Реферат на тему:
Інститути фінансового ринку
ПЛАН
Інститути фінансового ринку.
Фінансові інститути з помірним рівнем ризику
Список використаної літератури
1. Інститути фінансового ринку
На ринках діють суб’єкти ринку (продавці, посередники, покупці), які
беруть участь у торговельних операціях різнихспецифічних товарів
інструментів ринку. Характер (тактика) поведінки суб’єкта на ринку
залежить від мети, яку він поставивперед собою (стратегія).
Суб’єктами фінансового ринку є:
· фізичні особи;
· юридичні особи;
· фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і
повинні, виконуючи правила й вимоги банківського та інвестиційного
менеджменту, одержати дохід у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги
клієнтів, та мати норму прибутку, середню для цього виду діяльності.
Суб’єктами фінансового ринку можуть бути: практично кожний індивідуум як
фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності та
дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні
особи усіх форм власності.
Суб’єкти фінансового ринку класифікуються за формою та функціями.
За формою:
· господарюючі суб’єкти;
· домашні господарства;
· держава;
· місцеві органи влади.
За функціями:
· емітенти;
· Інвестори;
· інституційні інвестори;
· фінансові посередники;
· інститути інфраструктури ринку тощо.
Юридичні особи усіх форм власності як суб’єкти фінансового ринку
З урахуванням принципових форм укладання угод на фінансовому ринку, його
суб’єктів можна поділити на три групи.
1. Позичальники (покупці фінансових активів);
2. Інвестори-кредитори (продавці фінансових активів);
3. Фінансові посередники.
Позичальники – фізичні і юридичні особи, що залучають вільні грошові
кошти кредиторів на розвиток бізнесу або інші цілі.
Позичальники – це боржники (дебітори) перед інвесторами (кредиторами).
Інвестори – фізичні і юридичні особи України або іноземні.
Інвестори – це кредитори, які надають тимчасово вільні грошові кошти на
фінансові ринки.
Фінансові посередники – приймають на себе ризик неповернення коштів і
виконують страхову функцію.
Фінансові посередники є водночас інститутами інфраструктури фінансового
ринку.
Стан інститутів ринкової інфраструктури неоднорідний як з кількісної,
так і з якісної точок зору. Зміст ринкової інфраструктури не може бути
зведений до сукупності лише інституціональних елементів.
У сучасній ринковій інфраструктурі прийнято виділяти інформаційний
елемент. Це інформаційні мережі та потоки, асоціації чи добровільні
об’єднання, що представляють інтереси інших інститутів “знизу”
(наприклад, Асоціація українських банків). А також інститути, що
забезпечують зворотний зв’язок між суб’єктами ринкових відносин
(наприклад, засоби масової інформації).
Під законодавчим елементом інфраструктури розуміють відповідну частину
господарського законодавства, що регламентує як діяльність інститутів
ринкової інфраструктури, так і поведінку суб’єктів ринкових відносин.
Власне, він задає “правила гри” в ринковій економіці.
Соціальний елемент відображає рівень ринкового мислення (менталітет)
населення і його готовність дотримуватись правил і закономірностей
функціонування ринку. Саме ці елементи визначають цілісність і
завершеність як ринкової інфраструктури в цілому, так і окремих її
елементів.
З огляду на викладене, механізм, що здійснює переміщення потоків
грошових фондів від населення до виробництва створюється завдяки
розвитку інфраструктурифінансового ринку. Автор розглядає інфраструктуру
фінансового ринку в декількох контекстах. По-перше, фінансовий ринок та
його інфраструктуру як певну автономну систему. Але з припущенням, що
його автономність не абсолютна, тому що в реальному житті фінансовий
ринок не існує ізольовано від всієї економіки. По-друге, розрізняє
глобальну (на національному, світовому, міжнародному рівні) і локальну
інфраструктуруфінансового ринку на рівні окремих регіонів (всередині
країни або групи країн) та територіально-адміністративних утворень. Як
суб’єкти фінансового ринку інститут його інфраструктури,що в умовах
ринкової економіки носять обслуговуючий характер щодо фінансового ринку
і забезпечують його нормальне функціонування як на мікро-, так і на
макроструктурних економічних рівнях, відображають внутрішній і зовнішній
попит га пропозицію фінансових активів у рамках централізованої
саморегулюючої системи глобальних та локальних фінансових ринків.
У сучасних умовах до інститутів інфраструктури фінансового ринку
включають наступні структурні утворення: фондові та валютні біржі,
комерційні банки, брокерські компанії, інвестиційних дилерів та
андеррайтерів, системи міжбіржових і міжброкерських (міждилерських)
зв’язків, інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії,
інвестиційні управляючі, фінансово-промислові групи або фінансові
холдингові компанії, фінансові будинки або фінансові супермаркети,
страхові компанії, пенсійні фонди, національну депозитарну систему,
реєстраторів цінних паперів, інформаційно-консультативні центри,
розрахунково-клірингові установи та інші кредитно-фінансові й
інвестиційні інститути.
2. Фінансові інструменти з помірним рівнем ризику
Фінансові інструменти – різноманітні види ринкового фінансового
продукту, зокрема: цінні папери, грошові зобов’язання, валюта, ф’ючерси,
опціони, депозитні свідоцтва, кредитні договори, страхові поліси тощо.
Перш ніж розкривати особливості фінансових інструментів з помірним
рівнем ризику потрібно коротко розктити суть ризику на фінансових
ринках, визначити, які з них підпадають під помірний рівень ризику.
Отже, фінансові ризики – це ризики втрати або отриманні доходів. Вони
визначаються як макроекономічними, так і мікроекономічними факторами та
умовами. Макроекономічні фактори обумовлені зміною політичної та
загальноекономічної ситуації. Мікроекономічні фактори пов’язані із
комерційними та господарськими умовами діяльності окремих фірм, з рівнем
менеджменту, діловою активністю фірми.
Ризики виникають в зв’язку із рухом фінансових потоків і проявляються на
фінансових ринках у наступних видах: процентний ризик, валютний,
кредитний, інвестиційний, бізнес-ризик.
Процентний ризик виникає через коливання процентної ставки. З
процентними ризиками зустрічаються банки, страхові інвестиційні
компанії, а також суб’єкти господарювання, які позичають кошти або
вкладають їх в активи, які приносять проценти.
Валютний ризик – це ризик отримання збитків внаслідок несприятливих
короткострокових та довгострокових коливань курсів валют на фінансових
ринках.
Кредитний ризик – це ймовірність того, що сторони контракту не зможуть
виконати зобов’язання як в цілому, так і по окремим позиціям.
Бізнес-ризик – це здатність підприємства підтримувати рівень доходу на
вкладений капітал.
Інвестиційний ризик – це ризик втрати інвестованого капіталу та
очікуваного доходу.
Величина ризику або степінь ризику вимірюється двома критеріями середнє
очікуване значення та коливання (змінність) можливого результату.
Основними способами зниження степеня фінансового ризику є
диверсифікація, лімітування, здобуття додаткової інформації, створення
резервів, страхування та ін.
Хеджування – мінімізація цінового ризику за позицією «спот» через
відкриття протилежної строкової чи опціонної позиції за тим самим
фінансовим інструментом з наступним її заліком.
Основні характеристики акцій
Ринок капіталів – це ринок, на якому купуються та продаються
довгострокові боргові зобов’язання та акції, які не мають визначеного
терміну погашення.
Під акцією слід розуміти цінний папір, який випускає акціонерне
товариство при його створенні (заснуванні), при перетворенні
підприємства чи організації в акціонернетовариство, при об’єднанні двох
або кількох акціонерних товариств, а також для мобілізації грошових
коштів при збільшенні існуючого статутного капіталу.
Тому акція є свідоцтвом про внесення певної долі в статутний капітал
акціонерного товариства. В Законі України “Про цінні папери та фондову
біржу” дається наступне визначення:
Акція – цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує
дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує
членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним,
дає право його власникові на одержання частини прибутку в вигляді
дивіденду, а також на участь в розподілі майна при ліквідації
акціонерного товариства”.
Акція може випускатись як в документарній, так і в бездокументарній
формах – у вигляді відповідних записів на рахунках. При документарній
формі випуску акцій можлива їх зміна сертифікатом, який є свідоцтвом про
володіння вказаною в ньому особою певною кількістю акцій. При повній
оплаті акцій акціонер отримує один сертифікат на всю кількість придбаних
ним акцій.
В залежності від порядку володіння акції можуть бути іменними і
напред’явника.В зв’язку з тим, що акціонерні товариства можуть бути
закритими та відкритими, слід відрізняти акції, що випускаються ними, їх
відмінність полягає в тому, що акції відкритих акціонерних
товариствможуть продаватись їх власниками без згоди інших акціонерів
цього товариства. При реалізації акції закритого акціонерного товариства
необхідно враховувати, що його акціонери мають переважне право на їх
придбання. Крім того, акції закритих акціонерних товариствможуть
випускатись лише в формі закритої підписки, і не можуть бути
запропонованими для придбання необмеженому колу осіб. Відкрите
акціонерне товариство може проводити як відкриту, так і закриту
підписку.
В залежності від величини прав акції прийнято ділити на звичайні
тапривілейовані(приференційні). Згідно Закону України “Про господарські
товариства”, номінальна вартість акцій не повинна перевищувати 10%
статутного фонду товариства. Власник звичайної акції має права, що
надаються акціями, в повному обсязі. Привілейована акція не дає права
голосу на загальних зборах акціонерів, а привілеї власника такої акції
полягають в тому, що в статуті повинні бути визначені розмір дивіденду
та сума, що виплачується при ліквідації товариства(ліквідаційна
вартість), що визначається в фіксованій грошовій сумі чи в відсотках до
номінальної вартості привілейованих акцій.
Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість
акцій.
Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного
товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу –
“акція”, її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну
вартість, ім’я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду
акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій,
що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління
акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку
акціонерного товариства.
До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів.
Купон на виплату дивідендів повинен містити такі основні дані:
порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції,
по якій виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і
рік виплати дивідендів. Права, що надаються власнику акцій.
Власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства
(дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника
привілейованої акції), а також інші права, передбачені цим Законом,
іншими законодавчими актами України, а також статутом акціонерного
товариства.
Акція є неподільною. У разі коли одна і та ж акція належить кільком
особам, усі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати
свої права через одного з них або через спільного представника.
Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його
статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у
разі перетворення його в акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій
можливий у тому разі, коли попередні випуски акцій були зареєстровані і
всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче
номінальної.
Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов’язаних з
господарською діяльністю акціонерного товариства.
Облігація – це цінний папір, що свідчить про відношення позики між її
власником (кредитором) і особою, що її випустила (позичальником).
Діюче законодавство України визначає облігацію як “емісійний цінний
папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує
зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу
в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого продукту, якщо інше
не передбачено умовами випуску”.
Облігації є основним інструментом мобілізації коштів урядами, державними
органами та муніципалітетами. До організації та розміщення облігаційних
займів звертаються і компанії, коли у них виникає потреба в додаткових
фінансових коштах. Випуск облігацій приваблює компанію-емітента
можливістю мобілізації додаткових ресурсів без загрози втручання їх
власників-кредиторів в фінансово-господарську діяльність. Однак
облігаційні займи слід розглядати як доповнення до позичкових коштів,
отриманих у вигляді банківського кредиту. Навіть в країнах з розвинутим
фондовим ринком через випуск облігацій компанії покривають лише частину
потреби в позичкових коштах. Оскільки облігаційний займ виражає
відносини зворотного руху позиченої вартості, то він за своєю суттю та
призначенням подібний до банківської позики. В зв’язку з цим в багатьох
країнах існують вимоги щодо платоспроможності та фінансової стійкості
компаній, що планують здійснити емісію облігацій. В українському
законодавстві такою вимогою є обмеження випуску облігацій величиною 25%
від розміру статутного фонду і лише після повної оплати всіх випущених
акцій.
Оскільки існує велика різноманітність облігацій, класифікацію їх видів
потрібно здійснювати по ряду ознак.
1. В залежності від емітента:
– державні;
– місцевих органів влади;
– корпорацій (підприємств)
– іноземні.
2. В залежності від строків, на які випускається займ:
2.1. Облігації з фіксованою датою погашення:
– короткострокові;
– середньострокові;
– довгострокові.
2.2. Облігації без фіксованого строку погашення:
– безстрокові;
– відзивні – можуть бути відкликані емітентом до закінчення строку і
погашенні в залежності від умов випуску по номіналу або з премією;
– з правом погашення – надають можливість інвестору на повернення
облігації до настання строку погашення і отримання за неї номінальної
вартості;
– пролонгаційні – дають право інвестору продовжити строк погашення і
продовжувати отримувати відсотки на протязі цього строку;
– відстрочені – дають право емітенту на відстрочку погашення.
3. В залежності від порядку володіння:
– іменні – права володіння якими підтверджуються внесенням ім’я власника
в текст облігації та книгу реєстрації, яку веде емітент;
– на пред’явника – права володіння підтверджуються простим пред’явленням
облігації.
4. За метою облігаційного займу:
– звичайні – випускаються для рефінансування наявної заборгованості
емітента чи для залучення ресурсів для фінансування операційної
діяльності;
– цільові – кошти від продажу яких спрямовуються на фінансування
конкретних інвестиційних проектів.
5. По формі відшкодування боргу:
– в грошовій формі;
– в натуральній формі.
6. За методом погашення номіналу:
– разовим платежем;
– розподіл погашення в часі – коли за певний проміжок часу погашається
певна частина номіналу або фіксованої долі загальної кількості облігацій
(лотерейні або тиражні займи).
7. За видами виплат по облігаційному займу:
– лише відсоткові виплати – по даним облігаціям капітал не повертається,
точніше емітент вказує на можливість їх викупу, проте не пов’язує себе
конкретним строком;
– з нульовим доходом – повертається капітал по номінальній вартості,
проте відсотки не виплачуються;
– сукупний дохід – відсотки не виплачуються до моменту погашення; до
таких облігацій можна віднести ощадні сертифікати типу Е, що
випускаються в США;
– плаваючий відсотковий дохід – капітал повертається за номінальною
відсотковою вартістю, а виплата відсотків не гарантується і знаходиться
в прямій залежності від результатів діяльності компанії-емітента; такі
облігації ще називають реорганізаційними, так як вони випускаються
найчастіше компаніями, яким загрожує банкрутство;
– періодичний фіксований дохід – дають право власникам на отримання
періодичного фіксованого доходу і номінальної вартості облігації при
погашенні; цей вид облігації є найбільш поширеним в даний час в усіх
країнах.
8. За способом виплати купонного доходу (для облігацій, виплата
відсотків по яким здійснюється у вигляді купона – відрізного талону з
вказаною на ньому цифрою купонної ставки):
– з фіксованою купонною ставкою;
– з плаваючою купонною ставкою – коли купонна ставка залежить від рівня
позичкового відсотка;
– індексовані – облігації з рівномірно зростаючою купонною ставкою по
рокам займу; як правило, емітуються в умовах інфляції;
– з нульовим купоном (дисконтні облігації) – ринкова ціна по ним
встановлюється нижче номінальної, тобто передбачає знижку (дисконт);
дохід виплачується в момент погашення по номінальній вартості і являє
собою різницю між номінальною та ринковим цінам;
– з оплатою за вибором – власник має право отримати доход як у вигляді
купонного доходу, так і облігаціями нового випуску;
9 . За характером обігу:
– неконвертовані;
– конвертовані – надають їх власнику право обміну на акції (прості чи
привілейовані)
Важливе значення для власників конвертованих облігацій мають
конверсійний коефіцієнт та конверсійна ціна. Конверсійний коефіцієнт
показує, яку кількість акцій можна отримати в обмін на таку облігацію.
Конверсійній коефіцієнт означає, що при конверсії одної облігації можна
отримати 10 акцій. Конверсійна ціна – це співвідношення номінальної ціни
облігації (наприклад, 1000 грн.) до конверсійного коефіцієнту ( 10) і в
даному випадку дорівнює 100 грн.
10. В залежності від забезпечення:
10.1. Незабезпечені заставою:
10.1.1. Бланкові облігації – вони підкріплюються “добросовісністю”
компанії емітента, тобто обіцянкою виплатити в строк заборгованість по
облігаційному займу;
10.1.2. Облігації під конкретний вид доходу – по цим облігаціям емітент
зобов’язується виплачувати заборгованість за рахунок чітко визначеного
джерела надходжень;
10.1.3. Облігації під конкретній інвестиційний проект,
10.1.4. Гарантовані облігації – це забезпечені заставою, але виконання
зобов’язань по займу гарантується не компанією-емітентом, а іншими
компаніями. Частіше всього гарантом є більш сильна з економічної точки
зору компанія, що робить дані облігації більш надійними;
10.1.5. Облігації з розподіленою відповідальністю – зобов’язання по
даному займу або розподіляються між кількома компаніями, включаючи
емітента, або повністю приймаються на себе іншими компаніями;
10.1.6. Застраховані облігації – компанія-емітент страхує облігаційний
займ в приватній страховій компанії на випадок виникнення будь-яких
труднощів в виконанні зобов’язань по займу;
10.2.Забезпечені заставою:
10.2.1. Забезпечені фізичними активами :
– облігації під першу заставу;
– другозаставні облігації;
Претензії по облігаціям під другу заставу розглядаються після
розрахунків з власниками облігацій під першу заставу, але до розрахунків
з іншими інвесторами.
10.2.2. Облігації з заставою фондових активів – забезпечуються цінними
паперами, що знаходяться у власності емітента, але іншої компанії (не
емітента);
10.2.3. Облігації з заставою пула іпотек — такі облігації випускаються
кредитом, на зберіганні у якого знаходиться пул іпотек під видані ним
кредити під нерухомість.
Надходження платежів по цим кредитам є джерелом погашення та виплати
процентів по облігаційному займу, забезпеченому пулом іпотек.
11. В залежності від захищеності вкладень інвесторів:
– з інвестиційними якостями – випускаються надійними компаніями або
мають достатнє забезпечення;
– макулатурні облігації – носять спекулятивний характер, вкладення в
такі облігації завжди пов’язане з високим ризиком.
Список використаної літератури
Ван Хорн Дж. К. Основи управління фінансами: Пер.з англ../ Гол.ред
Я.В.Соколов. – М.: Фінанси та статистика, 1997.- 800с.:іл..- (серія
бухгалтерської звітності та аудиту).
Иванов В.М. Финансовый рынок: Конспект лекций: – К.: МАУП, 1999. -112с.
Лизолетт Сурен Валютные операции. Основи теории й практика. Пер. с нем.
– М.: Дело, 1998. -176с.
Мельник В.А. Ринок цінних паперів. К.: А.Л.Д., ВІРА – Р, 1998. – 560 с.
Рынок ценных бумаг. Теория й практика. Калина А.В., Корнеев В.В., Кощеев
А.А. Учебное пособие. – К.: МАУП, 1997 – 214 с.с.
Фредерік С. Мишкін Економіка грошей, банківської справи і фінансових
ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, Г.Стеблій, А.Стасишин. – К.: Основи,
1998. – 963 с.
Ходаківська В.П., Бєляєв В.В. Ринок фінансових послуг: теорія і
практика. Навчальний посібник.- Київ.: ЦУП, 2002.-616 с.
Ющенко В.А., Міщенко В.І. Управління валютними ризиками. Навчальний
посібник. – К.: КОО т-ва “Знання”, 1998. – 443 с.
PAGE
PAGE 15
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
