.

Фінансові аспекти тіньової економіки (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
2 10050
Скачать документ

Курсова робота на тему:

Фінансові аспекти тіньової економіки

План.

TOC \o “1-3” \h \z \u

HYPERLINK \l “_Toc67845996” Вступ PAGEREF _Toc67845996 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc67845997” Розділ І. Особливості функціонування
тіньової економіки. PAGEREF _Toc67845997 \h 5

HYPERLINK \l “_Toc67845998” 1.1 Економічна природа тіньової
економіки. PAGEREF _Toc67845998 \h 5

HYPERLINK \l “_Toc67845999” 1.2 Структурні складові тіньової
економіки. PAGEREF _Toc67845999 \h 6

HYPERLINK \l “_Toc67846000” 1.3 Особливості становлення тіньової
економіки в різних економічних системах. PAGEREF _Toc67846000 \h 11

HYPERLINK \l “_Toc67846001” Розділ ІІ. Оцінка фінансових аспектів
функціонування тіньової економіки. PAGEREF _Toc67846001 \h 18

HYPERLINK \l “_Toc67846002” 2.1 Аналіз якісних особливостей розвитку
та основні джерела живлення вітчизняної тіньової економіки. PAGEREF
_Toc67846002 \h 18

HYPERLINK \l “_Toc67846003” 2.2 Оцінка механізму поширення впливу
„чорних” економічних структур на формування фінансових ресурсів України.
PAGEREF _Toc67846003 \h 27

HYPERLINK \l “_Toc67846004” 2.3 Експертно-аналітичні оцінки масштабів
сучасної тіньової економіки PAGEREF _Toc67846004 \h 34

HYPERLINK \l “_Toc67846005” Розділ ІІІ. Напрямки вдосконалення
законодавчої стратегії та механізми впливу держави на обмеження процесів
тіньової економіки PAGEREF _Toc67846005 \h 43

HYPERLINK \l “_Toc67846006” 3.1 Проблематичний характер правових
чинників сприяння розвитку процесів тінізації економік України.
PAGEREF _Toc67846006 \h 43

HYPERLINK \l “_Toc67846007” 3.2 Вдосконалення механізму боротьби з
поширенням тіньової економіки, проведення диференційованої політики щодо
окремих секторів та суб’єктів тіньової економіки. PAGEREF _Toc67846007
\h 50

HYPERLINK \l “_Toc67846008” Висновок PAGEREF _Toc67846008 \h 58

HYPERLINK \l “_Toc67846009” Список використаної літератури PAGEREF
_Toc67846009 \h 60

HYPERLINK \l “_Toc67846010” Додатки PAGEREF _Toc67846010 \h 62

Вступ

З другої половини 70-х років минулого століття феномен «тіньова
економіка» привернув до себе увагу вчених і практиків різних країн (в
першу чергу закордонних). В Україні, як союзній республіці СРСР, в цей
період, за оцінками західних вчених, тіньова економіка складала 3—4%
валового внутрішнього продукту (ВВП), що було значно нижче, ніж у
країнах з ринковою економікою. В 80—90 роки відношення тіньової
економіки до ВВП постійно зростало, і в 1990 році складало вже 10—11%. В
ці часи тіньова економіка поряд з негативними виконувала і такі важливі
соціальні функції, як компенсація інерційності офіційної економіки та
реалізація підприємницької активності певної частини населення.

В період розбудови незалежної України не тільки відбулося багатократне
зростання обсягів тіньової економіки, але і суттєво змінились її функції
та соціально-економічні наслідки. Крім, безумовно, позитивних —
забезпечення роботою значних верств населення та підняття рівня їх
реальних доходів, в більшості ці наслідки негативні — це і зменшення
дохідної частини бюджетів усіх рівнів через несплату податків, зростання
корумпованості, деформація свідомості громадян через отримання доходів
поза межами правового поля. Загальновизнано, що такі масштаби тіньової
економіки складають загрозу національній безпеці України.

Зазначена проблема сьогодні набуває особливої актуальності у контексті
реформування сучасного українського суспільства, тому що “тіньовий” обіг
капіталів відверто загрожує економіці, соціально-політичній сфері,
духовним цінностям суспільства, стає одним з основних факторів
нестабільності в державі. Проблема “тіньової” економіки набула
загальнодержавного значення. Лише вивчивши та осмисливши те, що
відбувається у “тіньовій” економіці, можливо розібратися з існуючими
тенденціями та повною мірою оцінити реальні процеси, які відбуваються
у легальній, або “світлій”, економіці. Тобто без останнього
неможливо достатньо точно спрогнозувати перспективи подальшого
соціально-економічного розвитку країни.

Саме тому метою роботи є вивчення теоретичних характеристик
“тіньової” економіки, її характерних особливостей і загальних масштабів
прояву в умовах вітчизняного сьогодення, окреслити основні напрями та
визначити найбільш характерні особливості комплексної реалізації
правової політики у вирішенні зазначеного питання.

Об’єктом даної роботи стала „тіньова” економіка та її місце в економіці
України.

Предметом даної роботи стала сукупність відносин, що виникають між
суб’єктами господарювання, які знаходяться в „тіні”.

Для досягнення поставленої мети, потрібно виконати ряд завдань даної
роботи: визначення природи „тіньової економіки”, її структурних
складових, особливостей розвитку, оцінити фінансові аспекти
функціонування „тіньової економіки та визначити напрямки вдосконалення
законодавчої стратегії.

При написанні даної роботи автором було використано цілу сукупність
методів наукового дослідження, які включали в себе як загальні
(порівняльний, історичний) так і спеціальні (метод статистичного
аналізу, зведення та групування, індексний метод, а також метод
відображення результатів досліджень у графічній та табличній формі).

Розділ І. Особливості функціонування тіньової економіки.

Економічна природа тіньової економіки.

Як суспільне явище “тіньова” економіка притаманна усім
країнам незалежно від моделі та рівня їх соціально-економічного
розвитку.

Вагомою проблемою, що ускладнює дослідження “тіньової””
економіки, є суттєва нестача, а нерідко і повна
відсутність необхідних інформаційно-статистичних даних. Дослідженням
перешкоджає або кон’юнктурне відомче приховування необхідної
наявної інформації, або фактична неможливість застосування
загальноприйнятих підходів до предметного дослідження суб’єктів і
об’єктів системи “тіньових” економічних відношень та характерних
особливостей функціонування внутрішніх структур і складових
механізмів зазначеного економічного укладу.

Насамперед звертає на себе увагу існуюче різноманіття
термінів, що використовуються для визначення поняття “тіньової””
економічної діяльності. Із західної літератури до нашого внутрішнього
вжитку їх перекочувало не менше дюжини: “тіньова економіка”,
“неформальна економіка”, “скрита (прихована) економіка”, “неофіційна
економіка”, “вторинна економіка”, “чорна економіка”, “таємна
економіка”, “підпільна економіка”, “нелегальна економіка”,
“контрекономіка”, “друга економіка”, “паралельний ринок”, “чорний
ринок” тощо. Такий багаточисельний набір термінів не є випадковим і
відображає не стільки відсутність єдності щодо понятійного розуміння
суті зазначеного питання, скільки віддзеркалює різні аспекти і
структурні складові “тіньової” економіки, а також підкреслює
внутрішню якісну складність цього феноменального явища суспільного
життя, що, як зазначалось, притаманний всім країнам.

Як органічна складова економіки будь-якого суспільства,
“тіньова” економіка являє собою господарсько-комерційну діяльність,
яка внаслідок певних причин (інколи і історично виправданих), прагне
уникнути державного обліку та контролю. При цьому між офіційною
економікою та її тінню є досить “розмита” зона, і критерії виділення
“тіньової” економіки у порівняно локальний сектор господарювання
мають переважно не стільки економічний, скільки соціально-правовий
характер. [10;10]

Спосіб суспільного виробництва має визначальний вплив як
на характеристики, які визначають якісні особливості тіньової
економіки в цілому, так і на її внутрішні структурні компоненти. Так,
в основі появи та розвитку тіньового господарського укладу, який
відповідає системі відносин ринкової економіки (коли її розвиток мав
еволюційний, а не революційний характер), лежать об’єктивні
суперечності, що виникають між короткотерміновими цілями
економічних агентів (індивідів, домашніх господарств та
приватних фірм) і довготерміновими макроекономічними завданнями
суспільства.

У цілому ж, якщо зробити спробу комплексно розглянути проблему тінізації
економіки в Україні, то можна виділити низку об’єктивних факторів, які
пояснюють природу тіньової економіки:

високі податки і нерівномірність податкового навантаження;

недостатня прозорість податкового законодавства і постійне внесення змін
до нього;

повільні й непрозорі приватизаційні процеси;

втручання владних структур усіх рівнів у діяльність суб’єктів
господарювання;

корупція в органах державної влади та місцевого самоврядування.

Саме ці чинники багато в чому визначають конкретні механізми
функціонування тіньового сектора української економіки на сучасному
етапі.[17;26]

Структурні складові тіньової економіки.

З методологічної точки зору суттєвим є питання з’ясування
інституціональної структури “тіньового” сектора. “Тіньова” економіка
не є якісно однорідною як за своїми структурними складовими, так і за
кінцевими наслідками їх впливу на соціально-економічні процеси та
відносини. Тому дуже важливо максимально чітко визначити її
структуру, тобто з’ясувати, які найбільш характерні види економічної
діяльності можуть включатися до складу “тіньової” економіки, а які ні.
Практика засвідчує, що структуризація “тіньової” економіки є процесом
перманентним та якісно різноманітним для всіх існуючих моделей
суспільного розвитку. У той же час за умов різних соціально-політичних
систем існують різні методологічні підходи як до загального окреслення
обсягів “тіньової” економіки, так і до структурування її внутрішніх
складових’. Зупинимося на традиційній класифікації, яку застосовують
науковці в країнах розвинутої ринкової економіки для визначення
поняття “тіньова” економіка.

Необхідно зазначити, що системне, наукове дослідження питань
“тіньової” економіки постійно проводиться в країнах розвинутого
ринкового господарства. Так, наприкінці 70-х – початку 80-х років
парламентами і урядами ряду країн були створені спеціальні робочі
групи щодо системного вивчення “тіньової” економіки. З 1984 року така
група почала функціонувати в Австрії. Вона вивчала сфери існування,
обсяги і тенденції розвитку “тіньової” економіки. Аналогічні роботи
почали виконували фахівці Франції, Великобританії, Португалії,
Нідерландів та інших країн Європейської спільноти. Конгресом США
постійно виділяються значні асигнування науковим організаціям і
окремим дослідникам на поглиблення досліджень цієї проблеми.

Окремим важливим питанням є врахування офіційною статистикою
обсягів виробництва доданої вартості цього сектора економіки в
структурі валового внутрішнього продукту та в ухиленні суб’єктів
підприємницької діяльності від участі у податковій системі держави.
Терміни “неформальна” або “неорганізована”, “нерегламентована” економіка
застосовуються для характеристики економічних процесів та відносин,
що відбуваються при досить слабкому втручанні у них офіційних
економічних структур держави, або взагалі поза межами будь-якого
державного обліку і контролю. Оскільки така різноманітність понять не
досить зручна, тому більшість дослідників використовують однозначний
підхід, побудований на правовому критерії, згідно з яким економіка
ділиться на дві частини: на легальну (тобто “білу”, “світлу”) і
“тіньову” (приховану). Остання в свою чергу включає напівлегальну
(“сіру”), нелегальну і кримінальну або “чорну” економіку. Тобто за
таким підходом вони суттєво звужують зону “тіньової” економіки, яка
визначається проявами протизаконності суб’єктів виробничих відносин у
виробничій сфері, а це може мати як широке, так і вузьке розуміння. У
“широкому” розумінні до складу “тіньової” економіки можуть бути
віднесені всі види “неврахованої”, “нерегламентованої”, “прихованої””
та “законспірованої” економічної діяльності незалежно від того, чи є
вони протиправними, чи ні. У вузькому розумінні поняття “тіньова”
економіка обмежується виключно тими видами економічної діяльності та
відповідними відносинами, які за своїм змістом є або протиправними,
або суспільне небезпечними, що на практиці не завжди співпадає. Проте у
багатьох зарубіжних вчених побутує дещо інша думка. Так, наприклад, Є.
Фейг (США) включає до складу “тіньової” економіки всю економічну
діяльність, що за тих чи інших причин не враховується офіційною
статистикою і не включається до складу валового національного
продукту. [11;4]

Неабиякий внесок до формування “тіньових” прибутків вносить і сектор
домашніх господарств (сектор натурального самозабезпечення
населення), які виробляє товари та послуги, які споживаються
всередині домашніх господарств. Найважливішою характерною ознакою цього
сектора є те, що матеріальні блага та послуги, що тут виробляються, не
продаються, тобто не є об’єктами ринкових відносин. Тому відсутність
ринкових транзакцій робить оцінку вартісних обсягів виробництва
товарів та послуг в домашніх господарствах надзвичайно важким
завданням. В усіх ринкових економіках, робота у домашніх
господарствах практично повністю виключається з розрахунків обсягів
валового внутрішнього продукту або враховується умовно і в дуже
обмежених обсягах. Окрім домашньої праці, в країнах, що розвиваються
або знаходяться у стані трансформації, продукція, отримана від
роботи на присадибній, приватній чи орендній земельній ділянці, має
велике значення для виживання та відтворення сім’ї. Відносини обміну,
які можуть виникати між домашніми господарствами цього економічного
сектору, мають скоріше характер своєрідного бартерного обміну життєвими
благами і послугами, ніж є дійсно ринковими операціями товарної
реалізації, що відбуваються на вартісній основі.

Неформальний сектор економіки (“світло-сіра” економіка) складається з
дрібних виробників та їх найманих робітників разом із самостійними
виробниками товарів та послуг (наприклад, транспортних, будівельних,
ремонтних тощо), а також комерсантів-посередників. Діяльність
вуличних торговців є найбільш поширеним і видимим проявом діяльності
неформального сектора, хоч продукція малих майстерень та ремісників,
які досить часто працюють у домашніх умовах, має на цей час в
країнах ринкової економіки значно більші обсяги, ніж в Україні.
Неформальний сектор, на відміну від сектора домашніх господарств,
пов’язаний з купівлею-продажем товарів та послуг, тобто він
обов’язково повинен бути врахований у складі ВВП. Слід зазначити,
що цей сектор у багатьох країнах, що розвиваються або тих, які
знаходяться у стані ринкової трансформації, на цей час практично не
враховується. Основною причиною тут є велика чисельність дуже дрібних
об’єктів дослідження та податкового контролю, а також занадто
мізерний обсяг персоніфікованих доходів, що отримує більшість
суб’єктів цього сектора, і які за сукупною величиною фактично не
перевищують існуючої нульової ставки податку на (місячні чи річні)
доходи громадян. При такому виробництві у секторі товари і послуги за
своєю споживчою якістю є легальними, і загалом при їх виробництві і
дрібній реалізації суб’єкт не порушує закони. Правда, в багатьох
країнах, що розвиваються, є закони про ліцензії, інші норми, що
можуть ігноруватися при операціях у неформальному секторі. Але вірним є
й те, що в більшості випадків влада докладає незначних зусиль для
впровадження різноманітних законів у життя, оскільки це пов’язано
перш за все із низьким рівнем доходів, що отримують суб’єкти
підприємницької діяльності неформального сектора економіки, і які для
держави не можуть бути суттєвим джерелом наповнення бюджету.
“Темно-сірий” сектор “тіньової” економіки пов’язаний з більш серйозними
порушеннями діючих законів (наприклад, про реєстрацію
підприємницької діяльності та найманої робочої сили; ухилення від сплати
податків із значних доходів; про мінімальну заробітну плату; про
охорону праці та соціальне забезпечення). Тобто це сектор свідомо
прихованих видів діяльності. Розміри такої діяльності останнім часом
значно зросли в багатьох розвинених країнах. Це явище отримало багато
назв: від “чорної економіки” в європейських країнах до “підземної”
(“underground” або “subterranean”) в США. Оцінка розмірів цього
сектора особливо складна, оскільки порушники законів ретельно
приховують інформацію. У деяких країнах продукцію “тіньового”
сектора враховують в національному доході, хоча ці оцінки базуються
не на точній статистиці, а не експертних оцінках. Зростання розмірів
цього сектора в багатьох країнах дуже турбує органи влади саме
через великі втрати в офіційних цифрах національного доходу. Тому
основні зусилля влади спрямовуються на забезпечення повноти сплати
податків, запобігання порушень законодавства, а не на припинення випуску
продукції. Продукція „тіньового” сектора легальна, проте виробництво,
або розподіл товарів та послуг завжди мають протиправні і навіть
кримінальні ознаки.

“Чорний” (в т. ч. кримінальний) сектор “тіньової” економіки має своє,
притаманне тільки йому амплуа. Тобто він має справу з
виробництвом, розподілом, обміном і споживанням соціальне
небезпечних та руйнівних для розвитку особистості продукції та послуг,
до яких перш за все відносяться: крадіжки і перепродаж краденого,
рекет, наркотики, корупція, “відмивання” та фальшування грошей,
“кіллерські послуги”, торгівля живим товаром тощо. Тому природним є
те, що надвисокі протиправні доходи цього сектора уникають участі
у податковій системі. Однак владу більше цікавить припинення
виробництва товарів та послуг цього сектора, ніж сплата податків від
них.

Продукція і доходи від кримінального сектора не повинні включатися
до національного доходу (хоч, виявляється, це стосується не всіх
видів кримінальної діяльності). Функціонування “чорної”” (кримінальної)
економіки в автономному режимі не є типовим явищем, бо, проникаючи в
бюрократичні структури, вона змушує працювати на себе потужну
складову адміністративної системи управління державою. Особливо
необхідно відзначити, що “чорна” економіка має тенденцію до постійної
диверсифікації у “світлу” (традиційну) економіку, бруднить легальні
виробничі відносини. Якісною особливістю диверсифікованих “включень
чорної економіки” є те, що вони функціонують і живляться виключно за
рахунок легальної сфери економіки. Ця частина “чорної тіні” являє собою
економічну основу відтворення корумпованої економіки, що особливо
актуально для умов країн, які знаходяться у стані ринкової
трансформації. До проявів диверсифікованих часток “чорної” економіки
можна, перш за все, віднести всі види корупції (аж до відносин
бюрократичного бартеру, що отримав у народі назву “блат”, і який
базується на відносинах, побудованих на принципі: ти – мені, я –
тобі). До них також відносяться всі прояви використання та
привласнення державної, кооперативної, акціонерної, корпоративної та
інших інтегрованих форм власності, у тому числі й фінансових
ресурсів держави, як для особистого збагачення окремих фізичних осіб,
у розпорядженні та користуванні яких вони знаходяться (перш за
все чиновників), так і для наживи суб’єктів кримінальної злочинності
та мафіозних кланів, джерела доходів яких пов’язані з використанням
вищезазначених методів.

Особливості становлення тіньової економіки в різних економічних
системах.

Як вже зазначалось, не підлягає сумніву, що тіньовий процес має місце в
тій чи іншій мірі в кожній країні, що об’єктивно зумовлено природою
бюрократичного апарату, який не може існувати поза корупцією. Якщо в
розвинутих країнах обсяг тіньових відносин не перевищує 10%, в
Латинській Америці – 30%, державах перехідної економіки – 25%, то в
Україні він становить до 55%. За даними досліджень, рівень “тіньової”
економіки в українському суспільстві перевищує визнаного лідера –
Італію, яка перейшла на якісно новий ступінь тіньових відносин. Італія
залишається країною, де чиновники є лідерами у хабарництві, але
позбавилась організованої злочинності, інкорпорованої в державний
апарат, тобто високого ступеню корумпованості.

Причин і витоків існування “тіньової” економіки може бути названо
досить багато – в залежності від типу суспільства (традиційне,
авторитарне, тоталітарне) та етапу його розвитку (криза, політична
дезінтеграція, трансформація).

Найпростіших і найвиразніших форм набувають тіньові політичні
угрупування в традиційних суспільствах, де стратифікація відбувається за
кровною ознакою, приналежністю до певного клану, родини. Це і
патріархальні групи тиску в родоплемінних суспільствах Африки, і більш
складні асоціативні форми азійських тріад, які мають тотальний вплив на
суспільство та відповідають за всі взаємодії у ньому[15;75].

Розвиток тіньових відносин в авторитарних суспільствах можна
прослідкувати на прикладі країн Латинської Америки, де „тіньові”
угруповування мають вирішальне значення у державній політиці, а
конфлікти між ними призводять до частих заколотів і переворотів.
Передумов для функціонування тіньових механізмів в державах цього
регіону достатньо в політичній, економічній та психологічній сферах.

По-перше, домінування в економіці окремих сировинних галузей
(нафтовидобувна, лісозаготівельна, торгівля какао та кавою), які легко
можуть бути опосередковані обмеженим колом осіб.

По-друге, сильна виконавча влада з повноваженнями видавати надзвичайні
закони та децентралізовані владні відносини створюють аж надто
сприятливий клімат для корупції та клієнталізму; правова
неврегульованість партійно-політичної системи із “родинно” узгодженим,
почерговим приходом до влади та механізмом парламентської допомоги
(певна партія може отримати позицію доходів у державному бюджеті по
розпорядженню громадськими фондами) спотворює природу і роль політичних
партій[4;90].

Як приклади тіньового процесу в тоталітарних суспільствах розглянемо
окремо фашистську Італію та СРСР.

В Італії часів Мусоліні функціонувала так звана “корпоративна держава”,
уряд якої базувався не на географічних, а на професійно-галузевих чи
функціональних засадах, що зумовило організацію суспільства
“несправедливого плюралізму”, де представлені різноманітні інтереси, але
виживає сильніший та безпринципніший. Ця ситуація у подальшому призвела
до тотальної дезінтеграції країни, зміцнення мафіозних структур на
місцях, що переросло в якісно новий виток італійських тіньових відносин
у другій половині ХХ ст., який буде розглянуто далі в контексті
суспільства періоду трансформації.

На процвітання тіньового процесу в СРСР вказує вже рівень масової
свідомості, незважаючи на всі демагогічні запевнення комуністичної
партії у притаманності корупції та тіньової економіки виключно
буржуазним суспільствам. Для радянської людини не було шокуючим вживання
термінів “блат”, “мати руку в верхах”, “дістав” замість цивілізованого
“купив”, та існу-вання відповідного прошарку людей, які спеціалізувалися
на організації тіньового задоволення потреб через „чорний ринок”.

Соціально-економічні умови створювали сприятливий клімат для виникнення
тіньових відносин. Пануюче директивне начало в політиці виключало
плюралізм, а процедура узгодження відомчих інтересів із керівними
органами в економіці під час розробки планів утверджували „тіньові”
відносини і в цій сфері. Неповоротка машина комуністичної економіки не
могла задовольнити реальні потреби суспільства, тому майже в усіх
галузях встановлювалися „тіньові” відносини.

Промисловість виготовляла “ліву”, тобто незараховану продукцію, яку
потім продавали “з-під прилавка”. Поступово тіньова економіка почала
відігравати настільки важливу роль, що без неї державна економічна
система взагалі не змогла би існувати. Пробуксовки тоталітарної системи
показали, що вона не в змозі поширити свій вплив на всі сфери життя і
чим далі, тим більше повинна віддавати важелі управління суспільством
тіньовим структурам. В результаті такої вимушеної домовленості
відбувається легалізація тіньової економіки радянського періоду. Якщо на
Заході тіньова економіка охоплювала виробництво та збут наркотиків,
нелегальні операції зі зброєю, проституцію, то в СРСР тіньова економіка
перш за все займалась виробництвом товарів широкого вжитку, заповнюючи
ніші товарного дефіциту.

Отже, становище і повноваження радянської надрозгалуженої і
непрофесійної бюрократії не могло не викликати виникнення „тіньових”
відносин у радянській державі. Якщо говорити про політичну культуру та
суспільні цінності, які мали би висвітлювати тіньові відносини, то в
радянському суспільстві вони були викривлені. Демагогія була
найважливішим способом управління і підтримування порядку, що призвело
до цинізму як представників влади, так і населення, яке прекрасно
розуміло, що його дурять, але схвалювало всі показушні вчинки влади.
Отже, все існувало в двох площинах – офіційній та приватній. Подвійна
мораль стала способом життя та виживання.

На основі навіть найпростішого аналізу можна зробити висновки, що
причини виникнення „тіньових” відносин за часів СРСР лежать на поверхні
та закладені самою системою. Доказів цьому є багато, найяскравішим з
яких є сучасна Україна[16;15].

Якщо говорити про виникнення тіньових відносин в державах, які
переживають період економічної нестабільності та кризи, то перш за все
треба згадати США 20-30-х рр. та Італію 70-80-х рр., коли тіньові
угрупування формуються не злочинним бізнесом для політичного прикриття,
а, навпаки, політики для реалізації певних цілей використовують
відносини зі злочинним бізнесом. Щодо зворотнього зв’язку, то мафіозні
структури отримували підтримку на законодавчому рівні своєї економічної
діяльності. Наприклад, закон про заборону продажу спиртних напоїв дуже
довго годував мафію, яка, проте, не ставала відповідальною за порушення
“сухого закону”. Після легалізації цього бізнесу злочинні структури за
допомогою корумпованих політиків та поліції перейшли на азартні ігри.

Ситуація в Італії 70-80-х рр. була подібною щодо витоків становлення
мафіозних структур, але докорінно відрізнялася від американської
масштабами, яких вони набули в державному житті. Функціонувала
нелегальна структура “La Cosa Nostra”, яка мала інтегровану систему
повноважень, владних важелів у розподілі державних замовлень, складанні
бюджету і навіть збереженні потрібної політичної рівноваги, хоча
політична боротьба проходила в тіні та була сферою, де вирішувалися
питання питомої ваги на ринку тих чи інших підприємців. Такий
неформальний інститут повністю замінював державу, причому не призводячи
до анархії, певною мірою навіть стабілізуючи нестійку ситуацію в країні
завдяки жорсткій дисципліні та внутрішній ієрархії, якій змушене було
підкорюватися все суспільство.

У державах перехідного періоду під час становлення нового політичного
ладу система легального регламентування держави послаблена, сила примусу
втрачається та підкріплюється небажанням слідкувати за дотриманням
законності усіма суб’єктами політичного процесу, внаслідок чого принцип
“rule of law” перетворюється на свого антипода – “arbitrary law”.

Для того, щоб проілюструвати ці теоретичні припущення, використаємо
приклад Балканського регіону, де одним із найважливіших факторів, що
визначає економічні процеси регіону, є велика тінізація економіки,
сильний наркобізнес та торгівля зброєю, а також корупція. Легальна
економіка залишається інертною, а реальна економіка має дивну логіку,
яка грунтується на суміші комуністичного державного контролю та злитті
політичних та кримінальних еліт.

Корупція присутня як і на місцевому державному рівні, так і на
міждержавному. Що стосується зокрема Македонії, то корупція там впливає
на кожну з галузей економіки. Наприклад, грецький концерн купив
нафтоочисний завод, як зазначають незалежні спостерігачі, за ціною,
невід-повідною реальній його вартості. Це стало можливим внаслідок
сплати “комісійних” високому посадовцю. Або нещодавно уряд звільнив
голову Македонського банку розвитку лише за те, стверджують дипломати,
що він був чесний. Міжнародні експерти вважають, що продуктивним
початком подолання ситуації, що склалася, може стати прохання до
Європейської Комісії надіслати до Македонії антикорупційного радника.

Що стосується наркобізнесу та торгівлі зброєю, то велика чорна пляма
розтікається по мапі Європи. Вона вже поглинула Косово, Албанію та
велику частину Балкан. Ця пляма – те, що прийнято називати тіньовою
економікою, нелегальною економікою чи організованою злочинністю. Цей
феномен представляє створення нової форми суспільства у балканських
країнах: сучасна форма феодальної анархії. Ми маємо справу вже не з
суспільствами, де паразитує тіньова економіка, а де вона визначає всі
аспекти. Це явище не є новим у історії, новим є лише те, що тепер воно
не спонтанне, навпаки, воно фінансується і захищається.

Майже весь героїн, що циркулює у Європі, поступає через Балкани. Він
переважно виробляється з опіуму, що вирощують у Афганістані та
перероблюють у Туреччині. Він розповсюджується переважно так званою
“Косівською мафією”, чий військовий досвід відомий як Армія Визволення
Косово (АВК). Косівські дільці були відзначені також використанням
насильства та їх залученням у міжнародну торгівлю зброєю. Героїн
надходить до Європи через Югославію, частина якого перепрвляється через
Албанію та Чорногорію до Італії. Це – Балканський Шлях, який постачає
80% європейського героїну. Злочинні групи також особливо активні у
Болгарії, Македонії та Сербії. [2;21]

Якщо спробувати охарактеризувати ціннісні причини виникнення тіньових
відносин у суспільствах перехідного типу, то можна зробити висновки, що
штучний, насильницький злам уже усталених орієнтирів при переході до
сучасного суспільства з незвичними правилами гри є болісним ударом для
більшості населення. Внаслідок цього минулі інститути, відносини та
цінності не здають своїх позицій, а переміщаються на тіньовий план, де
продовжують боротьбу з модернізацією та легальними інститутами. Саме
тому в процесі трансформації політичної системи зростає значення її
тіньового компонента.

Отже, можна зробити висновок, що феномен „тіньової” економіки не являє
собою щось цілісне та аксіоматичне. В залежності від типу суспільства,
і періоду його розвитку “тіньова” економіка варіюються у методах, цілях
та масштабах своєї діяльності. Але незалежно від цього можна
прослідкувати закономірності у джерелах формування (тіньовий бізнес,
корумпований держапарат, організована злочинність), площинах тиску
(виконавча або законодавча влада) та напрямах розвитку (локальний або
загальнодержавний інтерес). Якщо класифікувати „тіньові” угруповування
в сучасній Україні, то можна говорити про специфічне співіснування
політичних кланів різної природи, що, очевидно, пов’язано з тоталітарним
минулим, дезінтеграційними процесами та трансформаційною кризою.

Розділ ІІ. Оцінка фінансових аспектів функціонування тіньової економіки.

Аналіз якісних особливостей розвитку та основні джерела живлення
вітчизняної тіньової економіки.

Які ж основні об’єктивні та суб’єктивні причини сприяли
масштабному зростанню вітчизняної “тіньової” економіки, що до того ж
набуває якісно нових рис та ознак?

Серед низки причин генерування останнього можна впевнено назвати
дві основні.

По-перше, згідно з теорією трансформацій, розпад будь-якої системи
(тим більше такої складної, як соціально-економічна) на перших
етапах закономірно може сприяти суттєвому примноженню тих основних
недоліків і вад, які іманентно були властиві системі, що розпалась.

По-друге, хоча старі владні структури колишньої держави і
розпалися, проте не розпалися ті соціально структуровані у
минулому спільноти, що їх персоніфікували. Тобто залишилися люди, які
входили до цих структур і які не тільки не втратили між собою набутих
тісних зв’язків, але й до цього часу продовжують зберігати у
недоторканості саме ті специфічні стосунки, що залишаються
побудованими на принципах і відносинах кругової корпоративної поруки,
земляцтва, протекціонізму, кумівства і “блату”.

Як стара, так і генетичне нею породжена нова
бюрократія в трансформаційний період опинилися у епіцентрі ринкових
перетворень. Більше того, ця унікальна “родинна” спільнота стала
провідним суб’єктом реалізації “планів” трансформації соціальної
та державної політики ринкового реформування.

Зазначені об’єктивні і суб’єктивні чинники на цей час призвели
до аномального зрощування всіх найгірших властивостей “тіньової”
економіки старого, так званого “номенклатурно-бюрократичного”, і
нового, “традиційно ринкового” типу.

Можна впевнено стверджувати, що в Україні вже практично
завершився процес формування унікального “тіньового” гібриду, що
має надпотужне “кримінально-чорне” ядро. Якісною особливістю цього
системного “тіньового” конгломерату є ще невідома до цього часу у
світовій практиці неймовірна витривалість цього феномена до
будь-яких проявів впливу зовнішнього середовища, тобто надзвичайна
його спроможність до гнучкої і практично миттєвої адаптації
відносно будь-яких різких змін, економічних та політичних умов
існування.

Необхідно звернути увагу на те, як легко і досить природно
відбувся

процес тісного зрощування апаратної і тіньової приватизації.
На трансформаційні зміни форм власності, як і раніше,
вирішальний вплив справляла і справляє позиція конкретних посадових
осіб та їх особисті неформальні зв’язки, а не ринкові закони та
відповідна їм досконала правова інфраструктура, що чітко регламентує
економічні відносини. Саме це стає основною перешкодою на шляху
створення справжнього ринкового конкурентного середовища в Україні.

Складається унікальна структура економіки, яка живиться
інфляцією,

нееквівалентним обміном результатів праці між суб’єктами ринкових
відносин, перерозподілом і захопленням чужої власності,
постійним зубожінням переважної частини населення. Ця структура
перетворює корупцію та “тіньові” принципи підприємництва на реальні
чинники економічного розвитку. По суті, на наших очах майже миттєво
сформувався найгірший різновид “ринкового” підприємництва, що існує
лише за умов розквіту корупції, відвертої криміналізації
господарсько-комерційних стосунків між суб’єктами ринкових відносин і
домінуванні абсолютної та відвертої неповаги до закону. Економіка
України за часів радикальної трансформації стала ще менш
контрольованою і набула ще більш фіктивного характеру. Про це
незаперечне свідчать і показники масштабного падіння обсягів
матеріального виробництва, і гіпертрофована зміна його структури, і
економічно неможливе за нормальних ринкових умов збільшення рівня
питомої ваги готівкової маси в структурі грошового обороту, і
зростання фіктивної складової суспільного капіталу за умов стагнації її
виробничої складової, і перетворення функціонального капіталу в особисте
майно (нерухомість, валюту, предмети розкоші, антикваріат,
коштовності тощо). Про наведене також свідчить масова втеча
“гарячих” грошей за кордон (не треба плутати це явище з об’єктивно
нормальним процесом експорту капіталу). [12;23]

Тому успіхи приватизації, які в офіційних звітах фігурують
переважно у

показниках швидкого зростання нових організаційних форм
господарювання, збільшення питомої ваги приватного сектора економіки
майже ніякою мірою не впливають на створення тих умов, що необхідні
для звуження масштабів “тіньової” економіки. Більше того, можна
стверджувати, що масштаби економічної “тінізації” швидко
збільшуються внаслідок наступних чинників:

1) включення в процес розподілу власності нових об’єктів, що раніше

були виключені з нього (земля, стратегічні засоби
виробництва, інфраструктурні галузі, природні родовища, водні ресурси
тощо);

2) поглиблення розриву традиційних господарських зв’язків та
товарно-грошових відносин підприємств і цілих територій між собою, а
також масштабування непомірної бартеризації економічних відносин;

3) недостатнього та недосконалого нормативного забезпечення економічної

реформи, слабкої і неефективної системи державного обліку і
контролю, що тільки формується після “революційного” зламу аналогічної
системи, що хоч і досить недосконало, проте функціонувала у державі,
яка розпалась;

4) швидкої та недостатньо ефективної реорганізації структури виконавчої

влади, що призводить до бюрократичного (як організаційного,
так і

структурного), збоченого розбухання державного апарату за принципом
“де густо, а де пусто”, що у свою чергу сприяє
“тінізації'” управлінсько-господарських відносин.

5) наявності потужного фіскально-податкового пресу, що є
антагоністичним до інтересів і можливостей переважної більшості
фізичних та юридичних осіб, які функціонують у межах існуючого
законодавчого поля України; відсутності привабливої інвестиційної
альтернативи щодо залучення “тіньових” некримінальних капіталів у
легальну вітчизняну економіку;

6) високої динаміки зростання кількості кримінальних структур і їх
відносно безкарної діяльності, інтеграції організованої злочинності
із суб’єктами легітимної економічної діяльності, недостатніх зусиль
держави щодо обмеження процесу легалізації кримінальних авторитетів (і
в тому числі в суспільно-політичному житті);

7) слабкості механізмів суспільно-правового захисту громадян і
підприємств від економічних зазіхань та силового тиску з боку
злочинних угруповань, а також досить неефективної дії системи
попередження, недопущення або суттєвого обмеження можливостей
встановлення контролю за діяльністю легального бізнесу та
масштабних проявів здирництва з боку мафіозно-кримінальних структур;

8) майже повної правової незахищеності суб’єктів економічної діяльності
від зловживань, утисків, протидії та дискримінаційних вимагань з
боку непрофесійних, несумлінних та нечесних чиновників державного
апарату на всіх його функціональних рівнях;

9) відсутності досконалого, стабільного і збалансованого законодавства,
яке б максимально чітко регламентувало та процедурне забезпечувало
потреби та узгодження інтересів суб’єктів економічної
діяльності; поширення правового нігілізму представників владних
структур, а також більшості населення країни, що активно (а подекуди
і агресивно) бореться за виживання в несприятливих соціально-економічних
умовах;

10) посилення міждержавної інтеграції “кримінально-тіньових” секторів
економіки і суб’єктів (їх спільнот), що займаються “чорною”
економічною діяльністю; подальша інтернаціоналізація
“кримінально-тіньових” відносин;

11) поширення келійності у організації, а також наявності чисельних
процедурних вад, що мають місце у проведенні приватизації
економічно перспективних об’єктів, переважно практичного
ігнорування принципів конкурентності і доступності для легальних
капіталів (в тому числі закордонних) об’єктів приватизації, що
відбувається за умови штучного заниження величини їх справжньої
ринкової вартості у співставленні із світовими цінами на аналогічні
об’єкти;

12) швидкої втрати історичних, глибоко притаманних українському народу

моральних традицій, етичних норм поведінки, що лежать в основі
соціальної престижності чесної, кваліфікованої праці, поваги до
приватної і спільної власності, а також становлять вихідну базу
щодо дотримання кодексів підприємницької та робітничої честі тощо.

Головною закономірністю “тіньового” господарства, і особливо
його “чорної” складової (а це легко визначається навіть емпірично), є
те, що вона не тільки паразитує на існуючих недоліках офіційної
економіки, але також значно їх посилює та поширює.

Як результат, кримінальна складова процесів “тінізації” базується
на джерелах проїдання і привласнення накопичених у минулому
суспільних багатств. Ми є свідками того, як миттєво “розтанули”
величезні наднормативні запаси, що були накопичені на державних
підприємствах (особливо у машинобудівному комплексі України). Хто
на цей час може виміряти рівень втрат централізованих і
децентралізованих (на підприємствах) оборонних запасів, що існували на
момент проголошення державної незалежності? Хто визначить справжні
обсяги проїдання суспільного виробничого капіталу за умов, коли
внаслідок інфляції амортизаційні відрахування впали настільки, що
вже неспроможні відтворити і десятої частки функціональних потреб
економіки (до того ж і ті вартісні крихи амортизаційних залишків
здебільшого мали нецільове функціональне використання)? До цього
слід добавити і лавиноподібне зростання зовнішньої заборгованості
(з нульової позначки до межі, що перевищила десять мільярдів
доларів), що стало потужним живлячим джерелом “тіньовиків”, а також ті
доходи, що були отримані на посередницьких “кидках”, які базувались на
використанні протягом чотирьох років так званого ефекту “дворівневої”
економіки.

На цей час неможливо вже заплющувати очі на існуючі чинники
розширення і поглиблення явищ, що по справжньому є деструктивними і
антисуспільними, і які підривають не тільки соціально-економічні, а
і політичні підвалини української державності. До найбільш небезпечних
з них, передусім, належить корупція.

На цей час серед таких одночасно простих за технологією
використання та надзвичайно потужних, а тому і найбільш поширених
джерел живлення корупції можна назвати наступні:

1) систему прямого підкупу посадових осіб, суспільних і політичних
діячів, які мають можливість сприяти успіхам комерційних структур
шляхом створення для них тих чи інших переваг, привілеїв та
економіко-правових пільг;

2) систему, що організаційно будується на створенні акціонерних
компаній і товариств із включенням до них як державних, так і
приватних підприємств (перші включаються у якості “дійних корів”,
які вносять державне майно і грошові внески, що із часом
перерозподіляються за принципом: “з’їмо сало твоє, а потім кожен
своє”, на користь приватних структур);

3) систему, за якою державні кошти вносяться у приватні структури, а у
подальшому процедурно відбувається процес списання цих боргів
державою, виходячи з умов “крайньої необхідності (скажімо, під
гаслами допомоги малому й середньому бізнесу, підтримки вітчизняного
товаровиробника тощо);

4) механізм, що базується на наданні державних економічних та
правових гарантій під кредити, які отримують суб’єкти
підприємницької діяльності недержавної форми власності, що дозволяє у
разі їх природного або штучного банкрутства повністю перекласти
тягар виконання боргових зобов’язань на казну держави (тобто на
масового платника податків).

Одним із надпотужних (хоча на цей час вже і “міліючих”) джерел
живлення “тіньовиків” був вивіз за кордон матеріалів (насамперед,
металів), сировини та енергетичних ресурсів. Можливості масштабів
останнього явища, як відзначалось, пояснюються наявністю
величезних, так званих запасів “наднормативів” та “неліквідів”
(сировини, матеріалів, устаткування, обладнання), а також значних
стратегічних запасів, що залишились у спадщину від
адміністративно-планової системи розподілу ресурсів. Ці запаси
товарно-матеріальних цінностей, за різними оцінками фахівців, становили
від третини до річного суспільного продукту. Торгівля цими
ресурсами, за залишковою вартістю, в тому числі і вивіз її за
кордон, здійснювалася у великих обсягах (досить нагадати
“золотий” для вітчизняних товарно-сировинних бірж період) і
приносила “тіньовикам” величезні особисті доходи, що осідали у сейфах
банківської системи Заходу мільярдами доларів[8;1].

Неспроможність значної частини представників колишньої
“директорської гвардії” здійснювати керівництво вже “майже
комерційними” підприємствами (здебільше холдінговими компаніями), що
були створені останніми під себе, під своє найближче і найвідданіше
оточення, а також під певне коло рідних і близьких їм осіб),
призводить до поглиблення виробничо-комерційної стагнації,
накопичення величезної заборгованості та інших економічних
негараздів. У той же час необмежена можливість цих суб’єктів
виробничих відносин контролювати значні обігові кошти, урядові
дотації та пільгові кредити (в т. ч. і закордонні) дає солідний
потенціал для подальшого забезпечення особистого достатку керівництва
зазначених компаній, навіть якщо це і вирішується за рахунок
невиплати заробітної плати працівникам цих підприємств, їх відправки
у вимушені багатомісячні відпустки із подальшим скороченням тощо[8;1].

Саме “економія”, що має місце за рахунок “безкоштовного”
використання “безкоштовно” отриманих основних фондів є суттєвою
особливістю сучасного етапу еволюції процесів “тінізації” економіки.
Серед проявів механізму реалізації останнього можна передусім
виділити наявність особливого об’єкта “тіньової” експлуатації, якими
виступають ресурси держави, великі державні (або вже змішані)
підприємства, де держава має так званий “контрольний” пакет акцій.
Практика засвідчує, що на багатьох цих підприємствах, незважаючи на так
звану “зміну форми власності” продовжується подальше проїдання
та неефективне використання капіталу, бартерізація відносин,
розквітає розбазарювання і розкрадання матеріальних і фінансових
ресурсів, марнотратство коштів, їх

нецільове використання тощо.

Особливої уваги потребує висвітлення однієї з найбільш яскравих
якісних

особливостей, яка притаманна вітчизняним процесам “тінізації”, що за
суттю

являє собою тісне і динамічне зрощування “тіньової”” економіки і
“тіньової”

політики.

Так, експерти Українського центру економічних і політичних
досліджень

вважають, що в Україні на цей час сформувався не тільки “тіньовий
сектор в

економіці, але і паралельна нелегальна влада, яка зростає і почала
дублювати

найважливіші функції держави”‘[15;75].

На підставі системного аналізу взаємозв’язку “тіньова
економіка і тіньова політика” фахівцями Інституту економічних
реформ були зроблені наступні досить невтішні висновки: “Тенденції,
пов’язані з об’єднанням представників різних ланок державного
апарату , фінансових, промислових, аграрних та інших суб’єктів
господарської діяльності і кримінальних угруповань у могутні
адміністративно-економічні групи (АЕГ), свідчать про те, що
найближчим часом слід очікувати економічного і політичного
протистояння між ними і жорсткої боротьби за тотальну владу в
державі.

З розвитком “тіньової” економіки, відповідно до відомої формули
класика марксизму, “тіньовий” капітал має тенденцію до постійного
зростання. Внаслідок цього відбувається відплив грошей з легального
обігу, має місце

розвиток процесів деградації сфери матеріального
виробництва, гіпертрофований перерозподіл грошової маси в
суспільстві, маргінальне розшарування людей за рівнем доходів і, як
наслідок, невпинне зростання цін на товари й послуги тощо.

Оскільки одною з особливостей тіньового капіталу є і те, що
він використовується не у виробничій сфері, а переважно в
посередницькій діяльності, в обігу, останнє надзвичайно ускладнює
механізми здійснення необхідного державного контролю за ним.

У той же час, відзначаючи особливо негативний вплив “чорної””
складової “тіньової”” економіки на суспільне виробництво та соціальну
сферу, неможливо скидати із рахунків і певну позитивну роль, що
відіграють неформальна економіка та нерегламентована трудова діяльність
(які також включаються до “тіньової” економіки у широкому її
розумінні) у якості досить ефективних амортизаторів, що пом’якшують
зростання соціальної напруги в суспільстві. До того ж вони є потужними
стимуляторами перекваліфікації кадрів для найбільш вигідних у
ринкових умовах видів і сфер діяльності.

До основних чинників, що сприяють зростанню неформальної
економіки (особливо в період системної кризи виробництва) можна
віднести:

1)недостатність інвестицій, що спрямовуються на створення нових робочих
місць;

2) зростання рівня безробіття, що пов’язано із швидкою та
інтенсивною втратою (і у багатьох випадках досить передчасною)
ліквідацією старих робочих місць;

3) високий рівень вимушеної неповної зайнятості працюючих;

4)низькі у порівнянні до потреб цивілізованого відтворення особистості
трудові доходи широких верств населення;

5) відносна невигідність праці у формальному секторі економіки у
порівнянні із доходами, які можуть приносити нерегламентовані види
трудової діяльності;

6) відсутність належних умов для плідного господарювання малих
підприємств (високі податки, складнощі процедури реєстрації,
корупція, рекет, нечесна конкуренція, кабальні кредити тощо).

До найбільш поширених видів діяльності, що мають місце у
неформальній економіці України можна віднести наступні:

1) дрібна торгівля товарами, що отримані внаслідок індивідуального
професійного “економічного туризму” або від оптовиків-посередників;

2) валютні обмінні операції, що здійснює дрібний “ринковий
планктон”; 3)наймана праця без укладання трудових угод;

4) ремісництво та надання послуг у всіх їх нереєстрованих різновидах;

5) робота на дачних та присадибних ділянках із наступною ринковою
реалізацією отриманої продукції;

6) нелегальна трудова міграція за кордон у країни далекого та
близького

зарубіжжя;

7) “шабашництво” у всіх його проявах і різновидах тощо.

Слід також зазначити, що в сучасних умовах з’явилася широка
палітра нових напрямів масштабної “тінізації” економічної діяльності.
Проте при цьому багато старих форм, що раніше відносились до
“тіньової” сфери і були її вагомою складовою, на цей час або взагалі
втратили свою актуальність і зовнішню атрибутику (скажімо,
спекуляція, “цеховики”), або різко знизили свою частку в загальному
тіньовому обороті разом із зменшенням питомої ваги державного сектору
економіки (тобто це дрібні розкрадання в державному секторі, масові
порушення в роздрібній державній торгівлі та громадському харчуванні
тощо).

Оцінка механізму поширення впливу „чорних” економічних структур на
формування фінансових ресурсів України.

Збільшенню масштабів та подальша внутрішня реструктуризація
“тіньового” сектора економіки сприяє заміна одних спонукальних
мотивів на інші. Це відбуваються на тлі посилення
соціально-економічної кризи та політичної, ідеологічної і
адміністративної дезорієнтації широких верств населення. Тому природно,
що у досить значної частини населення за умови, коли міра праці
практично має незначний вплив на міру особистого споживання, виникає
та постійно генерується прагнення не тільки до “тіньових”
заробітків, але і взагалі до пошуку будь-яких (навіть і
нелегітимних) додаткових джерел особистих доходів. Останнє у кінцевому
наслідку стає живлячим середовищем та вагомим чинником, що сприяли і
сприяють поглибленню розвитку процесів “тінізації” економіки і,
особливо, розширеному відтворенню її “кримінально-чорних”
складових. Зазначене наочно спостерігається протягом останніх п’яти
років.

Як вже відзначалося, у період економічної трансформації, який
співпадав

з періодом розбудови державної незалежності України, організована
економічна злочинність була і на цей час залишається одною з небагатьох
по-справжньому ефективно функціонуючих суспільних структур, що
здатна швидко пристосовуватись до будь-яких соціальних, економічних
і політичних змін.

Дослідження показують, що функціонування
“чорної” (мафіозно-кримінальної) економіки у власному автономному
режимі не є закономірним явищем. Найбільш типовим явищем є те,
що, проникаючи в бюрократичні структури, диверсифікуючи у сферу
“світлої” економічної діяльності, вона активно формує
кримінально-корумповану економіку. Так, не є великим секретом, що
кримінальна економіка хабарами стимулює та зацікавлює, а за допомогою
використання засобів силового тиску, змушує працювати на себе
адміністративно-командну систему управління.

Навіть без особливих зусиль можна намалювати існуючу в країні
систему двох величезних ринкових виробництв з практично адекватними
і паралельно діючими управлінськими і виконавчими структурами, що
системно охоплюють всі сфери життєдіяльності суспільства: економіку,
фінанси, соціальну та духовну сферу, безпеку, політику, зовнішні
зв’язки тощо.

Одне з них — це держава, її так звана “світла” економіка. Тут
домінує

глибока системна економічна криза та загальна
організаційна розбалансованість, бере гору політичне протистояння та
небезпечно падає рівень життя законослухняних громадян, втрачається
соціальний оптимізм та зростає соціальна напруга, знижується
необхідно-достатній рівень економічної та політичної безпеки.

Другим є паразитичне, деструктивно-руйнівне для суспільства
“чорне”

виробництво, розподіл і споживання. Це організована економічна
злочинність, що є ретельно структурованою, гнучкою і мобільною
системою, яка отримує надвисокі доходи. На цей час ця система відмінно
захищає своїх “робітників” і “службовців”, максимально забезпечує
задоволення їх “постійно зростаючих матеріальних і духовних
потреб”. Які ж основні ознаки і прояви притаманні сучасній
мафії та її економічному базису — “кримінально-чорній” економіці?

До найбільш характерних ознак зазначеного явища можна
віднести

наступні:

1) якісно новий стан професіоналізації економічної злочинності, яка
побудована на надзвичайно високому рівні
кримінально-монопольної централізації та концентрації “тіньового”
капіталу, подальше зростання інтеграції та кооперації
мафіозно-кланових відносин;

2) наявність чітко організованого і функціонально розгалуженого апарату
управління криміналітетом, що має системний розподіл функцій і
відпрацьовані механізми “посадової” субординації на всіх рівнях її
внутрішньої ієрархії;

3) існування, вдосконалення та розвиток системи кланового
структурування, постійне відтворення специфічної “чорної” бюрократії,
так званої мафіозної “еліти”, що, в основному, координує і регулює
злочинні відношення у всіх сферах “тіньової”” економіки;

4) активне формування і постійне підвищення рівня ефективності
функціонування як централізованих, так і децентралізованих
“резервних” і “спеціалізованих” кримінальних фондів (які насамперед
акумулюють ресурси, що мають спрямовуватись на підкуп бюрократії та на
матеріальну підтримку членів кримінальної спільноти, а також на
створення власних специфічних “профспілок” і своєрідних “кас
взаємодопомоги (так званих “общаків”);

5) активна реалізація цілеспрямованого курсу на корумпування, на
активне кримінальне замарування та моральне розбещення апарату
органів державного (у т. ч. господарського) управління, працівників
правоохоронних органів та інших силових структур, накопичення
заздалегідь зібраного персоніфікованого компромату та його подальше
використання для шантажу конкретних “строптивих” службовців та
посадових осіб;

6) інтенсивна розробка і практичне впровадження в “народні маси”
ідеології організованої злочинності, що проявляється, насамперед,
у романтизації “тіньового” способу життя серед населення країни
(передусім серед молоді), матеріальній підтримці органів масової
інформації, які своєю діяльністю сприяють психологічній обробці
населення у відповідному напрямі тощо;

7) постійне вдосконалення та реалізація на практиці високоефективних та
гнучких механізмів швидкої адаптації до зміни соціально-економічних
умов, використання різноманітних форм і методів проникнення в державні
або інші конкуруючі структури з метою їх внутрішньої дезорганізації
і морального розкладення, а при необхідності також і їх суспільної
дискредитації;

8) гостро виражений потяг до встановлення і постійного тотального
поширення власної монополії, прагнення створити та по можливості
мати надійні механізми впливу на формування кадрової політики (кадрового
резерву) в апаратах державного та господарського управління.

Слід зазначити, що диверсифікація особливо необхідна економічній
мафії, оскільки вона за умов практичного застосування названого
механізму отримує можливість, по-перше, мати необхідний для неї вплив,
або чинити певний тиск у процесі прийняття економічних та соціальних
рішень на тих чи інших рівнях влади (загальнонаціональному,
регіональному, місцевому), а також впливати на транснаціональні
економічні зв’язки, і по-друге, зрощуватися з кримінально-злочинним
світом, формувати на його основі “групи бойовиків зовнішньої і
внутрішньої охорони та підтримання кримінального порядку” (тобто
“порядку”, побудованому на нормах власної злочинно-групової моралі, які
спрямовані на підтримання особливого “кодексу честі” та інших внутрішніх
правил і умов дії кримінальних груп із відповідними
жорстокими і незворотніми санкціями за їх порушення).

“Чорна” економіка є економічним базисом мафії і,
насамперед, прагне

паразитувати на легітимних формах власності та підприємницькій
діяльності. Проте, вона також має і свою власну специфічну базу
діяльності що спирається на кримінальний промисел та на доходи, що
отримує організована злочинність на ринку задоволення деструктивних
потреб громадян, до яких відносять:

виготовлення, крадіжка та протизаконна торгівля вогнепальною,
хімічною і холодною зброєю та отрутою;

крадіжки і перепродаж майна громадян;

“ринок кілерських послуг”;

проституція (в тому числі підліткова і дитяча), гомосексуалізм,
секстуризм, поставки “живого” товару для сексуальної експлуатації за
кордон;

виготовлення та торгівля порнографічною продукцією

посередницькі послуги у шахрайських операціях, професійному шантажі

клієнтів (фізичних та юридичних осіб);

контрабанда (у всіх її різновидах і проявах);

участь у фінансових шахрайських операціях та операціях по відмиванню
“брудних” грошей;

фальшування грошей та цінних паперів, підробка документів та
печаток;

злочинне антисуспільне використання землі та інших природних
ресурсів (завезення токсичних відходів, сміття, торгівля із
вивезенням за кордон родючого шару ґрунту тощо).

виготовлення або транспортування (транзит) наркотиків.

організація платних садомазохистських видовищ, або “послуг”, що
пов’язані із особистою участю “клієнтів” у процесах катування людей
тощо;

послуги, пов’язані з організацією особливих тоталізаторів за участю
“клієнтів” із “гравцями-смертниками” ;

наркоторгівля , організація наркопритонів.

Особливо необхідно зупинитися на досить поширених на цей час
проявах фінансового шахрайства, що особливо вразили вітчизняну
економіку.

Найпоширенішими серед можливих чисельних шляхів нелегального
експорту капіталів і проявів фінансового шахрайства можна назвати
наступні:

1) неповернення коштів закордонними партнерами і перерахування їх на
спеціальні зарубіжні рахунки;

2) проведення збиткових для України бартерних операцій, що частково
може бути пояснено, як реакція українських бізнесменів на
недосконале українське законодавство;

3) угоди з “неплатоспроможними” іноземними партнерами (шахраями,
банкрутами тощо) щодо розподілу грошової виручки;

4) збирання псевдопідприємцями коштів населення, конвертація і переказ
їх за кордон, до іноземних банків, з наступним припиненням подальшої
діяльності псевдофірм;

5) відверта шахрайська діяльність ряду трастових, страхових та
інвестиційних компаній, а також інших фіктивних фірм і банків;

6) відправлення продукції (в першу чергу — високоліквідної) за
фальшивими документами і за заниженими цінами, з одержанням шахраями
різниці готівкою;

7) нецільове використання державних капітальних вкладень,
бюджетних та іноземних кредитів, банківських активів тощо.

Фінансово-кредитна система, за оцінками спеціалістів[1;10], стала в
Україні

найбільш криміногенною. Саме у ній використовується значний арсенал
засобів і методів одержання тіньових (незаконних) доходів.
Головними з них є наступні:

1) використання фальшивих платіжних документів;

2) підробка банківських гарантій;

3) нецільове використання банківських кредитів;

4) розкрадання коштів;

5) хабарництво, що пов’язане з наданням кредитів; зменшенням
процентних ставок, прискоренням проходження фінансових документів,
консультаціями щодо ухилення від оподаткування, допомогою в
приховуванні виявлених фактів несплати податків; приховування доходів
від оподаткування, тощо;

6) підробка грошей;

7) валютні спекуляції на біржі;

8) незаконне одержання пільгових кредитів;

9) фіктивні трастові операції (і зокрема — створення фінансових
пірамід);

10) різні види зловживань і шахрайства з бюджетними коштами і грошима
населення тощо.

“Чорна” економіка будується на максимальній локалізації
окремих ринків внаслідок поділу сфер економічного впливу, а також сприяє
проникненню кримінальних елементів навіть до тих частин
суспільства, які не мають ніякого відношення до нелегального бізнесу.

Особливо несприятливо впливає “чорна” економіка на структурну
перебудову економіки, загальний інвестиційний процес. Вона, зокрема,
обмежує обсяги накопичення капіталу, що міг би бути використаний для
інвестування вітчизняного виробництва, а також негативно впливає на
процес залучення іноземного капіталу у вітчизняну
економіку, оскільки існуюче кримінально-економічне середовище, що
складається в Україні, просто жахає іноземних інвесторів.

Економічна практика засвідчує, що розвиток і поглиблення
ринкових

відносин неминуче підштовхують кримінальних “тіньовиків” на пошук не
тільки нових сфер застосування своїх сил, але і до нових
організаційних форм діяльності, головною з яких є “тіньова”
монополізація ринку. Вона зумовлює особливо жорсткі механізми змови
задля реалізації особистого диктату, посиленої ринкової дискримінації
партнерів, конкурентів і споживачів ринку. Тут злочинність не
зупиняється ні перед чим і застосовує всі методи і важелі, що
знаходяться в її арсеналі, від адміністративного натиску до
погроз, цілеспрямованого рекету та кілерських розправ.

Отже, державна політика щодо “чорної” економіки може бути лише
одна

максимальне обмеження аж до повної ліквідація найбільш суспільно
небезпечних кримінально економічних її секторів.

Експертно-аналітичні оцінки масштабів сучасної тіньової економіки

Як оцінити справжні масштаби “тіньової” економічної діяльності та
відповідним чином відкоригувати офіційні статистичні дані щодо
реальної величини валового національного продукту, національного
доходу та інших макроекономічних показників?

Є думка, що визначити масштаби тіньової економіки взагалі
неможливо[14;56], Незважаючи на могутню економіку і величезний
інтелектуальний потенціал, провідні країни світу визначають обсяг своєї
тіньової економіки з похибкою у кілька десятків процентів- Наприклад,
США дають її діапазон від 5 до 21% (а за деякими джерелами, навіть від 3
до 33%), Швеція — від 2,5 до 12%. Канада — від 3,5 до 19%, Італія – від
9 до 19% , Індія – від 8,5 до 47,5% У СРСР на початку 80-х років частка
кримінальної складової Вк= 0,09, для кінця 80-х наводяться оцінки від 10
до 22%.

Прямі макроекономічні методи, які використовуються для
визначення обсягів “тіньової”” економіки, базуються або на
обчисленні різниці між показниками органів статистики та даними
податкової інспекції або на різниці між визначеними сукупними витратами
сімей та їх реально продекларованими доходами

Непрямі методи аналізу обсягів “тіньового” сектору” базуються
на імовірних припущеннях щодо можливості їх визначення на основі
використання взаємопов’язаних значень певних макроекономічних
індикаторів, які можна вважати більш достовірними. Взаємозв’язки
між цими індикаторами відображаються у вигляді або простих
математичних співвідношень (чотири арифметичні дії над певними
макроекономічними величинами), або досить складних рівнянь
множинно-регресійного аналізу (зокрема це притаманне для так званого
“монетарного” підходу). Досвід їх застосування показує, що оцінки
за різними непрямими методами можуть досить суттєво відрізнятись.

Вирішуючи це питання слід, насамперед, максимально спиратися на

досягнення світової науки та практики, що на цей час в
основному використовують чотири найбільш поширені різновиди
методичних підходів стосовно оцінок масштабів “тіньової” економіки’.

1. Опитування, (тобто методика, що базується на “соціальному” підході,
сутність і певні вади у застосуванні якої вже були з’ясовані).

2. Використання системи національних рахунків (утворення, використання
та розподілу ВВП), де параметри “тінізації” визначаються як:

а) різниця між доходами і витратами на товари і послуги, що мають місце
в реальному житті;

б) аналітична оцінка нової створеної вартості в компонентах ВВП на
боці виникнення або використання ВВП (із залученням галузевої
статистики, статистичних даних роздрібної торгівлі, податків ринку
праці і зовнішньої торгівлі, а недостатність цієї інформації має
компенсуватися за рахунок використання іншої, додаткової інформації,
такої, наприклад, як статистики “човникового” експорту і імпорту,
статистики подорожей, а також різних інших джерел статистичних
спостережень).

3.Надання визначеного базового обсягу “тіньової”” економіки певному
вихідному періоду і порівняння офіційно виміряного темпу зростання
(падіння) ВВП у наступні періоди із темпами зростання деякої змінної,
відносно якої припускається, що вона певним чином пов’язана із зміною
фактичного ВВП.

4. Оцінка функції попиту на гроші (монетарний підхід).

Слід зазначити, що у вітчизняних умовах оцінити масштаби
“тіньової” та особливо “чорної”” (кримінальної) складової економіки
із застосуванням методик, які базуються на використанні системи
національних рахунків, надзвичайно складно і це питання потребує більш
детального висвітлення.

За умови застосування методики, що розглядається при
визначенні справжніх обсягів ВВП, національні рахунки повинні
відобразити як джерела і напрями використання товарів та послуг
“тіньового” походження, так і сукупний вартісний еквівалент
доходів, які фактично отримують суб’єкти, пов’язані “тіньовими”
коопераційними відносинами виробництва та реалізації товарів та послуг.

У тих умовах, що склалися на цей час в економіці, навіть за
бажанням виконавча влада практично не в змозі контролювати і вивчати
реальні обсяги “неврахованих тіньових” потоків. Навпаки, можна впевнено
стверджувати, що на цей час Уряд та інші владні структури практично не
мають достатньої уяви про справжні кількісні (тим більше про якісні)
характеристики “тіньових” і особливо кримінальних перерозподільчих
процесів, які мають місце в економіці на всіх фазах процесу
суспільного відтворення (у виробництві товарів та послуг, їх
розподілі (перерозподілі), обміні та споживанні (як особистому, так і
виробничому)).

За даними Національного банку, починаючи з 1995 року до
платіжного балансу України почали включатись обсяги “човникового”
імпорту, причому оцінка його величини становила 8,8 % від обсягів
загального імпорту, що дорівнює приблизно 10% кінцевих споживчих
витрат домашніх господарств. Оскільки у національних рахунках
забезпечено досить жорсткий зв’язок з платіжним балансом, то немає
підстав сумніватися, що “човниковий” імпорт певним чином не
включається до загальних обсягів споживання населення.

Принципове значення має також і вивчення обсягів доданої
вартості, що створюється у неформальній торгівлі, з метою врахування
цієї складової “тіньової”” економіки у розрахунках ВВП.

Навіть на внутрішньому ринку питома вага торгівлі у структурі
ВВП реально не може бути нижчою за 10%. Для цього загальна величина
ВВП, його галузева і секторна структура мають бути перекомпоновані з
урахуванням доданої вартості сектора домашніх господарств. За
експертною оцінкою загальна сума розрахункового номінального ВВП по
“тіньовій” ринковій торгівлі може досягти приблизно 4,5 – 5,5 %.

У той же час фактично невизначеними у структурі реального
ВВП залишаються ті обсяги “тіньової” економічної діяльності, що
пов’язані з наданням побутових послуг (ремонт і облаштування квартир,
дач та приватних будинків, авторемонт, ремонт побутової аудіо, та
відеотехніки, послуги сантехніків, охоронників, дантистів, покоївок,
кухарок, прибиральниць та ін.).

Також фактично поза обліком системи національних рахунків на цей
час залишається переважна більшість операцій та, відповідно, і обсягів
доходів, що отримуються фізичними особами внаслідок операцій із
власністю (продажу і перепродажу нерухомості, доходів від орендних
відносин тощо).

І нарешті останнє, і головне. Слід відверто сказати, що
абсолютно невизначеними у системі національних рахунків є
обсяги “чорної”” (кримінальної) економіки, а саме кримінального
промислу і сфери задоволення деструктивних та особистих патологічних
потреб людини. До цього слід також додати повну відсутність будь-якої
інформації щодо статистики оцінки обсягів кримінального перерозподілу
“тіньових” доходів (тобто тих обсягів “податкових” надходжень, що
отримує як організований, так і деструктурований криміналітет тощо).
ї Абсолютно невизначеними є і справжні масштаби перерозподілу доходів
у такому секторі “чорної” економічної діяльності, як корупція і
хабарництво’.

Зазначене також стосується статистики визначення обсягів доходів,
які отримують “тіньовики” від масштабно організованої контрабанди
(металами, спиртними напоями, цигарками, валютою, завозу в Україну
токсичних відходів тощо), що є одною з найприбутковіших сфер “чорної”
економічної діяльності.

Цілком природним можна вважати і відсутність будь-яких
статистичних даних щодо можливих обсягів доходів, які отримуються на
таких сегментах “чорного” ринку, як ринок “кілерських послуг”, “ринок
торгівлі живим товаром (де особливо латентними є масштаби доходів від
дитячої проституції і секстуризму)”, “ринок наркотиків”, масштаби
доходів рекету, а також доходів, пов’язаних із викраденням людей під
вимогу отримання викупу тощо.

За оцінками фахівців, у корумпованих взаємовідносинах на
цей час перебувають близько 40 % підприємців і майже 90 %
комерційних структур, а понад 60 % доходу середнього службовця, що
займає важливу посаду, складають хабарі[7;5]

Деяке уявлення про справжній обсяг та реальний рівень
прихованих і неврахованих особистих доходів певної групи населення може
дати хоча б той факт, що тільки у 1994 році громадянами України
було ввезено 164тис. автомобілів іноземних марок, загальна вартість
яких оцінюється у 1,5 – 2,0 млрд. доларів США. Із тих, хто ввозив ці
автомашини, майже 90 відсотків мали пільги, які звільняли їх від
сплати податків, ввізного мита, ПДВ тощо. У подальшому цей ринковий
сектор задоволення зазначеного виду споживчого попиту населення
суттєвого скорочення не зазнав[3;30].

Про обсяги “тіньової” економіки, розміри доходів та валютних скарбів,
нагромаджених у цій сфері, свідчать такі дані. За експертними
оцінками фахівців, за кордон неофіційно експортовано з України до 20
млрд. доларів.

Одним з важливих показників, що характеризують масштаби “тінізації”, є
кількість людей, які зайняті такими видами діяльності, що можуть
бути віднесені до неформальної економіки (тобто тут мова йде про
застосування підходу, що, за світовою класифікацією, заснований
на так званому “трудовому” підході) [9;36].

За даними вибіркових обстежень та наукових досліджень,
що були проведені із проблем зайнятості (Науково-дослідним
центром з проблем зайнятості та ринку праці Національної Академії
наук та Мінпраці України, Центром “Соціальний моніторинг” та Світовим
Банком), чисельність офіційно незайнятого працездатного населення,
що отримує основні доходи від неформальної діяльності, становила
ще у 1994 році 3170 тис. осіб, або 12,6 % від загальної чисельності
зайнятих. Ще близько 5600 тис. працюючих було залучено до неформальної
економічної діяльності[6;2].

Значною мірою ця цифра складається за рахунок осіб, що перебувають у
стані прихованого безробіття на підприємствах (у неоплачуваних
відпустках або в режимі праці неповного робочого дня або неповного
робочого тижня).

За експертними оцінками неформальна діяльність дозволяє отримувати
зазначеній частині населення, що становить мілкий ринковий
“планктон”, до чверті доходів, що утворюються у “тіньовій” економіці.
Офіційна статистика та податкова система фактично не мають ніякої
інформації про доходи щонайменше 20 % населення країни, які за
експертними оцінками отримують близько 40 % сукупних доходів фізичних
осіб.

Найбільш спрощено реальний розподіл сукупних грошових доходів
серед соціальних верств населення, який має місце на цей час,
може бути представлений наступним чином: 40 % населення країни отримує
приблизно 10 % сукупних грошових доходів (з яких близько 10 % —
“тіньові”); ЗО % населення — близько 20 % сукупних грошових доходів
(з яких приблизно 20 % є “тіньовими”); 20 % населення — до ЗО %
доходів (близько третини яких знаходяться у “тіні”); 10 % населення —
близько 40 % від обсягів загальних доходів, що отримує населення
країни (з яких близько 75 % „тіньові”).

Останній рівень ранжування характеризує надвисокі доходи, походження
яких здебільше є “кримінально-чорним” і які за будь-яких умов будуть
прагнути уникнути зустрічі із податковою системою держави.

Все наведене свідчить про значні формаційні прогалини, які
виникають при спробі зробити оцінку “тіньової” економіки шляхом
застосування методики, що базується на використанні системи національних
рахунків.

З метою оцінки реальної ситуації в економіці України групою
дослідників було здійснено розрахунки. У працях Присняков В.Ф. Введение
в нестационарную макроекономіку: Учеб. Пособие. — Днепропетровск. — ДГУ.
1996, Дорибуш Р., Фиіііер С. Маркроекономика. — Изд. МГУ. — ИНФРА-М. —
1997., Присняков В.Ф. О количествснных результатах некоторых
математических моделей экономике: кривая Лаффера. устойчивость товарного
рынка // Доповіді НАН України. — № 10. —1996. С. 64-73, отримано
критерій абсолютної стійкості ринкової системи П, який являє собою
відношення ВВП У до споживання С. Теоретичне значення цього критерію
дорівнює П’ = 2.

Будемо виходити з гіпотези, що специфікою ринку як складної системи є
його функціонування на межі стійкості, при якому будь-які відхилення
параметрів ринку від рівноваги регулюються людиною. Тому різниця
емпіричного значення критерію П від теоретичного П’, яка дорівнює 2,
може якраз і пояснюватися неврахуванням тіньової складової. У цьому
випадку для теоретичного значення П’ ми можемо записати таке відношення:

П’ – (V + Вк)/С = 2, де У + Вк = У’.

Враховуючи, що реальне значення критерію П = У/С (при допустимому
нехтуванні різницею між теоретичним і дійсним споживанням), проведемо
нескладні перетворення і отримаємо формулу

Вк=1 – П/П’= 1 – П/2 або в остаточному вигляді Вк= 1 -У/(2С) (1)

Для перевірки цієї простої формули ми використали відомі з літератури
найнадійніші з нашої точки зору емпіричні дані щодо ВВП, споживання і
частки тіньової економіки (стосовно України ми використали відомі з
преси експертні оцінки різних авторитетних посадових осіб; ми не брали
до уваги заяви д. е. н. Вітренко Н.М., яка у вересні 1999 року назвала
цифру тіньової економіки в Україні 74%). Як видно з табл. 2(Див: додатки
таблиця № 2), запропонована проста формула досить добре підтверджується
відомими емпіричними даними і може використовуватися для аналізу
економічної діяльності (а також для розрахунків оптимальної величини
податку).

Таблиця № 2.

Порівняння емпіричних Вк і розрахункових значень тіньової економіки

за (1)

1 США 0,03—0.3 1,59 0,2

2 СРСР 0,1-0,22 1,62 0,19

3 Індія 0,09-0,48 1,3 0,35

4 Україна 0,4-0,6 1,2 0.4

5 Австралія 0,19 1,55 0,23

6 Японія 0,04 1.79 0.1

7 Перу 0,4 1.44 0,28

8 Європа (високий дохід) 0,095 1,53 0,23

Таким чином, запропонована теоретична формула задовільно описує відомі
дані щодо обсягу тіньової економіки І може бути рекомендована для
визначення цього важливого економічного показника[13;5].

Особливої уваги потребує з’ясування питання щодо
можливості застосування монетарного підходу для достатньо
репрезентативного визначення обсягів “тіньової” економіки.

За методиками, що базуються на монетарному підході, оцінка
дається, виходячи з обсягів грошових коштів, що знаходяться в
обігу у сфері “тіньової” і “чорної” економіки. Цей підхід побудований
на основі положення, що практично всі розрахунки у “тіньовій” сфері, як
правило (за виключенням бартеру), провадяться за готівку. Тому у
центрі уваги аналітиків передусім знаходиться співвідношення готівки,
що обертається поза сферою банківської інкасації і тієї сукупної
грошової маси, що знаходиться в грошовому обігу.

У 1996 році в середньому близько 5,0 млрд. грн. знаходилися поза
межами банківської системи, і, як було зазначено вище, із цієї маси не
менше 2,5 млрд. грн. обслуговувало потреби “тіньової” економіки.
Реально також, що еквівалентна їй валютна маса із купівельною
спроможністю у 2,5 млрд. грн. також виконувала функцію обігових
коштів “тіньовиків”. Тому можна стверджувати, що потреби
“тіньової” економіки у 1997 році забезпечувала сукупна грошова маса,
яка дорівнювала приблизно 5,0 млрд. грн. Якщо вважати, що швидкість
обороту готівкової одиниці в “тіньовому” обігу становить 10 разів на
рік (тобто до розрахунку береться мінімальний рівень, який практично
може перевищувати зазначену величину щонайменше вдвічі), то
обсяги валового “тіньового” обороту становитимуть 50 млрд.
гривень.

Як бачимо, навіть стислий опис практичного застосування
існуючих підходів визначення відносної та вартісної оцінки обсягів
“тіньової”” економіки свідчить про суттєві обмеження можливості
отримання достовірних даних у зв’язку із значною кількістю проявів
порушень і відсутністю точних базових параметрів, які мають
використовуватися у розрахунках. Проте, можна впевнено стверджувати, що
параметри “тіньового” сектору економіки України не є меншими за 40 %
від офіційно визначених обсягів “світлої” економіки і не перевищують
межу питомої ваги у 50 %.

Підсумовуючи “діагноз”, який на підставі експертних оцінок
поставлений

економіці України, можна вважати, що вона уражена вірусом
“тіньового” підприємництва (в його найбільш небезпечних формах) і
тому є серйозно хворою. Але за аналогією з медициною, справжнім
здоровим повинен вважатися не той, хто взагалі не хворіє, а той, хто
хворіє мало, хворіє у легкій формі і здатний до швидкого одужання.
Стосовно останнього виникає цілком слушне питання щодо реальних
наслідків досягнення тієї критичної маси у перевантаженні народного
господарства країни “тіньовими” економічними відносинами. Тобто чи
засвідчує досягнення цієї межі небезпеку виникнення неконтрольованої
ланцюгової реакції поділу злоякісних клітин, коли метастази
“чорної”” економіки необмежене розростаються, витісняючи й замінюючи
здорову тканину суспільно економічного організму, що призведе до
летальних наслідків.

Аналіз засвідчує, що Україна вже перейшла цей небезпечний бар’єр.
Однак чи можна вважати, що процес “тінізації” набрав незворотного
характеру, що відбувається “латиноамериканізація” країни, а Україна
перетворюється на “бананову республіку” північних широт.

Розділ ІІІ. Напрямки вдосконалення законодавчої стратегії та механізми
впливу держави на обмеження процесів тіньової економіки

Проблематичний характер правових чинників сприяння розвитку процесів
тінізації економіки України.

Оцінка розвитку процесів масштабної “тінізації” і криміналізації
економіки України засвідчує про суттєву недосконалість та
структурну незавершеність вітчизняної правової системи.

Світова практика засвідчує, що цивілізована ринкова економіка, яка має
надійні імунні властивості, що пригнічують “вірус тінізації”,
передусім потребує наявності ретельно відпрацьованої,
досконалої, комплексно збалансованої та достатньо стабільної
правової бази, яка спроможна забезпечити чітку взаємодію,
взаємозв’язок і взаємовідповідальність усіх суб’єктів ринкових відносин
та ринкових структур, що функціонують на основі як приватної, змішаної,
так і публічної форм власності.

Розвиток правової системи у напрямі попередження зловживань і
обмеження злочинності в сфері економічних відносин мав ще із самого
початку базуватись на системному і максимально повному використанні
кращих досягнень світового досвіду, що за багато десятиріч
накопичений країнами, які мають розвинену ринкову економіку[10;99].

Немає необхідності доводити, що одним з основних
завдань, яке має здійснювати державна влада, є стимулювання надійного
збереження та всебічне примноження економічного потенціалу і
національного багатства України. Це можливо реалізувати лише на
засадах створення рівних економічних умов та адекватної державної
підтримки потенційних можливостей розвитку і функціонування всіх
форм власності та суб’єктів підприємництва, діяльність яких не
суперечить загальнонаціональним інтересам.

Держава, що спирається на цивілізовані засади ринкового
розвитку, повинна створити надійні економіко-правові умови, за яких
примноження та якісний розвиток будь-якої форми власності має відбутися
виключно на власній (майновій та фінансовій) основі за рахунок,
насамперед, вдосконалення механізмів підвищення ефективності
господарювання та забезпечення еквівалентності у відносинах обміну між
суб’єктами ринку. Для цього держава повинна впровадити надійні
економічні та правові механізми, застосування яких виключало
будь-які можливості паразитування одних форм власності за рахунок
утиснення, протиправного використання або загарбання інших. Останнє
у рівній мірі стосується як державної форми власності, яка не повинна
мати джерелом свого живлення та розвитку приватний сектор
економіки, так і, відповідно, виключатиме можливість паразитування
приватних форм власності за рахунок використання державної.

Сьогодні все помітнішими стають масштаби тих негативних
наслідків, до яких призвело поспішне і непродумане прийняття
законодавчих актів, що регламентують сферу взаємовідносин державної і
недержавної форм власності та регулюють господарсько-комерційні
відносини суб’єктів різних форм власності на ринку товарів та послуг.

На практиці, у законодавчих актах, що регулюють стосунки
приватних суб’єктів, спостерігається реальна відсутність чіткої
регламентації дій і відносин, що заборонені державою. Також не
визначаються чіткі і диференційовані карні санкції за конкретні
порушення забороненого та неконкретизовані процедурні механізми
їх застосування до суб’єктів підприємницької діяльності, що своїми
діями порушують заборонене.

Катастрофічне збільшення випадків фінансових махінацій та
економічної злочинності у сфері функціонування державної (особливо
казенної) власності — головне породження безсистемно-правового підходу
до регулювання взаємодії і взаємовідносин приватного і державного
секторів економіки, державної та всіх інших форм власності.

Для того, щоб спираючись на використання юридичних засобів,
відвернути економічні злочини, обмежити “чорну” диверсифікацію,
треба проблему попередження економічної злочинності
розглядати не просто у кримінально-правовому плані, тобто з
позиції покарання або посилення карних санкцій за скоєні злочини, а
передусім в господарсько-правовому плані. Тобто бачити її з позицій
удосконалення механізму правового регулювання господарської
діяльності та взаємовідносин суб’єктів різних форм власності, що має
не допустити існування та створення потенційних джерел живлення
економічної злочинності.

У чому, на нашу думку, тут полягають головні особливості
створення та практичного застосування зазначених правових перетворень?

Адміністративно-господарський кодекс має розроблятися виключно
на нормах публічного права. Його законодавча база покликана
забезпечувати регулювання економічних та
організаційно-управлінських відносин між суб’єктами, що є
розпорядниками і користувачами казенної форми державної власності.
Тобто його дія має поширюватися виключно на владні структури, що
забезпечують управління та контроль за використанням державної
власності та бюджетних ресурсів, а також на підпорядковані їм
казенні підприємства (установи та організації), тобто на суб’єктів,
які забезпечують економічне та організаційне функціонування цієї форми
власності.

Цим кодексом мають бути чітко визначені права і
обов’язки, функціонально-організаційна компетенція відповідних
органів державного (галузево-регіонального) управління та
регламентовані їх взаємовідносини і адміністративна субординація та
відповідальність за кінцеві наслідки діяльності. До нього повинні
ввійти законодавчі акти, що регулюють діяльність Кабінету
Міністрів України, Адміністрації Президента України, міністерств,
державних комітетів, адміністрацій, агентств, а також регламенті
норми щодо правовідносин у сфері управління державним сектором
економіки, насамперед казенними підприємствами, установами та
організаціями.

Виконання названих правових заходів дозволить не тільки
надійно захистити казенну форму власності від зазіхань криміналу, а
й затвердити справжню рівність усіх форм власності, тобто
сприятиме подальшому відновленню процесу цивілізованого ринкового
реформування в нашій країні.

Запорукою успіху в боротьбі з “чорною” економікою в Україні
повинні стати виваженість, послідовність, рішучість і невідкладність дій
відповідних державних структур і населення щодо цього негативного
явища в нашому суспільстві.

Наявність значних правових прогалин призводить до того, що навіть
такі кваліфіковані міжнародною практикою злочини, як “відмивання
брудних” грошей, штучні банкрутства та різноманітні фінансові
афери, внаслідок яких порушуються права громадян і ринкових
партнерів, здебільше до цього часу кримінальним злочином в Україні ще
не вважаються. Останнє є вкрай соціальне небезпечним чинником, що
генерує зростання “чорних” видів економічної діяльності.

Підприємницька діяльність об’єктивно потребує постійного
нарощування величини авансового капіталу, оскільки її головним
рушійним мотивом і головним стимулом є прибуток, що збільшується
головним чином за рахунок розширення обсягів та підвищення
ефективності економічної діяльності.

Протиправний “бізнес” не є винятком і також постійно прагне
до нарощування свого капіталу. Світова практика засвідчує, що
доходи, які отримуються у цій сфері “діяльності”, беруть свій
початок переважно у вигляді грошової готівки. Тому, маючи значні
суми грошової готівки (як в

національній, так і іноземній валютах), правопорушники, що діють в
країнах із ринковою економікою, практично обмежені в можливості
легально проводити значні готівкові операції, здійснювати вкладення
та інше, не викликаючи підозри у відповідних державних органів та
громадськості. В цих умовах вони намагаються створити “законні
джерела” для легалізації капіталів, що були отримані незаконним шляхом.

Для здійснення цієї мети “чорним” бізнесом відпрацьовані
спеціальні

механізми. Для цього “брудні” гроші або розміщуються на рахунках в
банках, а далі інвестуються в легальні підприємства, або вивозяться
контрабандою чи переміщуються за межі країни іншими шляхами. Там
вони об’єднуються із доходами від законного бізнесу, переводяться із
одного рахунку на інший за допомогою серії складних банківських
операцій, розрахованих на те, щоб замаскувати сліди незаконних доходів,
та ін.

Зазначені дії за кордоном отримали назву “відмивання” грошей. Їх
можна визначити як процес, під час якого “брудні” гроші (головним чином
готівка), які отримані внаслідок протиправних, суспільне
небезпечних дій, пропускаються через банківську та фінансову
систему таким чином, що вони перетворюються в “чисті” гроші, тобто їм
надається вигляд цілком легітимних доходів, і правоохоронні органи
втрачають можливість встановити особу, що є ініціатором кримінальної
угоди, або визначити першоджерело злочинного походження цих коштів.

Загальна нерозвиненість і недосконалість правової
інфраструктури, що регулює кредитно-банківську систему України сприяє
поширенню “тінізації” та криміналізації вітчизняної економіки.

У програмній доповіді Президента України “Шляхом
радикальних економічних реформ”, якою визначались основні засади
економічної та

соціальної політики стосовно стану системи правового
забезпечення функціонування банківської системи України, було
зазначено: “Для врегулювання основних засад банківської діяльності
необхідно за підрахунками фахівців понад 20 законодавчих актів. Ми ж
маємо лише один Закон “Про банки і банківську діяльність”, значна
частина положень якого не має прямої дії.

Як наслідок, процес реформування банківської системи набув
стихійного характеру. Вкрай обмеженими виявилися можливості впливу на
цей процес і Національного банку. Катастрофічне нарощування
масштабів поза банківського грошового обігу, численні порушення, що
мають місце в банківській сфері, свідчать про те, що НБУ і держава ще
не опанувала необхідними важелями регулювання цієї ключової сфери
економіки”.

За умови фактичної відсутності правової інфраструктури,
вкрай необхідної для цивілізованого функціонування банківської
системи, вона у своїй діяльності керується більш ніж 500 нормативними
підзаконними актами, що були прийняті Національним банком України
протягом останніх п’яти років.

Поширенню цього явища, пов’язаного із “відмиванням” грошей,
значною мірою сприяє закритість кредитно-фінансових установ,
банківська таємниця вкладів. Внаслідок цього торговець
наркотиками або інший суб’єкт кримінального середовища отримує
можливість не тільки переміщувати гроші по всьому світові, але й
“легалізувати” їх.

За законодавством України “відмивання брудних грошей” не є
кримінальним злочином. Тобто в нашій країні немає спеціальних
законодавчих актів, які безпосередньо націлені на боротьбу із
“відмиванням” грошей, тому і правова відповідальність за такі дії
відсутня. Саме тому можна стверджувати, що в Україні, де створені
найсприятливіші умови, поширюється процес “відмивання брудних грошей”
як вітчизняного криміналітету, так і міжнародної мафії. У зв’язку з цим
природно постає питання щодо того, чи можна використовувати нашу
існуючу базу законів для обмеження цього небезпечного явища. Для
відповіді на ці питання необхідно співставити вимоги закордонного
(передусім американського) законодавства, із вітчизняним в частині
надання установами банківської системи звітів, зберігання
обліково-звітної документації та подання інформації щодо
взаємовідносин з іноземними фінансовими організаціями державним
контрольним та правоохоронним органам.

Так, скажімо, кредитно-фінансові установи США надають звіти
щодо валютних операцій і платежів готівкою, що отримуються в
торгівлі і підприємництві, створюють тим самим, по-перше, інформаційну
базу для аналізу та пошуку “відмивателів”. По-друге, у випадках
обґрунтованої підозри щодо тієї чи іншої особи у “відмиванні” грошей
такі відомості дають можливість встановлювати рух його грошових коштів
та підтвердити факти “відмивання”, тобто отримати необхідні докази.

У нас же не передбачено звіти ані по депозитах, ані по обсягах
зняття вкладів, платежах або переказах, ні щодо отримання
готівкових грошових коштів, у зв’язку із чим аналіз інформації,
що стосується пошуку “відмивателів” і їх „покривателів” стає майже
неможливим. Тобто незаперечним є той факт, що на шляху поширення цього
злочинного явища відсутні будь-які правові та організаційно-процедурні
механізми та бар’єри.

Слід додати, що поширенню “тіньових” процесів, особливо
таких, як “відмивання” грошей та масштабне ухилення від сплати податків
в нашій країні сприяє відсутність необхідного балансу між правами
приватних осіб на комерційну таємницю і законними потребами посадових
осіб контрольних та правоохоронних органів держави в отриманні
матеріалів та інформації при перевірках, звітах або такої, що
відноситься до справи слідства, яка випливає із закону про банки та
банківську діяльність щодо банківської таємниці. У зв’язку з цими
статтями оперативні та інші працівники правоохоронних органів
позбавлені можливостей доступу до інформації по рахунках
юридичних і фізичних осіб, без чого у ряді випадків неможливо
здійснювати перевірку та відкривати кримінальні справи. Тому, навіть
при наявності обґрунтованих підстав щодо здійснення злочину, ніхто
(ні слідчий, ні прокурор, ні суддя, ні інші особи) не в силах
вирішити питання щодо вилучення певних документів та отримання даних
про операції по рахунках конкретних фірм і юридичних осіб, не
порушуючи при цьому норм чинного законодавства.

Ці дані можуть бути надані податковій службі. Але на відміну від
служби

внутрішніх доходів країн, що мають розвинену ринкову економіку,
вона не тільки не наділена правом розслідування, але навіть не має
статусу органу дізнання, у зв’язку із чим обов’язки по перевірці
правильності визначення прибутку та обчислення податків
податковими інспекторами фактично виконуються лише шляхом
арифметичного розрахунку даних, що є у первинних документах. Тому
співставити їх із відомостями, що подані у деклараціях, фактично
неможливо. Проте, навіть за існуючих обмежень аналіз порушених
кримінальних справ, актів, документальних перевірок, наявної
оперативної інформації, що був проведений Державною податковою
Адміністрацією України, засвідчує, що внаслідок правової
неврегульованості та недосконалості діючого законодавства, банківська
система України стала однією з головних сфер ухилення від сплати
податків ділками “тіньової”” економіки. З цією метою ними
створюється мережа фіктивних підприємств, за допомогою яких
вуалюються незаконні фінансово-господарські операції.

Про масштаби цієї протиправної діяльності свідчить те, що,
наприклад, у

листопаді 1997 року підрозділами податкової поліції виявлена 561
фіктивна фірма, під прикриттям яких проводились незаконні операції по
“ЛОРО-рахунках” банків-нерезидентів. Діями правопорушників завдається
величезна шкода економіці і бюджету держави. Тільки в м. Києві у
1997 році виявлено 1,5 тисячі фіктивних структур, на рахунках яких
було заблоковано 17 млн. грн., у той час як загальна сума прихованих
від оподаткування угод, проведених через ці фірми, перевищила З млрд.
гривень.

Виходячи із викладеного, в процесі реалізації законодавчої
стратегії, яка спрямована на обмеження процесів “тінізації”
економіки України, необхідно, як це неодноразово зазначалося,
максимально враховувати досвід країн, які мають цивілізовану ринкову
економіку щодо створення надійно діючих правових умов та
організаційно процедурних механізмів приборкання кримінальної
економіки.

Вдосконалення механізму боротьби з поширенням тіньової економіки,
проведення диференційованої політики щодо окремих секторів та суб’єктів
тіньової економіки.

Багато з того, що на цей час відбувається, особливо в сфері відносин та
управління державною власністю, а також в кредитно-фінансовій сфері та
на ринку цінних паперів (на відміну від країн із розвиненою
ринковою економікою), як вже зазначалось, фактично не передбачено
чинним вітчизняним кримінальним законодавством у якості самостійного
злочину. Тому необхідно, щоб відповідальність за аналогічні махінації
обов’язково і за короткий час була врахована як в окремих законах,
так і в проекті нового кримінального кодексу.

Яких законів не вистачає, щоб шляхом створення необхідного
правового тиску подолати масштабну “тінізацію” економіки?

Насамперед необхідно розробити і впровадити закони з прямим
економічним ефектом, які б спрямовувались на попередження та активну
ліквідацію найбільш поширених злочинів, що домінують зараз у
ринкових відносинах, а саме: використання державної власності
(капіталу, фінансів, природних ресурсів) з метою особистого і
групового збагачення, фінансове шахрайство, нечесний бізнес та
недозволена конкуренція (яку у цій боротьбі використовують
кримінальні структури), ухилення від оподаткування,
псевдопідприємство і псевдобанкрутство, створення біржової паніки,
курсової гри, перепродаж пільгових кредитів, проникнення у
комп’ютерні мережі і системи кредитно-банківських установ та
багато інших, які вже давно визначені світовою юридичною практикою
як кримінальні злочини.

На шляху вдосконалення законодавчої стратегії подолання
“тінізації” економіки особливу увагу необхідно приділити питанням
оперативної розробки (з максимальним врахуванням досягнень світової
практики) і затвердження

таких законодавчих актів, що спрямовані на попередження
“тіньових” і кримінальних проявів та на адекватне покарання
суб’єктів економічної злочинності, у відповідності з рівнем
соціально-економічної небезпеки їх “чорної” діяльності. До правової
бази, що вкрай необхідна для поступового подолання “тінізації” та
криміналізації економіки можна віднести розробку і схвалення
Верховною Радою України наступних законодавчих актів:

про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо
посилення відповідальності за порушення бюджетного законодавства
та нецільове використання бюджетних коштів;

про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо
посилення відповідальності за економічні злочини, що завдали
збитків державі;

про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо
посилення відповідальності громадян та посадових осіб за
приховування доходів та ухилення від повної та своєчасної сплати
податків;

про “відмивання” грошей та посилення кримінальної відповідальності за
операції, пов’язані з “відмиванням” грошей;

про попередження зловживань і злочинності на ринку цінних паперів;

про джерела походження первинного (стартового) капіталу;

про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України щодо
посилення відповідальності за контрабанду і ухилення від сплати
мита (ввізного та вивізного) та вже названі законодавчі акти,
що мають попереджати і карати злочинність, яка можлива у
кредитно-банківській системі.

Для активного захисту прав підприємців приватної форми
власності та для активізації масового залучення учасників “тіньової”
економіки до легалізації своєї підприємницької діяльності необхідно
вдосконалити законодавчу і організаційно-процедурну базу посилення
надійності захисту їх майнових прав і комерційних інтересів. У цьому
напрямі одним із необхідних моментів є створення широкої мережі не
тільки судових, але й напівофіційних органів вирішення комерційних
спорів, таких як третейський суд. Це дозволить мати

право зберігання конфіденційності сторін, а також створити процедурні
умови

для примусового виконання їх легально обґрунтованих рішень
відповідними

оперативними органами державної виконавчої влади.

Надання підприємцям реально гарантованої державою можливості
звернутися за оперативним і справедливим захистом своїх прав, не
використовуючи можливості таких форм захисту, що базуються на
насильницько-кримінальних та інших протиправних методах, вирішення
спірних питань буде сприяти створенню необхідних умов для
легалізації “темно-сірої”” економіки та подальшого скорочення бази
живлення економічної злочинності в Україні. необхідно організувати
більш ефективний державний захист приватного підприємництва від
зазіхань могутніх владних корупціонерів, а також від тиску на них
“криваво-чорних” правопорушників.

Слабка ефективність, певна корумпованість та ще існуючий
застаріли “ворожо-класовий” підхід правоохоронних органів до підприємців
(що до того ж посилюється відсутністю на цей час ефективно діючої
системи державного захисту підприємців від шантажу і тиску з боку
кримінальних структур нападів, рекету, кілерства, викрадень
бізнесменів та членів їх родин з метою

викупу тощо) є одним з чинників, що гальмує можливість легалізації
значної частини “тіньової” економіки в Україні.

Україна, як і будь-яка країна, що розбудовує демократичне
суспільство, має бути зацікавлена, передусім, в очищенні
свого внутрішнього соціально-економічного середовища, а також
надійному захисті населення від кримінального терору з боку
“криваво-чорної” злочинності. Саме тому найближчим часом необхідно
створити таку систему законодавчого забезпечення, яка б дозволила
правоохоронним органам будувати свою роботу у відповідності із
присягою: однаково захищати всіх без винятку жертв насильництва, що
потерпіли від злочинного світу і не відволікатися на “боротьбу”
із незначними правопорушеннями, які на цей час існують у “темно-сірому”
секторі “тіньової” економіки. У той же час роботою щодо легалізації
“темно-сірих тіньовиків” повинні займатися виключно податкові і
спеціальні органи державної виконавчої влади.

У практику діяльності правоохоронних органів потрібно
впроваджувати чіткі підходи щодо розмежування капіталів
кримінальних елементів та “тіньовиків-господарників”. Це
відповідним чином повинно випливати з правових актів, які юридично
мають закріплювати ці якісні відмінності, що особливо важливо для
підвищення результативності у боротьбі з економічною злочинністю та
корупцією. У правотворчій і правозахисній діяльності необхідно
також брати до уваги весь існуючий арсенал (від насильницьких до
економічних) засобів, що на цей час застосовує кримінальна система
для підтримання свого “тіньового правопорядку” і впроваджувати на базі
цих знань надійні механізми їх знешкоджень.

Необхідно формувати нове ставлення громадськості й офіційних
структур до вітчизняних підприємців, у тому числі і до тих, хто мешкає
за кордоном.

Емпірика періоду ринкової трансформації є такою, що на цей час
вже досить наївною здається нещодавно поширена серед науковців і
представників владних структур теза, за якою ринок все сам розставить
на свої місця, а перехід до ринкової економіки, лібералізація відносин
між державою і її суб’єктами, а також між самими суб’єктами
господарсько-комерційної діяльності автоматично ліквідує “тіньову”
економіку і дозволять вивести її на “світло”.

Свідченням того, що це далеко не так, є не тільки набутий
вітчизняний досвід, а й досить бурхливий розвиток “тіньової” економіки в
більшості країн Заходу.

Безумовно можливо очікувати об’єктивного самовідмирання тих
проявів “тіньової”” економіки, які зросли на ниві
адміністративно-командної системи та її “відлуння”. У той же час не
слід думати, що начебто вся діюча у “тіні” частка економіки може бути
легалізованою лише шляхом дерегуляції, тобто зняттям тих чи інших
заборон і обмежень у діяльності суб’єктів економічних відносин або
зменшенням податково-фіскального тиску на них до самої нижчої
позначки, яку може собі дозволити держава.

В економічній політиці та законодавчій діяльності, що спрямовані
на обмеження “тіньових” процесів, слід прагматично усвідомити, що
реально на легалізацію, навіть за самих сприятливих для “тіньового”
бізнесу умов, підуть лише ті, хто в межах своєї “тіньової” діяльності
прагне не стільки миттєво нажитися, скільки легітимне і швидко заробити
та самореалізуватися у якості підприємців. Значну ж частину
“тіньовиків” по той бік суспільних інтересів та закону привела
ненажерлива гонитва за надприбутками, що отримуються будь-яким,
переважно кримінальним шляхом. І якщо нові” якісно досконалі
законодавчі правила перекриють для них саму можливість отримання
надприбутків, то навряд чи вони із цим погодяться і будуть
діяти у відповідності до чинного законодавства. Можливості
розвитку ринку і їх особиста аморальність природно підштовхне цих
суб’єктів лише до зміни форм діяльності, пошуку нових сфер і джерел
отримання надприбутку, навіть якщо вони матимуть кримінальне
походження.

Ті, хто звик діяти “по той бік закону”, саме “на тому
боці” і почуватимуть себе “як риба в воді”. Тому для них
легалізація економічної

діяльності означає передусім зміну способу життя, складу думки,
необхідність налагодження нових зв’язків, дотримання нових правил,
навіть якщо вони і встановлені у відповідності до потреб забезпечення
діяльності цивілізованої ринкової економіки. Оскільки все ж таки це є
правила, до яких необхідно підпорядковувати власне приватне
підприємництво, тобто підкорятись певній фіксованій і суб’єктивно
досить незручній системі законодавчих обмежень і заборон.

Тому корумпована “чорна” економіка і мафіозні структури будуть
постійно створюватимуть протидію справжньому, а не декларативному
розкріпаченню ринку, а також налагодженню надійного механізму захисту
державної “кишені” (тобто державних фінансових ресурсів і
державної власності) від усіх можливих форм їх використання як
зметаю особистого забезпечення, так і в інших корисних (особистих,
групових або кланових) цілях.

Немає підстав вважати, що більшість вітчизняних
бізнесменів безповоротньо втратила природну здатність діяти розумно.
Інакше кажучи, вони можуть досить точно спрогнозувати і підрахувати
найбільш вірогідні особисті витрати і прибутки від своїх дій. Якщо
переваги будуть більшими за витрати (або, іншими словами, за реальні
незручності та збитки), підприємець діятиме відповідно зі своїми
інтересами максимізації прибутку.

Нині підприємці чудово розуміють, що ймовірні витрати, які
пов’язані з приховуванням доходів від податків, мають бути
значно нижчими, ніж передбачувані прибутки й вигоди. Для
конкретного суб’єкта негативні наслідки, які він може відчувати у разі
незаконних дій, поділяються на два загальні типи — почуття провини (на
зразок докорів совісті) та страх кримінального переслідування і
можливого покарання. На сьогоднішній день ситуація складається таким
чином, що підприємцеві набагато вигідніше не віддавати державі
левову частку свого прибутку, а залишити її собі. Це відбувається
тому, що у багатьох громадян за умов патологічного антисуспільного
домінування відносин тотальної продажності (не слід плутати з
нормальними ринковими відносинами) повністю стає атрофованим
моральне почуття провини за свої антисуспільні вчинки, а ті прикрощі
і негаразди, що пов’язані з можливим кримінальним покаранням за них,
як правило випадають на долю далеко не всіх правопорушників.

Проте, при оптимальному зменшенні податкового тиску на бізнес
ситуація може певним чином змінитися, оскільки ймовірні
витрати починають перевищувати передбачувані вигоди. За цих умов
підприємець розуміє, що краще віддати третину своїх доходів, ніж
надовго потрапити за грати чи сплачувати обтяжливі штрафи.

Слід зазначити, що учасники “тіньової” економіки не можуть і не
бажають легалізувати свою діяльність також і з тієї причини, щоб у
кінцевому випадку не попасти у своєрідну економічну пастку, тобто
продовжувати платити нелегальні побори за особистий захист, що
здійснюють по відношенню до них кримінальні структури, та розпочати в
повному обсязі сплачувати податки державі, яка до того ж неспроможна
захистити їх ні від поборів корумпованих чиновників, ні від
“економічно активних стражів” правопорядку, ні від кримінальних
структур.

Тому здійснення конкретних та ефективних правових
та організаційно-процедурних заходів, спрямованих на захист і
звільнення підприємців з легат тотальної корупції, з одного
боку, кримінально-мафіозного рекету, з іншого, є одною з головних
і необхідних умов обмеження небажаної “тінізації” економіки.

Можна сподіватись, що тільки при системному масованому і
чітко сконцентрованому наступі на мафіозно-терористичну злочинність і
відповідному делегуванні повноважень по боротьбі з економічною
і “тіньовою” неорганізованою злочинністю іншим, спеціально
створеним для цього державним органам, можливо добитися позитивних
результатів, як у боротьбі із злочинністю, так і стосовно
легалізації “темно-сірих” сегментів “тіньової” економіки. Дотримуючись
цього шляху, Україна може і повинна стати цивілізованою
правовою державою, що поважає і створює необхідні умови
законослухняним, сумлінно і плідно працюючим підприємцям.

Висновок

Прояви “тіньової” економічної діяльності спостерігаються майже на всіх
етапах організації і здійснення господарювання, мають свої специфічні
особливості, що обумовлює зважений диференційований підхід до вирішення
проблем “детінізації”, актуалізує необхідність удосконалення комплексу
господарсько-правових, адміністративно-правових і кримінально-правових
способів, спрямованих на запобігання “тінізації” економіки.

Висвітлюючи криміногенно-відтворювальні, антисоціальні джерела
“тіньової” економіки, варто наголосити, що згубні наслідки поширення
цього феномену вимагають подальшого підвищення рівня організаційних та
практичних заходів усіх державних органів щодо запобігання та протидії
організованій злочинності й корупції.

Для запобігання “тінізації” економіки при безпосередньому здійсненні
господарської діяльності необхідно:

удосконалити механізм кредитування та систему відкриття розрахункових
рахунків;

розробити методику контролю і виявлення недержавних фінансових фондів і
компаній, створених на комерційній основі і діючих з метою залучення
коштів у “тіньовий” обіг.

Крім того, у сфері приватизації необхідно удосконалити діючі методики
оцінок приватизованого майна; сформувати комп’ютерні бази даних, що
характеризують стан приватизаційного процесу, а також рух
приватизованого майна.

Головним завданням удосконалення податкового законодавства є його
кодифікація та уніфікація з метою посилення гарантій фізичним та
юридичним особам при оподаткуванні. Досвід більш ніж 100 країн світу
свідчить, що оптимальним є рівень оподаткування, який складає від 19,2 %
до 42,8 % валового внутрішнього продукту.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що
“тіньова” економіка в Україні є результатом порушення паритетності
розвитку окремих сфер, розбалансованості інтересів суб’єктів економічних
відносин, відсутності мотивації ринкової поведінки, що виникли внаслідок
неадекватності методів здійснення реформ і боротьби з цим явищем.

З метою розв’язання проблеми “детінізації” економіки України слід
здійснити ряд заходів. Зокрема, на наш погляд, необхідно прискорити
прийняття:

Податкового кодексу України, проект якого передбачає зниження
податкового тиску;

Закону України “Про запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним
шляхом”, який унеможливить використання коштів, отриманих внаслідок
здійснення “тіньової” економічної діяльності;

Закону України “Про боротьбу з корупцією” (у новій редакції), в якому
передбачається розширення переліку суб’єктів корупційних діянь та
встановлюється більш жорстка відповідальність за корупційні дії осіб,
уповноважених на виконання державних функцій.

На нашу думку, необхідно розробити та прийняти ряд законів України,
зокрема:

“Про “детінізацію” економіки”, передбачивши в ньому, зокрема, систему
заходів щодо посилення ролі держави в економічних процесах;

“Про кредит”, в якому чітко визначити механізм кредитування та систему
відкриття рахунків з метою подальшого запобігання витоку грошових коштів
до “тіньового” сектору економіки України та за кордон.

Список використаної літератури

Барановский А. Преступньїй айсберг. //Финансовая Украйна. – 1995. -5

вересня.

Долженков О. Характерні риси сучасної організованої злочинності //
Вісник університету внутрішніх справ. – 2000. – №10. – С. 23-29.

Долішній М., Козоріз М. Головні напрями стратегії виходу
економіки України з кризи //Економіка України. – 1995. – No 4. – С. ЗО –
36.

Дорошенко А. Організована злочинність як фактор політичного процесу //
Віче. – 2000. – 10. – С.90-112

Економічний словник-довідник. За редакцією доктора економічних наук,
професора С.В. Мочерного. – К.: Femina, 1995 – 368 с.

Жерар Дюшен. До аналізу діяльності неформальної економіки в Україні
// Матеріали Європейського Центру макроекономічного аналізу України,
1996.-С.2.

Закалюжньїй В. Криминогенность в зкономике продолжаетвозрастать.
//Зкономика й жизнь. -1996.–С-5

Корупція: основні аспекти //Захід: вікно в Україну, – No 43(301), 15
серпня 1997р. -С. 1.

Кощий В. Параллельные зкономические миры // Финансовая Украйна.- 1996. –
20 февраля.

Мандибура В. О. “Тіньова” економіка України та напрями законодавчої
стратегії її обмеження – К.: Парлам. видво, 1998. – 135 с. – 33С5(С2). 

Николаева М. Й., Шевляков А. Ю. Теневая зкономика: методы анализа й
оценки (обзор работ западных зкономистов). – М.: ЦЗМИ АН СССР.-1987.

Огородник В. Тіньова економіка як кримінально-економічний феномен.
// Політична думка. – 1996. – No 3 – 4. – С. 91 – 92.

Прісняков В.Ф. академік НАН України. Тіньова економіка і методи
визначення її обсягу.// Фінанси України. № 7 2001 – С 3 -8.

Сакс Дж., Ларрен Ф. Макрозкономика / Пер. с англ. — М-: Дсло. — 1996

Турчинов О. Тіньова економіка і тіньова політика // Політична думка. –
1996. – №3-4. – С.75-86.

Черепанов В. Роль партійно-політичного спктру у розвитку суспільства //
Актуальні проблеми державного управління. – Харків, 1999.

Шелудько Н.М. Проблема тіньової економіки в Україні // Фінанси
України. – 2002. – № 9. 

HYPERLINK “http://www.infb.net” www.infb.net – Всеукраїнський
громадсько-політичний тижневик «Інформаційний бюлетень»

HYPERLINK “http://www.me.gov.ua” www.me.gov.ua – Сайт Міністерства
економіки України

HYPERLINK “http://www.spa.org.ua” www.spa.org.ua – Школа політичної
аналітики

HYPERLINK “http://www.sta.gov.ua” www.sta.gov.ua – Сайт Державної
податкової організації

HYPERLINK “http://www.zn.kiev.ua” www.zn.kiev.ua – „Дзеркало тижня”
on the web

HYPERLINK “http://www.naiau.kiev.net” www.naiau.kiev.net –
Науково-дослідний інститут проблем боротьби зі злочинністю Національної
академії внутрішніх справ України

Додаток № 1

Тіньова економіка різних країн

п/п

Країна

1 Норвегія 0,015—0,06

2 Великобританія 0,015-0,06

3 Швеція 0,025—0,12

4 Японія 0,03

5 Німеччина 0,03-0,07

0,04-0,22

6 Канада 0,035—0,19

7 Швейцарія 0,035

8 США 0,05—0,21

0,03-0,3

9 Іспанія 0,05

10 Ірландія 0,06

11 Фінляндія 0,07

12 Австрія 0,07

13 Франція 0,08

14 СРСР 0,09

15 Австралія 0,095

16 Італія 0,09—0,19

0,08-0,33

17 Данія 0,085—0,105

18 Індія 0,085-0,475

19 Бельгія 0,0-0,14

20 Перу 0,4

21 Україна 0,4—0,5

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019