Фінансова політика
Фінансова політика – сукупність заходів держави з організації та
використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її
розвитку. Вона знаходить свій вияв у формах і методах мобілізації
фінансових ресурсів та використанні їх на різні потреби держави,
розвиток економіки і соціальний захист населення, у фінансовому
законодавстві, практичних діях у галузі фінансів різних державних
структур.
Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового
внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними
групами населення, територіями. На цій основі мають забезпечуватися
стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов
для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних з
іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерційних
підприємств. В цих умовах важливе значення має також створення надійних
соціальних гарантій населенню.
Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і
внутрішніх факторів.
До зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних
взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів,
інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої
держави, її інтеграції з світовими економічними системами тощо.
Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, – це
форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки,
соціальний склад населення, рівень добробуту населення, інтелектуальний
рівень його, стан розвитку економіки і організація грошового обігу,
стабільність грошової одиниці, розвитку форм кредитування тощо. На
фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються
тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського
розвитку. У зв’язку з цим фінансова політика – це динамічний процес, що
змінюється, коригується з урахуванням практичної необхідності.
Водночас є загальні принципи фінансової політики для держав з ринковою
економікою, розвиненими демократичними засадами суспільного життя. В цих
умовах фінансова політика держави має спрямуватися на створення
сприятливих фінансових умов для розвитку виробництва тих галузей, які
мають вирішальне значення для задоволення потреб населення. Цього можна
досягти завдяки як вишукуванню додаткових інвестицій в ці галузі,
стимулюванню залучення додаткових коштів самих підприємницьких структур,
так і створенню сприятливих фінансових можливостей для іноземних
інвесторів. Сприятливі умови для іноземних інвесторів це пенні податкові
пільги, можливість вивезення одержаного прибутку, гарантії збереження та
захисту майна іноземних інвесторів.
Стимулювання інвестицій у розширення виробництва за рахунок коштів
підприємницьких структур має здійснюватися з урахуванням (форми
власності, галузі виробництва, природних умов, територіального
розміщення, інших факторів. Тут потрібен диференційований підхід,
оскільки лозунг про створення однакових можливостей для всіх с ні чим
іншим, як спрощенням проблеми до такого рівня, що вона втрачає, зміст і
практичне значення. Звичайно, тут також мають використовуватися
податкові пільги, гарантії вільного ціноутворення, сприятливі форми
кредитування.
Перший принцип фінансової політики можна сформулювати як постійне
сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та
підвищення рівня зайнятості населення.
В умовах ринкової економіки діють саморегулюючі фактори, які
забезпечують надходження і перерозподіл капіталів у сфері виробництва.
Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу
заінтересованими у розширенні виробництва і одержанні доходу на капітал.
Другим напрямом фінансової політики держави є мобілізація і використання
фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Як уже
зазначалося, можливості ринкової економіки все ж обмежені. Ці обмеження
особливо чітко виявляються при вирішенні соціальних проблем
суспільства. Більшість соціальних гарантій мають загальнодержавне
значення. Їх не під силу вирішити окремим підприємницьким структурам і
навіть цілим компаніям. Проте потребу в них відчувають усі. Такими
соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров’я, культура,
державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не
менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога
малозабезпеченим та інші види допомоги.
Третій напрям фінансової політики – вплив за допомогою фінансового
механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону
технологій, цю загрожують здоров’ю людини. З одного боку, держава
домагається від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення
природного середовища, а з іншого, використовуючи фінансові важелі,
закриття шкідливих виробництв і впровадження передових
ресурсозберігаючих технологій Цими інструментами є податки, штрафи та
інші санкції.
Іншими словами, фінансова політика держави має спрямовуватися на
забезпечення прана людини на життя на умовах здорового навколишнього
середовища, яке постійно порушується в умовах як планової, так і
ринкової економіки.
Напрями фінансової політики держави в кожному конкретному випадку, о
кожній окремо взятій державі, в перший період можуть змінюватися. Так,
для України тепер важливими є проведення і фінансування заходів щодо
соціального захисту громадянин, що постраждали від аварії на
Чорнобильській АБС, завдання з конверсії військової промисловості,
прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
