Реферат на тему:
. Фінансове планування капіталовкладень
Загальні основи планування капітальних вкладень. Фінансування реальних
інвестицій. Оцінка вартості капіталу інвестиційного проекту. Аналіз
беззбитковості капіталовкладень та цільове планування прибутку.
Управління витратами інвестиційного проекту. Операційний важіль.
Визначення оптимального бюджету капіталовкладень. Аналіз фінансових
коефіцієнтів.
Ключеві слова:
Планування капіталовкладень, фінансування реальних інвестицій, обсяг
капіталовкладень, кошторис капіталовкладень, джерела фінансування
інвестиційних проектів, власний капітал, залучений капітал, позика,
іноземні кредити, венчурне фінансування, лізинг, фінансовий лізинг,
капітал, вартість капіталу, структура капіталу, компонент капіталу,
вартість власного капіталу, вартість залученого капіталу, вартість
позичкового капіталу, середньозважена вартість капіталу інвестиційного
проекту, змінні витрати, постійні витрати, беззбитковість
капіталовкладень, маржинальний дохід, запас міцності, операційний
важіль, капітальне бюджетування, гранична вартість капіталу, точка
розриву, капіталізація.
Визначення джерел фінансування
Розглядаючи різні варіанти фінансування проектів можна обрати найбільш
раціональну структуру капіталу.
Капітал підприємства може бути поділений на дві групи: власний та
залучений. Під власним капіталом, як правило розуміють акціонерний
капітал. До найбільш традиційного типу позичкового капіталу відносять
банківські кредити. Співвідношення власного та залученого капіталу є
найбільш важливим фактором, що визначає ефективність проекту.
Власник акцій фактично є співвласником його активів і сподівається на
отримання частки прибутку. З іншого боку, співвласник підприємства
(проекту) бере на себе ризик втрати коштів в розмірі пропорційному
вкладеному капіталу
На відміну від співвласника кредитор не претендує на прибуток
підприємства, але потребує фіксованої винагороди у вигляді процентів та
гарантованого повернення кредитів в строки, що вказані в кредитному
договорі. кредитор також потребує застави, що гарантує повернення
кредиту.
В процесі визначення структури капіталу необхідно також враховувати, що
сплата процентів по кредитах звичайно відноситься на валові витрати
підприємства і за рахунок цього зменшується база оподаткування.
До традиційних способів фінансування проекту належать:
Фінансування шляхом передавання частки акціонерного капіталу.
Фінансування шляхом отримання позики
Фінансування шляхом отримання іноземних кредитів.
Фінансування шляхом лізингу (оренди). Сутність лізингу полягає в
наступному. Якщо у підприємства немає вільних коштів на придбання
обладнання, воно може звернутись до лізингової компанії. Лізингова
компанія, на підставі угоди з підприємством, купує необхідне обладнання
у власника та надає його в оренду підприємству. Фінансовий лізинг
передбачає викуп об’єкту лізингу після закінчення строку оренди. Таким
чином, підприємство отримує довгострокову позику, що поступово
сплачується шляхом віднесення лізингових платежів на собівартість
продукції. В ринковій економіці використання лізингу складає 25-30%
загальної суми позичкового капіталу.
Переваги лізингу:
Підприємство отримує пільгові умови оподаткування, це пов’язано з тим,
що лізингові платежі відносяться на собівартість, тобто не підлягають
оподаткуванню.
Лізинг дозволяє підприємству отримати обладнання та почати його
експлуатацію, не відволікаючи кошти з обігу.
Недоліки лізингу:
Витрати на лізинг звичайно перевищують витрати на придбання активу в
інший спосіб фінансування.
Підприємство не може розірвати лізингову угоду достроково, або
розірвання призведе до суттєвих штрафних санкцій.
Оцінка вартості капіталу інвестиційного проекту
Вартість капіталу як міра прибутковості
Капітал – це сукупність грошових та матеріальних коштів, інвестованих у
бізнес з метою отримання прибутку. Капітал – необхідний фактор
виробництва і, як будь-який інший фактор, він має вартість.
Вартість капіталу – це доход, який повинні принести інвестиції для того,
щоб вони себе виправдали з точки зору інвестора. Вартість капіталу
виражається процентною ставкою від суми капіталу, яку необхідно
виплатити інвестору протягом року, за користування його капіталом.
Іншими словами, вартість капіталу – це мінімальна норма прибутковості
вкладених інвестицій.
Структура капіталу – це складові фінансів фірми. Структура капіталу
зафіксована у правій частині балансу, де показані основні джерела
коштів, залучених для фінансування.
Всі джерела інвестиційних ресурсів можна умовно поділити на:
внутрішні;
зовнішні.
Внутрішніми джерелами фінансування є нерозподілені прибутки та
амортизація, вони мають оптимально можливу вартість капіталу, без них
підприємство змушене звертатись до зовнішніх джерел фінансування –
залучати капітал шляхом додаткового випуску звичайних або привілейованих
акцій, облігацій, або брати позику.
Фактори, що визначають вартість капіталу:
ризикованість доходів;
вага заборгованості в структурі капіталу;
фінансова міцність фірми і те, як інвестори оцінюють цінні папери
фірми;
рівень прибутковості інших інвестицій;
структура джерел фінансування.
Моделі визначення вартості власного капіталу
Вартість власного капіталу – це грошовий доход, який очікують одержати
власники звичайних акцій. Є декілька моделей оцінки вартості власного
капіталу. Використання тієї чи іншої моделі залежить від наявності
достатньої інформації.
1. Модель прогнозуємого росту дивідендів.
Прибутки фірми після сплати податків повністю належать акціонерам фірми.
Керівництво може використати ці прибутки двома шляхами:
виплатити їх як дивіденди;
утримати їх та реінвестувати у виробництво.
Утримуючи прибутки, фірма повинна заробити на цих грошових фондах не
менше, ніж акціонери самі змогли б одержати, інвестуючи їх у інші цінні
папери еквівалентного ризику. Тому вартість нерозподілених прибутків
повинна дорівнювати нормі прибутку, яка встановлюється акціонерами на
власний капітал фірми. Вартість власного капіталу розраховується при
цьому за наступною формулою:
,
де: Ce – вартість власного капіталу;
D1 – дивіденд на акцію, що очікується отримати наприкінці першого року;
P0 – поточна ціна акції;
q –очікуваний темп росту дивідендів.
Якщо фірма не в змозі інвестувати нерозподілені прибутки так, щоб
отримати від реінвестування принаймні величину Ce, то їй доцільно
виплатити ці кошти акціонерам, тому що вони спроможні інвестувати їх у
інші активи, які забезпечують отримання такого прибутку.
Модель оцінки капітальних активів (МОКА).
, якщо активи фірми мають середній рівень ризику.
-коефіцієнту можна розрахувати за формулою:
,
-прибутковість акцій підприємства, що аналізується;
-середня прибутковість ринку цінних паперів.
-коефіцієнту можна розрахувати вартість нерозподілених прибутків
(вартість власного капіталу) за допомогою формули:
,
де: СRF – показник прибутковості для безризикового вкладання капіталу;
Cm – середній ринковий показник прибутковості;
– фактор ризику.
Метод “доход на облігацію плюс премія за ризик”.
Аналітики, які не мають достатньої впевненості в результатах моделі
МОКА, часто використовують суб’єктивну процедуру для визначення вартості
акціонерного капіталу фірми. Вони просто додають до процентної ставки на
довгостроковий борг, яким володіє фірма, премію за ризик. Ця модель має
договірний характер і розраховується за формулою:
Се = Сн + RP,
де: Сн – рівень прибутковості інвестицій в інші, альтернативні
можливості;
RP – премія за ризик.
Премія за ризик базується на емпіричних дослідженнях, тому використання
цього методу надає достатньо точні значення вартості акціонерного
капіталу.
Визначення вартості залученого капіталу
1. Визначення вартості нових випусків звичайних акцій
Вартість акціонерного капіталу за рахунок нового випуску звичайних
акцій, більша ніж вартість нерозподілених прибутків, тому що при новому
випуску звичайних акцій виникають витрати на їх випуск та
розповсюдження.
Для того, щоб визначити чому дорівнює вартість капіталу від нового
випуску акцій, необхідно визначити, яку норму прибутку необхідно
заробити на фондах, отриманих за рахунок продажу акцій для того, щоб
виправдати витрати на випуск звичайних акцій. розрахунок норми прибутку
можна зробити використовуючи таку формулу:
,
де: F – процент витрат на випуск та розповсюдження, що виник внаслідок
продажу звичайних акцій;
P0- поточна ціна акції;
D1 – розмір дивіденду, що очікується отримати в кінці першого року;
P0(1-F) – чиста ціна за акцію, яку отримує компанія.
Визначення вартості позичкового капіталу
В процесі діяльності підприємства використовують позичковий капітал,
який вони отримують у вигляді:
випуску облігацій, які мають визначений строк погашення та визначену
процентну ставку;
довгострокового кредиту комерційних банків;
вартість привілейованих акцій.
Вартість капіталу від випуску облігацій дорівнює номінальній процентній
ставці, яку компанія-емітент повинна буде сплатити під час погашення
облігації.
Під час продажу облігацій вони звичайно розповсюджуються за номінальною
вартістю і вартість облігацій можна визначити за формулою:
,
де: Cd – вартість капіталу, отриманого від випуску облігацій;
in – номінальна процентна ставка, яку підприємство – емітент повинно
буде сплатити під час погашення облігації в період n.
Говорячи про вартість позичкового капіталу, необхідно враховувати
наступний факт. На відміну від доходів, що підприємство сплачує
власникам звичайних акцій, проценти за користування позичковим капіталом
включаються до валових витрат підприємства. Завдяки цьому, вартість
позичкового капіталу після сплати податків знижується. Внаслідок того,
що проценти являють собою утримання з податку, підприємство, що
користується позичковим капіталом, одержує податкову економію, яка
зменшує чисту вартість боргу. Вартість позичкового капіталу, яка
розрахована з урахуванням податкової економії називається ефективною
вартістю позичкового капіталу. Ефективна вартість позичкового капіталу
розраховується за такою формулою:
,
-ефективна вартість позичкового капіталу;
– ставка податків;
– номінальна процентна ставка за користування позичковим капіталом.
Визначення середньозваженої вартості капіталу інвестиційного проекту.
Щоб остаточно розв’язати питання про вибір довгострокових засобів
фінансування операцій підприємства, недостатньо лише обчислити кошти
того, чи іншого капіталу. Необхідно проаналізувати та з’ясувати, як
новообраний капітал може вплинути на загальну вартість капіталу
інвестиційного проекту. Загальна вартість капіталу інвестиційного
проекту визначається як сердньозважена вартість усього використовуваного
капіталу. Середньозважена вартість капіталу (СЗВК) може бути обчислена
після визначення вартості окремих компонентів капіталу. Це обчислення
проводиться шляхом множення вартості кожного виду капіталу на їх частку
(питому вагу) у структурі капіталу підприємства (інвестиційного проекту)
і підсумування одержаних величин:
,
– відповідно частка (питома вага) позичкового капіталу, привілейованих
акцій, власного капіталу;
– вартість відповідних компонентів капіталу;
– ставка податку на прибуток.
Аналіз беззбитковості та цільове планування прибутку
Загальні витрати підприємства (незалежно від того, чи включаються вони
до собівартості продукції) можна поділити на змінні та постійні.
Змінні витрати – це витрати, які прямо пропорційно залежать від обсягу
виготовленої продукції.
Постійні витрати – це витрати, які не залежать від зміни обсягів
виробництва
Мета аналізу беззбитковості — визначення обсягу продукції, для якого
обсяг виручки від продажів дорівнює витратам. Коли обсяг продажів нижчий
цієї точки, фірма зазнає збитків, а в точці, де виручка дорівнює
витратам, фірма веде бізнес беззбитково.
Точкою беззбитковості (Break-even point) називається ситуація за якою
загальні доходи дорівнюють загальним витратам.
Розрахунок точки беззбитковості
Точка беззбитковості (ВЕР) у натуральному виразі розраховується за
формулою:
,
Маржинальний доход — це різниця між виручкою від реалізації продукції
та змінними витратами на її виробництво. Величина маржинального доходу
повинна покривати постійні витрати та забезпечувати необхідне значення
прибутку.
МД = V- Сзмін , де
МД – маржинальний доход;
V –виручка від реалізації;
Сзмін – змінні вмтрати.
Маржинальний доход на одиницю продукції — це різниця між ціною одиниці
продукції та середніми змінними витратами на одиницю продукції. Величина
маржинального доходу на одиницю продукції залишається незмінною доки не
зміниться ціна одиниці продукції і змінні витрати на одиницю продукції.
Для розрахунку точки беззбитковості в грошових одиницях постійні витрати
відносять до коефіцієнту маржинального доходу. Коефіцієнт маржинального
доходу — це відношення маржинального доходу від реалізації одиниці
продукції до її ціни.
Точка беззбитковості (ВЕР) у вартісному виразі розраховується за
формулою:
,
де Cпост — постійні витрати; Cзмін – змінні витрати; V – обсяг
реалізації.
Коефіцієнт маржинального доходу – це відношення маржинального доходу на
одиницю продукції до ціни за одиницю продукції.
.
Продовженням аналізу беззбитковості є цільове планування прибутку.
Головною метою цього аналізу є визначення обсягу продажів при якому
підприємство отримає запланований прибуток.
Запланований обсяг реалізації у натуральному виразі розраховується за
формулою:
де: Vнат – запланований обсяг реалізації; ТР – запланований розмір
прибутку.
Запланований обсяг реалізації у вартісному виразі розраховується за
наступною формулою:
Запас міцності — це величина, на яку фактичний обсяг реалізації
перевищує обсяг реалізації в точці беззбитковості. Запас міцності
відображає граничну величину можливого зниження обсягу продажу без
ризику зазнати збитків.
Запас міцності може розраховуватись в абсолютної та відносної формах:
Запас міцності ($) = Обсяг реалізації – BEP
Запас міцності (%) = Запас міцності ($) / Обсяг реалізації
При управлінні структурою поточних витрат слід враховувати ефект
виробничого важеля (лівереджу). Виробничий (операційний) важіль — це
залежність прибутку від структури витрат, яка обумовлена зміною обсягу
виробництва; він показує, на скільки відсотків збільшиться прибуток від
збільшення виручки на 1%.
Операційний важіль використовується для прогнозу зміни чистого прибутку
в разі відповідної зміни обсягу виручки. Для розрахунку величини
операційного важеля використовується наступна формула:
Приклад.
Порядок розрахунку Значення (тис. $)
Виручка від реалізації 500
Мінус змінні витрати 350
= Маржинальний доход 150
Мінус постійні витрати 90
= Чистий прибуток 60
Операційний важіль 2.5
В цьому прикладі величина операційного важеля дорівнює 2.5, це означає,
що, наприклад, при збільшенні обсягу виручки на 10% чистий прибуток
збільшиться на 25%.
Величина операційного важеля залежить від співвідношення змінних та
постійних витрат. Для підприємств з високим рівнем постійних витрат, при
низькому рівні змінних витрат на одиницю продукції характерним є високий
рівень операційного важеля.
Співвідношення між статтями поточних витрат може бути різним і
визначається технічною й технологічною політикою, обраною при підготовці
проекту. Зміна структури поточних витрат може істотно вплинути на
величину прибутку. Інвестування в основні засоби супроводжується
збільшенням умовно-постійних та відносним зменшенням умовно-змінних
витрат. Виробничий важіль показує потенційну можливість впливати на
валовий прибуток шляхом зміни структури поточних (валових) витрат та
обсягу виробництва (продажів).
Ефект виробничого важеля означає, що при збільшенні обсягів виробництва
та реалізації питомі постійні витрати зменшуються, а прибуток фірми
зростає.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
