Касове виконання бюджету (реферат)

Реферат на тему:

Касове виконання бюджету

У процесі виконання бюджету як державного, так і місцевого рівнів у
самостійну сферу виділяється касове його виконання.

Під касовим виконанням бюджету слід розуміти організацію і здійснення
розрахунково-касових операцій (приймання, зберігання і видання бюджетних
коштів) щодо виконання бюджету відповідного рівня. Це одна з
найскладніших сфер виконання бюджету в цілому.

Відомо три системи касового виконання бюджету:

банківська,

казначейська,

змішана.

За банківської системи рахунки для виконання бюджету відкриваються в
установах банківської системи. Казначейська система касового виконання
бюджету передбачає відкриття та ведення рахунків для виконання бюджету
через спеціалізовану структуру — Державне казначейство. Змішана система
передбачає можливість відкриття та ведення рахунків для виконання
бюджету як в установах банківської системи, так і в Державному
казначействі.

За банківської системи касового виконання бюджету установи банків
здійснюють такі операції:

— приймають кошти в доходи кожного з бюджетів, які входять у бюджетну
систему, і зараховують їх на рахунки відповідних бюджетів;

— розподіляють в установлених розмірах (у законі про Державний бюджет, у
постановах місцевих органів влади про затвердження бюджетів)
загальнодержавні податки і доходи між усіма бюджетами бюджетної системи
країни;

— видають кошти міністерствам, відомствам, галузевим управлінням
(відділам) виконавчих комітетів місцевих органів влади, підприємствам,
організаціям і установам;

— ведуть облік доходів і видатків бюджетів і складають звітність про їх
касове виконання;

— контролюють своєчасність подання підприємствами, організаціями й
установами доручень в установи банків на перерахування в бюджет
податків, стягнених із заробітної плати, і внесків із
загальнообов’язкового державного соціального страхування та ряд інших
операцій.

Коли Українська РСР входила до складу СРСР, Державний бюджет СРСР
об’єднував союзний бюджет і державні бюджети союзних республік, а
порядок касового виконання Державного бюджету СРСР установлювався
Державним банком СРСР за погодженням з Міністерством фінансів СРСР.
Контори Держбанку СРСР організовували і контролювали, забезпечували
касове виконання Державного бюджету СРСР у міських (операційних)
управліннях (відділах) контор і в підпорядкованих установах Держбанку
СРСР. Держбанк Української РСР був підпорядкований Держбанку СРСР, а
Міністерство фінансів Української РСР виконувало всі вказівки і
розпорядження Міністерства фінансів СРСР. Тривалий час, а саме в умовах
командно-адміністративної системи СРСР, діяла єдина централізована
банківська система в особі одного банку — Держбанку СРСР, яка
здійснювала касове виконання Державного бюджету СРСР.

У зв’язку з розпадом СРСР і проголошенням України як незалежної держави
зі своїми органами законодавчої і виконавчої влади, своїм фінансовим
планом з’явилася потреба у новій системі касового виконання бюджету.
Проте тривалий час касове виконання бюджету в Україні, по суті, не
змінювалося, як і в колишньому СРСР воно включало дві схеми фінансування
видатків:

— виконання місцевих бюджетів здійснювалось у межах доходів, які реально
надійшли;

— виконання Державного бюджету України базувалося на принципі
авансування видатків на кредитній основі.

Доходи, які надходили в державний бюджет, акумулювались на окремих
рахунках в установах комерційних банків.

Комерційні банки, де відкривалися рахунки організацій і установ, які
фінансувалися з бюджету, повинні були спрямовувати свої кредитні ресурси
на оплату видатків відповідно до одержаних від Міністерства фінансів
України бюджетних доручень. По суті, бюджетні рахунки цих організацій і
установ були активними рахунками, за якими здійснювалось авансування
видатків Державного бюджету за рахунок кредитних ресурсів комерційних
банків. Такий порядок виконання Державного бюджету був розрахований на
систему єдиного Державного банку і підривав основи ліквідності
банківської системи України: комерційні банки не мали у своєму
розпорядженні достатньої суми ресурсів для авансування видатків
Державного бюджету в умовах постійного зростання бюджетного дефіциту і
здійснювали, по суті, необгрунтовану емісію грошової маси.

У 1993 р. у зв’язку з прийняттям низки нормативних актів, зокрема Указу
Президента України від 18 червня 1993 р. «Про порядок виконання
Державного бюджету України» та Тимчасових методичних вказівок «Про
порядок касового виконання Державного бюджету України по доходах та
видатках», затверджених Міністерством фінансів України і НБУ від 28
червня 1993 р., касове виконання бюджету зазнало суттєвих змін. З 1
липня 1993 р. касове виконання Державного бюджету почало здійснюватись
Національним банком України через його регіональні управління та за його
дорученням, погодженим з Міністерством фінансів України — через
Укрсоцбанк, банк «Україна», Промінвестбанк та інші комерційні банки.
Новий порядок касового обслуговування означав, що фінансування повинно
було здійснюватися в межах доходів, які реально надійшли, а також
одержаних кредитів банку. Державний бюджет України почав виконуватися за
схемою, аналогічною місцевим бюджетам.

Касове виконання дохідної частини бюджету здійснювалося шляхом
перерахування коштів платниками податків, зборів та інших обов’язкових
платежів зі своїх розрахункових рахунків на відповідний рахунок бюджету.
Для цього установи комерційних банків відкривали відповідним фінансовим
органам (районним, міським) рахунки для обліку доходів Державного
бюджету на балансовому рахунку № 100 «Доходи Державного бюджету» за
підрозділами бюджетної класифікації і символами щомісячного звіту
Національного банку про виконання Державного бюджету України.

Для обліку загальнодержавних податків і зборів (податок на додану
вартість, акцизний збір та прибутковий податок з громадян), які
розподіляються між Державним бюджетом України і бюджетом Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, був відкритий
балансовий рахунок № 080 «Доходи, що розподіляються між бюджетами». Суми
надходжень на вказаний рахунок розподілялися між бюджетами за
нормативами, затвердженими Верховною Радою України, не пізніше
наступного робочого дня. З метою забезпечення контролю за надходженням
доходів Державного бюджету, своєчасним їх перерахуванням Міністерству
фінансів України в установах комерційних банків був відкритий окремий,
особовий активний рахунок на балансовому рахунку № 100 «Кошти Державного
бюджету України, що перераховані Міністерству фінансів України», на
якому відображалась сума щоденних перерахувань.

Суми доходів, що надійшли на дохідні рахунки, відкриті на балансовому
рахунку № 100, переказувалися комерційними банками обласним управлінням
Національного банку на відкриті в них транзитні рахунки на балансовому
рахунку № 100 «Кошти Державного бюджету України».

З метою забезпечення контролю за своєчасним і повним перерахуванням
доходів Державного бюджету в Управлінні Національного банку
реєструвались дати і номери повідомлень (авізо), що надійшли з
комерційних банків.

Управління Національного банку щоденно переказували регіональні залишки
транзитних рахунків на централізований рахунок Міністерства фінансів
України, що був відкритий в операційному управлінні Національного банку
на балансовому рахунку № 100 «Кошти Державного бюджету України».
Операційне управління Національного банку щоденно видавало Міністерству
фінансів виписки з централізованого рахунка, з додаванням копій
повідомлень, одержаних від регіональних управлінь Національного банку.

Касове виконання дохідної частини місцевих бюджетів здійснювалося
перерахуванням коштів з розрахункових рахунків платників податків і
зборів, інших уповноважених на те органів або безпосередньо громадян на
основні поточні бюджетні рахунки, які відкривалися відповідним
(районним, міським, обласним) фінансовим органам.

По сільських і селищних бюджетах відкриття рахунків здійснювалося
відповідно для сільської і селищної Рад, на які зараховуються всі внески
до бюджету.

На вказані рахунки зараховувались і суми відрахувань від
загальнодержавних податків і зборів, а також дотації, субвенції і
бюджетні позички.

Касове виконання видаткової частини бюджетів здійснювалося шляхом
перерахування коштів з відповідних бюджетних рахунків на поточні
бюджетні рахунки головних розпорядників коштів по відповідних бюджетах.

Міністерство фінансів України здійснювало фінансування видатків з
Державного бюджету України в межах доходів бюджету шляхом перерахування
коштів платіжними дорученнями на відкриті міністерствам, відомствам,
підприємствам, організаціям, установам і фінансовим органам бюджетні
поточні рахунки в установах банків.

Для фінансування витрат за рахунок Державного бюджету Міністерству
фінансів України відкривався в операційному управлінні Національного
банку на балансовому рахунку № 124 «Видатки Державного бюджету України»
— централізований рахунок за видатками Державного бюджету.

Перерахування коштів Державного бюджету на розрахункові рахунки
підприємств, установ і організацій заборонялося.

Міністерствам і відомствам, іншим розпорядникам коштів в установах
банків з фінансування видатків на економічну діяльність держави та на
капітальні вкладення відкривалися поточні бюджетні рахунки відповідно до
розділів, глав і статей бюджетної класифікації та символів звітності.
Для фінансування видатків на соціально-культурні заходи та на утримання
органів управління і влади, міністерствам і відомствам та іншим
розпорядникам коштів у банку відкриваються поточні бюджетні рахунки
згідно з бюджетною класифікацією. Головним розпорядникам коштів
відкривались два бюджетні поточні рахунки: на видатки установи і для
переказування підвідомчим установам та на централізовані видатки.
Розпорядникам коштів в установі банку відкривається бюджетний поточний
рахунок на видатки установи. Головним розпорядникам коштів поточні
бюджетні рахунки відкриваються на підставі платіжного доручення
Міністерства фінансів України, а розпорядникам коштів другого і третього
ступенів — на підставі платіжного доручення головного розпорядника
коштів.

Фінансування міністерств і відомств (головних розпорядників коштів)
здійснюється Міністерством фінансів України через операційні управління
Національного банку України, Промінвест-банку, банку «Україна» та
Укрсоцбанку. Фінансування здійснюється в межах квартальних асигнувань, а
в разі недоодержання доходів, асигнування з бюджету відповідно
коригуються.

Така система касового виконання бюджету має низку недоліків:

1. Указана схема передбачає постійний зустрічний рух доходів і видатків
«по вертикалі». Як наслідок, значні суми коштів протягом тривалого
проміжку часу перебувають «у дорозі», значна частка бюджетних коштів
відволікається у взаєморозрахунки.

2. Розподіл загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів
здійснювали установи комерційних банків. Вони порушували встановлені
нормативи відрахувань та терміни їх перерахування. Унаслідок цього
Державний бюджет недоотримував належних йому коштів.

3. Наявність великої кількості поточних бюджетних рахунків не давала
змоги застосувати механізм попереднього контролю за їх використанням.
Кошти бюджету були розосереджені на багатьох рахунках міністерств,
відомств, які використовувалися неефективно.

4. Звітність Національного банку Міністерству фінансів була єдиним
джерелом даних, які давали змогу контролювати процес виконання бюджету.
Міністерство фінансів не мало повноважень та реальних важелів управління
коштами.

Зазначені недоліки діючої на той час системи касового виконання бюджету
не давали змоги забезпечити вирішення нагальних питань, які виникли з
переходом до фінансування видатків Державного бюджету України в межах
його доходів. Насамперед це стосувалося забезпечення системного контролю
як за проходженням коштів бюджету через банківську систему, так і за
ефективним використанням коштів розпорядниками. Зазначені питання можна
було вирішити через перехід до казначейської системи касового виконання
Державного бюджету України. З цією метою при Міністерстві фінансів
України в 1995 р. було утворене Головне управління Державного
казначейства України, на яке покладалася функція касового виконання
Державного бюджету.

Принципова відмінність казначейської системи виконання Державного
бюджету від банківської полягає в такому: всі бюджетні кошти
акумулюються на єдиному казначейському рахунку, який об’єднує у собі
систему рахунків, що діють в єдиному режимі і через які органи
Державного казначейства здійснюють операції по доходах та видатках.

В основу діяльності казначейства покладено принцип єдності каси
Державного бюджету. Перехід від банківської системи касового виконання
бюджету до казначейської означає заміну практики виконання бюджету за
відомчим принципом системою, що ґрунтується на територіальному принципі
(через територіальні органи казначейства). За цієї системи касового
виконання мобілізацію доходів бюджету, фінансування видатків бюджету,
розподіл фінансових ресурсів між відповідними рівнями бюджетної системи
здійснюють органи Державного казначейства через систему єдиного
казначейського рахунка, відкритого в Національному банку.

Система фінансування через органи Державного казначейства принципово
відрізняється від відомчої системи фінансування, коли бюджетні кошти
передаються у користування розпорядникам коштів. Для цього були закриті
поточні бюджетні рахунки в комерційних банках і замість них відкриті
особові (реєстраційні) рахунки в органах Державного казначейства. З цих
рахунків здійснюються оплата рахунків за певні послуги чи виконані
роботи, які були надані розпорядникові коштів, та видача готівки
безпосередньо розпорядникові коштів. Перерахування коштів бюджетним
установам здійснюється через територіальні органи Державного
казначейства.

З 1 квітня 1997 р. в Україні запроваджена казначейська система касового
виконання Державного бюджету за видатками, яка передбачає відкриття
рахунків розпорядникам коштів у системі органів Державного казначейства
України. При цьому казначейські рахунки відкриваються в таких
банківських установах — Національному банку України, Державному
експортно-імпортному банку України, Акціонерно-комерційному
агропромисловому банку «Україна», Акціонерно-комерційному банку
соціального розвитку «Укрсоцбанк», Українському акціонерному
промислово-інвестиційному банку «Промінвестбанк», Акціонерному
поштово-пенсійному банку «Аваль», Ощадному банку України. На кінець 1997
р. через органи Державного казначейства здійснювалося близько 45 %
операцій з виконання Державного бюджету. Рахунки для виконання місцевих
бюджетів відкриваються в установах тих банків, з якими укладають
договори відповідні Ради. Ці рахунки можуть відкриватися і в установах
банків, де розміщені казначейські рахунки.

1998 р. — рік завершення переведення на казначейську систему виконання
видаткової частини Державного бюджету майже всіх міністерств і відомств.
Одночасно здійснювалася підготовча робота з переведення на казначейське
обслуговування силових міністерств і відомств, які мали свої
особливості, що вимагало від них структурної перебудови у галузевій
фінансовій системі. Так, наприклад, Міністерству оборони України
необхідно було скоротити підпорядкованість розпорядників коштів з п’яти
ланок до трьох. Ця робота була завершена у 1999 р. Крім того, у 1998 р.
було запроваджено нову бюджетну класифікацію та План рахунків
бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів.

З 1999 р. Державне казначейство України стає центральним органом
виконавчої влади, діяльність якого регламентується Міністром фінансів.
Основною подією 1999 р. було переведення на казначейське обслуговування
позабюджетних коштів бюджетних установ та організацій. Тим самим були
створені необхідні передумови для включення цих коштів до Державного
бюджету.

У 2000 р. позабюджетні кошти розпорядників стали складовою Державного
бюджету — увійшли до спеціального фонду державного бюджету. Бюджет
держави став складатись із двох частин: загального фонду; спеціального
фонду. У цьому ж році відбулися ще дві важливі події: у порядку
експерименту в двох областях (Дніпропетровська, Чернігівська)
запроваджено касове обслуговування місцевих бюджетів органами Державного
казначейства; прийнято рішення про вдосконалення управління коштами
державного бюджету наданням Державному казначейству статусу учасника
Системи електронних платежів Національного банку України.

2001 р. став роком прийняття Бюджетного кодексу України, в якому вперше
на законодавчому рівні було легалізовано казначейське обслуговування
бюджетів та розпорядників бюджетних коштів. Крім того, Кодекс
підтверджує його пріоритетність відносно всіх інших законодавчих актів,
пов’язаних з бюджетним процесом, та дає можливість органам Державного
казначейства проводити єдину політику в процесі виконання бюджетів.

2000—2002 рр. стали для Державного казначейства України роками
оптимізації процесу управління бюджетними ресурсами шляхом удосконалення
функцій з виконання дохідної та видаткової частин бюджету.

Першим кроком, зробленим Державним казначейством у 2000 р. у напрямі
досягнення поставленої мети, стало переведення рахунків, через які
здійснюються видатки Державного бюджету, з установ комерційних банків до
Національного банку України. Консолідація всіх коштів державного бюджету
на рахунках Державного казначейства у Національному банку України дала
змогу розпочати виконання однієї з основних функцій казначейства —
управління загальним залишком грошових ресурсів і створила передумови
для розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку. Слід
зазначити, що при цьому органи Державного казначейства залишалися
клієнтами Національного банку України.

Крім досягнення ліквідності, ефект від такого кроку досягнутий не був.
Залишалися не вирішеними проблеми, пов’язані з отриманням в оперативному
режимі інформації і складанням фінансової звітності. Робота системи
органів Державного казначейства була непрозорою та закритою.

2001 р. став роком зміни статусу Державного казначейства: із клієнта
банку Казначейство стало учасником Системи електронних платежів
Національного банку України (СЕН НБУ). З одного боку, це не викликало
змін структури органів Державного казначейства, а з іншого — змінило їх
статус. Завдяки тому, що в основу функціонування Системи електронних
платежів покладено бухгалтерську модель, учасники цієї системи мають
можливість здійснювати багатоступеневий контроль за достовірністю даних
на всіх стадіях та рівнях розрахунків, отримувати в автоматизованому
режимі щоденну інформацію у форматі затвердженого бюджету.

Однією з основних вимог переходу Державного казначейства в статус
учасника Системи електронних платежів була необхідність розроблення
нової системи бухгалтерського обліку та звітності, особливістю якої є, з
одного боку, відповідність вимогам Національного банку щодо побудови
структури рахунків, а з іншого — відповідність функціональності
Державного казначейства і цілям бюджетного процесу. Такий план рахунків
був розроблений і впроваджений по всій системі органів Державного
казначейства та фінансових органів країни.

Суть переходу в СЕН НБУ полягала в тому, що будь-яка операція (чи то
платіж, чи зіставлення планових показників) в автоматичному режимі
відображається бухгалтерськими проведеннями в системі у розгорнутому
вигляді. Цьому передує попередня методологічна робота з відображення у
певній послідовності операцій чи їх складових і обов’язкове проведення
необхідного контролю, що в майбутньому виключає втручання в роботу
системи її користувачів та гарантує єдність підходу і достовірність
відображення операцій з виконання бюджету. Особливістю роботи в СЕП НБУ
є автоматичне формування інформації щодо виконання бюджету в
розрахункових палатах Державного казначейства, яка за відповідними
алгоритмами трансформується в необхідну звітність.

При цьому необхідно зазначити такі можливості СЕП НБУ: отримувати
інформацію про здійснені операції в режимі реального часу; проводити
міжбанківські платежі між усіма кореспондентськими рахунками за 10—15
хвилин; автоматично, в режимі реального часу, відображати у
бухгалтерському обліку здійснені операції; складати звітність, у тому
числі щоденний баланс, використовуючи інформацію з єдиної бази даних
Держказначейства. Ці можливості та переваги значно відрізняють Державне
казначейство України від аналогічних інституцій в інших країнах, де
останні виступають як клієнти банку і мають доступ до інформації тільки
після її отримання з установ банків та відповідної обробки.

У червні 2001 р. було завершено входження всієї системи органів
Державного казначейства в Систему електронних платежів Національного
банку України з виконання Державного бюджету за доходами. Слід
зазначити, що два експериментальні обласні управління (Дніпропетровське
і Чернігівське) ввійшли до СЕП НБУ з виконання Державного бюджету й за
видатками.

Нині доходи бюджету зараховуються платниками податків відразу на рахунки
обласних управлінь Державного казначейства та щоденно акумулюються на
центральному рівні. Це дало змогу Державному казначейству України
безпосередньо отримувати усю первинну інформацію щодо трансакцій за
доходами Державного бюджету (на рівні управлінь Державного казначейства
в режимі оп-ііпе) та формувати на її підставі звіт про виконання
Державного бюджету за доходами не тільки в щоденному режимі, а й на
будь-який момент протягом операційного дня. За рахунок доходів, які
надходять на рахунки управлінь Державного казначейства, одномоментно
формуються активи для здійснення видатків з Державного бюджету.

Входження Державного казначейства в СЕП НБУ в частині касового виконання
Державного бюджету за доходами значно скоротило терміни проходження
платежів, збільшило обіговість бюджетних коштів, дало можливість
складати щоденну оперативну звітність з обліку доходів Державного
бюджету, яка до цього часу надавалась виключно Національним банком
України на другий (третій) робочий день з моменту платежу.

Однак цей процес був би неможливий без створення і функціонування
відповідної автоматизованої системи Державного казначейства. Загальний
обсяг коштів для створення та впровадження розвинутої автоматизованої
системи Державного казначейства становить 26,2 млн дол. США, в тому
числі позика Світового банку — 16,4 млн дол. США та фінансування держави
— 9,8 млн дол. США. Згідно з планом закупівель проведено міжнародні
конкурентні торги і підписано контракт на постачання та інсталяцію
комп’ютерного і телекомунікаційного обладнання на суму 11,3 млн дол.
США, що дасть змогу суттєво модернізувати існуючу технічну базу та
створить передумови для належного впровадження прикладного програмного
забезпечення.

На початку 2001 р. органи Державного казначейства використовували у
своїй роботі три програмні продукти. Такий стан справ призводив до
певних ускладнень у роботі всієї системи Державного казначейства, що
обумовило необхідність прийняття рішень про використання єдиного
прикладного програмного забезпечення. Оскільки програмний продукт АС
«Казна» найбільш повною мірою забезпечував функціональність системи,
було прийнято рішення про використання єдиного прикладного програмного
забезпечення, розробленого одним із обласних управлінь Державного
казначейства. Зараз Державне казначейство проводить роботу щодо
запровадження цього програмного продукту по всій країні. Однак сьогодні
в Україні існують певні труднощі, пов’язані з якістю чи взагалі
відсутністю телекомунікаційного зв’язку, що стримує темпи розвитку
Державного казначейства України.

У цьому ж році було запроваджено облік зобов’язань розпорядників
бюджетних коштів в органах казначейства, основна мета якого — здійснення
органами Державного казначейства контролю за прийняттям юридичних та
фінансових зобов’язань розпорядниками бюджетних коштів; забезпечення
якісного планування ресурсного балансу. Достовірний облік зобов’язань —
досить складна проблема для Державного казначейства, оскільки Цивільний
кодекс України не передбачає участі органів казначейства у двосторонніх
договірних відносинах. Наслідком цього є те, що розпорядники бюджетних
коштів мають можливість брати юридичні зобов’язання, які перевищують
бюджетні призначення, а зареєструвати їх в органах Державного
казначейства тільки в межах кошторису. Державне казначейство вживає
заходів щодо виявлення таких випадків зіставленням даних звіту в органах
казначейства з аналогічними даними розпорядників бюджетних коштів.
Порушення правил укладання договорів розцінюється як бюджетне
правопорушення, яке веде за собою призупинення платежів конкретного
розпорядника коштів.

У 2002 р. розпочався процес запровадження казначейського обслуговування
місцевих бюджетів за доходами та перерахування міжбюджетних трансфертів.
Це дає змогу володіти достовірною інформацією про надходження в розрізі
видів доходів та бюджетів у режимі реального часу, надавати звітні дані
заінтересованим органам з метою здійснення аналізу та прийняття
управлінських рішень, реалізувати на центральному рівні механізм
доведення бюджетних коштів до 595 місцевих бюджетів шляхом автоматичного
щоденного перерахування міжбюджетних трансфертів за індивідуальними
нормативами до кожного місцевого бюджету, а також здійснювати вилучення
коштів до державного бюджету з 91 місцевого бюджету. І цим досягається
поєднання заінтересованості обласного, міських і районних рівнів влади у
надходженні загальнодержавних податків і зборів та своєчасного і в
повному обсязі отримання місцевими бюджетами дотацій вирівнювання.

Наступний дуже важливий етап — запровадження казначейського
обслуговування місцевих бюджетів за видатками. Він припадає на 2003—2004
рр. і передбачає, що рахунки розпорядників та одержувачів коштів
поетапно будуть відкриті в органах Державного казначейства. Ці органи
здійснюватимуть операції на рахунках розпорядників із зарахування та
перерахування коштів, забезпечуючи попередній та поточний контроль за
цільовим направленням бюджетних коштів.

З переходом місцевих бюджетів на казначейське обслуговування значно
зростає обсяг навантаження на органи Державного казначейства. Кількість
місцевих бюджетів, які повинні перейти на казначейське обслуговування,
становить більше 12 тис., кількість розпорядників та одержувачів коштів
місцевих бюджетів — ЗО тис., тобто в середньому один орган Державного
казначейства обслуговуватиме 18 місцевих бюджетів.

Додатковий обсяг робіт виникне у зв’язку з великою кількістю звітної
інформації, яку необхідно надавати органам місцевого самоврядування,
іншим органам законодавчої влади на всіх рівнях. Крім того, необхідно
враховувати також роботу з консолідації звітної інформації та складання
управлінської звітності.

Сьогодні потрібно повністю вирішити питання управління бюджетними
ресурсами держави. Всі ресурси держави повинні працювати максимально
ефективно саме на державу, з дотриманням принципу наявності мінімально
необхідної суми залишків коштів на рахунках Державного казначейства. З
метою ефективного управління бюджетними ресурсами Державним
казначейством України встановлено денний ліміт коштів на обласному
рівні, який має забезпечити реальну потребу управлінь Державного
казначейства у ресурсах на наступний день. Залишок коштів за день, який
перевищує ліміт, перераховується щоденно після завершення операційного
дня на рахунок Державного казначейства України.

У таких умовах Державне казначейство виважено підійшло до вибору моделі
функціонування Єдиного казначейського рахунка. Ще в 1999 р. розглядалися
два можливі варіанти відкриття кореспондентського рахунка (Єдиного
казначейського рахунка) Державного казначейства в Національному банку
України:

1) усім територіальним управлінням Державного казначейства України — в
обласних управліннях Національного банку;

2) Державному казначейству України — на центральному рівні. Ураховуючи
реальні можливості та стан здобутків Державного казначейства, в 1999 р.
було прийнято рішення про відкриття 28 кореспондентських рахунків —
відкриття Єдиного казначейського рахунка в кожному з обласних управлінь
Державного казначейства України та на центральному рівні. При цьому
Державне казначейство прийняло виважене рішення щодо скорочення функцій
на рівні районних відділень. Це дало змогу зосередити виконання складних
процесів на обласному рівні, обмеживши функціональність районних
відділень. Інформацію про здійснені операції Державне казначейство
України отримує шляхом її консолідації в автоматизованому режимі.

Сьогодні всі бюджетні грошові надходження Уряду автоматично
спрямовуються на центральний кореспондентський рахунок за доходами, а
платежі за видатками здійснюються через 28 кореспондентських рахунків у
Національному банку України: один — для центрального казначейства і один
— для кожного з обласних управлінь казначейства. При цьому всі ці
рахунки містяться в єдиній системі електронних платежів, і тому Державне
казначейство має до них прямий доступ. Управління цими рахунками
здійснюється центральним казначейством.

Таким чином були створені передумови для завершального кроку з
упровадження Єдиного казначейського рахунка на центральному рівні
казначейства — відкриття кореспондентського рахунка на центральному
рівні шляхом технічного злиття 28 діючих кореспондентських рахунків
казначейства в НБУ у консолідований Єдиний казначейський рахунок з
субкореспондентськи-ми рахунками для кожного обласного управління
Державного казначейства України та з доступом до СЕП НБУ через
розрахункові палати НБУ на обласному і центральному рівнях. При цьому
управління Єдиним казначейським рахунком здійснюється центральним
апаратом Державного казначейства.

Список використаної літератури:

Колечко О. Д., Крилова В. Г., Машкова І. М., Яременко І. А. Збірник
економічних текстів для домашнього читання (фр. мова). 364 с.

Колотило Д. М., Соколовський А. Т., Афтанділянц В. В. Міжнародні системи
вимірювання в економіці. 176 с.

Колот А. М. Мотивація персоналу. 337 с.

Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент. 504 с.

Крушельницька Я.В. Фізіологія і психологія праці. 368 с.

Куденко Н. В. Стратегічний маркетинг. 152 с.

Лазарєва С. Ф. Економіка та організація інформаційного бізнесу. 667 с.

Лук’яненко Д.Г. Міжнародна інвестиційна діяльність. 387 с.

Лук’янець Т.І. Рекламний менеджмент. 440 с.

Лютий О.І, Макаренко О.І. Збірник задач з вищої математики. 305 с.

Мартиненко А.О. Англійська граматика в таблицях. 168 с.