Пошукова робота
Контроль митних органів за сплатою митних платежів
Як уже зазначалося, митні органи здійснюють контроль за правильністю та
своєчасністю сплати митних платежів, а саме: мита, податку на додану
вартість та акцизного збору щодо товарів, які переміщуються через митний
кордон України. Оподаткуванню підлягають товари, які ввозяться як
юридичними особами, так і громадянами. Порядок оподаткування, а отже і
контролю за сплатою митних платежів цих суб’єктів має відмінності.
Спочатку розглянемо, як здійснюється контроль митних органів за сплатою
митних платежів юридичними особами.
Насамперед з’ясуємо особливості контролю митних органів за сплатою мита.
На відміну від ПДВ та акцизного збору з імпортованих товарів, контроль
за правильністю нарахування яких, крім митних органів, здійснюють ще й
податкові органи, контроль за правильністю нарахування мита провадять
лише митні органи.
В Україні застосовуються такі види мита:
– адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та
інших предметів, які обкладаються митом;
– специфічне, що нараховується в установленому грошовому розмірі на
одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
– комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення. Отже, для
стягнення мита застосовуються два види ставок:
процентні та фіксовані (в євро на одиницю оподаткування в кількісному
виразі). Ставки мита визначаються Митним тарифом України і є
диференційованими залежно від товарної позиції, якій відповідає
імпортований товар. Крім того, залежно від країни походження товару може
бути застосована преференційна, пільгова чи повна ставка мита.
Отже, для правильного нарахування мита митні органи мають визначити такі
характеристики імпортованого товару: товарну позицію в Українській
класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності; країну походження
товару та митну вартість товарів, ставки за якими визначено у відсотках
до митної вартості.
Одне з головних завдань митних органів — визначення товарної позиції,
якій відповідає товар, що перетинає митний кордон. Митні органи, які
визначають відповідність товару, що перетинає митний кордон, товарній
позиції, керуються такими положеннями Митного тарифу України:
1) будь-яке посилання у найменуванні товарної позиції на будь-який товар
стосується також некомплектних чи незавершених товарів, за умови, що
вони мають основні характеристики комплектних чи завершених товарів;
2) будь-яке посилання у найменуванні товарної позиції на будь-який
матеріал чи сировину стосується також сумішей або сполучень цього
матеріалу чи речовини з іншими матеріалами чи речовинами. Будь-яке
посилання на товар з певного матеріалу чи сировини розглядається як
посилання на товари, які повністю або частково складаються з цього
матеріалу чи речовини. Класифікація товарів, які складаються більше ніж
з одного матеріалу чи речовини, проводиться відповідно до пункту 3;
3) коли згідно з пунктом 2 або з будь-яких інших причин товари на перший
погляд можна віднести до двох або більше товарних позицій, класифікація
цих товарів проводиться у такий спосіб:
а) перевага надається тій товарній позиції, яка конкретніше описує товар
порівняно з найменуваннями товарних позицій, що дають більш загальний
опис. Однак, коли кожна з двох або більше товарних позицій стосується
лише частини матеріалів чи речовин, які входять до складу суміші чи
багатокомпонентного товару або лише до окремих частин товарів, що
надходять у продаж у наборі, призначеному для роздрібної торгівлі, тоді
ці товарні позиції розглядаються рівнозначними цьому товару, навіть якщо
одна з них має повніший або точніший опис товару;
б) суміші, багатокомпонентні вироби, які складаються з різних матеріалів
або вироблені з різних компонентів, і товари, що надходять у продаж у
наборах для роздрібної торгівлі, класифікація яких не може проводитися
відповідно до підпункту 3 а), класифікуються відповідно до матеріалу чи
складових, які визначають основний характер цих товарів, за умови, що
цей критерій можна застосувати;
в) товари, класифікацію яких не можна провести відповідно до підпунктів
3 а) або 3 б), класифікуються у товарній позиції з найбільшим порядковим
номером серед товарних позицій, які розглядаються;
4) товари, які не можуть бути класифіковані згідно з наведеними вище
пунктами, класифікуються у товарній позиції, яка відповідає найбільш
подібним товарам, що розглядаються.
Після того як товарна позиція імпортованого товару визначена, митним
органам необхідно звернути увагу на правильність визначення країни
походження товарів, оскільки від цього залежить, які саме ставки мита
(преференційні, пільгові чи повні) застосовуються стосовно цієї товарної
позиції.
До товарів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних
союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, і в разі встановлення
будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з
міжнародними договорами з участю України, застосовуються преференційні
ставки ввізного мита.
До товарів, що походять з країн або економічних союзів, які користуються
в Україні режимом найбільшого сприяння, котрий означає, що іноземні
суб’єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають пільги щодо
мита, за винятком випадків, коли зазначені мито та пільги щодо них
установлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму,
застосовуються пільгові ставки ввізного мита.
До решти товарів застосовуються повні (загальні) ставки ввізного мита.
Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю
вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв,
установлених Митним кодексом України.
При цьому під країною походження товару можуть розумітися група країн,
митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх
виділення з метою визначення походження товару.
Товарами, повністю виробленими у країні, вважаються:
1) корисні копалини, видобуті на її території або в її територіальних
водах, або на її континентальному шельфі і в морських надрах, якщо
країна має виключне право на розробку цих надр;
2) рослинна продукція, вирощена та зібрана на її території;
3) живі тварини, що народилися і вирощені в цій країні;
4) продукція, одержана від тварин, вирощених у цій країні;
5) продукція мисливського, рибальського та морського промислів;
6) продукція морського промислу, видобута та (або) вироблена у Світовому
океані суднами цієї країни, а також суднами, орендованими
(зафрахтованими) нею;
7) вторинна сировина та відходи, які є результатом виробничих та інших
операцій, здійснених у країні;
8) продукція високих технологій, одержана у відкритому космосі на
космічних кораблях, що належать цій країні чи орендуються нею;
9) товари, вироблені у цій країні виключно з продукції, зазначеної в
пунктах 1—8.
Якщо у виробництві товару беруть участь дві або більше країн, походження
товару визначається згідно з критерієм достатньої переробки. Критерій
достатньої переробки визначається:
1) правилом, яке потребує в результаті переробки товару зміни
класифікаційного коду товару за Гармонізованою системою опису та
кодування товарів на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків;
2) або правилом адвалерної частки, яке полягає в зміні вартості товару в
результаті його переробки, якщо при цьому додана вартість становить не
менш як 50 % від вартості товару, одержаного в результаті переробки, або
частка використаних матеріалів з іншої країни чи невідомого походження
становить менш як 50 % від вартості товару, одержаного в результаті
переробки;
3) або переліком виробничих та технологічних операцій, які хоч і не
ведуть у результаті переробки товару до зміни його коду чи його вартості
відповідно до правила адвалерної частки, але з дотриманням певних умов
визнаються достатніми.
Не визнаються такими, що відповідають критерію достатньої переробки:
1) операції, пов’язані із забезпеченням збереження товарів під час
зберігання чи транспортування;
2) операції щодо підготовки товарів до продажу та транспортування
(роздрібнення партії, формування відправлень, сортування,
перепакування);
3) прості складальні операції;
4) змішування товарів (компонентів) без надання одержаній продукції
характеристик, що істотно відрізняють її від вихідних складових;
5) комбінація двох чи більшої кількості зазначених вище операцій;
6) забій тварин.
Для підтвердження походження товару імпортер має надати сертифікат про
походження на такі товари:
1) на товари, що походять з країн, яким Україна надає преференції за
Митним тарифом України;
2) на товари, ввезення яких з відповідної країни регулюється кількісними
обмеженнями (квотами) чи іншими заходами регулювання
зовнішньоекономічної діяльності;
3) якщо це передбачено міжнародними договорами України, укладеними в
установленому законом порядку, а також законодавством України в галузі
охорони довкілля, здоров’я населення, захисту прав споживачів,
громадського порядку, державної безпеки та інших життєво важливих
інтересів України;
4) у випадках, коли у документах, які подаються для митного оформлення,
немає відомостей про походження товарів або у митного органу є достатні
підстави вважати, що декларуються недостовірні відомості про походження
товарів.
Сертифікат про походження товару повинен однозначно свідчити про те, що
зазначений товар походить з відповідної країни, і має містити:
1) письмову заяву експортера про країну походження товару;
2) письмове посвідчення компетентного органу країни вивезення, який
видав сертифікат, про те, що наведені у сертифікаті відомості
відповідають дійсності.
Неподання належним чином оформленого сертифіката чи відомостей про
походження товару не є підставою для відмови у митному оформленні та
випуску товару з метою його переміщення через митний кордон України.
Товари, походження яких достовірно не встановлено, випускаються митним
органом за умови сплати мита за повними ставками.
До товарів може застосовуватися (відновлюватися) режим найбільшого
сприяння або преференційний режим за умови одержання належним чином
оформленого посвідчення про їх походження не пізніше ніж через один рік
з дати здійснення митного оформлення.
Як уже зазначалося, для товарів, що імпортуються та ставки мита щодо
яких визначено у відсотках, важливим для оподаткування є правильне
визначення митної вартості.
Митна вартість товарів — це заявлена декларантом або визначена митним
органом вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України,
яка обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України.
Митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються)
митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний
кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Заявлена
декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її
визначення мають базуватися на достовірній, документально підтвердженій
інформації, що подається у кількісному виразі. У разі потреби
підтвердження заявленої декларантом митної вартості товарів декларант
зобов’язаний на вимогу митного органу надати йому необхідні для цього
відомості.
Митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки
товарів, має право приймати рішення про правильність заявленої
декларантом митної вартості товарів.
У разі відсутності даних, що підтверджують правильність визначення
заявленої декларантом митної вартості товарів, або за наявності
обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей
митний орган може самостійно визначити митну вартість товарів, що
декларуються, послідовно застосовуючи методи визначення митної вартості,
встановлені Митним кодексом України, на підставі наявних у нього
відомостей.
Визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію
України, здійснюється шляхом застосування таких методів:
•за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1);
•за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2);
•за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3);
• на основі віднімання вартості (метод 4);
• на основі додавання вартості (метод 5);
• резервного (метод 6).
Основним методом визначення митної вартості товарів є метод за ціною
угоди щодо товарів, які імпортуються.
Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно
кожний із перелічених методів. При цьому кожний наступний метод
застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена
застосуванням попереднього методу.
Методи віднімання та додавання вартості можуть застосовуватися у
будь-якій послідовності на розсуд декларанта.
Розглянемо, як визначається митна вартість відповідно до перелічених
вище методів.
Метод 1. Митною вартістю за методом оцінки за ціною угоди щодо товарів,
які імпортуються, є ціна угоди, фактично сплачена, чи ціна, яка підлягає
сплаті за товари, які імпортуються за призначенням в Україну, на момент
перетинання ними митного кордону України.
Для визначення митної вартості товарів до ціни угоди при цьому
додаються, якщо вони не були раніше до неї включені, такі витрати:
1) витрати на доставку товарів до аеропорту, порту чи іншого місця
ввезення товарів на митну територію України:
а) вартість транспортування;
б) витрати на навантаження, вивантаження, перевантаження і перевалку
товарів;
в) страхові суми;
2) витрати, понесені покупцем:
а) комісійні та брокерські винагороди, за винятком комісійних за
закупівлю товару;
б) вартість контейнерів та іншої багатооборотної тари, якщо відповідно
до товарної номенклатури вони розглядаються як одне ціле з товарами, що
оцінюються;
в) вартість пакування, включаючи вартість пакувальних матеріалів та
робіт, пов’язаних з пакуванням;
3) відповідна частина вартості таких товарів та послуг, які прямо чи
побічно надаються покупцеві безоплатно або за зниженою ціною для
використання у зв’язку з виробництвом або продажем (відчуженням) на
вивезення товарів, що оцінюються, якщо відповідна частина не була
включена до заявленої ціни:
а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів та інших комплектуючих
виробів, які є складовою товарів, що оцінюються;
б) інструментів, штампів, форм та інших подібних предметів, використаних
на виробництво товарів, що оцінюються;
в) матеріалів, витрачених на виробництво товарів, що оцінюються
(мастильних матеріалів, палива тощо);
г) інженерної проробки, дослідно-конструкторських робіт, дизайну,
художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами митної
території України і безпосередньо необхідних для виробництва товарів, що
оцінюються;
4) ліцензійні та інші платежі за використання об’єктів права
інтелектуальної власності, які покупець (імпортер) прямо чи побіжно
повинен сплатити як умову продажу (відчуження) товарів, що оцінюються;
5) відповідна частина прибутку від будь-якого подальшого перепродажу,
передання чи використання товарів, що оцінюються, на митній території
України, яка прямо чи побіжно йде на користь продавця.
Зазначений метод використовується для визначення митної вартості
товарів, якщо:
1) немає обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання товарів,
що оцінюються;
2) продаж (відчуження) та ціна угоди не залежить від дотримання умов,
вплив яких неможливо врахувати;
3) використані декларантом відомості підтверджені документально та є
кількісно вираженими і достовірними;
4) жодна частина прибутку від будь-якого наступного перепродаж)’,
реалізації чи використання товарів покупцем не буде надходити прямо чи
побіжно на користь продавця;
5) учасники угоди (експортер та імпортер) не є взаємозалежними особами.
При цьому критерії, за якими особи вважаються взаємозалежними, є
визначеними в Митному кодексі України (родичі, співвласники тощо).
Метод 2. Для визначення митної вартості за методом оцінки за ціною угоди
щодо ідентичних товарів за основу береться ціна угоди щодо ідентичних
товарів. При цьому під ідентичними розуміють товари, однакові за всіма
ознаками з товарами, що оцінюються, у тому числі за такими, як:
а) фізичні характеристики;
б) якість та репутація на ринку;
в) країна походження;
г) виробник.
Метод 3. Для визначення митної вартості за методом оцінки за ціною угоди
щодо подібних (аналогічних) товарів за основу береться ціна угоди щодо
подібних (аналогічних) товарів, які ввозяться (імпортуються) на митну
територію України. При цьому під подібними (аналогічними) розуміються
товари, які хоч і не є однаковими за всіма ознаками, але мають схожі
характеристики і складаються із схожих компонентів, завдяки чому вони
виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та
вважаються комерційне взаємозамінними.
Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються такі
ознаки:
1) якість, наявність торговельної марки і репутація на ринку;
2) країна походження;
3) виробник.
Ціна угоди щодо ідентичних товарів (метод 2) та подібних (метод 3)
береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці
товари:
а) продані (відчужені) для ввезення на територію України;
б) ввезені одночасно з товарами, що оцінюються, або не раніше, ніж за 90
днів до ввезення товарів, що оцінюються;
в) ввезені приблизно в тій самій кількості та на тих же комерційних
умовах. Якщо товари, що оцінюються, ввозилися в іншій кількості або на
інших комерційних умовах, декларант повинен провести відповідне
коригування їх ціни з урахуванням цих розбіжностей та документально
підтвердити митному органу обґрунтованість ціни.
Митна вартість товарів, що визначається за ціною угоди щодо ідентичних
або подібних товарів, повинна бути скоригована з урахуванням витрат,
зазначених вище під час характеристики методу 1.
Якщо при застосуванні цього методу виявляється більше однієї ціни угоди
щодо ідентичних або подібних товарів, для визначення митної вартості
товарів, що імпортуються, береться найнижча з них.
Товари не вважаються ідентичними чи подібними (аналогічними) оцінюваним,
якщо вони не були вироблені в тій самій країні, що й товари, які
оцінюються.
Товари, виготовлені не виробником оцінюваних товарів, а іншою особою,
беруться до уваги лише тоді, коли немає ні ідентичних, ні подібних
(аналогічних) товарів, виготовлених особою — виробником товарів, які
оцінюються.
Товари не вважаються ідентичними чи подібними (аналогічними), якщо їх
проектування, дослідно-конструкторські роботи, художнє оформлення,
дизайн, ескізи, креслення, а також інші аналогічні роботи виконані в
Україні.
Метод 4. Визначення митної вартості товарів за методом оцінки на основі
віднімання вартості здійснюється у тому разі, якщо оцінювані, ідентичні
чи подібні (аналогічні) товари продаватимуться (відчужуватимуться) на
митній території України у незмінному стані.
Для визначення митної вартості товарів за основу береться ціна одиниці
товару, за якою оцінювані, ідентичні чи подібні (аналогічні) товари
продаються найбільшою партією на території України у час, максимально
наближений до часу ввезення, але не пізніше ніж через 90 днів з дати
ввезення товарів, що оцінюються, покупцеві, що не є взаємозалежною з
продавцем особою.
Від ціни одиниці товару віднімаються, якщо вони можуть бути виділені,
такі компоненти:
1) витрати на виплату комісійних винагород, звичайні надбавки на
прибуток та загальні витрати у зв’язку з продажем на митній території
України товарів того ж класу та виду;
2) суми ввізного (імпортного) мита, податків, зборів та інших платежів,
що підлягають сплаті в Україні у зв’язку з ввезенням (імпортом) чи
продажем (відчуженням) товарів;
3) звичайні витрати, понесені в Україні на навантаження, вивантаження,
транспортування, страхування.
Метод 5. Для визначення митної вартості товарів за методом оцінки на
основі додавання вартості за основу береться ціна товарів, розрахована
додаванням:
1) вартості матеріалів та витрат, понесених виробником у зв’язку з
виробництвом оцінюваних товарів;
2) загальних витрат, характерних для продажу (відчуження) в Україну з
країни вивезення товарів того самого виду, у тому числі витрат на
навантаження, вивантаження, транспортування, страхування до місця
перетинання митного кордону України, та інших витрат;
3) прибутку, що його звичайно одержує експортер у результаті поставки в
Україну таких товарів.
Для визначення митної вартості за методом оцінки на основі додавання
вартості до ціни товарів зараховуються всі витрати, що включаються у
ціну товарів за методом 1.
Метод 6. Якщо митна вартість не може бути визначена шляхом послідовного
використання методів, зазначених вище, або митний орган аргументовано
вважає, що ці методи визначення митної вартості не можуть бути
використані, митна вартість оцінюваних товарів визначається з
урахуванням світової практики.
Для визначення митної вартості за резервним методом митний орган надає
декларанту цінову інформацію, що є у його розпорядженні.
Для визначення митної вартості товарів за резервним методом не може
використовуватися:
ціна товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;
ціна товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;
ціна товарів українського походження на внутрішньому ринку України;
довільно встановлена чи достовірно не підтверджена ціна товарів;
витрати на виробництво, що відрізняються від тих, які були визначені
для розрахунків ціни ідентичних або подібних (аналогічних) товарів;
мінімальна митна вартість;
більша з двох альтернативних вартостей.
Митний орган має право прийняти рішення про неможливість використання
вибраного декларантом методу митної оцінки. У разі виникнення потреби в
уточненні заявленої декларантом митної вартості товарів або у разі
незгоди декларанта з митною вартістю, визначеною митним органом,
декларант має право звернутися до митного органу з проханням надати йому
товари, що декларуються, у вільний обіг під гарантію уповноваженого
банку або сплатити податки і збори згідно з митною оцінкою цих товарів,
здійсненою митним органом. Гарантією також може виступати простий
вексель, виданий декларантом митному органу та авальований уповноваженим
банком, або депозит у банку.
У разі надання декларантом гарантії уповноваженого банку митний орган
зобов’язаний випустити товари у вільний обіг. У випадку сплати
декларантом податків і зборів згідно з митною оцінкою, зробленою митним
органом, і прийняття остаточного рішення митним органом вищого рівня або
судом щодо застосування митної оцінки, зробленої декларантом, митний
орган зобов’язаний відшкодувати декларантові суму надміру сплачених
податків і зборів.
Термін дії таких гарантійних зобов’язань не може перевищувати 30-ти
календарних днів з моменту випуску товарів у вільний обіг.
Після того, як митні органи перевірили правильність визначення товарної
позиції, країни походження товару та митну вартість, на підставі цих
даних відповідно до ставок Митного тарифу України вони перевіряють
нараховану суму мита, яка зазначається у відповідній графі вантажної
митної декларації. Мито сплачується на рахунки митних органів до або на
момент прийняття митної декларації до митного оформлення.
Податок на додану вартість на товари, що імпортуються, нараховується на
митну вартість цих товарів з додаванням до неї суми інших непрямих
податків (мита та акцизного збору). Сума ПДВ проставляється у
відповідній графі митної декларації та сплачується одночасно зі сплатою
мита на рахунки митних органів.
Існують деякі особливості у сплаті митних платежів щодо підакцизних
товарів. Так, умовою переміщення через митний кордон України підакцизних
товарів у разі їх ввезення на митну територію України є попередня
(акцизна) вантажна митна декларація на такі товари, оформлена в митниці
за місцем державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності —
імпортерів цих товарів зі сплатою під час її оформлення всіх належних
платежів (ввізного мита, податку на додану вартість, акцизного та митних
зборів). Тобто відбувається попередня сплата митних платежів ще до того,
як товари перетинають митний кордон України.
Особливий порядок здійснення контролю митними органами за переміщенням
підакцизних товарів через митний кордон України пов’язаний з тим, що
суб’єкти підприємницької діяльності заінтересовані в ухиленні від сплати
відповідних податків, оскільки рівень оподаткування підакцизних товарів
дуже високий. Отже, у разі ухилення від сплати цих податків різниця в
ціні між оподатковуваним і неоподатковуваним товаром дуже значна, і її
отримує той, хто не сплатить установлені податки.
Сплата акцизного збору з алкогольних та тютюнових виробів відбувається
не під час оформлення попередньої митної декларації, а ще раніше, — під
час купівлі імпортерами марок акцизного збору, продавцями яких є
державна податкова служба (тобто сплата акцизного збору з таких товарів
відбувається ще до того, як товари починають вироблятися). У цьому
випадку підтвердженням сплати акцизного збору для митних органів є
заявка-розрахунок на одержання марок з відміткою податкових органів про
повну сплату сум акцизного збору.
Оскільки сплата митних платежів за підакцизними товарами відбувається
раніше, ніж ввезення товарів на митну територію України, внаслідок цього
можуть змінитись умови оподаткування таких товарів чи курс валюти,
установлений Національним банком України (на момент сплати митних
платежів під час оформлення попередньої митної декларації або на момент
перетину товаром митного кордону України). Якщо в результаті перерахунку
утворюється від’ємна різниця між фактично сплаченою сумою податків під
час оформлення попередньої митної декларації та нарахованою сумою
податків на момент перетину товарами митного кордону України, імпортер
на момент оформлення вантажної митної декларації повинен цю різницю
доплатити. Додатна різниця повертається імпортерові або зараховується за
його бажанням у рахунок наступних платежів.
Ще однією особливістю митного контролю за переміщенням підакцизних
товарів є обов’язкове застосування імпортером заходів гарантування
доставки щодо транзитного перевезення таких товарів митною територією
України. При цьому поняття транзитного перевезення охоплює не лише
перевезення товарів через митну територію України для їх використання в
іншій державі — прохідний митний транзит, а й переміщення товарів від
пункту пропуску на митному кордоні до митного органу на митній території
України, де здійснюється митне оформлення такого товару (митний орган,
де суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності зареєстрований) — внутрішній
митний транзит.
До підакцизних товарів, що перебувають під митним контролем і
переміщуються транзитом, може застосовуватися один із таких заходів
гарантування доставки цих товарів до митного органу призначення:
1) надання власником товарів (уповноваженою ним особою) гарантій митним
органам;
2) охорона та супроводження товарів митними органами;
3) перевезення товарів митним перевізником;
4) перевезення на умовах Митної конвенції про міжнародне перевезення
вантажів із застосуванням книжки МДП 1975 р.
Вид заходу гарантування доставки товарів, що перебувають під митним
контролем, до митного органу призначення обирається власником товарів чи
уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.
Далі розглянемо особливості контролю митних органів за сплатою мита,
податку на додану вартість та акцизного збору, з товарів, що
переміщуються через митний кордон України громадянами.
Митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний
кордон України, для нарахування податків і зборів визначається на
підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови
надання підтверджувальних документів (товарних чеків, ярликів тощо), які
можна ідентифікувати з наявними товарами. Під час визначення митної
вартості товарів, які переміщуються у несупроводжуваному багажі та
вантажному відправленні, крім вартості самих товарів, ураховується
вартість їх страхування та перевезення (фрахту) до моменту перетинання
ними митного кордону України.
За відсутності таких підтверджень або у разі наявності обґрунтованих
сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості митні
органи визначають митну вартість самостійно, на підставі ціни на
ідентичні або подібні (аналогічні) товари.
Не підлягають оподаткуванню при ввезенні товарів на митну територію
України громадянами:
1) товари, сукупна вартість яких не перевищує суму, еквівалентну 200
євро;
2) предмети особистого користування, що тимчасово ввозяться
(пересилаються) громадянами-нерезидентами на митну територію України під
письмове зобов’язання про їх зворотне вивезення;
3) предмети, що ввозяться (пересилаються) у разі переселення громадян на
постійне місце проживання в Україну;
4) товари, що ввозяться (пересилаються) громадянами, які користуються
пільгами згідно з міжнародними договорами України, укладеними в
установленому законом порядку;
5) предмети, які ввозяться (пересилаються) громадянами і входять до
складу спадщини, відкритої за межами митної території України на користь
резидента, у разі підтвердження складу спадщини органами, що вчиняють
нотаріальні дії у країні її відкриття. Зазначене підтвердження підлягає
легалізації у консульських установах України, що діють у відповідній
країні;
6) предмети, одержані громадянами-резидентами у вигляді нагород і призів
на змаганнях, конкурсах, фестивалях за межами митної території України,
за умови документального підтвердження факту нагородження;
7) товари, що були попередньо вивезені (переслані) громадянами за митний
кордон України під письмове зобов’язання про їх зворотне ввезення і
ввозяться (пересилаються) назад на митну територію України, за наявності
відповідної вивізної митної декларації.
Громадяни можуть ввозити алкогольні напої та тютюнові вироби на митну
територію України без сплати податків, установлених на імпорт, у таких
кількостях з розрахунку на одну особу, яка досягла 18 років:
а) 2 літри вина та 1 літр міцних алкогольних напоїв;
б) 200 цигарок або 50 сигар, або 250 грамів тютюну, або набір таких
виробів загальною масою не більше 250 грамів.
Усі інші товари, які ввозяться громадянами, декларуються митним органам
та оподатковуються у такий спосіб:
— товари, що безпосередньо ввозяться громадянами в супроводжуваному
багажі будь-якими видами транспорту на митну територію України,
пересилаються в несупроводжуваному багажі або в міжнародних поштових
відправленнях, сумарна митна вартість яких не перевищує 1000 євро та
загальна маса яких не перевищує 100 кг, підлягають обов’язковому
письмовому декларуванню митним органам у порядку, передбаченому для
громадян, та оподатковуються ввізним митом за ставкою в розмірі 20 % від
митної вартості, податком на додану вартість та в установлених
законодавством випадках акцизним збором;
— товари, що пересилаються на адреси громадян у вантажних та
експрес-відправленнях, сумарна митна вартість яких не перевищує 1000
євро та загальна маса яких не перевищує 100 кг, підлягають обов’язковому
письмовому декларуванню митним органам у порядку, передбаченому для
громадян, та оподатковуються ввізним митом за повними ставками Митного
тарифу України, податком на додану вартість та в установлених
законодавством випадках акцизним збором;
— оподаткування товарів, що безпосередньо ввозяться громадянами у
супроводжуваному багажі або пересилаються в несупроводжуваному багажі,
надходять на адресу громадян у вантажних відправленнях, міжнародних
поштових відправленнях та міжнародних експрес-відправленнях, сумарна
митна вартість яких перевищує 1000 євро та/або загальна маса яких
перевищує 100 кг, здійснюється за умови оформлення вантажної митної
декларації та митного оформлення в порядку, передбаченому для юридичних
осіб при здійсненні ними імпортних операцій;
— митне оформлення єдиного неподільного товару, митна вартість якого
перевищує 200 євро та маса більша за 50 кг, що ввозиться (пересилається)
громадянином у супроводжуваному (несупроводжуваному) багажі або
надходить на адресу громадянина у міжнародному поштовому відправленні,
здійснюється за умови його письмового декларування шляхом заповнення
митної декларації, передбаченої для громадян, та після сплати
громадянином або уповноваженою на те особою ввізного мита в розмірі 20 %
від митної вартості такого предмета, податку на додану вартість та у
передбачених законодавством України випадках акцизного збору;
— оподаткування єдиних неподільних товарів, що надходять на адреси
громадян у вантажних та міжнародних експрес-відправленнях, здійснюється
незалежно від митної вартості та маси. Такі товари підлягають
оподаткуванню ввізним митом за повними ставками Митного тарифу України,
податком на додану вартість та, в установлених законодавством випадках,
акцизним збором.
Митні органи перераховують одержані суми митних платежів на рахунки
Державного казначейства за відповідними кодами бюджетної класифікації не
пізніше ніж з наступного робочого дня після дати повного оформлення
вантажної митної декларації.
Державна митна служба проводить з Державним казначейством щомісячне
звіряння надходжень до бюджету мита, податку на додану вартість,
акцизного збору та інших платежів, яке щомісячно оформлюється
відповідними актами.
Література:
Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України //
Закони України: В 11т./ Верховна Рада України: Ін-т законодавства. — К.,
1996. — Т. 5. — С. 13—20.
Про державну податкову службу: Закон України // Закони України: В 11т./
Верховна Рада України: Ін-т законодавства. — К., 1996. — Т. 1. — С.
37-77.
Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України // Відомості
Верховної Ради України. — 1997. — Ст. 170. — № 24. — С. 379—429.
Про Рахункову палату України: Закон України // Закони України: В 11т./
Верховна Рада України: Ін-т законодавства. — К., 1997. — Т. 11. —С.
60—76.
Про систему оподаткування: Закон України // Відомості Верховної Ради. —
1997. — № 16.— Ст. 119.
Про Державне казначейство України: Указ Президента України від 27 квітня
1995 року.
Про Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України: Указ
Президента України від 28 листопада 2000 року № 1265/2000 // Офіційний
вісник України. — 2000. — № 48.
Про Положення про Державну податкову адміністрацію України: Указ
Президента України від 13 липня 2000 року № 886/2000.
Про затвердження Положення про Міністерство фінансів України: Указ
Президента України від 26 серпня 1999 року № 1081/99.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
