.

Концепція аутсорсингу і вузькопрофільні фінансові посередники (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
367 3752
Скачать документ

Концепція аутсорсингу і вузькопрофільні фінансові посередники

План

1. Компанії з управління лізинговими операціями

2. Компанії з управління операціями факторингу

3. Організації з управління операціями франчайзингу

4. Управління іншими сучасними формами залучення активів

Різкі зміни в інформаційних, управлінських та інших технологіях, що
відбулися в останні десятиліття, сприяли тому, що умови прийняття
управлінських рішень помітно ускладнились, а головним завданням
менеджерів стало забезпечення конкурентоспроможності організації.
Ключовим фактором успіху в багатьох галузях економіки став аутсорсинг,
тобто передача внутрішніх функцій підприємства та пов’язаних з ними
активів до організації постачальника послуг, що пропонує надавати певну
послугу на протязі визначеного часу за обумовленою ціною.

Згідно теорії, що лежить в основі віртуальної організації, будь-яка
функція, що не є основною, може бути передана зовнішньому спеціалісту в
даній сфері. Це, у тому числі, стосується й фінансово-інвестиційної
діяльності підприємства, зокрема, операцій із залучення альтернативних
джерел фінансування, які і розглядатимуться на сьогоднішній лекції.

1. Компанії з управління лізинговими операціями

Придбання майна виробничого призначення (транспортні засоби, виробниче
обладнання, комп’ютерна техніка тощо) часто здійснюється із залученням
комерційного або банківського кредиту, що звичайно погашається в
розстрочку. Одержання обладнання для розширення та/або модернізації
виробництва можливе й у порядку оренди. Оренда обладнання відома по
крайній мірі з середньовіччя (наприклад, оренда судових якорів, Венеція
ХІ ст.). В останні роки в промислово розвинених країнах стрімко
розвиваються спеціальні види орендних відносин.

Саме за цими видами оренди закріпився термін «лізинг», який позначає
вид підприємницької діяльності, що полягає в інвестуванні власних або
залучених фінансових засобів шляхом придбання виробничого майна для
наступної здачі його в оренду, або, більш широко, як спеціальний вид
оренди майна виробничого призначення.

Розрізняють два основних види лізингу – фінансовий та оперативний.

Фінансовий або капітальний лізинг передбачає повне повернення всіх
витрат лізингодавця на придбання майна та його передачу для виробничого
використання лізингоотримувачу. В кінці терміну орендар, в залежності
від умов контракту, може викупити його по залишковій вартості.

Правила, прийняті у низці країн, передбачають деякі вимоги до умов
лізингових операцій, в тому числі:

•  правило обов’язкової мінімальної власної участі лізингодавця у
фінансуванні угоди на рівні не нижче 20%;

•  правило максимального терміну лізингу, згідно з яким цей термін має
бути меншим за корисний термін життя обладнання.

Окремим випадком фінансового лізингу є зворотний лізинг, який
передбачає продаж обладнання й отримання його назад у нового власника у
порядку фінансового лізингу.

Таким чином, разом з відмовою від права власності колишній власник
обладнання отримує кошти для фінансування інших своїх потреб. Крім того,
орендар має можливість скоротити податкові виплати, пов’язані з вартістю
орендованого майна.

До оперативного лізингу відносять всі види оренди, які не є фінансовим
лізингом. Оперативний лізинг характеризується короткими строками, що
передбачає можливість неодноразової здачі обладнання в оренду. Право
власності не переходить до орендаря.

Нижче будемо обговорювати проблеми, пов’язані в основному з фінансовим
лізингом.

Основною метою управління фінансовим лізингом з позицій залучення
підприємством позикового капіталу є мінімізація потоку платежів з
обслуговування кожної лізингової операції.

Основу грошового потоку лізингу активу складають авансовий лізинговий
платіж (якщо він оговорений умовами лізингової угоди) і регулярні
лізингові платежі (орендна плата) за використання активу. Розрахунок
загальної суми цього грошового потоку у сучасній вартості здійснюється
за наступною формулою:

,

де ДПЛ – сума грошового потоку по лізингу, приведена до сучасної
вартості;

АПл – сума авансового лізингового платежу.

У розрахунковому алгоритмі, наведеному вище, вартість активу
передбачається до повного списання в кінці терміну його використання.
Якщо після строку використання активу, взятого в оренду на умовах
фінансового лізингу або придбаного у власність, він має ліквідаційну
вартість, то прогнозована її сума вираховується з грошового потоку.

У процесі управління фінансовим лізингом слід урахувати, що багато
правових норм його регулювання в нашій країні ще не встановлені або
розроблені недостатньо. У цих умовах слід орієнтуватися на міжнародні
стандарти здійснення лізингових операцій з відповідною їх адаптацією до
економічних умов нашої країни.

2. Компанії з управління операціями факторингу

Факторинг (від англійського factor – агент, посередник) – це придбання
банком або спеціалізованою .факторинговою компанією грошових вимог
постачальника до покупця та їх інкасація за певну винагороду.

Механізм здійснення факторингових операцій передбачає такі дії:

x  придбання факторинговою компанією (фактор-фірмою) платіжних вимог до
покупців у своїх клієнтів на умовах негайної оплати клієнту 80 – 90%
вартості відфактурованих поставок;

x  оплату в строго визначений термін іншої частини вартості з
відрахуванням комісійних та відсотків за кредит, незалежно від
надходження виручки від покупців. Платіж, який надходить потім від
покупця, повністю зараховується на рахунок фактор-компанії.

В умовах міжнародних відносин кредитний ризик постачальника особливо
зростає при постачанні товарів на експорт, що пов’язано з більшими
труднощами оцінки платоспроможності іноземних клієнтів, тривалішими
строками документу та товарообігу, факторами політичної нестабільності в
країнах-учасницях цих відносин.

Специфіка міжнародного факторингу полягає у тому, що при роботі з
експортером факторингова компанія, як правило, укладає угоду з
факторинговою компанією країни імпортера та передає їй частину своїх
функцій. У свою чергу, вона виконує роботу, пов’язану з дорученнями
іноземної факторингової компанії. Такий зустрічний факторинг має назву
взаємного або двофакторного. Його переваги зумовлені тим, що для кожної
з компаній, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а
не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення
кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування бонових
вимог та ін.

Наприкінці 50-х років ХХ сторіччя виник новий тип фінансово-кредитних
відносин – форфейтинг (від французького a` forfeit – відмова від прав).
Ця операція одержала розповсюдження у зовнішній торгівлі, де вона
послугувала важливим стимулюючим фактором розвитку. Відмітимо, що немає
жодних вагомих причин, що заважають її застосуванню й у
внутрішньодержавній торгівлі.

До форфейтингу долучаються при продажу якого-небудь великого об’єкту
(комплект обладнання, судно, підприємство, велика партія товару тощо).
Покупець (імпортер) купує товар в умовах, коли у нього немає відповідних
грошових ресурсів. Разом з тим, продавець (експортер) також не можу
відкласти отримання грошей на майбутнє й продати товар у кредит.
Протиріччя вирішується наступним чином. Покупець виписує комплект
векселів на суму, рівну вартості товару плюс відсотки за кредит, який
ніби надається покупцеві продавцем.

Строки векселів рівномірно розподілені у часі. Звичайно передбачаються
рівні інтервали часу (півріччя) між платежами за векселями. Продавець
одразу ж після одержання портфелю векселів обліковує його в банку без
права обороту на себе, отримуючи гроші на самому початку угоди. Таким
чином, фактично не сам продавець кредитує покупця – кредит повністю
надається банком. Банк, форфейтуючи угоду, бере весь ризик на себе.

Отже, операція форфейтингу пов’язує інтереси продавця, покупця й банку.
В якості четвертого агента угоди іноді виступає гарант-банк покупця, що
гарантує погашення заборгованості по векселях.

Послідовність погашення векселів можна розглядати як потік платежів.
Сукупні витрати покупця з урахуванням фактору часу дорівнюють сучасній
вартості цього потоку. Сума векселя може бути одержана двома шляхами:

а) відсотки по кредиту нараховуються на залишкову суму боргу. Для цього
варіанту сучасна величина платежів по векселях складе:

,

де Р – ціна товару (якщо умови операції передбачають сплату авансу, то
останній вираховується з ціни і далі не береться до уваги; інакше
кажучи, під Р розуміємо ціну за мінусом авансу);

п – кількість векселів;

і – ставка простих відсотків за період, під яку проводиться
кредитування;

t – період;

v – дисконтний множник за ринковою відсотковою ставкою;

z – коефіцієнт коригування.

Коефіцієнт коригування визначається як:

,

де d – проста облікова ставка, що використовується банком при обліку
векселів.

б) відсотки нараховуються на суму погашення основного боргу за векселем:

.

Найбільш цікавою і практично важливою є залежність сучасної вартості
витрат від кількості послідовно погашених векселів п. Нескладно
помітити, що за одних комбінацій вихідних параметрів операції (і, d, t)
значення W може зростати, за інших – падати. Більш того, при деяких
співвідношеннях параметрів існує така кількість векселів, за якої
сукупні витрати покупця стають мінімальними. Суворий аналітичний підхід
для визначення оптимального п призводить до громіздких математичних
виразів. Простіше розрахувати ряди показників для заданого набору
параметрів і обрати оптимальне значення п.

3. Організації з управління операціями франчайзингу

Комерційна концесія (франчайзинг) – це фінансово-економічні відносини,
що полягають в наданні однією стороною (як правило, більшим
підприємством) іншій прав на використання певних нематеріальних активів
і комплексу специфічних послуг, пов’язаних із цими правами, в обмін на
разову грошову винагороду та/або періодичні грошові виплати (роялті) на
засадах партнерства та взаємовигідних умовах.

На сьогоднішній день ціна франшизи, яку пропонують іноземні
компанії-франчайзери, варіюється у межах 10-200 тисяч доларів
(наприклад, першочергові інвестиції франчайзі у заклади харчування
можуть скласти порядку 10-50 тис. дол.., вартість франшизи сучасної АЗС
складає мінімум 150 тис. дол..). Що стосується суми щомісячного роялті,
то вона залежить від багатьох факторів і може бути встановлена як у
відсотковому відношенні до прибутку (8-40%), так і у вигляді грошової
премії (в середньому близько 500 доларів).

Вітчизняні й зарубіжні економісти відмічають наступні схеми участі
комерційних банків у фінансуванні суб’єктів комерційної концесії:

1.  Кредитування операторів комерційним банком з використанням державних
гарантій. У відповідності з даним механізмом, держава виступає
поручителем по кредитам, наданим концесійним підприємствам, і, у випадку
неповернення одержаних фінансових ресурсів останніми, за рахунок коштів
бюджету або позабюджетних фондів повертає банку його збитки.

Слід відмітити, що за надання гарантій державним органом стягується
комісія у розмірі 2,5 – 5% від суми кредиту. Діяльність ряду країн, в
тому числі Великобританії, показала, що загальний розмір комісій значно
перевищує витрати на сплату збитків комерційних банків і складає вельми
суттєвий дохід держави.

Проте, в Україні ця модель фінансування на сьогодні не може бути
застосована через низку проблем, пов’язаних із недостатньою
розробленістю відповідного законодавства, та, передусім, у зв’язку з не
дуже стабільним положенням і невисоким ступенем довіри до суб’єктів
підприємницької діяльності з боку державних органів.

Рис. 21. Структура фінансових джерел франчайзингу у країнах СНД

2.  Кредитування компаній-правовласників під заставу брендів, що
належать їм. При використанні цієї схеми вартість бренду має оцінюватись
компаніями, що спеціалізуються у даній сфері (наприклад, „Інтербренд”).

У цьому випадку торгова марка повинна бути достатньо відомою і мати
вартість, близьку до розмірів запитуваного кредиту. При неповерненні
кредиту актив може бути реалізований шляхом проведення аукціону або
перейти у власність банку. В останньому випадку кредитна організація
набуває права збору роялті з діючих операторів даної мережі. Перевагою
даного механізму є те, що при реалізації бренду або регулярному
стягненні роялті з операторів франшизи комерційний банк має можливість
одержати значно більшу суму, аніж розмір виданого кредиту і відсотків за
ним.

3.  Кредитування підприємств з використанням механізму факторингу. В
цьому випадку відсоткові платежі за використання кредиту правовласник не
сплачує безпосередньо банку, а надає останньому право вимоги роялті з
одного або декількох користувачів. При цьому обсяг роялті має
відповідати розмірам відсоткових платежів за користування кредитними
ресурсами.

4.  Кредитування користувачів комерційним банком під поручительство
правовласника або асоціацій операторів, тобто структур, що об’єднують
користувачів однієї або декількох систем і намагаються захистити їх
інтереси, надати інформаційні та консалтингові послуги, взаємне
кредитування за рахунок коштів спільно створеного фонду, поручительство
по кредитним договорам і договорам позики.

5.  Використання механізму венчурного інвестування, що здійснюється
банком для забезпечення концесійних компаній фінансовими ресурсами. Дані
інвестиції здійснюються з метою отримати дохід від росту капіталізації
компанії – реципієнта фінансових ресурсів. Необхідно відмітити, що
зростання капіталізації франшиз відбувається значно швидше у порівнянні
з незалежними фірмами. Світовими лідерами за ростом капіталізації є
компанії, які активно використовують комерційну концесію у своїй
діяльності, такі як Coca-Cola, PepsiCo, McDonalds, Burger King, збутові
підрозділи нафтових компаній та ряд авіакомпаній.

gd—CoLkd©

gd» I

-ту і привабливість описаного вище механізму венчурного інвестування і
велику вірогідність росту капіталізації відповідних компаній, дана схема
застосовується тільки у відношенні компаній-правовласників. Це
відбувається тому, що можливості підприємства-оператора бути публічним
та відповідно емітувати акції жорстко обмежені по ряду причин.

6.  Кредитування суб’єктів комерційної концесії під заставу із приватної
власності з використанням гарантій третіх осіб.

7.  Надання кредитів суб’єктам концесії з використанням схем страхування
кредитних ризиків великими страховими компаніями.

На думку вчених, в комерційних банках Східної Європи у найближчі часи
з’явиться необхідність організації відділів обслуговування суб’єктів
пільгового підприємництва. Такий відділ називають „супермаркетом послуг
для суб’єктів франчайзингу”.

Визначення „супермаркет” у даному випадку базується на
багатофункціональності подібного підрозділу. А саме, до функцій такого
„супермаркету послуг” відносяться наступні:

1.  Консалтинг інформаційного характеру, що заключається в наданні
потенційним і діючим операторам детальної інформації щодо ринку
комерційної концесії.

2.  Консультування і структурування діяльності підприємств в області
розробки бізнес-плану; надання корпоративного програмного забезпечення
для розробки бізнес-планів.

3.  Посередницькі послуги в області встановлення контактів між
правовласником і потенційними користувачами; програми підбору
операторів.

4.  Консультування юридичного характеру в галузі законодавства (в тому
числі іноземного), в сфері комерційної концесії, параметрів концесійного
контракту та інших правовідносин.

5.  Забезпечення фінансовими ресурсами підприємств-операторів та
власників: розробка програм, визначення інструментів і джерел боргового
та акціонерного фінансування, участь у складанні та оптимізації
внутрішньобанківських програм контролю і хеджування операційних ризиків.

6.  Проведення виставок, презентацій і конференцій з питань комерційної
концесії, популяризація основоположних принципів комерційної концесії
серед підприємців; проведення тренінгових та освітніх програм в області,
консультування з питань кадрового менеджменту.

7.  Організація зв’язків із засобами масової інформації (ЗМІ);
підготовка та маркетинг пропозицій з внесення змін і доповнень до
законодавства у сфері комерційної концесії.

Політика різних кредитних організацій в області надання фінансових
ресурсів мережам підприємств схожа. Її основними аспектами є:

x  встановлення більш низьких відсоткових ставок у порівнянні з даним
параметром, що застосовується при кредитуванні самостійних підприємств;

x  можливість прив’язки відсоткових ставок по кредитам до базових
галузевих показників. Наприклад, при кредитуванні операторів нафтових
компаній, відсоткова ставка по кредитам співвідноситься з індексом зміни
цін на сиру нафту або кінцеві нафтопродукти. При коливаннях даного
індексу відсоткова ставка коригується;

x  більш поширене використання механізму відстрочки виплат як відсотків
за користування кредитними ресурсами, так і основного тіла кредиту;

x  надання суб’єктам концесії безкоштовного обслуговування в банку на
протязі першого року. Даний механізм надає можливість операторам та
правовласникові користуватись усім спектром банківських послуг без
необхідності сплати комісій та винагород. Деякі банки за умови значного
постійного річного обороту коштів за розрахунковим рахунком збільшують
даний період.

x  стягування більш низького розміру плати за організацію кредитування,
що складає в середньому 1% від суми кредиту без урахування відсотків
(при кредитуванні незалежних компаній даний показник складає до 3% від
розміру кредиту).

4. Управління іншими сучасними формами залучення активів

В останні десятиліття у світі з’явились багато альтернативних форм
залучення капіталу, серед яких варто виділити толінг (залучення
оборотного капіталу – сировини, матеріалів тощо), секьюритизацію
(залучення фінансового капіталу), аутстаффінг (залучення людського
капіталу) тощо.

Толінг, або виробництво продукції з давальницької сировини, одержав
широке поширення у світовій економічній практиці й узаконений
Всесвітньою торговельною організацією (ВТО) як одна з форм міжнародного
поділу праці.

Передумовами тому послужили супутні толінгу економічно привабливі
фактори, включаючи гнучкість варіантів розрахунків при переробці
давальницької сировини. Нині у світовий і вітчизняний комерційний оборот
міцно ввійшло поняття “толінгові операції”, що відбуває від англійського
слова “tolling”, дослівно означаючого оплату за послуги з переробки
давальницької сировини цією же сировиною. У широкому ж змісті слова під
толінговими операціями розуміють порядок організації виробництва з
переробки давальницької сировини, способи реалізації готової продукції,
виготовленої із цієї сировини, умови й форма розрахунків за послуги з
переробки.

За даними економічної статистики, застосування толінгових схем найбільш
поширене в харчовій, текстильній, швейній, фармацевтичній, хімічній
галузях промисловості, у кольоровій і чорній металургії. Прикладом
можуть служити толінгові операції на ринку цукру. Тільки в Європі існує
кілька десятків заводів по переробці цукру-сирцю в білий цукор
(наприклад, у Франції, Португалії, Фінляндії, Великобританії). Близько
20 аналогічних заводів, що переробляють тростинний цукор, розташовано в
США. Стійко й широко практикується толінг як форма міжнародної
кооперації, що здешевлює вартість металу, в алюмінієвій промисловості.
Так, за даними газети “Коммерсантъ” по толінгових схемах працює 11
алюмінієвих заводів Росії, а також біля половини виробничих потужностей
легкої й хімічної промисловості, 60% цинкової й мідної галузей
кольорової металургії.

Необхідно відмітити, що сьогодні й багато вітчизняних підприємств, що
діють у переробних галузях промисловості, при організації процесу
виробництва готової продукції поруч із власними оборотними засобами
(сировиною, матеріалами, що комплектують) досить широко використовують
приналежні стороннім підприємствам і організаціям сировинні ресурси,
іменовані в повсякденному комерційному обороті давальницькою сировиною.
Названим видом сировини вважаються сировина, матеріали, продукція,
передані їхніми власниками без оплати, на договірній основі,
підприємствам-переробникам для виробництва готової продукції шляхом
переробки, обробки, технологічної доробки, розливу підакцизних товарів.

До об’єктивних причин поширення й використання толінгу на
пострадянському економічному просторі відносяться: дефіцит власної
сировини за наявності потужного комплексу переробних підприємств;
відсутність в останніх оборотних коштів, достатніх для придбання
необхідної кількості сировини; соціальний тиск із боку не завантаженого
роботою виробничого персоналу переробних підприємств; реальна загроза
згортання й припинення виробництва в деяких галузях промисловості.

Залежно від асортиментних груп давальницької сировини можна виділити
найпоширеніші види толінгових схем:

•  переробка на давальницьких умовах підакцизних видів мінеральної
сировини;

•  переробка на давальницьких умовах мінеральної, хімічної,
фармацевтичної сировини;

•  виробництво на давальницьких умовах продукції легкої промисловості, у
першу чергу виробів швейного виробництва;

•  переробка й виробництво на давальницьких умовах підакцизної
продукції;

•  переробка на давальницьких умовах сільськогосподарської сировини й
виробництво харчової продукції.

Визначень секьюритизації існує багато, але сутність її в класичному
вигляді незмінна – це фінансування шляхом перетворення неліквідних
активів у високоліквідні папери.

Класична схема секьюритизації досить складна. Ініціатор секьюритизації,
якого називають оригінатором, передає свій неліквідний актив, на умовах
“дійсного продажу” або застави спеціально створеній для секьюритизації
компанії (Special Purpose Vehicle, SPV). SPV засновується, як правило, в
офшорі, що робиться не тільки з податкових, але й з наглядових
міркувань: необхідний законодавством офшорних зон розмір власного
капіталу, ліквідних коштів мінімальний, розмір організаційних та інших
видатків теж невеликий. Крім того, будучи резидентом офшорної зони, SPV
не підпадає під регулювання відповідних органів країни оригінатора.
Після виконання ряду необхідних формальностей SPV випускає спеціальні
цінні папери (Asset-Backed Securities, ABS), забезпечені неліквідним
активом оригінатора, або бере від свого імені банківські кредити для
оригінатора.

Усталені схеми секьюритизації крім власне продавця, покупця й різних
консультантів, припускають велику кількість додаткових учасників угоди,
таких як страховики, гаранти й інші. У результаті ризик кожного учасника
угоди розпорошується, що дозволяє оригінатору залучати кошти дешевше,
ніж по корпоративних облігаціях.

Приватним випадком секьюритизації є так звана «синтетична
секьюритизація», або німецька модель секьюритизації. До відмінних рис
цієї моделі секьюритизації відноситься, насамперед, те, що це інструмент
балансового фінансування, тобто активи залишаються на балансі (при
класичній англосаксонській секьюритизації активи виводяться поза
баланс).

По-друге, немає необхідності в створенні спеціальної компанії (SPV/SPE),
і по-третє, основною метою синтетичної секьюритизації є хеджування
кредитних ризиків, а традиційної – одержання більш дешевого
фінансування. Синтетичною секьюритизація називається через використання
кредитних деривативів (своп дефолту по кредиту, ноти, пов’язані із
кредитом) з метою хеджування процентних ризиків. Через відсутність
необхідності в SPV і видатків на юридичні процедури по її створенню
синтетична секьюритизація іноді виходить дешевше класичної.

Схема секьюритизації несе значні вигоди як для оригінатора, так і для
інвесторів, забезпечує достатній рівень захисту від ризиків.

Коли у серіалі «Не родись вродливою» Катя Пушкарьова та Андрій Жданов
засновують фірму «Ніка-Мода» з мінімальним розміром статутного фонду і
штатом у три особи, передають їй у заставу компанію «Zimaletto», яка
знаходиться на межі банкрутства, і від імені «Ніка-Моди» беруть у банків
кредити для «Zimaletto», – перед нами один з прикладів секьюритизації.

Щоправда, оскільки серіал є «клоном» колумбійського проекту
«Бетті-опудало», а законодавство Колумбії дещо відрізняється від
російського в плані закріплення й описання процесу секьюритизації, у
фінансистів та юристів виникли деякі претензії до сценаристів «Не родись
вродливою» щодо правильності висвітлення цього процесу, але це вже тема
для іншої розмови.

Управління персоналом як активом сьогодні стає усе більше важливою
складовою успішного розвитку підприємства. Чим кваліфікованіші
співробітники, чим краще організований робочий процес, тим у компанії
більше шансів вийти на лідируючі позиції на ринку. Однак кадри, особливо
у великій фірмі, досить витратна стаття бюджету, це:

•  виплата заробітної плати;

•  платежі по соціальних податках;

•  ведення кадрового документообігу;

•  витрати на розробку стратегії мотивації персоналу;

•  навчання й атестація співробітників;

•  наймання персоналу за допомогою кадрових агентств;

•  витрати на рішення трудових суперечок.

У наш час існує така послуга, як аутстаффінг, або лізинг персоналу,
покликана допомогти керівникові вирішити проблеми, що виникають при
роботі з кадрами, скоротити ймовірність виникнення ризиків і
адміністративні видатки, які несе компанія.

Суть цієї послуги полягає в тім, що кадрове агентство виступає в ролі
провайдера або формального роботодавця.

У штат агентства переводяться співробітники підприємства, яких воно
потім винаймає для виконання тих самих робіт. Крім того, є ще одна
серйозна перевага: весь соціальний блок зобов’язань роботодавця бере на
себе провайдер.

Лізинг персоналу з’явився ще в 70-х роках минулого століття в Сполучених
Штатах Америки й на сьогоднішній день за кордоном є досить
розповсюдженим видом послуг, які надають кадрові агентства. Є
провайдери, що вибрали цей вид роботи на ринку персоналу в якості
профілюючої. Сьогодні, за статистичним даними, тільки в США налічується
близько 2000 компаній, що пропонують послуги лізингу персоналу, і цей
ринок приростає на 35% щорічно. Тенденції розвитку ринку персоналу в
Україні показують, що до послуг аутстаффінгу сьогодні прибігає усе
більше вітчизняних компаній, особливо в тих випадках, коли немає
можливості чітко прогнозувати розвиток бізнесу. В умовах вітчизняної
економіки в аутстаффінгу з’являється ще одна істотна перевага: укладаючи
договір про лізинг співробітників, а не приймаючи їх у штат, замовник
одержує можливість зберегти статус малого підприємства з усіма
витікаючими звідси податковими й іншими пільгами.

При розробці політики управління привабленням фінансових ресурсів
необхідно враховувати можливість застосування того чи іншого
альтернативного механізму залучення активів. Правильно підібраний
фінансовий інструментарій дозволить не тільки знизити вартість
залучуваних фінансових ресурсів підприємства, але й мінімізувати
інвестиційні ризики компанії.

Хейвуд Дж.Б. Аутсорсинг: в поисках конкурентных преимуществ.: Пер. с
англ.. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2002. – 176 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020