Реферат на тему:
Консолідована фінансова звітність. Показники, що визначають положення
корпорації на фондовому ринку
Консолідована фінансова звітність пов’язана з функціонуванням групи
підприємств, яка складається з материнської (холдингової) компанії та
дочірніх підприємств (компаній). Консолідована фінансова звітність
складається шляхом впорядкованого додавання показників фінансової
звітності дочірніх підприємств до аналогічних показників материнської
компанії. У результаті користувачі фінансових звітів отримують для
аналізу фінансову інформацію (форми № 1-4) про групу підприємств як
єдине підприємство, що діє під головуванням холдингу, але не є юридичною
особою.
Консолідовані фінансові звіти включають усі підприємства, що
контролюються холдингом. Під контролем розуміємо вирішальний вплив на
фінансову, господарську та комерційну політику підприємства з метою
отримання вигод від його діяльності. За МСБО контроль припускається,
якщо материнська компанія прямо чи опосередковано (через дочірні
компанії) володіє більш як половиною голосів на підприємстві; якщо явно
не продемонстровано, що контроль відсутній. Контроль може здійснюватися
і у випадках, коли частка голосів материнської компанії не перевищує 50
%, наприклад, право на контроль визначене угодою інвесторів чи зазначене
у статуті підприємства або материнській компанії надане право визначати
кількість і склад членів Ради директорів дочірнього підприємства.
Практично всі великі західні корпорації мають дочірні підприємства і
складають консолідовані фінансові звіти. Методи і технологія
консолідації добре опрацьовані й описані в МСБО, а також у національних
стандартах обліку більшості економічно розвинених країн. В Україні діє
стандарт 20 “Консолідована фінансова звітність”, що регламентує порядок
складання консолідованої фінансової звітності. Для того щоб фінансові
звіти містили вірогідну інформацію про групу підприємств як єдине ціле,
необхідно об’єднати всі пункти фінансових звітів (кожну статтю активів,
зобов’язань, власного капіталу, доходів і витрат), складених на одну й
ту саму дату балансу за один і той самий звітний період; при цьому
необхідно виключити:
• балансову вартість фінансових інвестицій материнської компанії в кожне
дочірнє підприємство і її частку в кожному з них;
• суму внутрішньо групових операцій (операції між материнським і
дочірніми підприємствами або між дочірніми підприємствами однієї групи)
і внутрішньо групового сальдо (сальдо дебіторської заборгованості й
зобов’язань на дату балансу, що утворилося в результаті внутрішньо
групових операцій);
• суму нереалізованих прибутків і збитків внаслідок внутрішньо групових
операцій (крім збитків, які не можуть бути відшкодовані).
Крім того, материнська компанія для складання консолідованої фінансової
звітності визначає частку меншості в капіталі та фінансових результатах
дочірніх підприємств. Частка меншості — це частка
чистого прибутку (збитку) і чистих активів дочірнього підприємства, що
не належить материнській компанії; вона визначається як добуток відсотка
голосів, що не належать материнській компанії і відповідно чистого
прибутку (збитку) та власного капіталу. Частка меншості відображається в
консолідованому балансі й звіті про фінансові результати окремим рядком.
Складання консолідованої фінансової звітності вимагає застосування
єдиної облікової політики для подібних операцій усіма підприємствами, що
входять у групу. Про статті, де застосовувалася різна облікова політика,
повідомляється у примітках до консолідованих фінансових звітів. Крім
того, у таких примітках слід також наводити:
• перелік великих дочірніх підприємств із зазначенням назви, країни
реєстрації або місцезнаходження, частку власності і в разі відмінності —
частку в розподілі голосів;
• характеристику методу, використаного для обліку дочірніх підприємств в
окремих фінансових звітах материнського підприємства.
Крім того, необхідно зазначити:
• причини вилучення дочірнього підприємства з консолідації;
• характер відносин між материнським та дочірнім підприємством, якщо
материнське підприємство не володіє в дочірньому прямо чи опосередковано
більш як половиною голосів;
• назву підприємства, де материнському підприємству належить більше
половини голосів прямо або опосередковано через дочірні підприємства,
але яке через відсутність контролю не є дочірнім підприємством;
• вплив придбання або продажу дочірніх підприємств на фінансове
становище (на дату складання фінансового звіту), результати звітного
періоду та відповідні суми попереднього періоду;
• статті, які визначені із застосуванням різної облікової політики.
Консолідована звітність є відкритою, тому її можна використовувати з
метою аналізу, реклами, отримання довідкової інформації всіма
зацікавленими особами, зокрема акціонерами материнської компанії,
державними органами (ДКЦПФР, Антимонопольним комітетом), неурядовими
організаціями (союзами підприємців, торговельно-промисловими палатами та
ін.).
Показники, що визначають положення корпорації на фондовому ринку
Мета фінансового управління корпорацією — максимальне підвищення
вартості акцій. Тому аналіз фінансової звітності має з’ясувати, як
змінилася ринкова вартість акції, які чинники сприяли змінам, які
фінансові показники найбільшою мірою впливають на вартість акції, які
заходи слід передбачити у фінансових планах для підвищення вартості
акції. Розглянемо показники, що використовуються для цього у розвинених
країнах. Для визначення фінансового становища АТ використовують
показники, що характеризують його фінансову залежність, ліквідність,
ділову активність (ефективність використання активів), рентабельність.
Ці показники придатні для оцінки фінансового становища не тільки АТ, а й
підприємств будь-якої організаційно-правової форми. Для ВАТ додатково
використовують ще кілька показників, які називають коефіцієнтами
ринкової активності.
Під час аналізу фінансової звітності існує вірогідність стикнутися з
величезною кількістю розрахункових показників. Тому, як свідчить
світовий досвід фінансового управління компаніями, слід використовувати
невелику кількість основних коефіцієнтів. Найпоширеніші з них наведено в
табл. 3.2, яких достатньо для загальної оцінки фінансового становища.
Для фінансових коефіцієнтів (на відміну від обліку) не існує міжнародних
стандартів, тому, вибираючи їх, слід спиратися на власний досвід,
здоровий глузд, ураховувати вітчизняну специфіку. Не потрібно
перевантажувати аналіз показниками, що несуть одну й ту саму інформацію.
Існують методики, в яких пропонуються дуже багато показників. Не всі
вони потрібні для аналізу, оскільки є коефіцієнти, що тісно корелюють
між собою і, отже, показують одне й те саме. Слід вибирати показники, що
майже не корелюють між собою, тоді кожний з них нестиме додаткову
інформацію про фінансове становище підприємства. Наприклад, існує тісна
кореляція між коефіцієнтами поточної та термінової ліквідності (0,7),
рентабельності активів і коефіцієнтом покривання відсотків (0,9),
рентабельністю активів та власного капі-талу (0,8). Це свідчить про те,
що можна не обчислювати обидва показники, а обмежитись одним.
Фінансові коефіцієнти взаємопов’язані. Найважливіші взаємозв’язки
описуються рівнянням Дюпона (Du Pont), яке використовують для аналізу
можливостей поліпшення функціонування компанії. Рівняння Дюпона показує,
що один з найважливіших показників — рентабельність власного капіталу
(ROE), залежить від трьох показників — рентабельності реалізації,
оборотності активів і коефіцієнта власного капіталу:
Тепер докладніше розглянемо показники, що характеризують ставлення
інвесторів до корпорації, тобто коефіцієнти ринкової активності.
Розраховують їх за даними не тільки фінансової звітності, а й фондового
ринку:
Цей коефіцієнт показує, яку суму інвестори готові сплачувати за кожну
грошову одиницю прибутку компанії.
Велике значення показника може свідчити про те, що інвестори очікують
низьких темпів підвищення дивідендів або що вони вимагають високої
дохідності.
Балансова (книжкова) вартість акції — це частка власного капі-талу, що
припадає на одну акцію. Цей коефіцієнт показує, наскільки більша
вартість компанії порівняно з тим, що вклали в неї акціонери.
Це відношення ринкової вартості позичкового та власного капіталу до
поточної відтворювальної вартості активів. Показник свою назву дістав
від прізвища економіста Дж. Тобіна. Цей коефіцієнт схожий на попередній
— “ринкова — балансова вартість”, але між ними існують відмінності.
Чисельник коефіцієнта q містить вартість усіх боргових зобов’язань і
акцій компанії, а не тільки вартість акцій та нерозподілений прибуток;
знаменник — вартість усіх активів, а не тільки вартість власного
капіталу. До того ж ці активи обліковують-ся не за первісною вартістю,
як на рахунках бухгалтерського обліку, а за вартістю, за якою вони
можуть бути заміщені в цей момент. Отже, для розрахунку знаменника
необхідно проіндексувати історичну вартість активів з урахуванням
інфляції.
Дж. Тобін стверджував, що у компаній з’являється стимул до інвестицій,
коли q > 1 (тобто довгострокові активи, наприклад устаткування, коштує
дорожче, ніж вартість його заміни), і що вони припиняють інвестувати,
коли q
2,675, фінансове становище підприємства досить стійке.
Раніше застосуванню в Україні п’ятифакторної моделі Альтмана, куди
входить показник відношення власного капіталу за ринковою оцінкою до
залученого капіталу, перешкоджала відсутність фондового ринку, на якому
визначається ринкова ціна акціонерного капіталу. Проте останнім часом з
появою в Україні ВАТ, акції яких котируються на біржі, популярність
методики Альтмана зростає. Застосовують різні варіанти його підходу до
визначення фінансового становища на основі одного інтегрального
показника. І хоча ефективність прогнозів за допомогою розрахунку індексу
Z залишається спірною, зручність і наочність оцінки за одним показником
сприяє поширенню серед різних користувачів — комерційних банків (для
оцінки кредитоспроможності позичальника), потенційних інвесторів (для
визначення інвестиційної привабливості підприємства), державних
регулюючих органів (Фонд державного майна, ДКЦПФР).
Зокрема, Фонд державного майна України встановив, що у звіті, який подає
представник, уповноважений управляти державними корпоративними правами,
розраховується коефіцієнт вірогідності банкрутства. Цей показник є не що
інше, як п’ятифакторна Z-модель Альтмана:
частка оборотних активів в активах ВАТ;
— коефіцієнт рентабельності активів, обчислений за нерозподіленим
прибутком;
— коефіцієнт рентабельності активів;
відношення
ринкової вартості акціонерного капіталу до боргових зобов’язань ВАТ за
балансовою вартістю;
— коефіцієнт фондовіддачі (або оборотність активів).
Застосування підходу Е. Альтмана загалом цілком правомірне. Але Е.
Альтман розраховував свою кореляційну модель на основі статистичного
аналізу показників американських компаній. Для вітчизняних умов потрібно
розраховувати модель виходячи з даних українських підприємств. Приклад
побудови двофакторної Z-моделі на основі реальних даних українських
металургійних підприємств вже відомий.
Аналіз фінансових коефіцієнтів використовують такі основні групи
користувачів:
• менеджери компанії;
• аналітики кредитних відділів банків або інших організацій, що надають
позики;
• аналітики з цінних паперів, що цікавляться ефективністю діяльності та
перспективами компанії.
Найціннішими є показники, подані в історичному аспекті, тобто чим довші
динамічні ряди, тим точніші висновки аналітика.
Показники компанії порівнюють як із середніми показниками у відповідній
галузі, так і з показниками кількох провідних компаній цієї самої
галузі. Такий аналіз називається бенчмаркінгом, а компанії, показники
яких є критерієм порівняння — компаніями “бенчмарк”.
Бенчмаркінг дає змогу визначити місце компанії серед кращих компаній і
відповідно її конкурентоспроможність.
За допомогою аналізу фінансової звітності вдається з’ясувати, чому
компанія досягає успіху: по-перше, фінансово стійкі фірми мають інші
значення коефіцієнтів, ніж ті, яким загрожує банкрутство, по-друге,
фінансові коефіцієнти дають змогу отримати цінну інформацію щодо
ринкового ризику компанії, нових випусків корпоративних облігацій,
визначення індексів конкурентоспроможності корпорації тощо.
Проте існує кілька проблем, пов’язаних з використанням даних фінансової
звітності. І в жодній країні світу вони не вирішені. По-перше, фінансові
аналітики змушені використовувати бухгалтерські дані, балансову
(історичну) вартість активів, оскільки неможливо отримати достовірну
ринкову інформацію. По-друге, хоча діють стандарти з бухгалтерського
обліку, компанії все одно користуються значною свободою при розрахунку
прибутку і визначенні балансових показників. Тому аналізуючи фінансові
коефіцієнти, слід звертати увагу на те, яка облікова політика і
бухгалтерські рішення стоять за тим чи іншим показником. Наведемо кілька
прикладів того, що слід враховувати при інтерпретації фінансових
коефіцієнтів (на прикладі американських компаній).
У звіті про прибуток компанія відобразила чисті витрати з виплати
відсотків за вирахуванням доходів у вигляді отриманих відсотків (замість
того, щоб показати отримані та сплачені відсотки). Тут немає порушення,
але це слід ураховувати при порівнянні з витратами на сплату відсотків
інших компаній.
Прибуток, який компанія відобразила у фінансовій звітності, перевищує
прибуток, показаний з метою оподаткування. Це пояснюється тим, що при
складанні фінансової звітності було застосовано метод прямого
рівномірного нарахування амортизації, а при розрахунку оподаткованого
прибутку американські компанії мають право використовувати прискорену
амортизацію.
У статті балансу “Інші довгострокові активи” компанія відобразила
вартість ділової репутації фірми (гудвіл). Це різниця між ціною,
яку корпорація сплатила при купівлі кількох компаній, і балансовою
вартістю їх активів; оскільки гудвіл амортизується, корпорація щорічно
нараховує 2,5 % його вартості, тим самим зменшуючи свій прибуток. Це
означає, що важко порівнювати показники фірм, ділова репутація яких
відображена в балансі за високою вартістю, з показниками фірм, вартість
ділової репутації яких не висвітлена в балансі. З цього приводу серед
економістів навіть дискутується питання, чи слід вважати гудвіл активом.
По-третє, не існує об’єктивних критеріїв значущості тих чи інших
коефіцієнтів, які аналізують і використовують у фінансовому управлінні
фірмами. Не можна з упевненістю стверджувати, які коефіцієнти є
найважливішими і якими можуть бути високі та низькі їх значення.
Щоб визначити коефіцієнт, спочатку слід порівняти значення того чи
іншого показника компанії за поточний рік з його значенням за попередні
роки. Іншими словами, важливо слідкувати за динамікою фінансових
коефіцієнтів, щоб своєчасно помітити негативну тенденцію.
Потім потрібно порівняти значення показника компанії з аналогічними
показниками інших компаній. Проте компанії різних галузей об’єктивно не
можуть мати однакові показники. Тому слід обмежити порівняння діяльності
різних компаній в одній галузі, але вибір базових компаній для
порівняння є суб’єктивним, оскільки не існує цілком ідентичних компаній.
Операційна діяльність багатьох великих корпорацій пов’язана з кількома
різними галузями. У таких випадках важко здійснити порівняльний аналіз
фінансових коефіцієнтів з якимись середніми показниками або знайти схожі
компанії для порівняння. Тому порівняльний аналіз доцільніше
застосовувати для невеликих вузькоспеціалізованих компаній, ніж для
великих розгалужених ВАТ.
Список використаної літератури
Мозговий О. Фондовий ринок нарощує м’язи // Уряд, кур’єр. — 2000. — № 9.
— С 4.
Мозговий О. Фондовий ринок України: сучасний стан // Уряд, кур’єр. —
2000.—№ 140. — С 5.
Муравйов А., Савулькін Л. Корпоративне управління та його вплив на
поведінку приватизованих підприємств // Про приватизацію: Держ.
інформ.бюл. — 1999. — № 1.—С 51-56.
Нарский В., Краев А., Коньков И. Американские депозитарные расписки —
средство привлечения зарубежных инвестиций // Фин. бизнес. — 1999.—№
П.—С. 44-47.
Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси: Пер. з англ. — К.: Вік; Глобус, 1992.
Основы корпоративных финансов: Пер. с англ. / С. Росс и др. — М.:
Лаборатория базовых знаний, 2000.
Павлова Л. П. Финансы предприятий. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998.
Петруня Ю. Є. Індивідуальні інвестори на ринку акцій України: мотиви
діяльності // Фінанси України. — 1999. — № 5. — С. 11-15.
Пишпек С И. Корпоративные отношения в экономике Украины: концентрация
собственности и эффективное управление // Про приватизацію: Держ.
інформ. бюл. — 1999. —№ 12. — С. 65-66.
Попов В. М., Романишш В. О. Ринок цінних паперів у відтворювально-му
процесі перехідної економіки // Фінанси України. — 1998. — № 8. — С 119.
Ромашко О. Ю., Бурмака М. О. Контроль за дотриманням законодавства про
цінні папери як чинник поліпшення інвестиційного клімату в Україні //
Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 2000. — № 6. — С 51-56.
Савин В. Корпоративные облигации как средство привлечения капитала //
Финансист. — 1999. — № 7. — С. 28-34.
Савчук В. П., Скрипник Р. А. Порівняльний аналіз підходів до оцінки
вартості акціонерного капіталу та можливості їх застосування // Про
приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 2000. — № 2. — С. 54-57.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
