.

Фінансова безпека банківської діяльності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
9 11254
Скачать документ

Реферат на тему

Фінансова безпека банківської діяльності

План

1. Теоретичні і методологічні основи безпеки банківської діяльності в
Україні

2. Правовий механізм формування безпечного функціонування банківської
системи України та управління нею.

Література

1. Теоретичні і методологічні основи безпеки банківської діяльності в
Україні

Особливість безпеки банківської системи України в сучасних умовах
полягає в тому, що вона забезпечується в країні з перехідною економікою,
де ринкові механізми перебувають у стадії становлення. Для цього періоду
характерними є політичні, економічні, соціальні кризи, недосконале
податкове законодавство, населення слабо орієнтується в реаліях
монетарної політики. Все це є підґрунтям для виникнення різного роду
небезпечних явищ у банківській системі України (БСУ): недобросовісна
конкуренція, зростання злочинності. За таких обставин виникає потреба у
захисті банківської системи як з боку правоохоронних органів, так і
силами самих банків, що є закономірним явищем у суспільстві з ринковими
відносинами.

Безпека банківської системи є складовою національної безпеки країни, і
їй належить істотна роль у формуванні фінансової та економічної політики
держави. З огляду на це, безпека банківської системи набуває ознак
самостійного виду діяльності і потребує відповідного правового статусу
та регулювання. Важливою її складовою є безпека банківської діяльності
як найбільш розвинутого виду безпеки бізнесу в Україні.

Безпека банківської системи України — це такий стан чинних правових
норм і відповідних їм інститутів безпеки, який відображає рівень
захищеності державою кредитно-фінансових відносин між суб’єктами
банківської діяльності та гарантує стійке функціонування всієї
банківської системи України; забезпечує можливість повної реалізації і
захист життєво важливих фінансових і економічних інтересів держави,
суспільства й особи; виключає або максимально обмежує деструктивні
наслідки від зовнішніх та внутрішніх загроз, недосконалості
зовнішньоекономічної, внутрішньогосподарської та бізнес-діяльності.

Джерелами зовнішніх та внутрішніх небезпек для банківської системи
держави є ін. держави, банки, міжнародні організації, конкуруючі
юридичні та фізичні особи, які проводять агресивну фінансову політику
стосовно України; злочинність, корупція; зовнішні і внутрішні банківські
ризики.

Проблему безпеки БСУ доцільно розглядати у контексті систематизації
основних факторів, процесів і дій, які викликають загрози їй. Основу
такої класифікації складає сукупність факторів, які впливають на
реалізацію фінансових інтересів. До другої групи варто віднести фактори,
що забезпечують стійкість фінансового розвитку. Третя група – фактори,
які створюють умови для виникнення вірогідного нанесення фінансового
збитку. Безпека БСУ включає сукупність загальнонаціональних фінансових
інтересів, що мають потребу в захисті від зовнішніх і внутрішніх загроз,
для реалізації яких слід створити нормативно-правову базу й інші
гарантії, підтримувати стійкість системи фінансових відносин до
несприятливих факторів і впливів.

З методологічної точки зору безпеку БСУ варто розглядати через її
структуру та у функціональному плані.

У структурному плані безпека БСУ – це сукупність виробничих,
фінансових, юридичних й інших відносин і організаційних зв’язків,
матеріальних, інтелектуальних та фінансових ресурсів, при яких
реалізуються їхні цілі. Стан безпеки БСУ визначається ступенем
досягнення найбільшої відповідності між життєво важливими інтересами
особистості, суспільства, держави й оптимальним функціонуванням
банківської системи в їхніх інтересах. У функціональному відношенні
безпека БСУ має розглядатися як процес забезпечення, досягнення єдності
життєво важливих інтересів; виявлення і попередження загрози; протидії
суб’єктам загрози, що будуть сприяти створенню умов надійного
функціонування національної банківської системи і її розвитку.

Забезпечення безпеки БСУ являє собою цілеспрямовану, постійно
здійснювану діяльність (законодавчу, аналітичну, оперативно-розшукову та
іншу) усіх суб’єктів безпеки БСУ із захисту її життєво важливих
інтересів, спрямовану на створення умов для стабільного фінансового
розвитку, економічного суверенітету держави; попередження й усунення
загроз, умов та інших факторів, здатних негативно, дестабілізуюче
впливати на процеси розвитку національної банківської системи.

Побудова моделі забезпечення безпеки БСУ повинна базуватися на
розглянутих методологічних підходах, враховувати структурний і
функціональні аспекти та включати створення системи забезпечення безпеки
держави, суспільства й окремих суб’єктів діяльності.

Реалії перехідної економіки України дають підстави констатувати, що
основи формування сучасної банківської системи склалися на початку 90-х
рр. ХХ ст. Вони не засновувалися на чіткому розмежуванні сфер діяльності
банків та небанківських інститутів фінансового ринку, оскільки сегмент
останніх був практично відсутнім. За цих обставин однією з неодмінних
умов ефективного функціонування і розвитку банківської системи країни є
створення всеохоплюючого правового забезпечення відповідної діяльності.

Ефективне функціонування і розвиток банків можливі лише за умов
координації їх діяльності, забезпечення дієвості механізму контролю й
нагляду. Це досягається завдяки практичній організації банківської
справи у кожній країні в формі банківської системи. Банківська система є
не лише механічним поєднанням банків певної країни. Це складний
фінансовий організм, потреба у функціонуванні якого зумовлена комплексом
організаційно-економічних умов.

Банківська система повинна бути забезпечена належним
нормативно-правовим регулюванням і контролем за її діяльністю.
Дослідження особливостей банківської системи опирається на ієрархічну
підпорядкованість елементів банківської системи за дворівневим
принципом. Перший (вищий) рівень системи утворює Національний банк
України із покладеними на нього організаційно-контрольними завданнями, а
другий рівень – підсистема комерційних банків із властивими їй
операційними функціями.

Сьогодні в Україні відбувається процес становлення якісно нового
фінансового механізму економічних відносин, суб’єктами яких виступають
банки. Це головна характерна риса, що відрізняє банківську систему
України від недавньої неринкової економіки адміністративно-командного
типу, хоча тепер рівень, досягнутий вітчизняною економічною системою
протягом перехідного періоду, характеризується ще слабким загальним
розвитком ринкових інститутів. Прогрес у реформуванні банківської
системи видається відчутнішим порівняно з іншими секторами господарства
та з огляду на основні етапи її розвитку за період від початку
впровадження ринкових перетворень. Багаторічним підсумком поетапної
напруженої роботи було не лише реформування існуючої, але і створення
нової банківської системи України. Це дозволило: створити початкову
нормативно-правову базу для провадження монетарної політики та
банківського нагляду; а також дворівневу банківську систему, валютний
ринок цінних паперів; провести грошову реформу і ввести національну
грошову одиницю – гривню; створити національну платіжну систему із
запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на
основі електронних платежів; провести реформування бухгалтерського
обліку та звітності у банках; подолати гіперінфляцію, домогтися
керованості інфляцією; наблизити банківську систему України до завдань
ринкової структури та інтересів національної економіки.

Але це лише правові, організаційні та економічні передумови для
успішної діяльності БСУ, оскільки в ній ще залишилося чимало недоліків.
Це перш за все: серйозні недоліки у діяльності комерційних банків у
сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних
нормативів; недосконалість податкового та фінансового законодавства, що
визначають потребу в поглибленні банківської реформи; залишається
чималим системний ризик внаслідок надмірної відкритості банківської
системи для слабких підприємств і неякісного менеджменту; БСУ не
повністю задовольнила потреби приватного сектору, який активно зростає,
йому бракує інших (крім кредитних) банківських послуг високої якості; ще
не розв’язані питання інституційного розвитку банківської системи,
захисту банківської таємниці та інтересів клієнтів; відсутня відповідна
для країн із ринковою економікою фінансова структура, стимули
заощаджувати та розміщувати позичкові фонди; низька життєздатність
фінансових інститутів (приховані банкрути); повільний інтерес у галузі
створення стабільного ефективного банківського нагляду тощо.

Навіть цей неповний перелік недоліків і невирішених проблем свідчить
про потребу розробки та практичного проведення державної програми
реформування та розвитку банківської системи України. Остаточне
формування банківської системи ринкового типу ще не завершено і вимагає
подальшого вдосконалення кількісних та якісних складових структурної
побудови банківської системи. Кількісні показники банківської діяльності
в умовах ринку пов’язані з оцінкою достатності кількості банків у країні
з огляду на їхні можливості повноцінно охопити кредитно-розрахунковим
обслуговуванням усі сфери національної економіки і зовнішньоекономічну
діяльність, а також зайняти усі можливі для банків сегменти грошового
ринку і ринку капіталів, провадити весь спектр операцій. На початкових
етапах перехідного періоду в Україні переважав виключно екстенсивний тип
розвитку банківської системи, що виявилося пізніше у фінансових крахах
окремих новоутворених банків. У розвитку банківської системи докорінно
змінилася структура власності на банки, замість повної монополізації
банківської справи в руках держави, виникла система з приватними
комерційними банками.

В оптимізації структури банківської системи потребують поліпшення і
якісні її показники. В Україні спостерігається досить низький рівень
капіталізації комерційних банків, значну частину яких було засновано в
період загострення гіперінфляції для обслуговування
торговельно-посередницьких та валютообмінних операцій із швидким
оборотом коштів. Надійність і фінансова потужність банківської системи
України ще недостатні для того, щоб забезпечувати повною мірою фінансову
безпеку держави. Не до кінця розв’язано питання захисту інтересів
кредиторів та вкладників. У межах чинного законодавства і судочинства,
кредитор має істотні проблеми з поверненням своїх коштів. Важкими
залишаються умови і високими відсотки для позичальника, який в
результаті цього відразу стає боржником. Залишається актуальною проблема
стабільності гривні, яка розв’язується лише в умовах ефективної
економічної політики. В сучасних умовах набуває особливого значення
повернення вкладів населенню. Попри існуючу наочну переконливість
статистичного і фактичного відставання БСУ, останнім часом в її
діяльності намітилися певні позитивні зрушення. В Україні утримується
тенденція до економічного зростання. Спостерігається стабілізація
фінансового становища багатьох підприємств, зростають доходи населення,
що позитивно впливає на банківські установи. Зберігає стабільність
гривня. Керованими стали інфляційні процеси. Зросла довіра населення
України до банків – збільшились депозитні вклади у національній валюті.
Це свідчить про посилення впливу банківської системи на розвиток
реального сектора економіки України. У нинішніх соціально-економічних
умовах заходи монетарної політики мають органічно доповнюватися
сучасними фіскальними, що передбачають стимулювання сукупної пропозиції
через активізацію виробництва й зайнятості внаслідок запровадження
стимулюючого оподаткування тощо.

Важливе місце в забезпеченні безпеки банківської системи України
належить монетарній політиці, яку варто розглядати як комплекс заходів у
сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання
економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення
стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення
та вирівнювання платіжного балансу.

Необхідною умовою макроекономічної стабілізації є фінансова
стабілізація – основна мета діяльності центрального банку держави.
Грошово-кредитна політика Національного банку України спрямована на
подальше зміцнення національної грошової одиниці – гривні, підтримку і
прискорення ринкових перетворень в економіці, підвищення ефективності
функціонування банківської системи та вдосконалення управління
грошово-кредитним і валютним ринками.

Найбільш динамічною сферою безпеки БСУ є сфера інформаційної безпеки.
Якщо забезпечення фінансової безпеки має давню традицію й устояні
підходи, то інформаційна безпека постійно вимагає нових рішень, тому що
комп’ютерні та телекомунікаційні технології постійно обновляються, на
комп’ютерні системи покладається усе більша відповідальність.

Можна прогнозувати подальше зменшення обороту готівки і поступовий
перехід на безготівкові розрахунки з використанням пластикових карток,
мережі Інтернет і терміналів управління рахунком юридичних осіб,
зростання кількості злочинів з використанням електронних і пластикових
платіжних засобів. У зв’язку з цим варто очікувати на подальший
динамічний розвиток засобів інформаційної безпеки банків, оскільки їхнє
значення постійно зростає.

Протидія комп’ютерній злочинності передбачає перш за все створення
відповідної законодавчої бази, комплексу організаційних заходів, у тому
числі підготовку кадрів високої кваліфікації, а також відповідне
спеціальне технічне забезпечення.

В Україні кримінальна відповідальність за посягання у сфері
комп’ютерної інформації була встановлена лише у 1994 р.

В той же час Україна відстає у створенні відповідної нормативної бази.
У новому КК України існує три статті, що передбачають відповідальність
за злочини аналізованого виду. Вони об’єднані розділом XVI Особливої
частини, який має назву „Злочини у сфері використання
електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних
мереж”. КК України містить й інші статті, які можуть застосовуватись при
визначенні відповідальності за вказані посягання. Зокрема, ч.З ст. 190
(шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій з використанням
електронно-обчислювальної техніки) і ст.200 (використання підроблених
електронних засобів доступу до банківських рахунків).

Практика кримінального переслідування за такі злочини в Україні
недостатня і її можна охарактеризувати тільки у загальних рисах. Тут
дії, пов’язані із злочинним посяганням на власність банків та їх
клієнтів через комп’ютерні технології можуть кваліфікуватися тільки за
ст. 200 „Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та
іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх
виготовлення”; ст. 222 „Шахрайство з фінансовими ресурсами” або ст. 194
„Умисне знищення або пошкодження майна” (якщо вважати пластикову картку
майном) КК України.

Важливим напрямом безпеки БСУ є збереження банківської таємниці
(відомостей, що не підлягають розголошенню і охороняються державою як
службова таємниця). До них належить визначений Законом перелік
відомостей про стан рахунків клієнтів, виконуваних операцій тощо.
Банківська таємниця є різновидом комерційної таємниці, яка забезпечує
банку одержання найвищих прибутків.

Надання відповідним відомостям статусу банківської або комерційної
таємниці є одним із способів запобігання несанкціонованому використанню
цінної інформації. Комерційна таємниця може бути надана власником третій
особі за плату. Надання банківської таємниці третій стороні є порушенням
закону. Охорона комерційної таємниці – турбота її власника, а
банківської – банку. Охорона банківської таємниці визначається не
міркуванням прибутковості, а нормою закону.

Систему захисту банківської таємниці в Україні становлять: загальні
норми права щодо захисту секретної інформації, які встановлює держава
(закони, декрети, укази, постанови); правові норми із захисту секретів,
які встановлює керівництво банків (накази, розпорядження, інструкції,
пам’ятки тощо); спеціальні структурні підрозділи банків, які на практиці
забезпечують виконання норм прийнятих, державою та адміністрацією. Всі
ці елементи тісно пов’язані між собою.

Розголошення комерційної таємниці – це незаконне ознайомлення інших
осіб з відомостями конфіденційного характеру, віднесеними суб’єктом
підприємницької діяльності до відомостей, що становлять його комерційну
таємницю, або створення умов, які сприяли ознайомленню з ними сторонніх
осіб, вчинене особою, котрій такі відомості стали відомі у зв’язку з
професійною чи службовою діяльністю, яка повинна зберігати такі
відомості в таємниці.

Без сукупності розглянутих вище складових елементів нормальне
функціонування банків в умовах ринку неможливе або вкрай ускладнене.
Тому створення відповідного організаційного забезпечення банківської
діяльності за різними напрямами слід вважати одним із потрібних моментів
подальшого вдосконалення інституційної структури банківської системи.

Банки повинні розробляти концепцію безпеки банку, яка містить: загальні
положення, заходи організації безпеки банку, заходи безпеки банку,
забезпечення безпеки банківської діяльності.

¤Ae§ooooooooooooooooooooocoooo

dh`„7a$

Kбезпечити охорону інтересів своєї установи в самому широкому розумінні
цього слова. Це включає як організацію фактичної охорони банку, так і
забезпечення економічної безпеки. До функцій служби безпеки відноситься
перевірка відомостей, які надходять до банку. Це спричиняє потребу у
вимозі від працівників служби наявності можливості для такої перевірки.
Крім того, дуже важливою є участь працівників служби безпеки у кредитній
діяльності банків, у перевірці документів, які надаються позичальником,
його репутації, кредитної історії, наявності та фактичного стану
забезпечення, яке ним пропонується, платоспроможності позичальника
та/або його поручителя, супроводження кредиту, нагляд за його цільовим
використанням тощо.

2. Правовий механізм формування безпечного функціонування банківської
системи України та управління нею.

У БСУ виділяють такі принципи управління: дотримання економічних
нормативів, установлюваних Національним банком України; добровільності
відносин і взаємної зацікавленості банку та його клієнтів; максимізації
зручностей для клієнтів; мінімізації ризиків насамперед щодо ресурсів
клієнтів; максимізації прибутку за рахунок мінімізації загальних витрат;
мінімізації власної частки банку в його пасивах, а також тих ресурсів,
що не беруть участь в обороті – банківських резервів.

Основні цілі управління банківською діяльністю полягають у забезпеченні
максимального прибутку банку, ліквідності банківського балансу, потреб
клієнтів в необхідних обсягах і якості послуг банку, забезпеченні
ефективної системи кадрового забезпечення.

Інструментарій управління банком поділяється на дві групи: зовнішнє,
яким той чи інший банк користується, і внутрішнє, яке створюється самим
банком. Методи управління поділяються на економічні, адміністративні,
соціально-психологічні, правові.

До сьогодні на практиці ще поширена така вкрай збіднена і неефективна
схема банківського управління: оперативний аналіз – регулювання –
частковий контроль. На практиці управлінські рішення стосовно БСУ, у
тому числі й ті, котрі набули форми нормативних актів, часто не
відповідають, а іноді і суперечать нормам чинного права. Є всі підстави
сьогодні стверджувати, що до цього часу ще не склались адекватні форми,
методи, прийоми правового регулювання діяльності БСУ.

Важливу роль в управлінні БСУ та забезпеченні безпеки банківської
діяльності відіграє фінансове регулювання. Фінансове регулювання – це
заснований на певних принципах та правовому регламентуванні процес
організації фінансових потоків у суспільстві між органами державного
управління і підприємствами. Основними методами фінансового регулювання
є сальдовий і нормативний. Сальдовий метод передбачає виділення
підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходів. У правовому
забезпеченні фінансового механізму нормативи є одним з основних засобів
регулювання грошових потоків. Закон або інша правова норма, що
стосується формування доходів, їхнього розподілу, кредитування,
обчислення витрат тощо базується на певних економічних нормативах або
нормах. До таких нормативів в БСУ відносяться: облікові ставки НБУ;
нормативи обов’язкового резервування депозитів комерційних банків;
податкові ставки; розміри статутних фондів комерційних банків тощо.

НБУ як методологічний, емісійний та технологічний центр створив систему
регулювання, забезпечуючи стабільність гривні. Ця система включає:
нормативне регулювання; систему ліцензування; моніторинг за діяльністю
банків.

На ефективність управління БСУ впливає безліч факторів, найважливішими
із яких визначаються такі: стан і тенденції розвитку національної
економіки; економічна, бюджетно-фінансова й грошово-кредитна політика
держави; ступінь самостійності Національного банку України; об’єктивний
стан і тенденції розвитку грошового сектору економіки, стійкість
національної грошової одиниці; якість цивільного та кримінального
законодавства, а також практика їхнього застосування; рівень
правопорядку в суспільстві, економіці, банківській сфері; якість
банківського законодавства і практика його використання; рівень
монополізації в банківському секторі; якість підзаконних нормативних
актів численних державних органів управління; якість нормативних актів
Національного банку України і його стосунків з комерційними банками.

З метою забезпечення своєї фінансової надійності та захисту інтересів
клієнтів комерційні банки створюють страхові та резервні фонди. Також
створено систему банківського нагляду, яка в цілому відповідає тим
стандартам, які існують у країнах із розвиненою ринковою економікою. У
її основу покладено економічні нормативи, установлені для комерційних
банків:

розмір капіталу банку;

мінімальний розмір статутного капіталу;

платоспроможність;

достатність капіталу банку;

миттєва ліквідність;

загальна ліквідність;

співвідношення високоліквідних активів і робочих активів;

максимальний розмір ризику на одного позичальника;

максимальний розмір великих кредитів;

максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих одному
інсайдеру;

максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих
інсайдерам;

максимальний розмір наданих міжбанківських позичок;

норматив отриманих міжбанківських позичок;

інвестування;

загальна відкрита валютна позиція банку;

довга (коротка) відкрита валютна позиція у вільно конвертованій валюті;

довга (коротка) відкрита валютна позиція в неконвертованій валюті;

довга (коротка) відкрита валютна позиція по всіх банківських металах.

Система банківського нагляду побудована в Україні на основі вимог
Базельського комітету. Вона включає ліцензування і структурування,
регулюючі заходи, методи постійного банківського нагляду і контролю. У
структурі НБУ створено підрозділи, що здійснюють виїзне інспектування і
безвиїзний контроль, проводять роботу з проблемними банками.

Виходячи з того, що основне завдання банківського нагляду – підтримка
ліквідності, платоспроможності й стабільності банківської системи, а
також захист інтересів вкладників і кредиторів, розроблено заходи впливу
на окремі нестабільні банківські одиниці. Впливати можна двома
способами: непримусовим і примусовим. Непримусові заходи впливу
застосовуються до комерційних банків НБУ за незначного рівня ризику та
незначних проблем у фінансово-кредитній діяльності комерційного банку,
мають характер добровільності їх розв’язання і розуміння наявності
проблем з боку комерційного банку. Примусові заходи впливу
застосовуються НБУ у разі, якщо діяльність комерційних банків та їх
установ характеризується високим рівнем ризику, якщо комерційні банки та
їх установи порушують чинне законодавство, економічні нормативи,
порядок, строки та технологію виконання банківських операцій, допускають
несанкціоновану емісію, не виконують нормативних актів НБУ, не подають
звітність, чи подають недостовірну звітність, якщо діяльність їх
збиткова і спричиняє становище, що загрожує інтересам вкладників та
кредиторів банку, перешкоджає антимонопольним діям чи праву клієнта
вільно обирати банк.

Важливу роль у забезпеченні безпеки банківської діяльності відіграє
управління різноманітними ризиками. Банківський ризик – це певна
ситуаційна характеристика діяльності банку, яка вказує на невизначеність
результату та можливі небажані наслідки, в разі невдачі. Такими
наслідками, як правило, є: недоотримання прибутку, виникнення збитків,
внаслідок невиплат за отриманими кредитами тощо. Усі зазначені види
ризику можуть бути трьох рівнів: допустимий, критичний, катастрофічний.

Останнім часом банки більш гостро відчувають потребу в управлінні
ризиками. Під управліннями ризиками, слід розуміти всі вжиті заходи, які
направлені на мінімізацію відповідного ризику та пошук оптимального
співвідношення прибутковості й ризику, що має включати оцінку, прогноз і
страхування відповідного ризику.

Для попередження ризику щодо формування депозитів банкам слід
дотримуватись оптимального співвідношення між пасивними і активними
депозитними операціями, тобто вкладами підприємств у банк і вкладами,
розміщеними одними банками в інших банках; визначати розмір і
ліквідність залучених для зберігання цінних паперів для підвищення рівня
та якості мобільних ресурсів; знайти доцільне мінімальне співвідношення
власних ресурсів і ризикових активів.

Ризики активних операцій пов’язані з так званим рівнем відсотків
ризику, на який банки постійно наражаються в процесі своєї діяльності,
тобто небезпекою втрат внаслідок перевищення сплачених відсоткових
ставок над отриманими. Підвищення відсоткових ставок призводить до
падіння курсу цінних паперів із твердими відсотками, а відтак – і до
знецінення банківського портфелю, завдає курсових збитків. Крім того,
різниця між відсотковими доходами і витратами становить основу
банківського прибутку. Різка зміна ставок у різних сегментах ринку може
негативно позначитися на прибутковості операцій банку.

Управління процентним ризиком складається з управління активами
(кредитами й інвестиціями) та пасивами (залученими коштами).

Фінансові ризики можуть бути визначені таким чином: чим більше
залучених коштів мають банки, акціонерні товариства, підприємства, в
тому числі і спільні банки, тим вищий ризик для їх акціонерів,
засновників. Водночас, залучені кошти є важливим і вигідним джерелом
фінансування, тому що найчастіше обходяться дешевше, ніж випуск та
продаж додаткових тиражів цінних паперів.

Системний ризик пов’язаний зі змінами цін на акції, їх доходністю,
поточним і очікуваним відсотком за облігаціями, очікуваним розміром
дивіденду, і додатковим прибутком, викликаним загальноринковими
коливаннями. Він об’єднує ризик відсоткових ставок, ризик змін
загальноринкових цін і ризик інфляції. Несистемний ризик не залежить від
стану ринку і є специфікою конкретного підприємства, банку. Він може
бути галузевим та фінансовим. Основними факторами, що впливають на
рівень несистемного портфельного ризику, є наявність альтернативних сфер
вкладення фінансових ресурсів, кон’юнктура товарних і фондових ринків та
ін.

Регулювання банківського ризику базується не на оцінці фінансового
становища позичальника, а на встановленні певного співвідношення між
сумами виданих кредитів і власних коштів самого банку, тобто
передбачається створення резервного потенціалу у банків для покриття
ймовірних збитків у випадку розорення клієнтів.

Тільки від конкретної ситуації залежить, яким способом комерційні банки
будуть аналізувати рівні всіх своїх ризиків і управляти ними.

Тим часом у структурі кредитних ринків розвинутих країн активно діє
система спеціалізованих кредитних бюро, які відіграють важливу роль у
зниженні ризиків виконуваних угод. Вони створюються для того, щоб
кредитор міг одержати інформацію про стан платоспроможності
позичальників, порушення ними платіжної дисципліни і на її підставі
оцінити ступінь ризику майбутньої угоди. Закордонний досвід показує, що
вирішити ці проблеми можна тільки за допомогою кредитних бюро, створених
для обміну відомостями про прохачів позик між кредиторами. Це, з одного
боку, знижує ризики здійснюваних угод, а з іншого – змушує всіх
учасників ринку вкрай вимогливо ставитися до своєї кредитної історії,
яка фактично є основою ділової репутації.

На практиці, організовуючи захист банківської системи і її діяльності,
слід враховувати різні ризики і важливо їх своєчасно прогнозувати й
надійно управляти ними, уникаючи важких наслідків.

Банківська система України в ринкових умовах і суверенної державності
зіткнулася з труднощами й законами жорсткої міжнародної конкуренції. Це
зумовлено тим, що в перші роки заснування і функціонування банківської
системи України їй були властиві здебільшого внутрішні правопорушення,
спрямовані на накопичення і розподіл капіталу, активне переведення його
за кордон, відмивання коштів. Відмивання грошей досить поширене у світі
явище. В Україні запроваджено ліцензування операцій з купівлі-продажу
акцій за межами держави. Цей крок не перешкоджає діяльності чесних
торговців цінними паперами і демонструє серйозність намірів України щодо
боротьби з відмиванням „брудних” грошей. Передбачена відповідальність
осіб, зокрема кримінальна, за легалізацію (відмивання) доходів,
одержаних злочинним шляхом. Передбачено такі заходи запобігання цьому
явищу, як розробка, впровадження і постійне поновлення правил
внутрішнього фінансового моніторингу та програми його виконання;
систематичний нагляд за діяльністю банків з боку НБУ; обов’язкова
ідентифікація клієнтів тощо. Посилено протидію намаганням організованих
злочинних угруповань контролювати підприємницьку діяльність,
функціонування об’єктів паливно-енергетичного та агропромислового
комплексів, фінансову та банківську сфери.

Реформа банківської системи потребує перш за все належного правового
забезпечення. Досконале банківське законодавство – ключ до успіху не
лише в БСУ, а й у поліпшенні економічної ситуації. У даному контексті
Національному банку України слід внести зміни до Закону України „Про
банки і банківську діяльність” та інших законів, що регламентують
діяльність банків у частині: вдосконалення корпоративного управління в
банках, у тому числі державних; удосконалення процедур реорганізації та
ліквідації банків; надання повноважень Національному банку України щодо
визначення реальних власників банків – фізичних осіб – та походження
джерел коштів, направлених на придбання акцій (часток) банків; спрощення
процедур ліцензування з одночасним підвищенням вимог щодо виконання
операцій та розширенням підстав відкликання банківської ліценції;
регламентації порядку відкриття та діяльності філій іноземних банків в
Україні; встановлення вимог до банків щодо наявності відповідних
внутрішніх положень з управління ризиками.

Незважаючи на відсутність в Україні основних системотворчих
законодавчих актів з питань безпеки банківської діяльності, можна
зазначити, що правова основа захисту інтересів банків все ж таки є.
Наявність відповідних положень законодавчих і нормативних актів дає
змогу використовувати права щодо створення системи заходів безпеки своєї
діяльності. Водночас правова система є однобокою і спрямована переважно
на її захист, а не на протидію недобросовісним конкурентам і злочинним
елементам. Це змушує банківські служби безпеки здебільшого захищатися.

За дотриманням правил ведення бізнесу на міжнародному ринку банківських
послуг стежить Міжнародна асоціація з питань безпеки в банківській
справі, завданням якої є сприяння обміну інформацією між її членами і
надання допомоги для запобігання й виконання дій, спрямованих проти
банків.

З питань охорони власності банки мають керуватися ст. 54 Закону України
„Про банки і банківську діяльність”. Положеннями цієї статті банкам
надається право забезпечувати захист банківської інформації, коштів та
майна шляхом створення відповідних систем захисту, служб охорони
відповідно до законодавства України та нормативних актів Національного
банку України. Ці положення Закону для банків, на відміну від інших
підприємницьких структур, надають певні переваги. Найбільш розвинуте
законодавче регулювання такої форми реалізації заходів безпеки
банківської діяльності, як режим та інформаційна безпека. Сьогодні в
Україні є потреба в публічному праві, яке б виступало механізмом
державного регулювання і захисту інтересів не лише банків, але й інших
суб’єктів підприємництва на ринку інформації.

Найменше врегульованими нормами права є інформаційно-аналітичне
забезпечення діяльності банків, тобто діяльність щодо формування їх
інформаційних ресурсів. Чинні законодавчі акти не встановлюють правового
регулювання діяльності у сфері інформаційно-аналітичного забезпечення,
обмежуючись регулюванням лише незначних положень щодо отримання банками
необхідної інформації.

Література

Барановський О.І. Фінансова безпека: монографія. Інститут економічного
прогнозування. – К.: Фенікс, 1999. – 338с.

Экономическая безопасность: Производство – финансы – банки. / Под ред.
В.К. Сенчагова. – М.: Финстатинформ, 1998. – 616с.

Мунтіян В.І. Економічна безпека України: монографія. – К.: КВІЦ, 1999. –
461с.

Козаченко Г.В., Пономарьов В.П., Ляшенко О.М. Економічна безпека
підприємства: сутність та механізми забезпечення: монографія. – К.:
Лібра, 2003. – 280с.

Глобалізація і безпека розвитку: монографія / За ред. О.Г. Білоруса. –
К.: КНЕУ, 2001. – 733с.

Міжнародне оподаткування: навчальний посібник. – К.: Центр навчальної
літератури, 2003. – 550с.

Ведута Е.Н. Государственные экономические стратегии. – М., 1998. – 440с.

Качка Т. Боротьба з відмиванням грошей: Комплексний порівняльно-правовий
аналіз відповідності законодавства України acquis Європейського Союзу в
сфері боротьби та запобігання легалізації доходів, отриманих злочинним
шляхом. – К.: Реферат, 2004. – 288с.

Жаліло Я.А. Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика:
Монографія. – К.: НІСД, 2003. – 368с.

Хасбулатов Р.И. Мировая экономика: В 2-х т. Т.1. – М.: Экономика, 2001.
– Т.1 – 598с.; Т.2 – 674с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019