.

Фінансова діяльність підприємства на кредитному ринку (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
584 4299
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Фінансова діяльність підприємства на кредитному ринку

ПЛАН

Поняття та економічна роль банківського кредиту

Методи і принципи фінансування та кредитування капітальних вкладень
комерційними банками

Лізингові та селенгові операції як форма організації кредитно-фінансових
відносин

Економічна сутність та механізм здійснення факторингових операцій

1. Поняття та економічна роль банківського кредиту

Поняття банківського кредиту та умови його надання. Кредитування –
процес складний та багатогранний і в умовах переходу до ринкової
економіки набуває нових й ефективних шляхів застосування і розвитку. У
даний час кредитні операції носять рівноправний і добровільний характер
і обидві сторони (кредитор і позичальник) виконують активну роль щодо
своїх обов’язків і прав, які закріплюються між ними. Посередницька
діяльність комерційних банків на фінансових ринках, яка складається з
виявлення тимчасово вільних коштів вкладників, залучення в банк і
надання їх у вигляді кредитів особам, що мають потребу в позикових
коштах, приносить реальну користь усьому суспільству.

Пунктом 10 положення НБУ “про кредитування” передбачено, що основними
джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти
банків, залишки на розрахункових та поточних рахунках, залучені кошти
юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки, до запитання та
строкові міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних
паперів.

Банківський кредит — будь-яке зобов’язання банку надати певну суму
грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги
боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін
на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на
зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Кредитні операції, як вид господарської діяльності комерційних банків,
ґрунтуються на глибокому розумінні економічних, фінансових і правових
підвалин бізнесу. Кредит може бути повернений у строк тільки тоді, коли
забезпечена його цільова ефективність.

У процесі кредитування клієнтів комерційні банки завжди зустрічаються з
суперечностями між дохідністю кредитних операцій, ризиками і ліквідністю
вкладених у позички коштів. Чим більший дохід приносять позички, тим
вищий ступінь кредитного ризику і нижча ліквідність вкладених у кредити
активів, і навпаки. Якщо кредитна політика банку буде спрямована тільки
на забезпечення високої ліквідності позичок, то він програє в
конкуренції з іншими банками у прибутковості, а якщо пріоритетним буде
прагнення тільки до високої прибутковості кредитів, то банк втратить
платоспроможність, що межує з банкрутством.

Комерційні банки повинні володіти певними заходами для запобігання
виникнення збитків від кредитної діяльності, серед яких найважливіше
значення мають правові.

Основні правові, фінансові та економічні принципи кредитування знаходять
свій прояв у кредитній політиці комерційного банку. Головними елементами
ефективного управління кредитами є: ретельно розроблена кредитна
політика, якісне управління портфелем, ефективний контроль за кредитами
і добре підготовлений для цієї роботи персонал.

Основні економічні та правові основи кредитування знайшли своє
закріплення в чинному законодавстві України. Банк може отримати ліцензію
на надання кредитів позичальникам за умови виконання таких вимог, які
затверджені національним банком у положенні “Про порядок ліцензування
банків в Україні” та “Про кредитування”.

Банк може отримати ліцензію на надання кредитів за таких умов:

1. Якщо у банку є стабільна діяльність протягом півріччя, що передує
зверненню його до національного банку щодо надання ліцензії.

2. Стан кредитного портфеля банку не повинен загрожу Вати інтересам його
вкладників і кредиторів (сума безнадійних до повернення кредитів не
повинна перевищувати розширення фактично сформованих резервного і
страхового фонду банку).

3. Здійснення операцій, які ліцензуються, не повинно негативно вплинути
на діяльність банку.

4. Відсутність порушень банком вимог чинного законодавства, нормативних
актів національного банку і внутрішніх документів протягом року, що
передує зверненню банку до національного банку України з клопотанням на
отримання ліцензії.

Із моменту реєстрації в НБУ комерційні банки (юридичні особи, які
набувають цей статус банку України) тільки після отримання ліцензії
мають право здійснювати кредитування.

Саме ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою допущення
на ринок банківських операцій українських комерційних банків, діяльність
яких відповідно до встановлених національним банком України обов’язкових
вимог, не загрожувала б інтересам їх клієнтів.

Надання кредитів здійснюється виключно на комерційних засадах з
обов’язковим додержанням таких умов:

– позичальнику кредити надаються в безготівковій формі шляхом оплати
розрахункових документів з позичкового рахунку. Перевага надається такій
формі розрахунку, яка передбачає оплату за розрахунковими документами за
фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) та
акредитивні форми. Попередня оплата за рахунок кредитних коштів не
дозволяється, за винятком випадків, передбачених положенням “Про
кредитування”;

– кредити для розрахунків із громадянами за укладеними з ними договорами
за здану сільськогосподарську продукцію надаються в безготівковому
порядку шляхом перерахування коштів на особові рахунки громадян. В
окремих випадках ці кошти можуть видаватися готівкою;

– в окремих випадках кошти в рахунок наданого кредиту можуть бути
перераховані на іпотечний рахунок позичальника для використання їх на
цілі, передбачені кредитним договором, зі збереженням права контролю
банку за цільовим використанням кредиту;

– сума кредиту, що надається позичальнику, знаходиться в межах ліміту,
встановленого для відділення (дирекції).

Питання про надання кредиту в сумі, що перевищує граничний розмір, у
межах якого має право приймати рішення кредитний комітет відділення
банку, вирішується за підпорядкованістю кредитним комітетом дирекції
банку, а при перевищенні

Граничного розміру, встановленого для дирекції кредитним комітетом банку
на підставі обґрунтованого клопотання відділення банку або дирекції.

Здійснюється кредитування тільки тих видів діяльності, які передбачені
статутом (положенням) позичальника.

Процес кредитування передбачає безумовне додержання принципів
кредитування.

Принципи кредитування – це основні положення кредитного механізму, що
визначають сам процес кредитування.

Видача кредитів відноситься до найбільш великої групи статей банківських
активів кредитних операцій. В основу їх класифікації можуть бути
покладені різні критерії: види позичальників, цілі, характер та строк
кредиту, наявність забезпечення позички, предмет кредитування,
економічна сфера застосування, методи надання та способи погашення,
характер та спосіб сплати відсотків, число кредиторів і таке інше.

Кредитування має дві різновидності: кредитування діяльності господарчого
суб’єкта у формі прямої видачі грошових сум (фінансовий кредит) і
кредитування як різновидність розрахунків із розстрочкою платежів.

Найбільш детальну класифікацію банківських кредитів дає а. Мороз. У
якості критеріїв класифікації він вказує: призначення і характер
використання позикових коштів; наявність і характер забезпечення; строки
використання; методи надання і способи погашення; характер і спосіб
сплати процентів; число кредиторів.

Залежно від цих критеріїв банківські кредити діляться за призначенням і
характером використання позикових коштів:

Позики торгово-промисловим підприємствам:

– позики під нерухомість;

– споживчі кредити;

– сільськогосподарські позики;

Контокорентний кредит:

– кредит під цінні папери;

– кредити, пов’язані з вексельним обігом;

– міжбанківські кредити;

– кредити небанківським фінансовим установам;

– кредити органам влади.

За характером і способом сплати процентів виділяють позики з:

– фіксованою процентною ставкою;

– плаваючою процентною ставкою;

– сплатою процентів у міру використання позичених коштів (звичайні
позики);

– сплатою процентів одночасно з отриманими позиченими коштами
(дисконтний кредит).

Аналіз структури кредитів показує, що в практиці кредитування промислово
розвинених країн здійснюється розмежування між комерційними (діловими)
позиками підприємствам і позичками індивідуальним позичальникам. За
іншими критеріями, як правило, чіткого розмежування кредитів немає.

2. Методи і принципи фінансування та кредитування капітальних вкладень
комерційними банками

Поняття та методи банківського фінансування і кредитування капітальних
вкладень

Комерційні банки проводять операції з фінансування і кредитування
капітальних вкладень. Капітальні вкладення – це використання
суспільством валового національного продукту для створення нових, а
також технічне переозброєння, реконструкцію та розширення діючих
основних фондів виробництва і невиробничого призначення. Як важливий
фактор розширеного суспільного відтворення капітальні вкладення
спрямовані на створення матеріально-технічної бази суспільства,
впровадження в народне господарство досягнень науково-технічного
прогресу, формування матеріальних умов для зростання й удосконалення
суспільного виробництва і підвищення матеріального добробуту народу.
Сучасна інвестиційна політика вимагає забезпечити соціальну
спрямованість і високу народногосподарську ефективність капітальних
вкладень, а також їх використання переважно на технічне переозброєння і
реконструкцію діючих підприємств. Капітальні вкладення забезпечуються
грошовими коштами з різних джерел, основним з яких є національний дохід,
що створюється у сфері матеріального виробництва.

У практиці забезпечення капітальних вкладень грошовими коштами існують
різні за характером джерела. До них належать:

• власні кошти інвесторів (прибуток, амортизаційні відрахування);

• позичкові кошти (облігаційні позички, банківські кредити);

• залучені кошти (кошти під продажу цінних паперів, пайові та інші
внески громадян і юридичних осіб);

• бюджетні інвестиційні асигнування і кошти позабюджетних фондів.

Структура коштів, які направляються на капітальні вкладення, залежить
від того, хто є інвестором і яку форму власності він уособлює. Так,
інвесторами державних капітальних вкладень є органи влади й управління
країни, областей та інших адміністративно-територіальних утворень, а
також державні підприємства й організації. У першому випадку
здійснюються за рахунок коштів відповідних бюджетів, позабюджетних
фондів і позичкових коштів.

Частка довгострокового кредиту в джерелах фінансування державних
капітальних вкладень порівняно ще мала. Розвиток ринкових відносин у
народному господарстві створює умови, необхідні для розширення кредитних
відносин у сфері капітального будівництва.

Розрізняють два основні методи забезпечення капітальних вкладень
грошовими коштами -безповоротний, або фінансування, та поворотний, або
кредитування.

Безповоротне надання коштів не передбачає їх повернення у наперед
встановлені строки. У такому порядку використовуються бюджетні
асигнування, власні та залучені кошти інвесторів і, як правило, кошти
спеціальних позабюджетних фондів.

Поворотне надання коштів, або кредитування, провадиться на умовах
повороткості наданих коштів у конкретні строки та у визначених розмірах.

Банки надають довгостроковий кредит на капітальні вкладення переважно на
тих же принципах, на яких провадиться фінансування. Крім того,
кредитування є поворотним, платним, строковим.

Довгострокове кредитування повніше, ніж безповоротне фінансування,
відповідає умовам переходу до ринку. Необхідність погашення кредиту й
оплати процентів за користування ним більшою мірою спонукає
позичальників до раціонального техніко-економічного обґрунтування
напряму і розміру кредиту, сприяє посиленню режиму економії в процесі
його використання, а також є засобом контролю за окупністю капітальних
вкладень.

Банки проводять фінансування капітальних вкладень за дорученням
інвесторів. Воно починається лише після того, як банк переконається в
додержанні інвестором умов, які забезпечують раціональне використання
коштів, що виділяються на капітальні вкладення. Такими умовами є:

• забезпечення будов і об’єктів затвердженою проектно-кошторисною
документацією;

• включення їх у план капітального будівництва, перелік будов і титульні
списки;

• виділення капітальних вкладень і грошових коштів відповідно до норм
тривалості будівництва.

Дотримання кожної вимоги підтверджується відповідними документами, які
надходять до установ банків у встановленому порядку. Порядок оформлення
фінансування залежить від того, як здійснюються витрати, – згідно з
планом державних централізованих капітальних вкладень чи за рахунок
власних коштів інвесторів.

Для оформлення фінансування державних централізованих капітальних
вкладень у банк надходять такі документи:

• річний план капітальних вкладень, виписка з переліку будов і об’єктів
виробничого призначення;

• титульний список;

• копія зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва;

• підрядний контракт.

Крім того, банки можуть запросити від інвесторів і інші документи,
зокрема розрахунки джерел фінансування, внутрішньо забудований титульний
список тощо. План капітального будівництва, перелік будов та об’єктів
виробничого призначення і титульні списки є основними документами для
оформлення фінансування державних централізованих капітальних вкладень.
Ці документи надходять до фінансуючих установ банку безпосередньо від їх
вищого органу.

План капітального будівництва включає дані про обсяг капітальних
вкладень і будівельно-монтажних робіт, виділених на поточний рік,
завдання введення в дію виробничих потужностей та основних фондів,
строки їх введення та ін. Перелік будов і об’єктів виробничого
призначення розробляється в складі перспективних прогнозів розвитку
економіки. Вони включають основні техніко-економічні показники цих будов
і об’єктів (введення в дію виробничих потужностей, обсяги капітальних
вкладень і будівельно-монтажних робіт тощо).

Банк ретельно перевіряє документи, що надійшли йому для оформлення
фінансування будови. Головна мета такої перевірки – не допустити
фінансування будов і об’єктів, які не включені в план-контракт, не мають
затвердженої проектно-кошторисної документації або яким виділені
капітальні вкладення, встановлений обсяг будівельно-монтажних робіт і
грошові кошти в розмірах, менших, ніж потрібно для їх завершення в
нормативні строки, що призводить до розпорошування коштів, зростання
незавершеного будівництва, що завдає величезних збитків суспільству.

Оформлення фінансування будов, що споруджуються за планом державних
централізованих капітальних вкладень, завершується складанням
банківськими працівниками висновку про відповідність наданих ним
документів встановленим вимогам. Керівник установи банку затверджує його
і підписує розпорядження бухгалтерії про відкриття фінансування будови.
Фінансування витрат на технічне переозброєння, реконструкцію і
розширення діючих державних підприємств, а також на будівництво об’єктів
соціального призначення за рахунок власних коштів проводиться на
підставі підрядних контрактів на капітальне будівництво. Питання про
надання банку титульних списків та інших документів вирішується на місці
інвесторами, підрядними організаціями та установами банку.

Підприємства та організації, засновані на колективній формі власності,
при здійсненні капітальних вкладень за рахунок виключно власних коштів
ніяких документів для оформлення їх фінансування у банк не подають.

Усі грошові кошти, які виділені на капітальні вкладення, концентруються
в банку, що є передумовою забезпечення безперервного і цільового
фінансування витрат.

Виділені з відповідних бюджетів та позабюджетних фондів кошти на
фінансування капітальних вкладень, а також дозволений на ці цілі
довгостроковий кредит зараховуються банками на окремі рахунки.

3. Лізингові та селенгові операції як форма організації
кредитно-фінансових відносин

Лізинг – порівняно нова специфічна форма організації кредитно-фінансових
відносин, що поєднує в собі елементи кредитування в натуральній і
грошовій формі.

Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини
між суб’єктами лізингу, і, залежно від особливостей здійснення
лізингових операцій, може бути двох видів -фінансовий чи оперативний.
Залежно від форми здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим,
міжнародним тощо.

Фінансовий лізинг – – це договір лізингу, в результаті укладення якого
лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від
лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не

Менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об’єкта
лізингу, визначеної в день укладення договору.

Сума відшкодування вартості об’єкта лізингу в складі лізингових платежів
за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60
відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення
договору.

Майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на
баланс лізингоодержувача з зазначенням, що це майно взято у фінансовий
лізинг. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об’єкт
лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у
власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою
вартістю.

При фінансовому лізингу всі витрати на утримання об’єкта лізингу,
пов’язані з його страхуванням, експлуатацією, технічним обслуговуванням
та ремонтом, несе лізингоодержувач, якщо інше не передбачено договором
лізингу.

Оперативній лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого
лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від
лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший строку, за який
амортизується 90 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в день
укладення договору.

Майно, передане за договором оперативного лізингу, залишається на
балансі лізингодавця із зазначенням, що це майно передано у лізинг, та
зараховується на позабалансовий рахунок лізингоодержувача із
зазначенням, що це майно одержано у лізинг. При оперативному лізингу всі
витрати на утримання об’єкта лізингу, крім витрат, пов’язаних з його
експлуатацією та поновленням використаних матеріалів, несе
лізингодавець, якщо інше не передбачено договором лізингу. Після
закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути
продовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може
бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за
договором лізингу. Форми лізингу:

Зворотний лізинг — це договір лізингу, який передбачає набуття
лізинігодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг;

Пайовий лізинг — це здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на
основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або
кількох кредиторів, які беруть участь у Здійсненні лізингу, інвестуючи
свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може
становити більше 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна;

Міжнародний лізинг — це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами
лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо
майно чи платежі перетинають державні кордони. Міжнародний лізинг
здійснюється відповідно до цього закону, законодавства України,
міжнародних договорів, в яких бере участь Україна, та договорів,
укладених суб’єктами лізингу.

При здійсненні операцій міжнародного лізингу сплачуються мито, податок
на додану вартість та акцизний збір відповідно до законодавства України.

Лізингоодержувач за користування об’єктом лізингу вносить періодичні
лізингові платежі. Лізингові платежі відповідно до законодавства України
відносяться на валові витрати виробництва та обігу лізингоодержувача.

Лізингові платежі включають:

• суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об’єкта
лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

• суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит
для придбання майна за договором лізингу;

• платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

• відшкодування страхових платежів за договором страхування об’єкта
лізингу, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;

• інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Селенг

Селенг – це одна із різновидностей лізингу. Тому його функції
регламентуються об’єднанням європейських лізингових товариств із
штаб-квартирою в Брюсселі. Сьогодні селенг активно використовується у
всіх економічно розвинених країнах. Так, у США об’єм селенових операцій
перевищує 10 млрд. Дол., у західній Європі – 20 млрд. Дол.

Селенг – це двосторонній процес, який є специфічною формою зобов’язання,
що регламентується угодою майнового найму і полягає в передачі власником
своїх прав у користуванні та розпорядженні його майном селенг-компанії
за визначену плату. При цьому власник залишається володарем переданого
майна і може при першій вимозі повернути його. Селенг-компанія залучає і
вільно використовує на свій розсуд майно та окремі майнові права
громадян і господарчих суб’єктів. Майном можуть бути різні об’єкти права
власності: гроші, цінні папери, земельні ділянки, підприємства, будівлі,
обладнання і т. П.

За формою фінансування селенгова діяльність наближена до банківської
діяльності. Вона може здійснюватися будь-якими торгово-промисловими
підприємствами як побічна операція. Однак економічно доцільно створювати
селенг-компанії.

Громадяни в найм здають, головним чином, гроші. Різниця між грошима
позиченими (кредит) і грошима, взятими в найм, така:

1. При кредиті відбувається зміна прав власності. При селенгу власник
грошей, зданих у найм, не втрачає свого права на них.

2. Коли господарчий суб’єкт, що отримав гроші від селенг-компанії,
збанкрутує, то за законом про банкрутство із його власності спочатку
повертається істинним власником все те, що йому не належить (у тому
числі і гроші, передані в найм), інше майно продається на аукціоні та
ділиться між кредиторами.

3. При передачі грошей у найм податком обкладається тільки прибуток,
отриманий від операції, а не вся сума. При кредиті податок береться з
усієї суми кредиту.

Практика показує, що використання селенгу вигідно при гнучкій системі
господарювання. Селенг є ефективним інструментом фінансування різних
сфер підприємництва в умовах ризику. У сучасних умовах для розвитку
селенгу відкриваються хороші перспективи. До них можна віднести:

• скорочення об’ємів ліквідних коштів з причини постійно виникаючих
труднощів на грошовому ринку;

• загострення конкуренції, що потребує оптимізації вкладення капіталу;

• зменшення прибутку господарчих суб’єктів, що обмежує їх можливість
вкласти достатню суму коштів у розвиток нової технології та розширення
виробництва.

Селенг загострює конкуренту боротьбу на грошовому ринку і направляє її
на зниження ціни послуг, наприклад, процентів за кредит. Селенг – це
реальний механізм втягнення грошей населення у виробничу сферу зокрема
та в економіку країни в цілому.

4. Економічна сутність та механізм

здійснення факторингових операцій

Факторингові операції з’явились на основі комерційного кредиту, який
надається продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані
товари. Зміна вимог до розрахунків з точки зору прискорення обороту
коштів викликали необхідність для постачальників шукати шляхи рішення
проблеми дебіторської заборгованості. Факторинг є порівняно новою
ефективною системою покращання ліквідності та зменшення фінансового
ризику при організації платежів. Комерційні банки, розвиваючи ці
операції, доповнюють їх елементами бухгалтерського, інформаційного,
рекламного, збутового, юридичного, страхового та іншого обслуговування
клієнтів.

Загальні положення про організацію факторингових операцій в Україні. При
паданні послуг підприємствам та організаціям через факторинг комерційні
банки керуються слідуючими положеннями національного банку України.

1. Кредити /для проведення факторингових операцій надаються строком на 3
місяці під 10% річних.

2. У випадках дострокового надходження коштів від покупців по викупленій
дебіторській заборгованості комерційні банки мають право використати їх
на проведення таких же факторингових операцій, але строк повернення
кредиту національному банку не повинен перевищувати 3-х місяців.

3. Комерційні банки можуть надавати факторингові послуги всім
госпорганам незалежно від того, в якому банку відкриті їх розрахункові
рахунки.

4. При вирішенні питання про надання можливості комерційним банкам
здійснювати факторингові операції необхідно виходити із дотримання всіх
вимог відносно нормативів ліквідності даного банку. Їх розрахунок
необхідно зробити з урахуванням відтворення статутних капіталів банків.

5. Факторингові послуги можуть надаватись на викуп дебіторської
заборгованості під розрахункові документи за Відвантажену продукцію та
надані послуги.

6. В строк установлений для повернення кредиту комерційними банками
управління Національного банку на підставі строкового зобов’язання
списує з його кореспондентського рахунку суму кредиту.

7. Сума неефективно використаного кредиту по проведенню факторингових
операцій відноситься за рахунок діяльності комерційного банку.

8. Факторингові послуги оформляються угодами між:

А) управлінням національного банку та комерційними банками;

Б) комерційними банками та підприємствами і організаціями.

Факторинг здійснюється наступним чином банк отримує у господарюючого
суб’єкта-продавця право на стягнення дебіторської заборгованості покупця
продукції (робіт, послуг) і протягом 2-3 днів перераховує господарюючому
суб’єкту 70-90% суми коштів за відвантажену продукцію на час її
пред’явлення. Після одержання платежу за цими рахунками від покупців
банк перераховує господарчому суб’єкту суми рахунків 30-10% за мінусом
процентів і комісійних винагород. Вартість фактичного обслуговування
залежить від виду послуг, фінансового становища клієнта тощо.

При визначенні оплати за факторинг слід виходити з прийнятого сторонами
процента за кредит і середнього терміну перебування коштів у розрахунках
з процентами. При розміщенні документа продавця в картотеку покупця вся
сума пені також є доходом факторингу.

Уступка вимоги кредитором іншій особі регулюється ст. 197-200 цивільного
кодексу України (далі — кодекс). За ст. 197 кодексу уступка вимоги
кредитором іншій особі передбачає перехід до набувача вимоги прав, що
забезпечують виконання зобов’язання. Тобто операція з переуступки першим
кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з
попередньою або наступного компенсацією вартості такого боргу першому
кредитору (факторинг) передбачає передачу прав власності на такі права і
тому зазначена операція вважається операцією з продажу товарів. Товарами
вважаються матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та
деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з
їх випуску (емісії) та погашення. Під матеріальними активами розуміються
основні фонди та оборотні активи у будь-якому вигляді, що відрізняється
від коштів, цінних паперів, деривативів та нематеріальних активів.

Право вимоги боргу (дебіторська заборгованість) платника податку не
відноситься до основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів
або деривативів. При класифікації матеріальних активів як оборотних слід
керуватись відповідними нормативно-правовими актами з питань
бухгалтерського обліку. За п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського
обліку 2 “Баланс”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України
31.03.99 р. N 87, оборотні активи — це грошові кошти та їх еквіваленти,
що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для
реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом
дванадцяти місяців з дати балансу. При цьому, згідно з додатком до
вищезазначеного Стандарту, довгострокова дебіторська заборгованість
вважається необоротним активом, а інша дебіторська заборгованість
вважається оборотним активом. Враховуючи вищезазначене, уступка вимоги
недовгострокового боргу вважається продажем товару. Це не стосується
уступки вимоги довгострокового боргу.

Операція з уступки платником податку — кредитором прав вимоги боргу
іншій особі вважається продажем товару. Кредитор, який уступив вимогу
боргу іншій особі і передав їй документи, що свідчать про право
зазначеної вимоги, повинен збільшити валовий дохід на суму доходу,
одержаного від зазначеної операції (уступки права вимоги боргу), крім
первісного кредитора (особи, у якої виникла дебіторська заборгованість у
результаті відвантаження продукції (товарів, робіт, послуг). Дохід,
одержаний платником податку від продажу вищезазначених прав
відображається в рядку 1 Декларації про прибуток підприємства та рядку
1.1 додатка А до неї. Кошти (вартість інших видів компенсації), одержані
останнім кредитором в результаті погашення дебітором заборгованості,
включаються до складу його валового доходу (крім первісного кредитора).
Цей дохід відображається в податковій звітності аналогічно відображенню
доходу, одержаного в результаті уступки вимоги боргу іншій особі.

Існують наступні види факторингових операцій: відкриті (конвенційні) та
закриті (конфіденційні), з правом регресу і без нього. При відкритому
факторингу постачальник ставить до відома боржників про участь банку
(фактор-фірми), і всі платежі направляються на адресу банку. При
закритому – боржники не повідомлені про посередництво банку. Факторинг з
правом регресу означає, що банк має право зворотної вимоги до
постачальника відшкодувати сплачену суму, тобто постачальник несе
кредитний ризик. Угода без права регресу в світовій практиці укладається
досить рідко, так як вважається, що вона виправдана лише в тому випадку,
коли можливість появи суперечливих моментів або настання
неплатоспроможності платника зведена до мінімуму. Від виду операції
залежить ступінь ризику, яка визначає і вартість операції (комісійну
винагороду банку).

Переваги факторингу для клієнта: зменшення кредитного платіжного ризику,
своєчасна інкасація дебіторської заборгованості, можливість планувати
платіжний оборот, прискорення оборотності оборотного капіталу,
покращання кредитоспроможності. Крім того, банки (фактор-фірми) надають
своїм клієнтам додаткові послуги.

Список використаної літератури

Белолипецкий В.Г. Финансы фирмы: Курс лекций /Под ред. И.П.Мерзлякова. –
М.: ИНФРА-М, 1999. – 298с.

Гібіш Л.В. Фінанси: Навч. посібник. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП,
1998. – 92с.

3агородній А.Г. та ін. Фінансовий словник / Загородній А.Г.,Вознюк Г.Л.,
Смовженко Т.С.-Львів: Вид-во “Львівська політтехніка”, 1996. – 384с.

Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства: Підручник.-К. :Либідь,
1995.-160с.

Нікхбахт Е., Гроппеллі А. Фінанси / Пер. з анг. В.Ф.Овсієнка та
В.Я.Мусієнка.-К.: Основи, 1993. – 383с.

Поддєрьогін А.М., Буряк Л.Д., Нам Г.Г. та ін. Фінанси підприємств – К.:
КНЕУ, 1999. – 384 с.

Финансы предприятий: Учебное пособие / Под ред. Е.И. Бородиной. – М.:
Банки и биржи ЮНИТИ, 1995. – 208с.

Павлова Л.Н. Финансы предприятий: Учебник для вузов. _М.: Финансы,
ЮНИТИ, 1998. – 639с.

Финансы предприятий: Учебник /Колчина Н.В., Поляк Г.Б., Павлова Л.П. и
др.; Под ред. Проф. Н.В. Колчиной. – М.: ЮНИТИ, 2000. – 413с.

Финансы /В.М. Родионова, Ю.Я. Вавилов, Л.И. Гончаренко и др.; Под ред
В,М, Родионовой. – М.: Финансы и статистика, 1995. – 432с.

PAGE

PAGE 13

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020