КОНТРОЛЬНА РОБОТА
на тему:
Фінансовий контроль
План Стор
Вступ 3
1. Необхідність, суть і значення фінансового контролю 4
1.1. Суть і необхідність фінансового контролю 4
1.2. Значення фінансового контролю на сучасному етапі 7
2. Види і методи фінансового контролю 9
. Класифікація фінансового контролю 9
2.2. Методи фінансового контролю 12
3. Фінансовий аудит як спеціальний вид фінансового контролю 15
Висновки 20
Список використаної літератури 21
Додаток (Закон України «Про аудиторську діяльність». Загальні
положення) 22
Вступ
Економічна політика держави здійснюється за допомогою
фінансово-кредитних важелів. Один з найбільш важливих важелів управління
фінансової системи є фінансовий контроль. На сучасному етапі фінансовий
контроль перетерпає серйозні зміни. Це пов’язано з принципово новим
характером товарно-грошових відношень в Україні, появою різноманітних
форм власності і нового для країни фінансового ринку.
Поряд із державним і відомчим контролем з’явилася нова
організаційна форма фінансового контролю – аудиторство.
Необхідність фінансового контролю, його сутність і значення
визначаються Конституцією України. В даний час, коли Україна переживає
період становлення ринкових відносин і пов’язаних із цим перетворень
усіх державних інститутів, відбувається процес розмежування повноважень
між центральною владою і областями України. Дуже гостро постало питання
про необхідність визначення задач і функцій різноманітних контрольних
органів виконавчої і представницької влади.
У своїй контрольній роботі я спробую розкрити суть і значення
фінансового контролю.
1. Необхідність, суть і значення фінансового контролю
Суть і необхідність фінансового контролю
Фінансовий контроль за своєю економічною суттю це функція управління,
яка включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об’єкта
управління з метою оцінки обгрунтованості й ефективності прийняття
рішень і результатів їх виконання.
Таким чином, фінансовий контроль, з одного боку, є однією з завершальних
стадій управління фінансами, а з іншої, він виступає необхідною умовою
ефективності управління ними. Складність розуміння фінансового контролю
обумовлена складністю самої категорії фінансів. Так само як фінанси є
основою будь-якої сфери суспільної діяльності і в той же час відбивають
їх матеріальну результативність, так і фінансовий контроль є як би
лакмусовим папером, на якому реально виявляється весь процес руху
фінансових ресурсів, починаючи від стадії формування фінансових
ресурсів, необхідних для початку здійснення діяльності в будь-якій
сфері, і закінчуючи одержанням фінансових результатів цієї діяльності.
Можна сказати, що фінансовий контроль – це сукупність дій і операцій по
перевірці фінансових і пов’язаних із ними питань діяльності суб’єктів
господарювання і управління з застосуванням специфічних форм і методів
його організації.
Загалом фінансовий контроль — явище універсальне, він застосовується в
різних сферах суспільного життя — економічній, політичній, соціальній,
науковій тощо. Його суть розкривається у взаємозв’язку зі сферою
застосування й сферою функціонування фінансів.
Фінансовий контроль застосовується там і тоді, де функціонують фінанси.
Фінанси, будучи інструментом розподілу й перерозподілу валового
внутрішнього продукту в процесі його руху, забезпечують створення й
використання фондів грошових засобів для задоволення економічних і
соціальних потреб.
Створення й використання фондів коштів, які є фінансовими ресурсами,
здійснюється під впливом різних як об’єктивних, так і суб’єктивних
факторів. Цим і зумовлена об’єктивна необхідність фінансового контролю
як важливої сфери фінансової діяльності, інструменту впливу на становище
й розвиток усієї економічної системи держави. З огляду на це можна дійти
висновку, що:
— фінансовий контроль є об’єктивно зумовленою складовою процесу
економічної діяльності;
— фінансовий контроль є однією з функцій управління фінансами;
— безпосереднім об’єктом фінансового контролю є процеси формування й
використання фондів фінансових ресурсів при створенні, розподілі та
споживанні валового внутрішнього продукт};
— специфіка фінансового контролю полягає в тому, що при його проведенні
використовуються вартісні показники. які визначають кінцевий результат
господарського процесу. Фінансовий контроль грунтується на відповідних
принципах. До їх числа належать: законність; об’єктивність; поєднання
державних і приватних інтересів. Розвиток суспільства зумовив
інтеграційні процеси у фінансовому контролі. Нині існує багато
міжнародних організацій, які працюють над розробкою єдиних вимог до
фінансового контролю. Отже, актуальними є рішення, прийняті міжнародною
організацією вищих контрольних органів, де сформульовані принципи
контролю загалом, у тому числі вони повною мірою стосуються фінансового
контролю. До найважливіших із них належать:
— незалежність фінансового контролю як невід’ємного атрибута демократії
й обов’язкового елемента управління фінансовими ресурсами;
— законодавче закріплення незалежності органів фінансового контролю;
— визначення необхідності здійснення попереднього контролю й контролю за
фактичними результатами;
— наявність внутрішнього та зовнішнього контролю як обов’язкової умови
існування фінансового контролю;
гласність та відкритість контрольних органів з обов’язковою вимогою
дотримання комерційної та іншої таємниці, що захищається законом.
Фінансовий контроль як економічний процес включає такі елементи: суб’єкт
контролю; об’єкт контролю; предмет контролю; принципи контролю; методи
контролю; техніка й технологія контролю; процес контролю; прийняття
рішень за результатами контролю.
Організація контролю потребує чіткого визначення суб’єкта контролю. Він,
як правило, визначається законодавством держави, нормативно-правовими
актами суб’єктів фінансової діяльності. Суб’єкт контролю — це носій
контрольних функцій щодо об’єкта контролю.
При визначенні в законодавчому порядку суб’єкта контролю визначається,
відповідно, об’єкт контролю. Кількість об’єктів контролю не означає
кількісної ідентичності їм суб’єктів контролю. Кожний із суб’єктів
здійснює перевірку певної групи об’єктів контролю, об’єднаних певною
спільністю їхньої діяльності. Створення конкретних суб’єктів контролю
доцільно, як правило, у тому разі, якщо об’єкти контролю не входять до
сфери діяльності інших суб’єктів. Водночас багато об’єктів можуть
перебувати в одній сфері контролю різних суб’єктів, тому що суспільні
явища перебувають у взаємозв’язку і взаємно обумовлені.
Як суб’єкти фінансового контролю, так і об’єкти не є раз і назавжди
визначеними й незмінними. Вони можуть змінюватися відповідно до
трансформаційних процесів в економіці. Так, побудова ринкової моделі
економіки зумовила зменшення надмірної централізації фінансового
контролю, скасування декоративних форм контролю і насамперед партійного
та народного. Нині відбувається утворення поряд із державним фінансовим
контролем інститутів незалежного фінансового контролю.
Відповідно до чинного законодавства в більшості країн світу сформовані й
розвиваються три незалежні одна від одної гілки фінансового контролю, що
містять усі належні їм елементи, а саме:
— державна сфера, в якій функціонує система державного фінансового
контролю;
— муніципальна сфера, де діє система фінансового контролю місцевого
самоврядування;
— сфера громадянського суспільства з незалежною системою фінансового
контролю.
Провідне місце серед цих систем фінансового контролю належить системі
державного фінансового контролю, що зумовлюється роллю держави в
процесах ринкової трансформації.
Важливим з огляду на це є зміцнення й удосконалення системи державного
фінансового контролю. Суб’єктами державного фінансового контролю є
органи державної влади, яка відповідно до конституційних положень
поділяється на законодавчу, виконавчу й судову. Зазначені суб’єкти
утворюють .контрольні органи, сукупність яких становить інфраструктуру
державного фінансового контролю. Визначальне місце серед гілок влади як
контролюючих суб’єктів належить законодавчій владі — ініціаторові та
виконавцеві державного фінансового контролю.
Об’єктом фінансового контролю завжди є фінансова діяльність
підприємницьких структур, бюджетних установ та організацій, фінансових
інститутів, що здійснюють фінансову діяльність. Предметом контролю є
фінансові операції, пов’язані зі створенням і використанням фондів
фінансових ресурсів.
Фінансовий контроль лише тоді виконує призначену йому роль, якщо
грунтуватиметься на певних принципах. До їх числа належать:
— принцип законності, об’єктивності, поєднання державних, регіональних і
приватних інтересів;
— принцип розподілу контрольних повноважень, який передбачає
розмежування функцій ініціювання та виконання фінансового контролю між
суб’єктами;
— принцип повноти охоплення об’єктів контролем, який досягається завдяки
суцільному стеженню або вибірковій перевірці певних сегментів
підконтрольних об’єктів;
— принцип достовірності фактичної інформації, дотримання якого
забезпечує її відповідність реальним фінансовим ресурсам, процесам і
результатам діяльності, які відображає ця інформація;
— принцип збалансованості контрольних дій, який передбачає узгодженість
їхньої внутрішньої та зовнішньої спрямованості й забезпечує рівновагу
фінансового контролю;
— принцип превентивності контрольних дій, завдяки якому досягається
завчасне здійснення контролю з метою запобігання виникненню суттєвих
відхилень фактичного здійснення фінансового процесу від встановлених
норм;
— принцип самодостатності системи контролю, що передбачає наявність
такого складу елементів контролюючої системи, який забезпечує
ефективність її функціонування й розвитку;
— принцип ефективності, що передбачає пристосованість системи контролю
до фінансової діяльності господарюючих суб’єктів і залежить від повноти
виконання контролюючими суб’єктами таких основних вимог:
а) контроль має здійснюватися безперервно, регулярно й систематично;
б) бути своєчасним за терміном здійснення, старанним і повним щодо
охоплення об’єктів контролю;
в) бути оперативним, дієвим, гласним і різнобічним;
— принцип відповідальності, який передбачає відповідальність
контролюючих суб’єктів за ефективність функціонування
1.2. Значення фінансового контролю на сучасному етапі
Значення фінансового контролю виражається в тому, що при його проведенні
перевіряється, по-перше, дотримання встановленого правопорядку в процесі
фінансової діяльності державними і суспільними органами, підприємствами,
установами, по-друге, економічна обгрунтованість і ефективність
здійснюваних дій, відповідність їх задачам держави.
Фінансовий контроль – це контроль за законністю дій в області
cтворення і використання коштів держави і суб’єктів місцевого
самоврядування з метою ефективного соціально-економічного розвитку
країни і окремих регіонів.
Фінансовий контроль містить у собі: контроль за виконанням
бюджету; бюджетів областей України; бюджетів позабюджетних фондів;
контроль за станом зовнішнього і внутрішнього боргу; державних резервів.
Об’єкт фінансового контролю не обмежується перевіркою тільки
коштів. В остаточному підсумку він означає контроль за використанням
матеріальних, трудових, природних та інших ресурсів країни, оскільки в
сучасних умовах процес виробництва і розподілу не обмежується тільки
грошовими відносинами.
Конкретні форми і методи фінансового контролю дозволяють
забезпечити інтереси і права як держави і її установ, так і всіх інших
економічних суб’єктів; фінансові порушення спричиняють санкції і штрафи.
Державний фінансовий контроль призначений для реалізації
фінансової політики держави, створення умов для фінансової стабілізації.
Це, насамперед розробка, затвердження і виконання бюджетів усіх рівнів і
позабюджетних фондів, а також контроль за фінансовою діяльністю
державних підприємств і установ, державних банків і корпорацій.
Фінансовий контроль з боку держави, недержавної сфери економіки
обмежується лише сферою виконання грошових зобов’язань перед державою,
включаючи податки і інші платежі, дотримання законності і доцільності
при витраті виділених або бюджетних субсидій і кредитів, а також
дотримання встановлених урядом правил організації грошових розрахунків,
ведення обліку і звітності.
Фінансовий контроль за діяльністю підприємств включає також
контроль із боку кредитних установ, акціонерів і внутрішній контроль.
Фінансовий контроль притаманний всім фінансово-правовим
інститутам. Тому крім загальних фінансово-правових норм, що регулюють
організацію і порядок проведення фінансового контролю в цілому, є норми,
що передбачають його специфіку в окремих фінансових правових інститутах.
Основний зміст фінансового контролю у відносинах, регульованих
фінансовим правом, полягає в:
а) перевірці виконання фінансових зобов’язань перед державою і
органами місцевого самоврядування, організаціями і громадянами;
б) перевірці правильності використання державними і
муніципальними підприємствами, установами, організаціями, що
знаходяться в їх господарському веденні або оперативному управлінні,
грошових ресурсів (банківських позичок, позабюджетних коштів та
інших
засобів);
в) перевірці дотримання правил здійснення фінансових операцій,
розрахунків
і збереження коштів підприємствами, організаціями, установами;
г) виявленні внутрішніх резервів виробництва;
д) усуненні і попередженні порушень фінансової дисципліни.
У випадку їх виявлення у встановленому порядку приймаються заходи
впливу до організацій, посадових осіб і громадян, винних в даному
фінансовому порушенні. забезпечується відшкодування матеріального збитку
державі, організаціям, громадянам, які постраждали внаслідок даного
порушення.
2. Види і методи фінансового контролю
2.1. Класифікація фінансового контролю
Розподіл контролю на документальний і фактичний носить в певній мірі
умовний характер тому що в основі цього розмежування лежать різноманітні
джерела даних.
Так, джерелами інформації для документального контролю служать:
первинні документи, регістри бухгалтерського обліку; бухгалтерська,
статистична і оперативно-технічна звітність, нормативна,
проектно-конструкторська, технологічна та інша документація.
Фактичний контроль базується на вивченні фактичного стану
об’єктів, що перевіряються, за даними їх огляду в натурі (перерахунку,
зважування, лабораторного аналізу і т.д.), він не може бути всеосяжним
через безперервність господарських операцій.
До основних засобів документального контролю можна віднести:
формальну і арифметичну перевірку документів;
юридичну оцінку господарських операцій, відображених у документах;
логічний контроль об’єктивної можливості документально оформлених
господарських операцій;
суцільне і вибіркове спостереження;
зустрічну перевірку документів;
засіб оберненого рахунку, заснований на попередній експертній
оцінці матеріальних витрат із метою наступного визначення розміру
необгрунтованих списань сировини і матеріалів на виробництво
визначених видів продукції, що в час контролю є в наявності;
оцінку законності і обгрунтованості господарських операцій за даними
кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку;
балансове співставлення прямування товарно-матеріальних цінностей із їх
відображенням у фінансово-бухгалтерській документації.
Залежно від характеру взаємовідносин і суб’єкта контролю фінансовий
контроль можна розподілити на внутрішній і зовнішній. Внутрішнім
називається такий контроль, за якого суб’єкт й об’єкт належать до однієї
системи, а зовнішнім — такий, за якого контроль здійснюється суб’єктом,
що не належить до тієї ж системи, що й об’єкт.
Внутрішній фінансовий контроль — це самоконтроль, який здійснюють
організації, підприємства, установи за власною фінансовою діяльністю та
фінансовою діяльністю підрозділів, що входять до їхнього складу. Він є
складовою управління організацією і тому провадиться на її розсуд на
основі рішень даної організації.
Заходи фінансового контролю, що здійснюються зовнішніми органами,
зазвичай охоплюють усю систему державних органів і тому можуть
сприйматися як макрозаходи. При цьому їх треба доповнювати мікро- або
оперативними заходами, що проводяться самою організацією. Обидва види
контролю доповнюють один одного, між ними встановлюється тісний
симбіотичний зв’язок.
Ідеально внутрішній контроль використовується як оперативний, що
доповнює макроекономічну стратегію, розроблену центральними органами.
Від організацій, звісно, потребується проведення самостійного
стратегічного аналізу напрямків власної фінансової діяльності та
підготовки відповідних фінансових планів і бюджетів. Після складання і
затвердження планів доходів і витрат основну увагу організації
приділяють проблемам управління й оперативного фінансового контролю.
Залежно від ступеня охоплення підконтрольного об’єкта можна виокремити
такі види фінансового контролю, як:
— комплексний, тобто такий, якому підлягають усі аспекти діяльності
підконтрольного об’єкта;
— тематичний, тобто такий, що зосереджується лише на окремих аспектах
діяльності.
Залежно від ступеня охоплення об’єктів фінансовим контролем можна також
вирізнити такі його види, як повний і частковий; суцільний і вибірковий.
Повний фінансовий контроль характеризується загальним глибоким вивченням
фінансового боку діяльності організації, максимально можливим
застосуванням різних методів контролю. Частковий контроль проводиться з
певного переліку питань за допомогою ознайомлення на місці з окремими
напрямками фінансової діяльності.
Суцільний фінансовий контроль передбачає вивчення всіх первинних
документів і записів у формах аналітичного та синтетичного обліку. Цьому
контролю підлягають найвідповідальніші операції установи. При
вибірковому контролі перевіряються або всі документи певних періодів
протягом року, або частина документів, але за весь звітний період.
Залежно від джерел інформації й методики виконання контрольних дій
фінансовий контроль можна розподілити на документальний і фактичний.
Слід зазначити, що такий поділ є деякою мірою умовним, тому що в основі
його розмежування покладено лише різні джерела даних, що
використовуються при здійсненні контрольних дій. Так, джерелами
інформації для документального контролю є первинні документи,
бухгалтерська, статистична звітність, нормативна та інша документація.
Фактичний контроль грунтується на вивченні фактичного плану об’єктів, що
перевіряються, за даними їх перевірки в натуральному вираженні, а тому
він не може бути всеохоплюючим з огляду на безперервний характер
фінансово-господарських операцій.
Залежно від цільової спрямованості контрольних дій можна вирізнити такі
види фінансового контролю, як стратегічний і тактичний.
Стратегічний фінансовий контроль спрямовується на вирішення питання
стратегії розвитку підприємства, організації, установи, галузі
господарства у майбутньому, а тактичний — вирішує поточні питання їхньої
фінансової діяльності.
Залежності від місця здійснення фінансового контролю його можна
розподілити на такі види, як контроль на місцях, коли суб’єкт виконує
контрольні дії безпосередньо на підконтрольному об’єкті; дистанційний
контроль, коли суб’єкт контролює віддалений від нього об’єкт за
допомогою інформації, яка передається за допомогою засобів зв’язку.
Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є форма його
здійснення. При трактуванні форм фінансового контролю слід грунтуватися
на співвідношенні змісту й форми як загальних категорій, що відображають
взаємозв’язок двох сторін будь-якого предмета чи явиша. Зміст є
визначальною стороною предмета, а форма — засобом його вираження і
внутрішньою організацією, яка модифікується зі зміною змісту.
За часовими формами фінансовий контроль поділяється: попередній
(превентивний), поточний і наступний (ретроспективний). Критерій
розмежування цих форм полягає у зіставленні часу здійснення контрольних
дій із процесами формування й використання фондів фінансових ресурсів.
Водночас вони тісно взаємопов’язані, відображаючи тим самим безперервний
характер контролю.
В умовах переходу до ринкових відносин все важливішу роль відіграє
попередній (превентивний) контроль. Перехід до ринку не сумісний зі
збитками і втратами, які є наслідком економічних і фінансових
прорахунків, безгосподарності, порушення законності. Для їхньої
мінімізації необхідна чітка і відлагоджена система превентивного
фінансового контролю, який є найефективнішою формою, оскільки дає змогу
запобігти виникненню вад, перевитрат і втрат фінансових ресурсів,
порушенню законодавства. На стадії фінансового прогнозування і
планування превентивний контроль слугує передумовою для прийняття
оптимальних управлінських рішень.
Поточний фінансовий контроль є органічною часткою процесу оперативного
фінансового управління і регулювання фінансово-господарської діяльності
підприємств, організацій, установ, галузей економіки. Поточний
фінансовий контроль проводиться в короткі проміжки часу — в процесі
здійснення фінансово-господарських операцій. Спираючись на дані
первинних документів оперативного і бухгалтерського обліку та
інвентаризацій, поточний контроль дає змогу регулювати фінансові
ситуації, що швидко змінюються, попереджувати збитки і втрати. Наступний
(ретроспективний) фінансовий контроль характеризується поглибленим
вивченням фінансової діяльності за попередній період, дає змогу виявити
вади попереднього й поточного контролю. Ретроспективний фінансовий
контроль здійснюється після виконання фінансових операцій за певні
минулі проміжки часу завдяки вивченню даних обліку й звітності, планової
нормативної документації. Контролю підлягають і фактичні справи, дійсна
наявність грошових засобів і матеріальних цінностей.
Наступний фінансовий контроль допомагає масштабно оцінити позитивні та
негативні сторони фінансової діяльності підприємств, установ, певних,
галузей та економіки в цілому. Він дає змогу всебічно аналізувати
накопичений досвід, об’єктивно відображати причини порушень і недоліків,
розробляти заходи щодо їх усунення.
Отже, попередній (превентивний), поточний і наступний (ретроспективний)
фінансовий контроль взаємно пов’язані й доповнюють один одного.
Попередній контроль забезпечує перевірку проектів бюджетів, фінансових
планів, кошторисів тощо. Поточний контроль допомагає своєчасно виявити
вади й порушення в процесі фінансово-господарської діяльності та
своєчасно їх усунути. Наступний контроль виявляє вади, які не були
виявлені попереднім і поточним контролем. Лише застосування усіх
зазначених форм фінансового контролю в їх єдності та взаємозв’язку
робить фінансовий контроль систематичним, підвищує його ефективність.
2.2. Методи фінансового контролю
Важливою ознакою класифікації фінансового контролю є його метод. До
методів фінансового контролю належать конкретні способи (прийоми), що
застосовуються при здійсненні контрольних функцій. Метод дослідження
об’єкта контролю залежить від характеру об’єкта і певних його елементів.
Стан і поведінка об’єкта контролю в цілому визначається за допомогою
загальних методів контролю, а окремих його частин або характеристик — за
допомогою часткових способів.
Методами фінансового контролю є ревізія, тематична перевірка,
обстеження, безперервне відстежування фінансової діяльності. Кожний з
цих методів поділяється на часткові способи і прийоми, які дають змогу
розв’язувати певні проміжні завдання.
Ревізія є методом контролю всієї фінансово-господарської діяльності
підприємства, установи, організації за певний проміжок часу з метою
встановлення законності здійснюваних операцій, їхньої доцільності та
ефективності, правильності обліку й достовірності облікових і звітних
даних. В умовах адміністративно-командної економіки ревізія була
переважаючим методом фінансового контролю, тому що жорстка
адміністративна підпорядкованість нижчої ланки управління вищій
потребувала відповідної ревізійної діяльності для збору інформації про
якість виконання команд кожною нижчестоящою ланкою.
Ревізія сприймалася як універсальний засіб, здатний подолати всі вади
функціонування фінансового та господарського механізмів. Проводилася
ревізія, в основному, з метою встановлення вад і порушень (Схема 1.). За
такої інтерпретації фінансовий контроль поставав у вигляді окремих
ізольованих частин, порушувалося цілісне уявлення про контроль як окрему
функцію управління. Насправді поняття контролю значно ширше, ніж поняття
ревізії. Наукову проблематику ревізії слід розглядати у складі
фінансового контролю, який включає питання теорії, організації контролю
на будь-якому рівні ієрархії з усією різноманітністю видів, форм і
методів контролю.
Види ревізій
за відомчою приналежності *відомчі
органів, які ревізуються *внутрішньовідомчі
*внутрішньогосподарські
за повнотою охоплення *повні
*часткові
*комплексні
*тематичні
за глибиною проведення *сквізні
*локальні
за ступенем охоплення даних *суцільні
*вибіркові
*комбіновані
за характером матеріалу *документальні
*фактичні
стосовно плану *планові
*позапланові
за черговостю дослідження *первинні
тих самих документів *додаткові
*повторні
Схема 1. Класифікація ревізій
Об’єктивною тенденцією сучасного етапу реформування фінансової сфери є
скорочення частки фінансів державного сектора та збільшення питомої ваги
комунального і приватного секторів. Це означає поступове згортання
примусовості здійснення фінансового контролю і розвиток його
добровільності, тому надалі повинні частіше застосовуватися такі методи
здійснення фінансового контролю, як тематичні перевірки, обстеження,
безперервне відстежування фінансової діяльності господарюючих суб’єктів.
Тематична перевірка здійснюється за певним переліком питань або з однієї
теми шляхом ознайомлення на місці з окремими сторонами фінансової
діяльності. Такі перевірки можуть проводитися наскрізним методом за
ознакою однотипності операцій чи за ознакою взаємного зв’язку між
різними суб’єктами контролю.
Використання всієї сукупності видів, форм і методів контролю
(схема 2) має надзвичайно велике значення для ефективного функціонування
системи фінансового контролю в цілому. Так, застосування всіх видів
фінансового контролю є важливим з погляду запобігання втрати контролю за
діяльністю певних секторів економіки та утворення неконтрольованих
сегментів у фінансовій сфері, а також з погляду попередження паралелізму
та дублювання при здійсненні контролю.
3. Фінансовий аудит як спеціальний вид фінансового контролю
Фінансовий аудит в сучасному вигляді в нашій країні з`явився порівняно
недавно і юридично оформився з часу прийняття Закону України «Про
аудиторську діяльність», (22 квітня 1993 року). Але як вид діяльностві
людей від має велику історію.
На початку чотирнадцятого сторіччя в Північній Італії почала
розвиватися торгівля. Міста прагнули отримати від цього свою частку
прибутку. А задля цього їм потрібно було знати суму виручки та доходу .
У зв’язку з цим в Генуї та інших містах Північної Італії з 1330 року
призначаються так звані візитатори, які перевіряють бухгалтерські книги
купців, тобто в нинішньому розумінні перевіряють достовірность обліку і
звітності підприємців. Візитаторы Генуї повинні були бути не молодшими
30 років (накопичено мінімальний життевий та профессійный досвід) та
мати мінімально власності на 3000 лір (тобто мати достатнє матеріальне
забезпечення і почуття моральної й матеріальної відповідальності). Ці
ревізори вважаються першими представниками профессійного прошарку в
галузі аудиторської служби.
У ХVІ сторіччі поряд з фіскальною ревізійною службою в крупних
торгівельних будинках та банках Європи розвивалась внутрішня
аудиторська служба. У купців це завдання входило спочатку в обов`язки
головного бухгалтера, який перевіряв бухгалтерські книги окремих філій,
а потім, у зв’язку з розширеннням контрольних функцій, створюються
спеціальні аудиторські служби на підприємстві, які поступово
перетворюються на внутрішній аудит.
Внутрішній аудит повністю спрямований на своє підприємство чи групу
об`єднаних підприємств і надавав дані про стан справ і також складав
аналітичні розробки на перспективу не тільки для адміністрації, а й для
засновників і власників підприємства.
У 1578 році на німецькомовній территорії вперше було засвідчене
існування в процесуальній справі незалежних ревізорів бухгалтерських
книг, котрі здійснювали свою аудиторську діяльність. До ХІХ століття,
ці ревізори, запрошувались судами для перевірки бухгалтерських книг
неплатоспроможних клієнтів (боржників) при веденні судової справи. Ці
ревізори повинні були складати присягу про чесну та незалежну
перевірку боржників.
З 1681-1701 р.р. у Шотландії зустрічаються перші бухгалтери як
представники вільної профессії. Починаючи з ХІХ століття також і в
Германії немає нічого незвичного в залученні незалежних і довіренних
“панів ревізорів”.
1931 рік – рік народження професії аудитора в Германії в сучасному
розумінні. Виникнення професії аудитора в Германії було викликано
глибокою економічною кризою з сенсаційнним банкрутством німецьких
акціонерних товариств, а також випливаюча звідси втрата довіри до
підприємств і підприємців. Державі довелося прийняти надзвичайну
постанову рейхс-президента про акціонерне право, банківський нагляд і
податкову амнистію. Ця постанова передбачала введення обов’язкової
ревізії , детальні нормативні акти по структурі і оцінці річного
балансу, а також встановлювала тиражі для публікації визначених даних
в звіті про господарську діяльність, розробку інструкцій та стандартів
по аудиту.
В Росиї ще в кінці ХIХ сторічя з’явились перші школи, в яких викладались
елементи аналізу, аудиту та комерційних розрахунків. Першим російським
бухгалтером, що пов’язав між собою бухгалтерський облік, аналіз та
аудит, вважається А.К.Рощаховський.
Таким чином, профессія аудитора виникла після глибокої економічної
кризи і метою її створення було виконання визначених функцій захисту и
порядку в інтересах як індивідуального підприємництва, так і економіки
країни в цілому.
В сучасному розумінні АУДИТОР (англ. Аudіtоrs)- особа, що перевіряє стан
фінансово-господарської діяльності підприємства за певний період. В
перекладі з латині це слово означає слухач.
Аудитор відрізняється від ревізора по суті підходу до перевірки
фінансово-господарських документів – консультаційного, принципово
-доброзичливого, а також знаннням не тільки бухгалтерського обліку і
звітності, але й економічних законів, юридичного права, філософії.
Аудитор не стільки намагається знайти цифрові й сумарні (можливо
арифметичні) помилки, скільки дає огляд методу ведення бухгалтерського
обліку, аналіз виробничо-господарської діяльності та підтвердження (чи
спростування) фінансово – виробничих результатів діяльності підприємства
за звітний період и можливі перспективи развитку на майбутнє. При цьому,
основою висновків аудитора є ретельна перевірка всієї бухгалтерської
звітності. Аудитор за статусом – незалежний експерт, тобто він
самостійно здійснює свою діяльність під власну відповідальність. Він
може працювати самостійно, має іменну особисту (на фізична особу)
ліцензію і, зареєструвавшись у податковому органі як підприємець, може
здіснювати свою діяльність від незалежної аудиторської фірми (юридичної
особи), що має ліцензію на фірму. При цьому сам аудитор повинен мати
особисту ліцензію, обов’язково кваліфікаційний аттестат. Бажано, щоб
аудитор мав досвід роботи з фінансово-господарської діяльності не менше
10-15 років. За кордоном хороший аудитор має бути у віці від 40 років,
але не старшим 60 років.
Аудит провадиться поряд з фінансовим контролем діяльності экономічних
суб’єктів (ревізією, перевірками податкової поліції та ін.) виконавчими
органами, що провадяться у відповідності із законодавством спеціально
уповноваженими на те державними органами. Аудит, аудиторська діяльність
в Україні регулюється Указом Президента України.
Аудит здійснюється фізичними чи юридичними особами, що мають ліцензії на
проведенння незалежного аудиту. Існують ліцензії 2-х видів: АБ –
загальний, включаючи аудит банків, А – загальний аудит без аудиту
банків. Основною метою аудиторської діяльності є встановлення
достовірності бухгалтерської (фінансової) звітності економічних
суб’єктів та відповідність їх законодавству, діючому в Украині. В основу
аудиту покладено цивільне право, адміністративно-господарське право.
Існують три сфери відповідальності по аудиторської діяльності:
відповідальність перед клієнтом; відповідальність на базі цивільного
законодавства перед третіми особами; кримінальна відповідальність.
Фінансовий аудит – це незалежна перевірка фінансових звітів чи
інформації, що відноситься до них, незалежно від того, прибутковості
підприємства, його розміру та форми організації.
В основу роботи аудитора покладено фінансову звітність. При її аналізі
слід брати до уваги вплив різних факторів. Крім того, звітність має
суттєві обмеження в плані побудови. Статті звітності інколи відображають
суми, які самі по собі ні про що не свідчать – потрібно їх
розшифровувати, а групування статей не завжди відповідає логіці аналізу.
До того, бажано мати додаткову інформацію по підприємствах, яку не
завжди можна виділити з бухгалтерського обліку. Характер і обсяг цієї
інформації часто визначається галуззю чи конкретним підприємством,
оскільки у кожній галузі є свої особливості.
Фінансовий аудит являє собою добор, групування та вивчення даних про
фінансові ресурси підприємства та їх використання з метою мобілізації
коштів, необхідних для виконання планових чи проектних завдань і
погашення фінансових зобов’язань в процесі господарської діяльності
підприємства. При аудиті розглядаються питання формування і
використання окремих видів фінансових ресурсів, їх розміщення в різні
матеріальні цінності (активи), оцінки сплатоспроможності і фінансової
стійкості підприємства, швидкості обігу коштів.
В процесі фінансового аудиту з’ясовується:
-платоспроможність як самого підприємства, так і його дебіторів;
-забезпеченість власними обіговими коштами відповідно до потреб в них;
-збереження коштів та причини змін їх розміру протягом періоду, що
аналізується;
-виконання плану прибутку і прибутковість фінансово-господарської
діяльності підприємства;
-стан запасів товарно-матеріальних цінностей та джерел їх формування;
-розміщення власних , позичкових, залучених та спеціальних джерел коштів
в видах активів;
-забезпечення повернення кредитів та ефективність їх використання;
-розрахункові відносини з дебіторами та кредиторами;
-обіг обігових коштів;
-створення та використання різних фондів;
-збереження власних обігових коштів.
Окремому розгляду підлягає проблема залучення і використання
довгострокових та короткотермінових кредитів, Спрямування їх по
цільовому призначенню, забезпеченність та повернення позичок в
установленні терміни. При аудиті стану розрахунків з’ясовуються причини
і строки створення кредиторської та дебіторської заборгованності, що
спричиняє до перерозподілу коштів між підприємствами. Оскільки головна
причина збільшення кредиторської заборгованності – зниження оборотності
обігових коштів, детально вивчається стан запасів товарно- матеріальних
цінностей по окремим типам і видам. Визначається сума вивільнених чи
додатково залучених коштів по окремим типам і видам, причини
прискорення чи сповільнення обіговості. Перелік питаннь, що
розглядаються, може змінюватись в залежності від багатьох факторів, в
тому числі від інтересів користувача інформації. В таблиці №1 наведено
приблизний перелік завдань, що розглядаються при фінансовому аудиті в
залежності від кінцевого користувача.
Фінансовий аудит загалом- це складне взаємопов`язане дослідження.При
фінансовому аудиті використовують вартісні оцінки показників. Фінансовий
аудит дозволяє визначити можливості підприємства в близькій та
віддаленій переспективі.
Це дозволяє зробити висновок, що предметом фінансового аудиту є рушійна
сила господарювання – гроші і вартісні характеристики діяльності.
Фінансовий аудит підприємства переслідує декілька цілей, основні з
яких :
– визначення наявного фінансового стану;
– визначення зміни цього стану в структурно-часовому аспекті;
– визначення факторів,що викликали ці зміни;
– прогноз основних тенденцій в фінансовому стані.
Фінансовий аудит балансу і звіту про фінансові результати ( у купі з
деякими додатковими данними) дозволяє визначити ті чи інші
незбалансованості у русі коштів підприємства, позитивні чи негативні
тенденції та створити базу для подальшого більш детального вивчення на
основі бухгалтерської, статистичної і оперативної звітності й інших
інформаційних матеріалів. Слід відмітити, що аналіз фінансової звітності
не дозволяє робити категоричних висновків, а лише орієнтує користувача
інформації щодо оцінки фінансового стану підприємства і визначення його
вузьких місць.
Основні методи фінансового аудиту наведені в додатку 2.
Серед них можна виділити:
– аналіз коефіцієнтів – розрахування різних відношень показників, котрі
засновані на існуванні співвідношень між окремими статтями звітності і
мають певний економічний зміст. Аналіз складається з порівнняння
величин, розрахованих відносних показників з середньогалузевими,
стандартними, нормативними величинами;
– вертикальний аналіз – визначення загальної частки окремих статей
фінансових звітів, їх співставлення;
– горизонтальний аналіз – співставлення величин показників за декілька
періодів. Визначення обсягу і напрямку змін, а також тенденцій зміни
показників. Порівнюються як абсолютні, так і відносні показники. Цей
метод також називають аналізом трендов (тенденцій.
Використання методу аналізу коефіцієнтів, по-перше дозволяє визначити
коло відомостей, яке важливе з точки зору прийняття рішень, а по- друге
дає можливість оцінити стан даної облікової одиниці в системі
господарювання і тенденції її зміни.
Перевагою коефіцієнтів є те, що вони зменшують викривлюючий вплив
інфляції на звітний матеріал, що особливо актуально при аналізі
довготривалих тенденцій. Разом з тим необхідно враховувати, що
коефіцієнти не мають універсального значення і можуть розглядатися як
орієнтовні індикатори; вони швидше є покажчиками найболючиших місць
діяльності підприємства, які потребують більш ретельного аналізу. У ряді
випадків та чи інша величина коефіцієнту не відповідає загальноприйнятій
стандартній нормі в силу специфіки конкретних умов і особливостей
ділової політики підприємства.
Перелічені методи мають свої переваги і недоліки. Найкращі результати
досягаються при використанні цих методів у комплексі. Особливий інтерес
являє проведення порівняльного аналізу підприємства з іншими
підприємствами галузі. Для правильної оцінки декількох підприємств
необхідно щоб інформація була стандартизована, а показники
розраховувалися за єдиними методиками.
В наш час у світі існує багато різних довідників для порівняльного
аналізу звітів різних фірм. Необхідність професійного надання
інформаційно-консультативних послуг призвело до того, що цей вид
діяльності в багатьох розвинених країнах став відносно самостійною
сферою бізнесу. Всі бізнес-довідники та бюллетені повністю адаптовані
до вимог замовників, і це пояснює той факт,що в літературі немає єдиної
методики фінансового аналізу стану підприємств, відсутні типові
універсальні методи побудови і аналізу фінансової інформації.
Логіка фінансового аудиту передбачає його організацію у вигляді
двоетапної процедури:
-експресс-аудит фінансового стану;
-детальний ( поглиблений ) аудит фінансового стану;
Починати аудит краще з оперативного експресс- аудиту. В Україні він
тільки починає набувати популярність, але в деяких інших країнах він вже
є широко вживаним. Функціональна структура експрес- аудиту вказана в
додатку 3.
Метою експрес – аудиту є проста і наглядна оцінка стану і динаміки
розвитку підприємства ( та попередня оцінка в оперативному режимі).
Основними принципами такого аудиту є відбір ряду основних показників,
котрі є найбільш суттєвими і відносно нескладними для розрахунків та
виявлення вузьких місць в господарській діяльності за допомогою методів
фінансового аудиту та отримання висновків про більш детальний розгляд
якого-небудь напрямку.
Висновки
Сьогодні органи державної влади приділяють серйозну увагу питанням
удосконалення системи фінансового контролю. Оскільки очевидно, що
обов’язковою умовою ефективного функціонування економіки і фінансової
системи країни є наявність розвитої системи контролю. Почато уже ряд
кроків, спрямованих на її реформування. Помітну роль в удосконалюванні
фінансового контролю покликано зіграти прийняттю бюджетного кодексу.
В даний час у Мінфіні активізовані робота з підготовки проектів
федеральних законів про державний контроль у Російській Федерації.
Для ефективного здійснення державного фінансового контролю
потрібно не тільки назвати органи державного контролю, що тепер зроблено
в Бюджетному Кодексі, але і законодавчо закріпити їх задачи, права,
сферу дії.
Зусилля органів влади, яким доручено виконувати функції
контролю, не координуються і здійснюють вони його в основному в рамках
свого відомства, що викликає роздробленість фінансової системи.
Я думаю, що ще одним важливим питанням є відсутність закону, що
визначає можливості державного фінансового контролю у відношенні
порушників фінансового законодавства. Адже без адміністративних,
матеріально-фінансових заходів впливу на порушників фінансового
законодавства, неможливо досягти високих результатів у виконанні
поставлених перед органами контролю задач.
Таким чином, вважаю, що сьогодні, коли вся бюджетна система
України знаходиться в стадії становлення, питання реформування системи
фінансового контролю, є одним з найбільш важливих.
Список використаної літератури
Василик О.Д. “Теорія фінансів”: Підручник. – К.: НІОС – 2000. – 416 с.
Ефимов О.В. Как анализировать финансовое положение предприятия. – М.,
1995.
Житна І.П., Нескреба А.М. Економічний аналіз господарської діяльності
підприємства. – К., 1992.
Коваль В.В. Фінансовий аналіз. – К., 1996.
Плиса В. І. Зміцнення фінансової сталості підприємства // Фінанси
України. 1998, №5, стор. 96-98.
Сависько В.Г. Аналіз фінансового стану підприємства. – К., 1993.
Сугоняко О. А. Аналіз фінансового стану підприємства і шляхи його
оздоровлення // Фінанси України. 1997, №9, стор. 73-76.
Климко Г.Н. “Основи економічної теорії”// Київ “Знання” – 1997 р., с.742
Кэмпбелл Р. Макконнелл Стэнли Л. Брю “Экономикс” т.2 // Москва
“Республика” – 1995 г., с.400
Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 року
Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану
пвдприємств та організацій.Затверджено наказом Агентства з запобіганню
банкрутству від 21 березня 1997 р. №37.
Додаток
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про аудиторську діяльність
(Розділ 1. Загальні положення )
Стаття 1. Сфера дії Закону Положення цього Закону діють на території
України і поширюються на усі господарюючі суб’єкти незалежно від форм
власності та видів діяльності, органи державної виконавчої влади. Стаття
2. Законодавство про аудиторську діяльність Аудиторська діяльність
регулюється цим Законом, іншими законодавчими і нормативними актами
України. У випадках, якщо міжнародним договором, в якому бере участь
Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містить цей Закон, то
застосовуються правила міжнародного договору. Стаття 3. Аудиторська
діяльність Аудиторська діяльність включає в себе організаційне і
методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських
перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг. Аудиторські
послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та
пов’язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського
обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської
діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення
підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб. Прибуток (доход)
від аудиторської діяльності оподатковується згідно з чинним
законодавством. Стаття 4. Аудит Аудит – це перевірка публічної
бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої
інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів
господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку,
його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим
нормативам. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами),
аудиторськими фірмами, які уповноважені суб’єктами господарювання на
його проведення. Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих
суб’єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством
(обов’язковий аудит). Затрати на проведення аудиту відносяться на
собівартість товару (продукції, послуг). Стаття 5. Аудитор Аудитором
може бути громадянин України, який має кваліфікаційний сертифікат про
право на заняття аудиторською діяльністю на території України. Аудитор
має право займатися аудиторською діяльністю індивідуально, створити
аудиторську фірму, об’єднатися з іншими аудиторами в спілку з
дотриманням вимог цього Закону та інших законів України. Для здійснення
аудиторської діяльності одноособово аудитор повинен на підставі чинного
сертифікату отримати ліцензію. Аудиторам забороняється безпосередньо
займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю, що не
виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших
корпоративних прав. Аудитором не може бути особа, яка має судимість за
корисливі злочини. Стаття 6. Аудиторська фірма Аудиторська фірма – це
організація, яка має ліцензію на право здійснення аудиторської
діяльності на території України і займається виключно наданням
аудиторських послуг. Аудиторські фірми можуть створюватися на основі
будь-яких форм власності. Загальний розмір частки засновників
(учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у
статутному фонді не може перевищувати 30 відсотків. Аудиторській фірмі
дозволяється здійснювати аудиторську діяльність лише за умови, якщо у
ній працює хоча б один аудитор. Керівником аудиторської фірми може бути
тільки аудитор. Стаття 7. Аудиторський висновок та інші офіційні
документи Аудиторський висновок – це офіційний документ, засвідчений
підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у
встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі
висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності
чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку
фінансово-господарської діяльності. Аудиторські послуги у вигляді
консультацій можуть надаватись усно або письмово з оформленням довідки
та інших офіційних документів. Аудиторські послуги у вигляді експертиз
оформляються експертним висновком або актом. Аудиторський висновок
аудитора іноземної держави при офіційному його поданні установі,
організації або господарюючому суб’єкту України підлягає підтвердженню
аудитором України, якщо інше не встановлено міжнародним договором.
Стаття 8. Публічна бухгалтерська звітність Публічна бухгалтерська
звітність складається із аудиторського висновку, балансу, звіту про
прибутки і збитки, іншої звітності в межах відомостей, які не становлять
комерційну таємницю і визначені законодавством для надання користувачам
та публікації. Аудиторський висновок про достовірність, повноту і
відповідність чинному законодавству та встановленим нормативам балансу
та інших форм публічної бухгалтерської звітності повинен грунтуватися на
аналізі достатнього обсягу інформації щодо наслідків
фінансово-господарської діяльності, в тому числі на вивченні
бухгалтерської звітності і документів, які становлять комерційну
таємницю і не підлягають публікації. Відкриття бухгалтерської звітності,
що становить комерційну таємницю, для проведення аудиту та надання інших
аудиторських послуг здійснюється користувачами бухгалтерської звітності.
Стаття 9. Користувачі бухгалтерської звітності Користувачами
бухгалтерської звітності можуть бути уповноважені на підставі законів
України представники органів державної влади, юридичні та фізичні особи,
зацікавлені в наслідках господарської діяльності суб’єктів, в тому
числі: власники, засновники господарюючого суб’єкта, кредитори,
інвестори та інші особи, які відповідно до чинного законодавства мають
право на отримання інформації, що міститься в бухгалтерській звітності.
Користувачі бухгалтерської звітності мають право виступати замовниками
на проведення аудиту та виконання інших аудиторських послуг, визначати
обсяги та напрями аудиторських перевірок в межах повноважень, наданих
законодавством, установчими документами або окремими договорами. Стаття
10. Обов’язкове проведення аудиту Проведення аудиту є обов’язковим для:
1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності
комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів,
товариств та інших господарюючих суб’єктів незалежно від форми власності
та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком
установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного
бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю. ( Абзац перший
пункту 1 статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N HYPERLINK
“javascript:OpenWin(’81/95-ВР’)” 81/95-ВР від 14.03.95 ) Обов’язкова
аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих
суб’єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п’ятдесят
неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки; ( Пункт
перший статті 10 доповнено абзацом другим згідно із Законом N HYPERLINK
“javascript:OpenWin(’81/95-ВР’)” 81/95-ВР від 14.03.95 ) 2) перевірки
фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з
іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній,
інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових
посередників; 3) емітентів цінних паперів; 4) державних підприємств при
здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації,
корпоратизації та інших змінах форми власності; 5) порушення питання про
визнання неплатоспроможним або банкрутом. Проведення аудиту є
обов’язковим також в інших випадках, передбачених законами України.
Стаття 11. Відповідальність за дотримання порядку ведення
бухгалтерського обліку Відповідальність за дотримання порядку ведення
бухгалтерського обліку, визначеного законодавством України, своєчасне та
повне надання бухгалтерської звітності користувачам та аудиторам
покладається на керівника господарюючого суб’єкта. Публічна
бухгалтерська звітність повинна бути перевірена аудитором (аудиторською
фірмою) і може оприлюднюватись протягом року, наступного за звітним.
Аудиторські перевірки не виключають здійснення державними податковими
інспекціями контролю за дотриманням податкового законодавства та
виконання контрольних функцій іншими суб’єктами, уповноваженими на це
законами України.
Дорош Н.I. Державний фiнансовий контроль: зарубiжний досвiд i шляхи
досконалення. /Фiнанси Украiни.-1998.-№1
Додаток 1
PAGE 1
PAGE 2
Схема 2. Види і методи фінансового контролю
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
