
випадках, коли боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності та з
власної ініціативи звертається із заявою до арбітражного суду щодо
порушення справи про своє банкрутство. У даному разі, як уже було
сказано, боржник розраховує укласти мирову угоду з метою виграти час,
необхідний для проведення санації підприємства.
Разом із заявою про порушення справи про банкрутство неспроможний
боржник подає до арбітражного суду проект мирової угоди, список усіх
кредиторів та дебіторів із визначенням сум заборгованості, баланс та
інші документи, які свідчать про фінансове та майнове становище
боржника. У проекті мирової угоди викладаються пропозиції боржника за
такими позиціями:
форма платіжних поступок кредиторів (списання чи пролонгація);
бажаний період пролонгації заборгованості;
бажана сума списання боргу;
обсяг (квота) початкового погашення заборгованості.
Згідно з вітчизняним законодавством мирова угода між боржником і
кредиторами може бути укладена на будь-якому етапі провадження справи
про банкрутство. Вона може стосуватися лише вимог, забезпечених заставою
та другої та наступних черг кредиторів.
Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет
кредиторів більшістю голосів. Воно вважається ухваленим за умови, що всі
кредитори, вимоги яких забезпечено заставою майна боржника, висловили
письмову згоду на укладення мирової угоди. Дуже важливо, що для осіб,
які не дали згоди на укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені
умови гірші, ніж для тих, хто угоду підтримав.
Рішення про укладення мирової угоди підписують: від імені боржника —
керівник чи арбітражний керуючий (керуючий санацією, ліквідатор), від
імені кредиторів — голова комітету кредиторів.
Угода укладається в письмовій формі і підлягає затвердженню арбітражним
судом. З цією метою арбітражний керуючий протягом п’яти днів від дня
укладення мирової угоди повинен подати до арбітражного суду заяву про
затвердження мирової угоди. До заяви додаються такі документи:
1. Текст мирової угоди.
2. Протокол засідання комітету кредиторів, на якому було ухвалене
рішення про укладення мирової угоди.
3. Список кредиторів.
4. Зобов’язання боржника щодо відшкодування всіх першочергових витрат.
5. Письмові заперечення кредиторів, які не голосували на підтримку
мирової угоди.
Виділяють дві основні форми поступок кредиторів, які можна передбачити в
мировій угоді:
мораторій;
списання частини заборгованості.
Як правило, у мирових угодах комбінуються як мораторій, так і списання
заборгованості. У законодавствах деяких країн визначається мінімальна
частка заборгованості, яку боржник повинен погасити, що є обов’язковою
умовою для затвердження мирової угоди арбітражним судом. Розмір цієї
частки може залежати від строку пролонгації заборгованості. Наприклад, у
Німеччині мінімальна частка становить 35% загальної суми заборгованості,
якщо пролонгація не перевищує 12 місяців; 40% — якщо виплата
заборгованості відкладається на довший період. Вітчизняне законодавство
таких обмежень не встановлює. Це є компетенцією комітету кредиторів.
З формального боку, з дня затвердження арбітражним судом мирової угоди
припиняються повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна,
керуючого санацією, ліквідатора), однак комітет кредиторів може покласти
на арбітражного керуючого функції нагляду за виконанням мирової угоди.
Під час дії мирової угоди, арбітражний керуючий не має права
розпоряджатися майном боржника. Він лише контролює ефективність його
використання. З цією метою керуючий може, наприклад, вимагати, щоб усі
грошові розрахунки підприємства проводились через спеціальний рахунок,
рух коштів на якому він міг би перевіряти.
У разі визнання мирової угоди недійсною або її розірвання, вимоги
кредиторів у незадоволеній до цього часу їхній частині відновлюються в
повному обсязі. Крім того, затвердження мирової угоди є підставою для
припинення справи про банкрутство, а визнання мирової угоди недійсною —
для відновлення провадження справи.
Мирова угода щодо відстрочення сплати платежів у бюджет та цільові
позабюджетні фонди укладається відповідно до вимог податкового
законодавства. Державні органи можуть погодитися на відстрочення частини
вимог, якщо внаслідок такої поступки підприємство відновить свою
господарську діяльність і матиме змогу сплачувати наступні обов’язкові
платежі на користь держави.
Санація шляхом реорганізації (реструктуризації)
Одним із інструментів фінансового оздоровлення підприємств є
реструктуризація. Законом України «Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом», іншими нормативно-правовими
документами передбачено використання реструктуризації як ефективного
засобу відновлення платоспроможності підприємства, який рекомендується
включати до плану санації.
Реструктуризація підприємства — це здійснення
організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних
заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форми
власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме
фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску
конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та
задоволенню вимог кредиторів. Керуючись даним визначенням, можна
«розмежувати» поняття «реструктуризація підприємства» та
«реорганізація». Поняття «реструктуризація» є ширшим, оскільки включає
(поряд з іншими) і заходи, спрямовані на реорганізацію підприємства.
Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні
власника статутного фонду даної юридичної особи та в зміні
організаційно-правової форми організації бізнесу.
У літературних джерелах, присвячених дослідженню реструктуризації
підприємств, залежно від характеру заходів, які застосовуються,
виділяють такі форми реструктуризації:
1. Реструктуризація виробництва.
2. Реструктуризація активів.
3. Фінансова реструктуризація.
4. Корпоративна реструктуризація (реорганізація).
Реструктуризація виробництва передбачає зміни в організаційній та
виробничо-господарській сфері підприємства з метою підвищення його
конкурентоспроможності. У рамках цього виду реструктуризації можуть
здійснюватися такі заходи:
зміна керівництва підприємства;
запровадження нових, прогресивних форм та методів управління;
диверсифікація асортименту продукції;
поліпшення якості продукції;
підвищення ефективності маркетингу;
зменшення витрат на виробництво;
скорочення чисельності зайнятих на підприємстві.
Реструктуризація активів включає заходи, результатом яких є зміни в
структурі та складі активної сторони балансу. Порядок та форми
реструктуризації активів було детально проаналізовано в підрозділі
11.3.2. До основних заходів щодо реструктуризації активів слід віднести
такі:
продаж частини основних фондів;
продаж зайвого обладнання, запасів сировини та матеріалів тощо;
продаж окремих підрозділів підприємства;
зворотний лізинг;
реалізація окремих видів фінансових вкладень;
рефінансування дебіторської заборгованості.
Фінансова реструктуризація пов’язана зі зміною структури та розмірів
власного й позичкового капіталу, а також зі змінами в інвестиційній
діяльності підприємства. До основних заходів у рамках фінансової
реструктуризації можна віднести такі:
реструктуризація кредиторської заборгованості;
одержання додаткових кредитів;
збільшення статутного фонду;
заморожування інвестиційних вкладень.
Зазначимо, що фінансова реструктуризація має обов’язково
супроводжуватися реструктуризацією виробництва, в іншому разі заходи з
поліпшення ситуації з фінансуванням можуть лише відстрочити ліквідацію
підприємства.
Найбільш складним видом реструктуризації є корпоративна
реструктуризація. Корпоративна реструктуризація пов’язана з
реорганізацією підприємства. Її наслідком є повна або часткова зміна
власника статутного фонду, створення нових юридичних осіб та (або)
організаційно-правової форми організації бізнесу. До заходів, які
вживаються в рамках корпоративної реструктуризації, можна віднести такі:
часткова або повна приватизація;
поділ великих підприємств на частини;
виокремлення із великих підприємств окремих підрозділів;
виокремлення об’єктів соцкультпобуту та інших непрофільних підрозділів;
приєднання до інших, більш потужних підприємств чи злиття з ними.
За формальними ознаками розрізняють такі три види реорганізації (рис.
11.13):
1. Реорганізація, спрямована на укрупнення підприємства (злиття,
приєднання, поглинання).
2. Реорганізація, спрямована на подрібнення підприємства (поділ,
виокремлення).
3. Реорганізація без зміни розмірів підприємства (перетворення).
Рис. 11.13. Форми корпоративної реструктуризації підприємств
У разі реорганізації підприємства слід ураховувати низку законодавчих
передумов та вимог, а саме:
порядок державної реєстрації (перереєстрації) та ліквідації суб’єктів
господарювання;
вимоги антимонопольного законодавства;
вимоги щодо захисту інтересів кредиторів підприємства, його власників,
персоналу тощо;
порядок емісії акцій (у разі реорганізації АТ);
можливі екологічні, демографічні та інші наслідки.
Реорганізація підприємств, які мають кредиторську заборгованість,
повинна здійснюватися з дотриманням вимог щодо переведення боргу,
зокрема:
а) переведення боржником свого боргу на іншу особу допускається лише за
згодою кредитора;
б) новий боржник є правомочним висувати проти вимог кредитора всі
заперечення, що випливають з відносин між кредитором і первісним
боржником;
в) порука і встановлена третьою особою застава припиняються з
переведенням боргу, якщо поручитель або заставодавець не дав згоди
відповідати за нового боржника;
г) уступка вимоги і переведення боргу ґрунтуються на угоді, укладеній у
простій письмовій формі.
Перед здійсненням санаційної реорганізації необхідно провести
поглиблений аналіз фінансово-господарського стану підприємства, що
перебуває в кризі, з урахуванням усіх головних характеристик діяльності
даної юридичної особи. На основі результатів аналізу робиться висновок
про санаційну спроможність підприємства та про доцільність його
реорганізації. Ефективність реструктуризації забезпечується тими
заходами, які покладені в основу плану реструктуризації. В плані слід
відобразити переваги вибраних організаційних форм та методів
реструктуризації. У разі реорганізації слід показати, які переваги
одержить підприємство в результаті зміни організаційно-правової форми,
відокремлення окремих структурних підрозділів чи приєднання інших
підприємств.
Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство
У практиці господарювання досить часто можна зіткнутися з
підприємствами, які фактично є фінансово-неспроможними, однак, з певних
мотивів приховують цю обставину. В даному випадку можна говорити про
наявність прихованого банкрутства. З іншого боку, ряд суб’єктів
господарювання, переслідуючи певні цілі, можуть зумисне оголосити себе
банкрутами, не будучи такими. При цьому має місце фіктивне банкрутство.
Для багатьох державних підприємств характерною є ситуація, коли службові
особи зловмисно або за своєї халатності доводять суб’єкт господарювання
до фінансової кризи та до банкрутства. Для запобігання вказаних
негативних проявів Кримінальним кодексом України встановлено покарання,
якщо підприємці чи відповідальні службові особи вдаються до них.
Приховане банкрутство: навмисне приховання факту стійкої фінансової
неспроможності через подання недостовірних даних, якщо це завдало
матеріальних збитків кредиторам, карається позбавленням волі на строк до
2 років або штрафними санкціями до 300 мінімальних розмірів зарплати з
позбавленням права займатися певною діяльністю протягом 5 років.
Об’єктивно факт приховання банкрутства визначається такими двома
ознаками:
— надання кредитору неправдивих даних про фінансовий стан
неплатоспроможного боржника;
— причинний зв’язок між подачею таких даних та збитками, що їх зазнав
кредитоp.
Мотиви та цілі приховання банкрутства:
— надія на поліпшення фінансового стану або на виконання фінансових
зобов’язань особами, які, у свою чергу, є боржниками даної особи,
— спроба одержати банківський кредит для покриття заборгованості чи
привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства,
— прагнення отримати вигідне замовлення на виробництво товарів, робіт,
послуг від держави чи інших замовників і т.д.
Суб’єктами прихованого банкрутства можуть бути засновники підприємства,
власники, посадові особи.
Мінімальне стягнення у разі виявлення факту прихованого банкрутства
застосовується:
якщо прихована фінансова неспроможність є наслідком банкрутства іншої
юридичної особи або настала внаслідок порушення законодавства
контрагентами (монополізація ринку цін, недобросовісна конкуренція,
махінації з фінансовими ресурсами);
якщо вона є наслідком дії форс-мажорних обставин.
Максимальні санкції застосовуються, якщо фінансова неспроможність є
наслідком невміння вести ефективну фінансово-господарську діяльність,
недостатньої кваліфікації керівництва, недбалості, крадіжок, різного
роду зловживань, прорахунків щодо оцінки ринків збуту і т.д.
У цьому контексті можна згадати дуже цікаві принципи врегулювання
суперечок між кредитором і боржником з «Руської Правди» Ярослава (перша
систематизована кодифікація права Київської Русі). Там, зокрема,
зазначено, «коли банкрутство купця станеться через нещасливу пригоду, а
не через його недбальство, тобто коли потоне корабель, або пропаде товар
під час війни, або від вогню, то кредитори не можуть жадати конкурсу
негайно — не можуть взяти його в неволю чи продати: купцеві дається
право сплачувати свої борги частками, бо шкода від Бога, а він сам не
винен; коли ж він позбавиться свого майна внаслідок пияцтва, або залізши
в карні справи, або взагалі знищить його своєю непорадністю, то він
віддається на волю кредиторів — вони можуть йому дати «прольонгату» або
негайно його продати разом з усім майном».
Фіктивним банкрутством можна назвати ситуацію, коли підприємство
фактично не є банкрутом, однак запевняє про свою фінансову
неспроможність. У зв’язку з цим Кримінальним кодексом передбачено, що
явно неправдива заява громадянина — засновника або власника
підприємства, а також посадової особи даного підприємства про фінансову
неспроможність виконання зобов’язань перед кредиторами та бюджетом
карається штрафом від 300 до 500 мінімальних зарплат з позбавленням
права займатися даною діяльністю до 5 років. Ті самі дії, якщо вони
завдали великого матеріального збитку кредиторам або державі, караються
позбавленням волі до 3 років з конфіскацією майна.
Великий матеріальний збиток — це збиток, який перевищує в 50 і більше
разів розмір неоподаткованого мінімуму. Збиток виникає внаслідок
неповернення боргів, несплати відсотків та податків.
Цілі повідомлення неправдивої інформації можуть бути різними:
порушення справи про банкрутство чи санація підприємства в рамках
провадження справи про банкрутство,
ліквідація, реорганізація чи приватизація підприємства з метою
приховання незаконного витрачання коштів,
надання недостовірних даних аудитору з метою одержання необ’єктивного
висновку про фінансовий стан підприємства.
Доведення до банкрутства. Новим законодавством про банкрутство
запроваджене положення про відповідальність за умисне банкрутство.
Умисне банкрутство — це умисне доведення суб’єкта підприємницької
діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності через здійснення з
корисливих мотивів власником або посадовою особою підприємства
протиправних дій або через невиконання чи неналежне виконання своїх
службових обов’язків, що завдало істотної шкоди державним або
громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.
Умисне доведення до банкрутства, якщо це завдало істотної шкоди
державним чи громадським інтересам або правам та інтересам кредиторів,
що охороняються законом, — карається штрафом від п’ятисот до восьмисот
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права
обіймати певні посади або здійснювати певну діяльність на строк до 5-ти
років. Ті самі дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, —
караються позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна.
На ці та інші фактори й обставини слід звертати увагу власникам та
фінансовим службам вітчизняних підприємств під час провадження
фінансово-господарської діяльності.
Література
Бородина О. И. Финансы предприятий. — М.: ЮНИТИ, 1995.
Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы. — М., 1998.
Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.
Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника–Центр, Эльга,
1999.
Бланк И. А. Управление прибылью. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.
Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.
Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.:
Финансы, 1997.
Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк.,
1997.
Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. — М.: Финансы и
статистика, 1996.
Ефимова О. В. Финансовый анализ. — М., 1996.
Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и
статистика, 1995.
Грушевський М. С. Історія України-Руси / Редкол.: П. С. Сохань та ін.
— К.: Наук. думка, 1992. — Т. 3. — С. 345.
ВИДИ РЕОРГАНІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА
Укрупнення
підприємства
Поділ
Поглинання
Виокремлення
Без зміни розмірів підприємства
Приєднання
Перетворення
Подрібнення
підприємства
Злиття
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
