.

Фінансовий ринок України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 8788
Скачать документ

Реферат

з дисципліни: „Кон’юнктура світового ринку”

на тему:

Фінансовий ринок України

План

Становлення українського фондового ринку

Інвестори. Роль банків.

3. Інфраструктура ринку

4. Депозитарії і реєстратори

5. Проблеми на ринку ЦП

6. Регулювання ринку ЦП

7. Види тактики на ринку ОВДП і ОДВП.

8. Виникнення вторинного ринку ЦП

9. Лістинг і котирування.

10. Нафтогазовидобуток.

1. Становлення українського фондового ринку

Початок приватизації в Україні в 1990-і роки відкрив можливості для
створення і розвитку фондового ринку в країні. На ваучерних аукціонах,
комерційних і некомерційних конкурсах за ці роки було продано і передане
акцій більш ніж 50% українських підприємств. Загальний обсяг
капіталізації українського фондового ринку склав до початку 1998 р., за
різними оцінками, суму порядку від 2 до 3 млрд. дол. США. Це, безумовно,
скромне досягнення з погляду розмірів української економіки, однак по
мірках 1996-1997 р. дуже відчутне, якщо враховувати кризовий стан
економіки на цьому етапі.

Відомо, що фондовий ринок є прямої похідної від темпів розвитку і
процесу приватизації в країні. Природно, усі негативні явища в ході
приватизації в Україні відбилися і на динаміку розвитку її фондового
ринку. Аналізуючи цей процес, можна виділити наступні стримуючі
обставини:

? законодавство в сфері фондового ринку далеко не зроблене,

неповне і суперечливе;

? переважна більшість акціонерних компаній створена в процесі
«паперової» приватизації;

? населення практично не ознайомлене із сутністю і методикою

використання цінних паперів;

? ринкова вартість приватизованих підприємств через недосконалість
методик оцінки, як правило, набагато перевершувала

номінальний обсяг їхніх статутних фондів. Одночасно робітники цих

підприємств у ході приватизації в більшості випадків отримували

акції по номінальній вартості, розраховуючись за них різного роду
сертифікатами;

? приватизація, що проходить на тлі найжорстокішої економічної

кризи, практично позбавила власників акцій можливості отримання
дивідендів;

? нові емісії акцій акціонерних компаній у 90-і роки здійснювались не
для залучення нового капіталу, а лише для збільшення статутних фондів,
як вимагало на цьому етапі законодавство України.

Перераховані вище фактори свідчать про те, що ринок цінних паперів, що
формується в Україні, на початковому етапі обслуговував процес
перерозподілу власності і не був джерелом залучення й інвестування
засобів. Таким чином, можна констатувати, що ринок цінних паперів в
Україні на початку 90-х років з’явився лише завдяки введенню в звертання
специфічних документів, а саме: приватизаційних майнових сертифікатів
(ПМС), компенсаційних сертифікатів (КС) і вже що пізніше з’явилися
житлових чеків (ЖЧ). До недоліків цього етапу розвитку фінансового ринку
України відноситься і те, що акції, інвестовані в економіку на базі
вищевказаних ПМС, КС і ЖЧ, ніколи не будуть звертатись на ринку через
відсутність зацікавленості емітентів і інвесторів. У підсумку до 1998 р.
приватизовано більш 6 тис. підприємств із глибиною продажу акцій більш
70% від статутного фонду, хоча реально в біржовій і позабіржовій
торгових системах зареєстровано не більш 10% від загального обсягу
проданих акцій.

Таким чином, сертифікатна приватизація не тільки не дала надходжень у
бюджет, але і не принесла інвестиційних ресурсів самим підприємствам. У
свою чергу, державу, залишивши у своїх руках значні пакети акцій
приватизованих підприємств, також не змогло належним чином виконати роль
ефективного власника, надавши підприємству лише право на самостійне
виживання, не давши йому перспективи одержання інвестиційних ресурсів
через банківську чи систему механізму фондового ринку.

Найбільш характерними особливостями першого етапу становлення ринку
акцій в Україні є:

? попередня скупка й акумулювання приватизаційних і

компенсаційних сертифікатів, що дозволили інституціональним інвесторам
стати основними покупцями акцій;

? інтерес інституціональних інвесторів до контрольних пакетів

акцій підприємств;

? необхідність участі в аукціонах, у комерційних і некомерційних
конкурсах, інвестиційних тендерах покупців контрольних пакетів акцій.

2. Інвестори. Роль банків.

Серед інституціональних інвесторів в Україні виділилися дві основні
групи. Одну з них утворили інвестиційні компанії і фонди, що націлилися,
головним чином, на спекулятивну торгівлю акціями чи на реалізацію
замовлень як приватизованих підприємств, так і інших непрофесійних для
фондового ринку організацій.

Діяльність цих структур на фондовому ринку України регламентується
Положенням «Про інвестиційні фонди й інвестиційні компанії», у якому
зафіксоване зобов’язання для них «тримати в цінних паперах не менш 70%
активів». Таким чином, ці структури по Положенню і за законом
зобов’язані бути активними учасниками фондового ринку. Слід зазначити,
що якщо на світовому фінансовому ринку в останні роки інвестиційні фонди
впевнено стають головними діючими обличчями, оскільки в сучасних умовах
індивідуальний власник капіталу не в змозі керувати своїм надбанням,
особисто грати на біржі, відслідковувати коливання валютних курсів і
ін., те в Україні ідея інвестиційних фондів на сьогодні виглядає трохи
інакше. На жаль, в Україні ця ідея, настільки необхідна для становлення
національної економіки, із самого початку була зганьблена діяльністю
шахрайських псевдоструктур типу «Олбі» і «Меркурій». Такого роду фонди
обдурили чекання не однієї тисячі індивідуальних вкладників, і,
природно, буде потрібно ще чимало часу для відновлення довіри до
принципу довірчого керування через фонди на українському фондовому
ринку.

До другої групи відносяться великі банки, роль яких, однак, не настільки
однозначна в розвитку фондового ринку. У відповідності зі ст. 3 Закону
«Про банки і банківську діяльність» одним з видів банківських операцій є
довірчі операції, що включають у себе формування пакетів ЦП під
замовлення клієнтів, керування портфелем ЦП і розміщення засобів у ЦП.
Практично володіючи правом здійснення усіх функцій трастових операцій,
банки довгий час майже не брали участь у формуванні фондового ринку в
зв’язку з дискусією, що не припиняється, по процедурі надання банкам
права працювати на фондовому ринку недержавних ЦП.

У кінцевому рахунку, після внесення зміни в закон про банки, з них були
зняті обмеження на здійснення інвестиційної діяльності, у тому числі й у
формі участі в основних фондах підприємств. На початок 1998 р. існуюче
законодавство чітке надає банкам право бути активними операторами ринку
ЦП. Не усі користаються з такої можливості, однак до числа найбільш
активних відносяться банки «Україна», «Приватбанк», «Аваль».

Реальний розвиток активності банків як суб’єктів фондового ринку
почалося лише з 1996 р., тобто з того моменту, коли вони стали виступати
в ролі операторів цінних паперів Позабіржової фондової торгової системи
(ПФТС). Безумовно, ця активність була викликана високою рентабельністю
проведених операцій, а також наявністю сприятливих умов для банків на
фондовому ринку України в 1996-97 р. Використовуючи ці можливості, такі
банки, як «Аваль», «Промінвест-банк», «Укрінбанк», «Фінанси і кредит» і
інші, віддали пріоритет у своїй стратегії інвестуванню засобів в
облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Висока прибутковість
цього виду активів дозволила перенести в даний сегмент ринку значна
кількість своїх кредитних ресурсів. За короткий термін перераховані вище
банки збільшили капіталовкладення в ОВДП у 5-8 разів, роблячи придбання
ОВДП як на первинному, так і на вторинному ринках. Поряд з цими
операціями банки постійно приділяють увагу новим емісіям акцій з метою
збільшення своїх статутних фондів. У придбанні великих пакетів
приватизованих підприємств із метою надання стратегічних інвестицій,
крім вищезгаданих українських банків, активно виступають і акредитовані
в Україні іноземні банки. Діяльність банків концентрується в більшому
ступені в області покупки акцій в інтересах своїх клієнтів чи для
формування контрольованих банками фінансово-промислових груп (ФПГ).

Такі групи сьогодні створюються в ряді галузей промисловості України: в
агропромисловому комплексі, хімічної, металургійної, машинобудівної
промисловості, у нафтопереробці і виробництві будматеріалів. Позитивною
стороною цього процесу є те, що банки, що обрали інвестиційну діяльність
у якості однієї зі своїх ключових функцій, почали дивитися на
підприємства як на об’єкти, чиї цінні папери повинні приносити прибуток
від короткострокових ліквідних інвестицій.

3. Інфраструктура ринку

В Україні відбувається порівняно активне формування і структуризація
ринку цінних паперів. Рік 1998 став завершальним роком етапу первісної
капіталізації, у результаті якої всі учасники фондового ринку очікують
встановлення в Україні цивілізованих правил торгівлі цінними паперами,
що відповідають світовим стандартам.

Долю фондового ринку в Україні багато в чому повинні визначати
інфраструктурні елементи. До їхнього числа, у першу чергу, відносяться
фондові біржі. На початок 1998 р. в Україні біржовий ринок цінних
паперів представлений чотирма зареєстрованими біржами:

? Українською фондовою біржею (УФБ);

? Київською міжнародною фондовою біржею (КМФБ);

? Донецькою фондовою біржею (ДФБ);

? Українською міжбанківською валютною біржею (УМВБ).

Протягом всього етапу становлення фондового ринку в Україні ведеться
дискусія про доцільність існування однієї чи декількох фондових бірж.
Спочатку як у Положенні про Національну фондову біржу, так і в прийнятої
парламентом 22.09.95 «Концепції функціонування і розвитку фондового
ринку України», затверджувалася ідея централізації біржової торгівлі
через одну біржу. Поступово узяла верх схема децентралізації формування
біржового простору, і в Україні стали розвиватися кілька біржових
центрів. Проте на початок 1998 р. на біржовому ринку продаються не більш
5% усіх цінних паперів. Такий невисокий КПД фондових бірж в Україні
визначався, у першу чергу, політикою Фонду держмайна, що пропонувало до
реалізації через біржі лише залишки нереалізованих раніше акцій
приватизованих підприємств, що і визначило їх низьку інвестиційну
привабливість.

Іншим інфраструктурним елементом фондового ринку останнім часом стала
Позабіржова фондова торгова система (ПФТС), що швидко перехопила
ініціативу в Української фондової біржі. Незважаючи на те, що УФБ
виникла в 1991 р. і до 1998 р. сформувала 29 регіональних філій біржі,
проте вона поступово уступила ініціативу значно пізніше виниклої ПФТС.
Успіх ПФТС визначається, головним чином, тим, що її послуги виявилися
значно дешевше, ніж рівень комісійних, котрі вона бере за них. У
порівнянні з 1% комісійних УФБ плата за послуги ПФТС практично
символічна і визначається лише вартістю використання каналів зв’язку.
ПФТС залучає до себе клієнтів і тим, що процедура здійснення угод на ній
значно спрощена, торговці мають доступ до роботи в режимі «он-лайн», що
дозволяє заощаджувати багато часу. Процедура оформлення угод на фондовій
біржі ускладнена, зв’язана з необхідністю появи на біржі у визначений
час торгів і вимагає значно більшого часу. Однак змагання між названими
структурами продовжується, кожна з них знаходиться в стадії інтенсивного
розвитку. Так, у практичній діяльності УФБ, крім системи торгівлі «з
голосу», почате впровадження системи електронного звертання цінних
паперів з одноразовою фіксацією ціни, знайшли застосування моделі
біржової системи з продажу муніципальних облігацій, удосконалюється
також використання системи проведення ф’ючерсних торгів. Впроваджуване в
діяльність обох структур удосконалювання торгових правил, що враховує
найрізноманітніші моменти біржової діяльності, створює передумови для
більш ефективної роботи фондового ринку України.

Важливим інфраструктурним елементом українського фондового ринку є
ефективна робота депозитаріїв і реєстраторів. Як для дрібного акціонера,
так і великого інвестора, крім рентабельності і надійності інвестицій,
велике значення має зручність покупки і продажу цінних паперів,
реєстрації і перереєстрації прав власності на них. Рішенню цих проблем
багато в чому сприяють незалежні депозитарії і реєстратори.

4. Депозитарії і реєстратори

Депозитарії і розрахунково-клірингові установи представляють невід’ємну
частину ринку цінних паперів. Основні функції депозитаріїв містять у
собі збереження, облік і фіксацію переміщення ЦП від одного власника до
іншого. Відповідно до існуючого в Україні нормами і правилами,
викладеними в документах Державної комісії з цінних паперів, мінімальний
розмір статутного фонду депозитарію повинний складати 400 000 ЕКЮ, що
повинні бути внесені винятково у формі коштів. Ця умова виявилася
настільки важким, що до початку 1998 р. в Україні практично не
сформувався жоден депозитарій такого рангу.

Передбачається, що в майбутньому повинний виникнути національний ‘
депозитарій, що буде відігравати важливу роль у приватизаційних і
постприватизаційних процесах.

Трохи інакше обстоїть справа з формуванням в Україні інституту
реєстраторів. На початок 1998 р. видано більш 80 ліцензій на право
проведення реєстраторської діяльності. Саме введення інституту
реєстраторів торкнулося корінні майнові інтереси учасників
приватизаційних процесів, перетворивши, таким чином, технічну проблему
реєстрації прав власності в принципову проблему корпоративного
керування. Контроль над реєстром власників іменних цінних паперів став
питанням «життя і смерті» для керівництва акціонерних товариств і
стратегічних інвесторів. Не менш важливе значення придбала проблема
збереження прав власності на цінні папери, що з’явилися в населення
замість ПМС і КС. І тут ведуча роль приділяється реєстраторам — саме тій
структурі фондового ринку, що веде реєстр власників акцій знову
створених акціонерних товариств.

Технологія «паперової» приватизації, що проводилася в Україні на початку
90-х років, дозволила створити умови для виникнення первинного реєстру
власників цінних паперів. У результаті з 1996 р. в Україні став
формуватися інститут незалежних реєстраторів. У липні 1996 р. відбулися
установчі збори професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв
України (ПАРД), на якому був прийнятий Статут і схвалені основні
принципи роботи асоціації.

Модель українського реєстраційного ринку будується по рекомендаціях
американських фахівців, що займалися організацією аналогічного ринку в
Росії. У рамках цієї моделі на початковому етапі реєстродержателями
стають самі емітенти, банки, брокери, що допомагали проводити
сертифікатну приватизацію. З загасанням паперової приватизації мережа
регіональних центрів сертифікатних аукціонів ліквідується і виникає
інститут реєстраторів власників іменних цінних паперів.

При формуванні фондового ринку рентабельність діяльності реєстраторських
фірм, що стали швидко виникати в умовах України, знаходиться в прямої
залежності від можливостей емітента. І тут найбільшою проблемою, з яким
зштовхнулися українські реєстратори, стала неплатоспроможність емітента.
Реєстраційна діяльність виявилася низькорентабельної, а часом збиткової.
Адже для підприємства, що повинне проводити модернізацію виробництва,
нелегко виплатити заробітну плату робітником, тому навіть невелика плата
за реєстраційні послуги стала реальною проблемою. У цих умовах лише
великі реєстратори зуміли забезпечити прибутковість і вижити в непростій
ситуації. Наявність же дрібних реєстраторів найчастіше веде лише до
криміналізації цієї сфери діяльності і падінню довіри до всього
приватизаційного процесу в цілому.

5. Проблеми на ринку ЦП

Аналіз сьогоднішнього стану ринку цінних паперів України дозволяє
побачити його перекоси і проблеми. До числа основних проблем варто
віднести, у першу чергу, нерівномірність темпів розвитку ринку цінних
паперів у різних регіонах.

Іншою своєрідною рисою українського фондового ринку з’явилася значна
перевага позабіржової торгівлі цінними паперами над біржовою. У
визначеній мері, це стало результатом української схеми приватизації, що
надала великі, а можливо, навіть надмірні пільги трудовим колективам.
Тому головною метою для багатьох брокерів був перепродаж акцій
приватизованих підприємств у руки ефективних інвесторів. Відбувся поділ
сфер діяльності: на позабіржовому ринку зосередилася боротьба за
контрольні пакети акцій, а на біржах проводилася торгівля
нереалізованими пакетами акцій і приватизаційних сертифікатів. Основною
задачею ринку цінних паперів України стало на цьому етапі зведення на
ньому тих, хто має потребу в додатковому капіталі, з тими, хто цей
капітал здатний надати.

На жаль, до 1998 р. не було організоване звертання в Україні цінних
паперів іноземного походження. Звертання таких паперів має важливе
значення, оскільки від цього залежить інтеграція українського фондового
ринку не тільки в європейський, але й у світовий фондовий ринок. Його
треба вирішувати, насамперед, на законодавчому рівні з метою визначення
порядку звертання і котирування в Україні іноземних цінних паперів.
Одночасно також необхідно визначитися з поруч технічних питань, а саме:
з перевезенням (перекладом) цінних паперів через границю, валютою
розрахунків і схемою конвертації, механізмом сплати дивідендів.
Необхідно також вирішити комплекс питань, зв’язаних з виходом
українських компаній на світові ринки цінних паперів. У цій області ще
має бути створення законодавчої бази.

З якими ж проблемами зіштовхуються сьогодні учасники українського
фондового ринку? Мабуть, головною проблемою динамічного розвитку
фондового ринку України є уповільнений і суперечливий розвиток
законодавчої бази функціонування фондового ринку, що не встигає за
розвитком реальних процесів в економіці.

Крім того, подальший розвиток фондового ринку гальмують:

? нерозвиненість первинного ринку;

? відсутність гарантій при операціях з цінними паперами;

? нестимулююче оподатковування операцій з цінний папір

мі;

? психологічна непідготовленість керівників підприємств

до операцій на фондовому ринку;

? наявність юридичних протиріч у регулюванні ринку цінних паперів, що
до того ж не приведено у відповідність із потребами міжнародних
стандартів;

? відсутність платоспроможного попиту населення.

Як відомо, основу нормального функціонування фондового ринку, як і
будь-якого іншого ринку, складає довіра учасників, у нашому випадку —
інвесторів. Від того, наскільки успішно вдається зберегти ця довіра,
залежить сама доля цього ринку і, отже, можливість підприємств
акумулювати для цих цілей вільний капітал. На жаль, можна затверджувати,
що через велике число невиконаних обіцянок, часом необ’єктивної
інформації і несумлінної реклами, ступінь довіри інвесторів дуже мала.
Безсумнівно, має бути прикласти багато зусиль учасникам і законодавцям
фондового ринку до підвищення рівня довіри до всіх механізмів його
функціонування. Рішенню цієї проблеми, безумовно, буде сприяти ріст
вірогідності інформації про емітент, що намагається здійснити емісію
своїх паперів. В умовах же українського фондового ринку часто достовірну
інформацію про емітент одержати майже чи неможливо ж нею користається
вузьке коло облич у своїх інтересах, що також підриває довіру до
фондового ринку в цілому.

6. Регулювання ринку ЦП

Не можна не відзначити нерозвиненість інфраструктури фондового ринку
України, що порозумівається труднощами початкового періоду, а також
зв’язано з недоліком засобів для розвитку сучасних систем торгівлі
цінними паперами, упровадження розрахунково-клірингових систем,
раціонального порядку реєстрації, збереження й обліку цінних паперів. На
прискорений розвиток інфраструктури українського фондового ринку повинні
звернути увагу не тільки законодавці, державні інститути, що регулюють
ринок цінних паперів, але і самі його учасники. Адже фондовий ринок —
дуже важливий компонент усієї ринкової системи. Для ринкової економіки
характерні три види регулювання:

? державне;

? ринкове;

? саморегулювання.

Одну з важливих функцій державного регулювання ринку цінних паперів в
Україні виконує Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку
(ДКЦПФР). Її головною задачею являється формування нормативної бази в
області ринку цінних паперів, правового полючи й інституціональної
структури фондового ринку. Комісія має контролюючі функції. Саме вона
уповноважена забезпечити створення необхідної інфраструктури фондового
ринку, що була б зрозуміла всім учасникам операцій з цінними паперами,
включаючи іноземних інвесторів, заклопотаних пошуками по усьому світі
сфер вигідних вкладень своїх капіталів.

З іншого боку, об’єктивні обставини вимагають прискорення створення в
Україні могутніх саморегулюючих організацій (МСО), утворення яких в
ідеалі повинне бути ініційовано самими учасниками ринку. Задачею цих
організацій повинна стати вироблення типових вимог до своїх членів і,
особливо, до стандартів операцій по купівлі і продажу акцій, а також
вимог до розрахунків, етичним нормам поводження. Переваги використання у
регулюванні ринку ЦП полягають у наступному:

? ця модель регулювання ринку самими його учасниками обходиться державі
в багато разів дешевше, ніж формування нового бюрократичного апарату;

? розробка загальних норм і стандартів по операціях з коштовними
паперами самими учасниками, як показує світова практика,

дозволяє краще врахувати всі деталі і реалії бізнесу;

? учасники ринку цінних паперів часто набагато більше зацікавлені в
справедливому регулюванні ринку, чим урядові чиновники, що створюють
тяганину і бар’єри. Досвід становлення

різних національних ринків цінних паперів доводить, що взаємний контроль
серед комерційних структур набагато більш вимогливий і твердий, чим
контроль з боку чиновників;

? через правові норми набагато сутужніше ввести в ділову практику

фондового ринку високі етичні вимоги до учасників ринку.

До позитивних сторін саморегулювання фондового ринку варто віднести і
те, що 8ДО виникають з ініціативи знизу й охоплюють усі напрямки
функціонування фондового ринку, включаючи діяльність торговців ЦП,
реєстраторів, депозитарії.

Життя підказує доцільність застосування різних методів регулювання
фондового ринку. У той же час необхідно скоординувати області їхнього
застосування і визначити їхнє співвідношення. Розумному використанню
кожного з видів регулювання, як правило, заважають або відомчі інтереси,
або різні дискримінаційні дії монопольних структур, що перешкоджають
рівному доступу на ринок його учасників. Саморегулювання і конкуренція
були введені у формальні рамки фондового ринку зі створенням професійних
асоціацій МСО. Саме саморегулювання в рамках асоціацій стало надійною
заміною тотального державного контролю. У результаті діяльність
професіоналів на вторинному ринку цінних паперів стала, мабуть, самою
лібералізованою сферою фінансового бізнесу в Україні.

Більш того, державні відомства в Україні поки не одержували скарг на дії
професійних посередників, що свідчить про відсутність незадоволених чи
обманутих інвесторів. Висока конкуренція в центрі і регіонах сприяла
появі неформальних правил ведення бізнесу, твердому добору надійних
партнерів і довела тезу про те, що фондовий ринок краще регулюється
самим же ринком, чим через державні інститути. А державний арбітраж і
суд часто виявляються неспроможними при рішенні специфічних спорів, що
виникають на ринку цінних паперів. Навпроти, внутрішній професійний
арбітраж на ділі довів свою здатність розглядати конфліктні ситуації і
приймати рішення, що задовольняють обидві сторони.

Самою динамічною частиною фінансового ринку України став ринок цінних
паперів. На ньому до 1998 р. зверталися наступні фінансові інструменти:

? державні цінні папери;

? акції й облігації корпорацій;

? депозитні сертифікати;

? прості і перекладні векселі.

• Ринок ОВДП

У 1997 р. ринок українських державних цінних паперів був представлений:

? облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП);

? облігаціями державної зовнішньої позики (ОГДП);

? облігаціями внутрішньої ощадної позики;

? середньостроковими облігаціями внутрішньої державної позики

(СОДГП).

Державні цінні папери є одним з надійних фінансових активів з
мінімальним ризиком, що дозволяє державі залучати значні кошти для
покриття бюджетного дефіциту. Така практика в Україні існує з 1995 р.
Ужу тоді було здійснено три випуски облігацій внутрішньої державної
позики (ОВДП) номінальною вартістю млн. крб і загальним обсягом емісії в
31 трлн крб із виплатою доходу з розрахунку 90% річних і терміном
погашення 3,6 і 9 місяців. До речі, перший випуск ОВДП був на 1 трлн крб
при 140% річних терміном на 1 рік і призначався для розміщення тільки
серед юридичних осіб. У 1995 р. було проведено також 30 аукціонів із
продажу ОВДП і відповідно в бюджет надійшло більш 32 трлн крб.

ОВДП продовжували залишатися найбільш надійним і дохідним інструментом
фондового ринку України й у 1996-97 р. Стратегія поводження комерційних
банків, основних покупців ОВДП, полягала в прагненні купити якнайбільше
облігацій при первинному розміщенні, оскільки прибутковість цих
інструментів дозволяла дістати прибуток набагато більш високу в
порівнянні з іншими активними операціями при мінімумі ризику. В міру
стабілізації ринку маржа посередників падала з 5% у 1996 р. до 0,5%
наприкінці 1997 р.

7. Види тактики на ринку ОВДП і ОДВП.

Політика Мінфіну України по зниженню прибутковості ОВДП у цьому
інтервалі часу аж до світової фінансової кризи, що розразилась 28 жовтня
1997 р., змусила комерційні банки удосконалювати інвестиційну стратегію
і тактику. У число найбільше часто застосовуваних способів ведення
портфеля ОВДП входить тактика проходження кривої прибутковості («жадібна
тактика»), суть якої полягає в послідовному вкладенні засобів у випуск
ОВДП із найбільшою прибутковістю. До недоліків цієї тактики варто
віднести відсутність хеджирування — страхування від майбутніх ризиків
шляхом ускладнення структури портфеля. Цю тактику можна вважати
пасивної, оскільки при її використанні не потрібно великої
прогнозно-аналітичної роботи з можливої зміни прибутковості.

Навпроти, при використанні тактики максимальної розрахункової
прибутковості обов’язкове складання експертами прогнозу змін дисконтних
ставок («рішуча тактика»). Застосовуючи таку активну тактику, інвестор
вкладає всі засоби в цінні папери одного сорту, що забезпечують
максимальну розрахункову прибутковість на період керування. У цьому
випадку хеджирування також не застосовується, оскільки вважається, що
для однорідних цінних паперів воно не ефективно.

Для структурованого портфеля облігацій, що, як правило, створюється в
розрахунку на невизначену зміну ставок у майбутньому і гарантує
оптимальну прибутковість при всіх нерадикальних змінах, використовується
тактика «імунізації» портфеля, що припускає застосування хеджирування.
Такого роду портфель компенсує зменшення прибутковості одних цінних
паперів збільшенням прибутковості інших.

Найбільш універсальної і також орієнтованої на використання хеджирування
є тактика змішаних ризиків («завбачлива тактика»), що припускає
визначення оптимальної структуризації і диверсифікованості портфеля
шляхом прогнозу можливої зміни дисконтної ставки і математичних
розрахунків оптимального портфеля.

Оборот на ринку ОВДП складав у 1997 р. більш 80% усього ринку цінних
паперів України (див. табл. 10.3, 10.4, 10.5). Однак ситуація на ринку
ОВДП через потрясіння, що відбуваються на світовому фінансовому ринку,
залишалася невизначеною, малопередбачуваною. Періодами, коли Мінфіну з
метою одержання позитивного сальдо необхідно було застосовувати
титанічні зусилля, первинні аукціони ОВДП проводилися практично щодня.
По частоті їхнього проведення Україна упевнено вийшла на перше місце у
світі. Наприкінці 1997 р. був зафіксований 578-й аукціон НБУ по
розміщенню ОВДП, а всього за цей рік відбулося 496 аукціонів. Середній
термін звертання ОВДП випуску 1997 р. (з обліком СОВДП) склав 309 днів
при середній номінальній ставці розміщення — 33,25% річних, середньої
ефективної ставки — 34,36% річних. На жаль, кількість аукціонів не
переросло в якість, і по обсягах приваблюваних засобів Україна поки
залишається наприкінці списку позичальників капіталу. І проте, облігації
ОВДП якоюсь мірою стали рятівною соломиною для наповнення бюджету
країни.

Слід зазначити, що Україна, на жаль, спізнилася з виходом на міжнародні
ринки зі своїми державними цінними паперами. Її випередили не тільки
Естонія, Росія, Казахстан, але навіть відділові міста Росії. Розмови про
випуск облігацій державної зовнішньої позики (ОДВП) велися три роки, і
лише наприкінці 1997 р. перша така позика разом із поруч американських і
німецьких банків був випущений. А до цієї пори роль ОДВП виконували
українські ОВДП, але з вітчизняним рівнем прибутковості, значно
перевищуючі міжнародні стандарти. Так, по ряду погашених наприкінці 1997
р. цінних паперів валютна прибутковість перевищувала 60%, що в
порівнянні із середньоєвропейськими 9-11% неприпустимо. Це з’явилося
свого роду розплатою України за відсутність реальних реформ і інфляцію,
корупцію і часту зміну уряду, що на міжнародній банківській мові
визначається словами — підвищений світовий ризик.

Боляче бив по іміджі України і той факт, що до кінця 1997 р. був
відсутній кредитний рейтинг країн. Кризова економічна обстановка привела
до відсутності усередині України дешевих і довгострокових засобів.
Відомо, що лише з виходом на зовнішні ринки країна в стані подовжити
термін і здешевіти вартість позик.

Доти, поки не будуть здійснені зовнішні позики чи притягнуті значні
кредити, ситуація на ринку ОВДП буде недостатньо стабільною. Безумовно,
на підвищення стабільності цього ринку сприятливо впливало оголошення
урядом параметрів валютного коридору на другу половину 1997 р. у межах
1,7— 1,9 грн за 1 дол. США, що, на жаль, не став панацеєю від
нестабільності на ринку цінних паперів, оскільки недостатньо враховував
умови інфляційної економіки України. У січні 1998 р. курсовий коридор
був переглянутий Урядом і НБУ і на весь 1998 р. уведений новий
розширений— 1,8…2,25 грн за 1 дол. США. Однак для України більш
прийнятний інший вид коридору, що застосовувався в країнах з подібною
економікою, а саме «похилий коридор».

8. Виникнення вторинного ринку ЦП

З поглибленням приватизаційного процесу в Україні почався також розвиток
операцій на вторинному ринку, головною метою якого є забезпечення
торгівлі акціями приватизованих українських підприємств і ОДВП на
сучасному рівні. Рік 1998, що дав додатковий якісний поштовх
приватизації (перехід до грошової приватизації), сприяв виникненню
одного з найбільших у Європі фондових ринків. На цьому етапі поки лише
створюється методологія торгівлі на вторинному ринку, що могла б
забезпечити ліквідність як для малого числа великих компаній, по акціях
яких ведеться активна торгівля, так і для широкої групи підприємств,
акції яких продаються нерегулярно. У 1998 р. настав етап впровадження
інституту електронного позабіржового ринку, тому що фондові дилери уже
висловили свою перевагу веденню торгів зі своїх офісів, а не на біржовій
площадці. У чималому ступені завдяки їхнім зусиллям 25.02.96 в Україні
виникла Асоціація «Позабіржова фондова торгова система» (ПФТС), що
забезпечила створення національної електронної системи. Уже з 05.07.96
ПФТС приступила до торгівлі цінними паперами в режимі реального часу на
базі програмного забезпечення корпорації США. Багатофункціональна
система ПФТС розроблена для забезпечення діяльності брокерів, дилерів і
маркетмейкерів по розміщенню фінансових інструментів із залученням
власних і позикових засобів. На початку 1998 р. система була встановлена
на робочих місцях 200 торговців цінними паперами, у числі яких лише 1/5
складали банки, а інші — позабанківські фінансові організації,
розташовані в різних регіонах України.

За рішенням Ради асоціації ПФТС із 01.04.98 у торговій системі був
офіційно введений інститут маркетмейкерів і для них були встановлені
правила поведінки на торгах. До числа основних вимог до них відносилася
обов’язкова безупинна підтримка котирувань по акціях як мінімум чотирьох
емітентів першого рівня лістингу.

Наприкінці 1996 р. до торгового режиму були допущені учасники з 7
регіональних центрів України, у тому числі Донецька, Дніпропетровська,
Харкова, Одеси, Вінниці. Наприкінці 1997 р. технічні можливості ПФТС
забезпечили підключення до торгової системи торговців всіх обласних
центрів України. Таким чином, до 1998 р. система об’єднала всі
регіональні ринкові площадки в єдину торгову мережу, що дозволяє
проводити операції з акціями приватизованих підприємств, векселями,
ОВДП, муніципальними облігаціями, а також з компенсаційними
сертифікатами. Членом асоціації може стати будь-який ліцензований
торговець ЦП (резидент), що розташовує трьома рекомендаціями від
учасників ПФТС, у яких мається ліцензія на торгівлю ЦП терміном більш
року. Рішення про прийом кандидатів до ПФТС приймає рада асоціації.
Торгівля в рамках ПФТС регулюється Торговими правилами, Положенням про
лістинг і делістинг, Арбітражним кодексом, Дисциплінарним кодексом,
Кодексом професійної відповідальності й інших документів.

ПФТС дозволяє торговцям ЦП проводити торгові операції з контрагентом з
віддалених районів через електронну систему, у якій виставляються
конкуруючі пропозиції на покупку і продаж. Система формує списки
пропозицій дилерів за принципом ринкової ціни повідомляється, що ними
найкращої, (найвища ціна на покупку і найнижчу ціну на продаж).
Здійснення торгівлі в режимі реального часу дозволяє торговцям вести
переговори на екранах дисплеїв, виставляти котирування, одержувати
оперативну інформацію про стан ринку й укладати угоди. У системі
закладена можливість об’єднання з депозитаріями і
розрахунково-кліринговими системами, що в найближчому майбутньому
багаторазово підвищить її ефективність і в перспективі приведе до повної
автоматизації розрахунків і перереєстрації після висновку угод.

Система максимально проста, заснована на застосуванні
високотехнологічних апаратних засобів, програмних додатків, спеціально
розроблених за методикою, що дозволяє її удосконалювати відповідно до
потреб українського фондового ринку, що розвивається. ПФТС, на відміну
від всіх існуючих в Україні торгових систем, належить користувачам —
брокерсько-диллерським компаніям.

Оскільки головними показниками будь-якої торгової системи є обсяг
торгівлі, кількість учасників і контрактів і ін., цікаво подивитися на
динаміку розвитку торгів ПФТС. У 1996 р. обсяг торгів усієї торгової
системи склав 3 млн грн. За перші 6 місяців 1997 р. обсяг торгів ПФТС
склав 36 млн грн, а за друге півріччя приріст склав 269 млн грн, що в
кінцевому рахунку дало річний обсяг у 305 млн грн. Слід зазначити, що в
другій половині 1997 р. щоденний рівень торгів ПФТС фактично постійно
перевищував обсяг торгів за весь 1996 р. Аналогічна динаміка росту
кількості контрактів, збільшення числа яких поки йде по експоненті,
бурхливо наростаючи, що є свідченням швидкого розвитку торгової системи.

9. Лістинг і котирування.

До числа показників розвиненості ринку цінних паперів варто віднести
строге дотримання на ринку вимог лістингу і використання котирувань. Те,
що просто для інших країн, уже 4-5 століть, що використовують у своєму
економічному житті елементи фондового ринку, для України — майже
абсолютно нове явище, що раніше не спостерігалося ні в житті, ні в
термінології. Лише не набагато більше 200 років тому (у 1797 р.), коли
Київ став губернським містом, столицею так називаного Південно-Західного
краю, у ньому почався інтенсивний розвиток торгівлі і промисловості. У
1865 р. створюється Київська біржа, що функціонувала до початку Першої
світової війни (1914 р.) і була серйозним торгово-промисловим центром
регіону. Лише в 90-і роки XX в. почалося відродження фондового ринку
України, і відразу довелося приступити до вироблення загальних вимог до
емітентів і їхніх цінних паперів, а також умов і механізму допуску до
котирувань. На початковому етапі становлення українського ринку цінних
паперів своє застосування знайшло тільки фіксоване котирування, при якій
існує одна ціна протягом котирування. Вона встановлюється на конкретний
момент на основі реального попиту та пропозиції ЦП. Заявки на покупку і
продаж ЦП збираються брокерами напередодні і передаються на біржу перед
котируваннями в день торгів.

На розвитих ринках цінних паперів застосовується мультифіксингове
котирування, при якому курсовою ціною на визначений момент є та, по якій
були виконані останні заявки. Протягом одного біржового дня при
мультифіксингу існує нескінченна безліч курсів, і відповідно заявки на
покупку і продаж подаються і приймаються протягом усього цього часу. У
результаті курс цінних паперів при мультифіксингу в будь-який момент
часу цілком відповідає попиту та пропозиції на той же момент. З
подальшим становленням ринку цінних паперів України впровадження
мультифіксингу стане реальністю лише на початку XXI в., оскільки процес
формування акціонерних компаній займе ще 2-3 року, і лише тоді
очікується пожвавлення масового попиту та пропозиції ЦП на українському
ринку.

Лістинг, чи процес фіксування цінних паперів компаній на фондових
біржах, спочатку проводився на Лондонській фондовій біржі, єдиної до
1980 р. що вела перелік допущених до фондового ринку компаній на базі
підписаних листингових угод. У цих угодах передбачалися норми і правила
поведінки торговців цінними паперами і порядок інформування власників
ЦП. До початку 1995 р. на Лондонській фондовій біржі нараховувалося
більш 2 тис. англійських і ірландських компаній, що підписали лістингові
угоди. На відміну від бірж європейських країн, тут немає так званих
цінних паперів «другого і третього списку». На ПФТС лістинг має три
рівні, що відрізняються характером вимог до емітента з погляду розкриття
інформації, легкості перереєстрації і ступеня зацікавленості цінними
паперами з боку торговців. Так, з 140 корпоративних цінних паперів,
якими торгувала система в 1997 р., 84 знаходилися на другому рівні
лістингу, а інші — на третьому. У зв’язку з найвищими вимогами першого
рівня на ньому у вересні 1997 р. котирувалися акції лише семи емітентів—
«Донбасенерго», «Днепроенерго», «Західенерго», «Харківського трубного
заводу», черкаського «Азоту», «Укрнафти».

Для першого рівня лістингу на торгах установлена мінімальна вартість
лота акцій у 20 тис. грн, а для другого рівня лістингу — 5 тис. грн.
Максимальне відхилення від найкращої ціни чи покупки продажу по акціях
першого рівня лістингу не повинне перевищувати 20%.

Галузева специфіка Українського фондового ринку.

Український ринок акцій приватизованих підприємств по динаміці і темпам
розвитку відстає від відповідних ринків більшості постсоціалістичних
держав. Проте він знаходиться під пильною увагою різних реальних і
потенційних інвесторів. Ступінь інвестиційної привабливості українських
підприємств у їхньому галузевому розрізі на початок 1998 р. виглядала в
такий спосіб.

Енергетика. Акції енергетичних компаній стали найбільш привабливими на
фондовому ринку України з моменту їхньої приватизації. На початок 1998
р. цей сектор відрізняв наявність самих великих по вартості
приватизованих активів; 31 з 35 енергетичних компаній була
приватизована; галузь мала високу ліквідність продукції й акцій і
великим експортним потенціалом. У число недоліків входив значний знос
основних фондів, а також те, що контрольний пакет акцій знаходився в
руках держави. До негативних особливостей цього сектора також
відносилися непрозорість емітентів, розпорошеність акцій і, що саме
складне, державне регулювання цін. На думку потенційних інвесторів, коли
на ринку з’являться акції енергорозпридільчих компаній, цей сектор у
стані стати лідером на ринку цінних паперів.

Металургія. До числа позитивних рис цього сектора відносяться стабільні
темпи виробництва в 1996-97 р., велика ресурсна база, що дозволило цьому
сектору української економіки зайняти лідируючі позиції в експорті
(частка в українському експорті 25% у 1996 р. і вище 30% у 1997 р.).
Серед істотних переваг цього сектора також високий рівень якості
продукції, визнана міжнародними партнерами, кваліфікована робоча сила і
висока концентрація виробництва. До істотних недоліків сектора
відносяться великий знос основних фондів і необхідність технологічного
переоснащення підприємств. Гальмуючим фактором є неефективна програма
приватизації, не сприятливого росту інвестицій у переоснащенні
підприємств, що штовхнуло підприємства на застосування бартерних форм
розрахунків і природне зниження надходження наявних засобів при
постачаннях продукції на експорт. До числа привабливих елементів цієї
галузі відноситься наявність диверсифікованого виробництва в 103 великих
компаній, 80 з який були приватизовані до 1998 р. Більш того, держава не
була акціонером підприємств галузі і бути відсутнє державне регулювання
ринку. При високому експортному потенціалі галузі маються великі
можливості по збільшенню потужностей і розширенню обсягів виробництва.
Серед серйозних недоліків — залежність галузі від імпортної сировини,
депресія на українському ринку хімічних товарів, високий рівень
конкуренції на зовнішніх ринках і недостатній рівень інвестицій у
модернізацію виробництва. Протягом 1996-97 р. акції підприємство з
виробництва мінеральних добрив були одними із самих торгівельних на
ринку цінних паперів України.

10. Нафтогазовидобуток.

Позитивні риси нафто- і газовидобутку — порівняно великі розвідані
запаси, високий попит на енергоносії в країні і досить розвита
інфраструктура збереження і транспортування нафти і газу. До числа
недоліків відносяться зниження рентабельності і виснаження раніше
експлуатувалися нафтових і газових полів, важкоприступність і висока
собівартість знову розвіданих депозитів нафти і газу і відповідно
недолік фінансових засобів на геологорозвідувальні роботи. Як іноземні,
так і українські інвестори покладають великі надії на акції українських
нафтових компаній. Протягом 1996-97 р. вони користалися великим попитом,
і, як правило, їх не вистачало для задоволення запитів покупців.

Сектор нафто- і газо переробки. До числа найбільш привабливих сторін
цього сектора відносяться великі виробничі потужності, добре розвита
мережа трубопроводів, постійно зростаючий попит на продукцію галузі. У
числі проблемних і стримуючих факторів — знос основних фондів, що
застаріли технологічні схеми, що не дозволяють випускати високоякісну
продукцію, гострий недолік інвестицій, а також велика частка бартерних.
Акції нафтопереробних підприємств трохи уступали по популярності акціям
нафтовидобувних підприємств, однак характеризувалися порівняно стійким
попитом, що тримався протягом 1997 р. Специфікою фондового ринку цього
сектора є велике розпилення акцій серед інвесторів, що дозволяло
брокерам істотно впливати на динаміку курсу.

Цементна промисловість. До особливостей цього сектора економіки
відноситься висока концентрація виробництва (82% усієї продукції
виробляється 10 підприємствами). Акції надійшли на ринок вже в 1994 р.,
однак багато привабливих компаній ще пропонували акції в 1997-98 р. за
прийнятною ціною. У1997 р. намітився ріст обсягів виробництва в
порівнянні з 1996 р. До числа недоліків галузі відносилася, головним
чином, її зайво висока енергоємність. Підприємства були орієнтовані на
споживання дорогого газу і до того ж використовували вкрай
енергозатратну технологію «мокрого» виробництва цементу (крім 2-х
підприємств).

Потужність галузі набагато перевищує попит на вітчизняному ринку. Через
велику (більш 80%) частки бартерних операцій галузь страждала від
недоліку засобів, необхідних для модернізації виробництва.

Капіталізація — ріст ринку цінних паперів. Оскільки цінні папери дуже
різноманітні по своєму виді, украй складно дати єдину кількісну оцінку
їхнього обсягу. Природно, не представляється можливим підсумовувати дані
по торгівлі акціями, облігаціями, векселями, чи чеками ж по торгівлі
похідними цінних паперів (опціонів, фьючерсів). В існуючої світовій
статистиці динаміки ринку цінних паперів відбиваються тільки угоди, що
здійснюються через біржові і позабіржові торгові системи, тобто на облік
беруться тільки цінні папери, що мають регулярне котирування. Найбільш
важливим показником в оперативному обліку на фондовому ринку є обсяг
капіталізації, що представляє собою сумарну курсову вартість випущених
регулярно котируються акцій компаній. До числа інших показників,
застосовуваних у статистику ринку цінних паперів, відносяться:

? частка капіталізації у ВВП;

? кількість котируючих на ринку ЦП;

? кількість чинених угод із ЦП;

? кількість проданих ЦП;

? оборот ЦП.

ПФТС, що є основним діючим обличчям на ринку цінних паперів України,
протягом 1997 р. продемонструвала великий динамізм і зуміла домогтися
разючого росту капіталізації, а також надзвичайної рухливості ринку
акцій.

Список літератури:

Гаєць В. „Структура економіки України”, Київ, 1995

Соколенко С.І. „глобальні ринки XXI ст.. Перспективи України”

Оскользький В.В., Германчук П.К. „Концепція функціонування ринку
капіталів в Україні”

Лукінов І. „Економіка України”

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020