.

Фінанси зовнішньоекономічної діяльності (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 4965
Скачать документ

Контрольна робота

Фінанси зовнішньоекономічної діяльності

План

TOC \o “1-3” \h \z HYPERLINK \l “_Toc31524623” 1. Податкова
система України, її становлення і розвиток у 1991-2002 роках PAGEREF
_Toc31524623 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc31524624” 1.1. Формування податкової системи
України PAGEREF _Toc31524624 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc31524625” 1.2. Становлення податкової системи
України PAGEREF _Toc31524625 \h 5

HYPERLINK \l “_Toc31524626” 1.3. Удосконалення податкової системи
України на сучасному етапі PAGEREF _Toc31524626 \h 7

HYPERLINK \l “_Toc31524627” 2. Фінанси зовнішньоекономічної
діяльності PAGEREF _Toc31524627 \h 12

HYPERLINK \l “_Toc31524628” 2.1. Основні засади зовнішньоекономічної
діяльності підприємств PAGEREF _Toc31524628 \h 12

HYPERLINK \l “_Toc31524629” 2.2. Основні напрями державного
регулювання фінансів зовнішньоекономічної діяльності PAGEREF
_Toc31524629 \h 13

HYPERLINK \l “_Toc31524630” Список використаної літератури PAGEREF
_Toc31524630 \h 16

1. Податкова система України, її становлення і розвиток у 1991-2002
роках

1.1. Формування податкової системи України

Податкова політика як засіб макроекономічного регулювання, властивий
економіці ринковою типу, в Україні почав формуватися у 1991 році. Цей
процес ускладнювався відсутністю виваженої, реалістичної концепції
виходу України з економічної кризи, розробленої на основі певної
економічної теорії. Справа в тому, що якщо основним шляхом виходу
економіки з кризовою стану вважати стимулювання пропозиції, слід
застосовувати одну податкову політику, якщо ж орієнтуватись на
досягнення фінансової стабілізації, передусім підтримку низькою рівня
дефіциту державною бюджету, — іншу.

Невирішеність проблеми на концептуальному рівні, по-перше, призводило до
нестабільності податкової політики, що дестабілізує економіку, по-друге,
зумовлювало використання податків не як засобу регулювання економічних
процесів а як засобу мобілізації доходів до державною бюджету, тобто у
їх фіскальній функції. Саме збереження попереднього обсягу доходів
бюджету, або зростання їх було головним критерієм при визначенні ставок
оподаткування.

У перши роки формування податкової системи відрізнялися постійним
коригуванням податкового законодавства (наприклад, із податку на
прибуток), зміною порядку розрахунку окремих показників, введенням
нових, ускладнених форми звітності, встановлювалися інші терміни та
процедури сплати податків. Траплялися випадки, коли зміни, введені
різними нормативними актами, стосувалися періоду, що вже минув, і
суттєво ламали довгострокову стратегію діяльності підприємств.

Вибір у якості об’єкта оподатковування валового прибутку або чистого
доходу (прибутку) був достатньо принциповим і знаходився під впливом
ряду обставин. Використання для обчислення податку валового або чистого
доходу має свої позитивні і негативні сторони. При цьому необхідно було
враховувати особливості визначення зазначених показників доходу з
урахуванням чинних законодавчих і нормативних документів, прийнятих
державою.

Досвід країн із розвинутою ринковою економікою свідчить, що об’єктом
оподатковування в більшості випадків є одержуваний підприємствами
прибуток. Податок із прибутку належить до числа податків, за допомогою
яких активно реалізується їхня регулююча функція, регулюється розвиток
виробництва, інших сфер господарської діяльності. Фіскальної функції
податку з прибутку приділяється другорядна роль.

Досвід України в створенні системи оподатковування прибутку (доходу)
свідчить про відсутність чіткої концепції на рівні держави в здійсненні
податкової політики. Протягом 1991-1997 років неодноразово змінювався
об’єкт оподатковування. У цей період об’єктами оподатковування були:
1991 р.- прибуток; 1992 р. – валовий доход; 1993 р. (перший квартал) –
прибуток; 1993 р. (із другого кварталу), 1994 р. -валовий доход; 1995
-1997 р. – прибуток; із 1 липня 1997 року – прибуток (доход).Така
непослідовність у визначенні об’єкта оподатковування, часті й істотні
зміни в методиці його розрахунку створювали великі складності для
платників податків, негативно впливали на розвиток підприємницької
діяльності.

Період в оподатковуванні прибутку підприємств 1995, 1996, 1997 р. (перше
півріччя) був найбільш тривалим і свідчив про деяку стабілізацію
оподатковування суб’єктів господарювання. Механізм оподатковування
прибутку в цей період сформувався відповідно до Закону “Про
оподатковування прибутку”, що був прийнятий 28 грудня 1994 року.
Протягом зазначеного періоду були внесені несуттєві зміни в
оподатковування прибутку, що не порушували цілісного механізму.

Що стосується непрямих податків, то суб’єкти підприємницької діяльності
у процесі виробництва і іншої підприємницької діяльності створюють нову
вартість, яка за сучасних умов в Україні складається з фонду оплати
праці, прибутку (частина якого вилучається до бюджету), а також податку
на додану вартість і акцизного збору, які в повному обсязі підлягають
вилученню на загальнодержавні потреби, тобто до державного бюджету.

Податок на додану вартість (ПДВ) — це частина новоствореної вартості,
яка сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва і
реалізації товарів (за винятком їх внутрішньогосподарського
переміщення), виконання робіт, надання послуг. Головна особливість цього
податку полягає в тому, що його платниками по суті є кінцеві споживачі
товарів і послуг, причому як споживачі товарів і послуг
виробничо-технічного призначення, так і споживачі товарів і послуг
особистого призначення. За допомогою цього податку між кінцевими
споживачами рівномірно розподіляється та частина створеного у
суспільстві продукту, яка має централізуватися і задовольняти
загальнодержавні потреби. Він стимулює економію витрат усіх видів
матеріальних ресурсів, особливо якщо мова йде про позавиробничі витрати
у промисловості і інших галузях виробництва (на капіталовкладення тощо),
коли підприємство виступає не проміжним, як це має місце при виробничому
споживанні сировини, матеріалів і інших предметів праці, а кінцевим
споживачем. У сфері обігу податок на додану вартість стимулює продавців
до стримування продажних цін на товари і послуги.

Цю форму оподаткування досить успішно використовують багато
високорозвинених держав світу.

1.2. Становлення податкової системи України

З прийняттям Закону “Про внесення змін у Закон України “Про
оподатковування прибутку підприємств” із другого півріччя 1997 р.
відбулися істотні зміни в оподатковуванні підприємницької діяльності, що
спрямовані на підтримку виробника, активізацію інвестиційної діяльності
підприємств.

Принципово новим у прийнятому Законі є визначення об’єкта
оподатковування. Обчислення оподатковуваного прибутку провадиться шляхом
виключення із суми скоригованого валового доходу валових витрат
виробництва й обертання, а також суми нарахованих амортизаційних
відрахувань.

Сьогодні податок на прибуток як основний вид прямого податку на
юридичних осіб в Україні є складовою частиною податкової системи держави
і служіть інструментом перерозподілу національного доходу.

Податок на прибуток є одним з головних інструментів впливу на економіку
і соціальні процеси в країні і закономірно знаходиться в центрі уваги
практиків, вчених і політиків. Питома вага податку в доходах Державного
бюджету України складає 7-15%, що на 5-8% менше податку на додану
вартість, який є основним джерелом доходів бюджету.

Важливою причиною високої частки податку на прибуток підприємств
(зокрема причиною багаторазового перевищення часткою цього податку
частки особистого прибуткового податку) є особливість податкової
політики в Україні, що проявляється у встановленні надмірного
податкового тягаря на підприємства. Цей тягар надмірний внаслідок
особливостей обліку фінансових результатів в Україні (за підрахунками
спеціалістів, 30-процентне оподаткування прибутку, розраховане у
відповідності з чинною в Україні методикою, дорівнює 48—54-процентному
оподаткуванню у відповідності з моделлю, запропонованою основами
Світового податкового кодексу).

Тому зараз йде мова про поступове зниження ставки оподаткування
прибутку.

Суттєве місце займає в доходах Зведеного бюджету України і прибутковий
податок із громадян, частка якого, всупереч зниженню з 13,5 % у 1999
році до 13,2 % у 2000 році, у 2001 залишалася досить високою – на рівні
16,31 відсотка.

Сьогодні балансовий прибуток підприємства, крім податку на прибуток, є
джерелом сплати:

— податку з власників транспортних засобів;

— податку на землю (плата за землю);

— податку на майно.

Сьогодні Законом України «Про податок на додану вартість» встановлена
єдина ставка ПДВ для операцій із продажу товарів (робіт, послуг) на
внутрішньому ринку і для імпортних товарів (робіт, послуг) — 20
відсотків від договірної або регульованої ціпи (тарифу) без урахування
ПДВ. Якщо ціна товару включає акцизний збір, він додається до розміру
договірної або регульованої ціни, тобто на суму акцизного збору
збільшується база оподаткування ПДВ. База оподаткування імпортних
товарів включає митну вартість, суму ввізного мита, митні збори і
акцизний збір (якщо товар обкладається цим збором). Широке застосування
ПДВ зумовлене численними його перевагами, серед яких найголовнішими є
те, що оподаткуванню підлягає переважно дохід, який спрямовується на
споживання; інша його частина значною мірою використовується на
нагромадження, яке опосередковано стимулює процес інвестування. Широка
база оподаткування ПДВ сприяє вагомому зростанню доходів держави від
податків на споживання. Вилучення податку на всіх етапах руху товарів
сприяє рівномірному розподілу податкового тягаря між усіма суб’єктами
підприємницької діяльності. Єдині ставки полегшують як обчислення
податку безпосередньо для платників, так і контроль державних податкових
органів за дотриманням платіжної дисципліни. Оподаткування власне
доданої вартості, сплата податку пропорційно новоствореній вартості на
відповідному етапі виробництва чи просування товарів наближають ПДВ до
прямих податків із точки зору прогресивності оподаткування. Встановлення
нульових ставок на експортні товари створює позитивні передумови для
збільшення його обсягу та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних
товарів на світовому ринку.

Таким чином, ПДВ є найпрогресивнішою формою оподаткування споживання.
Разом з тим, як свідчить вітчизняний досвід, практика нарахування й
сплати податку неповною мірою відповідає вимогам ринкового середовища,
що вимагає подальшого вдосконалення механізму справляння ПДВ відповідно
до умов перехідної економіки в Україні.

На окремі високорентабельні товари, а також на деякі товари, за якими за
даних умов відсутня конкуренція у сфері виробництва і продажу
(монопольні товари), держава встановлює спеціальний непрямий податок
—акцизний збір. Акцизний збір включається в ціну товару, але
виключається з валового доходу підприємства. На сьогодні в Україні діє
досить обмежене коло пільг щодо сплати акцизного збору як на товари
українського виробництва, так і на імпортні. В останні роки скасовано
багато пільг, які стосувалися в основному імпортних підакцизних товарів,
зокрема, товарів, які імпортуються для використання суб’єктами
підприємницької діяльності для власних потреб, і товарів, які ввозяться
в Україну як внесок іноземного інвестора в статутний фонд підприємства з
іноземними інвестиціями: всі вони зараз обкладаються акцизним збором.

1.3. Удосконалення податкової системи України на сучасному етапі

На сьогоднішній день Податковим кодексом України визначені переліки
загальнодержавних і місцевих податків, зборів і обов’язкових платежів.
Не зупиняючись на характеристиці окремих податків і зборів, можна
помітити такі достоїнства і недоліки Податкового Кодексу. До достоїнств
можна віднести такі положення:

1. Введення в Кодекс вичерпного переліку податків, зборів і обов’язкових
платежів і деяке спрощення облікових і бухгалтерських процедур внаслідок
сполучення ряду з них.

2. Зниження тиску на фонд оплати праці, що має вплинути на зниження
собівартості.

3. Зниження ставки податку на додану вартість, що повинно вплинути на
ціни товарів (робіт, послуг).

4. Скорочення переліку підакцизних товарів, що у свою чергу повинне
привести до зниження цін на ці товари.

5. Уведення спеціальних податкових режимів для окремих груп платників
податків, що спрощують облік і звітність.

Але незважаючи на позитивні моменти реформування є також і недоліки. Їх
можна умовно розділити на загальні і конкретні. До загальних можна
віднести:

— відсутність цілісності, простої логічної концепції побудови системи
оподаткування;

— фіскальний ухил;

— непослідовність і непогодженість різних інструментів податкової
політики; жорстке обмеження прав і інтересів платників податків, зокрема
неможливість контролю з боку платників податків за використанням
податкових надходжень;

— відсутність діючої амортизаційної політики як стимулу підтримки
виробництва.

Конкретні недоліки:

— відсутність обмеження граничного рівня податкових вилучень у
суб’єктів оподаткування;

— розвиток тенденції до зсуву основної ваги податкового тягаря з
підприємств на громадян, у т.ч. і шляхом розширення оподатковуваної бази
по податку на доходи фізичних осіб;

— уведення так називаного «соціального податку», що суперечить
сутності податків як таких. Платежі в цільові фонди – це страхові
внески, що є власністю страхувальників і застрахованих. Визнання цих
коштів податком тягне їхню консолідацію в держбюджеті з можливістю
порушення прав власника;

— невизначеність джерел фінансування витрат на заходи для ліквідації
наслідків Чорнобильської катастрофи, захист безробітних і інноваційну
діяльність, тому що збори у відповідні фонди не передбачені переліком
податків (зборів, платежів);

’j

N

P

R

?

?

?

?

E

I

????????????????I

I

?

’”–II?O&

(

*

\

^

`

d

f

h

j

y??j

l

n

¤

¦

?

?

атковуваний мінімум по цьому податку для громадян не відповідає
соціальному стандарту по майновому мінімумі (проектом Закону «Про
податок на нерухоме майно (нерухомість)» передбачене звільнення від
сплати податку у випадку, коли нарахований податок не перевищує двох
неоподатковуваних мінімуми). Соціально виправданим може бути підхід до
оподаткування майна тільки з позиції його вартості зі звільненням від
нього в т.ч. і організацій (наприклад, медичні й освітні установи,
організації санаторно-курортного й іншого оздоровчого типу,
культурно-просвітні установи);

— встановлення чотирьохступінчастої шкали оподаткування доходів фізичних
осіб з 40%-й граничною ставкою, що є невиправданим у соціальному плані,
тому що звільняє від цілком посильного податкового тягаря багатих
громадян, чого не можна сказати про низькооплачувані категорії
населення;

— надання органам виконавчої влади права встановлювати ставки по окремих
податках, зборам і платежам (наприклад, за використання природних
ресурсів), що порушує конституційний принцип поділу влади;

— жорсткість фінансових санкцій;

— збереження авансового порядку сплати податків (по методу нарахування);

— підвищення ставок акцизного збору;

— розширення сфери стягування мита;

— збільшення розмірів плати за користування підземними водами і надрами;

— надання пріоритету непрямим податкам замість прямих. В умовах, коли
близько 70% громадян знаходиться за межею бідності, політика
пріоритетності непрямих податків веде до подальшого їх зубожіння, що
підтверджено еволюцією розвитку податкових систем у світі;

— відсутність заходів для стимулювання інвестиційно – інноваційної
діяльності.

В основу концепції Податкового кодексу закладене механічне сполучення
існуючих і нових податків, зборів, обов’язкових платежів, що істотно не
змінюють якісні характеристики системи оподаткування. Не передбачене
залучення інших її функцій крім фіскальної – стимулюючої і регулюючої.
Основний натиск знову робиться на розширення сфери оподаткування, а
також на силовий тиск на платників податків, розширення прав і
повноважень податкових служб без адекватного посилення їхньої
відповідальності. Ігнорується принцип пропорційного взаємозв’язку між
ростом податкових вилучень і збільшенням доходів платників податків.
Доход який одержить держава від розширення бази оподаткування (крім
легалізації тіньового сектора) і посилення адміністративного контролю
без одночасної зміни методів формування податкових інструментів у
напрямку досягнення збалансованості інтересів держави, підприємців і
громадян, буде меншим, чим економічний збиток, заподіяний суб’єктам
ринкових відносин. Отже, не буде досягнута мета, переслідувана
податковою реформою.

Діюче на сьогоднішній день податкове законодавство в Україні можна
охарактеризувати як безсистемне, що відрізняється наступними
тенденціями:

1. Податкова політика в Україні формується під впливом поточних
зобов’язань, лобізму, без відповідного наукового обґрунтування й аналізу
наслідків від уведення тих чи інших податків і зборів (обов’язкових
платежів);

2. Крім існування звичайного числа податків і зборів, що, як правило,
відрізняються низькою ефективністю, сформовані численні позабюджетні
фонди цільового призначення, що істотно ускладнює сплату податків і
контроль за її здійсненням;

3. У податковому законодавстві присутня фіскальна функція й відсутня
функція стимулювання економіки;

4. Підзаконні акти, видавані Кабміном України, суперечать законам
України, і досить часто законодавчі акти навіть мають зворотну силу,
тобто податки стягуються за час, коли той чи інший Закон ще не діяв;

5. Ряд питань фактично не урегульований законодавством, зокрема,
відповідальність за несплату податків;

6. Частина податків і зборів формується не від об’єкта оподаткування, а
від напрямку їхнього використання (наприклад, внески в Пенсійний фонд,
Фонд соціального страхування);

7. Політика виконавчої гілки влади спрямована винятково на поповнення
бюджету за будь-яку ціну, що заганяє економіку в тінь.

8. Більшість проблем вирішуються адміністративним шляхом (підсилюється
роль каральних органів – ДПАУ).

Таким чином, неефективність податкової політики приводить постійно до:

— падінню обсягів виробництва, його рентабельності і відповідно
збільшенню кількості збиткових підприємств;

— росту «тінізації» економіки;

— формування негативного відношення суспільства до самого поняття
«податки».

Тому назріла необхідність реформування податкової системи України. Саме
Податковий кодекс повинний забезпечити комплексний підхід у регулюванні
податкових відносин, усунути непогодженість податкового законодавства,
забезпечити єдину і стабільну законодавчу базу оподаткування.

Однак корінні проблеми оподаткування в Україні полягають не стільки у
величині податкових ставок, скільки у безсистемності, фіскальному
свавіллі, зловживаннях, відсутності позитивного впливу на економіку.
Бізнесмени змушені відводити частину обороту в тінь, рятуючись не просто
від високих податків, а від надмірних поборів і адміністративного
насильства. Для піднесення економіки і забезпечення реального зростання
доходів у бюджет необхідно змінити податкову систему.

2. Фінанси зовнішньоекономічної діяльності

2.1. Основні засади зовнішньоекономічної діяльності підприємств

Підприємства в Україні самостійно здійснюють зовнішньоекономічну
діяльність. Ця правова норма зафіксована в ст. 25 Закону України «Про
підприємства в Україні», причому з 1993 р. здійснення
зовнішньоекономічної діяльності суб’єктами підприємницької діяльності
України не потребує їх державної реєстрації як учасників
зовнішньоекономічної діяльності. Надання підприємствам права самостійно
виходити на світовий ринок, встановлювати прямі зв’язки з іноземними
партнерами створює умови для зростання ефективності їх функціонування
перш за все через появу нових фінансових і технічних можливостей, більш
швидкого оновлення матеріально-технічної бази виробництва, збільшення
його експортного потенціалу за рахунок підвищення якості продукції, її
конкурентоспроможності.

Хоч результати зовнішньоекономічної діяльності господарюючих суб’єктів
входять до загального підсумку його фінансово-господарської діяльності,
фінансова робота, що забезпечує цю діяльність, становить досить
специфічну сторону управління фінансовими ресурсами підприємства. Вона
потребує від фахівців, які приймають рішення у цій сфері, перш за все
знання чинних законодавчих актів, що регулюють зовнішньоекономічну
діяльність, операції з іноземною валютою, а також митну справу, бо мито
— це неодмінний інгредієнт міжнародних економічних відносин. Мито — це
податковий платіж, який стягується державними органами за ввіз на митну
територію або вивіз за межі держави через митний кордон товарів,
цінностей і майна, тому воно обов’язково має враховуватися при
розрахунках економічної доцільності експортно-імпортних операцій.

В Україні діє Єдиний митний тариф, що представляє собою звіт ставок
мита, що стягується при імпорті товарів з-за кордону на митну територію
України. У тарифі ставки мита визначені у відсотках від митної вартості
товарів. Мито, що підлягає сплаті, розраховується митним органом по
ставках тарифу, що діє на день подачі митної декларації.

Партнери по зовнішньоекономічних відносинах будують їх на договірних
засадах, фіксуючи всі взаємні зобов’язання в контрактах, і несуть
матеріальну відповідальність за якість продукції, строки поставки,
упаковку, своєчасність оплати та ін. При порушенні умов контракту винна
сторона сплачує штрафи і відшкодовує прямі збитки потерпілій стороні за
рахунок своїх валютних коштів, що також породжує специфічні форми
внутрішньогосподарського фінансового (а також правового) контролю за
операціями на зовнішньому ринку.

Крім цього, закон передбачає спеціальні санкції до суб’єктів
зовнішньоекономічних відносин (вітчизняних і іноземних), які
застосовуються в разі порушення чинного законодавства в цій сфері.
Зокрема, застосовуються антидемпінгові процедури у випадках здійснення
ними демпінгу, запроваджується індивідуальний режим ліцензування до
порушників антимонопольних заходів і заходів проти недобросовісної
конкуренції тощо.

2.2. Основні напрями державного регулювання фінансів
зовнішньоекономічної діяльності

В Україні на даний час сформувався досить широкий інструментарій
зовнішньоекономічної політики, як результат еволюції ринкових відносин у
країні та міжнародних економічних відносин у світі, з урахуванням
стандартів, норм, правил і процедури, які склалися у міжнародному
господарстві.

Надаючи всім без винятку підприємствам право вільного доступу до
світового ринку, проводячи політику лібералізації зовнішньоекономічних
відносин, Україна в той же час здійснює державне регулювання цих
відносин у руслі протекціоністської спрямованості, тобто державного
захисту вітчизняного виробництва від іноземної конкуренції. Держава
постійно коригує законодавство в цій сфері з урахуванням, з одного боку,
розвитку фрітредерських тенденцій у розширенні світових господарських
зв’язків (фрітредерство — концепція вільної торгівлі), а з іншого —
національних інтересів країни, тобто її товаровиробників і споживачів.
Це стосується таких елементів зовнішньоекономічної політики, як ввізне
та вивізне мито, квотування і ліцензування імпорту та експорту окремих
товарів, регулювання через податковий механізм бартерних
(товарообмінних) операцій у зовнішньоекономічних зв’язках, валютне
регулювання і валютний контроль.

Нарахування ввізного (імпортного) мита на товари та інші предмети, що
ввозяться на митну територію України, здійснюється відповідно до Закону
України «Про Єдиний митний тариф».

Законодавство України всіляко заохочує експорт продукції вітчизняних
товаровиробників. Найсуттєвіше значення в цьому плані має встановлення
нульової ставки податку на додану вартість на всі види експортної
продукції (за винятком експорту продукції, яка, згідно з законодавством,
звільнена від ПДВ на внутрішньому ринку України).

Важливим засобом державного впливу на фінансову діяльність підприємств у
сфері зовнішньоекономічних відносин є прийнята в Україні система
валютного регулювання і валютного контролю. Стосовно підприємств
найактуальнішими питаннями цієї системи є:

— право власності на валютні цінності і право проведення операцій з
ними;

— порядок використання надходжень в іноземній валюті;

— право купівлі та продажу іноземної валюти на українському
міжбанківському валютному ринку;

— порядок організації розрахунків у іноземній валюті;

— зобов’язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, яке
перебуває за межами України;

— цивільно-правова, адміністративна і кримінальна відповідальність за
порушення валютного законодавства.

Основним законодавчим актом, який регулює ці питання, є декрет Кабінету
міністрів України 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного
контролю». Крім цього, за останні роки прийнято низку інших законодавчих
і нормативних актів із цих питань Верховною Радою, Президентом України,
Національним банком України. Вони спрямовані на вдосконалення і
підвищення ефективності валютного регулювання, контролю за повнотою
надходження в Україну валютних коштів, на лібералізацію валютного ринку.

З липня 1997 року в Україні введена нульова норма обов’язкового продажу
виручки в іноземній валюті, тобто вся вона в даний час надходить у повне
розпорядження підприємств-одержувачів.

Якщо підприємству не вистачає власних валютних коштів для здійснення
платежів за його зобов’язаннями перед іноземними експортерами, а також
на інші цілі (наприклад, для забезпечення витрат на службові відрядження
за кордон у межах норм, що встановлюються державою, та ін.), воно має
право придбати необхідну йому іноземну валюту на міжбанківському
валютному ринку (через «свій» уповноважений комерційний банк).

Суб’єкти підприємницької діяльності, які ведуть зовнішньоекономічну
діяльність, зобов’язані щоквартально подавати регіональному управлінню
Національного банку і органу податкової адміністрації декларацію єдиного
зразка про валютні цінності, доходи та майно, які належать резиденту
України і перебувають за її межами. Без довідки про подачу такої
декларації митні органи не мають права приймати експортно-імпортні
вантажі до митного оформлення, а комерційні банки — здійснювати
банківські операції з валютними цінностями суб’єкта зовнішньоекономічної
діяльності. В декларації знаходять відображення дані про загальну суму
валютних цінностей, доходів (дивідендів) та майна, які перебувать за
межами України і належать резиденту України, в тому числі суму валюти,
яка одержана від здійснення діяльності за межами України, суму,
перераховану за кордон з метою придбання товарів, які перебувають за
межами України з перевищенням встановлених законодавством строків
повернення їх в Україну, суму валютних цінностей в іноземних банках на
рахунках, які відкриті без відповідного дозволу на це Національного
банку України. За достовірність даних, наведених у декларації,
декларанти несуть відповідальність, встановлену законодавством.

Порушення всіх чинних положень валютного регулювання і валютного
контролю тягне за собою як цивільно-правову, так і адміністративну та
кримінальну відповідальність згідно з законодавством України, включаючи
фінансові санкції та позбавлення права вести зовнішньоекономічну
діяльність.

Список використаної літератури

Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р.

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22/05/97р.

Криницкий И.Е., Кучерявенко Н.П. Налоговое право.— Харьков: Ксилон,
1999.— 328 с.

Налоги в Украине: Сборник нормативных документов за 2002 год. – К.,
2002.- 320 с.

Свердан М.М. Ефективність оподаткування в умовах ринкової економіки //
Фінанси України. – 2002. – №7.

Синелвечиков Б. Податкова політика як фактор виходу з економічної
кризи. // Фінанси України. – 2001. – №2. – С.12-18.

Соколовська А.М. Особливості проведення податкових реформ: світовий
досвід і Україна. // Фінанси України. – 2000. – №12. – С.71-74.

Соколовська А.М. Податкова система України в контексті світового
досвіду. // Фінанси України. – 1997. – №7. – С.77-89.

Сорока И. Социальное рыночное хозяйство и смешанная экономика как
приоритетные модели украинского рынка. // Экономика Украины, №5, 2001.

PAGE

PAGE 16

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019