Реферат на тему:
Фінансова участь персоналу в санації підприємства
Загроза банкрутства й зумовлені цим негативні економічні та соціальні
наслідки змушують персонал, що працює на підприємстві, робити свій
внесок у фінансування санації. Основною причиною фінансової участі
персоналу в санації підприємства є надія зберегти робочі місця. Особливо
частою така ситуація є в період загального економічного спаду, коли
дефіцит альтернативних робочих місць зумовлює значну залежність
працівників від даного підприємства.
Фінансування санації персоналом може здійснюватися в таких формах:
а) відстрочка або відмова від винагороди за виробничі результати;
б) надання працівниками позик;
в) купівля працівниками акцій даного підприємства.
У зарубіжній практиці досить поширеним є так званий Management-Buyout
(МВО), який полягає в купівлі всього підприємства або значного пакета
його корпоративних прав менеджментом фірми. Одним із різновидів МВО є
АВО – коли значну частку корпоративних прав викуповує персонал. При
цьому трапляються випадки конверсії заборгованості підприємства із
заробітної плати у власність. Тобто замість заробітної плати працівники
можуть одержати корпоративні права підприємства, на якому вони працюють.
У результаті МВО підвищується відповідальність керівників та всього
персоналу за результати своєї діяльності, а також посилюється мотивація
до раціоналізаторства та реалізації програм ощадливого використання
наявних ресурсів.
Відтак варто нагадати, що в Україні діє порядок, згідно з яким
керівництво підприємств, що приватизуються, має право додатково викупити
за грошові кошти за номінальною вартістю пакет акцій акціонерних
товариств, створених у процесі акціонування державних підприємств.
Розмір пакета акцій, який може бути запропонований Фондом державного
майна керівництву підприємства, обмежується 5 відсотками статутного
фонду.
Законодавство України детально регламентує правила узгодження умов
реорганізації унітарних державних підприємств. Передбачена, зокрема,
специфічна форма санації у разі, коли трудовий колектив державного
підприємства, щодо якого порушено справу про банкрутство, бере
підприємство в оренду або викуповує у власність за умови взяття на себе
боргів та згоди на це кредиторів. Трудовий колектив у такому разі може
реалізувати своє право на участь у санації згідно з вимогами Закону
України “Про оренду державного майна”. Законом передбачено, що трудовий
колектив має заснувати певний вид господарського товариства і вже в цій
якості пропонувати послуги санатора державного підприємства, яке зазнало
фінансового краху. За наявності кількох претендентів на участь у санації
державного підприємства господарське товариство, засноване членами
трудового колективу, не має жодних переваг перед іншими претендентами і
мусить пройти процес конкурсного відбору.
Реорганізація державного підприємства-боржника в іншу юридичну особу,
засновану на колективній власності, здійснюється на підставі угоди між
вибраною трудовим колективом організаційно-правовою формою організації
підприємства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою
відповідальністю тощо) та вповноваженим державним органом.
Державна фінансова підтримка санації підприємств
Якщо мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не
вистачило для успішного проведення санації чи реструктуризації, то в
певних випадках може бути прийняте рішення про надання державної
фінансової підтримки. Згідно із Законом України “Про підприємства” у
разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає
продукцію цих підприємств суспільне необхідною, може надавати їм дотації
чи інші пільги.
Приймаючи таке рішення, виконавча влада виходить з принципу фінансової
підтримки передовсім життєздатних виробничих структур, підприємств і
організацій, які вже адаптувалися до нових реалій економічного життя,
здатні ефективно використовувати кошти і на цій основі протягом
найкоротшого часу збільшити обсяг виробництва. Опрацьовано критерії
відбору підприємств для надання цільової комплексної державної
підтримки. З них треба назвати такі:
– використання нових, ефективних ресурсозберігаючих та екологічно
безпечних технологій;
– експорт (приріст експорту) конкурентоспроможної продукції;
– заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними;
– вирішення проблеми енергозабезпечення;
– вирішення проблеми енергозбереження (ресурсозбереження);
– збереження науково-технічного потенціалу (досліджень і розробок, що
мають пріоритетне значення для країни);
– наявність ринків збуту продукції в країні та за кордоном;
– високий рівень менеджменту на підприємстві.
Підтримка орієнтується передовсім на підприємства, які здатні її
використати з максимальною віддачею та забезпечити збільшення
виробництва продукції, що позитивно вплине на дохідну частину бюджету.
Форми та методи державної фінансової підтримки санації підприємств
показано на рис. 11.9, 11.10. Централізована санаційна підтримка може
здійснюватися:
а) прямим бюджетним фінансуванням;
б) непрямими формами державного впливу.
Пряме бюджетне фінансування санації підприємств відбувається на
поворотних (бюджетні позики) і безповоротних засадах (субсидії, дотації,
повний або частковий викуп державою акцій підприємств, що перебувають на
межі банкрутства).
Фінансова підтримка на безповоротній основі надається в таких випадках:
* якщо збитки, завдані підприємству стихійним лихом, перевищують суми
відшкодувань, передбачених законодавством про обов’язкове страхування;
* для відшкодування збитків конкретним підприємствам у разі, коли чинним
законодавством встановлено умови господарювання, за яких не
забезпечується покриття витрат на виробництво товарів (послуг), що може
призвести до банкрутства;
* для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих
підприємств, діяльність яких пов’язана з особливо важливими суспільними
інтересами.
Однак переважна більшість західних дослідників джерел фінансування
санації дотримується думки, що державне фінансування санації підприємств
на безповоротній основі не тільки стимулює бюджетний дефіцит, а й
спричиняє негативні побічні ефекти на макро- та мікрорівнях. Після краху
концепції санації автогіганта “Бритіш Лейланд” (Великобританія), яка
базувалась на прямому державному дотуванні (розмір дотацій становив
близько трьох млрд фунтів стерлінгів), у країнах з розвинутою ринковою
економікою майже повністю відмовилися від використання такого методу
фінансової підтримки підприємств.
Стосовно банківської сфери слід зазначити, що комерційному банкові,
переведеному на режим фінансового оздоровлення, може бути надано
державну фінансову підтримку у вигляді стабілізаційної позики. Таку
позику надають тільки під заставу високоліквідних активів банку або під
гарантію чи поручительство інших, фінансове стабільних, банків. Кошти
позики можуть використовуватися лише для фінансування санаційних
заходів. Зауважимо, що режим фінансового оздоровлення є превентивним
заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій,
передбачених Законом України “Про банки і банківську діяльність”.
Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна
підтримка у вигляді повного або часткового викупу державою акцій
підприємств, що перебувають у фінансовій скруті. Виступаючи в ролі
санатора, держава керується передовсім народногосподарською доцільністю.
У такий спосіб вона протидіє спаду виробництва та зростанню безробіття.
Державу, навіть за її участі в капіталі, не можна розглядати як
звичайного акціонера, оскільки монопольний прибуток і прибуток взагалі
не є першочерговим завданням її діяльності як санатора. Головною метою
державних інвестицій є сприяння відновленню ліквідності та забезпечення
діяльності підприємств. Значну частину державного сектору в Німеччині,
США, Швеції та інших країнах сформовано саме з колишніх приватних
підприємств, що опинились на межі банкрутства.
X
Z
3/4
A
h$
h$
Z
A
gd$
$a$gd$
gd$
приємства за його неспроможності самостійно виконати умови кредитного
договору).
Розглянута форма фінансової підтримки підприємств в Україні дуже широко
використовувалася протягом 1993-1999 років. Однак за браком ефективних
механізмів відбору кандидатів для надання гарантій, невикористання
інституту санаційного аудиту, в переважній більшості
підприємств-боржників не виявилося коштів для погашення кредитів,
гарантованих урядом, в результаті чого кредити доводиться погашати за
рахунок коштів державного бюджету.
У країнах Заходу надання державних гарантій та поручительств передано
спеціалізованим товариствам, створеним за участю державного капіталу.
Прикладом цього може бути заснований спеціально для таких цілей
напівдержавний “Ексімбанк” (США) або Товариство гарантування кредитів
(ФРН). Ці організації відбирають підприємства для надання їм санаційної
підтримки під державні гарантії, а також несуть відповідальність за
цільове використання позик, виданих під ці гарантії, і своєчасне їх
повернення. Зазначимо, що надання державних гарантій та поручительств
стало одним із методів проведення санації таких відомих компаній, як
Телефункен (Німеччина) та Крайслер (США).
Одним із непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є
надання їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного
законодавства. Згідно із Законом України “Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” з
метою запобігання монопольному становищу окремих підприємців на ринку
такі форми санаційної реорганізації підприємств, як злиття, приєднання,
придбання активів, створення концернів та ін., здійснюються за згодою
Антимонопольного комітету. Коли підприємці зловживають монопольним
становищем на ринку, антимонопольні органи можуть прийняти рішення про
реорганізацію монопольних утворень через їхній примусовий поділ.
Нагадаємо, що в Україні монополістом є підприємство, питома вага якого
на ринку певного товару перевищує 35%. У США, наприклад, дозвіл на
злиття конкуруючих між собою компаній може бути отриманий тоді, коли
одна з них перебуває на межі банкрутства, але має значне
народногосподарське значення. Загалом, у світовій практиці проведення
санації цей метод використовується у виняткових випадках, оскільки
надання дозволу на монопольні утворення спричиняє негативні мікро- та
макроекономічні наслідки, зокрема анти-ринкові ефекти стратегічного
характеру. Отже, удаватися до нього можна лише тоді, коли підприємства
доведуть, що в результаті їхнього злиття буде найбільш повно використано
ефект масштабності, значно знизиться собівартість продукції та суттєво
зростуть її якісні параметри. Злиття можливе лише тоді, коли буде
доведено позитивне сальдо між народногосподарською вигодою та
негативними антикон-курентними наслідками.
Залежно від напрямку економічної доктрини держави можливе використання
того чи того виду санаційної підтримки підприємств фіскального
характеру, що може здійснюватися списанням чи реструктуризацією
податкових зобов’язань, податковим кредитуванням, наданням цільових
податкових пільг підприємствам, які потребують санації, а також
фіскальними поступками головним кредиторам таких підприємств з метою
активізації їхньої участі в санаційних процесах.
Використання певного методу державної підтримки санації та
реструктуризації залежить від конкретних характеристик підприємства,
його народногосподарського та регіонального значення. У цілому найбільш
економічно раціональними вважають надання державних гарантій та різні
форми підтримки фіскального характеру, зокрема, для стимулювання лізингу
та активізації участі в санації найбільших кредиторів підприємств, що
перебувають у кризі, а також державну допомогу у вигляді сприятливої
амортизаційної політики.
Література:
Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.
Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р.
Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1992 р.
Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 липня 1991 р.
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р.
Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р.
Закон України “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 р.
Закон України “Про банкрутство” // Відомості Верховної Ради України. –
1992. – №31.
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р.
Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р.
Закон України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 р.
Закон України “Про приватизаційні папери” від 6 березня 1992 р.
Закон України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 р.
Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності” // Відомості Верховної Ради
України. – 1992. – №2.
Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”
від 26 червня 1997 р.
Закон України “Про збір на обов’язкове соціальне страхування” від 26
червня 1997р.
Закон України “Про державний бюджет України на 1999 р.” від 31 грудня
1998 р.
Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17
грудня 1999р.
Закон України від 13 лютого 1998 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”.
Закон України від 22 лютого 2000 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про підприємництво”.
Закон України від 30 червня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про банкрутство”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про Національний банк України”.
Закон України від 4 листопада 1999 р. “Про запровадження єдиного збору,
який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про оренду державного та комунального майна”.
Закон України від 18 листопада 1999 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір”.
Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” від 16 липня 1999 p. №996-XIV.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з
питань оподаткування” від 2 березня 2000 р.
Закон України “Про Державний бюджет України на 2000 р.” від 17 лютого
2000 р. №1458.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення Державного
інноваційного фонду” від 18 лютого 1992 р.
Постанова Кабінету Міністрів України та НБУ від 19.04.94 р. № 279 “Про
нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств
та організацій та джерела їх покриття”.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про
порядок санації державних підприємств” // Зібрання постанов Уряду
України. – 1994. – № 5.
Типове положення по плануванню обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) в промисловості. Затверджено постановою КМУ
26.04.96 p., №473.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств. Затверджено
постановою КМУ 23.04.96 р. № 452.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції будівельно-монтажних робіт. Затверджено постановою КМУ
9.02.96р. №186.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню науково-дослідних
і дослідно-конструкторських робіт. Затверджено постановою КМУ 20.06.96
р. № 830.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану
неплатоспроможних підприємств та організацій // Галицькі контракти. –
1997. – №40.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
інтегральної інвестиційної привабливості підприємств та організацій //
Українська інвестиційна газета. – 1998. -№3.
Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. №419 “Про
складання фінансової звітності”.
Постанова Правління Пенсійного фонду України “Про затвердження змін та
доповнень до Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами,
установами, організаціями та громадянами збору на обов’язкове Державне
пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до
Пенсійного фонду України” від 9 січня 2000 р. №1-3.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
