.

Контроль за дотриманням бюджетного законодавства та шляхи його удосконалення (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
3 6983
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

Контроль за дотриманням бюджетного законодавства та шляхи його
удосконалення.

ЗМІСТ

ВСТУП

1.Концептуалізація фінансово-бюджетного контролю

2. Законодавче та нормативне забезпечення контролю за дотриманням
бюджетного законодавства

3. Пріоритетні напрями реформування контролю за дотриманням бюджетного
законодавства

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

Вступ

Сучасне економічне становище України можна назвати кризовим і це вимагає
негайного вирішення низки питань: реформування існуючого
фінансово-господарського механізму та вдосконалення фінансової і, в тому
числі бюджетної системи. Ці процеси вимагають цілеспрямованого
управління та контролю.

Зростання злочинності у сфері економіки зумовлено загальною кризою в
державі, економічною нестабільністю та неврегульованістю економічних
відносин. Економіка перетворилась на об’єкт пильної уваги злочинних кіл.
Вони проникли у такі життєво важливі для держави сфери як фінанси і
кредит, грошовий обіг, ринок цінних паперів, іноземних інвестицій,
приватизаційну та зовнішньоекономічну діяльність.

Недосконалість законодавчої та відомчої нормативної бази у сфері
фінансів та бюджетній сфері зокрема створила сприятливі умови для
здійснення незаконних операцій з грошовими коштами бюджетів усіх рівнів
та державних цільових фондів.

Виникає необхідність найшвидшого оновлення застарілих та освоєння нових
елементів системи управління фінансами та його функцій, у тому числі
контрольної.

Важливість державного фінансового контролю в економіці держави зумовлено
його місцем та роллю серед функцій управління фінансами: контроль займає
центральне місце в системі фінансового адміністрування, будучи, з одного
боку засобом зв’язку між фінансовим плануванням та фінансовим обліком
(статистикою), а з іншого – передумовою здійснення функцій фінансового
аналізу та регулювання. Це дає змогу контролю відігравати інтегруючу
роль, недооцінка чи ігнорування якої унеможливлюють фінансове
адміністрування, призводячи його систему до ліквідації.

У час загального занепаду економіки, неефективного та безвідповідального
витрачання коштів бюджетів усіх рівнів та коштів централізованих
державних цільових фондів актуального значення набуває фінансовий
контроль з боку органів державної влади та управління.

Для здійснення контролю за формуванням та використанням фінансових
ресурсів бюджетних установ в Україні діють: від законодавчої влади –
Рахункова палата при Верховній Раді України та від виконавчої –
Міністерство фінансів України та його територіальні органи, державна
контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство України.

Робота контролюючих органів в Україні зосереджується на посиленні
контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів та їх
збереженням, максимальним відшкодуванням збитків винними посадовими
особами, мобілізацією до бюджету платежів та інших надходжень, що були
приховані в обліку та звітності.

Виконання цих завдань залишається актуальним в умовах переходу до
ринкової економіки, що стало підставою для вибору теми даної курсової
роботи.

Питання фінансового контролю та ревізії бюджетних установ розглянуті у
монографічній літературі Василика О.Д., Юрія С.І., Білухи М.Т., Романіва
М.В., Крисюка В.І. і в працях Каленського М.М., Стефанюка І.Б., Бутинця
Ф.Ф. та багатьох інших авторів. Вченими зроблений значний вклад у теорію
і практику організації державного фінансового контролю в Україні. Разом
з тим розвиток ринкових відносин зумовлює потребу удосконалення в сфері
методології, інформаційного забезпечення здійснення фінансового
контролю.

Мета курсової роботи випливає з її актуальності і полягає в комплексному
узагальненні і практичному аналізі організації фінансового контролю за
формуванням і використанням фінансових ресурсів бюджетних установ і
організацій та розробці рекомендацій по вдосконаленню
контрольно-ревізійного процесу у бюджетній сфері.

На основі мети сформовані основні завдання.

Обґрунтувати необхідність державного фінансового контролю за формуванням
і використанням фінансових ресурсів бюджетних установ.

Дати критичну оцінку методології здійснення попереднього, поточного та
наступного контролю.

Вивчити питання контролю за ефективністю використання фінансових
ресурсів бюджетних установ, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів.

Узагальнити прийоми і методи ревізії бюджетних установ та намітити
основні напрями підвищення її ефективності.

Предметом дослідження виступають теоретичні і практичні аспекти
організації державного фінансового контролю фінансово-господарської
діяльності бюджетних установ і організацій на прикладі контролюючих
органів.

Об’єктом дослідження є фінансові ресурси бюджетних установ та контроль
за їх формуванням і використанням.

Методологічну основу роботи складають теоретичні дослідження вітчизняних
економістів – теоретиків і практиків у сфері фінансового контролю,
законодавчі та відомчі нормативні акти, що регулюють порядок здійснення
фінансово-господарської діяльності бюджетних установ і організацій в
Україні та контролю за її здійсненням, статистична інформація суб’єктів
контролю.

1.Концептуалізація фінансово-бюджетного контролю

Під фінансово-бюджетним контролем розуміється система органів і заходів
з перевірки законності та доцільності діяльності у сфері формування,
розподілу та використання державних грошових фондів та фондів місцевого
самоврядування [75, с. 191]. Тому головне завдання організації
фінансово-бюджетного контролю у Бюджетному кодексі вбачається у сприянні
досягненню цілей бюджетної політики щодо мобілізації державних ресурсів
та ефективності їх використання.

Державний фінансовий контроль – це важлива складова фінансового
контролю, одна з невід’ємних функцій державного регулювання економіки,
яка полягає в системі активних дій органів державної влади і державного
управління по від стеженню за функціонуванням господарюючих суб’єктів
незалежно від форми власності і одержання бюджетних коштів в частині
дотримання ними встановлених державою норм (правил) утворення,
розподілу, використання фінансових ресурсів та звітування щодо їх обігу
[38, с. 8].

Методологічно сутність державного фінансового контролю як поняття
зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення і фіксації проблем
змісту та відображення в обліку господарських операцій і вжиття заходів
для їх розв’язання, усунення порушень і попередження в подальшому .

Наявність зазначених складових є необхідними і достатніми умовами
існування фінансового контролю. Сутність його складових полягає в
наступному [51, с. 56]:

– контролюючий суб’єкт (суб’єкт контролю) – це юридична чи фізична
особа, яка спрямовує контрольні дії на власну діяльність або діяльність
іншої фізичної чи юридичної особи (осіб), що перебувають в оточуючому
господарському середовищі;

– підконтрольний суб’єкт – це фізична чи юридична особа, на діяльність
якої спрямовані контрольні дії;

– контрольні дії – це операції порівняння (зіставлення) даних діяльності
підконтрольного суб’єкта з певною нормою (нормами), здійснювані
контролюючими суб’єктами з метою знаходження і блокування відхилень від
цих норм.

– об’єкт контролю — це операції певного виду
діяльності підконтрольного суб’єкта, на яку спрямовуються контрольні
дії.

Якісний бік державного фінансового контролю виражається через його
основні функції: інформаційну, профілактичну і мобілізуючу [43, с. 13].

Інформаційна функція державного фінансового контролю зводиться до того,
що інформація, одержана в результаті здійснення такого контролю має
стати основою для прийняття відповідних управлінських рішень і
здійснення коригувальних заходів, які забезпечать функціонування об’єкта
державного регулювання у відповідності до встановлених державою норм.

Профілактична функція державного фінансового контролю полягає у
виявленні умов, що сприяють порушенню норм і стандартів, встановлених
законами та нормативно-правовими актами, виникненню безгосподарності,
недостач, крадіжок і зловживань, а також у встановленні осіб, винних у
фінансових порушеннях, і притягнення їх до відповідальності відповідно
до законодавства.

Мобілізуюча функція державного фінансового контролю передбачає усунення
суб’єктом регулювання результатів допущених фінансових порушень, умов,
що їм сприяли, та розробку організаційно-правових заходів по
розповсюдженню прогресивних методів господарювання і недопущення
фінансових порушень на інших об’єктах державного регулювання.

Визначальним елементом системи державного фінансового контролю є його
мета, бо в основному від цього залежить, що саме, як і якими засобами
потрібно контролювати. Однак, при загальному визнанні дослідниками
необхідності державного фінансового контролю і в умовах перехідної
економіки, єдиного визначення його мети і завдань немає ні на
теоретичному, ні на законодавчому рівні. Через це проблематично закласти
правильні підходи у правові норми, що мають регулювати здійснення
державного фінансового контролю.

У державного фінансового контролю також вбачають: потужну зброю
боротьби з різними недоліками; засіб зміцнення дисципліни, поліпшення й
удосконалення роботи апарату державного управління; забезпечення
дотримання законності та режиму економії в умовах переходу до
ринкових відносин. Однак контроль не вичерпується тільки перевіркою
дотримання законності господарських операцій і процесів. Як
стверджується в [52, с. 29], важливо контролювати не стільки виконання
нормативно-правових актів, скільки стан господарської діяльності на
підприємствах.

По суті мету державного фінансового контролю переважно зводять до мети
фінансового контролю взагалі, що не сприяє визначенню особливостей ДФК,
постановці завдань перед суб’єктами контролю, вдосконаленню його
методики.

На думку Стефанюка Б.І. [74], метою державного фінансового контролю є
забезпечення процесу державного управління і регулювання економіки
достовірною інформацією про використання суб’єктами господарювання
власних та залучених фінансових ресурсів, оцінка економічної
ефективності господарської діяльності, виявлення і блокування в ній
відхилень, що перешкоджають формуванню, цільовому і ефективному
використанню державних фінансових ресурсів.

За М.Т. Білухою [32, с. 51] основними завданнями
фінансово-господарського контролю є виявлення та профілактика порушень у
технології виробництва, які мають причинні зв’язки з випуском
недоброякісної продукції, перевитратами сировини і матеріалів,
паливно-енергетичних ресурсів; невиконанням договірних зобов’язань з
кооперативних поставок; неконкурентоспроможністю продукції;
нерентабельною роботою окремих ланок господарства.

С.О. Шохін і Л.І. Вороніна [79, с. 15-16] серед завдань державного
фінансового контролю виділяють забезпечення дотримання чинного
законодавства в галузі оподаткування, використання бюджетних ресурсів і
коштів позабюджетних фондів, державної і муніципальної власності;
правильність валютних операцій, проведення приватизації і ведення
бухгалтерського обліку; перевірку стану і ефективності використання
фінансових, трудових і матеріальних ресурсів підприємств; виявлення
резервів росту фінансових ресурсів; контроль за обігом коштів бюджету і
позабюджетних фондів в банках і інших кредитно-фінансових закладах;
контроль за законністю надання і ефективністю використання пільг з
оподаткування, державних дотацій і інших переваг; попередження розтрат і
фінансових зловживань.

Базуючись на колективній думці зазначених авторів, вважаємо, що
основними завданнями державного фінансового контролю, що випливають з
його мети і забезпечують її досягнення, є попередження, виявлення і
блокування:

порушень правил ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

нерегламентованого і забороненого державою виробництва товарів
(виконання робіт, надання послуг);

крадіжок і нецільового використання державного, муніципального і
колективного майна;

незаконного, нецільового і неефективного використання державних
фінансових ресурсів, в т.ч. тих, що залишаються в розпорядженні
суб’єктів господарювання при наданні їм пільг з оподаткування;

ухилення від повних і своєчасних розрахунків з бюджетами усіх рівнів та
позабюджетними фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів) та
неподаткових зобов’язань;

порушення встановленого державою порядку ціноутворення;

порушення розрахункової дисципліни;

незабезпечення соціальних гарантій.

Лише визначивши всі напрями контролю, які слід здійснювати від імені
держави, можна створити передумови для розмежування функцій контролюючих
органів, уникнення дублювання і паралелізму в контрольно-ревізійній
роботі.

Визначальне місце серед елементів державного фінансового контролю
належить контролюючим суб’єктам (суб’єктам контролю), які є найбільш
активними складовими системи фінансового контролю. При цьому вибір
підконтрольних об’єктів, місця, часу і технології контролю, прийняття
рішень за результатами контролю тощо переважно належить державним
органам, до функцій яких відноситься здійснення спеціалізованого
фінансового контролю.

Вид контролю – це складова частина, що виражає (частково) зміст цілого і
в той же час відрізняється від інших частин конкретними носіями
контрольних функцій (суб’єктами), об’єктами контролю, що, у свою чергу,
визначає і відмінності в методах здійснення контрольних дій (рис.1.2).

Фінансовий контроль слід поділити на два види в залежності від характеру
взаємовідносин суб’єкта і об’єкта контролю :

внутрішній ;

зовнішній [57, с. 19].

Внутрішнім називається такий контроль, коли суб’єкт і об’єкт входять до
однієї системи, а зовнішній – такий, коли контроль здійснюється
суб’єктом, що не входить до тієї ж системи, що і об’єкт.

Внутрішній фінансовий контроль – це самоконтроль, який здійснюють
організації, підприємства, установи за власною фінансовою діяльністю та
фінансовою діяльністю підрозділів, що входять до їх складу. Він є
складовою частиною управління організацією і тому проводиться за її
розсудом, на основі рішень даної організації.

Щодо класифікації видів фінансового контролю, то вони залежать від
контролюючих суб’єктів. В залежності від акцептування уваги на
контролюючих суб’єктах слід виділяти такі види фінансового контролю :

державний ;

муніципальний ;

незалежний.

Рис. 1. Види та методи фінансового контролю.

Державний фінансовий контроль здійснюється від імені держави з
використанням державних повноважень. Суб’єктами державного фінансового
контролю є органи державної влади, які у визначеному законодавством
порядку утворюють контрольні органи, сукупність яких складає
інфраструктуру державного фінансового контролю.

Об’єктами державного фінансового контролю є фінансові відносини між
гілками державної влади та в структурі кожної з них, фінансові відносини
зі сферами громадянського суспільства та місцевого самоврядування щодо
створення, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів з метою
задоволення соціально-економічних потреб держави.

Виходячи з поділу контролюючих суб’єктів на ініціаторів та виконавців,
можна виділити такі види фінансового контролю, як [37]:

прямий (безпосередній), який виконують його ініціатори ;

представницький (опосередкований), тобто контроль, делегований
ініціаторами іншим суб”єкам, які відіграють роль його виконання.

В залежності від ступеня охоплення контролюючого об’єкта можна виділити
такі види фінансового контролю :

комплексний, тобто такий, якому підлягають всі аспекти діяльності
підконтрольного об’єкта ;

тематичний, тобто такий, що зосереджується лише на окремих аспектах
діяльності.

В залежності від ступеня охоплення об’єктів можна виділити такі види :

повний ;

частковий ;

суцільний ;

вибірковий.

Повний фінансовий контроль характеризується загальним глибоким вивченням
фінансової сторони діяльності організації, максимально можливим
застосуванням різних методів контролю.

Частковий контроль проводиться з певного кола питань шляхом ознайомлення
на місці з окремими напрямами фінансової діяльності.

Суцільний контроль передбачає вивчення всіх первинних документів і
записів у формах аналітичного і синтетичного обліку.

При вибірковому контролі перевіряються всі документи в окремі періоди
протягом року або перевіряється частина документів, але за весь звітний
період.

Залежно від джерел інформації і методики виконання контрольних дій
фінансовий контроль можна поділити на :

документальний ;

фактичний.

Залежно від місця здійснення фінансового контролю його можна поділити на
такі види :

контроль на місцях, коли суб’єкт виконує контрольні дії безпосередньо на
контрольному об’єкті ;

дистанційний контроль, коли суб’єкт контролює віддалений від нього
об’єкт за допомогою інформації, одержуваної через засоби зв’язку.

Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є форма його
здійснення. Під формами фінансового контролю слід розуміти окремі
сторони виявлення змісту фінансового контролю залежно від часу
здійснення контрольних дій. Формами фінансового контролю є попередній
(превентивний), поточний і наступник (ретроспективний). Критерії
розмежування цих форм визначаються зіставленням часу здіснення
контрольних дій з процесами формування і використання фондів фінансових
ресурсів. Разом з тим вони знаходяться у тісному взаємозв’язку,
відображаючи тим самим безперервний характер контролю.

В умовах переходу до ринкових відносин все важливішу роль відіграє
попередній контроль, який здійснюється до проведення фінансових
операцій. Попередній контроль є найефективнішою формою фінансового
контролю, оскільки він дає змогу запобігти виникненню недоліків,
перевитрат і витрат фінансових ресурсів, порушенню законодавства [37].

Поточний фінансовий контроль є органічною частиною процесу оперативного
фінансового управління і регулювання фінансово-господарської діяльності
підприємств, організацій, установ. Він проводиться в короткі проміжки
часу – в процесі здійснення фінансово-господарських операцій [37].

Наступний фінансовий контроль здійснюється після виконання фінансових
операцій за певні минулі періоди часу шляхом вивчення даних обліку і
звітності, планової, нормативної документації, контролю підлягає і
фактичний стан справ.

Попередній, поточний і наступний фінансовий контроль взаємопов’язані і
доповнюють один одного.

Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є метод контролю. До
методів фінансового контролю відносяться конкретні способи (прийоми), що
застосовуються при здійсненні контрольних функцій.

Методами фінансового контролю є :

ревізія ;

тематична перевірка ;

обстеження ;

безперервне відстежування фінансової діяльності.

Ревізія є методом контролю всієї фінансово-господарської діяльності
підприємства, установи, організації за певний період часу з метою
встановлення законності здійснюваних операцій, їх доцільності і
ефективності, правильності обліку і достовірності облікових і звітних
даних. Ревізії бувають повні, часткові, тематичні та комплексні. За
ступенем залучення інформації розрізняють ревізії загальні та вибіркові.
Для проведення будь-якого виду ревізій складають програму, в якій
зазначають мету, об’єкт і головні питання ревізії. При проведенні
ревізії застосовують різні способи : інвентаризацію, зустрічні
перевірки, експертизи, лабораторні аналізи. За результатами ревізії
складають акт, який є основою для прийняття відповідних управлінських
рішень.

Обстеження являє собою ознайомлення на місці з окремими ділянками
фінансової діяльності, в процесі якого виявляються її позитивні і
негативні сторони. Характерним для обстеження є використання прийомів
співставлення фактичного стану справ з нормативним, логічного аналізу
різних факторів і обставин здійснення окремих фінансових операцій і дій
посадових осіб.

Використання всієї сукупності видів, форм і методів контролю має
надзвичайно велике значення для ефективного функціонування системи
фінансового контролю в цілому.

2. Законодавче та нормативне забезпечення контролю за дотриманням
бюджетного законодавства

Прийнятий Бюджетний кодекс є першим законодавчим актом України, який
встановлює засади для створення гармонійної системи державного контролю
в бюджетній сфері. На відміну від нормативно-правових актів, що
регулюють окремі питання, Бюджетний кодекс є законом, який поєднує і
функціонально пов’язує між собою всі стадії бюджетного процесу.
Системність цього документа передбачає формування загальних засад
функціонування бюджетної системи і здійснення дієвого
фінансово-бюджетного контролю на всіх стадіях бюджетного контролю в
Україні.

У Бюджетному кодексі визначено, що на всіх стадіях бюджетного процесу в
Україні здійснюється фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності
використання бюджетних коштів (пункт 2 статті 19) [2, с. 18 ].
Важливість цієї статті для організації бюджетного контролю є подвійною:
по-перше, стаття встановлює, що контроль за дотриманням бюджетного
законодавства є не просто одним із елементів або етапів бюджетного
процесу. Контроль повинен здійснюватись безперервно протягом усього
бюджетного циклу, на кожному з його етапів. По-друге, у статті 19
наголошується, що невід’ємною складовою бюджетного процесу є не лише
контроль за дотриманням бюджетного законодавства, а й контроль та оцінка
ефективності використання бюджетних коштів. Таким чином, така правова
норма підкреслює програмно-цільову спрямованість бюджетної системи, яку
передбачає Бюджетний кодекс.

До найважливіших законодавчих положень Бюджетного кодексу зі
встановлення контролю за бюджетними ресурсами за стадіями бюджетного
процесу слід зарахувати таке. Загальні засади управління бюджетним
процесом, які встановлює Бюджетний кодекс, сприятимуть розв’язанню
проблем організації фінансово-бюджетного контролю відповідно до стадій
бюджетного процесу (дод. А). Бюджетним кодексом також закріплюються
важливі засади врегулювання відповідальності за порушення бюджетного
законодавства.

Засади бюджетного контролю представлено у загальній частині Кодексу в
розділі І “Загальні положення”, де зазначається, що Бюджетним кодексом
регулюються відносини, які виникають, зокрема у процесі контролю за
дотриманням як державного, так і місцевих бюджетів (стаття 1). Для
чіткого і однозначного виконання контрольних функцій визначаються
ключові бюджетні терміни та поняття (стаття 2) [2, с. 7-9].

У Бюджетному кодексі визначені принципи функціонування бюджетної
системи, які можуть стати основою для побудови гармонійної системи
бюджетного контролю. Серед них дуже важливим є принцип відповідальності
учасників бюджетного процесу, принцип цільового використання бюджетних
коштів та принцип публічності і прозорості бюджетних рішень як на
державному, так і на місцевому рівнях (стаття 7).

Надзвичайно важливим і новим елементом побудови системи бюджетного
контролю є закріплений у Бюджетному кодексі принцип ефективності
використання бюджетних коштів, згідно з яким (стаття 7) рішення про
використання бюджетних коштів при складанні та виконанні бюджетів
повинні прийматися, виходячи з прагнення досягти певних запланованих
результатів із залученням мінімального обсягу коштів або максимальних
результатів при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів. Саме
цей принцип є фундаментом, основою для втілення в Україні
програмно-цільового методу складання бюджету і, відповідно до нього,
системи контролю за ефективністю бюджетного процесу [2, с. 12-13]

Важливим принципом функціонування бюджетної ситеми є принцип
самостійності. Він дозволяє більш чітко визначити і, відповідно,
контролювати відповідальність за бюджетними рішеннями, що приймаються на
різних рівнях влади в Україні, і більш чітко сформувати систему
міжбюджетних відносин та відповідного контролю (контрольних функцій
органів влади щодо бюджетних рішень, які приймаються на інших рівнях
влади).

Поряд з цим, принцип єдності бюджетної системи України, згідно з
Бюджетним кодексом, вимагає застосування в Україні єдиного порядку
виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності, що є
також необхідною умовою для нормального функціонування системи
бюджетного контролю.

Основні положення Кодексу стосовно питань державного фінансового
контролю викладені у статті 26 “Аудит та фінансовий контроль”, у якій
визначено:

• функції та завдання фінансового контролю при його здійсненні та на
всіх стадіях бюджетного процесу (пункт 1). Ця норма містить, зокрема, і
елемент контроль ефективності використання бюджетних коштів (підпункт
2);

• внутрішній та зовнішній контроль, а також установи, відповідальні за
здійснена кожного з цих видів контролю;

• основні засади внутрішнього контролю в межах бюджетних установ (пункт
2);

• відповідальних за здійснення зовнішнього контролю: Рахункову палату та
Контрольно-ревізійну службу України. В питанні визначення більш
конкретних повно важень стаття обмежується посиланням на інші закони
України.

До принципових положень Кодексу щодо організації бюджетного контролю
можна віднести й порядок подання та розгляду законопроектів, які
впливають на доходну та видаткову частини бюджетів (стаття 27). У пункті
1 цієї статті викладені повноваження Коміте ту Верховної Ради України з
питань бюджету. Згідно з цією нормою Комітет зобов’язани здійснювати
оцінку законопроектів, які надходять до Верховної Ради, та готувати
експерть висновки щодо їх впливу на доходну та/або видаткову частини
бюджету з подальшим прин няттям відповідного рішення і пропозицій для
розгляду Верховною Радою України щод кожного законопроекту.

Контрольні функції та повноваження головних розпорядників бюджетних
коштів передбачені у пункті 4 статті 22. Згідно з цією нормою Кодексу
головний розпорядник кошті є ключовим агентом здійснення внутрішнього
бюджетного контролю і наділений в цій сфері відповідними обов’язками та
повноваженнями. Розпорядник бюджетних коштів (стаття 22) [2, с. 19-20].

• розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій,
визначені нормативно-правовими актами та виходячи з необхідності
досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;

• забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;

• затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня;

• здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень і витрачанням
коштів розпорядниками нижчих рівнів;

• одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних
коштів нижчого рівня.

У статті 22 визначені також повноваження головних розпорядників коштів у
забепеченні ефективності управління бюджетними коштами. Зокрема,
розпорядник бюджетних коштів у ході бюджетного процесу:

• розробляє план діяльності, виходячи саме з необхідності досягнення
конкретних результатів за рахунок наявних бюджетних коштів;

• аналізує ефективність використання бюджетних коштів розпорядників
бюджетних коштів нижчого рівня.

Для організації системи бюджетного контролю важливе значення мають
положення Кодексу щодо визначення стадій проходження бюджетних коштів:
від затвердження бюджетних призначень, розподілу та доведення бюджетних
асигнувань, прийняття бюджетів та фінансових зобов’язань до отримання
товарів та послуг і здійснення платежу з бюджетних рахунків (статті 23,
24).

У Бюджетному кодексі встановлено, що “будь-які бюджетні зобов’язання та
платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного
бюджетного призначення”. Одночасно визначено використання коштів
спеціального фонду.

Дійснення контролю на етапі виконання бюджету відбувається відповідно до
норм, викладених у статтях 50 та 51. Зокрема на казначейство
покладається контроль за відповідністю затвердженого бюджетного розпису
за головними розпорядниками коштів до бюджетних асигнувань, що є
підставою для затвердження кошторисів.

Розділі ІІІ Бюджетного кодексу встановлюється послідовність процесу
складання, розгляду, затвердження, виконання та звітування місцевих
бюджетів, що є необхідним елементом здійснення бюджетного контролю на
місцевому рівні.

Вищезазначені норми Бюджетного кодексу торкаються питань бюджетного
контролю на загальному рівні, або виходячи з його елементів на кожній із
стадій бюджетного процесу. Розділ У Бюджетного кодексу – спеціальний
розділ, в якому визначається контроль за порушеннями бюджетного
законодавства та правові норми відповідальності за бюджетні
правопорушення, висвітлюється система фінансового контролю, розподіляючи
його за критерієм суб’єкта контрольних повноважень.

В 1993 році Верховною Радою України прийнято Закон “Про державну
контрольно-ревізійну службу в Україні”, яким визначено статус,
структуру, функції, права і обов’язки органів цієї служби [10]. З метою
його реалізації на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 5
липня 1993 року № 515 „Питання державної контрольно-ревізійної служби в
Україні” було ліквідовано контрольно-ревізійне управління Міністерства
фінансів України та його підрозділи на місцях, а їх правонаступниками у
частині майнових прав та обов’язків визнано Головне контрольно-ревізійне
управління України, контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим,
областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійні підрозділи
(відділи, групи) в районах, містах і районах у містах [24].

Особливість статусу державної контрольно-ревізійної служби (скорочено
ДКРС) на цей час (до 1999 року) полягає в тому, що вона діє при
Міністерстві фінансів України, підпорядковується цьому міністерству і
основним призначенням її органів є здійснення державного фінансового
контролю.

ph

<&??????????THOsstaoooooooooooooooooocooooo?????Указом Президента України від 15 грудня 1999 року № 1572 керівний орган ДКРС - Головне контрольно-ревізійне управління - віднесено до складу центральних органів виконавчої влади із статусом державного комітету. В подальшому цей статус закріплено Указом Президента України від 27 серпня 2000 року № 1031 „Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи" та Положенням про Головне контрольно-ревізійне управління України, затвердженого Указом Президента України від 28 листопада 2000 року № 1265 [23; 25]. Зокрема, останнім визначено, що ГоловКРУ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.Що стосується механізму планування роботи органів державної контрольно-ревізійної служби, то це питання регламентується досить повно і чітко такими нормативно-правовими актами.По перше, це постанова Кабінету Міністрів України від 08.08.2001 р. № 955 “Про затвердження Порядку планування контрольно-ревізійної роботи органами державної контрольно-ревізійної служби”, якою встановлюється механізм розробки і затвердження планів контрольно-ревізійної роботи органів державної контрольно-ревізійної служби: основних її напрямів на рік, а також планів контрольно-ревізійної роботи ГоловКРУ, контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіки Крим, областях, містах Києві та Севастополі і контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах, районах у містах, в тому числі міжрайонних контрольно-ревізійних відділів, які складаються на півріччя [13]По-друге, це постанова Кабінету Міністрів України від 29.01.99 № 112 “Про порядок координації проведення планових виїзних перевірок фінансово-господарської діяльності контролюючими органами”, якою визначено механізм формування щорічних проектів планів-графіків проведення планових виїздних перевірок, їх погодження з органами державної податкової служби та затвердження.По-третє, це Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні, затверджена наказом ГоловКРУ від 03.10.97 № 121 (із змінами), пункт 3 якої визначає механізм планування контрольно-ревізійної роботи органів ДКРС.Зазначені документи регулюють процедуру оперативного (терміном до 1 року) планування роботи органів ДКРС.Механізм стратегічного планування діяльності органів державної контрольно-ревізійної служби вперше був запроваджений у 2000 році, коли наказом Міністерства фінансів України від 31.05.2000 № 118 були затверджені Основні завдання контрольно-ревізійної служби в Україні на 2000 – 2004 роки. (Стратегія діяльності ДКРС) [5].Після прийняття Бюджетного кодексу, яким сферу діяльності ГОловКРУ розширено повноваженнями зовнішнього аудитора фінансової та господарської діяльності бюджетних установ і визначено нові функції для ДКРС в цілому, виникла необхідність в уточненні раніше визначених та окресленні нових завдань діяльності ДКРС на наступний трирічний період для забезпечення належної організації нею політики держави у сфері фінансового контролю.Тому ГолоКРУ була розроблена і наказом Міністерства фінансів від 26.11.2002 року № 997 затверджена Стратегія діяльності державної контрольно-ревізійної служби в Україні на 2003 – 2005 роки, відповідно наказ Міністерства фінансів України від 31.05.2000 № 118 втратив чинність [6].Стратегією визначено основні завдання ДКРС щодо реалізації політики у сфері державного фінансового контролю за дотриманням законності, ефективності та економності операцій з бюджетними коштами, державним і комунальним майном та основні напрями їх виконання [6].Необхідно наголосити, що Стратегія розглядає підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи не як самоціль, а як інструмент зміцнення фінансової дисципліни в державі, в тому числі при виконанні державних програм та в процесі фінансово-господарської діяльності підконтрольних органів державного управління, підприємств, установ і організацій. Саме це і є метою діяльності державної контрольно-ревізійної служби.Для забезпечення реалізації положень Стратегії у 2004 році головою ГоловКРУ затверджено відповідні організаційні заходи на поточний рік.3. Пріоритетні напрями реформування контролю за дотриманням бюджетного законодавстваЗміни, що відбулися за останні роки в економіці і фінансових відносинах України, започаткування нових принципів господарювання на підставі ринкових взаємин, розвиток ділової ініціативи і підприємництва потребують корінної перебудови управлінських функцій держави, у тому числі і контрольних. Фінансовий контроль, як зазначалось, представляє собою діяльність державних і суспільних органів, що спрямована на перевірку обґрунтованості процесів формування і раціонального використання грошових коштів з метою встановлення достовірності, законності і доцільності операцій. До того ж, фінансовий контроль є однією з найважливіших функцій управління, для підвищення значення якої необхідно дати оцінку сучасному стану державного фінансового контролю та окреслити напрями реформування державного фінансового контролю.В дореформені часи, як відомо, держава ефективно контролювала фінансову систему. З початком реформ широкого поширення набула думка про те, що в умовах переходу до ринкової економіки державний фінансовий контроль втрачає своє значення і зовсім не потрібний. У зв’язку з цим у програмі переходу до ринкової економіки, заснованій на монетаристському підході, наголос робився на саморегулюючу економіку, яка функціонує стабільно і ефективно без втручання держави. Це положення стало підставою для скасування окремих напрямів фінансового контролю і послаблення інших, що не було обумовлено реальним станом справ, зниженням фінансових порушень і зловживань. Але ринкові відносини самі по собі не скасовують необхідності систематичних ревізій і перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств і установ усіх форм власності, вжиття заходів для усунення і попередження недоліків. Фінансовий контроль об’єктивно притаманний і ринковій економіці, використовується всіма країнами Заходу в тій мірі, в якій диктується політичними і економічними завданнями.Водночас введення в нашій країні нових законодавчих і інших правових актів значно обмежило державний контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ і організацій, а у визначених сферах зовсім виключило можливість його застосування. Така стриманість по відношенню до контролю з боку держави закономірна та цілком зрозуміла, особливо щодо приватного сектору економіки. Проте слід зазначити, що на сьогодні контроль послаблений не тільки за приватними, а й за державними, муніципальними підприємствами та бюджетними установами. [51, с.32]Фінансовий контроль в Україні у відповідності з чинним законодавством здійснюють у міру необхідності і в межах своєї компетенції різноманітні органи державного управління України та їх підвідомчі організації. До складу останніх слід віднести Рахункову палату, Головне контрольне управління Президента України, державну контрольно-ревізійну службу, Державне казначейство України, Державну податкову службу, Державну митну службу, органи банківського контролю, а також різноманітні державні підрозділи, що здійснюють відомчий фінансовий контроль в межах своїх повноважень. Зазначені органи проводять оцінку реалізації державних програм і аспектів бюджетного процесу, а також здійснюють нагляд і перевірки органів державної влади, підприємств організацій та їх об’єднань.В період переходу до ринкової економіки утворювалися і принципово нові контрольні органи, положення про які не завжди повно і чітко визначали їх функції. В той же час продовжували діяти раніше створені контрольні служби, положення про які своєчасно не поновлювалися. Потрібно зазначити, що відмінність в структурах контролюючих державних органів, принципах організації їх діяльності, функціях, завданнях, повноваженнях та інформаційних базах суттєво ускладнює роботу цих органів і відповідно знижує загальну ефективність державного фінансового контролю.Не визначено достатньо чітко місце і роль кожного суб’єкта державного контролю в його цілісній системі, що породжує численні колізії і перекладання відповідальності. Відсутнє чітке розмежування сфер діяльності, має місце нераціональний розподіл обов’язків між суб’єктами контролю (при умові повного охоплення всіх об’єктів). В цілому зусилля органів державної влади, наділених окремими функціями державного фінансового контролю, роз’єднані. Вони вирішують тільки питання в своїх відомчих межах, виконуючи покладені на них функціональні обов’язки. Крім того, і на сьогодні відсутня ясність в питаннях взаємодії всіх органів системи державного фінансового контролю між собою. Діючі на сьогодні зв’язки між органами контролю нераціональні, має місце роздробленість в політиці контролюючих органів, відсутня єдина інформаційна база, що не дозволяє цілком володіти ситуацією і правильно орієнтуватися в контролюючому середовищі, а також інформаційна система про виявлені порушення в сфері економіки.Першим кроком в становленні нових контрольних структур, притаманних ринку, стало, як відомо, створення у 1990 році державної податкової служби. На сьогоднішній день – це міцна служба фінансового контролю, покликана забезпечити дієвий контроль за повнотою і своєчасністю перерахування податків і податкових платежів до бюджету усіма юридичними і фізичними особами. Правова забезпеченість цього контролюючого органу достатньо відпрацьована, зокрема, як в частині надання широких прав щодо контролю суб’єктів господарювання усіх форм власності, так і щодо накладання різного роду штрафних санкцій за приховування доходів від оподаткування, несвоєчасне їх перерахування, незадовільне ведення бухгалтерського та податкового обліку.Важливість державної податкової служби в загальній системі державного фінансового контролю не викликає сумніву, але є необхідність у подальшому вдосконаленні її структури, податкової бази, а також відповідальності податкових органів за суворе дотримання законодавства при стягненні податкових та інших обов’язкових платежів у дохід бюджету. Водночас, на нашу думку, діяльність органів державної податкової служби повинна контролюватися вищими органами державного фінансового контролю, а їх дії, в разі необхідності, господарюючі суб’єкти повинні мати можливість оскаржити в арбітражному суді.Створення податкової служби не вирішувало всіх проблем здійснення державного фінансового контролю, тому Указом Президента від 27.04.1995 року було створено Державне казначейство України. Створення цього органу було обумовлено не тільки необхідністю контролювати надходження доходів до бюджету, але і здійснювати попередній контроль ефективності витрачання бюджетних та позабюджетних коштів.Поряд з новими контролюючими органами, основними органами державного фінансового контролю продовжують залишатися Міністерство фінансів України і, перш за все, органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні на чолі з ГоловКРУ та підрозділи відомчого фінансового контролю в міністерствах, державних комітетах та інших центральних органах виконавчої влади.Історично склалося так, що упродовж не одного десятиліття роль такого загальнодержавного контрольного органу виконували контрольно-ревізійні управління колишнього Міністерства фінансів СРСР, а згодом - органи державної контрольно-ревізійної служби в Україні. В радянській системі управління народним господарством це було виправдано значенням і місцем фінансового відомства. В період становлення ринкової економіки досвід мінфінівських ревізорів і широка мережа контрольно-ревізійних органів на місцях виявилися далеко не безкорисними для реалізації нової фінансової політики держави. Сьогодні на ці органи покладено здійснення в межах їх компетенції послідуючого державного фінансового контролю на всій території України. Відповідно до Указу Президента України “Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи”, “органи державної контрольно-ревізійної служби проводять ревізії і перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій, які отримують кошти з бюджетів всіх рівнів, позабюджетних фондів, перебувають у державній, комунальній власності, а також таких, у статутних фондах яких є частка державного та комунального майна”. [39, с.73]Не принижуючи значення контрольно-ревізійного апарату України, потрібно зазначити, що його часто вважають відомчим органом, але він по суті виконує загальнодержавні функції. Проявляється це в тому, що контрольно-ревізійна служба за дорученнями Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України та правоохоронних органів проводить ревізії і перевірки будь-якого об’єкта. При цьому заради справедливості слід зауважити, що відомча належність його донедавна до Мінфіну певним чином обмежувала його можливості в напрямку державного фінансового контролю. Але незважаючи на це, і сьогодні система контрольно-ревізійного апарату України - одна з провідних державних структур і є практично єдиною серед органів виконавчої влади, яка забезпечує послідуючий фінансовий контроль. Крім того, це практично єдиний орган в Україні, що має досвід організації та проведення ревізій фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій і установ.Слід зазначити, що у зв’язку з переходом до ринкових відносин прийнятий ще у 1993 році Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” обмежив права контрольно-ревізійної служби щодо контролю за діяльністю комерційних структур. Наявність суттєвих обсягів фінансових порушень визначає потребу в посиленні функцій контрольно-ревізійної служби, наданні їй права проводити ревізії фінансово-господарської діяльності на державних підприємствах і в організаціях незалежно від того, чи одержують вони кошти з бюджетів будь-якого рівня. Підтверджується це високими результатами роботи контрольно-ревізійного апарату. Так, узагальнюючим показником результативності контрольно-ревізійної роботи в бюджетній і підприємницькій сферах є фактична окупність органів контрольно-ревізійної служби, що визначається як відношення сум відшкодованих і поновлених витрат і недостач та стягнення до бюджетів і держфондів донарахованих платежів фінансових санкцій до суми загальних видатків на утримання. Зазначимо, що в США контроль вважають рентабельним (ефективним), якщо вкладений в його здійснення 1 долар приніс віддачу у 5 доларів, а у Великобританії — відповідно 1-13 фунтів стерлінгів. За даними Департаменту державного фінансового контролю і аудиту Міністерства фінансів Російської Федерації, контрольно-ревізійні органи, що йому підпорядковані, спрацювали за 9 місяців 2000 року з окупністю 2,5 рази. [32, с.807]Не зовсім відповідає реформам, що відбуваються, діяльність суб’єктів відомчого контролю, незважаючи на затвердження постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 1998 року за № 1053 “Про заходи щодо поліпшення контрольно-ревізійної роботи в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади”. Відсутність правового забезпечення відомчого контролю призвела до ліквідації або різкого скорочення чисельності його в багатьох міністерствах, відомствах та інших органах управління. Певний час фактично була скасована статистична звітність про роботу відомчого контролю (ф. № 11-ревізія). Вважаємо, що чинний відомчий контроль повинен залишитися в сучасних умовах розвитку економіки держави, але його статус, структура, функції, умови утримання мають бути суттєво реформовані.Втім, незважаючи на прийняття законів, указів і постанов з питань перебудови системи управління, в т.ч. і контролю, відсутність стратегії реформування органів контролю, непослідовність дій і прямі помилки не дозволили створити цілісну систему фінансового контролю в Україні, яка б ефективно функціонувала в сучасних умовах розвитку економіки держави. Чинна система державного фінансового контролю потребує серйозного реформування. Сучасний стан державного фінансового контролю в Україні - це, на наш погляд, результат його недооцінки для успішного господарювання і вирішення соціальних проблем. Реформування системи контролю має не тільки важливе соціально-економічне значення, а й відіграє першочергову роль в становленні демократичного суспільства. Слід зазначити, що реформа системи державного контролю практично вже почалася одночасно з процесами економічних реформ, реформ складових державного устрою. Однак подібне реформування державного контролю може і не привести до бажаних результатів, до формування цілісної системи контролю, у зв’язку з тим, що для нього характерна відсутність чіткої стратегії, яка базується на ретельно продуманій концепції.Таким чином, проблеми удосконалення і посилення державного фінансового контролю залишаються актуальними і сьогодні в зв’язку з невирішеністю ряду як теоретичних, так і практичних питань. Тому з метою посилення функцій державного контролю, його подальшого становлення як повномасштабної системи, що охоплює інтереси держави і її громадян в фінансовій сфері, потрібно реально оцінити сучасний стан основних елементів цієї системи і розробити шляхи для її удосконалення. В законодавчих, нормативно-правових актах та інших офіційних документах на сьогоднішній день використовується поняття “система контролю”. На наш погляд, державний фінансовий контроль може існувати тільки як система, складові якої повинні бути взаємопов’язаними і діяти подібно єдиному організму на всіх етапах економічної діяльності державних органів.Висновки і пропозиціїПри сучасному стані справ у фінансуванні бюджетних установ і організацій та використанні ними бюджетних асигнувань, фінансовий контроль набуває важливого значення у запобіганні фінансовим злочинам і попередженні порушень фінансово-бюджетної дисципліни.В даній курсовій роботі висвітлені питання важливості і об’єктивної необхідності державного фінансового контролю та його різновиди; органи законодавчої та виконавчої влади, що здійснюють державний фінансовий контроль та їх контрольні функції. Також висвітлено питання ревізії як основної форми державного фінансового контролю, дано її тлумачення згідно закону та праць відомих спеціалістів у сфері фінансового контролю, а також систематизовані відомості про класифікацію ревізій і перевірок і приведена їх наочна класифікація.Важливого значення набуває фінансовий контроль як форма контролю з боку держави за законністю та обґрунтованістю виконання фінансових операцій із визначення результатів господарської та управлінської діяльності, створення і використання фондів фінансових ресурсів на цілі економічного та соціального розвитку держави.Чинній в Україні системі державного фінансового контролю, яку можна вважати відповідною існуючим вимогам, бракує сучасного методичного та технологічного інструментарію виконання контрольних дій. Причиною цього є недостатня дослідженність методологічних аспектів проблеми, а відповідно – відсутність новітнього арсеналу прийомів і способів здійснення фінансового контролю. Це суттєво збіднює існуючу контрольну практику і значною мірою зумовлює низьку ефективність функціонування системи державного фінансового контролю.Державний фінансовий контроль доцільно удосконалювати як цілісну систему, що означає необхідність:визначення напрямків контролю;визначення ініціаторів і виконавців контролю та встановлення ефективної взаємодії між ними;забезпечення суцільного чи вибіркового охоплення контрольними діями підконтрольних об’єктів.Список використаних джерел і літератури.Конституція України. – К.: Преса України, 1997 р.Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України від 26.01.1993р. - № 2939- ХІІ // Голос України від 2 березня 1993 року №39Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 24.12.1993р., із змінами станом на 21.09.2000р. - № 3813- ХІІ.Про Рахункову палату Верховної Ради України: Закон України // Відомості ВРУ. -1996. - № 43Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.1999. - № 436/95.Про вдосконалення діяльності державних органів, роботи державних службовців та підвищення ефективності використання бюджетних коштів: Указ Президента України // Праця і зарплата. - 2000. - № 8Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи: Указ Президента України від 27.08.2000. - № 1031/2000 //Фінансовий контроль. - 2001. - № 1. - С. 6-7Питання державної контрольно-ревізійної служби в Україні: Постанова Кабінету Міністрів України від 5.07.1993. - № 515Положення “Про Головне контрольно-ревізійне управління України” від 28.11.2000р. - № 1265/2000.Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затверджений Постановою КМУ 28.02.2002 № 228.Андреев В.Д. Ревизия и контроль в потребительской кооперации. — М.: Экономика, 1987. — 334с.Базась М.Ф. Кому потрібен такий фінансовий контроль? // Закон і бізнес. – 2000. - 20-26 травня.Базась М.Ф. Методологічні засади побудови системи державного контролю // Світ бухгалтерського обліку. – 1998. - № 10. – С.70-74Белобжецкий И.А. Финансовый контроль и новый хозяйственный механизм. – М.: Финансы и статистика. - 1989.Белобжецкий И.А. Финансово-хозяйственный контроль в управлении экономикой. — М.: Финансы. 1979. — 160с.Белов Н.Г. Контроль и ревизия в сельскохозяйственных предприятиях. — М.: Статистика, 1980. — 183с.Белуха Н.Т. Ревизия и контроль в торговле. — М.: Экономика, 1988. — 255с.Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю та аудиту: підручник. К.: Вища школа. - 1994.Білуха М.Т. Форми фінансово-господарського контролю // Бухгалтерський облік і аудит. – 1995. - №7. - С.12-14Бобир С.И. Контроль и ревизия хозяйственной деятельности промышленных предприятий. — М.: Высшая школа, 1975. — 392с.Бурлаков Р. Про систему державного фінансового контролю // Право України. – 1998. - №3. - С. 69-71Бурцев В. Координация деятельности и взаимодействие органов государственого финансового контроля: Контролинг // Аудитор. – 2000. - № 6. - С.45- 49Бурцев В. О проблемах реформирования государственого финансового контроля.// Аудитор. – 2000. - № 3. - С.26-32Бутинець Ф.Ф. Фінансовий контроль і ревізія. – Житомир: ЖІТІ. – 2000.Бутинець Ф.Ф., Бардаш С. В., Малюга Н.В., Петренко Н.І. Контроль і ревізія. Вид. 2-е, доп. і перероб. Підручник для студентів вузів спеціальності 7.050106 “Облік і аудит”. — Житомир: ЖГП, 2000. — 512 с.Бутынец Ф.Ф. Контроль и ревизия в сельскохозяйственных предприятиях. — Киев: “Вища школа”., 1979. — 272с.Бутынец Ф.Ф. Предмет и обьекты контроля в сельскохозяйственных предприятиях. — К.: УСХА, 1976. — 108с.Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України.: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 608 с.Вознесенский Е.А. Внутрихозяйственный контроль на предприятиях. — Л.: Знание, 1967. — 33с.Вознесенский Е.А. Финансовый контроль в СССР. — М.: Юрид. лит., 1973. — 134с.Дорош Н.І. Державний фінансовий контроль: зарубіжний досвід і шляхи вдосконалення // Фінанси України. – 1998. - №1. - С.49Економічна енциклопедія у 3-х томах під ред. Мочерного С.В. Т.1. – К.: Видавничий центр “Академія”. – 2000.Єпіфанов І.Б. КРС як складова системи фінансової безпеки держави // Фінанси України. – 1998. - № 11. – С.42-47Журко В.Ф., Ястребов В.Б. Внутриведомственный контроль и социалистическая собственность, — М.: Финансы, 1980. - 192 с.Інструкція про організацію проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні за зверненнями правоохоронних органів від 26.11.99 № 107.Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні від 3.11.1997 №121 зі змінами та доповненнями від 4.10.99 № 88. – К. – 1999.Каленський М.М. Більше порядку – менше контролерів // Урядовий кур’єр. - 23 березня 2001. - № 52. - С.5Каленський М.М. Реформування ДКРС: самоціль чи необхідність? // Фінансовий контроль. – 1999. - №1. - С.4-7Каленський М.М., Стефанюк І.Б. До питання розвитку державної контрольно-ревізійної служби //Фінанси України. - 1999. - № 2. - С.71-77Калькутин В.А., Митрофанов В.М. Ревизия и контроль хозяйственной деятельности промьішленньіх предприятий. — М.: Госфиниздат, 1952. — 255 с.Кириленко О.П. Фінанси.: Навчальний посібник. – 2-ге вид., перероб, і доп. – Тернопіль: Економічна думка. – 1998. – 163 с.Комаха А. Ревізія і контроль // Все про бухгалтерський облік. – 1996. – 3 квітня. – С.10Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. К. 2000Крамаровский Л.М. Ревизия и контроль. — М: Финансы, 1976. — 208с.Криницкий Р.Й. Контроль и ревизия в условиях автоматизации бухгалтерского учета. — М.: Финансы и статистика, 1990. - 120 с.Крисюк В.І., Каленський М.М., Юрченко О.В. Ревізія і контроль в установах і організаціях бюджетної сфери: навчальний посібник. К. – 1999.Кужельний Н.В. Бухгалтерский учет и его контрольные функции: Практическое руководство. — М.: Финансы и статистика, 1985. —143с.Матеріали відділення Державного казначейства в Тисменицькому районі.Матеріали контрольно-ревізійного відділу в Тисменицькому районі.Методичні рекомендації з питань підготовки аналітичних довідок за результатами ревізій та перевірок, проведених органами державної контрольно-ревізійної служби від 28.04.1999 № 39 // Довідник працівника ДКРС. – К.: Дія. - 2001.Мех. Я.В. Шляхи вдосконалення методики фінансового контролю // Фінансовий контроль. – 2001. - №1. - С. 32-35Митрофанов В.М. Контроль и ревизия хозяйственной деятельности промышленных предприятий. — М.: Финансы, 1965. - 259с.Мурашко В.М. Хозяйственный контроль и комплексная ревизия в торговле. — Вища школа, 1979. — 207 с.Омелянович Л.О. Перспективи розвитку фінансів, обліку й контролю в Україні // Фінанси України. – 1999. - №12. - С.126-127Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): навч. посібник. – К.: КНЕУ. - 1999.Основні завдання державної контрольно-ревізійної служби в Україні на 2000-2004 рр. (Стратегія діяльності ДКРС) від 31.05.2000.№ 118 // Довідник працівника ДКРС. – К.: Дія. - 2001.Панкевич Л.В. Державне казначейство: від контролю до оптимізації розподілу фінансових ресурсів.// Регіональна економіка. – 1999. - №1. - С.210-215Полторадня В.А. Ревизия и контроль хозяйственной деятельности сельскохозяйственных предприятий. — Киев: Изд-во ун-та, 1967. — 267 с.Попруга М.П. Фінансовий контроль як складова бюджетного процесу // Фінанси України. – 1998. - №9. - С.131-133Приходько Н.Е. Контроль сохранности социалистической собственности на предприятиях. — М.: Финансы и статистика, 1987. — 97с.Романів Є. Напрями підвищення ефективності роботи ДКРС в умовах переходу до ринкової економіки // Економіка. Фінанси. Право. – 1999. - № 11. – С. 6-8Романів М.В. Державний фінансовий контроль і аудит: Навчально- методичний посібник. - К.: НІОС. – 1998.Романів М.В. Роль Міністерства фінансів у забезпеченні контролю за рухом фінансових ресурсів держави // Фінанси України. – 1998. - №9. - С.46-49Романів М.В. Роль фінансового контролю за використанням бюджетних коштів // Фінанси України. – 1999. - № 2. - С. 67-71Стефанюк І.Б. Державне управління і фінансовий контроль // Фінанси України. – 1999. - № 8. - С. 76-89Стефанюк І.Б. Контрольно-ревізійна служба як складова фінансової безпеки держави // Фінанси України. – 1998. - №11. - С.44Стефанюк І.Б. Формування системи фінансового контролю // Економіка. Фінанси. Право. – 1999. - № 12. – С.13-16Сухарева А.О. Еволюція функції контролю // Фінанси України. – 2000. - №8. - С.19-26Черный М.П. Ревизия и контроль в бюджетных и научных учреждениях.: Учебн. пособие / М.П.Черный, В.Г.Демьянишин, О.В.Дышкант и др.: Под ред. М.П. Черного. – К.: УМК ВО. - 1989.Шевчук В.О. Створення та розвиток системи державного фінансового контролю в Україні // Фінанси України. – 1997. - №11. - С.19-30Шевчук В.О. Розвиток системи суб’єктів фінансового контролю // Фінанси України. – 1998. - №8. - С.30-34Шевчук С. Становлення та розвиток системи державного фінансового контролю // Фінанси України. – 1997. - № 11. – С. 45-48Шпиг А.А. Ревизия и контроль в торговле. — М.: Экономика, 1982. — 232 с.Залежно від взаємовідносин суб’єкта й об’єкта контролюФінансовий контрольВиди фінансового контролюФорми фінансового контролюЗовнішнійВнутрішнійПопередній (превентивний)ПоточнийНаступний (ретроспективний)Залежно від суб’єктів контролю й характеру контрольної діяльностіДержавнийМуніципальнийНезалежнийМетоди фінансового контролюЗа ступенем охоплення підконтрольного об’єктаКомплекснийТематичнийПовнийЧастковийСуцільнийВибірковийРевізіїТематична перевіркаОбстеженняБезперервне відстежування фінансової діяльностіДокументальнийФактичнийЗа джерелом інформаціїСтратегічнийТактичнийЗа цільовою спря-мованістю контро-льних дійБезпосередньо на місціДистанційнийЗа місцем здійснення контролю

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019