Реферат на тему:
Фінансові джерела санації підприємств
План
1. Форми фінансової санації
2. Внутрішні джерела фінансової санації
3. Санація балансу. Зменшення статутного фонду підприємства
4. Санація із залученням коштів власників підприємства
5. Альтернативна санація
6. Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника
7. Фінансова участь персоналу в санації підприємства
8. Державна фінансова підтримка санації підприємств
1. Форми фінансової санації
Головною метою фінансової санації є мобілізація фінансових ресурсів для:
1. Відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності.
2. Формування фінансового капіталу для проведення санаційних заходів
виробничо-технічного характеру.
Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового
капіталу. Таким чином, фінансування санації може здійснюватися за
рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових
засобів власників, за допомогою кредиторів і, у виняткових випадках, за
рахунок державної фінансової підтримки. Санація може бути спрямована на
реструктуризацію активів або на реструктуризацію пасивів. За формальними
ознаками розрізняють два види санації:
а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство:
б) санація із залученням нового фінансового капіталу.
У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:
* зменшення номінального капіталу підприємства;
* конверсія власності в борг;
* конверсія боргу у власність;
* пролонгація строків сплати заборгованості;
* добровільне зменшення заборгованості;
* самофінансування.
Санація із залученням нового фінансового капіталу може набирати таких
форм:
* альтернативна санація;
* зменшення номінального капіталу з наступним його збільшенням
(двоступінчаста санація);
* безповоротна фінансова допомога власників;
* безповоротна фінансова допомога персоналу;
* емісія облігацій конверсійного займу;
* залучення додаткових позик.
За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють автономну
санацію (власні кошти підприємства та капітал його власників) та
зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виділяють окремий вид
санації підприємств – з допомогою державної фінансової підтримки.
Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на
поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремих випадках
держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб’єктів
господарювання: податкові пільги, створення особливих умов
підприємницької діяльності і т.д.
Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року відображено
непокриті збитки минулих років (чи збитки звітного року), то треба
приймати рішення про джерела покриття цих збитків. Щодо цього у науковій
літературі з питань санації дуже часто трапляється поняття “чистої
санації”. Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного
підприємства. Вона спрямована на формальне покриття зазначених у балансі
збитків.
2. Внутрішні джерела фінансової санації
У літературі з питань фінансової санації вказують на два види реакції
підприємств на фінансову кризу:
1. Захисна реакція, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та
розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж
обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового
сегменту, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації
продукції.
2. Наступальна реакція, що передбачає активні дії: модернізація
обладнання, уведення нових технологій, запровадження ефективного
маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробка
і впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу та
управління.
Залежно від вибраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог
внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використання внутрішніх
фінансових резервів дає змогу не тільки подолати внутрішні причини
неспроможності підприємств, а й значно зменшує залежність ефективності
проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел. Водночас,
на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі, повністю вичерпано
такі класичні джерела самофінансування, як прибуток та амортизація.
Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано
передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та
ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними
напрямами:
1. Реструктуризація активів.
2. Зменшення (заморожування) витрат.
3. Збільшення виручки від реалізації.
Першу групу санаційних заходів пов’язано зі зміною структури та складу
активної сторони балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також
змінами у складі та структурі пасивів). У рамках реструктуризації
активів виділяють такі види санаційних заходів:
а) мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви – це частина
капіталу підприємства, яку не відображено в його балансі. Величина
прихованих резервів у активній стороні балансу дорівнює різниці між
балансовою вартістю окремих майнових об’єктів підприємства та їхньою
реальною (вищою) вартістю. Мобілізація прихованих резервів здійснюється:
* через реалізацію окремих об’єктів основних та оборотних засобів, які
безпосередньо не пов’язані з процесом виробництва та реалізації
продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, корпоративні
права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи,
наднормативні запаси сировини й матеріалів тощо);
* у результаті індексації балансової вартості майнових об’єктів, які
неможливо реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (такий
метод реструктуризації активів не пов’язаний із реальним поліпшенням
платоспроможності, .однак безпосередньо впливає на підвищення
кредитоспроможності підприємства). У разі індексації основних фондів
змінюється структура пасивів (збільшується стаття “Статутний капітал” чи
“Додатковий капітал”);
б) використання зворотного лізингу (господарська операція, яка
передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням
таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад,
збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю
з одночасним укладанням договору про лізинг даного об’єкта нерухомості.
Кредитоспроможність даного підприємства знижується. Однак його
платоспроможність різко поліпшується. Крім того, підприємство з причини
своєї збитковості може отримати значну економію на податкових платежах,
які супроводжують операцію купівлі-продажу даного об’єкта основних
фондів;
в) лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію обладнання
(а отже, здійснення санаційних заходів виробничо-технічного характеру),
коли бракує необхідних інвестиційних ресурсів;
г) здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються
у виробничому процесі;
д) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення
частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та
матеріалів, незавершеного виробництва тощо);
е) продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів (філій).
За рахунок такої операції підприємство може отримати інвестиційні
ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види
діяльності;
є) використання давальницької сировини, тобто – спосіб завантаження
виробничих потужностей підприємства, за якого сировина та матеріали
надаються підприємству безкоштовно, однак готова продукція, виготовлена
на давальницьких умовах, є власністю постачальника сировини. Переробка
давальницької сировини розглядається як послуга, що за неї підприємство
отримує обумовлену в договорі частину готової продукції або певні
грошові кошти;
і) рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші,
ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові
вкладення тощо). Одним із факторів, що негативно впливає на фінансовий
стан підприємств і зокрема на їхню платоспроможність, є високий рівень
невиправданої дебіторської заборгованості. Станом на початок 2000 року
дебіторська заборгованість суб’єктів господарювання перевищувала обсяг
ВВП країни у півтора рази. Це є суттєвим резервом відновлення
платоспроможності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі. Тому
фінансовий менеджмент мусить використати всі наявні можливості для
погашення заборгованості.
До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:
* Факторинг (продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової
компанії чи банку). На підставі договору про проведення розрахункових
операцій через факторинг банк, наприклад, може придбати в
підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані
послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська
заборгованість), або за поточними розрахунками. Підприємства
поступаються правом на одержання грошей згідно з платіжними документами
на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми
дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди
факторинговій фірмі, розмір якої залежить від ризиковості операції,
чинної відсоткової ставки та строків настання HYPERLINK
“http://click01.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyIXQgI7pAvNah7WcWPCpntlkjInAw
yRlt8z2oUK0ihV1b0SOCW2c6K8QguRX4PLDf7oJQYZQbvGRi6Bq7VzCXSDH1FDZ-g2ZjzkxN
amB*T-axq0kupDW0N2XRGUntDbNEHoCpxsHk2Yi8hi7qlFnls2EYnqV*PvsbFvh6xis3Ktdb
WfDpuWi8KwNU9M96ldweDoKwzvnx3HxST3U0FhxAvQH7lyGGLWthosCAhtjGCFE5lzYNR350
HBH85JwU70jZrY0TonFPdg6gQUebIWyXLNontdg3OyzZbGyZ7*G2chg3-*YiHrLib*kRzUNs
-vAU-24X8p7Qq1wlTGdlcnH86LvTmb4F9EMVYfkS6cRS63IiLwhLiPFq3HASfLB09NqrbHM1
1XxchDDV156DM7oYGbz0AD-reWgr2546WiL55fyX0OIyT62fynwHGXLwT*xjsExHJNgRMMxo
VS1fCA5qF9vwufZuaDVth1oU0FPu1bZ6jgD2QyBLz–FqeZcPnUa5hf2K0” \t “_blank”
платежу ).
l
p
n
?
:¶?
p
¦
?
8:?¶~
?
зазначеного у векселі строку погашення. Економічною суттю операції
дисконтування є дострокова реалізація векселя його держателем банку і
переведення комерційного кредиту в банківський. За достроковий платіж
банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою
користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, яку
банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає на цей
вексель у строк платежу, також називається дисконтом.
* Форфейтинг – кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу
в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептовано
імпортером. Продавцем вимог за форфейтингу може бути підприємство, яке
виконало зобов’язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську
заборгованість з метою зменшення кредитного ризику та поліпшення
ліквідності (платоспроможності). Форфейтинг, як правило, здійснюється за
участю банківської установи і є також однією із форм трансформації
комерційного кредиту в банківський.
Крім того, у межах заходів щодо рефінансування дебіторської
заборгованості проводиться комплекс процедур з примусового стягнення
заборгованості, у тім числі зверненням із позовом до арбітражного суду.
Порядок доарбітражного врегулювання спорів та позовного звернення до
арбітражного суду детально описано далі.
Усі охарактеризовані вище санаційні заходи так чи інакше зумовлюють
зміни в окремих статтях активу балансу. Наступні дві групи заходів
пов’язані в основному зі змінами у звіті про фінансові результати та їх
використання (звіт про прибутки та збитки).
Зменшення (заморожування) витрат
Даний блок санаційних заходів здійснюється за двома напрямками:
1. Заморожування інвестиційних вкладень.
2. Зниження валових витрат.
Строк окупності інвестицій (особливо зовнішніх), здійснюваних
підприємством, яке перебуває у фінансовій кризі, має бути якомога
меншим.
Окупність капіталовкладень може відбуватися або в результаті збільшення
грошових доходів, або завдяки зменшенню витрат. У рамках фінансової
санації може бути прийнято рішення про заморожування ризикових
інвестиційних проектів та інвестицій з довготривалим строком окупності.
Санаційні заходи, спрямовані на зниження витрат виробництва, доцільно
здійснювати на засаді нуль-базис-бюджетування (ZBB –
Zero-Base-Budgeting). Головною метою ZBB є визначення оптимального рівня
валових витрат підприємства та пріоритетних напрямків використання
обмежених фінансових ресурсів. Основна відмінність ZBB від звичайного
оперативного планування полягає в тім, що останнє значною мірою
зорієнтоване на показники рівня витрат попередніх періодів (які можуть
бути невиправдано завищеними). Базою для ZBB є так звана точка-нуль,
тобто планові показники розраховуються на підставі нового обрахунку всіх
норм та нормативів витрат, їхнього складу та структури. ZBB є складовою
частиною контролінгу витрат підприємства. Порядок проведення ZBB
показано на рис. 11.7.
У рамках ZBB аналізуються всі статті витрат і за кожною з них
визначаються можливості економії. Розробляючи плани ощадливого
використання сировини та матеріалів, особливу увагу слід звернути на
необхідність боротьби з крадіжками на виробництві. За деградації
економіки та суспільної моралі вони набирають масового та системного
характеру. У 1996 р. в Україні офіційно враховані втрати та збитки від
крадіжок становили 19,5% ВВП, в 1997р. – 9%. Практично всі транспортні
партії приходять недоукомплектованими. Для боротьби з цим явищем на
багатьох підприємствах доцільно створювати власну службу безпеки.
Як свідчать вітчизняна практика та зарубіжний досвід, проведення
фінансової санації підприємств обов’язково супроводжується радикальним
зменшенням витрат на персонал. Економії за цією статтею можна досягти
зменшенням заробітної плати або зменшенням величини необхідного робочого
часу. Найбільш поширеними заходами для скорочення робочого часу є:
* запровадження неповного робочого тижня;
* достроковий вихід на пенсію;
* неоплачувані відпустки;
* звільнення персоналу.
Зауважимо, що масові звільнення персоналу треба поєднувати із
санаційними заходами соціального характеру.
У рамках мобілізації внутрішньовиробничих санаційних резервів
аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації
продукції. У цьому разі слід використати весь арсенал заходів для
активізації збутової (маркетингової) політики підприємства. Стимулювати
збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін;
як масованою рекламою, так і її припиненням. Тип санаційних заходів у
даній сфері залежатиме від конкретного підприємства та від вибраної ним
стратегії маркетингу.
Література:
Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.
Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р.
Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1992 р.
Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 липня 1991 р.
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р.
Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р.
Закон України “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 р.
Закон України “Про банкрутство” // Відомості Верховної Ради України. –
1992. – №31.
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р.
Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р.
Закон України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 р.
Закон України “Про приватизаційні папери” від 6 березня 1992 р.
Закон України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 р.
Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності” // Відомості Верховної Ради
України. – 1992. – №2.
Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”
від 26 червня 1997 р.
Закон України “Про збір на обов’язкове соціальне страхування” від 26
червня 1997р.
Закон України “Про державний бюджет України на 1999 р.” від 31 грудня
1998 р.
Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17
грудня 1999р.
Закон України від 13 лютого 1998 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”.
Закон України від 22 лютого 2000 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про підприємництво”.
Закон України від 30 червня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про банкрутство”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про Національний банк України”.
Закон України від 4 листопада 1999 р. “Про запровадження єдиного збору,
який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про оренду державного та комунального майна”.
Закон України від 18 листопада 1999 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір”.
Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” від 16 липня 1999 p. №996-XIV.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з
питань оподаткування” від 2 березня 2000 р.
Закон України “Про Державний бюджет України на 2000 р.” від 17 лютого
2000 р. №1458.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення Державного
інноваційного фонду” від 18 лютого 1992 р.
Постанова Кабінету Міністрів України та НБУ від 19.04.94 р. № 279 “Про
нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств
та організацій та джерела їх покриття”.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про
порядок санації державних підприємств” // Зібрання постанов Уряду
України. – 1994. – № 5.
Типове положення по плануванню обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) в промисловості. Затверджено постановою КМУ
26.04.96 p., №473.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств. Затверджено
постановою КМУ 23.04.96 р. № 452.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції будівельно-монтажних робіт. Затверджено постановою КМУ
9.02.96р. №186.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню науково-дослідних
і дослідно-конструкторських робіт. Затверджено постановою КМУ 20.06.96
р. № 830.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану
неплатоспроможних підприємств та організацій // Галицькі контракти. –
1997. – №40.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
інтегральної інвестиційної привабливості підприємств та організацій //
Українська інвестиційна газета. – 1998. -№3.
Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. №419 “Про
складання фінансової звітності”.
Постанова Правління Пенсійного фонду України “Про затвердження змін та
доповнень до Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами,
установами, організаціями та громадянами збору на обов’язкове Державне
пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до
Пенсійного фонду України” від 9 січня 2000 р. №1-3.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
