.

Фінансові послуги на ринку цінних паперів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 1540
Скачать документ

Реферат на тему

Фінансові послуги на ринку цінних паперів

План

1 Характеристика державних облігацій

2 Роль казначейських цінних паперів в управлінні державним бюджетом

3 Інші види цінних паперів та похідні (спеціальні) інструменти ринку
цінних паперів

Література 1 Характеристика державних облігацій

Облігація – це свідоцтво про надання позички, яке дає право на
одержання, як правило, щорічного доходу у вигляді процента.
Привабливість облігації для власників полягає в одержанні фіксованого
доходу. На відміну від акцій облігації після закінчення визначеного
строку підлягають викупу, до того ж емітент повинен сплатити номінальну
вартість облігацій і дохід у вигляді процента.

Облігації випускаються іменні та на пред’явника, причому останні
переважають. Залежно від емітента облігації поділяються на державні та
корпоративні.

Державні облігації – це свідоцтва про надання їх власниками позики
державі в особі національного уряду та місцевих органів управління.
Випуск облігацій здійснюється державою з метою державних витрат, якщо
бракує бюджетних коштів. Держава гарантує викуп державних облігацій,
через це вони вважаються першокласними цінними паперами з високим
ринковим та кредитним рейтингом.

Державні цінні папери характеризуються значною різноманітністю і можуть
бути класифіковані за рядом ознак. Залежно від порядку обігу на ринку
облігації бувають ринкові (публічні) та неринкові. Ринкові облігації
більш поширені, їх відрізняє висока ліквідність, тобто їх можна швидко
реалізувати на ринку, проте власники цих облігацій не можуть
претендувати на погашення їх до визначеного строку. На відміну від них,
неринкові облігації не підлягають відкритому продажу. Вони, звичайно,
реалізуються через спеціальні фінансові інститути – пенсійні, ощадні
фонди і т. п. Неринкові облігації можна пред’явити до оплати в будь-який
час за бажанням їх власників. Проте при достроковій оплаті розмір доходу
різко знижується. Випуск в обіг неринкових облігацій, наприклад, ощадних
бон, має за мету залучити до фінансування державного боргу навіть
невеликі заощадження населення. Потрібно зазначити, що частина
неринкових облігацій індексується, тобто їх погашення й оплата процентів
за ними здійснюється з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до методів розміщення можна виділити облігації, що
розміщуються на добровільній основі або примусово. Передплата на
державні цінні папери провадиться на добровільній основі, тому що
примусове розміщення облігацій підриває довіру до них. Облігації, які
розміщуються примусово, – порівняно рідке явище. Як правило, вони
випускаються під час війни, в умовах тяжкого стану державних фінансів,
коли держава відчуває гостру потребу в грошових коштах.

За строком погашення державні цінні папери можна поділити на поточні,
короткострокові, середньострокові, довгострокові та безстрокові. Межі
між ними досить умовні. Поточні облігації випускаються на строк від
кількох тижнів до року, короткострокові – від одного до двох-трьох
років, середньострокові – від трьох до п’яти-десяти і довгострокові –
більше десяти років.

Для залучення коштів у межах до року в більшості країнах
використовуються казначейські векселі. У США вони випускаються в обіг з
первісними строками погашення у три, шість, дев’ять або дванадцять
місяців. У ряді країн для залучення коштів на тривалий період
використовуються казначейські ноти, бони та інші облігації, які
відрізняються одна від одної умовами випуску та обігу.

Згідно зі способом виплати доходів облігації поділяються на лотерейні
(виграшні), процентні та з виплатою доходів на дисконтній основі. За
лотерейними облігаціями періодично розігруються виграші на різну суму,
яка виплачується залежно від номінальної вартості облігації. На відміну
від них процентні облігації забезпечують власникам фіксований або
«плаваючий», «мінливий» дохід, що визначається процентною ставкою.
Облігації з «плаваючим» доходом з’явилися порівняно недавно. Дохід за
ними коливається залежно від зміни рівня позичкового процента. Випуск
такого роду цінних паперів допомагає уникнути додаткових витрат у
випадку падіння процентних ставок, водночас робить їх досить привабливим
у період їх підвищення.

Прикладом облігацій, що випускаються на дисконтній основі , є
казначейські векселі США, що не мають процентних нарахувань. Вони
реалізуються за номінальними цінами зі знижкою, а казначейство викуповує
їх за номінальними цінами, і таким чином власники векселів одержують
дохід у вигляді купонної знижки.

Випуск та обіг облігацій в Україні передбачено главою 3 Закону України
«Про цінні папери і фондову біржу», згідно зі ст. 10 якого облігація
визначається як цінний папір, що засвідчує внесення її власником
грошових коштів і затверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну
вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з вимогою
фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Сьогоднішнє чинне законодавство передбачає випуск облігацій двох видів:

1) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; 

2) облігації підприємств.

Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих
позик приймаються, відповідно, Кабінетом Міністрів України і місцевими
радами народних депутатів.

Кроком на шляху активізації випуску облігацій в Україні є законодавче
закріплення ще одного їх виду – конвертованих облігацій.

2 Роль казначейських цінних паперів в управлінні державним бюджетом

Однією з базових умов досягнення політичної, економічної та соціальної
стабільності в державі є здійснення вивіреної бюджетної політики, у тому
числі прийняття та додержання бездефіцитного державного бюджету. Країни
з розвиненою ринковою економікою як один із засобів для досягнення цієї
мети використовують випуск казначейських цінних паперів.

В Україні правові засади цього виду цінних паперів встановлені Законом
України «Про цінні папери та фондову біржу».

Казначейськими зобов’язаннями визначаються цінні папери на пред’явника,
що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення та
засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають
право на одержання фінансового доходу (ст. 15 Закону).

В Україні можуть випускатись такі види казначейських зобов’язань:

а) довгострокові (від 5 до 10 років);

б) середньострокові (від 1 до 5 років);

в) короткострокові (до 1 року).

Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються на покриття
поточних видатків державного бюджету.

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських
зобов’язань приймається Кабінетом Міністрів України, а короткострокових
– Міністерством фінансів України.

Випуск деяких видів казначейських паперів, як свідчить практика багатьох
країн, може сприяти вирівнюванню нерівномірності податкових надходжень.
Казначейство (Міністерство фінансів) Великобританії, наприклад, випускає
іменні податково-депозитні сертифікати, які можуть бути за бажанням їх
держателів, або в будь-який час повернені назад, або використані при
сплаті податків. В останньому випадку за сертифікатами сплачуються
підвищені відсотки, завдяки чому стимулюється інтерес платників до
попереднього внесення податкових платежів і зменшується можливість
касових розривів між доходами та видатками бюджету.

Доцільно також звернутися до досвіду США, де практикується випуск
казначейських паперів декількох класичних видів. Залежно від строку та
умов випуску казначейські цінні папери у США випускаються у вигляді
казначейських векселів (на 3, 6, 12 місяців), казначейських нот (на 2,
3, 4, 5, 7 і 10 років) і казначейських облігацій (на 20 – 30 років). Це
дає можливість урядові США ефективно здійснювати управління державним
бюджетом шляхом оперативного випуску цікавих для фондового ринку
інструментів.

В Україні відповідно до Порядку застосування векселів Державного
казначейства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
27.06.96 № 689, вже здійснено перші випуски спеціального виду
казначейських цінних паперів – векселів Державного казначейства.

Казначейські векселі випускаються з вексельними сумами 5000 та 10000
гривень. Відсотки на вексельну суму не нараховуються. Векселедавцем і
платником за казначейськими векселями виступає Головне управління
Державного казначейства. Векселі видаються на пред’явника, і термін
платежу за ними не повинен перевищувати одного року.

Казначейські векселі можуть використовуватись їх держателями для:

– погашення кредиторської заборгованості за згодою відповідних
кредиторів. Розрахунки казначейськими векселями здійснюються вексельними
сумами;

– продажу юридичним особам, які є резидентами відповідно до
законодавства України;

– застави з метою забезпечення зобов’язань перед резидентами відповідно
до законодавства про заставу;

– зарахування до сплати податків до державного бюджету за бажанням
векселедержателя. Воно може бути здійснено у будь-який момент до
настання терміну платежу за казначейським векселем.

– погашення казначейських векселів здійснюється Головним управлінням
Державного казначейства шляхом:

– перерахування на рахунок пред’явників казначейських векселів грошових
коштів у розмірі відповідних вексельних сум;

– зарахування казначейських векселів до сплати їх держателями податків
до державного бюджету.

3 Інші види цінних паперів та похідні (спеціальні) інструменти ринку
цінних паперів

В Україні допущений до обігу такий вид цінного паперу як ощадний
сертифікат.

Ощадним сертифікатом визнається письмове свідоцтво банку про депонування
грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після
закінчення встановленого строку депозиту і відсотків за ним (ст. 18
Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»).

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний відсоток на
визначений строк) або до запитання, іменні та на пред’явника. Активність
українських комерційних банків щодо випуску ощадних сертифікатів на
сучасному етапі низька. Національний банк, у свою чергу, став часто
звертатись до випуску ощадних сертифікатів. Розміщення здійснюється у
паперовій формі та виключно через комерційні банки.

На українському ринку цінних паперів спостерігається активний обіг
такого класичного цінного папера як вексель.

Векселем визнається цінний папір, який засвідчує безумовне грошове
зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму
грошей власнику векселя (векселедержателю) (ст. 21 Закону України «Про
цінні папери і фондову біржу»).

Вексель з’явився в Російській імперії набагато пізніше, ніж він
остаточно затвердився в Європі як засіб платежу та дохідний цінний
папір. Офіційно вексельний обіг у Російській імперії було введено
Вексельним статутом 1729 року.

Вексельний обіг у нашій країні був дуже поширений у період непу, але у
зв’язку з відміною в 30-ті роки комерційного кредиту та заміни його
прямим банківським кредитом він був зведений нанівець. Однак юридично
векселі зберігались, більше того, вони завжди використовувались у
зовнішній торгівлі.

Після прийняття Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» та
постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 року «Про
застосування векселів у господарському обороті України» у нашій державі
був запроваджений вексельний обіг з використанням простого і переказного
векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року.

Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який випускається інвестиційним
фондом або інвестиційною компанією і дає його власникові право на
отримання доходу у вигляді дивідендів.

Правовий статус інвестиційних сертифікатів нормативно закріплений у
Положенні про інвестиційні фонди та компанії, затвердженому Указом
Президента України від 19 лютого 1994 року № 55/94 «Про інвестиційні
фонди та компанії».

Доцільно розширити перелік видів цінних паперів, що закріплені Законом
України «Про цінні папери і фондову біржу» таким цінним папером як чек,
яким має визнаватись цінний папір, що містить нічим не обумовлене
розпорядження чекодавця банку здійснити сплату вказаної в чеку суми
чекодержателю. Цим Законом має бути також офіційно закріплено за
інвестиційним сертифікатом статус цінного папера.

Окрім розглянутих вище видів цінних паперів, існують інструменти
фондового ринку, які поєднують у собі елементи декількох видів цінних
паперів або є настільки специфічними документами, що їх неможливо
віднести до тієї чи іншої категорії. Такі інструменти одержали назву
похідних або спеціальних.

До спеціальних (похідних) фондових інструментів ринку цінних паперів
належать опціони, варанти, ф’ючерси та інші.

Опціон – це контракт на право купити або продати певну кількість цінних
паперів у будь-який момент протягом визначеного строку за фіксованою
ціною. При сприятливій для власника опціону зміні ціни на цінні папери
він це право використовує й одержує дохід у вигляді різниці між поточною
ринковою ціною та тією, що зафіксована у контракті. При несприятливій
зміні ціни власник опціону своїм правом не скористається і втратить при
цьому суму, заплачену за придбання опціону.Опціонні угоди можуть бути
укладені з приводу будь-якого товару. На ринку цінних паперів опціони
пов’язані з торгівлею різними видами цінних паперів. Отже, відповідно до
опціонної угоди один із її учасників набуває права купівлі або продажу
цінних паперів за зафіксованою ціною протягом певного періоду часу, а
інший учасник за грошову премію зобов’язується забезпечити у разі
необхідності реалізацію цього права. Тобто бути готовим продати або
купити цінні папери за обумовленою договором ціною.

В Україні опціонні угоди, хоча вони й не передбачені законодавством,
набувають все більшого поширення. Такими угодами торгують як на фондових
біржах, так і на позабіржовому ринку.

Варант є сертифікатом, який дає право його власникові купити один цінний
папір за зафіксованою ціною у визначений термін. Варанти випускаються в
обіг не самостійно, а як складова частина інших цінних паперів для того,
щоб зробити їх більш привабливими.

Ф’ючерс – це різновид термінових угод на купівлю або продаж стандартної
кількості визначених цінних паперів у зазначений день та за визначеною
ціною. На відміну від опціону, розрахунок після закінчення ф’ючерсної
угоди є обов’язковим.

До похідних (спеціальних) фондових інструментів необхідно віднести також
такі документи, як коносамент і складське свідоцтво.

На сьогодні законодавство України не передбачає обігу похідних фондових
інструментів на вітчизняному ринку цінних паперів, що відчутно гальмує
розвиток ринку в цілому.

Література

Конституція України.

Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91.

3. Зміни та доповнення до Закону України «Про цінні папери та фондову
біржу» від 10.09.97.

4Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»
від 30.10.96.

Указ Президента України «Про безпосереднє залучення УФБ до
приватизаційних процесів» від 1995 року.

6. Закон України «Про банки та банківську діяльність» від 1991 року.

7. Закон України «Про власність» від 07.02.91 № 697-ХІІ.

8. Закон України «Про заставу» від 2.10.92 № 2654-ХІІ. 

9. Закон України «Про страхування». – К.: Парламент, 1998. – 37 с. 

10. Земельні відносини в Україні: Законодав. акти і нормат. док. /
Упоряд. Л. Новаковський та ін.; Держ. ком. України по земел. ресурсах. –
К.: Урожай, 1998.

11. Закон України «Про збори на обов’язкове пенсійне страхування» від
26.06.97 р. № 400 – ВР.

12. Закон України «Про збори на обов’язкове соціальне страхування.» від
26.06.97 р. № 402 – ВР.

13. Постанова Кабінету Міністрів України «Про випуск облігацій
внутрішньої державної позики 1998 року» від 6.04.98 р. № 463.

14. Постанова КМУ «Про затвердження Правил виготовлення і використання
вексельних бланків» від 10.09.92 № 528-92 п.

19. Азаров М. Янчуков В. Регіональна система масових електронних
платежів // Вісник НБУ. – 1998. – № 10. – С. 49.

20. Адамик Б.П. Мінімальні резервні вимоги як інструмент
грошово-кредитного регулювання // Фінанси України. – 1998. – № 1. – С.
37 – 42.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019