Реферат на тему:
Легалізації коштів через систему страхування
Відмивання грошей – це всесвітнє явище. Воно прямо пов’язано з
діяльністю організованої злочинності. Відмиванню доходів, отриманих
злочинним шляхом, надається легальний характер. Страхування також часто
використовується з метою відмивання грошей.
У даний час в Україні формується новий напрям досліджень страхових
відносин, що знайшло відображення в роботах провідних вітчизняних
учених: С. Осадця [1], В. Базилевича [2], М. Клапків [3]. У російській
економічній літературі організація страхової справи і технологія
страхування досліджувалися В. Шаховим [4], Рейтманом [5], Л.
Орланюк-Малицькою [6].
Разом з тим проблеми оптимізації страхових відносин в умовах
транзитивної економіки в теоретичному і методологічному аспекті
досліджені недостатньо, чим і обумовлюється вибір теми, цілей, завдань,
об’єкта даного дослідження.
Головна мета роботи полягає у виявленні схем відмивання брудних грошей,
що здійснюються з використанням страхових компаній України.
Для реалізації цієї мети необхідно вирішити такі завдання: розглянути
страхування як інструмент управління ризиками; виявити проблеми, що
виникають на ринку страхування, які обумовлені недостатньою його
капіталізацією; проаналізувати механізм перестрахування, який забезпечує
відтік страхового капіталу за межі України. Відповідно до поставленої
мети, об’єктом дослідження є український страховий ринок. Предмет
дослідження – сукупність суспільних відносин, що складаються між
суб’єктами даного ринку в сучасних умовах розвитку економіки України.
Усе вищевикладене визначило застосування в даній роботі методів аналізу
і синтезу, які є, у свою чергу, складовою частиною методу
матеріалістичної діалектики.
Інформаційною базою послужили вітчизняні і закордонні розробки з проблем
функціонування ринку страхових послуг, законодавчі і нормативно-правові
документи України, спрямовані на протидію механізмам легалізації коштів.
Страхування – система економічних відносин із захисту майнових інтересів
фізичних і юридичних осіб при настанні визначених в угоді подій
(страхових випадків) за рахунок грошових фондів, сформованих з страхових
внесків, що сплачуються страхувальниками. Перехідна економіка створює
додаткові підстави для пізнання сутності страхування. Методологічні
питання прогнозування розвитку страхування потребують розуміння терміна
„віртуальна економіка”, який з’явився і активно використовується
останнім часом, хоча його значення є досить розпливчастим. Американські
дослідники в середині 1998 р. назвали економіку Росії „віртуальною
економікою”, тобто фактично ввели новий термін, абсолютно придатний і
для України. Віртуальна економіка базується на оманливому уявленні про
всі найважливіші параметри, оскільки не оперує реальними грошима і
реальними цінами. Віртуальна економіка має глибоке коріння і
використовується як синонім „фіктивності”, „неринковості”.
За визначенням А.А. Гриценка, „існує реальність, що проявляється у
певних явищах і процесах, які стають відносно самостійними. Потім
реальність з цих форм йде, втрачається, зникає, але вони продовжують
своє життя. За ними немає тієї реальності, яка була, але водночас вона є
в них. Ця єдність відсутності (за зовнішніми формами) і присутності (у
зовнішніх формах) реальності виражається поняттям віртуальності” [7, с.
54].
В умовах перехідної економіки, яка набирає ознак „віртуальної”,
страхування трансформується у псевдострахування, що має такі форми
прояву, як зарплатне і зворотне медичне страхування, організація
фінансових „схем” для підприємств за допомогою майнового страхування, що
не забезпечуються резервами та значним власним капіталом.
Рис. 1. Страхування як економічна категорія
Схематично сутність економічної категорії страхування подано на рис. 1
„Віртуальна економіка”, що не оперує реальними грошима і реальними
цінами, проектує на страхові відносини, що мають як родові, так і
специфічні ознаки страхового захисту розширеного відтворення, прояви
„фіктивності”, „неринковості”. Маючи зовні форми страхування, останнє
лише обслуговує інтереси тіньової економіки.
Страхові схеми та інші елементи псевдострахування, як правило, не мають
на меті формування резервів і не потребують від компаній, що займаються
ними, значного власного капіталу. Тому до останнього часу ріст страхових
внесків істотно перевищував ріст активів. Більше того, завдяки
комісійним страхова компанія могла не хвилюватися щодо стійкості свого
невеликого ризикового портфеля. Але коли він почав різко зростати,
ситуація змінилася. Саме тоді з’явився попит на класичне страхування, а
не на відмивання грошей під вивіскою страхової фірми.
З 2002 року страхові компанії відчули досить серйозний ріст попиту на
реальне страхування, що зумовлюється, по-перше, зростанням доходів
громадян, по-друге, збільшенням обсягів банківського кредитування, у
тому числі і споживчого, і як наслідок – страхування заставного майна.
Крім того, спостерігався і ріст реального попиту від підприємств, що
пов’язано зі збільшенням вартості їх основних фондів і поліпшенням
соціальної захищеності працівників. Свою роль у збільшенні збору премій
відіграло і деяке підвищення тарифів. У цілому ж, за оцінками експертів,
обсяг класичного ринку виріс приблизно на 20 %, тоді як загальний
показник росту становив понад 30 %. Даний феномен пояснюється просто.
Найбільшу динаміку продемонстрував у 2002 році саме сегмент фінансових
схем. Наочним підтвердженням тому служить стабільність виплат, на які в
2003 році прийшлося всього 9,4 % зібраних платежів, у той час як у
світовій практиці цей показник становить майже 70 %.
Ідеальним інструментом відмивання грошей може також бути
перестрахування. Перестрахування не є страховою операцією, його
відносять до фінансових заходів, що припускають перерозподіл між
страховими організаціями створеного первинного страхового фонду.
У договорі перестрахування беруть участь страховик, який прийняв ризик
від страхувальника у всій сумі, здійснивши його первинне розміщення.
Якщо цей ризик виявляється для нього занадто великим, він виступає як
цедента і звертається до іншого страховика чи в спеціалізоване
перестрахове товариство (цесіонер) із пропозицією прийняти частину
ризику на свою відповідальність у вторинне розміщення.
Відповідно до Положення про порядок здійснення операцій з
перестрахування, затвердженого КМУ від 24.10.96 № 1290, страховик
зобов’язаний передати ризик у вторинне розміщення, якщо страхова сума з
окремого об’єкта чи виду страхування становить більше 10 % від суми
сплаченого статутного фонду і створених страхових резервів на останню
звітну дату.
Прагнення максимально розподілити ризики, неоднорідність останніх і їхня
сумарна величина припускає проведення операцій перестрахування на
міжнародному страховому ринку, що обумовлює відтік валюти у вигляді
перестрахових премій. Уряди різних держав, регулюючи перестрахування,
обмежували співробітництво з нерезидентами, створювали державні
перестрахувальні товариства. Українська перестрахова компанія вперше
зареєстрована в середині 1994 року. Cвітовий досвід демонструє, що
перестрахування об’єктивно не може обмежуватися межами однієї держави.
Українські страхові компанії найчастіше перестраховують ризики у таких
світових лідерів, як Lloyds, Swiss Re, General Cologne Re, Munich Re,
Heath Group, Coris, Willis Faber, J & H, Marth & Mclennan.
Після терактів у США перестрахові ставки цих гігантів істотно
збільшилися, що позначилося і на українському ринку. У 2001 р. із
зібраних українськими страховиками премій близько 57,4 % було витрачено
на перестраховиків. З них 785 млн грн склали комісійну винагороду
іноземним цесіонерам. У 2002 р. закордонні перестраховики одержали 75–85
% від загальної страхової премії.
Чи варто заборонити перестрахування на зовнішньому ринку, вважаючи його
каналом відтоку капіталу? Необхідно розділяти здорові тенденції ринку і
нездорові. Роль перестрахування окремих цих сегментів страхування
діаметрально протилежна. Якщо йдеться про реальне страхування, коли
страхується, наприклад, авіація, великі майнові комплекси вартістю в
десятки мільйонів доларів, то без перестрахування українським
страховикам не обійтися. З іншого боку, з перестрахуванням пов’язана
безліч нелегальних схем перекачування грошей за кордон. З цією
проблемою, на нашу думку, треба боротися фіскально.
Зокрема, заслуговує на увагу ініціатива поділу перестрахування на
„м’яке” і „тверде” і відповідне його регулювання. „Твердим”
перестрахуванням називають роботу з перестраховиками-нерезидентами, що
мають рейтинг Standart&Poors, наприклад, Munich Re, Swiss re чи Allianz.
У цьому випадку зловживання нереальні. „М’яку” частину ринку
представляють страховики країн Балтії, Росії, Польщі та ін. Відтік
коштів у них з України за звичай пов’язують з різними тіньовими схемами.
За неофіційними даними, за 9 місяців минулого року в Латвію відраховано
близько 55 % від загальної суми платежів з перестрахування. На другому
місці – Росія (близько 16 %). І хоча серед російських перестраховиків
досить компаній „з ім’ям”, ні для кого не секрет, що велика їх кількість
„зав’язана” на офшорах. Метою кримінального використання офшорних
страхових фірм є, в основному, ухилення від сплати податків, нелегальний
експорт капіталу, створення неформальних грошових фондів і відмивання
доходів, отриманих злочинним шляхом.
Компанія-страхувальник укладає договір зі страховою фірмою, яка у свою
чергу перестраховує ризики в офшорній страховій компанії. Остання
заздалегідь зареєстрована першою компанією в одній з офшорних
юрисдикцій. У результаті цього кошти, що надходять у вигляді страхових
премій, через посередника потрапляють на рахунок офшорної фірми. Фірма
перестраховик діє на основі принципу солідарної відповідальності:
страхові ризики повинні бути розподілені між страховою фірмою і фірмою в
офшорній зоні. Аналогічно розподіляється і страхова премія. Частка
страхової фірми-посередника, як правило, незначна, а більша частина
коштів надходить в офшорну фірму.
При цьому фірма-страхувальник досягає таких цілей: по-перше, як правило,
на величину страхових внесків зменшується оподатковуваний прибуток;
по-друге, значна частина коштів, сплачених у формі страхових премій (за
винятком незначної частки, одержаної фірмою-посередником), виявляється
під контролем фірми-страхувальника і може бути використана для створення
неформальних грошових фондів як для інвестицій за межами країни, так і
для повернення в національну економіку у формі неоподаткованого доходу.
На сьогодні українська держава вирішила боротися з перестрахуванням як
інструментом виведення грошей зі сфери оподатковування, використовуючи
фіскальні методи. Ще в 2000 році висловлювалися пропозиції встановити
рейтингування перестраховиків і 15 %-ний податок з операцій українських
страховиків із нерейтинговими перестраховиками-нерезидентами, до яких
найчастіше і належать „відмиваючі” компанії. При цьому практика роботи з
провідними світовими перестраховиками залишилася б незмінною. На думку
фахівців багатьох великих компаній, що працюють на нашому ринку, така
міра обмежить відтік капіталу за кордон і зробить невигідним
використання „фінансових схем”, що створюються за допомогою
перестрахування.
У той же час визначений „поріг надійності”, на думку багатьох учасників
ринку, надмірно завищений і означає відхід з українського ринку багатьох
перестраховиків, серед яких чимало компаній з високою репутацією, а
відтік капіталу за кордон не зменшиться. Ще більше ускладняться
відносини з перестраховиками, які і так не дуже охоче працюють на
малопотужному і малопривабливому, з погляду прибутковості, українському
ринку. Крім того, введення податку може відбитися і на вартості
страхових послуг тих страхових компаній, що змушені будуть платити
податок. Це призведе як мінімум до 15–20 %-го росту цін на страхування.
Необхідно зауважити, що на сьогодні не обов’язково вводити дуже високий
рейтинговий поріг для перестрахувиків-нерезидентів. Досить його просто
встановити на рівні, визначеному фахівцями як „інвестиційний рейтинг”. У
цьому випадку українські компанії продовжуватимуть працювати на
„безподатковій основі” як з ведучими російськими перестраховиками, так
і, наприклад, з польськими компаніями. Головне на сьогодні – виявити
сумнівні компанії, імовірність відмивання через які „брудних” грошей
найбільша. Тому, на нашу думку, введення податку на перестрахування і
рейтингування перестраховиків конче необхідно. Головне, щоб ця за своєю
суттю гарна ідея не звузила ринок реального страхування.
Здійснений аналіз ролі механізму страхування і перестрахування в
легалізації коштів, дозволяє сформулювати такі висновки:
1. На страховому ринку України сьогодні залишаються поширеними операції
„псевдострахування” і „псевдоперестрахування”. Це визначається не тільки
тим, що певні страховики працюють несумлінно, а і тим, що в Україні не
створені макроекономічні умови для позитивних змін у страховій сфері,
відсутні надійні інвестиційні інструменти і держгарантії під
інвестпроекти, що не дозволяє вигідно розміщувати кошти в межах країни.
На нашу думку, велику проблему створює і недокапіталізація страхових
компаній та недосконалість контролю за їх діяльністю з боку держави.
2. Залишається дуже малою частка ліквідних активів страховиків. За
законом, статутний фонд можна „роздути” цінними паперами чи нерухомістю
(часто переоціненою), але це не ліквідні активи, і особливо для ринку
довгострокового страхування життя вони не годяться. На жаль, новий закон
про страхування не підтримав ідею максимальної ліквідності капіталу
страхових компаній. З огляду на реальні потреби, величина статутних
фондів страховиків повинна бути не менш 2–3 млн євро.
Зміна сформованої ситуації можлива шляхом посилення процесів
концентрації і централізації на вітчизняному страховому ринку.
Очікується значне підвищення фінансових можливостей вітчизняних
страховиків у зв’язку з інтеграційними процесами, що намітилися, на
страховому ринку України.
3. Для визначення „реального обличчя” страхової компанії необхідно
переглянути традиції ранжирування страховиків. Сьогодні прийнято
виявляти їх рейтинг за розміром зібраних за рік премій або за величиною
сукупних активів на визначену дату. Однак ці методи неодноразово і
небезпідставно критикувалися, тому що вони не дозволяють: а) розрізняти
кептивні компанії, що орієнтуються на обслуговування окремих клієнтів, і
універсальних страховиків, які активно працюють на відкритому страховому
ринку;
б) виявляти компанії, які передають всі зібрані внески далі в
перестрахування.
На нашу думку, повноцінно оцінити „якість” страхової компанії як
споживачам страхової послуги, так і контролюючим органам можна тільки
шляхом впровадження рейтингової оцінки, що визначалася б як з погляду
фінансових (страховими внесками, зібраними компанією за рік по всіх
класах бізнесу з прямого страхування і перестрахування; власними
коштами; ліквідними активами, що відповідають страховим резервам
компанії з класичних видів страхування), так і об’ємних характеристик
(кількістю класів бізнесу, в яких компанією укладено значну кількість
договорів; залежністю компанії від окремих клієнтів; кількістю реально
діючих філій).
У протилежному випадку в Україні перестрахування, що є гарантією
компенсації збитків для клієнта, широко використовуватиметься для
відтоку коштів за кордон в офшорні зони.
Література:
1. Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. С.С.
Осадець, д-р. екон. наук, проф. – К.: КНЕУ, 1999. – 528 с.
2. Базилевич В.Д. Страховий ринок України. Монографія. – К.: Знання,
КОО, 1998. – 374 с.
3. Клапків М.С. Страхування фінансових ризиків. – Тернопіль: Екон.
думка: Карт-бланш, 2002. – 570 с.
4. Шахов В.В. Страхование. – М.: ЮНИТИ, 2000. – 311 с.
5. Страховое дело / Под ред. Л.И. Рейтмана. – М., 1992. – 524 с.
6. Орланюк-Малицкая Л.А. Платежеспособность страховой организации. – М.:
Анкил, 1994. – 152 с.
7. Гpиценко А. Еволюція вартості // Економіка України. – 2001. – № 4. –
С. 45–55.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
