.

Фінансова система Японії (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
10 6200
Скачать документ

Курсова робота

З предмету „фінанси”

на тему:

Фінансова система Японії

Зміст

1. Суть корпоративної ринкової економіки Японії. Джерела стрімкого
економічного зростання.

2. Фінанси великих приватних корпорацій і державних підприємств.

3. Бюджетний устрій і бюджетна система -Японії.

4. Державний бюджет, склад і структура його доходів та витрат.

5. Бюджетний процес і державний фінансовий контроль у
Японії.

Бюджети місцевих органів влади, фінансове вирівнювання.

Тенденції і проблеми розвитку фінансової системи Японії.

1. Суть корпоративної ринкової економіки Японії. Джерела стрімкого
економічного зростання

Нинішні позиції Японії у Світовому господарстві — результат її
економічного розвитку в другій половині XX ст. У 1938 р. на її частку
припадало всього 3% валового світового продукту.

Хоча розмови про «японське диво» припинилися, феномен японської
економіки продовжує викликати підвищений інтерес. Справді, чому країна з
величезною зовнішньоекономічною залежністю, практично позбавлена
природних ресурсів, незважаючи на всі безладдя і катаклізми останніх
десятиріч, зберігає роль світового лідера за багатьма найважливішими
напрямками науково-технічного прогресу. Японія при цьому демонструє
надзвичайно високий ступінь адаптації до мінливих умов розвитку
економіки. Ці зміни відбуваються не просто на базі технологічних
інновацій, а в безупинній і дуже складній взаємодії техніки, технології,
економічних і соціально-політичних факторів.

На високі темпи зростання японської економіки був націлений її
господарський механізм, що склався після Другої світової війни,
своєрідність рис якого дозволяє говорити про особливу модель.

Протягом тривалого часу ВВП був єдиним критерієм розвитку японської
економіки. Вважалося, що економічне зростання автоматично веде до
підвищення добробуту, тому спеціальні заходи в цій галузі відкладалися,
поки країна не досягне рівня інших країн. У 60-і рр. близько 60%
державних інвестицій йшло на розвиток промислової інфраструктури і лише
незначна частина вкладалася в соціальну сферу.

Забезпечення швидких темпів економічного зростання вимагало високого
рівня нагромадження. Воно майже цілком забезпечувалося внутрішніми
заощадженнями, кожен компонент яких був крупним за міжнародними
стандартами. У зв’язку з цим реальні дисконтні ставки були нижчі, ніж в
інших країнах, що створювало умови для зростання інвестицій (табл. 1).

Таблиця 1 Норма заощаджень, %

Показники по країнах, до 40-х рр. XX ст. 1950-1959 рр. 1960-1984 рр.
1990-1995 рр.

Японія, 11,7 (1869-1938 р.) 30,2 32,5 32,5

Британія, 12,3 (1860-1929р.) 16,2 18,2 20,5

Німеччина, 20,9 (1851-1928 р.) 26,8 23,7 23,7

Італія, 12,9 (1861 -1930р.) 19,8 21,0 20,7

США, 18,7(1 869-1938 р.) 18,4 18,0 15,9

Висока норма нагромадження відбивала велетенський розмах нового
будівництва і переустаткування виробничого апарату, що існував. Основні
кошти йшли на створення нових виробничих потужностей. Це забезпечувало
високий ступінь новизни устаткування — його середній вік підтримувався
на рівні 5,5-6 років (у США — 9 років). Організація серійного
виробництва забезпечувала високу ефективність капітальних вкладень.

Основні капіталовкладення направлялися в активні елементи основного
капіталу, їх норма в 1,5-2 рази перевершувала відповідний рівень інших
провідних індустріальних країн, становлячи 16-19,4% ВВП.

В умовах державного регулювання і широкої підтримки розвивалося сільське
господарство, основу якого становлять дрібні ферми. Наймана праця й
орендні відносини не одержали тут широкого розповсюдження. Тільки 7%
господарств мають понад 2 та землі, а 70% усіх господарств одержують
свої доходи поза галуззю, в основному в промисловості і сфері послуг.
Власники дрібних земельних ділянок працюють у себе в господарстві лише у
святкові і вихідні дні. Держава є монопольним покупцем багатьох видів
сільськогосподарської продукції за цінами, вищими від світових. Ця
підтримка створює штучний клімат для даної галузі.

2. Фінанси великих приватних корпорацій і державних підприємств

Особливість економічного ладу — вертикальна інтеграція фірм, їх
групування, що пронизує всю систему ділових відносин у країні.
Розрізняються два рівні чи типи утворення економічних угруповань.

Перший — традиційний для більшості західних країн. Він базується на
переплетенні капіталу та особистої унії. Унікальність японської
господарської системи визначається наявністю груп (кейрецу), які є
об’єднаннями великих компаній із дрібними та середніми, що базуються на
зв’язках різних видів, головними з яких виступають виробничі, обумовлені
головними фірмами.

У зв’язку з тим, що кейрецу не є жорстко залежними організаціями, як,
наприклад, вертикально інтегровані корпорації в США, а сукупністю
жорстких і слабких взаємозв’язків, доцентрових і відцентрових тенденцій,
це дозволяє їм легше пристосовуватися до вимог зовнішнього середовища.

Ринок, що функціонує на такій основі, усередині групи вигідніше для всіх
його учасників, ніж вільний ринок наявних товарів. Тут нижчий ступінь
ризику, нижчі витрати за угодами. На дрібних підприємствах нижчий рівень
заробітної плати. Це служить однією з причин того, що в країні
зберігається значна різниця в рівнях заробітної плати між великими,
середніми і дрібними компаніями. У середньому заробітна плата на
останніх становить близько 60% оплати зайнятих на великих підприємствах.

Особливість економічної моделі полягає в єдності державного апарату і
великого капіталу у вирішенні загальних проблем. Основні цілі і завдання
загальнонаціональних планів економічного розвитку конкретно втілюються в
змісті внутрішньокорпоративних планів, що мають директивний характер. За
рахунок цього утворюється складна, взаємозв’язана система планування.
Внутрішньокорпоративні плани у свою чергу також враховуються при
розробці загальнодержавних програм через механізм консультацій з
найбільшими об’єднаннями приватних компаній — «Міцубісі», «Кейданрен»,
«Дюкай», «Ніккейрен», а також з відповідними асоціаціями і
фінансово-промисловими групами.

По суті справи, у Японії проявилася чітка тенденція формування моделі
економічного самоврядування без поєднання її з акціонерною власністю.
Юридичні особи купують акції для забезпечення стабільності зв’язків з
тими чи іншими фірмами. Система взаємного утримання акцій майже цілком
виводить компанії з-під впливу коливань на фондовій біржі і зовнішньої
скупки акцій. Встановлення довгострокових зв’язків між банками і
компаніями забезпечується не тільки через взаємне володіння акціями, а й
через кредитування.

Серед державних фінансових організацій існують Центральний банк Японії і
Японський банк розвитку, 11 суспільних фінансових організацій, а також
система поштових установ. Японський банк розвитку утворений як
допоміжний банк для забезпечення роботи приватних організацій шляхом
надання довгострокових кредитів під фіксовані процентні ставки та участі
в акціонерному капіталі.

Специфічна система кредитування компаній була створена ще на першому
етапі післявоєнного розвитку. Суть цієї системи полягала в тому, що під
гарантії міністерства фінансів і банку Японії комерційні банки надавали
максимальні кредити великим компаніям. Це забезпечувало надзвичайно
стабільні умови підприємницької діяльності компаній у фінансовому
відношенні.

Така система непрямого фінансування знижує необхідність викидання своїх
коштів на ринок капіталу. При прямому фінансуванні через кредитний ринок
структура виробництва і управління повинна забезпечувати високий рівень
прибутку, щоб залучати інвесторів. При непрямому фінансуванні банкам
важливий не високий прибуток, а стратегія розширення своєї частки на
ринку, тому що банки очікують продовження одержання великих позичок, які
допускають великі виплати по них. Крім того, взаємне володіння акціями
допускає взаєморозрахунок, а звідси високі дивіденди втрачають сенс. В
інтересах розвитку підприємства важливіше нарощувати внутрішні резерви і
капіталовкладення, збільшувати доходи від зростання вартості акцій.

Важливе місце в системі регулювання займають процентні ставки і валютний
контроль з поділом внутрішнього і світового ринків. Комітет з політики
Банку Японії (вищий орган прийняття рішень банком) встановлював
депозитні і позичкові ставки в межах мінімуму. Депозитний відсоток по
кожному виду, короткостроковий відсоток і прив’язана до нього вся
система процентних ставок прямувала за рухом офіційної облікової ставки.
Поряд з кількісним обмеженням банківського кредитування це дозволяло до
початку 70-х рр. ефективно здійснювати пряме кредитно-грошове
регулювання, а також занижувати витрати залучення коштів банками і
певною мірою капітальні витрати компаній. У 70-і рр. почалася
лібералізація процентних ставок на фінансових ринках, що включала не
тільки звільнення позичкового відсотка, а й відсотка по депозитах та
інших інструментах мобілізації коштів банками і підприємствами, що
довгий час встановлювався на заниженому рівні.

Представницька група приватних фінансових організацій — звичайні банки,
серед яких виділяються 11 найбільших, так званих міських банків, які
мають широку мережу по всій Японії і активних у міжнародному бізнесі.
Діяльність регіональних банків (близько 130) обмежена певною територією.

Інша група приватних фінансових організацій — різні спеціалізовані
фінансові установи: один спеціальний банк для здійснення валютних
операцій, три банки довгострокового фінансування, сім траст-банків, що
також спеціалізуються на довгостроковому фінансуванні. У складі
спеціалізованих фінансових організацій для дрібного / середнього бізнесу
в Японії існують приблизно 450 кредитних асоціацій кооперативних
організацій і близько 400 кредитних союзів. Є також 47 трудових банків,
які працюють з невеликими коштами працівників. Серед інших фінансових
організацій є 30 компаній страхування життя, 24 компанії майнового
страхування і 270 компаній по операціях з цінними паперами.

Японську фінансову систему поєднує міжбанківська інформаційна система
телекомунікацій, яка. є найбільш розвинутою у світі, тому що, пов’язуючи
за допомогою комп’ютерної мережі приблизно 5300 фінансових організацій і
42000 філій, дозволяє одержувати переведені з будь-якого місця кошти в
той же день.

3. Бюджетний устрій і бюджетна система Японії

Японія — конституційна монархія. Відповідно до діючої з 1947 р.
конституції імператор є «символом держави і єдності народу», його статус
визначається волею всього народу, якому належить суверенна влада.

Вищий орган державної влади і єдиний законодавчий орган — парламент, що
складається з двох палат: Палати представників (512 депутатів) і Палати
радників (252 депутати). Термін повноважень депутатів Палати
представників — 4 роки, Палати радників — 6 років (з переобранням
половини складу кожні три. роки). Виконавча влада здійснюється кабінетом
міністрів на чолі з прем’єр-міністром.

Крім традиційного фінансування країни через поточний бюджет, дохідна
частина якого формується за рахунок податків, у Японії існує і
паралельна, теж державна, система фінансування економічних проектів, але
із залученням позабюджетних, у традиційному розумінні, коштів. Ця
система називається державною інвестиційною програмою і використовується
для розвитку пріоритетних, з погляду держави, виробництв та об’єктів.
Таким чином, фактично уряд Японії має реальний важіль проведення
структурної і промислової політики.

Подібне розмежування в державному фінансуванні має в Японії давню
історію. Воно виникло ще в період Мейдзі (1868-1912 р.) і бере свій
початок з рішення уряду в 1878 р. використовувати поштові заощадження
громадян з метою промислового розвитку. Сьогодні ця система існує у
вигляді так званої Програми державних позик та інвестицій.

Крім джерел надходження коштів, Програма державних позик та інвестицій
відрізняється від загальнодержавного бюджетного фінансування і тим, що
її кошти виділяються на умовах зворотності, терміновості і платності.
Капіталовкладення і позики, отримані компаніями в рамках цієї програми,
підлягають повному поверненню з нарахуванням відсотків, які сьогодні
встановлюються в основному на рівні приватних кредитних установ.

Програма розробляється урядом одночасно з підготовкою проекту
«звичайного» поточного бюджету, але окремо від нього. .Японський
інвестиційний бюджет також проходить щорічне затвердження в парламенті.
Фінансовими джерелами Програми державних позик та інвестицій є:

1) система поштових заощаджень громадян; 2) система поштового
страхування життя; У) пенсійні фонди; 4) спеціальний рахунок
промислового інвестування; 5) гарантовані урядом зобов’язанім і позики.

Програма державних позик та інвестицій оперує в даний час капіталами, що
досягають 10% вартості ВВП. Це приблизно відповідає сумі, що становить
2/3 загальних витрат бюджету.

4. Державний бюджет, склад і структура його доходів та витрат

Доходи і витрати бюджету мають певне групування, яке містить розділи,
статті і параграфи. Доходи підрозділяються на 7 розділів, 11 статей і 43
параграфи, витрати — на 13 розділів, 41 статтю і 242 параграфи.
Характерною рисою бюджету Японії є те, що невикористані кошти переходять
на наступний бюджетний рік.

Дохідна частина бюджету Японії складається з податкових і неподаткових
надходжень. Серед податкових надходжень близько 40% становить
прибутковий податок з фізичних осіб, близько 30% – податок на прибуток
юридичних осіб (на прибуток компаній) і також близько 30% — непрямі
податки (стягнуті з продажу алкогольних напоїв, сигарет, предметів
розкоші). У порівнянні з іншими країнами частка неподаткових надходжень
у Японії досить висока. Сюди входять доходи від орендної плати, продажу
земельних ділянок та іншої нерухомості, пені, штрафи, доходи від
лотерей, позики і т.п. Особливість Японії полягає в тому, що показник
питомої ваги державних витрат у ВВП країни с одним з найменших серед
показників розвинутих країн (9,3% у 1991 р.).

Реалізація державного бюджету здійснюється в’ трьох основних формах:
прямі виплати (в основному на утримання адміністративного апарату),
витрата коштів по спецрахунках (пенсійне забезпечення, соціальне
страхування, громадські роботи, оборона) і фінансова допомога місцевим
адміністраціям.

Величезну частину витрат державного бюджету становлять соціальні
витрати. А серед них — пенсії по старості й інвалідності. Це пов’язано з
тим, що чисельність даної категорії постійно зростає і до 2025 р.
досягне 5,2 млн. чоловік проти 2 мли. у 1993 р. Крім того, через
зростання тривалості життя і збільшення періоду трудової активності цієї
категорії населення, а також недостачі молодої робочої сили люди
похилого віку стануть важливим компонентом ринку праці.

Пенсійна система Японії досить складна і багатошарова. Коштами
державного бюджету забезпечується 1/3 виплат базової пенсії. Інше
виплачується за рахунок різних пенсійних фондів.

За рахунок бюджету фінансується в Японії так звана суспільна допомога.
Вона охоплює тих, хто сам не може забезпечити мінімальний рівень життя.
Така допомога надається на основі Закону «Про гарантії прожиткового
мінімуму» і виплачується з а сімома номінаціями: на повсякденні потреби,
освіту, житло, медичне обслуговування, материнство, по безробіттю, на
похорони. У середині 90-х рр. її одержували 0,7% населення проти 2,4% у
1951 р., коли закон був прийнятий. До 2025 р. планується підняти витрати
на соціальне забезпечення і, зокрема, підвищити рівень соціальної
захищеності всіх нужденних. 75% виплат по суспільній допомозі надаються
з центрального бюджету, 25% — з бюджетів місцевих органів влади.

Реалізуючи програму науково-технічного прогресу, уряд Японії збільшує
державні асигнування на НДДКР. Особлива увага, що приділяється науці й
освіті, пояснюється тим, що вони перетворилися в головний структурний
фактор економічного зростання: якщо в 1960-1970 рр. приріст ВВП
забезпечувався за їх рахунок на 57%, то в 1985-1995 рр. цей показник
піднявся до 75-80%. Серед витрат на науку 13% становлять асигнування на
соціальні науки, а 87% — на природні і технічні. В найближчі роки
намічено ліквідувати існуючий перекіс у фінансуванні.

За рахунок державного бюджету фінансуються дорожнє будівництво, роботи з
розвитку авіаційного і залізничного транспорту, системи зв’язку, витрати
з ліквідації наслідків стихійних лих і т.п.

Що стосується військових витрат, то їх рівень у Японії, у порівнянні з
іншими розвинутими капіталістичними країнами, досить низький. Військові
витрати в Японії не виходять за межі 1% ВВП.

Щорічно росте така стаття бюджету, як витрати по державному боргу. У
1997-1998 рр. їхня частка становила 21,7%. Наприкінці 1997 р. парламент
Японії прийняв закон «Про реформу фінансової системи», де запропоновано
до 2000 р. домогтися, щоб витрати поточного року не перевищували витрати
попереднього.

Встановлено такі показники витрат на 2000 фін. р. у порівнянні з 1997р.:
збільшені витрати на соціальне забезпечення приблизно на 6%, витрати на
заохочення науки і техніки — на 5%; збережені в колишніх розмірах
витрати на культуру й освіту, оборону, на заходи у сфері енергетики, на
підтримку малого і середнього підприємництва; зменшені витрати на
підприємства суспільного сектору більш ніж на 7%, на урядову допомогу
країнам, що розвиваються, — на 10%, на дотації органам місцевого
самоврядування — на 27%.

5. Бюджетний процес і державний фінансовий контроль у Японії

Фінансовий рік у Японії починається 1 квітня і закінчується 31 березня
наступного року. Підготовка проекту бюджету здійснюється Міністерством
фінансів і його департаментами. Інші міністерства і відомства готують
пропозиції щодо обсягу і структури своїх бюджетів, а також з деяких
інших фінансових питань і де пізніше 31 серпня направляють відповідні
документи в бюджетний департамент міністерства фінансів.

Бюджетний департамент міністерства фінансів з вересня по грудень
розглядає матеріали, що надійшли, порівнює ці запити з передбачуваними
доходами і на їх основі розробляє проект бюджету. Проект направляється
для узгодження в Управління економічного планування, а потім — на
розгляд кабінету міністрів.

Після схвалення кабінетом міністрів уряд вносить виправлення, у січні
представляє проект бюджету на затвердження в парламент і намагається
забезпечити його прийняття до початку нового фінансового року. Після
обговорення в бюджетній комісії парламент затверджує бюджет у вигляді
закону.

Відповідно до Конституції Японії парламенту належить виключне право
розпоряджатися державними фінансами.

Виконання бюджету здійснюється міністерством фінансів та іншими
міністерствами і відомствами. Касове обслуговування бюджету здійснює
Японський банк і його відділення. Міністерства і відомства в межах
встановлених їм витрат представляють у міністерство фінансів свої
платіжні кошториси, які міністерством розглядаються і затверджуються.
Далі копії кошторисі в направляються в Японський банк і останній
здійснює відповідні операції.

Контроль за витратою затверджених асигнувань проводиться поквартальне у
формі звітів міністерств і відомств. Контролери міністерства фінансів
вивчають отримані звіти, перевіряють дані і складають загальний звіт про
виконання бюджету з доходів і витрат. Загальний звіт представляється
уряду, що, у свою чергу, відправляє його на розгляд ревізійного бюро.
Після того як ревізійне бюро дасть висновок, звіт затверджується урядом
і передається на розгляд і затвердження в парламент.

6. Бюджети місцевих органів влади, фінансове вирівнювання

У Японії усього нараховується 14 округів і 47 префектур, які об’єднують
3045 міст, селищ, районів із самостійним бюджетом.

Дохідна частина місцевих бюджетів складається з податкових і
неподаткових надходжень (рис. 6.1).

У 90-х рр. загальні доходи місцевих органів управління становили 80,41
трлн. єн. З них власні податкові надходження — 33,45 трлн. єн, або 41,6%
дохідної частини місцевих бюджетів;

Рис. 2 Структура доході в місцевих органів влади Японії в 90-х рр.

14,33 трлн. єн, або 17,8%, дали відрахування від загальнодержавних
податків; 10,65трлн. єн, або 13,2%, становили дотації держави на
здійснення загальнонаціональних заходів; інші 21,98 трлн. єн, або 27,3%
доходів місцевих бюджетів, — це неподаткові надходження, включаючи
позики.

Дана діаграма свідчить про те, що в Японії місцеві податки не домінують
у місцевих бюджетах, становлячи менше половини їх дохідної частини. Це
відрізняє японську податкову систему від північноамериканської, де
місцеві податки перевищують 2/3 бюджету муніципалітетів. Місцеві органи
влади Японії мають право регулювання своїх податків, але не встановлення
їх.

За рахунок коштів місцевих органів влади в Японії фінансуються розвиток
виробничої інфраструктури, заходи, пов’язані з ліквідацією наслідків
стихійних лих. Крім того, через місцеві бюджети здійснюються витрати на
підготовку робочої сили, виплату різних допомог, пенсій. Значна частина
бюджетних коштів витрачається на утримання місцевих органів влади, у
тому числі поліції, органів суду і прокуратури.

Вивчаючи витрати місцевих органів влади, необхідно відзначити, що їхня
питома вага у ВВП значно більше питомої ваги у ВВП витрат центрального
уряду (табл. 2).

Таблиця 2 Питома вага державних витрат Японії у ВВП у 1966-1991рр., %

Витрати бюджетів 1966 1971 1976 1981 1986 1991

Витрати центрального уряду 6.2 5.9 8.2 10.5 9,9 9.3

Витрати місцевих органів влади 13.0 14,4 16,9 18,9 17.2 15,4

Місцеві бюджети в Японії зводяться без дефіциту. Крім загального балансу
року, враховується реальний баланс, що розраховується шляхом виключення
з загального балансу залишку фінансових ресурсів попереднього року.

З метою перерозподілу фінансових ресурсів для вирівнювання фінансового
потенціалу префектур у Японії створена спеціальна установа — Фонд
фінансового вирівнювання. Формується він у складі бюджету центрального
уряду. З метою визначення територій, які мають право на одержання коштів
з Фонду вирівнювання, розраховуються бюджети так званих стандартних
територій. Стандартною вважається префектура з чисельністю населення 1,7
млн. чоловік і площею 6900 км2 і муніципалітет з такими показниками: 100
тис. осіб і 160 км2. Бюджетна діяльність місцевих органів поділяється на
б категорій: охорона громадського порядку, громадські роботи, освіта,
соціальне забезпечення, сприяння ринку зайнятості і розвитку
промисловості й економіки. Для кожної категорії визначається одиниця
виміру втрат і загальні витрати. Сума витрат за всіма категоріями
діяльності дає показник базових фінансових потреб стандартної території.
Базові фінансові потреби стандартної території коригуються на
коефіцієнти модифікацій для визначення базових фінансових потреб
реальних територіальних органів влади. Використовується ціла система
коефіцієнтів модифікацій:

1) видові — розраховуються на основі одиниці витрат на утримання кожної
галузі, наприклад, на одного учня середньої і вищої школи, на одного
учня академічного, технічного чи сільськогосподарського навчального
закладу і т.п.;

2) економії за масштабами — застосовується, якщо розширення обсягів
бюджетної діяльності веде до зниження окремих складених витрат;

3) густота населення — враховує збільшення витрат у залежності від
густоти населення;

4) спеціальні — коригують соціально-економічні, інституціональні та
інші відмінності окремих територій;

5) зонально-кліматичні — коригують витрати територій з холодним
кліматом;

6) демографічні — застосовуються для територій з високими темпами
зростання чисельності населення;

7) буферні — передбачають різке зменшення обсягів фінансування у
випадку падіння показника, що вимірюється, наприклад чисельності
населення;

8) коефіцієнти бюджетної прибутковості територій.

Після розрахунку витрат за окремими категоріями з урахуванням
коефіцієнтів модифікацій визначаються сумарні базові фінансові потреби
кожної реальної території. Базові фінансові потреби, розраховані таким
способом, є основою для наділення територій базовими доходами.
Префектурам за рахунок Фонду вирівнювання гарантується базовий дохід в
обсязі 80%, а муніципалітетам — в обсязі 75% від їх базових фінансових
потреб.

Фонд вирівнювання формується за рахунок таких відрахувань: 32%
надходжень особистого прибуткового податку, податку на прибуток
корпорацій і акцизу на алкогольні напої; 24% надходжень податку на
товари і послуги; 25% надходжень від акцизу на тютюнові вироби.

7. Тенденції і проблеми розвитку фінансової системи Японії

Сьогодні японська економіка переживає складний період свого існування.
Збільшення світової економічної рецесії після 11 вересня 2001 р.
призвело до зниження попиту на японські товари на зовнішніх ринках і до
нових проблем японських корпорацій та тісно пов’язаних з ними банків.

Обсяг промислового виробництва в Японії упав до найнижчого рівня за 13
років, знизившись на 0,3%, ВВП скоротився на 1,2%. Кількість безробітних
у країні становить 3,6 млн. чоловік, що є абсолютним рекордом. У 2001 р.
бюджетний дефіцит досяг 34,5 трлн. дол., що становить 6,9% від розміру
ВВП. Обсяг довгострокової державної заборгованості становить 570 трлн.
єн — 114% від розміру ВВП. Подібного роду показники значно перевищують
допустимі нормативи для країн, які хочуть приєднатися до системи єдиної
європейської валюти.

У країні дефляція: внаслідок падіння споживчого попиту на 1,7% ціни на
товари знижуються, а реальні розміри боргових зобов’язань у єнах
зростають і компаніям усе складніше за них розраховуватися через
реалізацію товарів і послуг. Однак причиною сформованої ситуації є те,
що протягом 12 років у країні спостерігався надмірно високий рівень
заощаджень. За період з 1990-го по 2001 р. сукупний профіцит
міжнародного платіжного балансу Японії досяг 1 трлн. 190 млрд. дол.
Японія є найбільшим у світі нетто-кредитором. Крім цього, розмір
грошових активів, які належать фізичним особам, становить 12 трлн. дол.

Усі державні позики є не новими і можуть бути погашені лише на території
Японії. Свідченням високого ступеня надійності облігацій японських
державних позик є їх низький рівень прибутковості. Сьогодні на фондовій
біржі державні облігації з 10-річним терміном погашення котируються,
виходячи з рівня їхньої прибутковості приблизно 1,3% у рік. Це
безпрецедентно низька у світовій практиці норма прибутковості.

Недавно міжнародні рейтингові агентства «Moody’s» і «S&Р» знизили
рейтинг японських облігацій державної позики, однак у результаті цього
їхня вартість, навпаки, зросла. Людям, які інвестують власні кошти,
властива обережність, і те, що інвестори здобувають традиційно
низькоприбуткові облігації японської держпозики, свідчить про високий
рівень їхньої надійності. / Японські кредитно-фінансові установи дійсно
акумулювали значні обсяги ризикованої заборгованості. Незважаючи на те,
що кожен рік ця заборгованість частково погашається, у цілому вона
продовжує рости. Причиною тому є нові банкрутства, жорсткість правил
аудиторської діяльності. Так, кількість банкрутств серед японських
компаній у січні 2002 р. виросла у порівнянні з аналогічним періодом
2001 р. на 19,3%. На кінець березня 2002 р. розміри заборгованості
досягай рекордного рівня — 52 трлн. єн або 450 млрд. дол. Цей показник
дорівнює 8% від резервів кредитно-фінансових установ країни або 10% ВВП.
Слід сказати, що з названої суми 10,4 трлн. єн припадають на нові
банкрутства, а кошти, що залишилися, відносяться до категорії
«небезпечної заборго-• ваності» і «заборгованості, яка вимагає
зовнішнього управління». У цьому зв’язку в перспективі може виникнути
необхідність злиття ряду дрібних і середніх кредитно-фінансових
організацій.

Однак провідні кредитно-фінансові організації мають у своєму
розпорядженні достатню кількість власних активів, їхня частка в капіталі
великих кредитно-фінансових установ становить 10%, що є цілком
прийнятним показником за стандартами.

Разом з тим довіра японців до кредитно-фінансових організацій не є
абсолютною. Підхід кабінету правлячої ліберально-демократичної партії
Дзюнітіро Коідзумі до фінансових проблем став менш чітким. Відповідно до
прийнятого рішення з квітня 2002 р. верхня межа урядових гарантій на
термінові депозити встановлена на рівні 10 мли. єн. Як наслідок, сума,
що зберігається на подібного роду депозитах, скороталася більш ніжна
13%. Кошти були переміщені на депозити з поверненням коштів «за вимогою»
з розміром внеску в рамках урядових гарантій. Подібного роду рішення
стурбувало кабінет Коідзумі, і останній уживає заходів для того, щоб
впровадити в практику розрахункові депозити з урядовими гарантіями.

Список літератури:

1. Динкевич А.Й. Экономическое развитие современной Японии // Деньги и
кредит. — 1998. — №10. — С. 62-74.

2. Карпшвцева Е.П. Налогообложение в зарубежных странах. Текст лекций.
— Новосибирск, НИНХ, 1992. — 65 с.

3. Леошпьвва Е. Приватизация государственных предприятий в Японии // МЭ
и МО. — 1995. — №2. — С. 101-109.

4. Леонтьева Е. Япония: сложные задачи // МЭ й МО. — 1998. — №8. —С.
121-126.

5. Маркарьянц С. Социальное обеспечение населення: опыт Японии //
Проблемы теории и практики управлення. — 1997. — №4. — С. 93-99.

6. Мильнер Б.З., Олейник И.С., Рогиенко С.А. Японский парадокс:
реальности й противоречия капиталистического управлення. — М.: Мысль,
1985. — 52 с.

PAGE

PAGE 21

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020