Реферат на тему:
Фінансове забезпечення відтворення основних засобів
Сутність основних засобів та їх відтворення
Підвищення ефективності використання основних засобів підприємств є
одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від
вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства,
конкурентоспроможність його продукції на ринку.
Основні засоби – це матеріальні цінності, що використовуються у
виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку
введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад
500 гривень (за ціною придбання). Основні засоби підприємства включають
основні виробничі засоби й невиробничі основні засоби.
Не належать до основних засобів:
1) предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;
2) предмети вартістю до 500 гривень за одиницю (за ціною придбання)
незалежно від терміну служби. При цьому гранична вартість предметів, що
не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів
України;
3) спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств
серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення
індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;
4) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно
від їхньої вартості і терміну служби;
5) формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства,
незалежно від вартості й терміну служби.
Виробничі основні засоби є частиною основних засобів, яка бере участь у
процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму.
Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт
поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні
виробничі засоби через капітальні інвестиції.
Невиробничі основні засоби – це житлові будинки та інші об’єкти
соціально-культурного й побутового обслуговування, які не
використовуються у господарській діяльності і перебувають на балансі
підприємства.
На відміну від виробничих основних засобів невиробничі основні засоби не
беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на
вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який
залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що
невиробничі основні засоби безпосередньо не впливають на обсяг
виробництва, збільшення цих засобів пов’язане з поліпшенням добробуту
працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається
на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності
праці.
Основні виробничі засоби з урахуванням специфіки їх виробничого
призначення поділяються на такі групи:
A. Будівлі і споруди.
Б. Передавальні пристрої.
B. Машини та устаткування, у тім числі:
* робочі машини та устаткування;
* вимірювальні та регулюючі прилади;
* лабораторне устаткування;
* обчислювальна техніка;
* транспортні засоби.
Г. Виробничий і господарський інвентар.
Д. Інші основні засоби.
Співвідношення окремих груп основних виробничих засобів становить їх
структуру. Поліпшення структури основних виробничих засобів, передовсім
підвищення питомої ваги активної їх частини, сприяє зростанню
виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню грошових
нагромаджень підприємства.
На рис 8.1 наведено склад основних виробничих засобів підприємства.
Для обчислення амортизаційних відрахувань основні засоби поділяють на
такі групи:
Група 1 – будівлі, споруди, їхні структурні компоненти, передавальні
пристрої:
Група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього;
меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та
інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для
автоматичної обробки інформації; інформаційні системи; телефони,
мікрофони та рації; різне конторське обладнання, устаткування та
приладдя;
Група 3 – інші основні засоби, не включені до груп 1 і 2, а саме: робочі
машини й устаткування, вимірювальні й регулюючі прилади.
Підприємству не байдуже, в яку групу основних виробничих засобів
укладати кошти. Воно заінтересоване в оптимальному підвищенні питомої
ваги машин, устаткування, тобто активної частини основних засобів, які
обслуговують процес виробництва і характеризують виробничі можливості
підприємства.
Ясна річ, що для забезпечення нормального функціонування активних
елементів основних виробничих засобів необхідні будівлі, споруди,
інвентар, тобто пасивна частина основних засобів.
Структура основних виробничих засобів є різною в різних галузях
промисловості, народного господарства. Наприклад, у промисловості
України частка будівель у загальній вартості основних виробничих засобів
найвища в легкій та харчовій промисловості (близько 44%); споруд – у
паливній промисловості (17%); передавальних пристроїв – в
електроенергетиці (32%); устаткування та робочих машин – на
підприємствах машинобудівного комплексу (45%).
Основними факторами, які впливають на структуру основних виробничих
засобів підприємств, є: рівень автоматизації і механізації, рівень
спеціалізації і кооперування, кліматичні та географічні умови розміщення
підприємств. Кожний фактор по-різному впливає на структуру виробничих
засобів. Поліпшити структуру основних виробничих засобів можна за
рахунок: оновлення та модернізації устаткування, ефективнішого
використання виробничих приміщень установленням додаткового устаткування
на вільній площі; ліквідації зайвого й малоефективного устаткування.
Відтворення основних виробничих засобів – це процес безперервного їх
поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.
Просте відтворення основних засобів здійснюється в тому самому обсязі,
коли відбувається заміна окремих зношених частин основних засобів або
заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно
відновлюється попередня виробнича потужність.
Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих
основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують
вищий рівень продуктивності устаткування.
Процес відтворення основних виробничих засобів має низку характерних
ознак, зокрема:
1) основні виробничі засоби поступово переносять свою вартість на
вироблену продукцію;
2) у процесі відтворення основних виробничих засобів одночасно
відбувається рух їхньої споживної вартості та вартості;
3) нарахуванням амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в
грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих засобів
на готову продукцію;
4) основні виробничі засоби поновлюються в натуральній формі протягом
тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами
амортизаційного фонду.
†
?
E
E
?
E
[?[–\-]?]?????????????eYYYYYYYYYYY
&
У процесі господарської діяльності кругооборот основних виробничих
засобів проходить три стадії.
На першій стадії відбувається продуктивне використання основних
виробничих засобів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій
стадії основні виробничі засоби в процесі експлуатації зношуються й
нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми
амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу
виробництва. На першій стадії кругообрроту основних виробничих засобів
втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься
на вартість готової продукції.
На другій стадії відбувається перетворення частини основних виробничих
засобів, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через
нарахування амортизаційних відрахувань.
На третій стадії в процесі виробництва відбувається поновлення споживної
вартості частини основних виробничих засобів. Це поновлення здійснюється
заміною зношених основних виробничих засобів на нові за рахунок
нарахованого зносу основних засобів.
Оборот основних виробничих засобів показано на рис. 8.2.
Просте відтворення основних виробничих засобів здійснюється у двох
формах: 1) заміна зношених або застарілих основних виробничих засобів;
2) капітальний ремонт діючих основних засобів.
За простого відтворення у кожному наступному циклі відбувається
створення основних виробничих засобів у попередніх обсягах та з
однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношених основних засобів
є нарахована сума амортизації. За розширеного відтворення кожного
наступного циклу здійснюється кількісне і якісне зростання основних
виробничих засобів. Джерелом фінансування таких змін є використання
частини створеного додаткового продукту.
Необхідність оновлення основних виробничих засобів за ринкових відносин
визначається передовсім конкуренцією товаровиробників. Саме конкуренція
спонукує підприємства здійснювати прискорене списання основних
виробничих засобів з метою нагромадження фінансових ресурсів для
наступного вкладання коштів у придбання більш прогресивного
устаткування, впровадження нових технологій та іншого поліпшення
основних виробничих засобів.
Література:
Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.
Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р.
Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1992 р.
Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 липня 1991 р.
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р.
Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р.
Закон України “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 р.
Закон України “Про банкрутство” // Відомості Верховної Ради України. –
1992. – №31.
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р.
Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р.
Закон України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 р.
Закон України “Про приватизаційні папери” від 6 березня 1992 р.
Закон України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 р.
Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності” // Відомості Верховної Ради
України. – 1992. – №2.
Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”
від 26 червня 1997 р.
Закон України “Про збір на обов’язкове соціальне страхування” від 26
червня 1997р.
Закон України “Про державний бюджет України на 1999 р.” від 31 грудня
1998 р.
Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17
грудня 1999р.
Закон України від 13 лютого 1998 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”.
Закон України від 22 лютого 2000 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про підприємництво”.
Закон України від 30 червня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про банкрутство”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про Національний банк України”.
Закон України від 4 листопада 1999 р. “Про запровадження єдиного збору,
який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про оренду державного та комунального майна”.
Закон України від 18 листопада 1999 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір”.
Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” від 16 липня 1999 p. №996-XIV.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з
питань оподаткування” від 2 березня 2000 р.
Закон України “Про Державний бюджет України на 2000 р.” від 17 лютого
2000 р. №1458.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення Державного
інноваційного фонду” від 18 лютого 1992 р.
Постанова Кабінету Міністрів України та НБУ від 19.04.94 р. № 279 “Про
нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств
та організацій та джерела їх покриття”.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про
порядок санації державних підприємств” // Зібрання постанов Уряду
України. – 1994. – № 5.
Типове положення по плануванню обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) в промисловості. Затверджено постановою КМУ
26.04.96 p., №473.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств. Затверджено
постановою КМУ 23.04.96 р. № 452.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції будівельно-монтажних робіт. Затверджено постановою КМУ
9.02.96р. №186.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню науково-дослідних
і дослідно-конструкторських робіт. Затверджено постановою КМУ 20.06.96
р. № 830.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану
неплатоспроможних підприємств та організацій // Галицькі контракти. –
1997. – №40.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
інтегральної інвестиційної привабливості підприємств та організацій //
Українська інвестиційна газета. – 1998. -№3.
Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. №419 “Про
складання фінансової звітності”.
Постанова Правління Пенсійного фонду України “Про затвердження змін та
доповнень до Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами,
установами, організаціями та громадянами збору на обов’язкове Державне
пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до
Пенсійного фонду України” від 9 січня 2000 р. №1-3.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
