.

Фінансовий контроль та його роль у забезпеченні фінансової дисципліни (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
17 19553
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:

“Фінансовий контроль та його роль у забезпеченні фінансової дисципліни”

План:

Вступ.

Поняття фінансового контролю, його принципи, види, форми методи.

Об’єкти та суб’єкти державного фінансового контролю в Україні.
Порівняння з системою фінансового контролю Російської федерації.

Важелі фінансового контролю.

Роль фінансового контролю у забезпеченні фінансової дисципліни в
Україні.

Висновки.

Список літератури.

Вступ

Зміни, що сталися протягом останніх років в економіці та фінансових
відносинах України, впровадження нових принципів господарювання на
основі ринкових відносин, розвиток ділової ініціативи і підприємництва
потребують докорінної перебудови управлінських функцій держави, у тому
числі контрольних. Виходячи з реальної дійсності, питання фінансового
контролю є актуальним у наш час. Адже реформування народного
господарства неможливе без фінансової дисципліни, що може бути
забезпечена саме фінансовим контролем.

Недооцінка ролі фінансового контролю призводить до значних порушень і
зловживань у сфері фінансових відносин у державі, що і спостерігається в
останні роки. Україну у світовому співтоваристві сприймають як країну,
яка має високий рівень корупції. Цей фактор є одним із наслідків
недосконалості контролю з боку держави, в тому числі і фінансового
контролю.

Отже, актуальність теми фінансового контролю полягає у сучасній
необхідності створення досконалої системи фінансового контролю в Україні
для забезпечення фінансової дисципліни під час проведення реформування
народного господарства, що може стати запорукою ефективності намічених
реформ у державі.

Взагалі ступінь вивчення теми фінансового контролю в Україні ще не
досить високий, деякі питання висвітлені неповно і мають неоднозначне
трактування.

Отже, спробуємо охарактеризувати цю тему більш детально та зробимо
відповідні висновки.

1. Поняття фінансового контролю, його принципи, види, форми методи.

Фінансовий контроль як одна із функцій управління фінансами являє собою
особливу діяльність щодо перевірки формування й використання фондів
фінансових ресурсів у процесі створення, розподілу та споживання
валового внутрішнього продукту з метою оцінювання обґрунтованості й
ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання.

З визначенням сутності фінансового контролю випливає, що його об’єктом
є процеси формування і використання фондів фінансових ресурсів. Суб’єкт
контролю це носій контрольних функцій щодо об’єкта контролю. Він як
правило визначається законодавством держави, нормативно-правовими актами
суб’єктів фінансової діяльності. Тобто іншими словами фінансовий
контроль це перевірка спеціально уповноваженими органами дотримання
учасниками фінансових, грошових, кредитних, валютних операцій умов
законодавства, норм та правил, які встановлено законодавством та
власниками. Все це прийнято вважати як систему фінансового контролю.

Як система фінансовий контроль має види, форми, принципи і методи, які
представлені на мал. 1

При формуванні системи фінансового контролю виконуються деякі принципи,
які вироблені світовою практикою, і без дотримання яких результативна
діяльність фінансового контролю неможлива. До таких принципів
відносяться

незалежність;

превентність (носить попереджувальний характер);

дієвість;

регулярність;

об’єктивність;

законність;

розмежування функцій та повноважень між різноманітними органами
фінансового контролю;

підзвітність органів фінансового контролю створюючим їх органам влади чи
власникам;

гласність;

всеохоплюючий характер;

Незалежність фінансового контролю гарантується конституцією та
відповідними законами. В межах їх компетенції органам фінансового
контролю повинні бути підконтрольними усі органи влади, починаючи з
парламенту, уряду та адміністрації президента. Незалежність
забезпечується також тим, що контрольний орган комплектується на досить
тривалий термін таким чином, що підконтрольні об’єкти не можуть
впливати на його склад, а ті хто доручили проведення перевірки – на її
можливі результати. Контрольний орган отримує із державного бюджету
необхідні та достатні для виконання покладених на нього задач, та
самостійно використовує виділені йому кошти.

Превентність фінансового контролю виражається в тому, що він носить
попереджувальний характер стосовно можливого майбутнього фінансового
злочину або зловживання фінансовими ресурсами як підприємства так і
держави в цілому. Законодавчо встановлених норм та правил не достатньо
для запобігання фінансових злочинів, а отже виконавчу частину
вищевказаного виконує фінансовий контроль, керуючись цими же законами.

Що стосується об’єктивності, то її принцип припускає, що фінансовий
контроль будується строго на фактичній та документальній основі, має
справу зі звітними даними про фінансову діяльність об’єкту контролю,
які складені та затверджені у встановленому порядку, оцінює їх
всесторонньо та безпристрасно. Важливою умовою об’єктивності виступає
принцип двох підписів під документом про результати перевірки –
перевіряючої та перевіряємої сторони.

Законність, як принцип фінансового контролю означає, що склад контролю
визначається на основі конституції країни, законодавчих та інших
документів, на основі яких здійснюється правове регулювання фінансових,
грошових, валютних, кредитних відносин, банківської діяльності. В свою
чергу, повноваження контрольних органів також встановлюються
законодавством. Ці органи не можуть самостійно перевищувати чи
обмежувати свої повноваження.

Оскільки функції фінансового контролю виконують зазвичай декілька
органів, важливо, щоб вони в своїй діяльності не дублювали одне одного
та не загружали перевірками одні і тіж самі об’єкти. Для цього органи
фінансового контролю координують свої дії у встановленому порядку чи
по взаємній згоді.

Говорячи про підзвітність, потрібно мати на увазі, що державна влада,
як правило, поділяється на законодавчу та виконавчу. Таким чином в
кожній із гілок влади можуть бути створені свої органи фінансового
контролю, чим і визначається їхня підзвітність. Ті, хто обслуговує
інтереси власників, звітують перед власниками.

Принцип гласності передбачає, що результати фінансового контролю,
особливо в частині використання державних коштів, повинні бути
загальнодоступними, публікуватись у відкритому друці. У відношенні
приватних коштів, які охороняються комерційною таємницею, застосовується
публічне підтвердження законності їх виникнення та використання, якщо
таке підтвердження отримане перевіркою, а також яке публікується в
засобах масової інформації.

Що стосується видів фінансового контролю то на практиці та в теорії
розрізняють зовнішній та внутрішній контроль залежно від взаємовідносин
суб’єкта та об’єкта контролю. Зовнішнім називають контроль, який
здійснюють спеціальні, вищестоящі по відношенню до перевіряємого
об’єкта чи незалежні від нього органи фінансового контролю. Під
внутрішнім контролем розуміють контроль в межах однієї організації чи
галузі, відомства силами їх структурних підрозділів та штатних
співробітників.

Залежно від суб’єктів, які здійснюють контроль, і характеру контрольної
діяльності розрізняють такі види фінансового контролю:

державний (загальнодержавний, муніципальний);

відомчий (внутрішньо корпоративний);

внутрішньогосподарський;

громадський;

аудиторський(незалежний).

Державний фінансовий контроль організовується в масштабі та на рівні
усієї держави та в кожному суб’єкті цієї держави. Для цього створюються
органи державного фінансового контролю чи окремі органи влади
наділяються функціями фінансового контролю. Фінансовий контроль
організують і органи місцевого самоврядування. Тобто основна особливість
загальнодержавного контролю полягає в тому, що він є позавідомчим,
проводиться стосовно будь-якого суб’єкта незалежно від його відомчої
незалежності і підпорядкування.

Державний фінансовий контроль здійснюється для того, щоб забезпечити
проведення в країні єдиної фінансової, кредитної та грошової політики,
захист фінансових інтересів держави та її громадян.

Він представляє собою контроль:

за виникненням та використанням усіх державних коштів, незалежно від
того, в якій формі вони існують – бюджетній чи іншій;

за діяльністю органів виконавчої влади, на які покладено практичне
проведення фінансової, бюджетної, кредитної, грошової, податкової та
валютної політики;

законності залучення та використання засобів юридичних та фізичних осіб
кредитними установами та іншими організаціями, котрим законодавчо таке
право надано.

В цих цілях перевіряються своєчасність та повнота виникнення
державних коштів, їх схоронність, ефективність та цільове використання,
фінансові результати використання державного майна, правильність та
ефективність використання кредитних ресурсів, які представлені державою
чи під гарантії держави.

Контроль також здійснюється за організацією грошового обігу та ринку
цінних паперів, проходженням державних коштів в цій сфері, законністю
надання від імені держави фінансових пільг та переваг та їх
використанням, обґрунтованістю та правомірністю дій кредитних установ
по залученню та використанню коштів юридичних та фізичних осіб. Сюди ж
відносяться перевірка виконання міжнародних фінансових зобов’язань та
стану державного внутрішнього та зовнішнього боргу, проведення
фінансових експертиз проектів законодавчих та інших нормативних
правових актів, які впливають на формування та використання державних
засобів, чи які передбачають видатки, що покриваються за рахунок таких
засобів.

За результатами державного фінансового контролю приймаються заходи щодо
забезпечення повернення незаконно використаних коштів та надходженню
доходів від їх використання у відповідні бюджети.

Таким чином контролюються органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, підприємства, установи та організації, страхові
компанії, банки та інші кредитні організації та їх союзи, асоціації та
інші об’єднання незалежно від форм власності, органи військового
управління та військові формування, громадяни держави та іноземні
громадяни, а також особи без громадянства.

На діяльність громадських об’єднань, недержавних фондів та інших
недержавних некомерційних організацій дія державного фінансового
контролю розповсюджується в частині, яка пов’язана з отриманням,
перерахуванням чи використанням державних коштів чи управлінням ними, а
також в частині наданих їм законодавством чи органами державної влади
податкових, митних чи інших пільг та переваг.

Як приклад вищесказаного наведемо модель лінійного зв’язку між
органами державного фінансового контролю.(мал. 2) Тут можна бачити, що
саме фінансовий контроль є складовою державного контролю і виділяється
серед інших його видів. Але наряду з тим є одним з основних видів
контролю і є частиною правового функціонування державного контролю, що
базується на засадах Конституції країни. Він має свої види контролю,
серед яких і державний фінансовий контроль, що являє собою складову
виконавчої влади. Ця модель устрою фінансового контролю характерна для
України. Вона може набувати різних структурних перетворень в залежності
від того про яку господарську одиницю або державу йде мова. Тобто
законодавчо визначено у кожній країні якою саме має бути структура
фінансового контролю і яким чином її складові одиниці повинні бути у
зв’язку одне з одним.

Утвердження правових засад місцевого самоврядування і розширення сфери
відповідальності територіальних громад за вирішенням місцевих справ
дають підстави виділити у складі державного фінансового контролю
муніципальний контроль. Це контроль органів місцевого самоврядування,
який здійснюють органи представницької та виконавчої влади місцевих рад
через відповідні комісії і місцеві фінансові органи. Забезпечення
стабільних фінансових основ місцевої влади і фінансової автономії
місцевого самоврядування сприяють подальшому розвитку муніципального
фінансового контролю. А з латині термін “муніципальний” означає “беру на
себе тягар”.

Різновид фінансового контролю за якого органи виконавчої влади повинні
контролювати і відповідають за правильність використання виділених їм
державних коштів називається відомчим контролем. Він поширюється на
підвідомчі підприємства, організації та установи. До функцій відомчого
фінансового контролю належать:

перевірка законності господарських та фінансових операцій;

контроль за використанням матеріальних та фінансових ресурсів;

перевірка збереження грошових коштів і матеріальних цінностей;

правильність постановлення бухгалтерського обліку, а також достовірність
бухгалтерської звітності;

проведення перевірок на підвідомчих підприємствах та організаціях.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль проводиться економічними
службами підприємств, організацій, установ (бухгалтерія, фінансовий
відділ тощо), а на приватних підприємствах їх власниками. Об’єкт
контролю – господарська і фінансова діяльність самого підприємства та
його структурних підрозділів. Безпосередньо на головного бухгалтера
покладено відповідальність за правильну організацію бухгалтерського
обліку, своєчасне складання бухгалтерської звітності, правильне і
своєчасне перерахування платежів у бюджет і централізовані цільові
державні фонди, за цільове і ефективне використання бюджетних
асигнувань. В акціонерних товариствах внутрішньогосподарський контроль
проводять контрольно-ревізійні комісії.

Що стосується громадського фінансового контролю, то його здійснюють
громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації). Він
може проводитись групами спеціалістів, які створюються , наприклад в
Україні, при комітетах Верховної Ради, комісіях Рад народних депутатів,
а також безпосередньо на підприємствах.

Одним із найголовніших видів фінансового контролю являється аудит. Він
являє собою незалежний фінансовий контроль, заснований на комерційних
засадах, або іншими словами підприємницьку діяльність аудиторів
(аудиторських фірм) по здійсненню незалежних позавідомчих перевірок
бухгалтерської (фінансової) звітності, платіжно-розрахункової
документації, податкових декларацій та інших фінансових зобов’язань та
вимог економічних суб’єктів, а також по наданню інших аудиторських
послуг.

Аудиторською діяльністю мають право займатись фізичні особи – аудитори
та юридичні особи – аудиторські організації (фірми) незалежно від форми
власності, в тому числі іноземні та створені спільно з іноземними
фізичними чи юридичними особами. Єдиним обмеженням є те, що аудиторська
фірма не може бути акціонерним товариством відкритого типу, аудитори та
аудиторські фірми не займаються ні якою підприємницькою діяльністю окрім
аудиторської та іншої, пов’язаної з нею діяльністю.

Для того, щоб займатись аудиторською діяльністю, громадянин повинен
отримати у встановленому порядку атестат. Після цього він може надавати
аудиторські послуги чи в складі аудиторської фірми чи самостійно в
якості індивідуального підприємця. Фірма та приватний підприємець, для
початку роботи повинні отримати ліцензію на здійснення аудиторської
діяльності, їх включають у державний реєстр аудиторів і аудиторських
фірм.

У 1993 році в Україні було прийнято Закон “Про аудиторську діяльність”,
який визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в
Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового
контролю з метою захисту інтересів власника. Закон визначає аудит як
перевірку публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних
документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності
суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності,
обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та
встановленим нормативам.

Аудиторська перевірка може бути обов’язковою та ініціативною.
Обов’язкова перевірка проводиться у випадках, які прямо встановлені
законодавством, чи за дорученням органів влади, яким таке право надане.
Вона передбачена для певного переліку підприємств і організацій,
зокрема: банків, інвестиційних фондів, інвестиційних компаній, інших
небанківських фінансових установ, які здійснюють залучення коштів
громадян або залучення чи торгівлю цінними паперами (крім операцій з
випуску (емісії) власних корпоративних прав), бірж, страхових компаній,
кредитних спілок, недержавних пенсійних фондів.

Аудиторські перевірки також можуть проводитись за ініціативи
керівництва або власників підприємства, його засновників, акціонерів.

Крім проведення контрольної роботи, аудиторські послуги можуть
надаватись у вигляді консультацій з питань організації бухгалтерського
обліку, проведення фінансово-господарської діяльності відповідно до
чинного законодавства, у тому числі і податкового. Аудиторські фірми –
це комерційні організації і тому всі свої послуги вони виконують за
плату, розмір якої обумовлюється в договорі між замовником і
аудиторською організацією.

Під час проведення перевірок аудитори самостійно визначають форми і
методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і
стандартів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду.
Аудитори мають право отримувати всі необхідні документи для проведення
перевірок, а також пояснення до них. Крім того, можуть перевіряти
наявність грошових коштів, майна, інших цінностей.

Поряд з цим аудитори зобов’язані належним чином надавати аудиторські
послуги, повідомляти власників, замовників про виявлені недоліки ведення
бухгалтерського обліку і звітності, зберігати в таємниці інформацію,
отриману під час аудиту. До правил, які торкаються відповідальності
аудитора, відносяться стандарт з підготовки листа-зобов’язання
аудиторської організації про згоду на проведення аудиту, документованого
аудиту, діям аудитора при виявленні перекручення бухгалтерської
звітності. Все це направлено на те, щоб аудиторська перевірка
кваліфіковано вирішувала задачі, які перед нею поставлено.

З метою забезпечення об’єктивності і неупередженості в проведенні
аудиторських перевірок чинним законодавством забороняється проведення
таких перевірок аудитором, який має власні майнові інтереси, прямі
родинні стосунки з керівництвом суб’єкта господарювання, що
перевіряється, або є членом керівництва , засновником чи працівником (те
саме – стосовно дочірніх підприємств, філій).

Результати проведення аудиторської перевірки оформлюються аудиторським
висновком, який є офіційним документом і має бути засвідченим підписом
та печаткою аудитора або аудиторської фірми. У ньому повинен бути
зроблений висновок стосовно достовірності звітності підприємства, її
повноти і відповідності чинному законодавству та нормативам
бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності. Це документ,
який має юридичне значення для усіх юридичних та фізичних осіб, органів
державної влади та управління, органів місцевого самоврядування та
судових органів. Висновки за результатами перевірки, яку проведено за
дорученням державних органів, прирівнюється до висновку експертизи, яку
призначено у відповідності з процесуальним законодавством.

Аудиторський висновок складається з трьох частин: ввідної, аналітичної
та підсумкової.

Ввідна частина має в собі дані про аудиторську організацію(аудиторі) –
адресу, повне найменування, дані про ліцензію, номер розрахункового
рахунку, фамілії, імена та по-батькові аудиторів, які приймали участь у
перевірці.

В аналітичній частині висновку вказується найменування економічного
суб’єкта, період перевірки, результати експертизи організації
бухгалтерського обліку, складання звітності та стану внутрішнього
контролю, факти виявлених аудиторською перевіркою порушень, які
впливають на достовірність обліку та звітності та, які можуть нанести
збиток власникам економічного суб’єкта, держави та іншим.

Підсумкова частина – це запис про те, що аудитор (аудиторська
організація) підтверджує достовірність бухгалтерської (фінансової)
звітності економічного суб’єкта. Однак якщо в ході перевірки виявлені
аудитором суттєві порушення не були усунуті, робиться запис про
неможливості підтвердження достовірності обліку.

Аудиторський висновок в цілому надається замовнику аудиту (власникам
чи керівництву економічного суб’єкта, державному органу). Зацікавленим
особам економічний суб’єкт повинен надавати тільки заключну частину
аудиторського висновку.

Якщо зацікавлена особа із-за того, що аудиторський висновок був
неякісним, понесло втрати, то винуватому аудитору (аудиторській
організації) можна пред’явити претензії в судовому порядку.

Щодо форм то державний фінансовий контроль здійснюється в формі
попереднього, поточного та подальшого контролю.

Попередній контроль – це перевірка на стадії складання та розгляду
проектів формування і використання державних коштів установами та
організаціями, які існують за рахунок державних коштів чи які
претендують на отримання фінансової допомоги, бюджетних кредитів,
фінансування інвестицій, цільових та інших програм, а також отримання
державних гарантій. Тобто проводиться до здійснення фінансових операцій.

Поточний контроль здійснюється безпосередньо в процесі формування та
використання державних засобів з ціллю оперативного усунення порушень,
що мають місце. Тобто проводиться у процесі фінансових операцій.

Подальший контроль представляє собою контроль за підсумками формування
та використання державних коштів з встановленою періодичністю чи в
одноразовому порядку з метою перевірки правильності та ефективності
використання наданих коштів, затвердження звітів про їх використання,
оцінки діяльності об’єктів контролю. Тобто проводиться після закінчення
певних періодів, за підсумками місяця, кварталу, року.

Методи фінансового контролю, як конкретні способи і прийоми його
проведення, включають ревізії, тематичні перевірки, обстеження,
безперервне відстежування фінансової діяльності.

Ревізія представляє собою метод документального контролю за
фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації
дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і
звітності, спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень
та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових
зловживань. Вона являє собою систему обов’язкових контрольних дій.

Перевірка ж здійснюється з метою докладного вивчення окремих ділянок
фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації
або їх підрозділів. Вона являє собою одиничну контрольну дію.

Ревізії бувають:

комплексні, що охоплюють усі сторони діяльності, а саме:

операції з грошовими коштами;

розрахункові та кредитні операції;

розрахунки з бюджетом та позабюджетними фондами;

правильність планування та розходування засобів на утримання бюджетних
установ, формування та використання ними позабюджетних коштів;

схоронність основних засобів та нематеріальних активів та операцій з
ними;

збереження виробничих запасів, товарно-матеріальних цінностей та
операцій з ними;

інвестиційні операції;

розрахунки з оплати праці та нарахування податків;

формування собівартості продукції (робіт, послуг);

формування фінансових результатів;

організацію та стан бухгалтерського обліку та внутрішнього (відомчого)
обліку.

часткові(що охоплюють лише її окремі сторони);

тематичні (одночасно проводяться в однотипних установах з певного
переліку питань);

планові і позапланові;

суцільні й вибіркові (залежно від повноти залучення документів).

Для проведення ревізії чи перевірки встановлюється визначений строк.
Вони можуть проводитись силами одного ревізора чи групи (бригади)
ревізорів, в необхідних випадках з залученням експертів зі спеціальних
питань.

Ревізія – це найбільш ефективний та достовірний метод фінансового
контролю особливо для цілей наступного контролю, тому що за наявності
на об’єкті, що перевіряється, усіх необхідних документів може дати
вичерпну відповідь про використання засобів в періоді, що
перевіряється. Саме тому, коли розглядаються так звані економічні
злочини, призначається ревізія фінансово-господарської діяльності
об’єктів, якими зацікавлене слідство в цілому чи по основним питанням
цієї діяльності.

Із-за великого об’єму матеріалу, який належить до перевірки, та
необхідності затрати значного проміжку часу на практиці найчастіше
призначаються перевірки конкретних питань.

Ревізія та перевірка обов’язково проводяться за програмою (переліку
основних питань), котра затверджується керівником, який призначив
ревізію, чи іншою посадовою особою за його дорученням. Програма повинна
бути виконана повністю, однак в ході роботи ревізори самостійно
визначають необхідність та можливість застосування тих чи інших
ревізійних дій, прийомів та способів отримання інформації, аналітичних
процедур, які забезпечують надійну можливість збору доказів, що
потребуються.

Але в будь-якому випадку, для того, щоб отримати доказові відповіді
на поставлені в програмі питання, ревізор повинен провести ряд дій,
котрі для кожної ревізії та перевірки однакові і обов’язкові.

Починають ревізію зазвичай з перевірки установчих та реєстраційних
документів організації. Потім переходять до вивчення та аналізу
планових, звітних, бухгалтерських та інших документів. Тут ревізор
повинен встановити законність і правильність операцій, які відображено
в документах, чинність самих документів, відповідність їх встановленим
формам, безпомилковість розрахунків, які в них записані. Ця робота
продовжується практично в ході усієї ревізії. Одночасно ревізор повинен
упевнитись в дійсності здійснення тих чи інших операцій, отримання чи
видачі вказаних в документах грошових коштів та матеріальних цінностей,
фактичного виконання робіт чи надання послуг.

Він робить це шляхом зіставлення бухгалтерських записів з обліку з
виправдувальними (первинними) документами та відповідними вихідними
даними, а також записів, документів та фактичних даних по одним
операціям, наприклад, натуральних показників звітності – з даними по
затратах грошових коштів та матеріальних цінностей. В цих же цілях
прибігають до проведення зустрічних перевірок – звіренню записів,
документів і даних з записами, які маються в організації, що
ревізується, з документами і даними, які знаходяться в тих
організаціях, від котрих отримано чи яким видано грошові кошти,
матеріальні цінності та документи, виписки з банку по рахунках
організації з достовірними даними (записами) по цих рахунках.

При організації зустрічних перевірок часто виникає необхідність
удаватися до допомоги колег-ревізорів, які працюють на території інших
суб’єктів, просити перевірити документи, які знаходяться в тамтешніх
організаціях. Вони зобов’язані надавати таку допомогу.

Щоб отримати необхідні докази, ревізору доводиться користуватись і
методами фактичної перевірки – потребувати проведення інвентаризації,
займатись з участю спеціалістів перерахунком, зважуванням та обміром
сировини, матеріалів та готової продукції, оцінкою якості продукції та
дотримання технологій. Це потрібно для того, щоб встановити дійсні
витрати, правильність списання сировини та оприбуткування готової
продукції, дотримання норм природного збитку при зберіганні та
транспортуванні матеріальних цінностей, отримати інші підтвердження.

Одним із найважливіших розділів ревізії – перевірка дотримання
встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку грошових коштів та
матеріальних цінностей, організації їх охорони та забезпечення
схоронності. Тут використовують рахункові перевірки бухгалтерських
звітів та балансів для встановлення достовірності звітних даних,
виявлення та ліквідація перекручення та помилок, оцінюють
обґрунтованість та правильність розрахунків та даних для визначення
звітних показників роботи організації, фондів заробітної плати, рівня
собівартості робіт та послуг.

Перевірка правильності та повноти нарахування та уплати податків –
непрямий обов’язок ревізора, але якщо він в ході ревізії зустрінеться з
якими-небудь порушеннями в цьому відношенні, він повинен поставити
питання про передачу матеріалів в податкові органи.

При проведенні ревізії обов’язкова перевірка стану внутрішнього
контролю в організації. Хороша постановка внутрішнього контролю сприяє
успішній діяльності організації і може допомогти вирішенню задач
ревізії.

В сучасних умовах все частіше організації ведуть облік з використанням
повної чи часткової комп’ютерної обробки даних. Суттєво, що для
проведення ревізії в таких умовах ревізори повинні володіти певною
підготовкою чи використовувати роботу експертів.

Результати ревізії (перевірки), як правило, оформляються актом, котрий
підписують ревізуючі, керівник та головний бухгалтер організації, яка
ревізується, а в необхідних випадках – раніше працюючий в ревізуємій
організації керівник та головний бухгалтер, до часу роботи яких
відноситься період, охоплений перевіркою. В декотрих випадках, які
визначено нормативними документами, процедура підписання акту
керівником та головним бухгалтером може бути замінена процедурою їх
ознайомлення зі змістом акту.

Акт ревізії – документ, який має чітко визначені параметри. Він повинен
мати відповіді на всі питання, які поставлені в програмі ревізії.

У змісті акту ревізії ревізуючі органи повинні дотримуватись
об’єктивності, точності використовуємих даних та описів виявлених
фактів, ясності і грамотності викладення. Результати ревізії
вилагаються в акті на основі перевірених даних та фактів, які
підтверджено документами, результатами проведених зустрічних перевірок
та перевірок дійсності здійснення операцій, інших ревізійних дій,
висновків спеціальних експертиз та залучених спеціалістів, пояснень
посадових та матеріально-відповідальних осіб.

Не допускається включення в склад акту ревізії висновків ревізуючи та
інших осіб, припущень та фактів, які не підтверджено документами, даних
із слідчих матеріалів та посилань на показання, які було дано слідчим
органам, не перепровірених ревізуючими органами матеріалів внутрішнього
(відомчого) контролю. В акті ревізії перевіряючі не повинні давати
правову та морально-етичну оцінку дій посадових та
матеріально-відповідальних осіб ревізуємої та інших організацій,
кваліфікувати їх вчинки, наміри та цілі, застосовувати поняття та фрази,
які мають свідомо оціночний чи звинувачувальний сенс.

Акт ревізії складається із тексту акту та додатку до нього, на які
маються посилання в тексті (документи, копії документів, пояснення
посадових та матеріально-відповідальних осіб).

Обов’язково в акті ревізії приводиться повне найменування перевіряємої
організації зі вказанням відомчої приналежності, її фінансові та інші
реквізити, загальні дані про її діяльність. Вказують період та строки
проведення ревізії, ким та на якій підставі вона проведена. Довідково
повідомляється, коли і ким проводилась попередня ревізія, що зроблено в
організації за попередній період по усуненню виявлених недоліків та
порушень.

Основний зміст акту – це виявлені факти порушень законодавства та інших
нормативних правових актів, які регламентують фінансово-господарську
діяльність організації; конкретні приклади та суми нецільового
використання коштів державного бюджету за статтями бюджетної
класифікації, розкрадань, нестач, інших зловживань посадових та
матеріально-відповідальних осіб. В акті слід показати загальний розмір
документально підтвердженого збитку, який виявлено ревізією, інші
наслідки розкритих порушень, фамілії, посади осіб, якими вони допущені,
дані про застосування штрафних санкцій за нецільове використання
бюджетних коштів.

Якщо в ході ревізії встановлено можливості покращення показників
фінансово-господарської діяльності організації, більш ефективного
використання бюджетних коштів, що виділяються, то це повинно бути
відображено.

2. Об’єкти та суб’єкти державного фінансового контролю в Україні.
Порівняння з системою фінансового контролю Російської Федерації.

Державний фінансовий контроль вирішує складні та різноманітні завдання в
різних напрямах господарювання на різних рівнях управління. Цим
визначаються вимоги до його організації.

Завдання і функції органів державного фінансового контролю в Україні.

Державний контроль здійснюється на рівні центральних органів державного
управління. Сюди слід віднести Верховну Раду України, яка здійснює
фінансовий контроль під час визначення основних напрямків бюджетної
політики , розгляду проекту державного бюджету на новий бюджетний рік,
внесення змін та доповнень до затвердженого бюджету, розгляду і
затвердженню звіту про виконання державного бюджету за минулий бюджетний
період, прийняття законодавчих актів щодо виконання бюджету.

Контроль за витрачанням державних коштів, дотриманням норм фінансового
законодавства, за реалізацією фінансової політики органами виконавчої
влади покладений на спеціально створену рахункову палату ВРУ.

Важливі функції у фінансовому контролі виконує Кабінет Міністрів
України. Від уряду контроль здійснює Міністерство фінансів України –
його центральний апарат і Державна контрольно-ревізійна та Державна
податкова служба, яка до речі була відокремлена від Міністерства
фінансів України і набула статусу окремого міністерства. Вони
здійснюють контроль за мобілізацією і використанням коштів бюджету,
інших фінансових інституцій, господарських органів. Кожна з цих органів
фінансового контролю має свої функціональні обов’язки і завдання.

Міністерство фінансів має право брати участь у здійсненні контролю за
дотриманням інтересів держави в управлінні державними корпоративними
правами; здійснювати у межах своїх повноважень контроль за дотриманням
суб’єктами підприємницької діяльності законодавства, що регулює питання
видобутку, виробництва, використання і реалізації дорогоцінних металів
і дорогоцінного каміння, проводити в установленому порядку перевірки
щодо операцій з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням;
здійснювати фінансовий контроль за діяльністю агентів, що мають
свідоцтво на проведення державних грошових лотерей, а також проводити у
міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади,
органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та
організаціях, в установах банків та інших грошово-кредитних установах
усіх форм власності перевірок фінансово-бухгалтерських документів,
звітів, планів, кошторисів та інших документів щодо зарахування,
перерахування і використання бюджетних коштів.

Відповідно до Бюджетного кодексу України, з 2002 року Міністерство
Фінансів разом із Рахунковою палатою у порядку, визначеному ВРУ, має
здійснювати і контроль за проведенням таємних видатків.

Основні функції органів Держаної контрольно-ревізійної служби щодо
державного фінансового контролю полягають в здійсненні ревізій та
перевірок, узагальненні їх результатів, а також в організації заходів
щодо усунення та попередження фінансових порушень і зокрема з питань:

законного, цільового та ефективного витрачання коштів бюджетів усіх
рівнів та коштів державних цільових фондів;

збереження державного, муніципального і колективного майна;

достовірності бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

цільового використання і своєчасності повернення валютних кредитів ,
бюджетних та позабюджетних позичок, а також позик і кредитів,
гарантованих бюджетними коштами;

поповнення дохідної частини бюджетів і державних цільових фондів;

дотримання розрахункової дисципліни.

Для забезпечення цих напрямів роботи в органах ДКРС утворено окремі
спеціалізовані підрозділи. Наприклад, в ГоловКРУ функціонує управління
контролю у сфері матеріального виробництва (має відділи контролю в
базових галузях економіки, у сфері державної власності, у сфері змішаної
форми власності і у фінансово-кредитних установах та фондах), Управління
контролю у сфері послуг (має відділки контролю у сфері транспорту і
зв’язку, у сфері житлово-комунального господарства та у сфері
матеріальних ресурсів, будівництва, торгівлі та інвестицій), Управління
контролю в агропромисловому комплексі (має відділи контролю у сфері
використання природних ресурсів та екології і в аграрному секторі
економіки).

У 2001 році у складі міністерства фінансів утворено Державний
департамент фінансового моніторингу, основним завданням якого визначено
збір, обробку і аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають
обов’язковому фінансовому контролю (визначені законом як значні або
сумнівні) та інші операції, пов’язані з легалізацією таких доходів.

Важливість контрольних функцій ДПслужби в країні на чолі з ДПАУ
зумовлюється тим, що вона є єдиною структурою в системі виконавчої
влади, що здійснює фіскальний контроль за сплатою податків. При цьому
податкові органи мають право здійснювати на підприємствах, в установах
і організаціях незалежно від форм власності перевірки грошових
документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій,
товарно-касових книг, показників електронних контрольно-касових апаратів
і комп’ютерних систем та інших носіїв інформації, пов’язаних з
обчисленням і сплатою податків, інших платежів.

Із контрольною функцією податкової служби пов’язані реєстрація та
облік. В принципі, без належного обліку здійснення контролю в подальшому
неможливе. Так, державні податкові інспекції у районах, містах без
районного поділу, в районах, у містах без районного поділу, в районах у
містах, міжрайонні та об’єднані ДПІ забезпечують облік платників
податків, інших платежів, а також реєстрацію фізичних осіб-платників
податків та інших обов’язкових платежів, ведуть облік векселів, що
видаються суб’єктами підприємницької діяльності при здійсненні операцій
з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах; проводять
роботу, пов’язану з обліком безгосподарного майна, майна, що перейшло за
правом успадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна та інше.

Головним завданням Фонду державного майна України в частині здійснення
державного фінансового контролю є нагляд за додержанням прав держави
як власника частки акцій в акціонерних товариствах, видача ліцензій
посередникам щодо організації підготовки до приватизації та продажу
об’єктів приватизації. Фонд має право проводити інвентаризації
загальнодержавного майна, що відповідно до державної програми, підлягає
приватизації, здійснювати аудиторські перевірки ефективності його
використання, а також контролювати обіг приватизаційних паперів.

Дотримання учасниками фондового ринку обов’язкових нормативів
достатності власних коштів, інших показників і вимог, що обмежують
ризики по операціях з цінними паперами та отриманням емітентами і
операторами умов їх продажу (розміщення) на ринку здійснює Державна
комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків
фінансових послуг здійснює контроль за достовірністю інформації, що
надається учасникам ринку фінансових послуг, і має повноваження на
проведення моніторингу руху капіталу в Україну та за її межі через
ринки фінансових послуг. Для забезпечення своїх функцій уповноважений
орган має право інспектувати фінансові установи, зокрема банки,
кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, дочірні товариства,
страхові компанії, інвестиційні фонди тощо.

Відомчий фінансовий контроль здійснюють фінансові служби міністерств,
відомств, підприємств, організацій і установ державної форми власності.
Даний вид контролю застосовується тільки по відношенню до підвідомчих
підприємств та організацій. В останній час масштаби даного виду контролю
значно скоротилися з появою підприємств нових форм власності.

Фінансовий контроль органів місцевого самоврядування здійснюють
фінансові органи представницької та виконавчої влади місцевих Рад
народних депутатів насамперед через відповідні комісії Рад народних
депутатів і місцеві фінансові органи. Об’єктом фінансового контролю є
місцеві бюджети, позабюджетні фонди, господарсько-фінансова діяльність
підприємств і організацій комунальної власності.

Крім зазначених видів ще існує громадський фінансовий контроль, який
здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові
організації), а також аудит, що представляє собою незалежний зовнішній
фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах.

Завдання і функції органів державного фінансового контролю в Російській
Федерації.

Принцип поділу влади, закріплений у Конституції РФ і конституціях
(статутах) суб’єктів Федерації передбачає контроль фінансової діяльності
органів представницької влади. Такий контроль здійснюється, насамперед,
при розгляді і затвердженні проектів федерального і нижчестоящого
бюджетів, державних і місцевих позабюджетних фондів, а також при
затвердженні звітів про їхнє виконання.

Фінансовий контроль з боку представницької влади

З цією метою створені відповідні структури: комітети і комісії Ради
Федерації і Державної Думи, Рахункова палата РФ, контрольно-рахункові
палати суб’єктів РФ.

Початок такому контролю було покладено в 1992 році створенням
Контрольно-бюджетного комітету при Верховній Раді РФ як органа, не
залежного у своїх діях ні від Уряду РФ, ні від адміністрації Президента
РФ. В даний час основна частина його функцій передана Комітету Державної
Думи по бюджеті, податкам, банкам і фінансам, що відповідають
підкомітети якого проводять експертно-аналітичні роботи по усіх
фінансових питаннях. Так, підкомітет по бюджету дає висновок по проекту
федерального бюджету. Інші підкомітети займаються оцінкою законодавчих
пропозицій відповідно з питань оподатковування, банківської і фінансової
діяльності.

Особливе місце в системі фінансового контролю з боку органів
представницької влади належить Рахунковій палаті РФ, діяльність якої
визначається Федеральним законом РФ від 11 січня 1995 року. Це
незалежний від Уряду РФ постійно діючий орган державного фінансового
контролю, наділений широкими повноваженнями і підзвітний Федеральним
Зборам РФ. Сфера повноважень Рахункової палати – контроль федеральної
власності і витрати федеральних коштів. Контролю підлягають усі юридичні
особи – державні органи й установи, включаючи державні позабюджетні
фонди і ЦБР, органи місцевого самоврядування, комерційні банки, страхові
фірми, а також інші комерційні фірми і недержавні комерційні організації
– у частині, зв’язаної з одержанням, чи перерахуванням використанням
ними засобів федеральної власності, а також наявністю в них податкових,
митних і інших пільг, наданих федеральними органами. Перед посадовими
особами Рахункової палати РФ поставлені наступні задачі:

Організація контролю виконання федерального бюджету і позабюджетних
фондів;

Підготовка положень по усуненню виявлених порушень і упорядкуванню
бюджетного процесу;

Оцінка ефективності і доцільності витрати державних засобів, у тому
числі наданих на поворотній основі, і використання федеральної
власності;

Визначення ступеня обґрунтованості статей проектів федерального бюджету
і позабюджетних фондів;

Фінансова експертиза, тобто оцінка фінансових наслідків прийняття
федеральних законів для бюджету; контроль надходження і руху бюджетних
засобів на рахунках банків;

Регулярне надання Раді Федерації і Державній Думі інформації про хід
виконання федерального бюджету; контроль надходження коштів від
приватизації державної власності, продажі і керування нею.

Рахункова палата зобов’язана також контролювати стан державного
внутрішнього і зовнішнього боргу РФ, а також діяльність Центрального
банку Росії по обслуговуванню державного боргу, ефективність
використання іноземних кредитів і позик, одержуваних Урядом РФ, а також
надання Росією фінансових і матеріальних ресурсів у формі позик і на
безоплатній основі іноземним державам і міжнародним організаціям.

Основні методи контролю, проведеного Рахунковою палатою, – тематичні
перевірки і ревізії. Для вживання заходів по усуненню виявлених
порушень, відшкодуванню заподіяного державі збитку і залученню до
відповідальності, у тому числі до карного, посадових осіб, винних у
порушенні законодавства і безгосподарності, Рахункова палата направляє
представлення керівнику підприємства, що перевіряється, чи установи
організації, що повинна бути розглянута в зазначений у ньому термін. При
виявленні фактів грубих порушень законності і фінансової дисципліни, що
наносять державі прямий чи збиток при недотриманні порядку і термінів
розгляду представлень Рахункової палати вона має право давати
розпорядження, обов’язкові для виконання. У випадку якщо розпорядження
не виповнюються, Колегія Рахункової палати за узгодженням з Державною
Думою може прийняти рішення про призупинення фінансових, платіжних і
розрахункових операцій по рахунках юридичної особи. Розпорядження може
бути оскаржене в судовому порядку.

За законом діяльність Рахункової палати є гласної: результати повинні
висвітлюватися в засобах масової інформації.

Контроль фінансів з боку Президента РФ здійснюється відповідно до
Конституції РФ шляхом видання указів по фінансових питаннях, підписання
федеральних законів; призначення і звільнення з посади міністра фінансів
РФ, представлення Державній Думі кандидатури для призначення на посаду
голови Центрального банку.

Визначені функції фінансового контролю виконує Головне контрольне
управління Президента РФ, створене Указом Президента від 24 травня 1994
року. Як структурний підрозділ Адміністрації Президента воно
підкоряється безпосередньо Президенту РФ, але взаємодіє з всіма органами
виконавчої влади. Серед його функцій: контроль за діяльністю органів
контролю і нагляду при федеральних органах виконавчої влади, підрозділів
Адміністрації Президента, органів виконавчої влади суб’єктів Федерації;
розгляд скарг і звертань громадян і юридичних осіб.

Головне контрольне керування наділене правом жадати від керівників
державних органів, організацій і підприємств (незалежно від форми
власності) надання документів, матеріалів і будь-якої інформації,
необхідної для проведення перевірок; залучати до перевірок фахівців і
представників правоохоронних органів і вносити на розгляд Президента РФ
пропозиції за результатами перевірок. Воно вправі направляти
розпорядження про усунення фінансових порушень, що повинні бути
розглянуті протягом 10 днів. Але воно не має права самостійно
застосовувати які-небудь санкції.

Органи виконавчої влади всіх рівнів здійснюють фінансовий контроль
безпосередньо в межах своїх повноважень, а також направляють і
контролюють діяльність підвідомчих їм управлінських структур, у тому
числі фінансових.

Уряд РФ відповідно до Конституції РФ і Законом «Про Раду Міністрів РФ»
наділено широкими повноваженнями. Він контролює процес розробки і
виконання федерального бюджету, здійснення єдиної політики в області
фінансів, грошей і кредиту. Уряд РФ контролює і регулює фінансову
діяльність підвідомчих йому органів фінансового контролю. Урядом РФ
затверджені положення «Про Міністерство Фінансів» (на підставі Постанови
від 6 березня 1998 року), «Про Казначейство» (на підставі Постанови від
27 серпня 1993 року). При Уряді РФ діє Контрольно-спостережлива рада, що
виконує ряд контрольних функцій в області фінансів.

Найважливіше місце в системі фінансового контролю з боку Уряду РФ займає
Міністерство фінансів РФ (Мінфін), що не тільки розробляє фінансову
політику країни, але і безпосередньо контролює її здійснення. Усі
структурні підрозділи Мінфіну в тій чи іншій формі контролюють фінансові
відносини. Насамперед, Мінфін здійснює фінансовий контроль у процесі
розробки федерального бюджету; контролює надходження і витрата бюджетних
засобів і засобів федеральних позабюджетних фондів; бере участь у
проведенні валютного контролю; контролює напрямок і використання
державних інвестицій, виділюваних на підставі рішення Уряду РФ.

За результатами контролю Мінфін вправі вимагати усунення виявлених
порушень; обмежувати і припиняти фінансування з федерального бюджету
підприємств і організації при наявності в них фактів незаконної витрати
засобів, а також непредставлення ними відповідної звітності; стягувати
державні засоби, використовувані не по призначенню, з накладенням
передбачених штрафів.

Велику роль у проведенні фінансового контролю грає здійснюване Мінфіном
методичне керівництво організацією бухгалтерського обліку в країні, а
також проведення атестацій по аудиті і ліцензуванню аудиторської
діяльності (сюди не входить аудит банків).

Слід зазначити, що контрольні повноваження Мінфіну РФ поширюються на
фінансові засоби тільки федерального рівня. Бюджетне законодавство РФ
передбачає фінансову самостійність суб’єктів Федерації й органів
місцевого самоврядування. Вони самі несуть відповідальність за
формування і використання своїх бюджетів і позабюджетних фондів.

Оперативний контроль

Оперативний контроль використання державних засобів здійснює діючий у
рамках Мінфіну Департамент фінансового контролю й аудита, а також органи
Федерального казначейства.

Департамент державного фінансового контролю й аудита Мінфіну РФ,
створений Постановою Уряду РФ від 6 березня 1998 року є приймачем
Контрольно-ревізійного керування Мінфіну РФ. Департамент і його
територіальні підрозділи зобов’язані проводити комплексні ревізії і
тематичні перевірки з метою контролю надходжень і цільового використання
засобів федерального бюджету і позабюджетних фондів; документальні
перевірки фінансово-господарської діяльності по завданнях правоохоронних
органів, а також органів державної влади суб’єктів РФ і місцевого
самоврядування.

Органи Федерального казначейства покликані здійснювати державну бюджетну
політику; керувати процесом виконання федерального бюджету, здійснюючи
при цьому твердий контроль надходження, цільового й ощадливого
використання державних засобів.

На нього покладені наступні задачі:

Контроль за дохідною і видатковою частиною федерального бюджету в ході
його виконання;

Контроль стану державних фінансів у цілому і надання вищим органам
законодавчої і виконавчої влади звітів про фінансові операції Уряду РФ і
стані бюджетної системи;

Контроль разом з Банком Росії стану державного зовнішнього і
внутрішнього боргу РФ;

Контроль державних федеральних позабюджетних фондів і фінансових
відносин між ними і федеральним бюджетом.

Органи Казначейства мають право робити перевірки різних грошових
документів, звітів і кошторисів у державних органах, банках, на
підприємствах усіх форм власності, що використовують засоби федерального
бюджету і позабюджетних фондів, припиняти операції по їх рахунках у
банках. Вони мають право видавати розпорядження про стягнення в
безперечному порядку державних засобів, з накладенням штрафу в розмірі
діючої дисконтної ставки Центрального банку Росії, а також накладати
штрафи на комерційні банки у випадку несвоєчасного зарахування ними
засобів, що надходять від суб’єктів, що хазяюють, на рахунки
федерального бюджету і позабюджетних фондів у розмірі діючої в даному
банку процентної ставки, збільшеної на 10 пунктів. Як правило, органи
Казначейства взаємодіють з податковими і правоохоронними органами.

За рішенням Уряду РФ перехід на казначейську систему виконання
федерального бюджету, що повинний був закінчиться в 1999 році покликаний
значно зміцнити контрольні повноваження Федерального казначейства в
частині федерального бюджету.

Слід зазначити, що в даний час не передбачено серйозної адміністративної
чи кримінальної відповідальності за нецільове використання бюджетних
засобів, що різко знижує ступінь ефективності державного контролю.
Практично невідомі випадки, коли збуджені по фактах нецільового
використання державних ресурсів справи були доведені до суду. Вирішити
цю проблему покликаний закон, що знаходиться в стадії проекту, «Про
Державний фінансовий контроль», що передбачає відповідні санкції і
механізм їхнього застосування.

Фінансовий контроль з боку спеціалізованих органів

Крім розглянутих вище органів фінансового контролю, у Росії існує ряд
спеціалізованих органів фінансового контролю, сферою діяльності яких є
конкретна область фінансів, наприклад чи оподатковування страхування.

У зв’язку з підвищенням ролі податків у доходах держави при переході до
ринкової економіки стало необхідне виділення органів податкової служби в
особливу систему. Головна задача податкових органів – забезпечення
єдиної системи контролю за дотриманням податкового законодавства,
правильністю числення, повнотою і своєчасністю сплати податків і інших
обов’язкових платежів.

Система податкових органів, що підкоряється Президенту РФ, включає
Федеральну податкову службу, а також державні податкові інспекції в
суб’єктах РФ і органах місцевого самоврядування. Основна оперативна
ланка – міські і районні податкові інспекції, оскільки саме вони
здійснюють безпосередній податковий контроль і ведуть облік платників
податків. У свою чергу Федеральне податкове відомство контролює
діяльність нижчестоящих податкових органів, координує взаємодія органів
податкової служби з іншими контролюючими і правоохоронними органами.

Податкові органи мають право, відповідно до податкового законодавства
перевіряти будь-які грошові документи в юридичних і фізичних осіб,
включаючи спільні підприємства, іноземних громадян і обличчя без
громадянства; одержувати від них відповідні довідки і зведення (за
винятком складових комерційну таємницю); контролювати дотримання
суб’єктами податкового законодавства, що хазяюють, і правильність
числення податків; обстежувати будь-які використовувані для витягу
доходів виробничі, складські і торгові приміщення; застосовувати заходу
примусового впливу у відношенні посадових осіб і громадян, включаючи
вилучення відповідних документів і призупинення операцій по рахунках у
банках. Податкові інспекції також мають право накладення
адміністративних штрафів і примусового стягнення податкових недоїмок у
бюджет.

Для забезпечення економічної безпеки РФ і зміцнення державної дисципліни
в області податкової дисципліни створені органи податкової поліції, її
територіальні і місцеві підрозділи.

Податкова поліція покликана вирішувати наступні задачі:

Виявлення, попередження і припинення податкових злочинів і
правопорушень;

Захист співробітників податкової інспекції від протиправних зазіхань при
виконанні ними службових обов’язків;

Виявлення, попередження і припинення корупції в податкових органах.

Для здійснення фінансового контролю в сфері страхування відповідно до
Указу Президента РФ від 18 лютого 1992 року «Про державний страховий
нагляд РФ» була організована Федеральна служба страхового нагляду
(Росстрахнадзор). Основні задачі і функції цієї служби були визначені
Законом РСФСР «Про страхування» від 27 листопада 1992 року. У 1996 році
Росстрахнадзор перетворений у Департамент страхового нагляду
Міністерства фінансів РФ зі збереженням основних задач і функцій.

Департамент страхового нагляду і територіальні органи, крім ліцензування
страхової діяльності і регулювання єдиного страхового ринку, здійснюють
контроль обґрунтованості страхових тарифів і стежать за дотриманням
страховими фірмами нормативів платоспроможності. Установлюються правила
формування і розміщення страхових резервів, методика розрахунку
співвідношень між активами і зобов’язаннями страхової фірми, а також
порядок обліку страхових операцій і форми звітності по страховій
діяльності, включаючи дотримання встановлених нормативів. У випадку
кількаразового виявлення порушень законодавства і нормативних документів
органи страхового нагляду мають право обмежувати дія ліцензій страхових
фірм або звернутися в арбітражний суд з позовом про їхню ліквідацію.

Особлива роль у здійсненні фінансового контролю належить Центральному
банку Росії (ЦБР). Як орган державного керування, наділений владними
повноваженнями, він організує і контролює грошово-кредитні відносини в
країні. ЦБР здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків. З цією
метою створений спеціальний підрозділ – Департамент банківського
нагляду, що перевіряє дотримання комерційними банками банківського
законодавства і встановлених ЦБР нормативів банківської діяльності. При
установленні фактів чи порушень наданні банками неповної чи
недостовірної інформації ЦБР, у залежності від виду порушення вправі
удатися до визначених методів впливу: штраф у розмірі від 0,1 до 1 % від
мінімальної величини статутного капіталу, виконання вимог ЦБР по
фінансовому оздоровленню; реорганізація; заміна керівництва комерційного
банку; застосування більш твердих нормативів; заборона на проведення
окремих операцій і на відкриття філій на термін до одного року;
призначення тимчасової адміністрації в банку на термін до півтора років
і, нарешті, як крайня міра – відкликання ліцензії і ліквідація банку.

На Державний митний комітет (ГТК) покладений контроль за дотриманням
податкового і митного законодавства при переміщенні товарів через митний
кордон Російської Федерації.

Діяльність Федеральної служби по валютному й експортному контролі,
створеної в 1992 році, тісно зв’язана з ЦБР і ГТК. Основною задачею
Служби є пошук і припинення «лазівок» у валютному законодавстві, що
дозволяють здійснювати безперешкодний відтік валютних активів за рубіж;
створення банку даних потенційних порушників валютного законодавства.

Служба по валютному й експортному контролі має право перевіряти усі
фінансові документи організацій, що здійснюють зовнішньоекономічну
діяльність; піднімати питання про призупинення ліцензій на право
здійснення таких операцій у випадку виявлення недотримання валютного й
експортного законодавства, непредставлення звітних документів. Крім
того, Службі додані воєнізовані підрозділи; вони використовуються в
розвідувально-каральних цілях. Служба має право залучати інші
організації Російської Федерації як агентів валютного контролю.

Таким чином ми бачимо, що системи фінансового контролю Російської
Федерації та України мають як і спільні риси так і відмінності але слід
відзначити, що принцип залишається майже один і той же. Законодавча
база, яка залишилась після розпаду Радянського союзу звісно була
вдосконалена і приведена до ланок демократії та здорового глузду, у
відповідності з реальною системою, а не міфом. Особливості звісно
залишаються відмінними через, територіальний устрій, політичні вади а
також загальне законодавство. На мою думку обидві системи ефективні за
умов чіткого дотримання їхніх правил, за умов некорумпованості
посадовців, що і досі призводить до багаточисленних фінансових порушень,
витік капіталу закордон.

Все це відображається на реальному стані країни, на розмір заробітних
плат і пенсій, а особливо працівників соціальної сфери і взагалом тим,
хто живе за рахунок бюджетних коштів. А звідси і рівень життя, і
прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата яка в нашій країні
настільки мізерна, що жити на неї неможливо.

Все це бажає бути кращим і тому слід готувати нових спеціалістів в
галузі фінансів і фінансового контролю зокрема, заохочувати нинішніх
посадовців, збільшити міри покарання за скоєння фінансових злочинів.

3. Важелі фінансового контролю.

Важливим елементом механізму фінансового контролю є закони, нормативні
акти, нормативи.

Правовою основою здійснення фінансового контролю є Конституція України,
в якій визначені принципи, основні права і обов’язки державних органів і
громадських організацій в галузі контролю. Головними нормативними
актами, що регулюють сферу фінансового контролю, є Закони України „Про
Державну податкову службу в Україні”, „Про Державну контрольну-ревізійну
службу в Україні”, „Про аудиторську діяльність”.

Також до них відносяться:

В Україні нормативно-правове поле фінансового контролю не досить
врегульоване, законодавча база у цій галузі відстає від економічної
реальності, завдань держави у фінансовій сфері. Про це свідчить те, що
до сьогодні залишається не прийнятим Закон України „Про фінансовий
контроль в Україні”, який повинен стати основним нормативно-правовим
актом, що регламентуватиме систему відносин фінансового контролю.

4. Роль фінансового контролю у забезпеченні фінансової дисципліни.

Недооцінка ролі контролю у фінансово-господарській діяльності негативно
позначається на економіці. Це також призводить до того, що практичні
засади організації системного забезпечення здійснення державних
контрольних функцій стають недосконалими, викликаючи цілий ряд проблем.

Якщо аналізувати ефективність фінансового контролю в Україні, то можна
виявити низку серйозних проблем становлення державного фінансового
контролю.

Найважливіша з них – методологічна проблема, пов’язана з недостатньою
з’ясованістю природи внутрішнього та зовнішнього фінансового контролю.
Як показує світовий досвід, система дійового державного фінансового
контролю має складатися із двох незалежних, але однаково важливих
частин: внутрішнього державного фінансового контролю і незалежного –
зовнішнього. У нашій державі спостерігаються спроби штучного об’єднання
внутрішнього і зовнішнього фінансового контролю або їх
субпідпорядкування, що пояснюється нерозумінням суті питання. Взагалі
зовнішній контроль, який має здійснювати Рахункова палата, відсутній в
Україні через рішення Конституційного Суду, яке призупинило її
діяльність.

Наступна проблема полягає в тому, що сьогодні державний фінансовий
контроль, як урядовий, так і парламентський, не поширюється на доходи
Державного та місцевих бюджетів. В Україні такі функції покладені на
податкову службу, що є неправомірним, адже ця служба стежить за сплатою
податків, правильністю розрахунків, маючи свої власні функції.
Підтверджують такий висновок і статистичні дані. В останні роки
збільшується недоїмка, податки неможливо зібрати. Але одночасно із року
в рік щорічно проводяться заліки – недоїмка списується в рахунок сплати
платниками податків якихось заборгованостей, і це приносить прибутки не
державі, а посередникам.

Таким чином, у системі управління нашої держави практично повністю
відсутня функція незалежного контролю та аудиту дохідної частини
бюджетів України. А якщо немає такого аудиту, то є дефіцит необхідних
фахових пропозицій щодо реальних джерел наповнення бюджетів України,
розширення їх фінансової бази і поліпшення фінансового стану
підприємств. На сьогодні це – найсерйозніша проблема державного
фінансового контролю в Україні, оскільки такий контроль та аудит не
здійснюють ні Головне контрольно-ревізійне управління України, ні
Рахункова палата України.

Третя проблема – відсутність належного державного фінансового контролю
за використанням державної та комунальної власності. У сфері управління
центральних та місцевих органів влади перебувають сьогодні 4100
державних підприємств. І ще 2500 відкритих акціонерних товариств мають у
своїх статутних фондах державні пакети акцій, із них 404 великих
підприємства повністю контролюються державою, бо мають у статутному
фонді більш ніж 50% державної власності. Як з’ясувалося, з боку їхнього
власника – держави, керівництво і контроль за діяльністю таких
підприємств, утворенням прибутку та його використанням фактично не
здійснюється. Величезні фінансові потоки і кошти зовсім не
контролюються.

Державні підприємства не підлягають і аудиту Рахункової палати, за
винятком бюджетних коштів, ними отриманих. Фінансовий аудит, наприклад,
державних акціонерних компаній здійснює не Головне контрольно-ревізійне
управління (ГоловКРУ), а приватні аудиторські фірми. Але звіти про цей
аудит, як і фінансові звіти державних підприємств, що пройшли аудит, не
подаються ні Міністерству фінансів, ні уряду, ні Верховній Раді України.
Така ситуація призводить до негативних наслідків. Наприклад, два
державні підприємства нафтопроводів у 1999 році сплатили до бюджету 143
млн. грн. податків. Одночасно вони залишили у своєму розпорядженні понад
740 млн. грн. прибутку. Державі, як власнику, не виплачено жодної
копійки дивідендів. Гроші пущено в оборот для сумнівних фінансових
операцій. На момент перевірки прострочена дебіторська заборгованість за
такими операціями перевищила 140 млн. грн. До речі, цих коштів
вистачило б державі, щоб розрахуватись із заборгованістю за заробітною
платою в усій бюджетній сфері. Основи державного фінансового контролю в
напрямі контролю власності могли б бути аналогічними основам державного
контролю у сфері фінансів.

Четверта проблема – державний контроль за фінансовими ресурсами місцевих
органів влади і самоврядування. В Україні зовсім немає зовнішнього,
незалежного державного контролю за цією частиною публічних фінансів, яка
сьогодні становить більш ніж третину Зведеного бюджету України.
Повноваження незалежного державного фінансового контролю, в тому числі з
урахуванням світової практики, мають поширюватись і на цю частину
публічних фінансів. Інакше не можна вести мову про цілісність та
завершеність системи внутрішнього і зовнішнього державного контролю за
формуванням і використанням публічних фінансових ресурсів і державного
майна України.

Наступна проблема – яким має бути контроль фінансів підприємств
державного сектору і фінансів комунальних підприємств або підприємств,
що мають частку державного майна? Захопившись фіскальною стороною
проблеми, держава втратила контроль за економічною діяльністю цих
підприємств. Оскільки фінанси державних і комунальних підприємств є
складовою фінансів держави, то, безумовно, внутрішній контроль за їх
формуванням і використанням є компетенцією уряду. Так само і зовнішній,
незалежний контроль у цій галузі є компетенцією Рахункової палати
України. Такий принцип діє в країнах Європейського Союзу, і не тільки
там.

Шоста проблема – відсутність системи здійснення контролю за
використанням державних коштів. Порушення чинного законодавства,
нецільове витрачання коштів, марнотратство і навіть розкрадання стають,
на жаль, нормою нашого життя. А це все – ознаки слабкості контролю.
Факти порушень встановлюються сьогодні практично в кожній з перевірених
установ. Але винні в порушеннях не несуть покарання. Координації
взаємодії між органами, що здійснюють перевірки, немає, як і спільних
дій щодо усунення причин, які породжують умови для порушення чинного
законодавства. Між контрольними органами фактично немає обміну
інформацією щодо методів виявлення порушень та встановлення способів
розкрадання державних коштів та державного майна.

Сьома проблема – кадри органів державного фінансового контролю,
стандарти їхньої діяльності, заробітна плата, умови праці та оплати
відряджень. Через низьку заробітну плату на роботу залучаються робітники
низької кваліфікації, є проблеми і в організації професійної підготовки
та перепідготовки кадрів у відповідності з новими стандартами
бухгалтерського обліку.

Зовнішній, незалежний державний фінансовий контроль та аудит є новими
для України і слабо відпрацьованими як у теоретичному, так і в
методологічному плані. У Конституції України дане питання слабо
розкрите. Стаття 98 виписана не досить чітко. Закон, який регулює
діяльність Рахункової палати, надто недосконалий, особливо після
прийняття рішення Конституційного Суду щодо призупинення його дії.

Незважаючи на вищезазначені недоліки, наближена до ринкової економіки
система державного фінансового контролю в нашій країні все-таки в
основному склалася. Вона охоплює як нормативно-правову базу, так і
органи, що здійснюють державний контроль, та форми й методи контролю.

Аналіз системи державного фінансового контролю дає змогу сказати на
підставі статистичних даних, що останнім часом кількість виявлених
фінансових порушень загалом по Україні зросла. Так, у 2001 році було
виявлено фінансових порушень на суму 172553,3 тис. грн., тоді як у 1998
році – 14781,4 тис. грн.

Таким чином, спостерігається тенденція до зростання у 11,6 рази, і це за
3 роки. На основі даних було зроблено прогноз на 3 роки вперед до 2004
р., який визначив даний показник на рівні приблизно 2013697,01 тис.грн.
Таке зростання може бути віднесено на неефективність як фінансового
контролю, так і органів, що його здійснюють, а також недосконалістю
законодавчої бази.

За дорученнями вищих органів влади і правоохоронних органів органами
контрольно-ревізійної служби загалом протягом 1994-1999 років проведено
було 217,8 тис. ревізій та перевірок суб’єктів підприємницької
діяльності, якими виявлено незаконних, нецільових витрат та нестач на
суму 3,9 млрд. грн., що становить 78,4 відсотка загальної суми виявлених
службою за цей період незаконних і нецільових витрат та нестач.
Показники результативності контрольно-ревізійної роботи у 1999 році вищі
від середньорічних протягом останніх 6 років; у розрахунку на один
суб’єкт підприємницької діяльності у 1999 році виявлено незаконних і
нецільових витрат та нестач на суму 10,9 тис.дол. США при
середньорічному показнику 7,7 тис.дол., в розрахунку на одного ревізора
– 49,8 тис.дол. при середньорічному показнику 41,0 тис.дол. США. За 9
місяців ці показники становили відповідно 16,2 та 58,1 тис.дол. США.

Згідно вищезазначених даних було побудовано графік і за допомогою лінії
тренду зроблено прогноз щодо незаконних витрат на одного суб’єкта
підприємницької діяльності на 2002 рік, за умов, якщо тенденція до
зростання не зміниться. Прогнозне значення складає приблизно 35,78
тис.дол. США. .

Таким чином, зроблений аналіз стану фінансового контролю в Україні на
сучасному етапі дає можливість дійти висновку про недооцінку ролі
фінансового контролю в Україні для забезпечення фінансової дисципліни у
державі. Такий стан призводить до значних фінансових порушень, які мають
тенденцію до зростання протягом останніх років, що спричинено рядом
проблем у цій галузі, серед яких – недосконалість законодавства,
дублювання контрольних функцій органами управління, відсутність
незалежного контролю та інші.

Наявність значних обсягів фінансових порушень визначає потребу в
підвищенні ролі фінансового контролю на сучасному етапі розвитку
економіки України.

ВИСНОВКИ.

Фінансовий контроль держави – одна з найважливіших функцій державного
управління, спрямована на виявлення відхилень від прийнятих стандартів
законності, доцільності й ефективності управління фінансовими ресурсами
та іншою державною власністю, а за наявності таких відхилень – на
своєчасне вжиття відповідних коригувальних і запобіжних заходів. Від
ефективності державного фінансового контролю залежить економічне і не
меншою мірою політичне благополуччя нації.

Безумовно, коли Україна стоїть на шляху ринкових відносин, не можна
недооцінювати роль фінансового контролю держави, яка полягає в
забезпеченні фінансової дисципліни. Необхідно пам’ятати, що фінансовий
контроль – це один із способів наповнення державного бюджету, що є
важливим для такої країни як наша. Це також інструмент боротьби зі
злочинами у сфері фінансових відносин, спосіб збереження державного
майна і коштів, що особливо актуально останнім часом в Україні. Крім
того, ефективність здійснення контрольних функцій є чинником підвищення
авторитету держави у світовому співтоваристві

В результаті проведених досліджень по даній курсовій роботі можна
зробити наступні висновки:

Фінансовий контроль держави посідає одне з основних місць серед
елементів фінансового управління і є важливим за умов перехідної
економіки, тобто в Україні, він забезпечує дисципліну в фінансовій
сфері, є гарантом суверенітету держави, її цілісності та економічного
процвітання.

Неоднозначність трактування поняття фінансового контролю є наслідком
багаторічної історії розвитку України як держави, а також незавершеністю
правової бази, тобто відсутністю відповідного закону.

Наближена до ринкової економіки система державного фінансового контролю
в нашій країні в основному склалася і охоплює як нормативно-правову
базу, так і органи, що здійснюють фінансовий контроль, форми й методи
контролю. Класифікація в організаційному плані дала уявлення про
масштаби здійснення контролю, про його рівень значущості та корисності.

Вивчення світового досвіду організації фінансового контролю є важливим у
зв’язку з реформуванням даної галузі в Україні, а також є свідченням
необхідності впровадження ефективного фінансового контролю. У зарубіжних
країнах чітко розмежовуються дві форми фінансового контролю – державний
та незалежний.

Аналіз стану фінансового контролю в Україні дозволив виявити ряд проблем
у цій сфері, що спричиняють динамічний ріст кількості фінансових
порушень у державі з кожним роком:

Методологічна проблема – недостатня з’ясованість природи зовнішнього та
внутрішнього фінансового контролю.

Відсутність функції незалежного контролю та аудиту дохідної частини
бюджетів України.

Відсутність належного державного фінансового контролю за використанням
державної та комунальної власності.

Відсутність зовнішнього, незалежного державного контролю за фінансовими
ресурсами місцевих органів влади і самоврядування.

Втрата державою контролю за економічною діяльністю підприємств
державного сектору і фінансів комунальних підприємств або підприємств,
що мають частку державного майна.

Відсутність системи здійснення контролю за використанням державних
коштів.

Низька заробітна плата, оплата відряджень та умови праці, що спричиняють
недостатньо високий рівень кваліфікації працівників органів контролю.

Основними проблемами можна визначити: відсутність незалежного контролю
за різними сферами використання фінансових ресурсів у державі, а також
дублювання органами управління контрольних функцій.

Для підвищення ролі фінансового контролю в Україні, вирішення основних
проблем у державі, що пов’язані з цим питанням необхідно реформування
системи фінансового контролю шляхом таких основних напрямів:

Прийняття Закону України „Про фінансовий контроль”.

Створення необхідних умов для здійснення незалежного контролю за
використанням фінансових ресурсів у державі.

Впровадження нової інформаційної системи, яка б забезпечила обмін
необхідною інформацією між контрольними органами у державі.

Вирішити на законодавчому рівні питання, пов’язані з матеріальним
забезпеченням працівників контролюючих органів.

Посилити вимоги до контролю за власністю держави, аналогічним основам
державного контролю у сфері фінансів тощо.

Вирішення основних проблем може бути досягнуте лише завдяки розробленій
стратегії удосконалення, яка повинна відповідати вимогам сучасності та
спиратися на прийняті у всьому світі норми. Реформування контрольних
функцій держави та досягнення їх ефективності дасть імпульс українській
економіці для підвищення матеріального благополуччя усього народу
України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

Учебник: “Финансы”/С.И. Лушин, В.А. Слепова – Ф-991М: Росийская
економическая Академия, 2000-384 с.

Підручник: “Фінанси” /Романенко О.Р. – К: Центр навчальної літератури. –
2003 – 312 с.

Підручник: “Фінансова діяльність підприємства”/Бан-Ф59 Дурка О.М.,
Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. – 2-е вид., доповнене та
перероблене – К: Либідь, 2003-384 с.

Навчальний посібник: “Державні фінанси України” /Василик О.Д. : . – К.:
Вища шк., 1997. – 383 с.

Підручник: “Теорія фінансів” /Василик О.Д. : . – К.: НІОС, 2000. – 416
с.

Учебник для вузов: «Финансы. Денежное обращение. Кредит» // под ред
Дробозиной Л.А., – Москва: ЮНИТИ, 1997, с.479

“Удосконалення контролю в системі управління фінансовими ресурсами
регіону” /Бречко О.В. //Фінанси України – 2002 – №9 – с.150.

“Державний фінансовий контроль: зарубіжний досвід і шляхи
вдосконалення.” /Дорош Н.І. //Фінанси України – 1998 – №1 – с.47.

Джерела Internet:

HYPERLINK http://www.kmu.gov.ua www.kmu.gov.ua

HYPERLINK http://www.vru.gov.ua www.vru.gov.ua

HYPERLINK http://www.mfu.gov.ua www.mfu.gov.ua

HYPERLINK http://www.google.com.ua www.google.com.ua

Види

Форми

Методи

Принципи

Залежно від взаємо-

відносин суб’єкта й

об’єкта контролю

зовнішній;

внутрішній

попередній(превентивний);

поточний;

наступний(ретроспективний)

ревізії;

тематична перевірка;

аналіз;

обстеження

незалежність;

гласність;

превентивність(попереджувальний характер);

дієвість;

регулярність;

об’єктивність;

всеохоплюючий характер

Залежно від суб’єктів контролю й характеру контрольної діяльності

державний (загальнодержавний та муніципальний);

відомчий (внутрішньо корпоративний);

громадський;

аудиторський (незалежний);

За ступенем охоплення підконтрольного об’єкта

комплексний;

тематичний;

повний;

частковий;

суцільний;

вибірковий

За джерелом інформації

документальний;

фактичний

За цільовою спрямованістю контрольних дій

стратегічний;

тактичний

За місцем здійснення контролю

безпосередньо на місці;

дистанційний.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Закон України

“Про власність”

Закон України

“Про підприємства”

Правове функціонування державного контролю

Технічний контроль

Адміністративний контроль

Фінансовий контроль

Екологічний

контроль

Інші види контролю

Види фінансового контролю

Державний фінан-

совий контроль

Контроль власника

Аудит

Рахункова палата

Контрольні органи виконавчої влади

Державна податкова служба

Державне казначейство

Державна митна служба

Державна контрольно-ревізійна служба

Інші

мал. 2

Загальний контроль

Спеціалізований контроль

Верховна Рада

Кабінет Міністрів

Національний Банк

Рахункова Палата

Міністерство Фінансів

Фонд Державного Майна

Інші органи виконавчої влади.

Уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків
фінансових послуг

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку

Державна Контрольно-Ревізійна служба

Державна Податкова служба

Державний департамент фінансового моніторингу

Державна Митна служба

Державне Казначейство

Дирекції державних позабюджетних цільових фондів

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020