Курсова робота
на тему:
Капітальні інвестиції підприємства
Зміст
TOC \o “1-2” \h \z \u HYPERLINK \l “_Toc135321189” ВСТУП PAGEREF
_Toc135321189 \h 3
HYPERLINK \l “_Toc135321190” Розділ 1. Аспекти дослідження
капітальних інвестицій підприємства. PAGEREF _Toc135321190 \h 4
HYPERLINK \l “_Toc135321191” 1.1. Аналіз досліджень, щодо сутності,
структури і оцінки ефективності капітальних інвестицій підприємств та
інвестиційної політики України. PAGEREF _Toc135321191 \h 4
HYPERLINK \l “_Toc135321192” 1.2. Аналіз інвестиційної політики
України та довгострокові прогнози фахівців. PAGEREF _Toc135321192 \h
9
HYPERLINK \l “_Toc135321193” 1.3. Нормативно-правове регулювання
капітального інвестування. PAGEREF _Toc135321193 \h 12
HYPERLINK \l “_Toc135321194” Розділ 2. Оцінка та аналіз капітальних
інвестицій. PAGEREF _Toc135321194 \h 15
HYPERLINK \l “_Toc135321195” 2.1. Загальна характеристика та види
інвестицій. PAGEREF _Toc135321195 \h 15
HYPERLINK \l “_Toc135321196” 2.2. Аналіз та поняття капіталу.
PAGEREF _Toc135321196 \h 18
HYPERLINK \l “_Toc135321197” 2.3. Джерела капітальних інвестицій в
основний капітал. Графік інвестицій PAGEREF _Toc135321197 \h 22
HYPERLINK \l “_Toc135321198” 2.4. Реальні та номінальні процентні
ставки. PAGEREF _Toc135321198 \h 26
HYPERLINK \l “_Toc135321199” 2.5. Аналіз та поняття капіталу. Рух
капіталу й капітальні фонди. Позичковий відсоток. PAGEREF
_Toc135321199 \h 28
HYPERLINK \l “_Toc135321200” Розділ 3. Розрахункова частина PAGEREF
_Toc135321200 \h 30
HYPERLINK \l “_Toc135321201” Висновки
HYPERLINK \l “_Toc135321202” Список літератури:
HYPERLINK \l “_Toc135321203” Додатки
ВСТУП
Кардинальні зміни в економіці України, пов’язані з переходом до ринку,
обумовили появу нових об’єктів керування й, відповідно, методів
керування ними. До числа таких нових об’єктів відноситься інвестиційна
діяльність суб’єктів господарювання.
Інвестиційна активність підприємств багато в чому визначає ефективність
роботи в довгостроковій перспективі, можливість вистояти в конкурентній
боротьбі, вийти на нові ринки, освоїти нові види продукції.
Для здійснення інвестиційної діяльності фахівцям підприємств необхідні
відповідні знання, оскільки керування інвестиціями припускає формування
інвестиційної стратегії підприємства, створення й оцінку його
інвестиційного портфеля й ризиків, інвестиційної привабливості
потенційних об’єктів інвестування, обґрунтування й оцінку ефективності
реальних інвестиційних проектів і передбачуваних інвестицій і цінних
паперів. Щоб успішно управляти цією діяльністю (у тому числі й на
підприємствах), фахівець повинен добре розбиратися у всіх питаннях
інвестиційного менеджменту, значить його специфіку, уміти на практиці
правильно застосувати теоретичні знання для досягнення високої
ефективності господарювання.
Розділ 1. Аспекти дослідження капітальних інвестицій підприємства.
Аналіз досліджень, щодо сутності, структури і оцінки ефективності
капітальних інвестицій підприємств та інвестиційної політики України.
Знання щодо інвестицій стають більш насиченими. Якщо кілька років тому
більшість українських чиновників розуміли інвестиції майже виключно як
капітальні вкладення, що забезпечують ріст та оновлення основних фондів,
а директори підприємств – як фінансову підтримку або безвідсоткові
кредити, що не повертаються, то тепер їхні уявлення вже стали ближчими
до класичного розуміння інвестицій як процесу створення нового капіталу,
що вимагає витрат фінансових ресурсів і призводить до змін у запасах
капіталу (економічна теорія), та як витрат, зроблених сьогодні, щоб
одержати зиск у майбутньому (фінансова теорія). Та й сам термін капітал
уже не викликає негативних асоціацій, поступово охоплюючи не тільки
основні засоби та товарно-матеріальні запаси, а й усі види активів,
включаючи інтелектуальний капітал, частково обрахований як нематеріальні
активи, та фінансові інструменти, що підтверджують боргові зобов’язання
або корпоративні права включно з правом купити чи продати свою частку
власності.
Інвестор дедалі частіше сприймається не як закордонний спонсор, а як
особа, що приймає рішення щодо довгострокового вкладення грошей та інших
активів, які йому належать, для отримання доходу, матеріальних і
нематеріальних зисків (tangable and intangable benefits) не раніше ніж
принаймні через рік. Виходячи з економічної теорії, такими особами
можуть бути представники домашніх господарств, фірм та держави. Інвестор
може бути як національний, так і іноземний. Інвестиції завжди є
ризикованими, але мають своє вмотивування.
Інвестиції домашніх господарств здійснюються за умов досягнення певного
рівня споживання громадян (фізичних осіб), хоча гравці та дурні , що
віддають останнє за надію на майбутнє, є в кожній країні. Зазвичай
домогосподарства заощаджують кошти на банківських депозитах, вкладають
їх у житло, освіту дітей, забезпечення старості, страхові запаси. Більш
підготовлені освоюють науку персональних фінансів та інвестують кошти у
цінні папери і нерухомість. Врешті-решт, задля зростання загального
добробуту всіх домашніх господарств, серед яких є багаті та бідні, і
здійснюється інвестиційний процес.
Інвестиції фірм, або корпоративні інвестиції, мають на меті одержання та
збільшення прибутків, які можна було б знову перетворити на інвестиції.
Іншими джерелами інвестицій можуть бути довгострокові кредити банків,
корпоративні облігації, державні субсидії. Для компаній (акціонерних
товариств) інвестиційною альтернативою є емісія акцій, титулів власності
та управління, якими компанія А має поділитися з фірмами В, С і т. ін.
Акціонерна форма капіталу набула такої популярності в світі, що
інвестиції почали ототожнюватися з купівлею акцій, а численні фінансові
посередники на ринку акцій назвали свій бізнес інвестиційним. Крім того,
існують інші форми корпоративних інвестицій: спільні підприємства, угоди
про розподіл продукції, концесії тощо.
Державні інвестиції здійснюються за рахунок доходів державного бюджету
для розвитку галузей, що не можуть дати швидкої віддачі та є, як тепер
модно казати, інноваційними. Велика проблема існує в державних та
напівдержавних підприємств. Приріст їхніх капіталів залишається нічийним
: за формою – державним, за змістом – приватним.
Інвестиційна політика трактується як заходи з усунення перешкод та
запровадження стимулів для інвестування, захисту прав інвесторів,
створення привабливого інвестиційного клімату для розвитку національної
економіки та підвищення життєвого рівня населення. У такому розумінні
інвестиційна політика дещо виходить за рамки економічної політики як
такої, оскільки поєднує політичні, правові, макроекономічні, податкові,
регуляторні та соціальні чинники. Якщо при викладенні положень
структурно-інноваційної політики робиться наголос на ролі державних
інвестицій, то інвестиційна політика націлена на зростання приватних
капіталів. Зрозуміло, чому саме в Україні виникла необхідність
відокремити інвестиційну політику як складову політики держави: поки що
результатом внутрішньої державної політики є цілковито недостатня
конвертація заощаджень домогосподарств та фірм в інвестиції, споживацька
націленість державного бюджету, а зовнішньої – ігнорування ринків
України іноземними інвесторами. Таке не часто можна зустріти в світі.
Характеристика інвестиційного клімату як сукупності умов, що впливають
на інвестиційний процес, постійно декларується урядовими структурами,
департаментами стратегічного розвитку корпорацій, незалежними
дослідницькими інституціями. За цього припускаються такі типові помилки.
Перебільшення ролі іноземного інвестування. Згадка про поганий
інвестиційний клімат виникає, як правило, тоді, коли Україна намагається
залучити прямі та портфельні іноземні інвестиції. Загальновизнано, що
іноземні інвестиції можуть розглядатися тільки як додаток до
національних, а інвестиційний клімат має бути однаковий як для перших,
так і для других. Оскільки інвестиції тісно пов’язані з перерозподілом
власності, що, в свою чергу, впливає на розподіл влади, надмірне
іноземне інвестування стає питанням національної безпеки. Однак
галасливі заяви на зразок Нам потрібні іноземні інвестиції! з одночасним
прихованим саботажем спроб західних іноземних інвесторів вийти на
український ринок капіталів створюють атмосферу нещирості та недовіри,
що в інвестиційному процесі є одним із найважливіших факторів.
Ототожнення підприємницької і інвестиційної діяльності. Інвестиційна
діяльність для домашніх господарств та держави не є підприємницькою, а
для фірм інвестиційна діяльність є тільки складовою підприємницької. У
своїх поточних та інвестиційних витратах фірми завжди стикаються з
проблемою вибору, зокрема й інвестиційних стратегій, налаштованих у тому
числі і на вирішення цієї проблеми. І навіть при бумі розвитку
підприємництва інвестиції можуть бути пригніченими (наприклад, в Україні
таке відбувалось у 1992 – 1995 роках).
Спроба охопити всі складові інвестиційного клімату. Така спроба
ірраціональна, бо не всі умови інвестиційного процесу піддаються впливу.
Наприклад, природні фактори розміщення нового виробництва можуть суттєво
вплинути на мотивацію інвестора, але змінити їх неможливо. Культурне
середовище може виявитися консервативним і непридатним для впровадження
інновацій чи міжнародного досвіду інвестування. Суспільна психологія та
традиції теж можуть стати нездоланним бар’єром для інвестиційного
процесу.
Під поняттям інвестиційний клімат розуміють ступінь сприятливості
ситуації, що складається в тій чи іншій країні (регіоні, галузі), для
ймовірного надходження інвестицій у цю країну (регіон, галузь). Як
синоніми терміна інвестиційний клімат вживаються словосполучення діловий
клімат , підприємницький клімат , ділове середовище . Вживання означених
словосполучень у ролі синонімів є некоректним, бо, як було вже
зазначено, підприємницька (бізнесова) діяльність ширша за інвестиційну.
Щоб дати оцінку інвестиційного клімату, треба охарактеризувати п’ять
найбільш важливих складових: політичну обстановку, правове середовище,
макроекономічні фактори, податкове оточення, регуляторний вплив.
1. Політична обстановка характеризується такими показниками, як
стабільність політичної системи, наявність/відсутність конфліктів між
політичними опонентами, частотність зміни урядів, кількість політичних
скандалів, ступінь довіри до влади тощо.
2. Правове середовище характеризується наявністю стабільного
законодавства, конституційних законів, кодексів, законів, що захищають
права власності та права інвесторів, їх несуперечливістю, простотою та
чіткістю, що передбачає наявність прямої дії і механізмів виконання, а
також ефективністю судової системи.
3. Економічні фактори характеризуються динамікою грошово-кредитної
сфери, банківської системи та інших складових інфраструктури економіки,
експортно-імпортних операцій, рівнем інфляції, стабільністю національної
валюти, станом внутрішнього ринку та його довгостроковим потенціалом,
рівнем ресурсної забезпеченості та інвестування, показниками фінансової
стабільності, наявністю вільних трудових ресурсів, рівнем їхньої
професійної кваліфікації та вартості та іншим.
4. Податкове оточення характеризується розподілом податкового тиску,
рівнем податкового навантаження, наявністю податкових стимулів до
інвестування.
5. Регуляторний вплив характеризується прозорістю та послідовністю
державної політики, здатністю досягати поставлених стратегічних цілей і
дотримуватися поточних зобов’язань, рівнем впливу на інвесторів з боку
органів державної влади різного рівня у вигляді вимог стосовно
реєстрації, ліцензування, сертифікації підприємницької діяльності тощо.
Макроекономічні та фінансові показники інвестицій є індикаторами
інвестиційного клімату. Статистичні дані по Україні дають можливість
підрахувати валові інвестиції та інвестиції в основний капітал, а також
окремо ведеться облік іноземних інвестицій наростаючим підсумком з 1994
року. На жаль, немає розрахунків інвестицій в інтелектуальний капітал, а
такого показника, як фінансові інвестиції, й узагалі не існує.
1.2. Аналіз інвестиційної політики України та довгострокові прогнози
фахівців.
Періодично Національний банк України робить та публікує розрахунки
платіжного балансу, в яких наводяться показники прямих та портфельних
інвестицій як індикаторів міждержавного руху капіталів. За методологією
НБУ, прямі інвестиції – це категорія міжнародної інвестиційної
діяльності, що передбачає встановлення довгострокових відносин між
прямим інвестором однієї країни та господарською одиницею – резидентом
іншої країни та має стійкий вплив на діяльність господарської одиниці
шляхом участі в її капіталі 1. Для відокремлення прямих інвестицій від
портфельних прийнятий 10% критерій володіння акціями. До числа
портфельних інвестицій входять операції з цінними паперами та борговими
зобов’язаннями у формі цінних паперів. Інші інвестиції охоплюють такі
категорії активів та зобов’язань: усі види кредитів – довгострокові
(гарантовані і негарантовані), короткострокові, торговельні, приріст
(зменшення) залишків валюти на кореспондентських рахунках та депозитах,
інші активи й зобов’язання.
Статистика малює таку динаміку інвестицій (табл. 1).
Таблиця 1. Основні показники інвестиційної діяльності в Україні
Показники 2001 рік 2002 рік 2003 рік 2004 рік 2005 рік
ВВП, млрд. грн. 93,4 102,6 130,4 170,1 201,9
Валові інвестиції, % до ВВП 21,5 20,7 17,4 19,7 20,2
Інвестиції в основний капітал (у фактичних цінах), млрд. грн. 12,4 14,0
17,5 23,6 32,6
Інвестиції в основний капітал, % до ВВП 13,3 13,6 13,4 13,9 16,1
Приріст прямих іноземних інвестицій в Україну, млн. дол. 625,4 747,1
471,1 593,2 531,2 (?)
Приріст (зменшення) прямих іноземних інвестицій з України, млн. дол.
30,1 -30,0 1,0 71,8 -12,8
Прямі інвестиції в Україну, за даними платіжного балансу, млн. дол. 623
743 496 595 792
Портфельні інвестиції у вітчизняні цінні папери за даними платіжного
балансу, млн. дол. 1605 49 -75 -197 -867
Інші інвестиції, за даними платіжного балансу, млн. дол. 319 -9 -814
-1318 529
Аналіз наведених даних дозволяє зробити такі висновки.
2001 рік був роком підйому інвестиційної активності, однак навіть
цьогорічний рівень валових інвестицій у відсотках до ВВП не наблизився
до оптимальної величини 25%, яка дозволяє забезпечити відтворення
основного капіталу та стабільне економічне зростання.
Фінансова криза 2002 року негативно вплинула на інвестиційний процес як
у реальному, так і в фінансовому секторі. У 2003 році всі показники
інвестицій суттєво знизилися.
Протягом двох останніх років спостерігалася відчутна активізація
інвестиційного процесу. Приріст інвестицій в основний капітал істотно
перевищував темпи зростання ВВП. У 2004 року він сягнув 6,5%, у 2005-му
– 17,2%. Як і в попередні роки, основним джерелом інвестицій в основний
капітал залишалися власні кошти підприємств (66,3%). За рахунок коштів
Державного бюджету освоєно 1,7 млрд. грн., або 6,4% від загального
обсягу інвестицій, місцевих бюджетів – 1,1 млрд. грн. (4,2% освоєних
обсягів). Незначна частка інвестицій в основний капітал освоєна за
рахунок кредитів банків та інших позик – 2,7% від усіх
капіталовкладень3.
З 2003 року спостерігається значне зростання прямих іноземних інвестицій
в Україну за наявності у світі загальної тенденції до зменшення експорту
капіталів. Однак усім зрозуміло, що інвестиції з Кіпру, Віргінських
островів, Ліхтенштейну, а також із певних регіонів США та Великобританії
є реінвестуванням вивезеного з України капіталу.
2005 рік характеризується втечею з України портфельних інвесторів, які
тільки в 2001 році вклали в українські цінні папери 1,6 млрд. дол., що
дорівнювало майже третині ВВП.
Оцінки експертів
23 травня 2005 року Український незалежний центр політичних досліджень
разом із Інститутом конкурентного суспільства за сприяння Центру
міжнародного приватного підприємництва (Сіре) здійснив у рамках проекту
Інформація для реформ фокус-групове дослідження на тему: «Інвестиційний
клімат в Україні: проблеми та перспективи розвитку». І хоча це
дослідження базувалося на аналізі припливу в Україну прямих іноземних
інвестицій протягом 2000 – 2005 років, його узагальнені висновки
зводяться до того, що:
протягом 2000 – 2005 років в Україні спостерігалося перманентне
погіршення інвестиційного клімату як комплексу умов для підприємницької
діяльності за одночасного зростання потреби в залученні капіталів для
компенсації дефіциту національного капіталу;
було відсутнє належне ринкове середовище, яке заохочувало б добросовісну
підприємницьку діяльність та унеможливлювало б застосування
спекулятивних схем;
недостатній інституціональний розвиток держави не дозволяв чітко стежити
за дотриманням чинного законодавства.
Політична обстановка. Політична система України після виборів 2006 року
стала нестабільною. Це пов’язано з об’єктивним поділом політичних сил,
представлених у парламенті, на пропрезидентські і антипрезидентські.
Такий хиткий баланс не дозволяє забезпечити формування стійкого уряду,
саме від якого залежить ефективна інвестиційна політика. А в таких
умовах поняття влада і опозиція втрачають сенс. Політичні конфлікти та
скандали створюють атмосферу невпевненості в завтрашньому дні, що вкрай
негативно впливає на поведінку індивідуальних, корпоративних та
інституціональних інвесторів. Низька довіра до влади загалом спонукає
національних інвесторів до приховування та вивезення капіталу, а
іноземних – схиляє до вибору країн із стабільною політичною обстановкою.
Приклад Китаю свідчить, що для іноземних інвесторів стабільність
важливіша за демократичність політичного режиму (чистий приплив
іноземних інвестицій у Китаї складає $40 млрд. щорічно, а їх обсяг на
душу населення дорівнює $230).
Прогноз. У разі розв’язання політичного конфлікту в парламенті на
користь пропрезидентських партій інвестиційний клімат покращиться, в
іншому випадку — погіршиться.
1.3. Нормативно-правове регулювання капітального інвестування.
Нестабільність законодавства пов’язана з частим внесенням змін до чинних
(Про внесення змін до Закону України «Про підприємства в Україні» №72/98
ВР від 4 лютого 1998) законів під тиском лобістських груп у парламенті
та уряді. Як не парадоксально, але в 2004 році законодавство було
стабільним, бо парламент не займався законотворчою діяльністю.
Стабільність же законодавства доконечно залежить від остаточного
ухвалення Цивільного кодексу (Закон України Про інвестиційну діяльність
від 18 вересня 1991 ). Для покращення інвестиційного клімату насамперед
потрібні закони, що випливають із Земельного кодексу; новий закон, який
стимулював би розвиток акціонерної форми власності та зростання вартості
акціонерного капіталу; вдосконалений закон про емісійні цінні папери та
фондовий ринок, котрий забезпечив би створення надійної системи
виконання угод та обліку прав власності на акції; ліквідація
необґрунтованого поділу акцій на випущені в документарній і
бездокументарній формах; функціонування одного центрального депозитарію
корпоративних цінних паперів; закон про реєстрацію прав власності на
нерухомість; закон про недержавне пенсійне забезпечення та інше.
Ефективна судова система неможлива без забезпечення фінансової основи
для її утримання та розвитку, бо інакше судді й надалі будуть приймати
ухвали залежно від платоспроможності сторін.
Прогноз. Більш високий фаховий рівень депутатів Верховної України V
скликання та ідеологічна незаангажованість більшості з них дають надію
на покращення інвестиційного клімат за рахунок стабілізації
законодавства.
Податкове оточення. Результатом податкової політики в Україні стала
неспроможність банківсько-кредитної системи акумулювати достатньо
високий інвестиційний потенціал домашніх господарств, а також низький
рівень капіталізації прибутків фірм через відсутність податкових
стимулів для його зростання. Пріоритетом податкової політики є
забезпечення поточних податкових надходжень до бюджетів (фіскальний
підхід), що негативно впливає на інвестиційний процес, мотиви і
поведінку національних та іноземних інвесторів. На жаль, немає підстав
вважати, що така податкова політика зміниться, хоча вона повинна
одночасно забезпечувати нинішні та майбутні податкові грошові потоки як
основу доходів державного бюджету (стимулюючий підхід). У проектах
законів України повинні бути інвестиційні стимули, має проводитись
оцінка їхнього впливу на покращення (погіршення) інвестиційного клімату.
До числа найважливіших із цього погляду законопроектів відносяться
зокрема Податковий кодекс, проекти законів про внесення змін до законів
України Про оподаткування прибутку підприємств, Про податок на доходи
фізичних осіб, Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності
суб’єктів малого підприємництва, Про єдиний соціальний податок тощо, а
також законопроекти, що передбачають надання чи скасування галузевих та
зональних податкових пільг.
Прогноз. У разі перемоги в податковій політиці фіскального підходу
інвестиційний клімат погіршиться, а в разі запровадження стимулюючого
підходу — покращиться.
Регуляторний вплив в Україні характеризується бюрократизмом та
корупцією, прийняттям актів, які вступають в силу негайно або мають
зворотну дію. Для інвестора надзвичайно важливо започаткувати
інвестиційний проект і не міняти бізнес-планів у зв’язку зі змінами
регуляторного впливу, бо в перший рік здійснення проекту гроші
вкладаються в надії одержати прибутки через кілька років. Корупція
підвищує вартість інвестицій, а бюрократизм стає для них бар’єром.
Економічна природа корупції полягає в зрощенні приватного капіталу та
бюрократичного апарату, а також у свідомо занижених ставках заробітної
плати рядових чиновників та мовчазній підтримці нелегального обігу
коштів. Інвестор натикається на додаткові ризики, які потрібно
страхувати зв’язками з державною та місцевою владою. Регуляторна
політика держави має бути націлена на ліквідацію економічної природи
корупції.
Прогноз. Якщо найближчими роками суттєвих змін у регуляторній політиці в
напрямку сприяння інвестиціям не відбудеться, інвестиційний клімат за
цим показником не покращиться.
Проте перспективи на покращення інвестиційного клімату в Україні
залежать не тільки від дій влади, але й від наполегливості потенційних
інвесторів у справлянні впливу на владу. Так чи інакше, але капітал має
здатність накопичуватись і вимагає вкладення. Рано чи пізно баланс
інтересів між владою і капіталом встановиться, і процес покращення
інвестиційного клімату набуде незворотного характеру.
Розділ 2. Оцінка та аналіз капітальних інвестицій.
2.1. Загальна характеристика та види інвестицій.
Перш ніж почати дослідження про капітальні інвестиції підприємствах,
варто з’ясувати, що ж таке інвестиції.
У найбільш загальній формі інвестиції являють собою вкладення вільних
коштів у різні форми фінансового й матеріального багатства. Власник
коштів, що безпосередньо інвестує (вкладає) їх у матеріальні або
фінансові об’єкти називається інвестором. Так, якщо людина або
підприємства вкладають свої кошти в ті або інші об’єкти, вони є
інвесторами.
Фізичні особи, що вкладають кошти в матеріальні або фінансові об’єкти,
називаються індивідуальними інвесторами. Якщо власники коштів, що
інвестуються є юридичні особи, то їх називають інституціональними
інвесторами.
Основними джерелами інвестицій є заощадження населення. Вони діляться на
наступні групи: поточні, на покупку товарів тривалого користування, на
непередбачені випадки й старість, інвестиційні заощадження.
Поточні заощадження утворяться в чинність того, що поточний доход
населення витрачається не відразу, а поступово. Такі заощадження
короткострокові за своїм характером і накопичуються, як правило, або в
готівці, або акумулюються населенням на поточних рахунках у банках.
Заощадження на покупку товарів тривалого користування утворяться в тих
випадках, коли вартість планованої закупівлі перевищує поточний доход
потенційного покупця, у зв’язку із чим покупець повинен нагромадити
необхідну суму зі свого доходу. Більшість заощаджень цього виду
накопичуються на ощадних рахунках у банківських установах протягом
тривалого часу.
Заощадження на непередбачений випадок і старість довгострокові за своїм
характером й їхнє використання припускає настання особливого випадку. На
строк, протягом якого заощадження накопичуються, вони можуть бути
вкладені в довгострокові фінансові активи, наприклад, акції й облігації.
Інвестиційні заощадження це особливий вид заощаджень, не призначений на
споживчі потреби. Головна їх ціль – інвестування в активи, що приносять
доход. Більшість інвестиційних заощаджень вкладається в різні види
цінних паперів, у тому числі акції.
Заощадження населення, за винятком призначених на поточне споживання, в
основному стають інвестиційними ресурсами, але по-різному. Інвестиційні
заощадження перетворюються в інвестиційні ресурси безпосередньо,
оскільки вони витрачаються на покупку цінних паперів – боргових
(облігації, казначейські зобов’язання) і інвестиційних (акції).
Заощадження на покупку товарів тривалого користування, на непередбачений
випадок і старість перетворюються в інвестиційні ресурси через
посередників, у якості яких виступають банки, страхові компанії,
пенсійні фонди.
Ризикові інвестиції: або венчурний капітал, – це термін, що
застосовується для позначення ризикованого капіталовкладення. Венчурний
капітал являє собою інвестиції у формі випуску нових акцій, вироблені в
нових сферах діяльності, пов’язаних з більшим ризиком. Венчурний капітал
інвестується в не зв’язані між собою проекти розраховуючи на швидку
окупність вкладених коштів. Капіталовкладення, як правило, здійснюються
шляхом придбання частини акцій підприємства-клієнта або надання йому
позичок, у тому числі із правом конверсії останніх в акції. Ризикове
вкладення капіталу обумовлене необхідністю фінансування дрібних
інноваційних фірм в областях нових технологій. Ризиковий капітал
сполучає в собі різні форми додатка капіталу: позичкового, акціонерного,
підприємницького. Він виступає посередником у засновництві стартових
наукомістких фірм, так званих венчурів.
За кордоном, як правило, створюються незалежні компанії ризикового
капіталу, які залучають кошти інших інвесторів і створюють фонд
венчурного капіталу. Цей фонд має форму партнерства, у якій
фірма-організатор виступає як головний партнер, вносить, як правило, 1%
капіталу, але несе повну відповідальність управління фондом. Зібравши
цільову суму, фірма венчурного капіталу закриває підписку на фонд,
перехід до його інвестування. Розмістивши один фонд, фірма звичайно
пропонує підписку на другий. В основному фірми управляють декількома
фондами, що перебувають на різних стадіях розвитку. Це дозволяє
існувати, по-перше, акумуляції фінансових ресурсів, по-друге, реалізації
основного принципу ризикового інвестування – дозволу й розподілу ризику.
Спеціалізуючись на фінансуванні проектів з високим ступенем
невизначеності результату, фірми венчурного капіталу надають інвестиції
не у формі позички, а в обмін на більшу частину акціонерного капіталу
створюваного венчура. Цим визначена й основна форма доходу на венчурний
капітал – засновницький прибуток, реалізований і засновниками стартових
компаній, і їхніми фондами-партнерами, що фінансують, лише через 5
років, коли акції венчура почнуть котуватися на фондовому ринку. Із
установленого періоду (звичайно 10 років) фонд розпускається. Акції
компаній, що вийшли на фондовий ринок, розподіляються між партнерами.
2.2. Аналіз та поняття капіталу.
Інвестиційний капітал – це кошти, вкладені на тривалий строк у
виробництво товарів, робіт або послуг для одержання прибутку.
Матеріальні активи: безпосередні інвестиції в матеріальні об’єкти
(земельні ділянки, засоби виробництва, устаткування, виробничі запаси).
Розрізняють наступні види матеріальних інвестицій:
Прямі інвестиції: являють собою вкладення в статутний капітал
господарюючого суб’єкта з метою отримання доходу й одержання прав на
участь у керуванні даним господарюючим суб’єктом.
Нетто-інвестиції: інвестиційні ресурси, що направляють на розширення
процесу виробництва у формі нового будівництва, розширення, технічного
переозброєння або реконструкції діючого підприємства. Джерелом
нетто-інвестицій є прибуток підприємства або позикові кошти (кредити
банків, емісія боргових цінних паперів).
Трансферні інвестиції: вкладення коштів у ті або інші об’єкти припускає
зміну власника вже існуючих цілісних майнових комплексів.
Фінансові активи: здійснюються у виробництві товарів, послуг або робіт.
Здійснюються в сферу виробництва прибавочної вартості як безпосередньо
власником коштів (у формі покупки акцій або інших цінних паперів, видачі
активного кредиту, частки в первісному капіталі іншого підприємства),
так і за допомогою посередників (банки, страхові компанії, інвестиційні
фонди, трасти).
Портфельні інвестиції: пов’язані з формування портфеля і являють собою
придбання цінних паперів й інших активів. Економісти використовують
концептуальне поняття для позначення сукупності активів, що становлять
багатство окремого індивіда. Портфель – сукупність зібраних воєдино
різних інвестиційних цінностей, служить інструментом для досягнення
конкретної інвестиційної мети вкладника. У портфель можуть входити цінні
папери одного типу (акції) або різні інвестиційні цінності (акції,
облігації, ощадні й депозитні сертифікати, страховий поліс й ін.).
Формуючи портфель, інвестор виходить зі своїх “портфельних міркувань”.
“Портфельні міркування” – це бажання власника коштів мати їх у такій
формі й у такому місці, щоб вони були безпечними, ліквідними й
високоприбутковими.
Принципами формування інвестиційного портфеля є безпека й прибутковість
вкладень, їхній ріст, ліквідність вкладень. Під безпекою розуміються
нечутливість інвестицій до потрясінь на ринку інвестиційного капіталу й
стабільність одержання доходу. Безпека звичайно досягається з втратою
частини прибутковості й росту вкладів. Нарощувати вкладення можуть
тільки власники акцій. Під ліквідністю будь-якого фінансового ресурсу
мається на увазі здатність його брати участь у негайному придбанні
товару (робіт, послуг). Так, готівка має більшу ліквідність, ніж
безготівка. Набір дрібних купюр має більшу ліквідність, ніж набір
великих купюр. Ліквідність інвестиційних цінностей – це їхня здатність
швидко й без втрат у ціні перетворюватися в готівку. Найбільш низькою
ліквідністю володіє нерухомість. Жодна з інвестиційних цінностей не має
всіх перерахованих вище властивостей. Тому необхідно досягти компромісу.
Якщо цінний папір надійний, то прибутковість буде низкою, тому що ті,
хто віддає перевагу надійності, будуть пропонувати високу ціну. Головна
мета при формуванні портфеля в досягненні найбільш оптимального
сполучення між ризиком і доходом для інвестора. Іншими словами, що
відповідає набір інвестиційних інструментів покликаний знизити ризик
втрат вкладника до мінімуму й одночасно збільшити його доход до
максимуму.
Методом зниження ризику серйозних втрат служить диверсифікованість
портфеля, тобто придбання певного числа різних цінних паперів. Ризик
знижується, коли капітал розподіляється між безліччю різних цінних
паперів. Диверсифікованість зменшує ризик за рахунок того, що можливі
невисокі доходи по одним цінним паперах будуть компенсуватися високими
доходами по інших паперах. Мінімізація ризику досягається за рахунок
включення в портфель цінних паперів широкого кола галузей, не пов’язаних
тісно між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їхньої
ділової активності. Оптимальна величина – від 8 до 20 різних видів
цінних паперів.
Розглядаючи питання про створення портфеля, інвестор повинен визначити
для себе параметри, якими він буде керуватися.
1. Вибрати оптимальний тип портфеля. У цьому випадку можливі два типи
портфеля:
а) портфель, орієнтований на переважне одержання доходу за рахунок
відсотків і дивідендів;
б) портфель, спрямований на переважний приріст курсової вартості
інвестиційних цінностей, що до нього входять.
2. Оцінити прийнятне для себе сполучення ризику й доходу портфеля й
відповідно визначити питому вагу портфеля цінних паперів з різними
рівнями ризику й доходу. Це завдання випливає із загального принципу, що
діє на фондовому ринку: чим більше високий потенційний ризик несе цінний
папір, тим більше високий потенційний доход він повинен мати, і,
навпаки, чим надійніше доход, тим нижче ставка доходу. Дане завдання
зважується на основі аналізу обігу цінних паперів на фондовому ринку: в
основному пропонуються для купівлі цінні папери відомих акціонерних
товариств, що мають гарні фінансові показники, зокрема розмір статутного
капіталу.
3. Визначити первісний склад портфеля. Залежно від інвестиційних цілей
вкладника можливе формування портфеля, що пропонує більший або менший
ризик. Виходячи із цього, інвестор може бути агресивним або
консервативним. Агресивний інвестор – інвестор, схильний до високого
ступеня ризику. У своїй інвестиційній діяльності він наголошує на
придбання акцій. Консервативний інвестор – інвестор, схильний до меншого
ступеня ризику.
4. Вибрати схему подальшого керування портфелем. При цьому можливі
наступні варіанти.
Перший варіант. Кожному виду цінного папера приділяється певна фіксована
вага в загальному кошику, що залишається постійним протягом останнього
часу. У зв’язку з тим, що на фондовому ринку відбуваються коливання
курсової вартості цінних паперів, необхідно періодично переглядати склад
портфеля таким чином, щоб зберегти обрані співвідношення різних
інвестиційних цінностей.
Другий варіант. Інвестор дотримується гнучкої шкали ваг цінних паперів у
загальному кошику. Спочатку портфель формується виходячи з певних
вагових співвідношень між цінностями. Надалі вони переглядаються залежно
від результатів аналізу фінансової ситуації на ринку й очікуваних змінах
кон’юнктури попиту.
За результатами аналізу приймається рішення про можливий продаж
якої-небудь інвестиційної цінності. Цінний папір, як правило,
продається, якщо:
він не приніс очікуваного доходу і немає надії на його ріст у
майбутньому;
він виконав покладену на неї функцію;
з’явилися більше ефективні шляхи використання фінансових коштів.
Нематеріальні активи: вкладення коштів у загальні умови процесу
відтворення:
Завоювання й зміцнення позицій фірми на ринку (проведення маркетингових
досліджень, реклама);
Реалізація інноваційної стратегії фірми;
Підвищення кваліфікації виробничого й управлінського персоналу;
2.3. Джерела капітальних інвестицій в основний капітал. Графік
інвестицій
Підприємства здійснюють інвестиції тоді, коли вони бачать перспективи
збільшення попиту на свою продукцію й хочуть розширити масштаби своєї
діяльності або ж коли вони прагнуть одержати перевагу за рахунок
впровадження більше ефективного з погляду економії витрат способу
виробництва даного товару.
За ринкових відносин важливе значення має вібір оптимальної структури
джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних
вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів. (Додаток
1.)
Інвестиції можуть бути пов’язані й з виробництвом зовсім нового товару.
IBM вкладає кошти в новий завод, де у виробництві комп’ютерів
використаються роботи, а «Фольксваген» будує новий автомобільний завод.
У кожному подібному випадку рішення про будівництво заводу або про
покупку машин й устаткування буде визначатися результатами розрахунку
майбутніх витрат і можливого прибутку. Фірма повинна зіставити вигоди
від експлуатації нового заводу або устаткування, тобто приріст прибутку,
з рівнем витрат на інвестиції. Однак оскільки доходи з’являться лише в
майбутньому, а витрати виникають відразу ж, тільки-но починається
будівництво заводу так або закуповується устаткування, фірма повинна
порівнювати величину майбутніх надходжень прибутку з поточними
витратами.
Отут і з’являється процентна ставка. Для фінансування своїх інвестицій
фірма сьогодні бере гроші в борг, і, отже, вона повинна бути впевнена в
тім, що інвестиції принесуть досить додаткового прибутку, щоб виплатити
суму кредиту плюс відсотки по ньому. Таким чином, прибутки повинні бути
істотно вище величини поточних витрат, щоб уможливити виплату відсотків
по позиці, за рахунок якої здійснюються ці інвестиції. Чим вище рівень
процентної ставки, що фірма повинна буде виплачувати, тим більше повинна
бути різниця між величиною майбутнього прибутку й рівнем поточних
інвестиційних витрат, для того щоб зробити проект прийнятним.
У будь-який час фірма має у своєму розпорядженні безліч готових до
здійснення інвестиційних проектів. Подібні проекти можуть включати
будівництво нових заводів, переустаткування телефонного зв’язку,
підвищення якості комп’ютерної системи або заміну зношених вантажних
візків. Однак при високому рівні процентної ставки лише невелика частина
цих проектів буде прибутковою, а при дуже низькій ставці відсотку
прибуткових проектів буде вже більшість, оскільки в цій ситуації немає
необхідності в значному перевищенні майбутніх прибутків над величиною
поточних інвестиційних витрат. Це означає, що високі процентні ставки
знижують зацікавленість фірм у здійсненні своїх інвестицій. І навпаки,
при низьких процентних ставках масштаби інвестування, здійснюваного
фірмами, ростуть.
Що б змінилося, якби для здійснення своїх інвестиційних проектів фірмам
не потрібно було позичати гроші? Могла б тоді мати значення величина
процентної ставки? Імовірно, так, оскільки фірми повинні прагнути
використати наявні в них кошти щонайкраще. І якщо фірма не вдається до
допомоги кредиту, то вона, ймовірно, уже має необхідні кошти для
здійснення даного інвестиційного проекту. Однак у цьому випадку фірма
повинна подивитися, чи не існує можливості одержати вищі доходи,
використовуючи ці гроші яким-небудь іншим способом, наприклад, купуючи
облігації або надаючи кредити іншим фірмам. Чим вище рівень процентної
ставки, тим більше привабливим буде для фірми надання своїх коштів у
кредит, а не вкладення їх безпосередньо у фабрику або інші власні
проекти. Таким чином, чим вище рівень процентної ставки, тим нижче
схильність фірми інвестувати у фізичний капітал незалежно від того,
повинна фірма займати для цього чи капітал ні.
Графік 1.
Крива інвестиційного попиту.
Тільки що описаний взаємозв’язок між інвестуванням і ставкою відсотка
представлений на графіку1 у формі кривої інвестиційного попиту I.
Графік інвестиційного попиту показує розмір інвестицій, що фірми згодні
здійснювати при кожному даному рівні процентної ставки.
Чим вище ставка відсотка, тим нижче бажаний рівень інвестиційних витрат.
Наприклад, при відсоткові ставці i0 рівень інвестицій дорівнює I0. Якщо
відсоткова ставка збільшується до рівня i’, усе менше проектів
залишаються прибутковими, і величина інвестиційних витрат скорочується
до I’ . При побудові кривої інвестицій ми приймаємо постійними такі
фактори, як:
1) очікування фірми із приводу майбутнього попиту на їхню продукцію;
2) технологія виробництва;
3) рівень зарплати, що фірми повинні виплачувати своїм працівникам;
Все сказане із приводу інвестицій фірм у нові заводи й устаткування є
також вірним і для інвестицій у житлове будівництво або запаси. При
значному прирості процентних ставок прибутку, які можуть бути отримані
від експлуатації нового будинку або сьогоднішнього збільшення товарних
запасів, не будуть достатні, щоб повернути суму позики плюс відсотки по
ній. Отже, чим вище ставка відсотка, тим менше інвестиційні вкладення в
житлове будівництво або запаси будуть здаватися прибутковими. Таким
чином, крива інвестиційного попиту на графіку 1 відображає попит на всі
види інвестиції. Вона побудована для деякого даного очікуваного рівня
прибутку від інвестицій.
2.4. Реальні та номінальні процентні ставки.
Між номінальною процентною ставкою, тобто процентною ставкою, вираженої
в певній сумі доларів, і реальною процентною ставкою є істотне
розходження.
Реальна процентна ставка – це виплачувана по позичці ставка відсотку, що
виражається в одиницях товарів. Вона визначається як номінальна
процентна ставка мінус рівень інфляції.
Розглянемо приклад, що показує різницю між реальними й номінальними
процентними ставками. Припустимо, що в 1980 р. ви позичили, 100 дол.
строком на один рік при номінальній процентній ставці 16. Це означає, що
в 1981 р. вам довелося сплатити кредиторові суму, рівну 116 дол.
Припустимо далі, що темпи інфляції протягом цього року склали 12%. Це
означає, що виплачені вами в 1981 р. 116 дол. насправді коштували тільки
103,57 (116 дол-/1,12) у доларах 1980 р. Інакше кажучи, з погляду
додаткової кількості товарів, які кредитор зміг купити на доход від
виданої їм позички, процентна ставка склала тільки 3,57. Таким чином,
реальна процентна ставка, що ви сплатили і яку одержав ваш кредитор,
рівнялася всього лише 3,57.
Звичайно величина реальної ставки відсотка визначається наступним
рівнянням:
Реальна номінальна темп
Процентна = процентна – інфляції
Ставка ставка
Рівняння дає лише приблизний результат. Так, наприклад, у тільки що
розглянутому прикладі ми повинні були б одержати реальну й процентну
ставку, рівну 4. Найпростіший спосіб усвідомити суть реальної процентної
ставки – це зрозуміти, що в умовах інфляції позичальники виплачують
вартість кредиту й відсотків доларами, які втратили свою купівельну
чинність у результаті інфляції. Показник реальної процентної ставки й
виражає те, що зниження вартості долара враховується при визначенні
відсотків за кредит.
Процентна ставка, що має значення при прийнятті інвестиційних рішень, є
реальна процентна ставка. Це відбувається тому, що реалізація
інвестиційного проекту приносить віддачу у формі товарів, вартість яких
повинна бути зіставлена з витратами на кредит. Однак якщо рівень цін є
постійним, тобто в економіці немає інфляції й, отже, номінальна й
реальна ставки рівні, то в цьому випадку рівень інвестицій обернено
пропорційний і номінальній процентній ставці.
2.5. Аналіз та поняття капіталу. Рух капіталу й капітальні фонди.
Позичковий відсоток.
Капітал – це ресурс тривалого користування, створюваний з метою
виробництва більшої кількості товарів і послуг. Фізичний капітал містить
у собі машини, будинки й споруди, засоби пересування, інструменти й
запаси (фонди) сировини й напівфабрикатів. Людський капітал складається
з навичок, наприклад, таких, як у практикуючих лікарів, сформованих для
надання різних медичних послуг.
Для створення капіталу необхідний час. Наприклад, будівництво нового
адміністративного будинку або розробка нового пасажирського літака
можуть зайняти кілька років. Під час створення нового капіталу фірмі
потрібні кошти для фінансування витрат виробництва капіталу. Вони
повинні витрачати ці кошти сьогодні розраховуючи на майбутні доходи,
обумовлені використанням капіталу для збільшення виробництва. Ті, хто
доставляють кошти для створення нового капіталу, відкладають у часі
можливість витратити ці кошти на поточні покупки. Аналогічно, той, хто
намагається одержати навички терапевта, повинен бути готів відкласти
одержання доходу й платити витрати за навчання протягом восьми років або
біля того, тобто стільки часу, скільки буде потрібно для одержання
медичного ступеня й професійної ліцензії. Суть рішення створити новий
капітал – у порівнянні витрат, пов’язаних з відмовою від частини доходів
для фінансування проекту по створенню капітальних активів, що буде
здійснюватися певний період часу, і доходів по закінченню цього строку.
Капітал містить у собі як інструменти, устаткування, засоби пересування,
будинки, сировина й запаси товарів я напівфабрикатів на різних стадіях
виробництва, так і доступні навички для продажу й знання, отримані за
допомогою утворення й досвіду. Послуги капіталу (використання капіталу)
виміряються як змінні питомі витрати капіталу. Питомі витрати капіталу –
це міра величини капіталу, затрачуваного в одиницю часу. У виробництві
послуги капіталу можуть бути обмірювані як число машинних годин на
місяць або як годинна плата за особливі навички такі, як медичні або
юридичні послуги. Капітал сам по собі, представляється у вигляді
фондів.
Фонди – це величина капіталу в цей момент часу. У будь-який момент часу
фірма має певну кількість устаткування й інших типів капіталу. Менеджери
фірми можуть варіювати рівень використання встаткування на місяць, але
дійсне (установлене, наявне) кількість устаткування і його ціна
фіксовані в цей момент. Ціль аналізу капіталу укладається в тім, щоб
зрозуміти, як створюються й змінюються фонди. Для того щоб зробити це,
необхідно досліджувати витрати, пов’язані зі створенням нового капіталу
й вигоди від цього.
Розділ 3. Розрахункова частина
Висновки
Інвестування – процес поповнення або додавання капітальних фондів. Це
приплив нового капіталу в даному році. Капітальні фонди «зношуються» у
виробництві. Запаси матеріалів і напівфабрикатів зменшуються й
використовуються під час виробничого процесу, а машини старіють фізично
або морально й повинні замінятися.
Підприємства провадять інвестиції, оскільки новий капітал дозволяє їм
збільшувати свої прибутки. При інвестуванні фірма повинна вирішити, чи
буде за певний обраний час збільшення прибутків, принесене інвестиціями,
більше вартості витрат. Альтернативною вартістю інвестування деякої
кількості доларів буде ринковий відсоток з капіталу, узятий по сумі
коштів, необхідних для придбання нового капіталу.
Більшість інвестицій, вироблених підприємствами – довгострокові. Типове
збільшення капіталу фірми буде тривати довгі роки. Корисний термін
служби капітальних активів – це число років, протягом яких вони будуть
приносити підприємству доходи або скорочувати витрати.
Плановані, реалізовані й здійснені інвестиції приймають форму
капітальних (інвестиційних) проектів.
Список літератури:
Конституція України.- К., 1996;
Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19.03.1996 р. №
93/96-ВР;
Про власність: Закон України від 26.03.91 р. №697-12 із змінами та
доповненнями;
Про підприємництво: Закон України від 26.02.91 №785-12;
Про підприємства в Україні: Закон України від 27.03.91 р. №888-12;
Про господарські товариства: Закон України від 19.09.91 р. №1577-12;
Про промислово-фінансові групи: Закон України від 21.11.1995 р.;
Про банкрутство: Закон України від 14.05.1992 р. №2344-12;
Про цінні папери і фондову біржу: Закон України від 18.06.1991 р.
№1202-12;
Про банки і банківську діяльність: Закон України від 1.02.1996 р.
№25/96-ВР;
Про систему оподаткування: Закон України від 19.04.97 р. №221/97-ВР;
Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 24.12.93 р.
№3813 зі змінами та доповненнями;
Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22.05.1997 р.
№283/97-ВР;
Про податок на додану вартість: Закон України від 3.04.1997 р.
№168/97-ВР;
Про порядок здійснення іноземними суб”єктами господарської діяльності
операцій з продукцією українського походження на території України без
вивезення її з митної території України: Постанова КМУ від 30.07.1996 р.
№853;
Про затвердження Положення про порядок залучення експертів до оцінки
майна, що перебуває у загальнодержавній власності, під час створення
підприємств з іноземними інвестиціями: Постанова КМУ від 20.07.96 р.
№813;
Про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій: Постанова КМУ від
7.08.96 р. №928;
Про створення Державного інноваційного фонду: Постанова КМУ від
18.02.1992 р. №77;
Дані державного комітету статистики. Розділ “Інвестиції” 1996-1999 рр.;
Барановський О.І. Інвестиційна безпека// Фінанси України.- 1998.- №9;
Белошапка В.А. Стратегическое управление: принципы и международная
практика// К.:КГЭУ ,1999
Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент.- К.: Итем ЛТД, 1995;
Гордань В.І. Інвестиційні ресурси та відтворення в Україні: поточні
проблеми/ Зб. наук. пр. Регіональна політика розвитку підприємництва в
Україні і проблеми інвестицій.- К.: Манускрипт, 1995;
Губський Б. В. Проблеми міжнародного інвестування в Україні.//Економіка
України.- 1998 – №1, с.22-28;
Губський Б.В.Інвестиційні процеси в глобальному середовищі.- К.: Наукова
думка,1998
Дэниелс Джон Д., Радеба Ли Х., Международный бизнес: внешняя среда и
деловые операции. Пер. с анг. – М.: Дело Лтд., 1994
Демиденко Л.М. Окремі питання податкового стимулювання в Україні
//Фінанси України. – 1998. – №9, с.127-130;
Довгань Л.П. Податки в інвестиційній діяльності акціонерних товариств//
Фінанси України.- 1999.- №1, с.126-129;
Дьяконова і.І. Теоретичні та економічні основи інвестиційної
діяльності.- Суми: Слобожанщина, 1998;
Збаразька Л.О. Удосконалення економічного стимулювання механізму
активізації інвестиційних процесів // Фінанси України. – 1997. – №11,
с.92-98;
Инвестиции в Украине (МВФ)/ Под ред С.И.Вакарина. – К.: “Конкорд”, 1996
Иностранные ивестиции в стратегиях структурных реформ и экономического
роста.//Посредник. – 1997. –29 мая, с.3;
Кузьмин В. Денежно-кредитное регулирование инвестиционной
сферы//Бизнес-информ.- 1999.- №1-2, с.65-67;
Ли Се Ун – Международный бизнес: стратегия и управление: М.: перевод с
анг. Наука ,1996
Маслюк В. Проблемы инвестиционной политики в Украине.// Бизнесинформ. –
1998, с.3-7;.
Мадиарова Д.М. Стратегия формирования внешеэкономической деятельности.
-Алматы: Экономика, 1999.
Мельник О.О. Інвестиційний клімат в Україні.//Фінанси України.- 1998. –
№8, с.61-65;
Михеев Ю. Стратегическое управление инвестированием// Банковские
технологии №4, 1998
Недашківський М. Сутність та основні поняття інвестиційного процесу//
Банківська справа.- 1998.- №6, с.55-58;
Омельянович Л.А., Філіпенко Т.В., Гладкова О.В. Сучасні проблеми і
перспективи інвестиційної діяльності в Україні // Фінанси України. –
1997. – №6, с.73-78;
Характеристика інвестиційного клімату в Україні та перспективи його
покращення. Сергій Москвін, президент Українського товариства фінансових
аналітикі Пріоритети N2, липень-серпень 2002 року
Додатки
Додаток 1
PAGE
PAGE 37
Довгострокові кредити комерційних банків
Кошти від емісії та реалізації цінних паперів
Активный кредит
Ценные бумаги
(портфельные инвестиции)
Доля (пай) в другом предприятии
Возмещение основных ср-в пр-ва
Нетто-инвестиции
Трансфертные инвестиции
Прямые
инвестиции
Общие условия пр-сса
воспроизв.
Социальные мероприятия
Материальные активы
Финансовые активы
Нематериальные активы
Рисковые инвестиции
Инвестиционный капитал
Кошти благодійних фондів
Кошти державних позабюджетних фондів
Кошти державного бюджету та місцевих бюджетів
Використання внутрішніх ресурсів у будівництві
Кошти від здавання власного майна підприємства в оренду,заставу
Кошти від продажу власного майна
Амортизаційні відрахування
Фонди нагромадження за рахунок прибутку
Кошти засновників підприємства
Залучені та позичені фінансові ресурси
Централізовані фінансові ресурси
Власні фінансові ресурси
Джерела фінансування капітальних вкладень
Инвестиционный капитал
И Н В Е С Т И Ц И И
Іноземні інвестиції
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
