Реферат
Фінансове планування в умовах ринкової економіки
Кризовий стан економіки України і неготовність працювати в умовах
ринкової економіки спричинились до погіршення фінансового стану багатьох
господарюючих суб’єктів. До їх числа відноситься і споживча кооперація,
яка ще на початку 1992 р. характеризувалась як фінансово стабільна
громадсько-господарська організація з багатогалузевою господарською
діяльністю і достатньо розвинутою інфраструктурою. Але впродовж 1992-97
pp. різко знизились обсяги діяльності і рентабельність в основних її
галузях, особливо в торгівлі. Як наслідок зросла кількість збиткових
організацій і підприємств, а в багатьох з них відсутні власні оборотні
кошти, статутний фонд не покриває залишкової вартості основних засобів.
У цьому певну роль відіграла недооцінка фінансового планування і
прогнозування на мікроекономічному рівні. Саме тепер цим питанням
необхідно приділити особливу увагу.
Ефективність господарсько-фінансової діяльності, динамічний розвиток
багатогалузевого господарства споживчої кооперації вимагає від
організацій і підприємств чіткої стратегії, що зумовлює необхідність
розробки і виконання планів економічного і соціального розвитку
(бізнес-планів) на поточний рік (квартал) і перспективу.
Стратегія планування повинна підпорядковуватися здійсненню основної мети
– розвитку споживчої кооперації та поліпшенню економічного і соціального
стану її членів. Плани економічного і соціального розвитку мають
передбачати економічну стабільність і розвиток, бути соціально
орієнтованими.
Видатки, пов’язані зі здійсненням простого чи розширеного процесу
відновлення, вимагають ресурсного покриття. Це зумовлює необхідність
фінансового планування, в якому поєднується матеріально-речова і
вартісна сторони процесу відновлення як двоєдиний процес. З допомогою
фінансового планування забезпечуються фінансові передумови безперервного
і ритмічного процесу крутообороту продуктивних фондів і фондів обігу та
виконання планів основної діяльності, нарощування економічного
потенціалу і вирішення проблем соціального значення. Ефективне
використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, постійне
нарощування прибутку на вкладений капітал сприяє досягненню основної
мети діяльності організацій і підприємств споживчої кооперації.
У 50 – 80-х роках стратегія планування була скерована на розвиток
торгівлі, громадського харчування, заготівель, виробництва та інших
видів діяльності; будівництво соціально-культурних закладів, житла;
розвиток зовнішньо-економічних зв’язків тощо. Це сприяло значному
зростанню економічного потенціалу споживчої кооперації України. Вона
була організацією з багатогалузевою спрямованістю господарської
діяльності, розвинутою інфраструктурою, яка налічувала понад чотири
тисячі статутних організацій і підприємств, мала власний автотранспорт,
будівельну індустрію, машинобудівні заводи, вищі навчальні заклади,
санаторії, профілакторії тощо. Господарська діяльність зосереджувалась,
в основному, на забезпеченні населення, насамперед сільського, товарами
і послугами; закупівлі і переробці сільськогосподарських продуктів;
розвитку промисловості; пошуку шляхів підвищення ефективності
господарювання.
Для вказаного періоду характерною була командно-адміністративна система
господарювання, при якій планування носило директивний характер.
Розроблялись комплексні плани економічного і соціального розвитку
споживчої кооперації на макроекономічному рівні, доводились основні
показники до безпосередніх виконавців на мікроеко-номічному рівні і
здійснювався контроль за їх виконанням. Таке стратегічне планування
забезпечувало спілкам споживчих товариств основу для управління
підпорядкованими їм організаціями і підприємствами, включаючи управління
фінансовими ресурсами. Ресурсне збалансування планів економічного і
соціального розвитку на мікроекономічному рівні досягалося як за рахунок
власних ресурсів підприємтсва та банківських кредитів, так і за рахунок
внутрігосподарського і внутрісистемного перерозподілу власних коштів
споживчої кооперації. Це породжувало утриманство, негативно відбивалося
на рівні економічної роботи в основній ланці споживчої кооперації і
спричинило до того, що комплексне економічно обгрунтоване планування
господарсько-фінансової роботи на мікроекономічному рівні практично було
відсутнє.
З переходом до ринкових відносин кооперативним організаціям і
підприємствам надана повна господарсько-оперативна самостійність, отже
свою діяльність вони здійснюють на засадах самоокупності і
самофінансування. В цих умовах господарюючі суб’єкти повинні
орієнтуватися не на кимось встановлені планові завдання, чи директиви, а
самостійно вивчати кон’юнктуру ринку, ціни, платоспроможний попит,
працювати в умовах конкуренції, на засадах ринкового механізму. Тому
стратегія планування переноситься з макроекономічного на
мікроеконо-мічний рівень.
На макроекономічному рівні повинен визначатися регіональний ринок
товарів і послуг, створюватися необхідний інформаційний банк даних,
прогнозуватися основні напрями розвитку господарської діяльності
споживспілки, плануватися і здійснюватися розвиток міжрегіональної
інфраструктури. Плани-прогнози, розроблені спроживспілками, разом з
інформаційним забезпеченням повинні доводитися до підзвітних
господарюючих суб’єктів і бути основою для складання комплексного
бізнес-плану. На договірних засадах споживспілки можуть надавати
методичну і консультативну допомогу з їх розробки.
Бізнес-план господарюючого суб’єкта повинен відбивати всі сторони
фінансово-господарської діяльності: проблеми виробництва, економічного і
соціального розвитку. В ньому чітко визначається мета, якої прагне
досягти господарюючий суб’єкт, і комплекс дій в часі у поєднанні з
фінансовими можливостями.
Складовою частиною бізнес-плану є фінансовий план, тобто план формування
і використання фінансових ресурсів у взаємоузгодже-ності з потребами
поточної виробничої і невиробничої діяльності, а також економічного і
соціального розвитку.
Об’єктом фінансового планування є господарсько-фінансова діяльність,
пов’язана з грошовими відносинами, що виникають в процесі кругообороту
виробничих фондів, утворенням і використанням грошових доходів і фондів
грошових ресурсів. Фінансове планування насамперед повинно забезпечити
фінансову стійкість, платоспроможність і кредитоспроможність
господарюючому суб’єкту продовж планового періоду та ресурсне
збалансування передбачуваних бізнес -планом видатків з усіх напрямів
його діяльності.
Фінансовий план розробляється на основі матеріалів аналізу
фінансово-господарської діяльності організації (підприємства) за останні
2-3 роки, передбачуваних бізнес-планом обсягів діяльності, з врахуванням
основних напрямків економічного і соціального розвитку споживспілки,
чинного законодавства з питань ціноутворення, податкових і неподаткових
платежів до бюджету і позабюджетних цільових фондів держави, складу
витрат, діючих норм, Тарифів та інших нормативних актів, а також з
дотриманням умов щодо забезпечення фінансової стійкості,
платоспроможності і кредитоспроможності.
У процесі фінансового планування необхідно виконати таку роботу:
• визначити межу беззбитковості споживчого товариства, виходячи з
передбачуваних обсягів поточної діяльності, та оптимальні кінцеві
фінансові результати, які забезпечать самоокупність і самофінансування
прогнозованих видатків;
обчислити потребу в оборотних коштах, необхідних для виконання
передбачуваних обсягів діяльності, та визначити оптимальну структуру
джерел їх формування в балансовій погодженості з поточними активами, яка
відповідала б основним критеріям високої (задовільної) оцінки фінансової
стійкості, кредитоспроможності і платоспроможності;
вирахувати можливий ризик невиконання передбачуваних планом обсягів
діяльності, сповільнення оборотності оборотних засобів, зниження темпів
приросту власних оборотних коштів тощо;
розробити альтернативні варіанти використання матеріальних, трудових і
фінансових ресурсів з урахуванням можливого ризику, а також змін
кон’юнктури ринку;
визначити загальну потребу в коштах на капітальні вкладення та ув’язати
її з економічно обгрунтованими джерелами покриття на засадах
високоефективного їх використання;
визначити фінансові можливості і основні напрями використання коштів
соціально-культурного призначення.
Фінансовий план слід складати поквартально на рік. Доцільно також
розробити альтернативні варіанти використання капіталу і скласти пакети
економічно обгрунтованих рішень на випадок невиконання планових завдань
з об’єктивних причин з тим, щоб оперативно вносити необхідні корективи
до фінансового плану.
Форма і зміст фінансового плану залежать від характеру
господарсько-фінансової діяльності, фінансових можливостей щодо
економічного і соціального розвитку та кінцевої мети. Вони повинні
випливати з основного завдання фінансового планування, враховувати
конкретні умови господарювання, спиратись на чинні нормативні документи,
використання вітчизняного і зарубіжного досвіду фінансового планування в
умовах ринкової економіки. Це результат творчого пошуку шляхів
фінансової стабілізації з врахуванням кон’юнктури ринку та зміни
ситуації з матеріальними і фінансовими ресурсами.
У фінансовому плані доцільно виділити такі основні розділи:
План доходів і витрат.
Баланс грошових ресурсів.
Кошториси використання коштів спеціальних фондів.
Прогноз активів і пасивів балансу.
План доходів і витрат передбачає взаємоув’язку показників валового
доходу, витрат і прибутку. Він складається з метою визначення межі
беззбитковості основних галузей діяльності та пошуку шляхів збільшення
валового і чистого доходу для забезпечення самоокупності і
самофінансування господарюючого суб’єкта. В цьому плані повинні
враховуватися:
h
h
h
&
F
&
F
&
F
&
F
&
F
&
????i?план витрат виробництва і обігу (в розрізі галузей діяльності);
план валового доходу (в розрізі галузей діяльності);
план відрахувань ( в цільові фонди, на утримання апарату управління
тощо) за рахунок прибутку поточного року;
прогнозовані доходи і видатки від позареалізаційних операцій.
У процесі збалансування витрат з доходами і пошуку шляхів збільшення
кінцевих фінансових результатів необхідно враховувати те, що діяльність
організацій і підприємств споживчої кооперації повинна бути соціально
орієнтованою. Тому основний наголос необхідно робити не на ріст цін і
надбавок, а на економію витрат, налагодження комплексного
обслуговування.
Баланс грошових ресурсів – це погодження планової потреби в грошових
ресурсах для виконання прогнозованих обсягів діяльності з реально
можливими джерелами їх покриття за умов забезпечення фінансової
стійкості, платоспроможності і кредитоспроможності організації
(підприємства).
Баланс грошових ресурсів доцільно складати поквартально на рік з
врахуванням прогнозованих обсягів діяльності. В умовах економічної
нестабільності прогнозовані грошові ресурси необхідно визначати
щоквартально, оскільки під впливом зовнішніх факторів (інфляція, спад
виробництва, зміна нормативних актів, що регулюють доходи і прибуток
тощо) вони можуть суттєво змінюватись. В той же час структуру грошових
ресурсів за джерелами їх надходження і напрямами використання слід
прогнозувати на весь плановий період (поквартально) як програмне
завдання щодо забезпечення фінансової стабільності. Після закінчення
кожного кварталу на основі фактично досягнутих показників, прогнозованих
обсягів діяльності і структури грошових ресурсів визначають загальну
величину необхідних грошових ресурсів, їх склад і напрями використання
на наступний квартал. При цьому важливо реально оцінити можливості
залучення в оборот банківського і комерційного кредитів.
Структура грошових ресурсів за джерелами їх формування і напрямами
використання характеризує фінансову стійкість підприємства, його
здатність раціонально розмістити грошові ресурси в господарському
обороті з метою одержання високих кінцевих фінансових результатів.
Прогнозування структури грошових ресурсів за джерелами їх формування не
може бути довільним. Слід враховувати реальний стан справ, можливості
приросту власних грошових ресурсів та прибутку, банківських і
комерційних кредитів. В ринковій економіці надійним і стабільним
джерелом покриття видатків за напрямами вкладення грошових ресурсів є
насамперед власні кошти. Від вагомості їх частки значним чином залежить
можливість залучення інших джерел грошових ресурсів і кінцеві фінансові
результати. Але ця можливість стає реальністю лише при ефективному
використанні грошових ресурсів (їх раціональному розміщенні). Тому при
зміні величини використовуваних грошових ресурсів у плановому періоді
важливо не погіршувати їх структуру, а шукати шляхи збільшення власних
коштів та ефективнішого господарювання.
В балансі грошових ресурсів можуть об’єднуватися два самостійні напрями
використання коштів: формування оборотних активів і покриття капітальних
затрат. А тимчасово вільні кошти, які призначені на капітальні вкладення
і використовуються в обороті, є додатковим резервом збільшення власних
оборотних коштів і в балансі їх величина наочно проглядається.
Збалансування поточної потреби в грошових ресурсах з джерелами їх
покриття слід проводити з врахуванням критеріїв оцінки фінансової
стійкості і кредитоспроможності. Для цього необхідно знаходити
можливості, щоб поточні планові запаси і затрати не менше як на 50
відсотків формувались за рахунок власних оборотних коштів, а планові
грошові кошти і кошти в розрахунках за своєю величиною наближалися до
суми стійкої кредиторської заборгованості. Тоді будуть створені
необхідні передумови фінансової стійкості і платоспроможності.
Підприємство зможе при необхідності користуватися короткостроковими
кредитами банку на загальних умовах кредитування і забезпечити
нормальніш кругооборот виробничих фондів.
Доцільно складати альтернативні варіанти балансу, в яких передбачити
збільшення частки власних оборотних коштів за рахунок зменшення
загальної потреби в грошових ресурсах шляхом прискорення оборотності
оборотних засобів (товарів, готівки в касі і дорозі, коштів
розрахункового та інших рахунків в банку, коштів в розрахунках з
дебіторами тощо). Альтернативні варіанти необхідні для оперативного
управління фінансами, на випадок непередбачуваних змін з незалежних від
господарюючого суб’єкта причин, щоб мати можливість маневрування.
Ув’язку капітальних вкладень з джерелами їх покриття доцільно проводити
з розрахунком створення перехідного залишку коштів у розмірі, не менше
двомісячної потреби в них у наступному періоді. Це дасть можливість
ресурсно забезпечити своєчасне виконання робіт, передбачених планом, та
запобігти ризику іммобілізації власних оборотних коштів в капітальні
вкладення.
При значному обсязі капітальних вкладень, затрати яких покриваються з
багатьох джерел грошових ресурсів, що вимагає підвищеного контролю за
своєчасністю надходження коштів і цільовим їх використанням, доцільно
цей розділ виділити в окрему таблицю фінансового плану – баланс
капітальних вкладень.
Складовими розділами фінансового плану є кошториси (баланси)
використання коштів спеціальних фондів. Вони повинні складатися по
кожному спеціальному фонду.
При складанні кошторисів необхідно керуватися положеннями про фонди
споживчої кооперації України, затвердженими у встановленому порядку. В
кошторисах треба передбачити джерела надходження жоштів і напрями їх
використання в балансовій взаємоув’язці.
Завершальним розділом фінансового плану є розрахунок про гнозу активів і
пасивів. Йото доцільно складати для оцінки очікуваних змін в структурі
балансу на кінець планового періоду, які відбудуться під впливом
виконання бізнес-плану, з тим, щоб запобігти погіршенню
фінансового стану підприємства, забезпечити йому фінансову стабільність.
При необхідності слід приймати рішення щодо коригування бізнес-плану.
Прогноз активів і пасивів можна складати в розрізі укрупнених статей
бухгалтерського балансу, з допомогою яких дається оцінка фінансової
стійкості. Основою для його складання є бухгалтерський баланс на початок
планового періоду, матеріали аналізу фінансового стану підприємства за
останні 2-3 роки, показники плану господарсько-фінансової діяльності
(бізнес-плану) на поточний рік.
Прогноз активів і пасивів зводиться до розрахунку очікуваних основних
статей бухгалтерського балансу за такою методикою. В активі балансу
враховуються передбачувані планом зміни основних засобів, незавершеного
капітального будівництва, зростання (зниження) запасів планових
оборотних засобів. Непланові (ненормовані) оборотні засоби визначають
пропорційно плановим оборотним активам. В пасиві балансу враховуються
зміни статутного фонду у відповідності до руху основних засобів та
планового приросту статутного фонду за рахунок інших джерел
(відрахування від розподілюваного прибутку, вступні внески пайовиків,
реалізація цінних паперів та інші). Зміни залишків пайового, резервного
і спеціальних фондів прогнозуються відповідно до плану паєнагромадження,
розрахунку розподілу прибутку, кошторисів (балансів) використання коштів
спеціальних фондів. Довгострокові і короткострокові кредити і позикові
кошти та стійка кредиторська заборгованість прогнозуються відповідно до
балансу грошових ресурсів на кінець планового періоду з врахуванням
тенденцій, що спостерігаються за останні 2-3 роки. Статтею збалансування
можуть бути інші кредитори. Слід зазначити, що прогнозовані статті
активів і пасивів підлягають попередньо критичній оцінці з врахуванням
інфляційних процесів, ведуться пошуки оптимальних рішень.
Прогноз активів і пасивів балансу на кінець планового періоду дає
можливість передбачувати зміни фінансового стану, виробляти відповідну
стратегію поведінки. Так, різке погіршення структури активів і пасивів є
сигналом можливого банкрутства, вимагає глибокого аналізу і вжиття
радикальних заходів щодо фінансового оздоровлення. Відносно стійка
структура засвідчує стабільність обраного шляху економічного і
соціального розвитку. Якщо прогнозована структура активів і пасивів
задовольняє господарюючого суб’єкта, то вона може бути прийнята ним за
програму-мінімум. Впродовж планового періоду фактичні дані слід
порівнювати з прогнозованими та не допускати відхилень в сторону
погіршення їх структури. Прогноз активів і пасивів балансу є
завершальним розділом фінансового плану.
Фінансовий план, розроблений у взаємоузгодженості з іншими розділами
бізнес-плану, орієнтує господарюючого суб’єкта на беззбиткову діяльність
і отримання прибутку. Його виконання, в разі потреби і коригування, – це
шлях до фінансової стабільності.
Використана література
Фінанси: Підруч. / За ред. Л. К. Воронової. — X.: Консул, 2008.
Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. /1. А. Чепурнов, Л. Т. Мостенська,
М. А. Міненко, Я. П. Квач. —К., 1997.
Чирка Д. М. Напрямки збалансування місцевих бюджетів // Фінанси України.
— 1998. —№ 1. — С 25-31.
Шевчук В. О. Розвиток системи суб’єктів фінансового контролю//Фінанси
України. — 1998. — № 8.— С 30.
Юрій С. І. Дивергенція фінансів при розгортанні ринкових відносин //
Фінанси України. — 1996. — № 9. — С 5-12.
Бурда М., Виплош Ч. Макроекономіка. Європейський контекст. — К.: Основи,
1998.
Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посіб. — К.: Вища шк.,
1997.
Василик О. Д. Теорія фінансів: Підруч. — К.: Вид-во НЮС, 2000.
Вахненко Т. Фінансова стійкість держави // Економіст. — 1999. — № 7. —
С. 22-28.
PAGE
PAGE 1
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
