Реферат на тему:
Фінансові інструменти грошового ринку
Грошовий ринок можна вважати частиною РЦП, на якому обертаються
короткострокові (до року) боргові зобов’язання, переважно казначейські
білети, комерційні папери, банківські векселі, обігові сертифікати
вкладу, резервні вклади. Перелічені зобов’язання є фінансовими
інструментами грошового ринку.
Грошовий ринок забезпечує гнучке надходження готівки до скарбниці
держави і дає можливість корпораціям та окремим особам одержувати дохід
на їх тимчасово вільні кошти.
Охарактеризуємо основні інструменти грошового ринку з погляду їх
значущості на грошовому ринку.
Казначейські короткострокові зобов’язання держави (казначейські білети)
— цінні папери, що засвідчують внесення їх власниками коштів до бюджету
і дають право на одержання фіксованого доходу протягом усього терміну
володіння цими білетами. Короткострокові казначейські зобов’язання
випускаються терміном на 3-6-12 місяців на пред’явника. Виплата доходу
за короткостроковими казначейськими зобов’язаннями здійснюється під час
погашення зобов’язань через нарахування відсотків до номіналу без
щомісячних виплат. Завдяки надійності, ліквідності і великій
прибутковості казначейські короткострокові зобов’язання є дуже
привабливим для інвесторів інструментом.
Ощадний сертифікат — письмове свідчення кредитної установи про
депонування коштів вкладника, що дає право на одержання після закінчення
встановленого строку депозиту і відсотків за ним.
Ощадні сертифікати видаються на певний строк або до запитання. Вони
можуть бути іменними або на пред’явника. Іменні сертифікати обігу не
підлягають. Іменний сертифікат за бажанням власника може бути замінений
сертифікатом на пред’явника.
Вексель — цінний папір, що містить зобов’язання фізичної або юридичної
особи (векселедавця) про погашення у встановлений строк свого грошового
зобов’язання (платежу) у визначеній сумі. Форма векселя, порядок його
подання до оплати, обігу, права й обов’язки сторін і всі інші вексельні
правовідносини регулюються законами. У процесі обігу вексель може
передаватися від одного власника до іншого для погашення зобов’язань і
подання до оплати. З розвитком ринкових відносин вексель перетворюється
на універсальний кредитно-розрахунковий інструмент, що виконує функції
кредитних грошей, засобу платежу, а як цінний папір стає об’єктом різних
угод (купівлі-продажу, застави тощо). Векселі приймаються банками як
забезпечення наданих позичок. Розрізняють векселі прості, переказні,
комерційні, банківські та казначейські.
Простий вексель — це боргове зобов’язання, видане позичальником
кредитору.
Переказний вексель крім реквізитів, що вказуються у простому векселі,
містить письмовий наказ векселетримача про сплату в зазначений строк
суми грошей, що фігурує у векселі, третій особі.
Комерційні папери — це короткострокові зобов’язання, що випускаються
корпораціями з метою залучення коштів для фінансування поточних операцій
(ними можуть бути і комерційні векселі). Як правило, у країнах з
ринковою економікою корпорації продають ці зобов’язання через дилерів
великим інвесторам на короткий час. Ринок комерційних паперів конкурує з
ринком позик банків.
Банківський вексель — досить відомий інструмент у СПІА; це чек, що
виписується фірмою постачальнику за товар з умовою оплати у визначений
строк у майбутньому.
Чек має банківську оцінку “акцептований”, що означає гарантію банку, на
який виписано чек, оплатити його. Цим найвищий кредитний рейтинг банку
гарантує оплату за чеком фірми, за що банк стягує певну акцептну плату і
вимагає, щоб фірма внесла зазначену в чеку суму в межах встановленого
строку. Оскільки такий вексель має високий ступінь гарантії, він
звичайно успішно перепродується на вторинному ринку аж до строку
погашення. З огляду на те що оплата за чеком відбувається в майбутньому,
він, так само, як казначейські білети, продається з дисконтом (обліковий
відсоток) від зазначеної в ньому ціни. Найчастіше застосовується для
оплати закордонним експортерам, які не дуже добре знають фірму, але
абсолютно довіряють банку.
Обігові сертифікати вкладу широко застосовуються у США з 60-х років. Це
документ, випущений комерційним банком, який підтверджує, що клієнт має
строковий вклад. Строкові вклади дуже привабливі для банків, але мають
низьку ліквідність для клієнтів. Для залучення строкових вкладів банки
почали випускати обігові сертифікати. Тепер якщо клієнту потрібні гроші,
він може продати сертифікат з невеликим дисконтом від суми вкладу
будь-коли до закінчення терміну вкладу. Тим самим для клієнтів
ліквідність строкових вкладів істотно збільшилася, а банки змогли
залучити великі кошти.
Банківські фонди — це, по суті, резервні вклади комерційних банків у
Центральному банку. Комерційні банки повинні мати певний рівень
резервів, які зазвичай зберігають готівкою в себе і у формі вкладу в
Центральному банку. Рівень резервів комерційних банків суворо
контролюється. Якщо резерви нижчі за норматив, банк зазнає покарання;
разом з тим мати резерви, що значно перевищують нормативні, банк не
заінтересований, бо вони не приносять відсотків. Тому банки, у яких не
вистачає резервів, купують їх у тих, хто має їх надлишок. Практично
комерційні банки позичають один в одного під відсоток на короткий час
зайві резервні вклади в Центральному банку. Ринок банківських фондів
винятково чутливий до коливань попиту і пропозиції резервів; він
відіграє важливу роль у “поширенні” активності Центрального банку на всі
комерційні банки країни.
Фінансові інструменти ринку інвестицій
Ринок інвестицій є основною частиною не тільки фінансового, а й
загального економічного ринку. За допомогою ринку інвестицій значно
полегшується втілення капітальних вкладень у матеріальні, інформаційні
та науково-технічні об’єкти.
Ринок інвестицій за змістом є ринком капіталу, вкладеного у виробництво,
а точніше, у бізнес. У ринковій економіці нарівні з державним
капіталом функціонує банківський, комерційний, колективний, сімейний,
особистий та приватний.
Для успішного функціонування ринку капіталу ринкова економіка виробила
певні фінансові інструменти. Основні з них — акції, облігації корпорацій
і місцевої влади, заставний кредит, а також середньо- та довгострокові
казначейські зобов’язання. Охарактеризуємо ці фінансові інструменти в
умовах функціонування ринкової економіки.
Акція — це зареєстроване право володіння частиною майна корпорації,
акціонерного товариства, підприємства й одержання частини прибутку.
Акції випускаються корпораціями і підприємствами з метою залучення
капіталу. Купуючи акції, фізична або юридична особа стає співвласником
корпорації або підприємства, що їх випустило, і набуває зазначених прав.
Для власника акція — це безстроковий цінний папір, вона не може бути
пред’явлена корпорації (підприємству) для повернення грошей, якщо
корпорація (підприємство) не ліквідується. Акції корпорації існують
доти, поки існує корпорація. Якщо власник акцій незадоволений доходами
або йому потрібні гроші, він може продати акції на вторинному ринку за
ринковою ціною. Для власників акції — це єдиний вид цінних паперів, що
дають можливість нарощувати капітал, якщо компанія процвітає. Існують
два основні типи акцій — звичайні та привілейовані.
Звичайні акції крім зазначеного права співволодіння майном і одержання
частини прибутку пропорційно до кількості акцій забезпечують їх власнику
також право голосу у прийнятті найважливіших рішень і право бути обраним
до керівництва корпорації. Одна акція дає один голос. Доходи за
звичайними акціями виплачуються з чистого прибутку, тобто після сплати
податків залежно від розміру прибутку у вигляді дивідендів. Недолік
звичайних акцій полягає в тому, що дивіденди виплачуються після сплати
відсотків за привілейованими акціями. Розмір дивідендів визначається за
залишковим принципом і може істотно коливатися. Крім того, при поділі
майна внаслідок ліквідації компанії звичайні акції забезпечуються в
останню чергу.
Привілейовані акції (префакції) дають право на одержання фіксованого
(при випуску) дивіденду, що звичайно обчислюється як відсоток
номінальної вартості префакції, але не дають права голосу. Привілей цих
акцій полягає в тому, що виплачуваний відсоток не залежить від розподілу
прибутку і виплачується з чистого прибутку перед виплатою дивідендів за
звичайними акціями. Якщо прибутку недостатньо, то виплата відсотків може
бути затримана для нагромадження з подальшою виплатою разом з поточними
відсотками при черговому оголошенні про виплату дивідендів. Існує кілька
варіантів привілейованих акцій.
Акції з привілеєм до активів. Під час ліквідації компанії номінальна
вартість цих акцій виплачується цілком тоді, коли виплачено вартість
звичайних акцій. Такий привілей стосується також усіх нагромаджених
дивідендів.
Префакціїз відкликанням. Іноді корпорація залишає за собою право
викупити префакції у власників за наперед обумовленою (і записаною в
акційному сертифікаті) ціною. Наприклад, префакція номінальною вартістю
100 дол. за ціни відкликання 105 дол. Такі акції дають компанії значну
гнучкість в управлінні фінансовою структурою капіталу. Момент викупу
визначає компанія. Для власників акцій це не дуже зручно, і тому
дивіденди за такими префакціями звичайно встановлюються вищі, ніж за
акціями без відкликання.
Конвертовані префакції. Такі привілейовані акції можна перетворювати на
звичайні за бажанням їх власників. Це робиться в заздалегідь обумовленій
пропорції. Наприклад, акція номінальною вартістю 100 дол. обмінюється на
4 звичайні акції номінальною вартістю по 10 дол. Якщо ринкова ціна (на
вторинному ринку) звичайної акції номінальною вартістю 10 дол. досягла,
припустімо, 30 дол. з дивідендами 3 дол. на акцію, то власникові
зазначених конвертованих акцій вигідно обміняти їх на звичайні.
Префакції випускаються насамперед тому, що вони дають можливість
мобілізувати капітал, не позбавляючи права володіння корпорацією (вони
не мають голосу). Крім того, на відміну від облігацій їх не треба
викуповувати в зазначений строк, а щодо префакцій з відкликанням
компанія сама вибирає строк викупу. Конвертовані префакції випускаються
для того, щоб зробити їх привабливішими для інвесторів.
Облігації корпорацій — це боргові зобов’язання корпорацій, які
випускають облігації з метою залучення позикового капіталу. Облігації
звичайно випускаються корпорацією під заставу майна або активів. В
окремих випадках облігації випускаються і без застави, але при цьому
корпорація, що їх випускає, повинна мати або високий кредитний рейтинг,
або поручництво солідної фінансової організації. Облігації випускаються
під фіксований відсоток на певний строк, після закінчення якого
облігація має бути погашена, тобто борг виплачений. Іноді борг
виплачується в роздріб. Звичайно термін дії облігацій корпорацій
становить 10-30 років. Проте на практиці можуть використовуватись
облігації з відкликанням, що дає корпорації право погасити облігації
раніше обумовленого строку. Деякі облігації конвертуються у звичайні
акції за бажанням власників, що дає інвесторам певні переваги. Відсоток
за такими облігаціями звичайно нижчий, ніж за неконвертованими.
Облігації обертаються на вторинному ринку “через прилавок”. Первинними
покупцями облігацій корпорацій, як правило, є страхові компанії,
пенсійні фонди.
Корпорація — емітент облігацій — виплачує відсотки з балансового
прибутку, тобто до виплати податків безпосередньо після розрахунків з
банками. Відповідно виплачувані компанією відсотки за облігаціями
зменшують оподатковуваний прибуток. Отже, завдяки прогресивній шкалі
оподаткування корпорація заінтересована мати більше облігацій, ніж
звичайних акцій.
Кошти, зібрані від випуску облігацій, збільшують активи (і фізичний
капітал) компанії, але не збільшують її акціонерного капіталу. Тому
часто керівництво компанії за допомогою фінансових операцій викуповує
звичайні акції власної корпорації й анулює їх, а витрачені на викуп
акцій кошти відшкодовує випуском облігацій. У результаті активи не
змінюються, акціонерний капітал зменшується, а частка голосів у
керівництва збільшується.
Муніципальні облігації. Місцева влада випускає облігації з метою
мобілізації коштів, необхідних для фінансування суспільних проектів:
будівництва доріг, мостів, автовокзалів, аеропортів тощо. Відповідно до
закону, що існує, наприклад, у США, відсотки за муніципальними
облігаціями не оподатковуються. Тому інвестори охочіше купують
облігації, а муніципальна влада сплачує малий відсоток, що вигідно для
обох сторін. Відсоток за муніципальними облігаціями нижчий, ніж за
казначейськими зобов’язаннями такої самої строковості. Власниками
муніципальних облігацій звичайно є комерційні банки, компанії зі
страхування майна і багаті приватні особи.
Казначейські зобов’язання і казначейські облігації уряду. Перші
випускаються як середньострокові зобов’язання на строк від одного до 10
років, другі — на строк від 10 до 30 років. Це високонадійні й
високоліквідні цінні папери. Вони є фінансовим інструментом для
оформлення державного боргу. Велике значення має вторинний ринок
казначейських паперів. Щодня на цьому ринку у США обертається
казначейських паперів на суму понад 50 млрд дол. [26]. Тільки такий
потужний ринок
може взяти на себе функцію регулювання економіки країни в цілому. Тому
Центральний банк реалізує свою монетарну політику саме через цей ринок.
Відсотки за казначейськими цінними паперами оподатковуються. Але
інвестори охоче купують їх з огляду на надійність і ліквідність. Завдяки
цим властивостям відсотки за казначейськими паперами, як правило,
невисокі порівняно з іншими зобов’язаннями і найстабільніші в часі.
Заставний кредит — це, по суті, цільова позика під заставу майна, на
купівлю якого вона дається. Традиційно заставний кредит видається під
фіксований відсоток і амортизується повністю після закінчення строку
кредиту. Звичайно строк кредиту встановлюється на 20-30 років.
Ринок заставних кредитів найбільший на ринку капіталу.
Список використаної літератури
Федоренко В. Г. і К°. Інвестування. Зайнятість. Освіта. — К.: Науковий
Світ, 2002.
Федоренко В. Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в
Україні.: — К.: Науковий Світ, 2003.
Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент. —К.: МАУП, 1999.
Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових умовах. —
К.: Міжнар. фінанс. агенція, 1998.
Федоренко В. Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за
ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1997. — № 2.
Федоренко В. Г. Створення промислово-фінансових груп і проблеми
управління корпоративними правами // Про приватизацію: Держ. інформ.
бюл. — 1999. — № 2.
Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. —
К: Знання, 1998.
Федоренко С. В. Проблеми залучення іноземних інвестицій і розвиток
економіки України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.
Федотова М. А. Доходи предпринимателя. — М.: Финансьі и статистика,
1993.—96 с.
Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений.
—К.:МЗУУП, 1994.
Чернявский А. Д. Современные тенденции развития организационных форм
управлення в Украине // Персонал. — 1997. —№4. — С. 3-7.
Чернявский А. Д. Трансформация организационных форм управления в
процессе развития рыночных отношений // Персонал. — 1996. —№2. — С.
22-36.
Шевчук В. Я. Умови ефективного інвестування в будівництві. — К.:
Будівельник, 1991. —112 с.
Шпек Р. Іноземні інвестиції в Україні // Уряд, кур’єр. — 1996. — № 62. —
2 квіт. — С. 5.
Щекин Г. В. К разработке концепции управления современным обществом //
Персонал. — 1999. — № 1. — С. 1-23.
ЩукінБ. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.
Эклунд К. Эффективная экономика — шведская модель. — М.: Экономика,
1991. —349 с.
ЯкушинЛ. С. Строительство инвестиции//экономика стрва. —1991. — № 4. —
С. 59-62.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
