.

Фінансово-правові норми та фінансово-правові відносини (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2289
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Фінансово-правові норми та фінансово-правові відносини”

ПЛАН

Фінансово-правові норми, їх види, особливості та зміст.

Фінансово-правові відносини, їх зміст і особливості.

Державні органи управління фінансами.

Відносини, що виникають у процесі мобілізації, розподілу і витрачання
централізованих і децентралізованих фондів коштів державою та її
органами, регулюються фінансово-правовими нормами. Норми фінансового
права, є загальнообов’язковими правилами поведінки, що встановлені
компетентними органами і забезпечені при їх застосуванні примусовою
силою держави. Норми права мають специфічні ознаки, що існують у
суспільстві.

Норми права всіх галузей – це обов’язкові правила поведінки загального
характеру. Кожна правова норма формулюється державою, містить чітко
визначені юридичні права і обов’язки.

Норма фінансового права безпосередньо визначає поведінку громадян.
Підприємств, організацій і не ставить цю поведінку в залежність від їх
згоди.

Категоричність фінансово-правової норми проявляється в усіх її видах,
які визначаються характером поведінки суб’єктів фінансово-правових
відносин, що регулюється цією нормо: в зобов’язуючих, забороняючи і
уповноважуючих нормах.

Зобов’язуючі фінансово-правові норми приписують здійснити певні дії,
скеровані на мобілізацію або витрачання коштів державою. Вони регулюють
відносини в галузі фінансового планування, встановлюють обов’язковий
порядок дотримання ставок заробітної плати.

Забороняючи фінансово-правові норми приписують не чинити дій, які
порушують або підривають фінансову дисципліну.

Зобов’язуючі і забороняючи норми схожі між собою визначеністю,
категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.

В уповноважуючи фінансово-правових нормах держава надає учасникам
фінансових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних
дій.

Фінансово-правова норма – це загально-обов’язкові приписи компетентних
державних органів з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів
централізованих та децентралізованих фондів, які виражені в категорійній
формі й забезпечені примусовою силою держави.

Структура фінансово-правових норм, не відрізняється від структури норм
інших галузей права. Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за
яких можуть виникати у громадян і організацій юридичні права і обов’язки
у галузі фінансової діяльності.

Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка
сторін фінансових відносин. Вона містить вимоги норми, встановлює права
і обов’язки суб’єктів фінансових відносин.

Гіпотеза норми, визначає умову, за якої громадяни сплачують прибутковий
податок: наявність джерела доходів. Диспозиція приписує суб’єктам
сплачувати податок.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для її
порушника наслідки.

Найпоширенішою санкцією є стягнення пені за порушення строку внесення
платежів у бюджет.

Примусове стягнення не внесених у строк платежів може застосовуватися як
в адміністративному порядку, так і в судовому. До порушників
фінансово-кредитної дисципліни застосовують кредитні установи. Вони
можуть збільшувати платню за позички, позбавляти можливості держання
кредиту, оголошувати своїх клієнтів неплатоспроможними. Уповноважуючи
норма дає можливість кредитним установам обирати умови надання позичок,
але в певних межах.

2.У сфері впливу держави на відносини, що виникають в процесі розподілу
і перерозподілу національного доходу країни та утворення і використання
централізованих і децентралізованих фондів коштів, виникають, змінюються
і припиняються фінансові правовідносини. Учасники цих відносин
виступають як конкретні носії прав і обов’язків, що встановлені
фінансово-правовими нормами і забезпечені примусовою силою держави.

Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу виконують три
основі функції.

вказують на коло осіб на яких розповсюджується дія фінансово-правової
норми;

закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян в галузі
мобілізації, розподілу і використання фондів коштів, якої вони повинні
додержуватися;

є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення
суб’єктивних прав і правових обов’язків.

В фінансових правовідносинах реалізуються всі фінансово-правові норми.
Приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання фондів
кошті, які містяться в фінансово-правових актах, є юридичною формою.
Фінансові відносини існують тільки у формі правовідносин.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб’єктів, а
юридичним – суб’єктивні юридичні права і обов’язки, що встановлені
фінансово-правовими нормами.

Суб’єктивні права – це належна уповноваженій, особі для задоволення її
інтересів міра дозволеної поведінки, забезпечена юридичними обов’язками
другої сторони відносин.

Юридичний обов’язок – це приписана зобов’язаному суб’єкту і забезпечена
можливість державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинен
дотримуватися цей суб’єкт.

Суб’єктами фінансових правовідносин є юридичні особи і громадяни, які на
підставі правових норм можуть бути учасниками фінансових правовідносин.
Об’єкт фінансових правовідносин – це фонди коштів, які формуються.
розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав
і юридичних обов’язків. Фінансові правовідносини виникають у специфічній
діяльності держави, тому вони мають і свої особливості.

По-перше, вони виникають тільки в сфері фінансової діяльності держави і
пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і
децентралізованих фондів коштів, тобто вони завжди мають грошовий
характер.

По-друге, однією стороною фінансових правовідносин виступає держава в
особі органів державної влади, державного управління, які наділяються
владними повноваженнями по відношенню до другого учасника відносин. У
фінансових правовідносинах не буває рівності сторін. Уповноважена
державою сторона фінансових правовідносин наділена право привести в дію
юридичні засоби, що забезпечують фінансові приписи держави, бо вона
виступає в інтересах держави.

По-третє, особливістю фінансових правовідносин є також і те, що їх
виникнення. Зміна і припинення не відбуваються за волевиявленням сторін,
а пов’язані з фінансово-правовим актом.

Припинення фінансових правовідносин відбувається також у суворо
встановлених нормативними актами випадках: наприклад, погашення
фінансового обов’язку, вихід на пенсію.

Держава для її безперебійного функціонування повинна постійно керувати
фінансовою діяльністю, мобілізовувати, розподіляти і використовувати
кошти, які є частиною національного доходу країни.

3.У фінансовій діяльності беруть участь усі без винятку державні
підприємства, установи, органи державної влади, підприємства усіх форм
власності і видів діяльності. Фінансова політика держави розробляється і
реалізується органами управління державними фінансами.

В країнах з розвиненою ринковою економікою більша частина фінансових
відносин перебуває поза прямим управлінням з боку держави. Держава
здійснює вплив на цю сферу суспільних відносин лише через податкову
політику, регулювання фінансового ринку, тобто відбувається не
управління фінансами з боку держави, а вплив через фінанси – реалізація
фінансової політики.

В сферу державного управління входять лише державні фінанси. Управління
цими фінансами здійснюється вищим органом законодавчої влади шляхом
прийняття фінансового законодавства, затвердження граничного розміру
державного боргу.

Державні органи законодавчої влади і державні органи виконавчої влади
загальної компетенції управляють фінансовою діяльністю поряд із
здійсненням інших функцій у відповідних територіальних масштабах:
України в цілому, Автономної Республіки Крим, відповідної
адміністративно-територіальної одиниці. В їх компетенцію входить
вирішення загальних фінансових питань, що забезпечують економічний і
соціальний розвиток, формування збалансованого ринкового господарства на
відповідній території.

Великими повноваженнями в галузі керівництва фінансовою діяльністю в
державі наділений Кабінет Міністрів України – вищий орган у системі
органів виконавчої влади.

Конституція України у ст. 116 відносить до повноважень Кабінету
Міністрів в галузі керівництва фінансовою діяльністю наступне:

забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової
політики;

розробку проекту Закону про Державний бюджет України;

забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного
бюджету України.

Організація оперативного управління фінансами здійснюється через
спеціалізовані державні органи виконавчої влади, через її фінансовий
апарат.

Органи виконавчої влади в Україні в залежності від міри їх участі у
фінансовій діяльності можна поділити на дві групи:

органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво фінансами у зв’язку з
виконанням своїх основних функцій та завдань;

органи виконавчої влади, для яких сама фінансова діяльність є основною.

Головними завданнями Міністерства фінансів України в галузі управління
фінансами держави є: вироблення основних напрямів державної фінансової
політики; складання та забезпечення виконання Державного бюджету
України; створення державних фінансових резервів.

Міністерство фінансів України, реалізуючи державну фінансову політику:

бере участь у виробленні балансу фінансових ресурсів і платіжного
балансу;

складає проект Державного бюджету України;

розробляє проект Правил складання і виконання Державного і місцевих
бюджетів і подає його на затвердження;

розробляє пропозиції по вдосконаленню податкової політики держави,
спрямованої на зміцнення державних фінансів;

бере участь у роботі керівних органів фондових бірж, здійснює контроль
за діяльністю інвестиційних компаній.

Місцеві державні адміністрації в особі їх фінансових органів:

розробляють проекти відповідно обласного, Київського і Севастопольського
міських, районних, районних в містах бюджетів і подають їх на
затвердження відповідної Ради;

організовують виконання місцевих бюджетів, забезпечують спільно з
органами державної податкової адміністрації надходження бюджетних коштів
і їх цільове використання;

забезпечують надходження коштів у позабюджетні і валютні фонди та
раціональне використання їх;

встановлюють розмір місцевих зборів та оголошують місцеві добровільні
позики.

Головними завданнями Державної податкової адміністрації України є:

здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства,
правильністю нарахування;

прийняття рішень про застосування фінансових санкцій та адміністративних
штрафів до порушників фінансового законодавства і забезпечення їх
стягнення.

Постійно діючим вищим органам державного фінансово-економічного
контролю, є Рахункова палата України. Рахункова палата здійснює свою
діяльність самостійно, незалежно від будь-яких органів держави.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020