Реферат на тему
Інфраструктура ринку фінансових послуг
План
1 Інфраструктура ринку державних та муніципальних боргових обов’язань
2 Проблеми та напрями вдосконалення інфраструктури ринку цінних паперів
в Україні
3 Інфраструктура страхового ринку
Література
1 Інфраструктура ринку державних та муніципальних боргових обов’язань
В Україні функціонує створена Національним банком автоматизована система
комплексного обслуговування суб’єктів ринку державних цінних паперів,
яка об’єднує:
Міністерство фінансів (емітент);
Національний банк (агент із розміщення);
комерційні банки (зберігачі);
біржові торговельні майданчики;
Державне казначейство (платіжний агент уряду).
Програмними засобами забезпечується проведення аукціону з первинного
розміщення, біржових торгів, виконання біржових і позабіржових угод,
організація грошового клірингу та перерахування коштів при сплаті
доходів і погашенні. Схема побудови системи така: розробляється робоче
місце, яке встановлюється в головному офісі комерційного банку (АРМ-КБ),
і програмне забезпечення як функціональна основа роботи аукціонного
комітету, депозитарію, торговельного майданчика тощо. Комерційний банк
виконує всі операції безпосередньо у своєму офісі, користуючись
електронною поштою НБУ. Ядром цієї системи є електронний депозитарій,
який, крім розміщення та зберігання цінних паперів, обслуговує угоди,
надає послуги щодо клірингу, розрахунків та ведення операцій на
вторинному ринку, формування розрахункових документів для виплати
прибутку, побудови аналітичних викладок тощо.
Депозитарій працює за принципами, дуже близькими до передбачених Законом
України «Про Національну депозитарну систему та особливості обігу цінних
паперів в Україні» для корпоративних та інших цінних паперів. Ця система
тісно пов’язана із системою грошових розрахунків за ОВДП між Державним
казначейством та комерційними банками.
Для комплексного вирішення актуальних та перспективних завдань
автоматизації інфраструктури ринку ДЦП та створення Депозитарію
Національного банку України з усіма його складовими НБУ при сприянні
агенції США з міжнародного розвитку (USAID) придбав потужну ЕОМ класу
«сервер» ASVR 4100 фірми Digital Eguipment, технічні та програмні засоби
адміністрування, відновлюваності та резервування даних. Із підключенням
суб’єктів ринку ДЦП до каналів обміну інформацією згідно з протоколом
ТСР/ ІР можна оптимально перереєстровувати права власності, будувати
аналітичні та довідкові форми у реальному масштабі часу.
Електронна пошта НБУ об’єднує понад 1800 поштових вузлів, що працюють в
усіх філіях комерційних банків. У серпні 1998 року введено в промислову
експлуатацію телекомунікаційну мережу обміну інформацією в реальному
часі. Абонентам надають послуги голосового зв’язку та передачі даних. Це
є основою on-line-мережі НБУ.
Потреба у комунікаційних мережах, які об’єднували б реєстраторів,
депозитаріїв та зберігачів, диктує необхідність електронної
перереєстрації прав власників. Учасники цієї системи повинні бути
зв’язані між собою жорсткими договірними відносинами.
На сьогодні первинний ринок ОВДП не має офіційних дилерів, і комерційні
банки – це єдині установи, які можуть брати участь в аукціонах, за
допомогою яких відбувається розміщення ОВДП. Саме тому є велика потреба
у створенні інституту офіційних дилерів державних цінних паперів. Цілком
природним буде виконання функцій офіційних дилерів найбільшими
комерційними банками і, насамперед, колишніми державними.
Рис.1. Структура доходів відділу щодо роботи з цінними паперами
черкаської філії КБ «Приватбанк»
Інвесторів перестали цікавити не лише акції, а й державні цінні папери.
ОВДП тепер менш популярні, ніж корпоративні цінні папери.
Роздробленість та децентралізація даних, різнорідність інструментальних
засобів програмного забезпечення, відсутність промислових технологій
архівування, відновлення та резервування – усе це гальмує вирішення як
актуальних, так і перспективних завдань інформаційного забезпечення
суб’єктів ринку цінних паперів.
У зв’язку зі вступом України до світових фінансових інститутів для
забезпечення виконання операцій з українськими урядовими та
муніципальними облігаціями в міжнародних торговельних та депозитарних
системах необхідно організувати обмін повідомленнями щодо операцій із
цінними паперами згідно з вимогами стандартів ISO та S.W.I.F.T.
Муніципальні облігації, відповідно до світового досвіду, влаштовують і
місцевих мешканців, й інвесторів, і муніципалітети, і державний бюджет.
Їхній низький номінал дає змогу позбутися ефекту перерозподілу доходів
на користь більш заможної частини суспільства, що має місце у випадку з
ОВДП. Регіональна ринкова інфраструктура, що забезпечує механізм випуску
і функціонування місцевих облігацій на сучасному етапі, в принципі
відсутня, але в деяких регіонах є вже певний досвід. Перший
муніципальний займ на Україні був здійснений у 1995 році у
Дніпропетровську. В Україні муніципальні позики вже здійснено в
Черкасах, Харкові, Херсоні, Луганську, Дніпропетровську, Львові та Києві
(у тому числі і районах області).
Особливість багатьох випусків МЦП на Україні полягає в тому, що їх
первинне розміщення розтягнуте і здійснюється не цілком. Основними
причинами слабкого розвитку цього сегмента фінансового ринку в Україні є
такі: відсутність продуманих стратегій розвитку регіонів; значні розміри
субсидій, що надаються центральним урядом; інфляція і висока вартість
позик; недостатній досвід у справі фінансування місцевих видатків за
рахунок випуску облігацій; небажання місцевих властей брати на себе
ризик невиконання своїх зобов’язань. Ринок МЦП відрізняється також
слабким інформаційним забезпеченням, відсутністю рейтингу цих фінансових
інструментів та відсутністю відпрацьованої нормативної бази в сфері
проведення місцевих позик. Крім того, відсутні локальні депозитарії або
депозитарно-клірингові центри.
Використання цього способу залучення коштів є і буде поширюватись, але
при умові фінансового обґрунтування ефективності їх використання;
створення відповідної чотирьохелементної інфраструктури; свідомого
вибору реальних проектів; урахування ризиків, що пов’язані з можливими
змінами місцевого, державного і світового масштабу. Щоб зробити
облігації внутрішньої місцевої позики (ОВМП) привабливими для інвесторів
(насамперед, для комерційних банків), за облігаціями повинен
встановлюватись досить високий рівень дохідності або введене пільгове
оподаткування на прибутки.
2. Проблеми та напрями вдосконалення інфраструктури ринку цінних паперів
в Україні
Перерозподіл прав власності без грошей, без готівки не дає можливості
розпочати виробничий процес. Цю проблему, відповідно до світового
досвіду, можна розв’язати через механізм ринку цінних паперів. Змінити
ситуацію та кардинально вплинути на подальший розвиток інфраструктури
українського ринку цінних паперів можуть тільки рішення регуляторів
ринку, спрямовані на подальшу розбудову Національної депозитарної
системи та наповнення її фінансовими активами; зменшення значення
реєстраторів для депозитарної системи, передача їх функцій зберігачам
цінних паперів; створення розрахунково-клірингових центрів або банків
для забезпечення принципу «поставка проти оплати»; централізація
вторинних торгів та первинного розміщення емісійних паперів на фондових
біржах або організаційно оформленому позабіржовому ринку, надання
статусу офіційного центру укладання угод із цінними паперами одній із
фондових бірж.
Для покращання ситуації на ринку цінних паперів України доцільною була б
розробка нових економічно важливих засад подальшого розвитку, а саме:
– у зв’язку з тим, що реанімація фондового ринку України нині цілком
залежить від подій на міжнародних фінансових ринках, важливо, щоб
вітчизняна економіка подавала хоч якісь надії на одужання;
– стратегія подальшого розвитку ринку корпоративних цінних паперів
повинна бути скоригована у напрямі органічної прив’язки цілей
відтворення та структурної перебудови економіки з продуманим розвитком
фондового обігу цінних паперів;
– збільшення кількості цінних паперів, що котируються на УФБ, розширення
послуг біржі;– вдосконалення торговельної системи УФБ шляхом
модернізації існуючих та впровадження нових систем торгів;
– створення ефективної системи правового захисту інвесторів:
сертифікація проспекту емісії; метод «ice-cro», тобто «заморожування»
цінних паперів (блокування) або виручки від їх продажу/виплати до
настання певної події чи виконання певної умови; заборона продажу акцій
засновникам у період становлення компанії; гарантія права інвесторів на
денонсацію договору купівлі-продажу цінних паперів нового випуску в разі
надання неадекватної або неточної інформації тощо;
– проблеми запобігання нечесної конкуренції окремих суб’єктів ринку
цінних паперів (як і інші проблеми), поряд із державними органами
регулювання, повинні вирішувати різноманітні самоврядні асоціації
професійних учасників ринку цінних паперів.
3. Інфраструктура страхового ринку
Значну роль у перерозподілі грошових коштів на фінансовому ринку України
покликані відігравати у майбутньому страхові компанії та організації, що
належать до найбільше значних інституціональних інвесторів. У сукупності
вони утворюють страховий ринок країни. Макроекономічний аналіз свідчить,
що Україна до 2000 року матиме високі темпи розвитку такого виду
фінансово-економічної діяльності, як страхування. З його допомогою, як
переконує світовий досвід, можна успішно вирішувати проблеми соціального
розвитку.
Процес становлення інфраструктури страхового ринку на сучасному етапі
відбувається нерівно. Поряд зі становленням і зміцненням одних страхових
компаній спостерігається розпад, банкрутство чи відкликання ліцензії у
інших.
На 1.12.97 в Україні нараховувалось 212 страхових організацій. За
кількістю страхових компаній регіони України можна умовно поділити
(табл. 10.3) на чотири райони.
Лідерами серед регіонів за сумою зібраних платежів за всіма видами
страхування (крім страхування життя) є страхові організації,
зареєстровані у м. Києві та Київській області (61 %), Донецькій (9,6 %),
Дніпропетровській ( 6,7 %) та Одеській (5,1 %) областях. Серед страхових
організацій лідируюче положення стабільно займають НАСК «Оранта», ВАТ
УСК «Гарант-авто» (Київ), УАСК «АСКА» (Донецьк). Із страхування життя 71
% страхових платежів зібрано одним страховиком – АТЗТ «Інто» (Одеса)
[78]. У сфері вітчизняного страхування переважають компанії з відносно
невеликими можливостями щодо прийняття ризиків. Така тенденція гальмує
збільшення масштабів надання відповідних послуг, що знижує довіру
клієнтів до страхувальників.
Таблиця1
Відставання рівня страхування від світових стандартів перешкоджає
активному залученню в економіку регіонів іноземних інвестицій, які могли
б бути дуже вигідними для інвестиційно привабливих областей.
Удосконалення інфраструктури страхового ринку вимагають, перш за все, ті
області, що мають найменшу питому частку на страховому ринку:
Кіровоградська, Волинська, Чернівецька, а особливо Херсонська – єдина
область, що не має жодної зареєстрованої страхової організації.
Проблеми, з якими стикаються страхові компанії, спричинені об’єктивними
та суб’єктивними факторами. До об’єктивних належать такі: наявна, хоч і
керована, інфляція, економічний спад, що триває; жорстка конкуренція,
яка іноді буває потворних форм; відносно високий рівень безробіття, що
провокує пожвавлення кримінальних елементів; використання застарілих,
які містять значний відсоток ризику, економічно «брудних» технологій;
недосконалі законодавчі акти тощо. Суб’єктивні фактори – це «захоплення»
страховими компаніями ринку, що не узгоджується з рівнем їхньої реальної
платоспроможності; недостатньо високий професіоналізм кадрів; відносно
вузький діапазон ризиків, які страхуються (однорідний страховий
портфель); відсутність практики перестрахування.
Нинішній етап переходу до ринкової економіки потребує жорсткого
додержання дисциплінарних процедур, які ще недостатньо розроблені та
слабо функціонують. Необхідно створити професійні стандарти як для
рівнів страхування (страхування – перестрахування – ретроцесія), так і
для ієрархії службових функцій (агент – брокер – андерайтер). Державна
служба нагляду повинна створювати в регіонах своєрідний фільтр, що не
допускатиме на страховий ринок «ефемерні» і «тіньові» компанії. Тільки
після врахування і усунення вищеозначених проблем може йти мова,
особливо на рівні регіонів, про вдосконалення страхового ринку та його
ринкової інфраструктури.
Необхідно вирішити проблему збільшення місткості національного
страхового ринку, об’єднання розрізнених страхових фондів компаній. Ця
проблема може бути розв’язана завдяки розвитку такої його складової, як
перестрахування. Перспективи розвитку перестрахування в Україні
пов’язані з розвитком страхових посередників (їхню діяльність
регламентує тільки Постанова Кабінету Міністрів України від 18.12.96 №
111523 «Про порядок впровадження діяльності страховими посередниками»),
створенням їх центральних та регіональних об’єднань. Аналізуючи
ситуацію, яка склалася на страховому ринку, необхідно відзначити, що на
ньому відсутня інфраструктура страхового посередницького ринку (СПР).
Проблемою на шляху становлення інститутів цього сегмента слід вважати
відсутність державної концепції та програми створення інституту
страхових посередників; ігнорування ролі страхового посередника в
підвищенні якості страхових послуг; відсутність страхової культури як у
населення, так і у керівників підприємств і фірм; негативне ставлення
суспільства до посередництва в цілому і до страхування безпосередньо. В
основі створення інфраструктури СПР повинні лежати наступні принципи:
самофінансування, професіоналізм, демократичність, аполітичність,
толерантність, порядність.
Література:
Конституція України.
Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91.
Зміни та доповнення до Закону України «Про цінні папери та фондову
біржу» від 10.09.97.
Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»
від 30.10.96.
Указ Президента України «Про безпосереднє залучення УФБ до
приватизаційних процесів» від 1995 року.
Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 1991 року.
Закон України «Про власність» від 07.02.91 № 697-ХІІ.
Закон України «Про заставу» від 2.10.92 № 2654-ХІІ.
Закон України «Про страхування». – К.: Парламент, 1998. – 37 с.
Земельні відносини в Україні: Законодав. акти і нормат. док. / Упоряд.
Л. Новаковський та ін.; Держ. ком. України по земел. ресурсах. – К.:
Урожай, 1998.
Закон України «Про збори на обов’язкове пенсійне страхування» від
26.06.97 р. № 400 – ВР.
Закон України «Про збори на обов’язкове соціальне страхування.» від
26.06.97 р. № 402 – ВР.
Постанова Кабінету Міністрів України «Про випуск облігацій внутрішньої
державної позики 1998 року» від 6.04.98 р. № 463.
Постанова КМУ «Про затвердження Правил виготовлення і використання
вексельних бланків» від 10.09.92 № 528-92 п.
Азаров М. Янчуков В. Регіональна система масових електронних платежів //
Вісник НБУ. – 1998. – № 10. – С. 49.
Адамик Б.П. Мінімальні резервні вимоги як інструмент грошово-кредитного
регулювання // Фінанси України. – 1998. – № 1. – С. 37 – 42.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
