.

Фінансова система (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 10341
Скачать документ

Реферат на тему:

Фінансова система

План

1. Принципи побудови

та структурні компоненти фінансової системи

2. Організаційні основи функціонування

фінансової х системи

1. Принципи побудови

та структурні компоненти фінансової системи

У періодичній літературі фінансова система іноді ототожнюється з
фінансовим апаратом. Необхідно розрізняти ці поняття, оскільки правильне
визначення фінансової системи сприяє розбудові ефективної фінансової
політики, націленої на економічне зростання та фінансову стабілізацію.

За єдиної сутності фінансових відносин існують певні особливості в
створенні та використанні фінансових ресурсів, які зосереджені в
розпорядженні держави, підприємницьких структур, певних фінансових
інституцій для фінансового забезпечення їх діяльності. Фінансова система
– це сукупність відокремлених, але взаємопов’язаних між собою сфер
фінансових відносин, що мають особливості в мобілізації та використанні
фінансових ресурсів, відповідний апарат управління та правове
забезпечення.

Фінансову систему можна розглядати як за внутрішньою будовою, так і за
організаційною структурою. Внутрішня будова фінансової системи
представлена на рис. 1.

Рис 1. Сфери та ланки фінансової системи

Якщо за основу структуризації фінансів взяти суб’єкти фінансових
відносин – державу, юридичних і фізичних осіб, то у фінансовій системі
можна виділити такі складові: загальнодержавні фінанси, фінанси
суб’єктів господарювання і фінанси домогосподарств (сімейні фінанси).

Якщо в основу структуризації фінансів покласти рівень економічної
системи, то фінансова система за внутрішньою будовою може бути визначена
як сукупність відносно відособлених, але взаємопов’язаних сфер і ланок
фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи
розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту.1

До сфер фінансових відносин включають:

– фінанси суб’єктів господарювання (рівень мікроекономіки);

– державні фінанси (рівень макроекономіки);

– міжнародні фінанси (рівень світового господарства);

– фінансовий ринок;

– страхування.

Останні (фінансовий ринок і страхування) є забезпечуючими сферами.

Ланка фінансової системи є відособленою частиною фінансових відносин, її
виокремлення проводиться за ознакою наявності або відособленого фонду
фінансових ресурсів або специфічних форм і методів мобілізації та
використання фінансових ресурсів. Цей рух грошових коштів координується
відповідним апаратом управління і є законодавче урегульованим. Ланки
фінансової системи є відносно самостійними і мають своє функціональне
призначення.

Залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед
на формування й використання фінансових ресурсів, кожна ланка фінансової
системи може поділятися на підрозділи (наприклад, в залежності від форми
власності підприємницьких структур, сфери їх діяльності, рівня
централізації фінансових фондів і ін.).

Західна фінансова наука трактує поняття фінансової системи більш
наближено до суб’єктів фінансових відносин. Зокрема, Зві Боді та Роберт
К. Мертон у підручнику з курсу фінансів, що вивчається при підготовці
спеціалістів за програмою МВА, зазначають, що “фінансова система включає
ринки, посередників, фірми, що надають фінансові послуги, та інші
інституції, з допомогою яких домогосподарства, приватні компанії та
урядові організації реалізують фінансові рішення, які вони приймають”
(цит. за: ФинансьІ: Учеб. пособие / Пер. с англ. – М.: Вильямс, 2000. –
С. 62).

Фінансові системи держав можуть відрізнятися за своєю структурою,
оскільки вони є відображенням існуючої моделі економіки. Нині у світі
налічується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав.

У фінансовій системі зосереджені значні фінансові ресурси, що становлять
80 і більше відсотків від обсягу ВВП. Структура фінансової системи –
динамічна. У державах із перехідною економікою фінансові системи
характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії
формування. Це, насамперед, фінансовий ринок, страхові фонди і страховий
ринок, місцеві фінанси.

Базовою сферою фінансової системи є фінанси суб’єктів господарювання, до
якої належать фінанси комерційних підприємств і некомерційних установ і
організацій. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту
– основного джерела фінансових ресурсів.

Особливістю фінансів комерційних підприємств є те, що вони працюють на
засадах комерційного розрахунку, який передбачає отримання прибутку,
відшкодування за рахунок власних коштів всіх затрат на основну
діяльність, а також на її розширення і розвиток. Такі підприємства
працюють, головним чином, у сфері матеріального виробництва, торгівлі.
Ці підприємства є основними платниками податків до бюджету і внесків до
державних цільових фондів. Але в сучасних ринкових умовах і в сфері
нематеріального виробництва деякі організації будують свою діяльність на
засадах комерції (лікувальні, навчальні, видавницькі, спортивні,
культурні заклади тощо).

До некомерційних належать установи, які надають послуги або виконують
роботи безкоштовно чи за символічну плату. Це – лікарні, загальноосвітні
школи, дитячі дошкільні установи, бібліотеки, музеї тощо. Метою
діяльності таких установ не є отримання прибутку і платежі в бюджет у
них є дуже незначними, або взагалі відсутні. Головним джерелом
фінансування видатків таких установ є бюджетні кошти.

Некомерційними є також громадські організації та доброчинні фонди.
Головним джерелом їх доходів є вступні і членські внески, добровільні і
спонсорські пожертвування. Громадські організації можуть мати у
власності комерційні підприємства, які спрямовують їм частину отриманого
доходу.

Фінанси суб’єктів господарювання пов’язані із розподільними і
перерозподільними відносинами, які можна об’єднати у три групи:
внутрішні, внутрішньокорпоративні й зовнішні. У процесі своєї діяльності
підприємства вступають у взаємовідносини з іншими суб’єктами
господарювання, з фізичними особами, з іншими ланками фінансової
системи.

Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; державні фонди
цільового призначення; державний кредит; фінанси підприємств і
організацій державної форми

власності. У сфері державних фінансів грошові потоки відображають
відносини перерозподілу ВВП. Переважно це зовнішні відносини. Провідне
місце у державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які
об’єднуються в Україні у зведеному бюджеті держави.

Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фінансові можливості
господарських структур і громадян, використовуючи насамперед податковий
механізм (за допомогою об’єктів оподаткування, ставок податків і пільг в
оподаткуванні), а також створюючи сприятливий інвестиційний клімат для
залучення зовнішніх джерел фінансування, зокрема, через надання
привілеїв в імпорті, створення спеціальних економічних зон, технополісів
тощо.

Із бюджету фінансуються операційні та інші витрати на розвиток
агропромислового комплексу, надаються дотації вугільній промисловості,
спрямовуються капіталовкладення в об’єкти загальнодержавного значення,
фінансуються науково-технічні програми.

Державні цільові фонди знаходяться у розпорядженні центральних та
місцевих органів влади і концентрують у своєму розпорядженні майже
чверть усіх фінансових ресурсів держави. До них належать: Пенсійний
фонд; Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою
працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; Фонд
соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань та інші. Кошти цих фондів витрачаються, в основному, на
соціальні потреби.

Така ланка фінансової системи, як державний кредит, покликана
мобілізувати фінансові ресурси для фінансування витрат бюджету, котрі не
відшкодовуються його доходами. Кошти державного кредиту, як правило,
спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту. Через державний кредит
держава має змогу впливати на інфляційні процеси в бік їх зменшення.

Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподільні відносини на
світовому рівні. Міжнародні фінансові відносини характеризують грошові
потоки між суб’єктами різних країн: між урядами, між підприємствами, між
підприємствами, громадянами й урядами. Міжнародні фінансові організації
вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з метою формування
бюджету чи інших фондів цих організацій. Отримані кошти використовуються
на фінансування централізованих заходів, проектів і програм, на
фінансову допомогу окремим країнам, на утримання апарату цих
організацій.

Фінансовий ринок як сфера фінансової системи включає ринок грошей,
кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

На ринку грошей здійснюються операції купівлі-продажу ринкових
фінансових інструментів із терміном обертання до одного року.

Ринок кредитних ресурсів (банківських позик, позикового капіталу) є
формою залучення тимчасово вільних коштів на інвестиційні та інші
потреби. Об’єктом купівлі-продажу на цьому ринку є вільні кредитні
ресурси. Регулюється ринок кредитних ресурсів за допомогою облікової
ставки Національного банку України.

Ринок цінних паперів – це мобілізація коштів на потреби господарської
діяльності через випуск і реалізацію цінних паперів (фондових
інструментів), які є гарантом повернення вкладених коштів і одержання
доходу. Операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому
ринку.

Ринок фінансових послуг є сукупністю різноманітних форм мобілізації й
переміщення фондів фінансових ресурсів із вільного обігу в сфери
інвестиційного прикладання. Фінансові послуги можуть мати ознаки
кредитних операцій, операцій оренди та страхування.

Важливу роль у фінансовій системі має відігравати така сфера, як
страхування, що формує фонди фінансових ресурсів, основне призначення
яких – покрити втрати економіки та окремих громадян, що виникли з
непередбачених причин. Страхові фонди перебувають у розпорядженні
страхових компаній і можуть бути використані також як інвестиційні та
кредитні ресурси в економіці до настання страхового випадку.

Деякі економісти до складу фінансової системи включають також фінанси
домогосподарств. (див.: Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.:
НІОС, 2000). До доходів домогосподарств належать заробітна плата
працюючих членів сім’ї, доходи від продажу землі, продукції підсобних
господарств, доходи, одержані від здавання в оренду майна,

дивіденди та відсотки від цінних паперів, проценти від банківських
вкладів, соціальна допомога та пенсії тощо.

До видатків домогосподарств належать витрати на придбання споживчих
товарів, оплату наданих послуг і виконаних робіт, формування заощаджень,
купівлю цінних паперів та інші витрати.

Домогосподарства тісно пов’язані з іншими ланками фінансової системи.
Так, домогосподарства отримують кошти з бюджету та від господарських
структур у вигляді оплати праці та одержання безоплатних послуг від
держави. Зі свого боку, домогосподарства вносять платежі до бюджету та
централізованих фондів, беруть участь у формуванні і використанні
страхових фондів, є суб’єктами фінансового ринку.

Оскільки окремі складові фінансової системи мають конкретне
функціональне призначення в обслуговуванні відтворювальних процесів в
економіці, можна стверджувати, що кожна ланка фінансової системи є
самостійним елементом, проте ця самостійність відносна в середині
єдиного цілого.

Розлад фінансової системи може спричинити фінансову кризу в державі.

Кризові явища у сфері фінансів можуть бути викликані трансформаційними
процесами, тобто зміною моделі економічного розвитку, також зовнішніми
причинами, насамперед тими процесами, які проходять на світових
фінансових ринках.

На поверхні явищ фінансова криза проявляється у зростанні бюджетного
дефіциту, державного боргу, інфляції. Як наслідок – значне зниження
платоспроможності підприємницьких структур, життєвого рівня населення,
соціальне розшарування в суспільстві.

2. Організаційні основи функціонування

фінансової х системи

Ефективне функціонування кожної із складових фінансової системи можливе
за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії. Разом з тим
рух грошових коштів повинен бути скоординованим через управління
фінансовими потоками, що забезпечується фінансовим апаратом.

Фінансовий апарат – це сукупність фінансових установ, на які покладено
управління фінансовою системою держави.

Загальне керівництво фінансовою діяльністю в Україні, як і в будь-якій
іншій державі, здійснюють органи державної влади і управління.

Розподіл функцій в управлінні фінансами між органами державної влади і
управління:

Верховна Рада України, як вищий орган законодавчої влади, ухвалює
закони, у тому числі з фінансових питань, основні напрями бюджетної
політики на наступний бюджетний період, затверджує Державний бюджет
України та вносить зміни до нього; здійснює контроль за виконанням
Державного бюджету України; приймає рішення щодо звіту про його
виконання; визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики.

Президент України, як глава держави, створює у межах коштів,
передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх
повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;
підписує закони, ухвалені Верховною Радою України; має право вето щодо
цих законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної
Ради України.

Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої
влади, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та
податкової політики; політики у сферах праці і зайнятості населення,
соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи,
екологічної безпеки і природокористування; організовує розроблення
проекту закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання
затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, надає
Верховній Раді України звіт про його виконання; приймає рішення про
використання коштів Резервного фонду Кабінету Міністрів України.

Органи місцевого самоврядування самостійно розробляють, затверджують і
виконують відповідні місцеві бюджети; самостійно розпоряджаються коштами
місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання; використовують
вільні бюджетні кошти, додатково отримані в процесі виконання місцевих
бюджетів; мають право випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери,
а також отримувати кредити в банківських установах; можуть виступати
гарантами під надання кредитів підприємствам і установам, що належать до
комунальної власності; мають право розміщувати належні їм кошти в банках
інших суб’єктів права власності, отримувати відсотки від доходів і
зараховувати їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету.

Центральне місце в управлінні фінансами в системі органів виконавчої
влади займає Міністерство фінансів. Саме на нього покладені завдання
загального керівництва всією фінансовою системою. Міністерство фінансів
України має розгалужену регіональну структуру, яка включає: Міністерство
фінансів Республіки Крим, обласні та міські (м. Києва і Севастополя)
фінансові управління, районні та міські (міст республіканського та
обласного підпорядкування) фінансові відділи.

Регіональні фінансові органи мають систему подвійного підпорядкування.
Вертикально вони підпорядковані відповідному фінансовому органу вищого
рівня (наприклад, районні фінансові відділи – обласному фінансовому
управлінню). Горизонтально фінансові органи підпорядковані місцевим
органам державного управління, тобто входять до складу відповідних
державних адміністрацій.

Основні функції Міністерства фінансів:

– вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та розроблення
заходів щодо їх реалізації;

– організація бюджетного процесу, складання проекту. Державного бюджету
та його виконання після затвердження Верховною Радою України;

– організаційне регулювання фінансової діяльності суб’єктів
господарювання через установлення правил здійснення фінансових операцій,
форм фінансових документів, порядку і стандартів ведення бухгалтерського
обліку і фінансової звітності;

– організація функціонування ринку цінних паперів;

– здійснення заходів з мобілізації коштів через систему державного
кредиту та управління державним боргом;

– забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами,
міжнародними організаціями і фінансовими інституціями;

– організація і здійснення фінансового контролю в країні.

Удосконалення діяльності Міністерства фінансів України і перетворення
його в координатора економічних реформ у країні призвело до значного
розширення його функцій, зокрема таких, як:

– розроблення макроекономічної стратегії та макроекономічного
прогнозування;

– розроблення податкової та фіскальної політики;

– забезпечення стабільності державних фінансів;

– розроблення митної політики й організація митної справи;

– організація і контроль за страховою діяльністю;

– сприяння розвитку місцевого самоврядування і реформування міжбюджетних
відносин.

До складу Міністерства фінансів України входять два обособлені
підрозділи: Державна контрольно-ревізійна служба і Державне
казначейство.

Державна контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні
фінансового контролю.

Органи Державної контрольно-ревізійної служби виконують такі функції:

– організовують роботу контрольно-ревізійних підрозділів на місцях щодо
проведення ревізій і перевірок, узагальнюють наслідки ревізій і
перевірок, у випадках, передбачених законодавством, повідомляють про них
органам законодавчої та виконавчої влади;

– проводять ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану та
збереження коштів та матеріальних цінностей, достовірності обліку і
звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах та інших
органах державної виконавчої влади, в державних фондах, бюджетних
установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують
кошти з бюджету та з державних валютних фондів;

– проводять ревізії та перевірки правильності витрачання державних
коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ
і організацій що діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного
бюджету;

– контролюють повноту оприбуткування, правильність витрачання і
збереження валютних коштів;

– здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених
попередніми ревізіями та перевірками;

– розробляють інструктивні та інші нормативні акти про проведення
ревізій та перевірок;

– здійснюють методичне керівництво і контроль за діяльністю
підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів; узагальнюють досвід
проведення ревізій та перевірок і поширюють його серед
контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції щодо удосконалення
контролю.

З ініціативи державної контрольно-ревізійної служби ревізія або
перевірка підприємства, установи, організації може проводитись не
частіше ніж один раз на рік. Але за дорученням правоохоронних органів
ревізія чи перевірка може бути проведена в будь-який час.

Державне казначейство створене з метою ефективного управління коштами
Державного бюджету України, підвищення оперативності у фінансуванні
видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів у Державному
бюджеті. Основними завданням Казначейства є:

– організація виконання Державного бюджету України і здійснення контролю
за ним;

– управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в
іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах
видатків, установлених на відповідний період;

– фінансування видатків Державного бюджету України;

– ведення обліку касового виконання Державного бюджету України,
складання звітності про стан виконання Державного бюджету України;

– управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом відповідно до
чинного законодавства;

– розподіл між Державним бюджетом України та бюджетами Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від
загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів за
нормативами, затвердженими Верховною Радою України;

– здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних
позабюджетних фондів;

– розроблення нормативно-методичних документів з питань бухгалтерського
обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів, які є
обов’язковими для всіх підприємств, установ та організацій, що
використовують бюджетні кошти та кошти державних позабюджетних фондів.

Основне завдання Державної податкової адміністрації України полягає у
реалізації податкової політики держави. На податкову адміністрацію
покладені такі основні функції:

– розроблення проектів податкового законодавства;

– контроль за правильністю обчислення податків та інших обов’язкових
платежів і своєчасністю їх сплати;

– облік платників податків та надходжень платежів до бюджету;

– накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень на порушників
податкового законодавства;

– проведення масово-роз’яснювальної роботи серед платників податків;

– міжнародне співробітництво у сфері оподаткування.

Державна податкова адміністрація України здійснює свої повноваження
безпосередньо та через утворені регіональні державні податкові
адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі, а також державні податкові інспекції в районах, містах
(крім міст Києва і Севастополя), районах у містах, міжрайонні, об’єднані
державні податкові інспекції, а також спеціалізовані державні податкові
інспекції. Вищою ланкою ДПА є Головна державна податкова адміністрація.
Вона розробляє проекти податкового законодавства і організовує податкову
роботу та діяльність податкових органів у країні. Безпосередню податкову
роботу ведуть податкові інспекції в районах і містах (без районного
поділу). Вони здійснюють облік усіх платників, що перебувають на даній
території і контролюють їх розрахунки з бюджетом.

Рахункова палата Верховної Ради України є постійно діючим вищим органом
державного фінансового контролю, основними завданнями якого є
організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням дохідної та
видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних
коштів, у тому числі коштів державних цільових фондів за обсягами,
структурою та їх цільовим призначенням; контролю за утворенням і
погашенням внутрішнього і зовнішнього боргів України; визначення
ефективності та доцільності використання державних коштів, валютних та
кредитно-фінансових ресурсів.

Рахункова палата виступає в ролі експертного органу Верховної Ради
України, даючи відповідні заключення і рекомендації з питань фінансової
діяльності органів управління.

Національний банк України є основною фінансовою інституцією у сфері
грошового ринку. Основне завдання Національного банку – регулювання
грошового обігу й організація ефективного функціонування кредитної
системи.

Національний банк проводить також значну роботу щодо обслуговування
уряду. Він виконує агентські послуги з розміщення державних цінних
паперів і обслуговування державного боргу, організовує касове виконання
бюджету, проводить міжнародні розрахунки держави, здійснює валютне
регулювання.

Міжбанківська валютна біржа проводить торги з купівлі-продажу іноземних
валют. Ціни, які формуються на цій біржі, характеризують ринковий курс
валют, тобто той, який складається під впливом попиту і пропозиції, як
на національну, так і на іноземні валюти. Вплив Національного банку на
ринковий курс національної валюти здійснюється завдяки участі його у
торгах через скупку тієї чи іншої валюти або валютні інтервенції.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку організовує
функціонування ринку цінних паперів. Вона проводить реєстрацію випуску
цінних паперів та регулює їх кругообіг; забезпечує формування
інфраструктури ринку, видає ліцензії фінансовим посередникам, які
здійснюють операції з цінними паперами. Комісія здійснює контроль за
діяльністю суб’єктів ринку цінних паперів – емітентів, інвесторів,
фінансових посередників, фондових бірж – відповідно до чинного у цій
сфері законодавства.

Фондова біржа проводить операції цінними паперами. Основне її
призначення – організація функціонування вторинного ринку. Однак, з
одного боку, через неї може здійснюватись і первинне розміщення цінних
паперів, а з іншого – і вторинний ринок може функціонувати поза біржею.
У зв’язку з цим розрізняють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.

Як центр торгівлі цінними паперами, фондова біржа є індикатором ділової
активності й проводить котирування акцій підприємств. Цим створюється
система незалежної і досить об’єктивної оцінки діяльності акціонерних
товариств. Тому бюлетені фондових бірж відіграють велике значення у
функціонуванні фінансової системи та економіки країни.

Фінансові посередники на ринку цінних паперів виконують роль сполучної
ланки між емітентами цінних паперів та інвесторами. З одного боку, за
дорученням емітентів вони проводять випуск та розміщення цінних паперів
на фінансовому ринку. З іншого боку, вони проводять операції з купівлі
цінних паперів на підставі угод з інвесторами. Діяльність фінансових
посередників засновується на їх інформованості та глибоких знаннях ринку
цінних паперів.

Пенсійний фонд створений з метою акумуляції та раціонального розміщення
коштів, призначених для пенсійного забезпечення. Він виконує функції
нарахування пенсій і проведення їх виплат. Пенсійний фонд, як орган
управління, має відповідні повноваження з контролю за повнотою і
своєчасністю сплати внесків підприємств до фонду.

Інші фонди соціального страхування виконують аналогічні функції відносно
відповідного цільового фонду.

Література

Мітіліно М. Основи фінансової науки. — К.: Держ. вид-во України, 1929.
—С. 114.

Андрущенко В. Л. Фінансова думка заходу в XX столітті: (Теоретична
концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів). — Львів:
Каменяр, 2000. — 302 с.

Бентом Й. Избр. соч.: Пер. с англ. — СПб., 1867. — С. 321.

Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії: Вступ до фінансової
науки: Пер. з нім. / Передмова і наук, редагування. В. М. Фе-досова. —
К.: Либідь, 2000. — 654 с.

20. Бруно С. Фрай, Райнер Айхенбергер. По той бік територіальної
монополії держави: федералізм за допомогою РОСІ // Ринок цінних паперів
України. — 2001. — № 2—3. — С. 7, 9.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019