Реферат
Фінансова наука: історія, становлення, предмет, метод. Розвиток в
Україні
План
Історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки
Предмет і метод фінансової науки
Розвиток фінансової науки в Українi.
Історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки
Фінансова наука як соціальне явище досить молода. Вона виникла у
середині XV століття, тобто тоді, коли досягли повного розвитку
товарно-грошові відносини й уможливилося створення фондів грошових
засобів насамперед для задоволення різноманітних потреб держави. Треба
зазначити, що власне фінанси існували майже на тисячоліття раніше. Так,
у стародавньому Римі поряд із натуральними повинностями та контрибуцією
стягувалися податки в грошовій формі, а також проводилися грошові
виплати найманцям в армії.
Не можна не звернути увагу на те, що великі вчені античного світу –
Арістотель, Платон, Ксенофонт, Цицерон, досліджуючи в своїх працях
засади державного устрою тією чи іншою мірою торкалися фінансів. Так у
ІV столітті до нашої ери Ксенофонт, розглядаючи в своїх працях джерела
добробугу в державi, рекомендує правителям здавати в оренду державне
майно, невільників, запроваджувати податки та мито, будувати готелі,
магазини, склади, здавати їх в оренду для одержання доходів.
Після розпаду Римської імперії настає період культурного і наукового
застою. Цього часу безпідставно шукати прояви фінансової наукової думки.
Найосвіченішим класом тоді було духовенство, яке й виховало у. своєму
середовищі досить відомих учених. Один із них – Фома Аквінський, У ХІІІ
столітті він у своїх працях рекомендує правителям досить раціональні
правила ведення державного господарства, грунтуючись на реліпиних i
моральних принципах, що дуже важливо, оскільки у подальшому мораль і
фінанси мало перетиналися.
У працях учених цього часу зустрічаються поради правителям не розоряти
народ непомірними податками, не продавати публічних посад, не псувати
монети. Загалом пропагувалося негативне ставлення до податків. У часи
середньовіччя лише в державах Флоренція та Венеція було помічено досить
успішну організацію фінансів у практичному сенсі.
Розквіт фінансової науки почався наприкінці ХV століття, коли в світі
відбулися значні зміни в державному устрої, пов’язані з появою великих
абсолютних монархій, та коли з’явились постійні великі армії, і
завдання правлячих структур розширились. Виникла потреба в значних
коштах. Це було зумовлено необхідністю пошуку нових джерел доходів.
Якраз цього часу помічено досить тісний зв’язок фінансової науки з
фінансовою практикою.
Найзначніші наукові дослідження кінця ХVІ століття належать
представникові франції Ж. Бодену. Опублікування його праці “Фінансові
нерви держави” (1577 р.) пов’язують із початком фінансової науки. У ХVII
столiтті значний внесок у розвиток фінансової науки зробили англійські
вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс. Основні їхні праці присвячені
проблемам оподаткування. Більшість цих учених була прихильниками ідеї
непрямого ополаткування, пропагувала спрощення існуючої і побудову н о
истеми податків на раціональних засадах.
Досить вагомий внесок у розвиток фінансової науки в ХVІІ – ХVІІІ
століттях зробили німецькі вчені-фінансисти: Л. фон Секондорф, Ф. Юсті,
1. Зоннефельд. Вони належали
до представників німецької школи – камералістики. значну увагу приділяли
системі управління фінансами, взаємозв’язку фінансів із народним
господарством та залежності рівня добробуту населення від
платоспроможності щодо податків.
В 1746 році Ф. Юсті видає свою основну працю “Система фінансового
господарства”, в якій вперше системно були викладені основні положення
фінансової науки. З огляду на це деякі вчені – послідовники Ф. Юсті
вважають його батьком фінансової науки. Його погляди на фінанси загалом
і на фінансову науку зокрема мали значний вплив на розвиток фінансової
науки в багатьох європейських країнах.
Наприкінці ХVШ століття спостерігається повне пожвавлення розвитку
фінансової науки. Цьому сприяли нові науковi вiдкриття в галузях
філософії, політичної економії, права, державного управління.
Відбувалися докорінні перетворення в економіці та політиці. Цього часу
широкого визнання досягають ідеї Монтеск’є, Ж. Руссо, Д. Дідро, Д.
Канта. Державне управління зазнає змін під впливом ідей Великої
французької революції та прогресу техніки.
Під час становлення політичної економії як науки фінансова наука в
працях найвидатніших її представників не видiляється в окрему науку.
Так, А. Сміт навіть не застосовує терміна “фінанси”, проте включає, на
відміну від усіх воіх попередників, до джерел багатства нації три
джерела землю, працю й капітал. Такий підхід дав змогу створити для
фінансової науки міцне економічне підгрунтя, оскільки капітал, будучи
джерелом багатства, створює фінансові умови функціонування економіки,
забезпечуючи її фінансовими ресурсами. Заслугою А. Сміта є також
обгрунтування поділу державних витрат на загальнодержавні та місцеві, а
також розробка принципів оподаткування, згідно з якими:
– податки повинні сплачувати всі відповідно до одержаних доходів;
– податки повинні бути визначені завчасно;
– податок повинен сплачуватися в зручний для тілатника час;
– стягнення податків повинно бути дешевим
Найбільший розвиток фінансової науки припадає на ХІХ століття,
насамперед на другу його половину. В цей час у більшостi країн Европи
перейшли від абсолютизму до конститушйної форми правлiння. Стали
розвиватися правові основи державного управління, у тому числі й
фінансове право, виникла потреба в наукових дослідженнях у галузі
фінансів.
Саме в цей час фінансова наука виокремлюється із загальної теорії
політичної економії, стає самостійною сферою знань. У багатьох великих
університетах Європи створюються кафедри фінансів. Можна стверджувати,
що фінансова наука в ХІХ столітті досягла більших успіхів, ніж за весь
попередній час. У другій половині ХІХ століття не можна не відзначити
вагомий внесок у фінансову науку німецьких учених. Насамперед слід
згадати К. Г. Рау. Він написав першого підручника з фінансів “Основні
начала фінансової науки”, який витримав багато видань і майже
півстоліття був основним підручником не лише в Німеччині, й У багатьох
країнах Європи.
Підручник К. Г. Рау має достатньо класичний зміст, він складається із
вступу, де розглядаються загальні основи фінансової науки, й розділів:
державні доходи; державні видатки; державний кредит; бюджет; організація
управління фінансами. Ця структура фінансів як навчальної дисципліни
тривалий час використовувалася у вузах більшості країн.
Цього ж часу достатньо значний внесок у фінансову науку зробив
швейцарський фінансист Ж. Сісмонді. Він розглядав фінанси як засіб
поліпшення життя народу. у своїх працях він доводив необхідність
скорочення непрямого оподаткування, встановлення неоподатковуваного
мінімуму, впровадження прогресивного податку тощо. До числа відомих
фінансистів кінця ХІХ століття належать також австрієць Е. Сакс,
італієць Ф. Нітті, американець Е. Селігман. Загальною характерною рисою
всіх наукових досліджень
цього часу є те, що фінансова наука не виходила за рамки державних
фінансів, тобто проблеми розглядалися лише в межах бюджетної системи. 3
огляду на це не можна не згадати про внесок теоретиків марксизму в
фінансову науку, бо протягом майже столітгя комуністична ідеологія
вважала К. Маркса та Ф. Енгельса творцями марксистської фінансової
науки. Існує величезний доробок наукової та навчальної літератури з
цього приводу і є підстави стверджувати, що в працях К. Маркса і Ф.
Енгельса лише зрідка йшлося про гроші й податки, отже, важко назвати це
наукою про фінанси.
Предмет і метод фінансової науки
Фінансова наука вивчає явища та процеси, які здійснюються у державі при
створенні й використанні фондів фінансових ресурсів на цілі її’
економічного та соціального розвитку. Фінанси існують об’єктивно, тому
пізнання їх функціонування пов’язано з аналізом, вивченням і точним
описанням фактів, що належать до процесів здобування державою і
підприємницькими структурами необхідних коштів для втілення своїх цілей.
Предметом фінансової науки є діяльність держави, підприємницьких
структур, організацій та окремих громадян, що пов’язана зі створенням і
використанням фондів фінансових ресурсів. Проте фінансові ресурси в
економіці держави величина завжди обмежена, тому актуально постає
питання їхнього ефективного використання для найкращого задоволення
потреб сус- . пільного добробуту, Для цього повинні залучатися досконалі
методи’ мобілізації фінансових ресурсів, уважно обиратися напрями їх
використання.
Фінансові явища та процеси можна досліджувати на різних рівнях. На рівні
національної економіки, тобто на макрорівні, досліджуються інтегральні
показники загальної величини фінансових ресурсів, їхня динаміка,
взаємозв’язок із валовим внутрішнім продуктом, фондом оплати праці, їхня
структура, розміщення за місцем володіння та розпорядження тощо.
Дослідження фінансових явищ і процесів на рівні підприємницької
структури або окремого громадянина, тобто на мікрорівні, включає
вивчення процесів створення й використання фондів фінансових ресурсів на
рівні господарюючого суб’єкта або окремого громадянина. Тут об’єктом
дослідження є загальна сума валових доходів і валових витрат,
амортизаційних відрахувань, прибутку, грошова вартість основних та
обігових коштів. Дослідження фактів й аналітична обробка статистичних
даних дають змогу встановити закономірність явищ і процесів, що
пов’язані зі створенням доходів та ·їх використанням: Існують об’єктивні
параметри, що забезпечують найефективніше, з точки зору суспільства в
цілому, функціонування фінансів; тобто їх вплив на економічне та
соціальне життя. Фінансова наука завжди повинна давати відповідь на дуже
важливі запитання – як і в яких формах повинні створюватися та
використовуватися фонди фінансових ресурсів для загальнолюдських потреб.
Проте шляхи вирішення цього питання залежать від умов, у яких перебуває
держава, від того, який рівень економічного розвитку у суспільстві, яка
форма власності, структура економіки, соціальний склад населення, рівень
iнтеграції у світову економіку тощо. Фінансова наука вивчає факти і
явища не відособлено від сьогодення, а в конкретних умовах організації
держави та інтересів різних верств населення. Але врахування цього
повинно здійснюватися виходячи з поняття закономірностей фінансових
явищ, їхньої об’єктивної необхідності. Фінансова наука входить до складу
соціально-економічних наук, проте вона вивчає вужче коло фінансових явищ
– лише ті, що пов’язані з перерозподілом за допомогою фінансів валового
внутрішнього продукту. Це диктує необхідність застосування певного
методологічного підходу до вивчення фінансового життя в країні.
Передусім необхідності врахування інтересів усіх учасників процесу
створення валового внутрішнього продукту: держави як представника
суспільства в цілому, виробничих структур і безпосередньо зайнятого в
суспільному виробництві населення. У гармонізації цих інтересів
зосереджено розуміння призначення фінансової науки. Будь-яке
нововведення у фінансовій сфері – запровадження нових податків, нової
форми фінансування або іншого виду витрат – призводить до певних
суспільних наслідків як для держави в цілому, так і для кожної
соціальної або господарської групи зокрема. Простежити ці наслідки,
встановити на їхній основі історичні аналогії та паралелі – одне з
важливих завдань фінансової науки. Загальною метою фінансової науки є
пізнання дії об’єктивних законів і закономірностей у сфері фінансів, а
також передача результатів наукових досліджень до практичного
використання. Об’єктивні закони в сфері фінансів – це найстійкіші
зв’язки та залежності фінансових явищ. Так, рівень бюджетного дефіциту
тісно пов’язаний з рівнем інфляції в державі, поряд iз цим від джерел
фінансування дефіциту залежить його вплив на доходи юридичних і фізичних
осіб. Можна впевнено ствердж.увати, що ставки податків впливають на
розвиток певних видiв діяльності чи виробництв. Але на запитання, в яких
випадках ставки податків мають руйнівний вплив на господарську
діяльність, а в яких вони набувають лише фіскального змісту і не
завдають шкоди підприємницькій діяльності, повинна відповісти фінансова
наука.
Слід зазначити, що в фінансовій науці є багато не розв’язаних проблем-
Це передусім пов’язано з тим, що економічне життя з часом змінюється,
відповідно змінюються взаемозв’язки і сфери активного впливу фінансів на
економіку Фінансова наука повинна бути нпорядкованим процесом одержання
знань, їхньою повною систематизацією вілповідно до існуючої економічної
ситуації в державі.
Фінансова наука зможе успішно виконати свою роль тільки при використанні
певних методів пізнання фінансового життя, основними з яких, як і в
кожній науці, є методи iндукцiї і дедукції.
_H
_H
_H
_H
&
&
&
RH?_H
RH?_H
_H
RHZ_H
_H
_H
_H
_H
RHw_H
RHw_H
_H
_H
RHl_H
_H
_H
RH\_H
RHY_H
RHW_H
RHQ_H
RHQ_H
_H
_H
RHB_H
RHW_H
RHW_H
RH\_H
_H
_H
RH\_H
RH\_H
???????????H
RH@_H
RH[_H
????????????????? шляхом вивчення окремих фактів, аналізу статистичних
даних, даних опитувань, спостережень та інших способів пізнання, на
основі яких вчений-фінансист доходить певних висновків щодо наявності
закономірностей та залежностей між фінансовими явищами й процесами, а
також їх впливу на економічне життя.
При використанні методу дедукції спочатку висувається певна гіпотеза, а
потім здійснюється їі перевірка на фактичному матеріалі. Гіпотеза, як
правило, народжується на основі спостережень або логічних висновків. При
дослідженні із застосуванням будь-якого методу фінансова наука як
економічна може використовувати спосіб абстрагування. Абстрагування це
навмисне спрощення ситуації шляхом виключення із лослідження нетипових
явиш або другорядних фактів. Фінансове життя як держави в цілому, так і
окремих юридичних чи фізичних осіб дуже складе, тому при проведенні
досліджень треба використовувати математичні методи й моделі, що дасть
змогу зробити наукові висновки і пропозиції обгрунтованішими. На основі
висновків фінансової науки встановлюється стійкість тих чи інших форм
виявлення фінансів У цьому проявляється зв’язок фінансової науки з
правовими. Фінансова наука – основа для відпрацювання принципів
фінансової політики. Фінансова наука, фінансове право та фінансова
політика – не напрями дослiдження фінансових проблем. Усі вони однаково
необхідні для всебічного вивчення фінансів. Фінансова наука включає такі
розділи: науку про державний бюджет; науку про державні доходи і
податки; науку про фінанси підприємницьких структур; науку про державний
кредит; науку про місцеві фінанси, страхування тощо.
Розвиток фінансової науки в Україні
Фінансова наука в Україні розвивалася в контексті ії розвитку в умовах
Російської імперії, і тому дуже важко виділити внесок українських вчених
в її розвиток. Історичні джерела свідчать, що лише починаючи з другої
половини ХІХ століття з’являються роботи вчених, присвячені проблемам
фінансової науки. Тут насамперед слід назвати видатного вченого, поета,
письменника, громадського діяча І.Я. Франка. Мабуть немає такої проблеми
в житті людського суспільства, яка б залишилася поза увагою цієї
видатної особистості. Питанням фінансів І.Я. Франко присвятив понад 40
праць. Передусім, це праця з аналізу фінансової політики
Австро-Угорської імперії, характеристика діяльності багатьох фінансових
установ, у тому числі комерційних банків, фінансових фондів,
господарських товариств. Слід зауважити, що навіть в роботах із питань
політичної економії та статистики він порушує фінансові проблеми того
часу. Праці І. Франка написані українською мовою, і якщо їх уважно
читати, то вони не втратили своєї актуальності й посьогодні. Його роботи
мають різний рівень наукової завершеності, проте всім їм притаманний
високий професіоналізм. У 1883 р. Франко публікує роботу під назвою
“Сила податкова Галичини”, в якій досліджує наявну податкову систему
імперії. Він вказує на непосильний податковий тиск, що зумовлює тяжке
економічне становище трудового люду. І. Франко вбачає причину
податкового тягаря в надмірних непрямих податках, які завуальовують
справедливий розподіл національного ‘багатства між верствами населення
на користь капіталу. Усвідомлюючи роль податків у розподілі та
перерозподілі фінансових ресурсів, І. Франко регулярно здійснює критичні
огляди проектів та звітів державного бюджету, гостро реагуючи на
постійне збільшення податків для Галичини та скорочення видатків на й
економічні й соціальні цілі. Наприкінці ХІХ століття І. Франко проявив
активну зацікавленість щодо питань розвитку банківської системи в
Галичині. Це було викликано появою значної кількості банківських
установ, які швидко збанкрутіли, що призвело до втрати вкладів громадян,
здебільшого селян. Схоже сталося і в умовах незалежної України, коли
різні комерційні структури, створивши фінансову піраміду, призвели до
втрати громадянами своїх заощаджень. Водночас І. Франко в своїх працях
висловлює впевненість, що розвиток Фінансово-кредитних відносин
сприятиме активізації господарського життя в країні. До числа визначних
українських економістів-фінансистів належить також М.І.
Туган-Барановський, професор університету святого Володимира (тепер
Національний університет імені Тараса Шевченка). У своїх працях М.
Туган-Барановський заперечує твердження К. Маркса про те, що прибуток і
заробітна плата перебувають у зворотному співвідношенні одне до одного.
Вчений доводить, що зі зростанням прибутку може зростати також і
заробітна плата, а відповідно – доходи держави. Він також стверджує, що
заробітна плата і прибуток можуть збільшуватися при зростанні
продуктивності праці. Це збільшує фінансові можливості держави,
підприємця, працівника. Розглядаючи внесок українських фінансистів у
розвиток фінансової науки, не можна не згадати М. Добриловського,
професора-емігранта української господарської академії в довоєнній
Чехословаччині. У 1934 р. він видав курс лекцій “Основи фінансової
науки”. М. Добриловський У своїх наукових твердженнях дотримувався
західноєвропейської традиції ототожнення державних фінансів із державним
господарством, а тому фінансова наука, на його думку, повинна
досліджувати способи одержання коштів для задоволення державних потреб.
Аналогічних поглядів дотримувався й український вченийфінансист М. I.
Мітіліно. У своїй роботі “Основи фінансової науки”, яка вийшла в 1929 р.
в Україні, він стверджував, що між державою та громадянами відбувається
угода, за якою держава задовольняє певні потреби громадян, а останні
сплачують за це певну суму грошей у формі податків. До числа українських
вчених-фінансистів належав професор Київського університету святого
Володимира М.Х. Бунге.
Характерною особливістю розвитку фінансової науки на початку ХХ століття
є те, що в працях вчених-фінансистів цієї доби більше розглядаються
проблеми фінансів зарубіжних країн і майже не приділяється увага
фінансовим проблемам Російської імперії.
Зокрема, свого часу МЛ. Яснопольський працював професором університету
святого Володимира і вперше дослідив географічний розподіл державних
доходів та видатків у Росії. Він опублікував декілька робіт із цієї
тематики. Нині ідеї, започатковані М.П. Яснопольським, розвиваються
сучасними вченими – у світовій фінансовій літературі вони дістали назву
фіскальното федералізму, а в Україні актуальні при розв’язанні проблеми
міжбюджетних відносин.
Теоретично-змістовна спрямованість наукових досліджень представників
української фінансової думки свого часу сягала рівня тодішньої світової
фінансової науки, а в деяких випадках і випереджала її.
Сучасна світова наукова фінансова думка
Багата історична спадщина фінансової науки, безумовно, створює хороше
підгрунтя для сучасної фінансової думки, яка має вирішувати нині
набагато складніші питання суспільного життя. На сьогодні фінансова
наука досліджує процеси і явища у суспільстві, використовуючи значно
вищі теоретичні підвалини та враховуючи певні гуманістичні засади життя
людини. Центральне місце в наукових дослідженнях сучасних фінансистів
посідають ідеї спрямування та використання фінансів для досягнення
суспільного блага, яке повинно забезпечуватися за допомогою
демократичних інститутів держави та політичної волі правлячих еліт.
Обов’язковою умовою для цього є розвиток приватного підприємництва та
ефективних державних структур, що мають у своєму розпорядженні достатній
фінансовий потенціал. Для сучасної фінансової науки характерно те, що
вона не має ідеологічних уподобань. Йдеться про ідеалізм, матеріалізм,
метафізику тощо. Основу нинішніх наукових досліджень становить глибокий
аналіз сучасності, який повинен визначити недоліки системи і збудувати
ії з урахуванням інтересів більшості у суспільстві, тобто з огляду на
вимоги теорії суспільного добробуту. Вперше основні положення теорії
суспільного добробуту були розроблені італійським економістом В. Парето.
Відповідно до його тверджень зміни або дії у сфері фінансів мають сенс
лише тоді, коли матеріальне становище певних соціальних груп
покращується без погіршення його для інших. Згідно з ідеями Парето
видатки бюджету можуть зростати за певними напрямками тільки за умови,
що це не зашкодить іншим напрямкам. Фінанси у системі Парето відіграють
роль регулятора суспільного добробуту, механізму, за допомогою якого
можна створити умови для поліпшення добробуту всіх. Парето стверджує, що
коли існує великий розрив між багатими і бідними, то доцільно
фінансовими методами здійснити перерозподіл на користь бідних верств
населення. Мається на увазі, що при одних і тих же ресурсах можна
збільшити добробут одних верств населення, не погіршуючи добробут інших.
З оптимуму Парето випливає декілька дуже важливих висновків, що мають
для фінансової науки першорядне значення. Так, усілякі зміни або реформи
в фінансовій сфері недоцільні, якщо вони не покращують життя населення,
простіше кажучи, вони соціально безперспективні i не принесуть користі
суспільству. Інший висновок із концептуальних положень Парето стосується
морально-етичних аспектів фінансової науки. ця проблема розглядається
вперше, ії суть полягає в тому, що всі фінансові явища і процеси повинні
мати хороше моральне підгрунтя, в іншому разі вони матимуть руйнівний
характер. Суть сказаного полягає в тому, що всякі дії держави,
підприємця, людини повинні враховувати інтереси людини. Словом, одна
особа не може шкодити іншій або жити за її рахунок. Моральний бік
фінансової діяльності будь-якого суб’єкта в сучасній фінансовій практиці
набуває глибшого змісту, а в науці – всебічного дослідження. Дуже
важливим для сучасної фінансової науки є дослідження про функціонування
фінансів в умовах демократичного середовища. Відомо, що в демократичному
суспільстві прийняття управлінських рішень в галузі фінансів має свої
проблеми. Їхня суть полягає 13 тому, що кожна юридична чи фізична особа
може впливати на ті чи інші процеси в галузі фінансів на всіх стадіях їх
реалізації. На практиці трапляються непоодинокі випадки, коли в деяких
демократичних державах питання податків або видатків можуть вирішуватися
або вирішуються на всенародних референдумах.
Фінансові програми політичних партій або об’єднань суттєво впливають на
результати виборів і розстановку політичних сил у державі. З огляду на
це фінанси стають проміжним, але дуже впливовим інструментом між
економікою та політикою, вони впливають на співвідношення центру,
регіонів і мiсцевого самоврядування.
Дж. Бюкенен досліджував передусім поведінку як окремих громадян, так і
політичних груп і партій при прийнятті рішень щодо кількісних і якісних
параметрів державних доходів та видатків. Так, наприклад, які податки за
можливості вільного вибору можуть сплачувати платники. За цикл робіт із
розробки теорії суспільного вибору та методів прийняття фінансових
рішень Бюкенену в 1986 р. була присуджена Нобелівська премія.
До числа яскравих робіт із питань фінансів належить монографія М.
Фрідмена “Податкові обмеження і зростання держави”, яка вийшла в 1978
році. У ній дуже стисло та обгрунтовано викладено суть податків і їхній
зв’язок з економічним розвитком держави. По суті, це теоретичне
обгрунтування еволюції податків в сучасних умовах.
Характерною рисою сучасної фінансової науки в світі є насамперед
плюралізм поглядів при єдиних методологічних підходах до аналізу явищ
суспільного життя. Плюралізм є гарантією знаходження найраціональніших
рішень. Не можна не звернути увагу на постійний прагматизм досліджень із
позицій суспільних інтересів. Фінансова наука в працях зарубіжних вчених
позбавлена ідеологічних нашарувань, примітивних класових та старомодних
уявлень про експлуатацію народних мас, роль держави тощо.
Зарубіжній фінансовій науці притаманна висока етика наукової полеміки,
суперечливість і багатоваріантність наукового пізнання сьогодення,
плюралістичне змагання ідей та пізнавальних підходів.
Використана література
Фінанси підприємств.- К.: ЦУЛ, 2002.- 268с.
Міжнародні фінанси.- К.: Либідь, 2003.- 784с.
Фінанси сільськогосподарських підприємств.- К.: ІАЕ, 2000.- 604с.
Дробишева Олена Олегівна Фінанси.- Запоріжжя: ЗДУ, 2003.- 74с.
Міжнародні фінанси в питаннях та відповідях.- К.: ЦУЛ, 2003.- 294с.
Навчальний посібник з курсу ” Фінанси підприємств”.- Запоріжжя: ЗДУ,
2000.- 82с.
Слав’юк Ростислав Анатолійович Фінанси підприємств.- К.: ЦУЛ, 2002.-
460с.
Опарін Валерій Михайлович Фінанси (загальна теорія).- К.: КНЕУ, 2005.-
Філімоненков Олександр Сергійович Фінанси підприємств.- К.: МАУП, 2003.-
288с.
Кириленко Ольга Павлівна Місцеві фінанси.- Тернопіль: Астон, 2004.-
192с.
Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни
“Фінанси”..- Запоріжжя: ЗДУ, 2001.- 43с.
Кравченко Василь Іванович Місцеві фінанси України.- К.: Знання, 1999.-
487с.
Романенко Олена Романівна Фінанси.- К.: Центр навчальної літератури,
2003.- 312с.
Зятковський Ігор Володимирович Фінанси підприємств.- Тернопіль:
Економічна думка, 2002.- 400с.
Слав’юк Ростислав Анатолійович Фінанси підприємств.- Луцьк:
Ред.-вид.від.”Вежа” ВДУ ім.Л.Українки, 2001.- 456с.
PAGE
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
