Реферат на тему:
Формування світових фінансових центрів
Об’єктивною основою становлення міжнародного фінансового ринку стали
розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація суспільного
виробництва, концентрація і централізація фінансового капіталу. Нині
міжнародний фінансовий ринок — це величезні фінансові центри, які
мобілізують і перерозподіляють у всьому світі значні обсяги фінансових
ресурсів. У цих центрах здійснюється переважна більшість усіх
міжнародних валютних, депозитних, кредитних і страхових операцій.
Для того, щоб перетворитись у розвинутий міжнародний фінансовий центр,
здатний обслуговувати зростаючі світові потоки капіталу між собою та
іншими міжнародними, регіональними та місцевими фінансовими ринками,
центр має володіти всіма необхідними елементами підтримки як своїх
національних, так і міжнародних операцій. Ці елементи включають у себе:
• стійку фінансову систему і стабільну валюту;
• інститути, що забезпечують функціонування фінансових ринків;
• гнучку систему фінансових інструментів, які забезпечили б кредиторам
різноманітність варіантів щодо затрат, ризику, прибутку, термінів
ліквідності та контролю;
• відповідну структуру і достатні правові гарантії, які здатні викликати
довіру в міжнародних позичальників та кредиторів;
• людський капітал, що вільно володіє спеціальними фінансовими знаннями,
як результат систематичного навчання і перепідготовки. Жоден міжнародний
фінансовий центр не зможе контролювати значний обсяг міжнародних
операцій без добре поінформованих людей, які працюють на фінансових
ринках, і необхідної техніки та засобів зв’язку (у тому числі
комп’ютерних), які безперебійно з’єднують фінансовий центр з іншими
центрами всередині країни і за кордоном для здійснення безготівкових
розрахунків і готівкових платежів;
• здатність спрямовувати іноземний капітал через активні, все-охоплюючі
й мобільні ринки — комплексні ринки, як довготермінові, так і
короткострокові, які надають позичальникам та інвесторам великі
можливості;
• економічну свободу: фінансовий ринок не може існувати без свободи
діяльності, споживання, накопичення й інвестування.
Розвиток фінансових інститутів, інструментів і спеціальних знань,
необхідних для перетворення у міжнародний центр, потребує значного часу
і зусиль. Так, для того, щоб створити свій міжнародний фінансовий центр,
Лондону було необхідно декілька століть, Нью-Йорку і Токіо — близько ста
років. Берлін також у свій час був одним із важливих європейських
фінансових центрів, але його значення після Другої світової війни значно
знизилося. Існує значна кількість оф-фшорних банківських центрів, які
функціонують як міжнародні транзитні центри (Гонконг, Сінгапур, Багами).
Найбільш цікавим, як з погляду становлення і розвитку, так і виняткової
здатності вчасно реагувати на потреби часу, є Лондон як
визнаний світовий фінансовий центр.
Історія його започаткування сягає сивої давнини, коли англійський уряд у
1215 p. проголосив Велику хартію вольностей, яка гарантувала
індивідуальні права в Англії і те, що Лондон є безпечним місцем для
вітчизняних і зарубіжних торговців. Створення Англійського банку і
Королівської біржі в 1690 p. заклало організаційні основи для розвитку
лондонських фінансових ринків, а промислова революція XVIII ст.
забезпечила Великій Британії стійку комерційну, фінансову та економічну
базу. Лондон функціонував як єдиний світовий фінансовий центр понад 200
років, оскільки британський золотий стандарт був наріжним каменем
тодішньої світової грошової системи, а капіталовкладення у фунтах
стерлінгів за кордоном домінували як у світовій торгівлі, так і в
інвестиціях і фінансах до Першої світової війни.
Між Першою і Другою світовими війнами, незважаючи на виклик Нью-Йорка,
Лондон залишився домінуючим фінансовим центром, оскільки продовжував
очолювати стерлінговий валютний блок країн Британської Співдружності й
залишався лідером світових банківських операцій, управляючи
обслуговуванням фінансування міжнародної торгівлі через свій грошовий
ринок і торгівлею міжнародними цінними паперами через свій вторинний
ринок.
Після Другої світової війни у зв’язку із серйозним дефіцитом платіжного
балансу і для пом’якшення проблеми втечі капіталів британський уряд
запроваджує контроль капіталу на валютному ринку. Однак, коли в
результаті цього здатність Лондона обслуговувати широкий діапазон
міжнародних фінансових потреб виявилась під загрозою, британський уряд
для виправлення такої ситуації ініціював так званий великий шок. У
рамках цієї акції було повністю змінено структуру лондонських ринків
цінних паперів і створено нову Міжнародну фондову біржу, повністю
оснащену комп’ютеризованою електронною системою котирувань.
Завдяки цим своєчасним заходам Лондон і сьогодні успішно конкурує з
іншими фінансовими центрами у сфері міжнародної торгівлі цінними
паперами.
Другим, світовим фінансовим центром вважається Нью-Йорк. Після Першої
світової війни в результаті дії закону нерівномірності розвитку країн
провідний світовий фінансовий центр перемістився до СІЛА.
Сполучені Штати першими розпочали лібералізацію національних валютних,
кредитних і фінансових ринків у середині 70-х років. У 1978—1986 pp.
поступово були відмінені обмеження на виплату процентів за
депозитно-позичковими операціями, введені проценти за вкладами до
запитання. У 1984 p. відмінено 30-відсотковий податок на прибуток за
облігаціями, які випущені в США і належать нерезидентам. З кінця 1981 p.
діє вільна банківська зона в Нью-Йорку, де іноземні банки звільнені від
американського оподаткування і банківської регламентації. З метою
лібералізації фінансового ринку із середини 70-х років відмінено
комісійні, що фіксувалися Нью-Йоркською біржею. Лібералізація діяльності
американських банків, їх банкрутства і концентрація банківського
капіталу дали поштовх розвитку фінансових інновацій і сек’юритизації.
Щодо Токіо, то з часів Реставрації Мейдзі в 1868 p. і до Першої світової
війни Японія запозичувала іноземний капітал і технологію переважно у
Великій Британії та західноєвропейських країн, після Другої світової
війни — переважно у США.
І хоча токійська фондова біржа була заснована у 1878 p., майже 100 років
Токіо не вважався міжнародним фінансовим центром з декількох причин:
— по-перше, на фінансові ринки Японії впливали скоріше не ринкові сили,
а урядова політика, яка була спрямована на вирішення завдань
національної економіки. Розподіл фінансових і матеріальних ресурсів
здійснювався виходячи з пріоритетів національної економіки, а фінансова
система і фінансові ринки вважалися засобами виконання саме національних
економічних завдань;
— по-друге, у 50—60-х роках Японія була капіталоімпортуючою країною. При
цьому якщо після Другої світової війни Японія запозичувала іноземний
капітал і технологію для відбудови зруйнованої війною економіки головним
чином у США, то після введення в 1963 p. Сполученими Штатами податку,
який урівнював ставки процента, Японія почала переорієнтовуватися в
плані джерел фінансування зі США на Європу;
— по-третє, жорстке державне регулювання ринку цінних паперів не
стимулювало іноземні кредитно-фінансові установи до розширення операцій
на цьому ринку;
— по-четверте, валютно-фінансовий контроль в Японії обмежував можливості
іноземних позичальників та інвесторів.
Однак із часом сприятливі умови для Токіо як міжнародного фінансового
центру поступово розвивалися і були підкріплені змінами в національному
і міжнародному становищі після 1970 p. “Нафтовий шок” 1974 p. примусив
японський уряд збільшити сукупні витрати з метою виведення національної
економіки зі стану спаду. Зростання випуску державних облігацій
стимулювало розвиток значного вторинного ринку, а також ринку
перепродажу облігацій.
Збільшення іноземними позичальниками обсягів випущених у Токіо облігацій
в єнах також стимулювало зростання ринку міжнародного капіталу в 70-ті
роки. Значні фінансові резерви Японії, які виникли в результаті
активного сальдо торговельного балансу і високої норми персональних
заощаджень, залучили на національний ринок іноземних позичальників
(наприклад корпорації США) і міжнародні організації (Міжнародний банк
реконструкції і розвитку, Азіатський банк розвитку та ін.).
Лібералізацією єни і токійського ринку капіталу у 80-ті роки японський
уряд розчинив двері іноземним банкам і фірмам для торгівлі цінними
паперами. Для задоволення зростаючого внутрішнього і міжнародного попиту
в 1983 p. на Токійській фондовій біржі стала до ладу комп’ютеризована
система проведення операцій; після 1986 p. до роботи на Токійській
фондовій біржі підключилась велика кількість іноземних фірм; у тому ж
році було створено оффшорні банківські ринки; у 1987 p. розпочалось
укладання угод на строк.
Таким чином, завдяки “економічному диву”, величезному фінансовому
запасу, сильній єні та ефективним кредитно-фінансовим установам Токіо
вийшов у центр міжнародних фінансових операцій як конкурентоспроможний
гравець.
Світовими фінансовими центрами, розташованими в Європі, виступають також
Франкфурт-на-Майні та Цюріх, які виборюють першість у Лондона за
операціями із золотом, а також Люксембург, на частку якого припадає
близько 1/4 всіх євровалютних кредитів.
Поява фінансових центрів на периферії світового господарства (Багамські
острови, Сінгапур, Гонконг, Панама, Бахрейн та ін.) обумовлена певною
мірою нижчими податковими й операційними витратами, незначним державним
втручанням та ліберальним валютним законодавством.
Світові фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції в
основному з нерезидентами і в іноземній для даної країни валюті,
одержали назву фінансових центрів “оффшор”, вони, як правило, служать
податковим притулком, оскільки операції, здійснювані в них, не
обкладаються податками і вільні від валютних обмежень.
Отже, у світі склався цілодобово діючий міжнародний ринковий механізм,
який є ефективним засобом управління світовими фінансовими потоками. На
моніторах спеціальних інформаційних агентств у режимі реального часу
відтворюються ринкові ціни, котирування, валютні курси, процентні ставки
та інші валютно-фінансові умови міжнародних операцій незалежно від місця
їх проведення.
Таким чином, світові фінансові центри — це місце зосередження банків і
спеціалізованих кредитно-фінансових інституцій, які здійснюють
міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції, реалізують угоди з
цінними паперами та золотом.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
