.

Фінанси підприємства (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 9087
Скачать документ

Реферат

з дисципліни “Фінанси підприємства”

План

1. Фінансова діяльність, її зміст

2. Розподіл і використання прибутку

3. Економіко-правові аспекти банкрутства підприємства

Список використаної літератури

1. Фінансова діяльність, її зміст

В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова
діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить
своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської
діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов’язань
перед державою та іншими суб’єктами господарювання.

Фінансова діяльність — це система форм і методів, які використовуються
для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення
ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що
забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних
завдань:

— фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

— пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності
та платоспроможності;

— виконання фінансових зобов’язань перед суб’єктами господарювання,
бюджетом, банками;

— мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування
виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

— контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням
фінансових ресурсів.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними
напрямками:

— фінансове прогнозування та планування;

— аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

— оперативна, поточна фінансово-економічна робота. Фінансове
прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової
роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається
загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної
виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір
використання прибутку, який залишається в його розпорядженні після
сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення
фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування
величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних
відрахувань, прибутку, суми податків.

Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від
реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від
обґрунтованості та правильності розрахунку виручки великою мірою
залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір
запланованого прибутку.

Мета планування витрат — визначення можливості найекономнішого
витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю
продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором
збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок
економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу
виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та
рентабельність підприємств, створює реальні можливості для
самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є
матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак — прискорення
обертання оборотних коштів.

Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно
враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:

— поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у
зв’язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів;

— раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та
скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;

— зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі
науково-технічного прогресу;

— скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення
форм її збуту;

— зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація
непродуктивних витрат;

—економія в адміністративно-управлінській сфері на основі раціональної
організації апарату управління підприємством.

Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні,
поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фінансовий план
складається у формі балансу доходів та витрат, оперативний — у формі
платіжного календаря.

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства — це діагноз його
фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків,
виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення
доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення
рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності
підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовуються в процесі
фінансового планування та прогнозування.

Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допомогою якої
воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні
можливості підприємства. Аналітичну роботу підприємства можна поділити
на два блоки:

1) аналіз фінансових результатів та рентабельності;

2) аналіз фінансового стану підприємства. Аналіз фінансових результатів
підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

—аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, факторний
аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;

— аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної
та фінансової інвестиційної діяльності;

— аналіз та оцінка використання чистого прибутку;

— аналіз взаємозв’язку витрат, обсягів виробництва продукції та
прибутку;

— аналіз взаємозв’язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових
потоків;

— аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;

— факторний аналіз показників рентабельності. Аналіз фінансового стану
підприємства проводиться за такими напрямками:

— аналіз та оцінка складу та динаміки майна;

—аналіз фінансової стійкості підприємства;

— аналіз ліквідності балансу;

— комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства. Поточна та
оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне
втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне
підтримування платоспроможності на належному рівні.

Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в
такому:

— постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану
продукцію, роботи, послуги;

— своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та
послуги з постачальниками;

— забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов’язкових платежів у
бюджет та цільові фонди;

— своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі;

— своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків.

2. Розподіл і використання прибутку

Прибуток є критерієм ефективності виробничо-господарської діяльності, а
також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових
ресурсів.

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення
різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування
фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це
досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний
бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів
самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської
діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об’єктом розподілу. У розподілі
прибутку можна виділити два етапи.

Перший етап — це розподіл балансового прибутку. На цьому етапі
учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу
кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу
прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для
забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з
принципових питань реалізації фінансової політики держави, від
правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством
складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має
податкова політика держави щодо суб’єктів господарювання. Ця політика
реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у
визначенні об’єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку
надання податкових пільг.

Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що залишився в
розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет. На цьому
етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний,
розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення.
Кошти цих фондів використовуються для фінансування відповідних витрат.

На рис.1. зображено схему розподілу балансового прибутку підприємства.
З неї можна зробити висновок, що на обсяг прибутку, який залишається в
розпорядженні підприємств, впливають: абсолютна сума отриманого
балансового прибутку; платежі в бюджет, здійснювані за рахунок прибутку
(рентні платежі, плата за землю, податок із власників транспортних
засобів, податок на прибуток, податок на нерухомість — після його
запровадження).

Рис.1. Структурно-логічна схема розподілу балансового прибутку і
формування чистого прибутку підприємства.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, не слід
ототожнювати з чистим прибутком. Чинні нормативні акти визначають, що за
рахунок прибутку підприємства повинні сплачувати ще і штрафи в таких
випадках:

за порушення господарських договорів із суб’єктами господарювання;

за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію необхідних розрахунків;

за затримку перерахування коштів у бюджет і державні цільові фонди;

за приховування прибутку від оподаткування, заниження інших податків;

за недотримання встановлених лімітів забору води або використання води
без укладання відповідної угоди (це стосується використання води з
державних водогосподарських систем);

за прострочені банківські позички:

за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів;

за інші порушення.

З урахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності
підприємств, що функціонують у різних сферах економіки, можуть
стягуватися за рахунок прибутку й інші штрафи. Особливо це стосується
комерційних банків, страхових компаній. Отже, чистий прибуток — це
частина прибутку, що залишається в підприємства після сплати податків та
можливих штрафів (унаслідок застосування фінансових санкцій).

Використання чистого прибутку підприємство може здійснювати через
попереднє формування цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти
безпосередньо на фінансування витрат. Можливий також розподіл чистого
прибутку частково для формування цільових фондів, а частково на
безпосереднє фінансування витрат.

Як уже було сказано, за рахунок прибутку підприємство формує ряд
цільових фондів, кошти з яких спрямовуються на фінансування певних
витрат, задоволення відповідних потреб. Використання чистого прибутку на
виплату дивідендів здійснюється безпосередньо.

На рис. 2 зображено структурно-логічну схему використання чистого
прибутку підприємства.

Принципове значення в розподілі чистого прибутку має досягнення
оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондом
споживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не
утворюються, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунків
використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. За
адміністративної системи управління економікою здійснювалось державне
регулювання співвідношення фондів нагромадження і споживання.

Нині використання чистого прибутку (напрямок і пропорції) визначаються
самостійно кожним суб’єктом господарювання. Відповідно до Закону «Про
оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року в державне
регулювання використання чистого прибутку здійснювалося досить активно і
в основному суто економічними інструментами, зокрема:

• зменшенням суми податку на прибуток (до 20%) у разі використання
прибутку на фінансування реконструкції та модернізації активної частини
основних фондів;

• зменшенням оподатковуваного прибутку (до 10% від суми балансового
прибутку) за умови використання прибутку на збільшення власних оборотних
коштів (поширювалось тільки на державні підприємства);

• зменшенням оподаткованого прибутку на суму прибутку, спрямованого на
покриття витрат для утримання об’єктів соціально-культурного
призначення, а також витрат на благодійну діяльність.

Згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»
державне регулювання використання чистого прибутку підприємств
здійснюється також зменшенням оподаткованого прибутку на суму витрат із
чистого прибутку для утримання й експлуатації об’єктів соціальної
інфраструктури тоді, коли відповідні об’єкти соціальної інфраструктури
були на балансі підприємства і утримувались ним на час уведення в дію
Закону про оподаткування прибутку, а також витрат на благодійну
діяльність (не більше 4% від суми оподаткованого прибутку).

3. Економіко-правові аспекти банкрутства підприємства

З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не були
милосердні до неспроможних боржників. У середньовіччі, наприклад,
гарантом забезпечення повернення боргу було не майно, а сама особа
боржника: його життя, особиста свобода та недоторканність. Розвиток
капіталістичних відносин потребував інших засобів боротьби з цим явищем.
Поступово в цивільному та торговому законодавстві більшості країн було
запроваджено норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на
стягнення його майна з метою задоволення позовів та претензій
кредиторів. Ці питання регулюються, як правило, спеціальним законом про
банкрутство.

Закон «Про банкрутство» повинен виконувати три основні функції:

1. Служити механізмом запобігання непродуктивному використанню активів
підприємств.

2. Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі
банкрутства, однак мають значні резерви для успішної
фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така
реабілітація передбачає фінансову реорганізацію.

3. Сприяти якнайповнішому задоволенню претензій кредиторів.

За своєю суттю інституція банкрутств є одним із способів відбору
(селекції) суб’єктів господарювання. У ринковій економіці банкрутство
підприємств — нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств
на ринку залишається від 20 до 30. У США, наприклад, загальна кількість
підприємств, оголошених банкрутами в 1997 році, становила близько ЗО
000, в Росії — 2040. В Україні спостерігається стійка тенденція до
збільшення кількості порушених справ про банкрутство (рис. 3). Щоправда,
лише 35-45% підприємств, на які подано позови, оголошуються банкрутами.
Близько 10-15% всіх поданих позовів стосуються підприємств з державною
формою власності.

Проте поширеною є думка, що в перехідний до ринкової економіки період
положення закону «Про банкрутство» щодо державних підприємств мають бути
поблажливішими, щоб запобігти лавині банкрутств таких підприємств.
Поширення лояльного підходу на приватний сектор (у тім числі на
приватизовані підприємства) не вважається доцільним, оскільки тут
криється певна небезпека. Якщо приватні підприємці не будуть повною
мірою обмежені дією закону про банкрутство, то може суттєво постраждати
фінансова дисципліна. Це, в свою чергу, зменшить довіру до приватного
підприємництва та знизить темпи його розвитку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про банкрутство» під банкрутством
розуміють пов’язану з недостатністю активів у ліквідній формі
неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього
строк пред’явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов’язання
перед бюджетом.

.

Рис. 3. Кількість порушених справ про банкрутство в Україні

протягом 1992-2003 років

На рис. 4 зображено хід арбітражного процесу за порушення справи про
банкрутство підприємства-боржника в Україні. Підставою для порушення
справи про банкрутство підприємства є письмова заява будь-кого з
кредиторів боржника, органів державної податкової служби або
контрольно-ревізійної служби до арбітражного суду. Кредитор може
звернутися із такою заявою, коли дебітор неспроможний задовольнити
протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги. Крім того,
боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за
його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До
заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників,
бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове та майнове
становище.

Рис. 4. Проходження справи про банкрутство підприємства

До боржника арбітражний суд може застосовувати такі типи процедур:

а) реорганізаційні (санаційні);

б) ліквідаційні;

в) мирову угоду.

До реорганізаційних процедур належить зовнішнє управління майном,
санація та реорганізація (реструктуризація) підприємства. До
ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію
підприємства-боржника на ухвалу арбітражного суду та добровільну
ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. Мирова угода
укладається між боржником та кредиторами.

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо
проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про
визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає також ліквідаторів
(ліквідаційну комісію) — представників зборів кредиторів, банків,
фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом є
державне підприємство.

З моменту визнання боржника банкрутом:

• припиняється підприємницька діяльність боржника;

• до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном
банкрута й усі його майнові права та обов’язки;

• вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов’язань
банкрута;

• припиняється нарахування пені та відсотків на всі види заборгованості
банкрута.

Суттєвим є те, що арбітражний суд на подання боржника, розпорядника
майна або кредиторів може визнати недійсною будь-яку операцію з продажу
майна боржника, здійснену протягом трьох місяців до початку провадження
справи про банкрутство, якщо її здійснено в інтересах зв’язаної з
боржником особи. Крім того, може бути анульовано будь-яку угоду боржника
щодо продажу майна чи прийняття боргових зобов’язань протягом одного
року до початку провадження справи про банкрутство, якщо продаж майна
здійснено з метою приховування цього майна або несплати боргів, коли
боржник в результаті угоди отримав набагато менше, ніж становить реальна
ціна майна, а також тоді, коли боржник на момент укладання угоди вже був
фактично неплатоспроможним чи став таким унаслідок виконання цієї угоди.

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне
майно ліквідовуваного підприємства, проводить роботу зі стягнення
дебіторської заборгованості й розраховується з кредиторами, складає
ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив
ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу
мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком тих
організацій, що повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються
підприємницькою діяльністю.

На жаль, для України характерною є ситуація, коли ліквідаційна комісія
складається з представників банків-кредиторів, енергетичних компаній та
податкових адміністрацій. Вони, як правило, абсолютно не заінтересовані
у «збереженні» боржника, і вся їхня діяльність спрямована на продаж
найліквіднішої частини майна — того, на чому базується вся діяльність
підприємства. Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються
на задоволення претензій кредиторів. При цьому, у першу чергу,
покриваються витрати, пов’язані з провадженням справи про банкрутство в
арбітражному суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також
задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.

У другу чергу, виконуються зобов’язання перед працівниками
підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового
колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового
колективу).

У третю чергу, задовольняються вимоги щодо державних і місцевих податків
та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного
страхування та соціального забезпечення.

У четверту чергу, задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені
заставою.

Насамкінець задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо
повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства та інші
вимоги.

Слід зазначити, що вимоги кожної наступної черги задовольняються після
повного задоволення вимог попередньої. Коли майна бракує для повного
задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються
пропорційно належній кожному кредиторові сумі.

Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого строку,
задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення
першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений
строк.

Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними.
Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквідаційною комісією
(органом, що проводить ліквідацію), а також ті, щодо яких кредитори
протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або
часткове невизнання претензії не подадуть відповідних позовів до суду
(арбітражного суду). Безнадійна заборгованість, яка залишилася
непогашеною після розподілу активів дебітора, оголошеного банкрутом на
ухвалу арбітражного суду, покривається за рахунок страхового резерву та
включається до складу валових витрат кредитора.

Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів
трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника. У
разі реорганізації підприємства його права та обов’язки переходять до
правонаступників. Якщо внаслідок повної ліквідації підприємства власники
корпоративних прав, емітованих таким підприємством, одержують засоби або
майно, вартість яких перевищує балансову (номінальну) вартість таких
корпоративних прав, сума перевищення включається в оподатковуваний дохід
таких осіб. Коли сума засобів або вартість одержаного майна є меншою за
номінальну вартість корпоративних прав, сума збитків відноситься на
валові витрати власника, але не раніше повної ліквідації
підприємства-емітента. Підприємство вважається реорганізованим або
ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

На підставі результатів своєї діяльності ліквідаційна комісія складає
ліквідаційний баланс і подає його на затвердження до арбітражного суду.
Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог
кредиторів не залишилося майна, арбітражний суд виносить ухвалу про
ліквідацію юридичної особи — банкрута. Якщо майна банкрута вистачило,
щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі він вважається вільним
від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність.

Список використаної літератури

Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1992 p.

Бородина О. И. Финансы предприятий. — М.: ЮНИТИ, 1995.

Белолипецкий В. Г. Финансы фирмы. — М., 1998.

Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.

Бланк И. А. Управление прибылью. — К.: Ника-Центр, Эльга, 1999.

Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприя тия. — М.:
Финансы, 1997.

Финансы / Под ред. В. М. Родионовой. — М.: Финансы и статистика, 1995.

Финансы предприятий: Тексты лекций / Под ред. А. Н. Поддерегина.

— К., 2002.

Фінанси підприємств. Підручник / За ред. А.М. Поддєрьогіна. — К.:

КНЕУ, 1998.

Фисенко М. А. Финансы предприятий. — Минск, 1995.

Шеремет А. Д. Финансы предприятий. — М.: Финансы и статистика, 1997.

Балансовий прибуток

Платежі в бюджет

Рентні платежі;

Плата за землю;

Податок із власників транспортних засобів;

Податок на прибуток;

Податок на нерухомість.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства

Прибуток, що спрямовується на здійснення різних платежів, пов’язаних із
застосуванням фінансових санкцій до підприємства

Чистий прибуток

Резервний фонд

Фонд розвитку виробництва

Фонд соціальних потреб

Фонд заохочення

Виплата девідентів

Чистий прибуток

Фонд нагромадження

Фонд споживання

Нерозподілений прибуток

8000

7000

6000

5000

4000

4000

3000

2000

1000

1500

0 24 144 300

1992 1994 1996 1998 2000 2003

Заява будь-кого з кредиторів до арбітражного суду

Заява органів державної податкової служби або КРУ

Заява боржника до арбітражного суду з власної ініціативи

ПОРУШЕННЯ СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО

ПОПЕРЕДНЄ ЗАСІДАННЯ АРБІТРАЖНОГО СУДУ

ДРУГЕ ЗАСІДАННЯ (через місяць після опублікування оголошення

УХВАЛА ПРО ВИЗНАННЯ БОРЖНИКА БАНКРУТОМ (якщо не надійшли або відхилені
пропозиції щодо санації)

Призначаються ліквідатори та утворюється ліквідаційна комісія

Задоволення претензій кредиторів

Призначення розпорядника майна:

– обслуговуючий банк

– інша особа на пропозицію боржника чи кредиторів

Ухвала про скликання зборів кредиторів та створення комітету кредиторів

Подання оголошення про порушення справи про банкрутство в друкований
орган Верховної Ради чи Кабінету Міністрів

Ухвала про проведення санації боржника, якщо надійшли пропозиції від
санаторів і немає заперечень кредиторів

Припиняється підприємницька діяльність банкрута

Вважаються такими, що минули, строки усіх боргових зобов’язань

Оцінка та продаж майна банкрута

Складання ліквідаційного балансу

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019