.

Фінансова система України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
38 20646
Скачать документ

Фінансова система України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
21 2942
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Фінансова система України ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ПРО ФІНАНСОВУ СИСТЕМУ УКРАЇНИ,

ЇЇ СКЛАДОВІ

2. ФІНАНСОВА СИСТЕМА І БЮДЖЕТ. РЕФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

З проголошенням політичної і економічної незалежності України встало
питання про створення національної фінансово-кредитної системи. Справа в
тому, що фінансова і кредитна системи, які функціонували в Україні на
той час, виражали економічні відносини колишньої радянської політичної і
господарської системи, а їх центральні установи знаходилися за межами
української держави.

Не можна було здійснювати ні політичні, ні економічні перетворення,
забезпечити національний політичний і господарський суверенітет без
формування і розвитку національної фінансової, грошової і кредитної
системи.

Економіка, складовими частинами якої є трудовою, науковий і
техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний
господарський механізм здебільшого фінансовою системою.

Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи
наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому
фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників економічної
системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових
ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або
вищому рівні.

Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова
система повинна задовольняти інтереси всіх суб’єктів виробництва,
підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і
динамічні параметри.

Головною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно
залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з
державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним і місцевими
бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи і фінансової
політики держави.

В даній роботі ставлю перед собою мету дослідити фінансову систему
України з точки зору її становлення, аналізу головних складових та
існуючих проблем.

1. ПОНЯТТЯ ПРО ФІНАНСОВУ СИСТЕМУ УКРАЇНИ,

ЇЇ СКЛАДОВІ

Економіка, складовими частинами якої є трудовою, науковий і
техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний
господарський механізм здебільшого фінансовою системою.

Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи
наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому
фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників економічної
системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових
ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або
вищому рівні. Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної
системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб’єктів
виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої
структурні і динамічні параметри.

За формами організації фінанси мають три рівні:

• фінанси загальнодержавні;

• фінанси підприємств і їх галузей;

• фінанси населення.

Фінанси держави і підприємств забезпечують виконання функцій державою і
підприємством або керівництвом галузі.

Загальнодержавні фінанси:

державний бюджет;

бюджет державного соціального страхування;

фонд коштів державного майнового, приватного майнового і особистого
страхування;

фонд коштів державного кредиту.

Фінанси підприємств і галузей національної економіки:

фінанси державних підприємств і галузей національної економіки;

фінанси кооперативних підприємств;

фінанси приватних підприємств;

фінанси громадських організацій.

Кожна ланка національної фінансової системи має свої специфічні завдання
і свою сферу функціонування. Матеріальною основою фінансів є національне
виробництво.

Основою загальнодержавних фінансів є бюджет, тобто виражений в грошових
сумах розклад майбутніх прибутків і витрат держави, який складають
щорічно. Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в
економічному і політичному житті країни структуру прибутків і витрат
визначає характер державного суспільного устрій.

Система фінансів в Україні тільки з 90-х рр. почала формуватися як
національна. До того часу вона була складовою частиною централізованої
фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від його
фінансової політики.

Характер фінансової системи в той час відображав характер самої системи
господарювання і був витратним і неефективним. Екстенсивні методи
господарювання, відсутність стимулів до високоефективного труда
приводили до збитковості підприємств в промисловості і господарств в
агропромисловому комплексі. Такі підприємства постійно субсидувалися з
бюджету за рахунок більш ефективних підприємств, що підривало будь-який
інтерес до добросовісного відношення і продуктивного труда. Регіональні
бюджети і фонди розвитку підприємств формували по нормативах, певними
центральними відомствами. Ними ж регламентували і використання цих
фінансових ресурсів. Фінансова система формувала споживчу психологію
виробників, відчужувала від підприємницької ініціативи, від уміння
ризикувати під час створення нових виробництв, від потреби цінити кошти,
ресурси, розраховувати витрати на виробництво.

Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему,
яка б була позбавлена всіх негативних меж попередньої, яка б стимулювала
високоефективний труд, ліквідувала будь-яку форму експлуатації людини,
яка стала б знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого
суспільства, підйому життєвого рівня народу. Необхідність національної
фінансової системи обумовлює державна самостійність України і переклад
економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система
повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких
можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і
національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на
інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і
задоволення соціальних потреб народу

Перехід економіки України до ринкового типу і перші кроки до створення
національної фінансової системи показують, що держава орієнтується на
посилення економічної незалежності, підприємницької діяльності і на
активну участь в міжнародних фінансово-торгових розрахунках.

Бюджетна система складається з двох частин:

• прибуткової;

• витратної

Перша частина забезпечує акумуляцію коштів через систему податків, інша
– розподіл акумульованих коштів на виробничі, соціальні і державні
потреби.

Інструментом формування прибуткової частини бюджету є система податків.
Податки це обов’язкові платежі, що нормуються до державного або
місцевого бюджету, які вносять окремих осіб, підприємства, організації і
установу. Податки розділяють на прямі і непрямі. До прямих податків
належать податки з прибутку (прибутковий податок), спадщини, землі,
будівель і тому подібне. До непрямих – мито, податок на додану вартість,
акцизи і інші.

Податкова система є основою формування державного бюджету і податкової
політики. Саме ради формування державного бюджету держава здійснює
політику оподаткування і використання накопичених коштів на різноманітні
суспільні потреби.

Податкова політика має велике значення для фінансової системи загалом,
оскільки від її гнучкості залежить вплив фінансової системи на
виробництво, зокрема на стимулювання виробництва. Для збалансування
економічної системи найкращої є така система оподаткування, в якій
відносно зростає частка прямих податків і меншає частка непрямих.

У наш час прибуткова частина бюджету України сформована такою системою
податків (прямі податки):

• платежі підприємств і організацій з прибутку (прибутку),

• прибутки від зовнішньої торгівлі, податки з населення, прибутковий
податок, на прибутки

від підприємницької діяльності і інші види прибуткового податку;

Непрямі податки:

• податок на додану вартість (НДС);

• акцизний збір;

• державне мито, місцеві податки і прибутки;

• відрахування на геологорозвідувальні роботи;

• надходження в Фонд ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи,

• надходження від реалізації державних позик

Основні надходження до бюджету України забезпечили непрямі податки –
61,3 %, а прямі становили 38,7 %. Сама велика маса податкових надходжень
доводиться на ПДВ – 43,8 % всіх суми прямих і непрямих податків, менша
на платежі підприємств 25,1 % і на податки з населення 12,8 %.
Оскільки платниками ПДВ і акцизів через ціни на споживчому ринку є
населення, то по сумі прямих і непрямих податків населення оплачує майже
60 % прибутки до бюджету держави.

Цей податковий тягар на населення викликаний хронічним спадом
виробництва і малоефективною податковою політикою держави відносно
зупинки спаду і нарощування темпів виробництва.

Витратну частину бюджету визначають, як вже було відмічено, суспільні і
державні потреби можуть формувати в різних співвідношеннях таку
структуру витрат:

• на народне господарство;

• на соціально-культурні заходи і науку,

на управління;

• на оборону,

• інші.

Провідне місце у фінансовій системі належить державному бюджету.

Бюджет є головним фінансовим планом створення і використання фонду
грошових коштів держави.

У державному бюджеті зосереджується значна частина національного доходу
країни.

Бюджетна система України складається з державного бюджету України,
бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

З переходом до ринкової економіки докорінно змінилася структура
доходної частини бюджету України. Раніше вона складалась з таких
платежів, як податок з обороту, плата за фонди, відрахування від
прибутків, частка податків у бюджеті була незначною (8-9 відсотків),
Сьогодні більшу частину доходів бюджету становлять податки з юридичних і
фізичних суб’єктів, тобто з підприємств та окремих громадян.

Видатки державного бюджету спрямовуються на розвиток народного
господарства, фінансування соціально-культурної сфери, забезпечення
обороноздатності держави, утримання органів державного управління, у

Дефіцит бюджету— це та сума, на яку в цьому році видатки бюджету
перевищують його доходи

Причин бюджетного дефіциту багато. Серед них: падіння суспільного
виробництва; зростання його граничних витрат, масовий випуск «порожніх»
грошей; невиправдано роздуті соціальні програми, які не забезпечені
фінансовими ресурсами; зростання витрат на фінансування
воєнно-промислового комплексу; значні витрати на оборот «тіньового»
капіталу; величезні непродуктивні видатки, приписки, крадіжки, втрати
виробничої продукції тощо.

Для того щоб ліквідувати дефіцит бюджету, треба неухильно провадити
лінію на випередження зростання доходів порівняно з видатками держави. У
нашій країні ця лінія здійснюється за такими напрямами:

• збільшення обсягів виробництва, зниження собівартості продукції;

• збільшення грошових надходжень завдяки випереджаючому зростанню
виробництва товарів народного споживання;

• подальше скорочення видатків на оборону і управління;

• обмеження зростання централізованих інвестицій у виробничу сферу;

• ліквідація збитковості у народному господарстві;

• проведення активної політики в галузі ресурсозберігання, посилення
боротьби з втратами, непродуктивними видатками і понаднормативними
запасами у народному господарстві.

2. ФІНАНСОВА СИСТЕМА І БЮДЖЕТ.

РЕФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

Головною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно
залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з
державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним і місцевими
бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи і фінансової
політики держави.

Зміни в економіці, керівництві господарством держави і зміни у структурі
й функціях державної влади та управління стосуються і бюджетної системи,
змінюють співвідношення між різними ланками бюджетів, змінюють їх обсяг
і внутрішню структуру.

Структура бюджетної системи визначається Конституцією. В ній та в Законі
про бюджетні права закріплюються права держави та місцевих органів влади
і управління на затвердження своїх бюджетів, на диференціювання доходів
і видатків між різними ланками бюджетної системи, порядок їх складання,
розгляду та затвердження.

Нові економічні відносини, які запроваджуються в Україні, потребують
змін і в бюджетній системі. Щодо вирішення цієї проблеми існують різні
підходи:

зберегти бюджетну систему і бюджетний устрій до виходу з економічної
кризи, щоб мобілізувати використання фінансів у державі з метою
подолання кризових явищ за рахунок розвитку пріоритетних напрямів
виробництва, стабілізації національної валюти;

при збереженні централізованої бюджетної системи надати право місцевим
органам влади і управління розпоряджатися коштами, що надходять від
комунальної власності підприємств через податки, регулюючи бюджети за
рахунок загальнодержавних податків та доходів;

надати самостійність місцевим бюджетам, консолідувавши у бюджеті України
всі бюджети, що становлять бюджетну систему.

Розглядаючи питання стосовно збереження бюджетної системи та бюджетного
устрою, треба зазначити, що в умовах переходу до ринкової економіки
продовжують зберігатися затратні функції держави, супроводжувані спадом
виробництва, інфляційними процесами і зменшенням доходів. Нестача коштів
на фінансування соціально-культурної сфери, будівництво, оборону та інші
заходи у державному бюджеті поповнюється за рахунок кредитів
Національного банку та шляхом централізованого розподілу коштів між
ланками бюджетної системи, що, безперечно, є позитивним моментом.
Негативним є те, що централізований порядок складання, розгляду,
затвердження і виконання бюджетів, які входять до бюджетної системи
України, породжує в органах влади і всіх ланках управління споживацьке
ставлення до них і не стимулює їх діяльність на вишукування додаткових
коштів у господарствах областей, міст і районів. Саме місцеві органи
влади й управління повинні розробляти відповідні заходи щодо поліпшення
економічного стану своїх сіл, селищ, районів, міст і областей та
вишукування можливостей додаткового залучення коштів в їх бюджети на
підтримку діючих установ охорони здоров’я, освіти, культури та
фінансування інших заходів, передбачених бюджетами. Адже якщо держава
мобілізує кошти для фінансування пріоритетних напрямів економічного
розвитку, вона не може достатньо забезпечувати позики, субвенції і
субсидії місцевим бюджетам, останні змушені будуть скорочувати видатки
саме за рахунок мережі установ культури, освіти, охорони здоров’я, що
дуже небезпечно.

Реформування спонукає органи місцевої влади і управління до розробки
невідкладних заходів щодо пошуку засобів для фінансування
інфраструктури. З Державного бюджету місцевим органам влади та їх
бюджетам виділяється мінімум допомоги.

Прийняття консолідованого бюджету, до складу якого входять усі види
бюджетів бюджетної системи, пов’язане зі значним навантаженням на
місцеві органи влади і управління, вимагає від них повної
відповідальності за виконання бюджету. Позитивним у консолідуючій схемі
бюджету є те, що бюджетна система спирається на економічно і юридичне
врегульовану сукупність Державного бюджету України, республіканського
бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних,
селищних та сільських бюджетів. При цьому передбачається повна
самостійність місцевих бюджетів і всіх їхніх ланок, зумовлена наявністю
власних та закріплених доходних джерел і правом визначення напрямів їх
використання. Негативним моментом є те, що в умовах постійного
скорочення виробництва і доходів повна самостійність місцевих рад при
формуванні бюджетів ще більше поглиблює кризові явища в економіці
регіонів.

Як бачимо, бюджет є формою планомірного накопичення і використання
коштів для забезпечення функцій, здійснюваних органами державної влади,
регіонального та місцевого самоврядування. Планомірне накопичення коштів
відбувається у галузях виробництва, а тому підприємства усіх форм
власності є ведучою ланкою в утворенні фінансів держави, оскільки
фінанси підприємств опосередковують грошові відносини, що виникають при
створенні і використанні грошових доходів для формування основних і
обігових фондів, розрахунків з державою через систему податків та
обслуговування кругообігу коштів підприємств і зміну форм вартості у
процесі цього кругообігу. Якщо фінанси підприємств обслуговують процес
виробництва суспільного продукту, його розподіл всередині підприємств і
нагромадження капіталу для розширеного відтворення та розрахунків з
державою через податкову систему, то загальнодержавні фінанси
використовуються для розподілу і перерозподілу з метою задоволення
потреб загальнодержавного споживання через державний та місцеві бюджети
й численні централізовані позабюджетні фонди: соціального страхування,
пенсійний фонд тощо.

Таким чином, фінансову систему України утворюють:

1) фінанси підприємств усіх форм власності, відрахування до бюджету та
різних фондів;

2) державний і місцевий бюджети, або консолідований бюджет;

3) централізовані державні та інші фонди;

4) фондовий ринок.

В умовах переходу до ринкової економіки активно вживається у фінансову
систему фінансовий ринок.

З утворенням незалежної України жодного року до складу державного
бюджету не входив державний фонд соціального страхування, що
використовується для виплати допомоги при тимчасовій непрацездатності,
для оплати путівок до санаторію, допомоги дітям та ін.

Відповідно до чинного законодавства на Пенсійний фонд України, як
централізований державний фонд, покладається завдання забезпечення
фінансування витратна виплату пенсій громадянам, яким виповнилась
необхідна для призначення пенсій кількість років, на виплату допомоги на
дітей, соціальну підтримку пенсіонерів та інші заходи.

Особливої уваги заслуговує фондовий ринок, який цілеспрямовано
розвивається і з плином часу стане важливим елементом фінансової
системи.

Контролювати процеси становлення ринку цінних паперів та фондової біржі
має Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка видає
ліцензійна продаж цінних паперів, реєструє нові випуски в обіг цінних
паперів, виконує нагляд за роботою фондової біржі та рийку цінних
паперів — як біржового, так позабіржового.

Розширення мережі об’єктів приватизації дає могутній поштовх розвиткові
ринку цінних паперів. Сьогодні в Україні мало інвесторів. Чітко
проглядається недостатня кількість зарубіжних інвестицій. Однак інтерес
західних інвесторів до України зросте, якщо вони зможуть своїм капіталом
брати участь у приватизації. Широкого розвитку набув ринок банківського
та міжбанківського кредиту, активізувалась діяльність валютної біржі.

Реформування фінансової системи України потребує і структурної
перебудови системи управління Міністерства фінансів. Ї така перебудова
здійснюється, створена нова структурна одиниця — Державне Казначейство.

ВИСНОВОК

Будівництво незалежної держави неможливе без створення власної
фінансово-грошової системи. При ведучій ролі Національного банку України
в напрямі демонополізації виробництва з метою поліпшення існуючих
економічних відносин сформована широка мережа банківських установ.
Введена національна грошова одиниця. Однак демонополізація фінансової
системи, небачено швидке розширення мережі комерційних банків
відбувалося стихійно, без належної законодавчої бази і надійного
контролю з боку держави. У результаті сфера банківської діяльності
створила умови для численних зловживань. Постійний випуск не
підкріплених реальними товарами грошей (емісія) протягом останніх років
набував некерованого характеру і призводив до гіперінфляції. Силові
методи монетарної політики 1996-99 рр. в умовах постійного спаду
виробництва призводив до кризи неплатежів, хронічних невиплат заробітних
плат і пенсій.

Показником кризи системи державних фінансів стала деформація податкової
системи. Колосальна кількість і розміри платежів в кінцевому результаті
приводили, з одного боку, до штучного згортання виробничої і комерційної
діяльності, а з іншої до тінівізації економіки. Велика кількість
комерційних структур всіляко ухилялися від сплати податків, приховували
прибутки. Не допомагало і формування багатотисячної армії податкових
інспекторів, обов’язкове введення касових апаратів.

Фінансова сфера держави продовжує знаходитися в кризовому стані. Його
подолання можливе тільки при умові цілого комплексу ринкових реформ,
покликаних забезпечити входження України до складу розвинених держав
світу.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

Заблоцький Б.Ф. и др. Економіка України. – Львів: Львівський банківський
коледж Національного банку України, 1997.

Опарін В.М. Фінанси.(загальна теорія) – К.: КНЕУ, 2001.

Опарін В.М. Фінансові ресурси: проблеми визначення та розміщення.
//Вісник НБУ.-2000-№5.

Павлюк К.В. Система фінансових балансів у економіці держави. // Фінанси
У країни.-1997.-№8.

Паламарчук В.О. Фінансове прогнозування в системі економічною зростання.
// Фінанси України,-1997.-№9.

PAGE

PAGE 12

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Фінансова система України

Використання регулюючої ролі держави по управлінню фінансами, яка
здійснюється економічними методами, є необхідною умовою функціонування
ринкової економіки. Фінанси обслуговують усю економічну і соціальну
сферу й складаються з кількох ланок

Фінансову систему України можна поділити на 2 підсистеми: 1) публічні
державні і муніципальні фінанси. До цієї підсистеми входять
централізовані й децентралізовані фонди:

а)  публічні централізовані державні й муніципальні фонди — державний і
місцеві бюджети;

б)  централізовані державні цільові позабюджетні фонди (у сучасний
період Існують такі цільові позабюджетні фонди: Пенсійний, Фонд
загальнообов’язкового державного соціального страхування, з тимчасової
втрати працездатності, Фонд соціального страхування України на випадок
безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб);

а) державний і муніципальний кредит;

г)  державне обов’язкове особисте І майнове страхування;

д)  фонди державних кредитних установ;

є) децентралізовані державні й муніципальні фонди, створювані державними
та муніципальними підприємствами, яким було передано державне і
муніципальне майно.

2) фінанси господарюючих суб’єктів:

а)  фонди підприємств, що займаються комерційною діяльністю;

б)  фонди фінансових посередників (банків, страхових організацій,
недержавних пенсійних фондів тощо);

в)  фонди некомерційних організацій (неприбуткових).

Відносини при формуванні, розподілі та використанні цих фондів ретельно
регулюються нормами фінансового права.

Таким чином, фінансова система України — це сукупність фінансових ланок
(інститутів), ЬІГєдІшних за ознакою спільності форм і методів
організації, розподілу і використання фондів коштів та за ознакою їх
правового регулювання.

Фінанси як економічна категорія — це система грошових відносин з приводу
формування і використання фондів, необхідних державі, органам місцевого
самоврядування для виконання своїх функцій.

Юридичне поняття „фінанси” розуміють як публічні фонди коштів (фінансові
ресурси), що утворюються державою, органами місцевого самоврядування,
органами, визнаними державою необхідними для суспільства, і
використовуються для свого функціонування виключно на підставі
законів._)Ланки (інститути) фінансової системи (першої підсистеми) є
об’єктивною основою формування інститутів фінансового права, яким і
присвячена Особлива частина учбового курсу. Що стосується другої
підсистеми, то держава також регулює відносини, які виникають у
приватних підприємств, котрі займаються комерційною діяльністю, а також
^ідносини фінансових посередників та некомерційних організацій. Перш за
все, вони всі проходять державну реєстрацію і після ліцензування
підлягають фінансовому контролю, тому що оподатковуються. Що ж до їх
виробничої або комерційної діяльності, то ці відносини регулюються
нормами права, але не фінансового, а господарського та цивільного.
Держава, регулюючи розподільні відносини, які виникають між різними
суб’єктами, може своїми вольовими рішеннями дозволити існування
публічних органів (разом із фондами коштів) або встановити фонд
державної форми власності за рахунок внесків акціонерних товариств
(див.: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб). Недержавні пенсійні
фонди не є державною формою власності, але зрозуміло, що вони мають
публічний характер. Усе це свідчить на користь того, що публічними
можуть бути фінанси не тільки державні або муніципальні, але й ті, що
створюються для задоволення інтересів певних груп населення.

Фінансова система, сполучаючи різні форми і методи формування, розподілу
і використання фондів коштів, є єдиною за своєю природою.

Учені й практики розглядають фінансову систему як різні сфери фінансових
відносин, які складаються при формуванні, розподілі й використанні
фондів коштів, так і визначаючи її в інституціональній формі: як систему
органів держави, яка здійснює фінансові операції та керує фінансами. До
таких органів держави належить і вищий законодавчий — Верховна Рада
України зі своїми профільними комітетами і Рахунковою палатою, Президент
України з його апаратом, Уряд. Кожна держава створює спеціальні органи
для управління фінансами.

Управління фінансами базується на фінансовій політиці, що розробляє
законодавча та виконавча влада і Президент України.

Фінансова політика включає бюджетну, податкову, грошову, кредитну,
цінову та митну.

Бюджетна політика визначається Конституцією, законами України. На сферу
фінансових відносин держава впливає через податкову політику,
регламентацію кредитних відносин, регулювання фінансового ринку,
формування видів допомоги місцевим бюджетам.

У сферу безпосереднього державного управління входять лише публічні
державні фінанси: бюджети, цільові позабюджетні фонди та
децентралізовані фонди підприємств державної форми власності (казенних).

У формуванні, розподілі та використанні державних і муніципальних фондів
коштів беруть участь усі без винятку органи держави, муніципальні
органи, підприємства й організації всіх форм власності, бюджетні
установи І громадяни, які згідно зі статтею 67 Конституції України
повинні сплачувати податки і збори в порядку І розмірах, установлених
законом. Управління формуванням, розподілом і використанням фондів
коштів здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та
система органів, створених для цієї мети.

Загальне управління фінансами належить Верховній Раді України, яка
аналізує та затверджує закони з фінансових питань після розгляду їх
Комітетами з питань бюджету та по банках і фінансовій діяльності (див.
ст.ст. 85, 106, 116).

Верховна Рада України і місцеві ради обговорюють і затверджують
державний і відповідні місцеві бюджети1.

Верховна Рада України приймає всі закони, норми яких регулюють відносини
в галузі господарської та фінансової діяльності держави.

Конституція України встановила ще один керівний і контролюючий фінансову
діяльність орган — Рахункову палату, яку формує Верховна Рада України.
Рахункова палата розглядає проекти усіх фінансових законів і контролює
цільове використання бюджетних коштів.

Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 116 Конституції забезпечує
підготовку проекту державного бюджету і проекту закону про державний
бюджет, представляє проект Верховній Раді України, керує виконанням його
і готує проект звіту про виконання.

Президент України підписує закони про державний бюджет, призначає
Міністра фінансів, голову Державної податкової адміністрації України і
його заступника — голову державної податкової міліції, подає Верховній
Раді кандидатуру голови Національного банку України, видає укази з
фінансових питань.

Місцеві державні адміністрації виконують повноваження в галузі фінансів
на відповідних адміністративно-територіальних утвореннях, користуючись
законодавством України. Оскільки законодавство України передбачає
єдність фінансової системи, місцеві органи мають не тільки повноваження
в галузі місцевих фінансів, але й обов’язки в галузі державних фінансів.
Вони забезпечують використання доходної частини державного бюджету на
своїй території, проведення обов’язкового страхування тощо1.

Для керування фінансовою діяльністю місцеві державні адміністрації мають
фінансові управління і відділи. В органах місцевого самоврядування
(сільських, селищних) фінансовою діяльністю займаються централізовані
(об’єднані) бухгалтерії.

Державні органи виконавчої влади спеціальної компетенції також
здійснюють фінансову діяльність, виконуючи свої основні функції.
Наприклад, Міністерство освіти і науки України керує освітою і наукою,
але для здійснення своїх повноважень із Державного бюджету воно одержує
асигнування. Міністр освіти і науки як головний розпорядник коштів у
своїй системі розподіляє бюджетні призначення, затверджує кошториси
підвідомчих установ, проводить відомчий контроль за фінансовою
діяльністю тощо. Але фінансова діяльність для Міносвіти не є основною.
Сфера його повноважень визначається нормативно-правовими актами. Кожна
держава в структурі органів виконавчої влади має систему органів
спеціальної компетенції, які, крім участі у фінансовій діяльності (як і
всі органи виконавчої влади), керують фінансовою діяльністю в країні І
здійснюють за нею фінансовий контроль.

Очолює систему фінансових органів в Україні Міністерство фінансів
(Мінфін) України1, основними його завданнями є:

•    розробка і проведення єдиної державної фінансової, бюджетної та
податкової політики;

•   розробка стратегії щодо внутрішніх і зовнішніх позичок держави,
погашення і обслуговування державного боргу;

•   розробка проекту державного бюджету України і прогнозних показників
зведеного бюджету України, забезпечення виконання державного бюджету,
контроль за дотриманням правил складання звіту про виконання його та
зведеного бюджету України;

•   забезпечення концентрації фінансових ресурсів і здійснення в межах
своєї компетенції державного фінансового контролю;

•   вдосконалення методів фінансового і бюджетного планування,
фінансування, а також звітності й системи контролю за витрачанням
бюджетних коштів;

•   розробка і проведення державної політики в сфері виробництва,
використання, зберігання дорогоцінних металів та коштовного й
напівкоштовного каміння;

•   забезпечення введення єдиних методологічних основ бухгалтерського
обліку І звітності (крім бухгалтерського обліку та звітності в
банківських та кредитних установах);

•    інформування громадськості про економічні та фіскальні цілі
держави.

Мінфін згідно з покладеними на нього обов’язками;

— бере участь у розробці прогнозних показників економічного і
соціального розвитку України на поточний період і на перспективу;

— розробляє проект державного бюджету України, прогнозні показники
зведеного бюджету України, визначає порядок і строки подання
центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної
Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими
адміністраціями матеріалів для підготовки проекту державного бюджету;

— подає пропозиції Кабінету Міністрів про удосконалення взаємовідносин
між державним бюджетом і місцевими бюджетами;

— у межах своїх повноважень виконує державний бюджет І складає звіт про
виконання державного і зведеного бюджету України;

L

L

L

L

L

L

L

L

L

L

n

???????¤?¤?$???????

???????¤?¤?$???????

???????¤?¤?$???????

?— вдосконалює методи складання бюджету, порядок фінансування і здійснює
методичне керівництво цими питаннями;

— бере участь у підготовці загальнодержавних національних програм і
забезпечує в установленому порядку їх фінансування, а також у розробці й
здійсненні заходів по фінансовому оздоровленню економіки, активної
інвестиційної політики, фінансуванні державних Інвестиційних програм і
програм економічного розвитку України;

— координує в межах своїх повноважень діяльність центральних органів
виконавчої влади, пов’язану із забезпеченням своєчасного і повного
надходження обов’язкових платежів до бюджетів;

— бере участь у підготовці пропозицій щодо основних принципів
грошово-кредитної політики України, покращання стану розрахунків і
платежів;

— здійснює за дорученням Кабінету Міністрів України в установленому
порядку випуск державних цінних паперів, визначає об’єми емісії
облігацій внутрішньої державної позики за строками погашення в межах
загального об’єму емісії, виступає від імені Кабінету Міністрів України
гарантом своєчасного погашення цінних паперів, що випускаються;

— співпрацює відповідно до певних повноважень із міжнародними
фінансовими організаціями і за дорученням Уряду проводить з ними
переговори і консультації з питань фінансової політики й укладення
кредитних договорів, згоду на обов’язковість яких має Верховна Рада
України;

— розробляє за дорученням Уряду програми державних зовнішніх запозичень,
бере участь в організації роботи, пов’язаної Із залученням в економіку
України іноземних кредитів відповідно до законодавства;

— затверджує в установленому порядку плани рахунків, типові форми
бухгалтерського обліку і звітності (крім звітності в банках і кредитних
установах);

— здійснює ліцензування підприємницької діяльності у випадках,
передбачених законодавством;

— контролює в межах своїх повноважень цільове використання бюджетних
коштів, а у випадках нецільового використання коштів або неподання звіту
про використання утримує в установленому порядку із винних юридичних
осіб кошти державного бюджету, використані не за цільовим призначенням;

— проводить у центральних органах виконавчої влади, місцевих органах, на
підприємствах, установах, в установах банків і організаціях усіх форм
власності перевірки всіх фінансових документів;

— здійснює у межах свої повноважень контроль за дотриманням суб’єктами
підприємницької діяльності законодавства, яке регулює питання
видобування, виробництва і реалізації дорогоцінних металів та каміння;

— здійснює відповідно до законодавства України управління об’єктами
державної влади, які належать до сфери його управління;

— забезпечує реалізацію державної політики з проведення державних
грошових лотерей, здійснює фінансовий контроль за діяльністю агентів,
які мають свідоцтво на їх проведення;

— розробляє з іншими органами виконавчої влади пропозиції щодо державної
політики у сфері видобування, виробництва, використання і зберігання
дорогоцінних металів і каміння органогенного утворення і напівкоштовного
каміння;

— забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики
щодо державної таємниці, контроль за її дотриманням в усіх органах
держави, підприємствах і відомствах, які належать до сфери його
управління;

— здійснює інші функції, необхідні для виконання покладених на нього
завдань1.

Згідно з п. 5 Положення про Міністерство фінансів України Міністерство
фінансів має право:

— одержувати в установленому порядку від центральних і місцевих органів
виконавчої влади матеріали, необхідні для:

а)  розробки проекту державного бюджету;

б)  розрахунків прогнозу консолідованого бюджету;

в)  складання звіту про виконання державного бюджету;

г) складання звіту про виконання консолідованого бюджету; . -—
одержувати матеріали по цільових позабюджетних фондах, їх кошториси і
звіти про їх виконання;

— одержувати дані, необхідні для здійснення контрою за цільовим
витрачанням коштів державного бюджету;

— одержувати в установленому порядку від установ банків та інших
фінансово-кредитних установ довідки про операції і стан поточних
рахунків підприємств, установ і організацій усіх форм власності, які
використовують бюджетні кошти, або кошти державних позабюджетних
цільових фондів;

— подавати Уряду за його дорученням під час розгляду питань про надання
кредитів під гарантію Кабінету Міністрів України в межах розміру
державного боргу, затвердженого законом про державний бюджет на
відповідний рік.

Мінфін у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з
іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, Радою
міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування,
об’єднаннями громадян, а також Із відповідними органами інших держав.

Мінфін України як центральний орган виконавчої влади в межах своїх
повноважень і на виконання актів законодавства видає накази, організує і
контролює їх виконання.

Мінфін у випадках необхідності видає разом з іншими центральними і
місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування
спільні акти.

Рішення Мінфіну України у випадках, передбачених законодавством, є
обов’язковими для виконання всіма юридичними особами, суб’єктами
фінансових правовідносин.

Мінфін України очолює міністр, якого призначає на посаду і звільняє з
посади Президент України. Заступників міністра на посади також призначає
Президент, а обов’язки між ними розподіляє міністр. Міністр фінансів
визначає ступінь відповідальності своїх заступників і керівників
структурних підрозділів Мінфіну.

Міністр фінансів України:

•   здійснює керівництво міністерством і несе персональну
відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів за
виконання покладених на Міністерство завдань;

•   визначає право підпису документів від імені Мінфіну;

•   узгоджує призначення на посаду і звільнення з посади керівників
Головного управління державного казначейства

Л. К. Воронова

України; Головного Контрольно-ревізійного управління України та інших
керівників управлінь, що належать до Міністерства фінансів.

Для вирішення найважливіших питань, обговорення напрямів діяльності в
Мінфіні створюється колегія. До колегії входять: міністр, його
заступники (ех оГПсіо) та інші співробітники міністерства. До неї також
можуть входити (з правом дорадчого голосу) керівники інших центральних
органів виконавчої влади і представники громадських організацій.

Членів колегії на подання Міністра затверджує і звільняє Кабінет
Міністрів України. Голова колегії — Міністр фінансів.

Рішення колегії вводяться наказами Міністра.

У Мінфіні України може створюватися наукова і методологічна ради1.

Кабінет Міністрів України затверджує граничну чисельність працівників
Мінфіну, а структуру центрального апарату Мінфіну затверджує
Прем’єр-міністр України. Штатний розклад центрального апарату Мінфіну і
положення про його структурні підрозділі затверджує міністр.

У період становлення ринкових відносин фінансова діяльність набуває все
більшого значення. Процеси перерозподілу і накопичення здійснюються
через фінансові ресурси, тому контроль за формуванням, розподілом і
використанням фондів коштів стає все необхіднішим і складнішим. У цей
період з’явилися нові органи контролю за бюджетною та податковою
діяльністю. Зокрема, в 1990 р. було прийнято Закон України “Про державну
податкову службу в Українській РСР”, який було покладено в основу
діючого тепер однойменного Закону . Головна Державна податкова
адміністрація України є основним органом, який акумулює кошти в
Державний і місцеві бюджети. Для посилення державного впливу і контролю
за фінансовою діяльністю в країні, попередження корупції в державних, і
особливо в податкових органах, була створена податкова міліція.

Мінфін України затверджує склад вченої ради Науково-дослідного інституту
фінансів, який розробляє наукові рекомендації за замовленням Мінфіну
України.

Закон України “Про державну податкову службу в Україні” від 4 грудня
1990 р. змінювався Законами від 24 грудня 1993 р„ 14 грудня 1994 р., II
липня 1995 р., 16 травня 1996 р., 16 грудня 1997 р., 5 лютого 1998 р.
Особливо багато змін було внесено Указом Президента України від ІЗ липня
2000 р. № 886 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 29. — Ст. 1200.

У 1995 р. в Україні Указом Президента України1 був створений в системі
Міністерства фінансів орган, який провадить контроль за виконанням
бюджету і здійсненням ефективного управління доходами і видатками, за
цільовим використанням бюджетних коштів та коштів централізованих
цільових позабюджетних коштів, за всіма державними витратами.

Державна система управління фінансами

До системи органів, які керують фінансовою діяльністю (що має грошовий
характер), входить і головний кредитний орган держави — Національний
банк України1. Цей центральний орган здійснює керівництво в галузі
банківської діяльності. На нього Конституцією України покладено функцію
емісії грошової одиниці. Разом Із Кабінетом Міністрів України
Національний банк визначає грошову, кредитну політику держави.
Комерційні банки, які уповноважуються на це спільними рішеннями Уряду і
Національного банку, беруть участь у касовому виконанні всіх видів
бюджетів.

ЛІТЕРАТУРA

Про державну податкову службу в Україні. Закон України від 4 грудня 1990
р. № 509-ХІІ у редакції Закону від 24 грудня 1993 р. № 3813-ХІІ із
змінами та доповненнями.

Про власність. Закон України від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ із змінами
та доповненнями.

Про зайнятість населення. Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-Х1І
із змінами та доповненнями.

Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні. Закон України від
21 березня 1991 р. № 875-ХІІ із змінами та доповненнями.

Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон України від 16 квітня 1991 р.
№ 959—XII із змінами та доповненнями.

Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р. №
1201-ХП із змінами та доповненнями.

Про систему оподаткування. Закон України від 25 червня 1991 р., в
редакції Закону України від 18 лютого 1997 р. № 77/97-ВР.

Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України від 25
червня 1991 р. № 1264-ХП із змінами та доповненнями.

Про єдиний митний тариф. Закон України від 5 лютого 1992 р. № 2097- XII
із змінами та доповненнями.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019