Реферат на тему:
Фінансово-податкові проблеми впровадження в Україні механізмів
кіотського протоколу та створення національного ринку парникових газів
Україна є однією з країн-Сторін Додатка І до Рамкової конвенції ООН про
зміну клімату (далі – РКЗК ООН) та однією з Сторін Додатка В до
Кіотського протоколу [8, 10]. Ратифікація Верховною Радою 4 лютого
2004 р. Кіотського протоколу дає право нашій державі створити
національний ринок парникових газів (далі – ПГ) і стати повноцінним
учасником формування світового ринку ПГ – нового сектора світового ринку
на базі еколого-економічної діяльності, направленої на попередження
зміни клімату та зменшення його негативних наслідків шляхом застосування
фінансово-податкових інструментів екополітики.
Нині необхідно розробити та прийняти пакет документів, направлених на
створення умов, організаційних структур і механізмів виконання рішень
РКЗК ООН і Кіотського протоколу. Одним із основних серед них буде Закон
України “Про національний ринок парникових газів”. Він має затвердити
Національну програму створення та розвитку національного ринку ПГ.
Проблеми забезпечення виконання Україною рішень РКЗК ООН і Кіотського
протоколу розглядались на Міжнародній конференції “Інвестиції та зміна
клімату: можливості для України” (10–11 липня 2002 р., м. Київ) і
Національній конференції з питань зміни клімату (27–28 лютого 2003 р.,
м. Київ) [6, 7]. На цих конференціях не було розглянуто
фінансово-податкових заходів щодо забезпечення виконання Україною РКЗК
ООН і Кіотського протоколу. Отже, комплексні проблеми впровадження
ринкових механізмів Кіотського протоколу та створення ринку ПГ в
Україні, що є, насамперед, фінансово-податковими проблемами
удосконалення управління економікою та іншими сферами життєдіяльності
суспільства в умовах зміни клімату, нині в нашій державі все ще
усвідомлюються як суто екологічні та технічні проблеми.
Разом з тим в Україні проведено дослідження щодо вирішення проблем
удосконалення податкової і фінансової систем шляхом розширеного
впровадження економічних інструментів екополітики [9, 11, 12 та ін.]. Ці
розробки мають важливе значення для обґрунтування фінансово-податкових
засад організації національного ринку ПГ.
На конференції ООН з навколишнього середовища і сталого розвитку
(Ріо-де-Жанейро, 1992) було прийнято РКЗК ООН, яка визначає загальні
принципи співробітництва у справі запобігання катастрофічних змін
клімату. Враховуючи те, що більша частина викидів ПГ антропогенного
походження спричиняється найбільш розвиненими країнами, відповідальність
за їх скорочення було покладено безпосередньо на ці країни. Вони (38
країн) подані в Додатку 1 до РКЗК ООН. До Додатка 1 увійшла і Україна.
За обсягами викидів ПГ у світі в 1990 р. вона посідала 10 місце (867,1
млн т СО2-еквівалента) [15, с. 8].
Для організації виконання рішень РКЗК ООН були організовані сесії
Конференції Сторін. На 3-й Сесії (1997 р., Кіото, Японія) був схвалений
Кіотський протокол, в якому юридично закріплено обмеження викидів ПГ для
країн – Сторін Додатка 1 до РКЗК ООН (Додаток В до Кіотського
протоколу). Затверджено 6 видів ПГ та сектори і категорії джерел, за
якими проводитиметься облік (Додаток А до Кіотського протоколу).
Кіотський протокол зобов’язує 38 промислово розвинених країн у 2008–2012
рр. скоротити свої викиди ПГ антропогенного походження на 5,2 % від
рівня 1990 р. (ст. 3 Кіотського протоколу). Зокрема, для ЄС – це мінус 8
%, Японії – мінус 6, Росії і України – на рівні базового 1990 р.
(Додаток В до Кіотського протоколу). При цьому запропоновані такі
ринкові механізми для сприяння досягненню цих скорочень:
– торгівля викидами між Сторонами, що входять у Додаток В до Кіотського
протоколу (ст. 17 Кіотського протоколу);
– спільне впровадження проектів Сторонами Додатка В для цілей виконання
своїх зобов’язань згідно зі ст. 3 РКЗК ООН (ст. 6 Кіотського протоколу);
– механізм чистого розвитку – аналогічна співпраця між Сторонами, що
входять до Додатка В, і тими, що не входять до Додатка В Кіотського
протоколу (ст. 12 Кіотського протоколу).
Нині країни-Сторони Додатка В до Кіотського протоколу вживають заходи
щодо виконання рішень РКЗК ООН і Кіотського протоколу [3, 4].
На 7-й Сесії Конференції Сторін були затверджені міжнародні вимоги щодо
участі в ринкових механізмах Кіотського протоколу. Встановлено
рівноцінність і взаємозамінність одиниць скорочення викидів ПГ
антропогенного походження за різними механізмами: одиниць встановленої
кількості (далі – ОВК, торгівля викидами), одиниць скорочення викидів
(далі – ОСВ, спільне впровадження) і сертифікованих скорочень викидів
(далі – ССВ, механізм чистого розвитку) [2].
З погляду впливу на клімат планети практично немає значення, в якому
саме місці Землі і яким способом знижено емісію ПГ. Тому скорочення може
відбуватися не шляхом здійснення “паушального” підходу (коли на різних
джерелах забруднення відбувається скорочення викидів ПГ на однаковий
відсоток), а шляхом реалізації так званої концепції ”чарунки”, яка при
розв’язанні проблеми скорочення емісії забруднень дозволяє брати до
уваги не лише екологічний, а й економічний бік справи. За цією
концепцією підприємства-джерела антропогенного забруднення довкілля,
локалізовані на певній території (чарунці), розглядаються як одне
джерело. У межах такої виділеної території мінімізація протизабруднюючих
затрат можлива на основі оптимального їх розподілу між
підприємствами-забруднювачами на основі їх рівнів граничних затрат на
одиницю скорочення емісії ПГ 12]. На планетарному рівні діапазон
співвідношення граничних затрат на скорочення викидів 1т вуглецю (далі –
С) у розвинених країнах складає 20–1000 дол. США [6, с. 12]. Згідно з
економічними оцінками, проведення заходів щодо зниження викидів ПГ на
основі паушального підходу пов’язано із колосальними витратами – витрати
на стабілізацію викидів ПГ до 2000 р. на рівні 1990 р. могли б скласти
сумарно 2–8 трлн дол. США [5, с. 349]. При застосуванні ринкових
механізмів Кіотського протоколу, що базуються на засадах концепції
“чарунки”, рівень ґраничних затрат знизиться до 5–120 дол. США за т С
(тобто, у 4–7 разів, авт.) [6, с. 12]. При цьому, скорочення емісії ПГ
найбільш вигідне в країнах з високим рівнем енергоємності ВВП,
насамперед в Україні (енергоємність ВВП найвища серед країн з перехідною
економікою і у 11 разів більша за середнє світове значення).
Фінансово-податкові проблеми створення ринку ПГ в Україні. Нині, в
умовах виходу із затяжної соціально-економічної кризи, заходи щодо
попередження зміни клімату не стали пріоритетними у нашій державі: не
організовано оподаткування викидів ПГ антропогенного походження, не
впроваджуються ринкові механізми Кіотського протоколу та не створюється
національний ринок ПГ. Разом з тим Україна серед країн-Сторін Додатка В
до Кіотського протоколу має один із найбільших потенціалів впровадження
ринкових механізмів Кіотського протоколу, що оцінюється у 8–13 млрд.
дол. США [3, 4].
Відповідно до розвитку економічних відношень формування світового ринку
[14, с. 93–94], створення національних ринків ПГ є другим етапом
формування світового ринку ПГ (першим етапом є впровадження податкових
інструментів екополітики для регулювання ви-кидів ПГ на рівні окремих
країн). Третім етапом стане створення міжнародних регіональних ринків ПГ
(наприклад, введення з 1 січня 2005 р. ринку ПГ Європейського Союзу),
четвертим – створення світового ринку ПГ як нового сегмента світового
ринку, що органічно поєднає в собі взаємодоповнюючі економічні
відношення попередніх етапів розвитку. Проходження цих етапів у окремих
країнах за часом і особливостями є різним, що обумовлено багатьма
причинами, насамперед різним розвитком виробництва і фінансовими
можливостями, національними традиціями та інтересами тощо. У зв’язку з
тим, що в Україні до цього часу на національному рівні не впроваджено
оподаткування викидів ПГ антропогенного походження, то формування
національного ринку ПГ у нашій державі матиме свою особливість – майже
одночасного розвитку повинні набути процеси першого і другого етапів.
У загальній структурі світового ринку національний ринок ПГ буде
одночасно складовою національного ринку України та світового ринку ПГ.
Як економічне явище, він вказуватиме на поглиблення інтеграції
національного ринку України із міжнародними та світовим ринком у цілому.
Тобто при формуванні національного ринку ПГ відбуватиметься подальше
розширення інтеграції економіки України до світового господарства, що
стане одним із проявів сучасних “законозабезпечуючих” (термін та його
значення за [1]) процесів глобалізації.
Згідно із затвердженими на 7-й Сесії Конференції Сторін положеннями на
основі “банківської” системи обліку необхідно організувати міжнародний і
національні реґістри квот за окремими ринковими механізмами в межах
Кіотського протоколу [2]. При цьому, на рівні окремих країн-Сторін
Додатка І РКЗК ООН необхідно створити державні інституціональні органи
управління національним ринком ПГ, що вестимуть моніторинг викидів ПГ,
здійснюватимуть менеджмент проектів спільного впровадження, облік ОСВ,
ССВ і здійснених трансакцій купівлі/продажу ОВК та щорічно надаватимуть
Секретаріату РКЗК ООН балансовий звіт. Відповідальність за створення і
розвиток національних ринків ПГ покладена на країни-Сторони Кіотського
протоколу. Тому національний ринок ПГ в Україні матиме поряд з
класичними (продавці, покупці, біржі, брокерські фірми тощо) також
специфічні елементи – державні офіси моніторингу викидів, менеджменту
проектів спільного впровадження, торгівлі квотами на викиди ПГ. Також у
перспективі, за умови участі держави чи українських компаній у механізмі
чистого розвитку, потрібно буде організувати державний офіс обліку ССВ.
Для забезпечення трансакцій за ринковими механізмами Кіотського
протоколу країнами-Сторонами Додатка І РКЗК ООН будуть введені в обіг
сертифікати на торгівлю/купівлю ОВК, ОСВ в обсягах, зареєстрованих у
Секретаріаті РКЗК ООН кількостей ПГ, які кожна Сторона Додатка І може
викинути в повітря у 2008–2012 рр. При цьому кількість ОСВ повинна
відповідати скороченню викидів ПГ за проектами спільного впровадження,
зареєстрованими у Секретаріаті РКЗК ООН; кількість ОВК – різниці між
дозволеним обсягом викидів і кількістю ОСВ. Також у країнах, в яких
виконуватимуться спільні проекти за механізмом чистого розвитку,
зареєстровані в Секретаріаті РКЗК ООН, будуть введені у обіг ССВ в
обсягах скорочення викидів ПГ за цими проектами. Сертифікати ОВК, ОСВ і
ССВ – нові види фінансових інструментів ринкових механізмів екополітики.
Одиниці ОВК, ОСВ і ССВ дорівнюють 1 т СО2-екв. Відповідно, рівноцінними
вважаються сертифікати ОВК, ОСВ і ССВ одного номіналу. Для України
щорічний обсяг випуску сертифікатів (ОВК і ОСВ) у 2008–2012 рр. складає
867,082 млн т СО2-екв. – обсяг викидів у базовому 1990 р.
Реалізація сертифікатів ОВК на викиди ПГ сприятиме залученню в Україну
значних обсягів нового виду інвестицій. Особливістю останніх, згідно з
Кіотським протоколом, є відсутність потреби їх повернення. Аналогічна
ситуація складається при інвестуванні в Україні проектів спільного
впровадження в обмін на сертифікати ОСВ. Новою особливістю вищезгаданих
сертифікатів (порівняно з класичними сертифікатами, що виконують лише
фінансові функції) є надання покупцеві дозволу на викиди ПГ в обсягах,
вказаних у придбаних сертифікатах. В умовах все більшого залучення
природних ресурсів у сферу ринкових відносин, у процесі здійснення
трансакцій на ринках ПГ фактично йдеться про купівлю/продаж
“специфічного” товару. Таким чином, створення національного ринку ПГ
сприятиме подальшому посиленню взаємозв’язків функціональних елементів
внутрішнього і світового ринку на території України – фондового,
валютного і товарного ринків.
При функціонуванні національного ринку ПГ повинні враховуватися державні
інтереси та інтереси окремих українських компаній. В умовах “силових”
(термін і його значення за [1]) процесів глобалізації, коли національні
економіки розвинених країн прагнуть до перерозподілу світового доходу на
свою користь, а транснаціональні компанії – контролювати всі види
ресурсів, повинна бути забезпечена національна безпека України. Тому з
метою запобігання деформації ринкових механізмів Кіотського протоколу,
унеможливлення нееквівалентного обміну сертифікатів в Україні, створення
національного ринку ПГ необхідно здійснювати на основі національної
регулюючо-стимулюючої фінансово-податкової системи регулювання викидів
ПГ антропогенного походження. Лише вона зможе гарантувати дотримання
національних інтересів і забезпечення національної безпеки.
Відповідно до етапів розвитку світового ринку ПГ національні
фінансово-податкові системи регулювання викидів ПГ антропогенного
походження мають три основні етапи розвитку:
– створення внутрішньої системи податкових інструментів регулювання
викидів ПГ антропогенного походження;
– впровадження національної системи регулювання викидів ПГ
антропогенного походження за допомогою ринкових механізмів Кіотського
протоколу (у окремих країнах, в яких не введене оподаткування викидів ПГ
антропогенного походження, він може бути першим етапом або здійснюватись
одночасно з першим етапом);
– формування національної регулюючо-стимулюючої фінансово-податкової
системи регулювання викидів ПГ антропогенного походження, що поєднує
комплекс податкових і фінансових інструментів ринкових механізмів
екополітики.
Згідно з рішеннями 7-ї Сесії Конференцій Сторін, виділено два підходи до
визначення рівня готовності окремих країн і, відповідно, надання їм
різних повноважень для участі в торгівлі квотами з введенням у дію
Кіотського протоколу в 2008–2012 роках. При створенні лише національної
системи регулювання викидів ПГ за допомогою ринкових механізмів
Кіотського протоколу і виконанні інших обов’язкових вимог участь
обмежена – для виконання проектів спільного впровадження необхідне їх
підтвердження незалежним акредитованим агентом, здійснення торгівлі ОВК
можливе лише з санкції Наглядової Ради. За іншим підходом, за умови
створення національної регулюючо-стимулюючої фінансово-податкової
системи регулювання викидів ПГ та створення на їх основі національних
ринків ПГ, країни мають право вільно здійснювати трансакції з
купівлі/продажу ОВК, за національними процедурами виконувати проекти
спільного впровадження та фінансувати проекти в інших країнах. За
останнім підходом право вільної активної участі в ринкових механізмах
світового ринку ПГ мають не лише країни, але і їх компанії.
Для забезпечення національної безпеки та активної участі на світовому
ринку ПГ не лише для держави, а й українських компаній в Україні,
необхідно в стислі строки створити національний ринок ПГ на основі
національної регулюючо-стимулюючої фінансово-податкової системи
регулювання викидів ПГ антропогенного походження. Термін підготовки
обмежений. Реєстрація в Секретаріаті РКЗК ООН триватиме лише до 1 січня
2007 р. (при цьому максимальний термін розгляду документів – 16
місяців). Таким чином, країни-Сторони Додатка В Кіотського протоколу, в
т. ч. Україна, повинні до 1 вересня 2005 р. подати в Секретаріат РКЗК
ООН необхідні документи для отримання дозволу на участь у торгівлі
квотами на викиди ПГ.
Національна регулюючо-стимулююча фінансово-податкова система регулювання
викидів ПГ антропогенного походження повинна стати першим етапом
переходу до запровадження в Україні регулюючо-стимулюючої
фінансово-податкової системи в усіх сферах господарства, де можлива її
організація. Регулюючо-стимулююча фінансово-податкова система – це
система фінансових і податкових інструментів та методів їх застосування,
що діють в умовах ринкової економіки на принципах сталого розвитку і їх
регулюючо-стимулююча функція направлена на забезпечення інноваційного
розвитку соціально орієнтованої, екологічно збалансованої ринкової
економіки України на основі комплексного врахування внутрішніх і
зовнішніх факторів розвитку. Таким чином, регулюючо-стимулююча
фінансово-податкова система повинна стати основним механізмом переходу
України до постіндустріального суспільства.
При обґрунтуванні регулюючо-стимулюючої фінансово-податкової системи
регулювання викидів ПГ антропогенного походження необхідно організувати
облік викидів ПГ антропогенного походження, створити базу платників
податків, науково обґрунтувати систему диференційованих ставок податків
на викиди всіх ПГ антропогенного походження, розробити єдину методику їх
обчислення, надання пільг платникам податків за впровадження сучасних
технологій та зменшення викидів ПГ, застосування фінансових санкцій за
порушення норм оподаткування, привести у відповідність податкове
законодавство з міжнародними нормами. Аналогічні заходи доцільно
здійснити для створення належних умов впровадження ринкових механізмів
Кіотського протоколу. Введення оподаткування викидів ПГ антропогенного
походження, проектів спільного впровадження та трансакцій ОВК, ОСВ і ССВ
необхідно здійснити шляхом реформування фінансово-податкової системи на
основі концепції про “подвійні” дивіденди (термін і його значення за
[11]), що може одночасно дати позитивні економічні, екологічні та
соціальні результати шляхом посилення стимулюючої ролі екологічних
податків та ослаблення негативного впливу недосконалих податків.
Разом з тим, на сьогодні в посланнях Президента України до Верховної
Ради і в державних законодавчих актах при розгляді перспектив
соціально-економічного розвитку України мало уваги приділяється
одночасному комплексному вирішенню екологічних проблем, тобто не
впроваджуються на практиці принципи сталого розвитку. Аналогічна
ситуація складається і з науковим забезпеченням даного напряму, про що
свідчить належно не розроблена і не затверджена на сьогодні концепція
сталого розвитку України.
На нашу думку, не можна погодитися з думкою тих вчених, які вважають, що
екологічні проблеми, у т. ч. пов’язані із забрудненням атмосфери,
другорядні. На їх думку, в умовах, коли для дотримання норм екологічної
безпеки необхідно щорічно витрачати в середньому 3– 5 % валового
національного продукту держави, а в Україні, територія якої проголошена
зоною екологічного лиха, цей показник у 10–15 разів менший, спочатку
необхідно збудувати сильну цивілізовану економіку в державі, а вже потім
на її основі забезпечити вирішення актуальних проблем охорони
навколишнього середовища. Необхідно шукати шляхи вирішення екологічних
проблем одночасно з іншими проблемами, у т. ч. і економічними, на
принципах сталого розвитку. Саме на комплексне вирішення сучасних
проблем в Україні буде направлено створення національного ринку ПГ.
Останній сприятиме реалізації найбільш перспективних моделей подальшого
розвитку:
– монетарної (шляхом збільшення надходжень іноземних інвестицій,
капіталів за реалізацію сертифікатів на викиди ОСВ, ОВК);
– економічного розвитку (збільшення надходжень інвестицій, виконання
проектів СВ впливатиме на модернізацію виробництва, стабілізацію
економічного зростання з одночасним поліпшенням якості атмосферного
повітря і навколишнього природного середовища в цілому, зменшення
негативних наслідків зміни клімату, поліпшення умов життєдіяльності
суспільства);
– інформаційно-технологічного розвитку (шляхом вкладення вилучених
коштів за реалізацію сертифікатів ОВК на розвиток перспективних
наукоємних технологій та галузей).
Таким чином, створення національного ринку ПГ дозволить раціонально
використати наявний в Україні потенціал ринкових механізмів Кіотського
протоколу. Це сприятиме, з одного боку, швидшому подоланню
післякризового етапу (етапи та їх зміст за [1, 13]), досягненню
стабілізаційного зростання шляхом модернізації виробництва, зменшення
енергоспоживання і, відповідно, енергоємності продукції, переходу до
видів діяльності, що мають інноваційний характер, на модель сталого
розвитку на засадах постіндустріалізму. З іншого, – збереженню
навколишнього природного середовища, а, відповідно, поліпшенню умов
життєдіяльності суспільства, покращанню демографічної ситуації,
припиненню депопуляції населення.
Створення національного ринку ПГ шляхом впровадження національної
регулюючо-стимулюючої фінансово-податкової системи регулювання викидів
ПГ антропогенного походження також одночасно сприятиме розширенню бази
оподаткування, посиленню ролі екологічних податків, розширенню сфери
впливу екополітики, реалізації на практиці теорії про “подвійні”
дивіденди. Це, в свою чергу, приведе до послаблення негативного впливу
викривлених податків, вирівнювання викривленої податкової системи
України, забезпечення регулюючо-стимулюючих функцій фінансово-податкових
інструментів на зміну лише фіскальних функцій, стане одним із важливих
напрямів модернізації ДПС згідно зі стратегічним планом її розвитку до
2012 р. на шляху до запровадження прозорих процедур адміністрування
податків та забезпечення ефективного функціонування економіки України.
Висновки. Для створення національного ринку ПГ на основі
регулюючо-стимулюючої фінансово-податкової системи регулювання викидів
ПГ антропогенного походження необхідно здійснити ряд таких
фінансово-податкових заходів:
1. З 1 січня 2005 р. організувати податковий збір за викиди ПГ
антропогенного походжен-ня. Для цього необхідно: визначити перелік
забруднювачів, що підлягають оподаткуванню; встановити ціни за одиниці
викидів окремих видів ПГ залежно від потенціалу їх дії; організувати
облік викидів ПГ за юридичними і фізичними особами; створити
інформаційну систему бази оподаткування; розробити систему стимулювання,
внести відповідні зміни в законодавчо-нормативні акти.
2. Вжити фінансово-податкові заходи щодо покращання інвестиційного
клімату в Україні, сприяння надходженню іноземних інвестицій: встановити
пріоритетні напрями виконання проектів спільного впровадження, закріпити
на законодавчому рівні гарантії уряду отримання квот на викиди ПГ
інвесторам цих проектів, передбачити податкові пільги для проектів
спільного впровадження, привести бухгалтерський облік до міжнародних
стандартів.
3. Розробити та ввести з 1 вересня 2005 р. Національну програму
створення та розвитку національного ринку ПГ на основі
регулюючо-стимулюючої фінансово-податкової системи регулювання викидів
ПГ. Для цього необхідно створити національний регістр квот за ринковими
механізмами, визначити початкову вартість квот на викиди ПГ; об’єкти і
механізми, які будуть залучені для виконання Програми; етапи і терміни
створення національного ринку ПГ в Україні.
4. До 1 січня 2005 р. прийняти Закон України “Про національний ринок
парникових газів”, що повинен затвердити Національну програму створення
та розвитку національного ринку ПГ.
Література:
1. Горленко І., Тарангул Л., Руденко Л. Концептуальні засади переходу
України до постін-дустріального суспільства // Науковий вісник. Збірник
наукових праць. – Ірпінь, 2003. – № 1(19). – С. 5–17.
2. Доклад Конференции Сторон о работе её седьмой сессии, состоявшейся в
Марракеше 29 октября – 10 ноября 2001 года. Часть вторая: меры, принятые
Конференцией Сторон. – Том ІІ.– 101 с. FCCC/CP/2001/13/Add. 2.
21 January. Russian, 2002.
3. Дубина Е. Перспективы создания и развития в Украине рынка парниковых
газов // Обзор украинского рынка. – 2003. – № 5 (57). – С. 66–69.
4. Дубина Е., Дубин В., Шевцов А. Инвестиции и изменение климата:
возможности исполнения в Украине проектов “совместного осуществления” //
Обзор украинского рынка. – 2003. – № 8 (60). – С. 70–73; Обзор
украинского рынка. – 2003. – № 9 (61). – С. 66–69.
5. Енергетичні ресурси та потоки. – К.: Українські енциклопедичні
видання, 2003. – 472 с.
6. Інвестиції та зміна клімату: можливості для України: Збірник
доповідей міжнародної конференції (10–11 липня 2002 р., Київ, Україна).
– К.: Мінекоресурсів України, Ініціатива з питань зміни клімату, 2002. –
405 с.
7. Збірник доповідей Національної конференції з питань зміни клімату
(Київ, 27–28 лютого 2003 р.). – К.: Мінекоресурсів України, Ініціатива з
питань зміни клімату, 2003. – 130 с. – Препринт.
8. Кіотський протокол до Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй
про зміну клімату (Кіото, 11 грудня 1997 р.). – www.climate.org.ua
9. Міщенко В.С. Удосконалення економіко-правового механізму
природно-ресурсної сфе-ри в Україні // Концептуальні основи
природо-ресурсної моделі сталого розвитку України. – К.: РВПС України.,
2001. – C. 55–58.
10. Рамкова конвенція Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату
(Ріо-де-Жанейро, 9 травня 1992 р.). – www.climate.org.ua
11. Синякевич І. Екологізація розвитку: об’єктивна необхідність, методи,
пріоритети // Економіка України. – 2004. – № 1. – С. 57–63.
12. Стадницький Ю.І. Механізм фінансування боротьби з глобальним
потеплінням: укра-їнські інтереси // Фінанси України. – 2000. – № 5. –
С. 24–29.
13. Тарангул Л.Л. Оподаткування та регіональний розвиток (теорія і
практика): Моно-графія. – Ірпінь, Академія ДПС України, 2003. – 268 с.
14. Фомишин С.В. Международные экономические отношения на рубеже
тысячелетий: Учебное пособие. – Херсон: Олди-плюс, 2002. – 560 с.
15. National Communications from Parties included in Annex I to the
convention. National greenhouse gas inventory data from Annex I Parties
for 1990 to 2000. Note by secretariat. FCCC/WEB/2002/10. 15 October
2002. English. – 81 p.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
