.

Фінанси малого підприємництва (дипломна)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
1252 16117
Скачать документ

Дипломна робота

Фінанси малого підприємництва

Зміст

TOC \o “1-3” \h \z \u

HYPERLINK \l “_Toc104872691” Вступ PAGEREF _Toc104872691 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc104872692” Розділ І. Мале підприємицтво: суть,
система та принципи організації PAGEREF _Toc104872692 \h 5

HYPERLINK \l “_Toc104872693” 1.1 Мале підприємництво, сутність,
принципи діяльності PAGEREF _Toc104872693 \h 5

HYPERLINK \l “_Toc104872694” 1.2 Фінансові ресурси малого
підприємства і принципи їх організації. PAGEREF _Toc104872694 \h 12

HYPERLINK \l “_Toc104872695” 1.3. Фінансово-кредитні механізми
регулювання малого бізнесу PAGEREF _Toc104872695 \h 18

HYPERLINK \l “_Toc104872696” Розділ II. Оцінка стану розвитку,
регулювання та фінансування підприємств малого бізнесу в Україні.
PAGEREF _Toc104872696 \h 25

HYPERLINK \l “_Toc104872697” 2.1 Сучасні тенденції розвитку малого
підприємництва. PAGEREF _Toc104872697 \h 25

HYPERLINK \l “_Toc104872698” 2.2 Характеристика діяльності малих
підприємств PAGEREF _Toc104872698 \h 31

HYPERLINK \l “_Toc104872699” 2.3 Механізм державного регулювання
розвитку малого підприємництва . PAGEREF _Toc104872699 \h 37

HYPERLINK \l “_Toc104872700” Розділ ІІІ. Розвиток малого
підприємництва в Україні: проблеми та перспективи PAGEREF
_Toc104872700 \h 52

HYPERLINK \l “_Toc104872701” 3.1. Розвиток ефективних форм малого
підприємництва в Україні PAGEREF _Toc104872701 \h 52

HYPERLINK \l “_Toc104872702” 3.2 Державна політика підтримки малого
підприємництва PAGEREF _Toc104872702 \h 54

HYPERLINK \l “_Toc104872703” Висновки PAGEREF _Toc104872703 \h 60

HYPERLINK \l “_Toc104872704” Список використаних джерел PAGEREF
_Toc104872704 \h 65

HYPERLINK \l “_Toc104872705” Додатки PAGEREF _Toc104872705 \h 68

Вступ

Протягом довгого історичного періоду економісти, історики й політичні
діячі всіляко применшували роль малого бізнесу (МБ) в економіці. Окрім
того, незважаючи на внесок працівників малих підприємств (МП) у розвиток
суспільства, донедавна до них ставилися без належної поваги. Хоча
еволюція вільної ринкової економіки створила чимало можливостей для всіх
видів підприємницької діяльності, проте спочатку малий бізнес не мав
особливих переваг. Але прогресивні політики усвідомили, що ринкова
економіка сприятиме конкурентоспроможності вітчизняних виробників,
матиме вирішальний вплив на всю економіку, хоча, водночас, висловлювали
побоювання щодо закриття державних підприємств і втрати робочих місць
через банкрутство неприбуткових підприємств. В таких країнах, як Польща,
Словенія, Чехія та Угорщина швидко запровадили ряд реформ для створення
вільної ринкової економіки. Після появи позитивних результатів
лібералізації у прогресивніших сусідів поступово змінювалось ставлення
до лібералізації з боку консервативних політиків і населення інших
колишніх соцкраїн. Економічний прогрес у цих країнах дає підстави для
висновку про те, що його поступ значною мірою був забезпечений
створенням малого бізнесу.

Важливим елементом ринкової економіки є існування та взаємодія великих,
середніх і малих підприємств. При цьому мале підприємництво
розглядається не лише як додаток до великого виробництва, а й як
самостійна форма функціонування і розвитку сучасних продуктивних сил –
гнучка, життєздатна, ефективна, прогресивна. Актуальність теми нашої
роботи визначена в першу чергу об`єктивно важливою роллю малих
підприємств в сучасній соціально орієнтованій ринковій економіки,
перехід до якої є головним вектором реформ в Україні. Малі підприємства
– це істотна складова ринкового господарства, невід`ємний елемент
конкурентного механізму. Існування економічно ефективних малих
підприємств дає ринковій економіці гнучкість, мобілізує фінансові і
виробничі ресурси населення, несе в собі могутній антимонопольний
потенціал, слугує серйозним фактором структурної перебудови, вирішує
проблему зайнятості та інші соціальні проблеми ринкового господарства.
Ось чому становлення та розвиток малого підприємництва (звичайно, в
єдності з великим) являє собою стратегічну задачу реформаційної
економічної політики.

Метою нашого дослідження розробка реального, дієвого механізму щодо
перспективних шляхів розвитку МП на основі оцінки механізму фінансування
МП.

Отже об’єктом нашого дослідження є малі підприємства, а предметом –
особливості фінансування діяльності малих підприємств .

В роботі ставилися наступні завдання: з’ясувати основні засади
функціонування малих підприємств в Україні; розкрити механізм
фінансування даних підприємств; виявити сучасні тенденції розвитку малих
підприємств; проаналізувати механізм державного регулювання розвитку
підприємництва; провести аналіз проблем, що характерні для процесу
фінансування діяльності та надати поради, щодо їх вирішення.

При написанні даної роботи було використано цілу сукупність методів
наукового дослідження, які включали в себе як загальні (порівняльний,
історичний) так і спеціальні (метод статистичного аналізу, зведення та
групування, індексний метод, а також метод відображення результатів
досліджень у графічній та табличній формі).

Без підтримки держави і без власної внутрішньогрупової взаємодії малий
бізнес не завжди може протистояти у конкурентній боротьбі великому
капіталу, відстоювати свої економічні, політичні і соціальні інтереси.

Розділ І. Мале підприємництво: суть, система та принципи організації

1.1 Мале підприємництво, сутність, принципи діяльності

У кожному суспільстві підприємництво передбачає функціонування поряд з
великими цілої системи малих підприємств, у тому числі й таких, які
базуються на індивідуальній трудовій діяльності окремих осіб або сімей.
Ця форма господарської діяльності в нашій країні фактично не
розвивалася. Проте перехід від командно-адміністративних до економічних
методів господарювання створює реальні умови для розвитку малого
бізнесу. Зауважимо, що бізнес означає підприємницьку діяльність,
спрямовану на одержання прибутку.

При визначенні малого підприємства можуть використовуватись кількісні та
якісні критерії. До якісних критеріїв відносять: висока
організаційно-функціональна гнучкість, високий рівень конкуренції,
простота організації на основі безцехової структури, поєднання в одній
особі кількох виробничо-управлінських функцій, переважна орієнтація на
місцеві джерела сировини і ринки збуту продукції, обмеженість грошових і
матеріальних ресурсів, потреба у розумній підтримці державою і великим
бізнесом. До кількісних критеріїв відносять: кількість працівників,
оборот (обсяг) продаж, величину активів, кількість філій або
підрозділів, частку фірми на ринку, сукупний капітал фірми.

Відповідно до обсягів господарського обороту і чисельності працівників
(незалежно від форм власності) підприємство може бути віднесено до
категорії малих підприємств.

Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих
підприємств. Згідно з Господарським кодексом до малих відносяться такі
підприємства:

у промисловості й будівництві – з числом працюючих до 200 чоловік;

у науці й науковому обслуговуванні – до 100 чоловік;

в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) – до 50
чоловік;

у галузях нематеріального виробництва – до 25 чоловік;

у роздрібній торгівлі – до 15 чоловік[9;10].

На нашу думку, даний критерій визначення малих підприємств вибраний
правильно. В інших країнах також застосовується показник кількості
зайнятих працівників. В Італії, наприклад, малий бізнес охоплює
підприємства з чисельністю до 500 зайнятих. При цьому є досить багато
виробництв, що використовують працю менше 20 робітників.

Таблиця 1.1

Критерії віднесення підприємств до малих у різних країнах

Показники Країни

США Японія ФРН Англія Франція Італія

Чисельність персоналу х х х х х х

Обсяг обороту капіталу х х х х х

Обсяг річного доходу х

Ступінь участі в капіталі інших фірм

х

У деяких країнах критеріями виділення малих підприємств, крім
чисельності працівників, слугують й об’ємні показники (див. таб. 1.1).
Наприклад, в Японії до категорії малих і середніх підприємств у галузях
оборонної промисловості, в будівництві, на транспорті, у зв’язку,
комунальному господарстві відносяться юридичне самостійні компанії з
числом зайнятих до 300 чоловік або обсягом основного капіталу до 100
млн. єн, оптовій торгівлі – до 100 чоловік або до 30 млн. єн капіталу,
роздрібній торгівлі й сфері послуг – до 50 чоловік або до 10 млн. єн
капіталу. У нашій країні в залежності від природнокліматичних,
національних, технологічних та інших особливостей регіонів можуть бути
різні критерії виділення малого бізнесу. [19;198]

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих
підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні,
спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші
підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи,
що спільно ведуть трудове господарство. У зв’язку з цим будь-яке
створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є
відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них
регулюється діючим законодавством. Отже, малі підприємства – це не
якийсь конкретний тип підприємств, а частина наявних, виділена тільки за
критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами.

Малі підприємства – досить поширена й ефективна форма господарювання.
Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим
підприємствам.

В залежності від того, який вид діяльності і яку стратегію поведінки
вибирає підприємство на ринку, в економіці західних країн виділяють такі
види МП: комунанти, патієнти, експлеренти.

МП-комунанти спеціалізуються на виготовленні окремих вузлів і деталей.
Ці підприємства тісно взаємодіють з великими підприємствами через
систему кооперативних зв’язків, системи субпідряду. При їх допомозі
великі підприємства звільняються від невигідного допоміжного
неефективного виробництва. МП даної групи знаходяться у великій
залежності від крупних і ведуть жорстку конкурентну боротьбу між собою.

МП-патієнти спеціалізуються на випуску готової продукції, орієнтованої
на локальні ринки збуту з обмеженим попитом, на місцеві джерела сировини
і матеріалів. Вони досить незалежні від великих підприємств і можуть
навіть конкурувати з ними за якістю продукції.

МП-експлеренти – це ризикові фірми або інноваційні підприємства, які
займаються, в основному, науковими, конструкторськими розробками,
комерційним освоєнням технічних відкриттів, виробництвом дослідних,
пробних партій товарів.

Малі підприємства здійснюють свою діяльність у всіх сферах і галузях
народного господарства, виконуючи один або кілька видів діяльності. Вони
володіють самостійністю в здійсненні господарської діяльності,
розпорядженні готовою продукцією, прибутком, який лишається після сплати
податків та інших зобов’язань[21;78]

Роль і місце малих підприємств в національній економіці найкраще
виявляється в виконуваних ними функціях.

1. Вагомий внесок у формування конкурентного середовища. Малий бізнес
сприяє становленню конкурентних відносин, оскільки є антимонопольним за
своєю природою. Здатність малого бізнесу швидко реагувати на тенденції
ринку й розробляти нові товари для задоволення потреб споживачів визнана
великими компаніями.

2. Надає ринковій економіці гнучкості, оперативно реагуючи на зміни
кон’юнктури ринку, особливо, в умовах швидкої індивідуалізації та
диференціації споживчого попиту, зростання номенклатури товарів та
послуг. Невеликий обсяг виробництва і обмежені ресурси змушують МП
швидко пристосовуватись до нових умов, а великі компанії є менш
повороткими в плані пристосування власної стратегії до нових тенденцій в
економіці.

3. Прискорення реалізації новітніх технічних та комерційних ідей,
наукоємкої продукції. Понад 60% новизни XX ст. створено незалежними
винахідниками й невеликими компаніями. Основою таких досягнень є більш
вільні організаційні умови на малих підприємствах, більше
індивідуального підходу в розробках.

4. Створення нових робочих місць і поглинання надлишкової робочої сили
під час циклічних спадів та циклічних зрушень економіки (вирішення
проблеми зайнятості).

5. Пом’якшення соціальної напруги, демократизація ринкових відносин,
передумова створення середнього класу. Малий бізнес виконує функцію
послаблення притаманній ринковій економіці тенденції до соціальної
диференціації та розширення соціальної бази реформ.

Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси
населення (в тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не
були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить
досвід промислове розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до
90-95% усіх підприємств і до 20-60% валового національного продукту.
Особливу роль відіграє мале підприємництво у сфері послуг і торгівлі
(варто зазначити, в найзанедбанішій у нас галузі господарського життя).

Усі зазначені вище та інші властивості малого підприємництва переконливо
свідчать, що його розвиток – це могутній фактор реформування економіки:
створення соціальне орієнтованого ринкового механізму, подолання
нинішнього кризового спаду виробництва й забезпечення передумов для
економічного піднесення. Звичайно, йдеться не про якісь магічні
властивості малого бізнесу, взятого ізольовано. Він дає ефект лише в
органічному поєднанні з середнім і великим підприємництвом.

Але є й негативні сторони підприємств малого бізнесу:

ненормована та високоінтенсивна праця;

нестійкі доходи;

економічна нестійкість, оскільки ресурси та капітал обмежені;

висока частка банкрутств та розорень.

У нашій країні малому підприємництву поки що не приділяється належної
уваги. Сьогодні фактично ще не розроблена чітка концепція і всебічно не
обґрунтована програма розвитку цієї форми господарювання. Недосконалою є
система фінансування та матеріально-технічного забезпечення становлення
і розвитку малого бізнесу. Багато в чому невідпрацьованими залишаються
правові й організаційні питання діяльності мікрофірм.

За даними Міністерства статистики, на початок 2004 р. було зареєстровано
218943 малих підприємств. Переважна більшість малих підприємств
функціонувала в сфері торгівлі та громадського харчування (114 542),
значно менше в сфері промисловості (68132), в будівництві (36269). У
цілому в промисловості, побутовому обслуговуванні та будівництві діє
близько третини (32%) малих підприємств, а в торгівлі та громадському
харчуванні майже половина від загальної чисельності.[41;1]

За характером діяльності у малому бізнесі можна виділити декілька видів
підприємств. До першого виду належать індивідуальні або сімейні
підприємства. Індивідуальне – це підприємство, що засноване на особистій
власності окремої особи та виключно на її праці; сімейне ж підприємство
засновується на власній праці членів однієї сім’ї, які проживають разом.
Отже, такі підприємства передбачають індивідуальну трудову діяльність
окремих осіб або сімей. Це можуть бути або сімейні ферми в сільському
господарстві, або різні кустарні виробництва, а також різноманітні
індивідуальні господарства в сферах торгівлі, обслуговування населення.

Майно індивідуального підприємства “формується з майна громадянина
(сім’ї), одержаних доходів та інших законних джерел. Індивідуальне
підприємство може бути створене також у результаті придбання
громадянином (сім’єю) державного або комунального підприємства.

Власник індивідуального підприємства несе відповідальність Щодо
зобов’язань підприємства в межах, визначених його статутом. Водночас
багато сторін діяльності індивідуального дрібного підприємництва
законодавством недостатньо регламентується. Це з одного боку, розширює
можливості розвитку вільної підприємницької діяльності, а з іншого –
породжує й певні негативні явища, різні зловживання з боку як цих
підприємств, так і місцевих органів влади стосовно даних підприємств.
Тому, на нашу думку, найближчим часом мають бути більш чітко визначені:

– порядок і розмір оподаткування доходу;

– порядок обчислення затрат і калькуляції собівартості;

– майнова та інша відповідальність за господарську діяльність;

– порядок найму осіб за трудовою угодою і захисту їхніх прав.

Інший вид малих підприємств – кооперативи або колективні підприємства,
чисельність працюючих у яких не перевищує установлених обмежень.
Кооператив являє собою об’єднання декількох громадян для спільної
господарської діяльності на основі договору між ними. Майно кооперативу
формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших
законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової
власності. Наприклад, у сільському господарстві широко практикується
кооперація особистих підсобних господарств у заготовках і переробці
сільськогосподарської продукції. Крім цієї основної діяльності, нерідко
кооперативи за рахунок власних заощаджень своїх членів здійснюють
водопостачання, поливання присадибних ділянок, спорудження шляхів,
торгових приміщень та інші заходи, пов’язані з виробництвом і збутом
продукції. Вони організовують свою діяльність на засадах самоуправління,
але за широкої підтримки керівництва господарства.

Крім названих вище, можуть створюватися й інші малі підприємства.
Законодавством передбачається можливість утворення на території України
іноземних, а також спільних підприємств.

У розвинутих країнах краще, ніж в інших, прижилися такі форми міні-фірм,
як акціонерне товариство й товариство з обмеженою відповідальністю. В
нашій країні (принаймні у найближчі роки) з цих двох форм переважатиме,
очевидно, остання, що пов’язано з існуючими обмеженнями на початковий
капітал акціонерного товариства. Поки що в Україні малі підприємства
утворюються “на порожньому місці” або на базі існуючих структурних
одиниць і підрозділів різних підприємств. Безперечно, у міру
демократизації вітчизняної економіки, розвитку ринкових відносин
різноманітнішими стануть і форми утворення малих підприємств. У цілому,
виходячи з прийнятих в Україні законодавчих актів, можна передбачити, що
найближчим часом мале підприємництво розвиватиметься у вигляді
індивідуального, сімейного, приватного, колективного, комунального,
спільного та іноземного підприємств.

Створення малого підприємства здійснюється згідно з рішенням власника
майна чи уповноваженого ним органу, підприємства-засновника,
організації. Якщо власників або уповноважених ними органів два й більше,
таким рішенням стає установчий договір і протокол установчих зборів. При
цьому найхарактернішими є два шляхи: а) розукрупнення діючих підприємств
з метою усунення їхнього монопольного становища й формування
конкурентного середовища на ринку; б) виділення зі складу діючих
підприємств, організацій одного або кількох структурних підрозділів або
ж на базі структурної одиниці діючих об’єднань за рішенням власника чи
уповноваженого ним органу.

Обов’язковою умовою організації підприємства є розробка його статуту. В
ньому визначаються власник та найменування підприємства, його
місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, органи управління, порядок
їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його
виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови його
реорганізації та припинення діяльності. До статуту можуть включатися
положення, пов’язані з особливою діяльністю підприємства: про трудові
відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок
створення та структуру ради підприємства; про товарний знак та ін.

Підприємство набуває прав юридичної особи з дня його державної
реєстрації. Остання проводиться в органах державної виконавчої влади за
місцем діяльності або проживання.

1.2 Фінансові ресурси малого підприємства і принципи їх організації.

Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи займають
визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони
функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий
внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний
дохід – основні джерела фінансових ресурсів.

Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення
суспільних потреб, фінансова стійкість країни.

Фінансам підприємств, як і фінансам у цілому, властиві певні загальні та
специфічні ознаки. Треба брати до уваги також і особливості, зумовлені
функціонуванням фінансів у різних сферах економіки. Загальною ознакою
фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних
(грошових) відносин, пов’язаних із розподілом вартості валового
внутрішнього продукту. Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають
грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості
валового внутрішнього продукту, формування та використання грошових
доходів і децентралізованих фондів

Фінанси підприємств безпосередньо пов’язані з рухом грошових коштів.
Саме тому досить часто поняття “фінанси підприємств” ототожнюється з
грошовими коштами, наявними фінансовими ресурсами. Однак самі кошти чи
фінансові ресурси не розкривають поняття “фінанси”, якщо не з’ясувати
суті економічної природи останніх. Такими суттєвими/загальними
властивостями, які лежать в основі фінансів, є закономірності
відтворювального процесу та грошові відносини, що виникають між
учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення,
на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності.
Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини
перетворюються на фінансові, коли рух грошових коштів стає відносно
самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу,
використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у
формі фінансових ресурсів. До фінансів належать такі групи фінансових
відносин:

пов’язані з формуванням статутного фонду суб’єктів господарювання;

пов’язані з утворенням та розподілом грошових доходів: виручки, валового
та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;

що виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших
платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, одержання
субсидій;

які виникають між суб’єктами господарювання у зв’язку з інвестуванням у
цінні папери та одержанням на них доходів здійсненням пайових внесків та
участю в розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням і
сплатою штрафних санкцій;

які формуються в підприємств з банками, страховими компаніями у зв’язку
з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші
види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а
також у зв’язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за різними
видами страхування;

що формуються в підприємств у зв’язку з внутрішньовиробничим розподілом
доходів.

Фінанси підприємств – це економічні відносини, що пов’язані з рухом
грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і
грошових фондів суб’єктів господарювання в процесі відтворення.[38;259]

У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія
проявляються та виражають свою суть, свою внутрішню властивість через
такі функції:

– формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської
діяльності;

– розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення
операційної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх
фінансових зобов’язань перед бюджетом, банками, господарюючими
суб’єктами;

– контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі
відтворення.

Фінансові ресурси малого підприємства – це частина коштів у формі
доходів і зовнішніх надходжень, призначених для виконання фінансових
зобов’язань і здійснення витрат по забезпеченню розширеного відтворення

Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбувається під час
формування статутного фонду, а також у процесі розподілу грошових
надходжень у результаті повернення авансованих коштів у основні та
оборотні фонди, використання доходів на формування резервного фонду,
фонду споживання і фонду накопичення. У зв’язку з цим поняття
“формування” та “розподіл” доцільно розглядати як єдиний процес у
суспільному виробництві. Утворення грошових фондів завжди передбачає
розподіл валових доходів.

Формування та використання фінансових ресурсів на підприємствах – це
процес утворення грошових фондів для фінансового забезпечення
операційної та інвестиційної діяльності, виконання фінансових
зобов’язань перед державою та іншими суб’єктами господарювання.

Рух грошових потоків кількісно відображає всі стадії процесу відтворення
через формування, розподіл та використання грошових доходів, цільових
фондів. Відтак фінанси є безвідмовним індикатором виникнення вартісних
диспропорцій: дефіциту грошових коштів, неплатежів, нецільового
використання коштів, збитків та інших негативних явищ у процесі
фінансово-господарської діяльності підприємств. Тобто фінансам властива
потенційна можливість контролювати фінансово-господарську діяльність
підприємств. Завдання фінансових служб підприємств полягає в
якнайповнішому використанні цих властивостей фінансів для організації
дійового фінансового контролю.

Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів випливає з
притаманної фінансам здатності об’єктивно відображати кількісні й
вартісні пропорції виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг.
Зокрема, напрямки та використання фінансових ресурсів пов’язані з
виконанням зобов’язань підприємств перед фінансово-кредитною системою та
суб’єктами господарювання. Грошовий контроль взаємовідносин між
підприємствами та організаціями в процесі оплати поставлених товарів,
наданих послуг, виконаних робіт дає змогу негайно встановити, чи
дотримано умови господарських угод. [38;268]

Фінансові ресурси і капітал являють собою головні об’єкти дослідження
фінансів підприємства. В умовах регульованого ринку частіше
застосовується поняття “капітал”, що є для фінансиста реальним об’єктом
і на який він може впливати постійно з метою одержання нових доходів
підприємства. У цій якості капітал для фінансиста-практика – об’єктивний
фактор виробництва. Таким чином, капітал – це частина фінансових
ресурсів, задіяних малим підприємством в обороті та доходи, що надходять
від цього обороту. У такому змісті капітал виступає як перетворена форма
фінансових ресурсів.

У такому трактуванні принципове розходження між фінансовими ресурсами і
капіталом малого підприємства полягає в тому, що на будь-який момент
часу фінансові ресурси більше або дорівнюють капіталові малого
підприємства. При цьому рівність означає, що в підприємства немає ніяких
фінансових зобов’язань і всі наявні фінансові ресурси пущені в оборот.
Однак це не значить, що чим більше розмір капіталу наближається до
розміру фінансових ресурсів, тим ефективніше підприємство працює.

У реальному житті рівності фінансових ресурсів і капіталу в працюючого
підприємства не буває. Фінансова звітність будується так, що різницю між
фінансовими ресурсами і капіталом не можна знайти. Справа в тім, що в
стандартній звітності представлені не фінансові ресурси як такі, а їхні
перетворені форми – зобов’язання і капітал. Зовнішні або притягнуті
фінансові ресурси поділяються також на дві групи: власні і позикові.
Такий розподіл обумовлений формою капіталу, у яку він вкладається
зовнішніми учасниками в розвиток даного підприємства: як підприємницький
або як позичковий капітал. Відповідно результатом вкладень
підприємницького капіталу є утворення залучених власних фінансових
ресурсів, результатом вкладень позичкового капіталу – позикові засоби.

Підприємницький капітал являє собою капітал, вкладений (інвестований) у
різні підприємства з метою одержання прибутку і прав на керування
фірмою.

Позичковий капітал – це грошовий капітал, наданий у борг на умовах
зворотності і платності. На відміну від підприємницького капіталу
позичковий не вкладається в підприємство, а передається йому в
тимчасове користування з метою одержання відсотка.

Чистий прибуток являє собою частину доходів малого підприємства, що
утвориться після відрахування з загальної суми доходів обов’язкових
платежів – податків, зборів, штрафів, пені, неустойок, частини відсотків
і інших обов’язкових виплат. Чистий прибуток залишається в розпорядженні
малого підприємства і розподіляється по рішеннях її керівних органів.

Усі фінансові ресурси малого підприємства як внутрішні, так і зовнішні в
залежності від часу, протягом якого вони знаходяться в розпорядженні
підприємства, поділяються на короткострокові (до одного року) і
довгострокові (понад один рік). Це розподіл достатній умовно, а масштаб
часових інтервалів залежить від фінансового законодавства країни, правил
ведення фінансової звітності.[35;196]

У грошовій формі капітал малого підприємства тривалий час залишатися не
може, оскільки він повинний заробляти нові доходи. Перебуваючи в
грошовій формі у виді залишків коштів у касі малого підприємства, або на
її розрахунковому рахунку, у банку вони не приносять доходів або майже
не приносять. Перетворення капіталу з грошової форми в продуктивну
називається фінансуванням.

Розрізняють дві форми фінансування: зовнішнє і внутрішнє. Такий розподіл
обумовлений твердим зв’язком між формами фінансових ресурсів і капіталу
підприємства з процесом фінансування. Характеристика видів фінансування
підприємства представлена в табл. 1.2

Таблиця 1.2

Структура джерел фінансування малого підприємства

Види фінансування Зовнішнє фінансування Внутрішнє фінансування

Фінансування на основі власного капіталу 1. Фінансування на основі
внесків і пайової участі (наприклад, випуск акцій, залучення нових
пайовиків) 2. Фінансування за рахунок прибутку після оподатковування
(самофінансування у вузькому змісті)

Фінансування на основі позикового капіталу 3. Кредитне фінансування
(наприклад, на основі позик, банківських кредитів, кредитів
постачальників) 4. Позиковий капітал, сформований на основі доходів від
продажів за мінусом відрахувань в резервні фонди (на пенсії, на
відшкодування збитку природі веденням гірських розробок, на сплату
податків)

Змішане фінансування на основі власного і позикового капіталу 5. Випуск
облігацій, які можна обміняти на акції, опціонні позики, позички на
основі надання права участі в прибутки, випуск привілейованих акцій 6.
Особливі позиції, що містять частину резервів

При формуванні фінансових ресурсів підприємства необхідно враховувати
велику кількість як внутрішніх, так і зовнішніх факторів, які впливають
на функціонування підприємства. Будь-яке підприємство залежить від
взаємовідносин зі своїми партнерами, попиту на продукцію, тенденцій
розвитку галузі, економіки країни та інших незалежних безпосередньо від
самого підприємства чинників. Окрім того, внутрішні фактори, до числа
яких входять стан основних засобів підприємства і рівень їх механізації,
обмеженість виробничої потужності, рівень кваліфікації працюючих та інші
теж вимагатимуть врахування певних особливостей при формуванні величини
та структури фінансових ресурсів.(Див. додаток в)

Глибоке розуміння механізму формування джерел фінансових ресурсів
передбачає аналітичний підхід до показників структури капіталу з точки
зору ціни, яку повинно платити підприємство за його залучення та
використання. Зазначена ціна виражається у сплаті дивідендів при
формуванні статутного капіталу; в ринковій вартості майна, внесеного до
статутного капіталу підприємства; у відсотках при умові використання
банківського кредиту. Навіть прибуток має свою ціну, оскільки при його
відсутності для розвитку підприємства потрібно було б залучати кошти
шляхом випуску акцій.[26;72]

Статутний капітал малого підприємства формувався при первісному
інвестуванні засобів. Його величина з’являється при реєстрації
підприємства, а будь-які коректування розміру статутного капіталу
(додаткова емісія акцій, зниження номінальної вартості акцій, внесення
додаткових внесків, прийом нового учасника, приєднання частини прибутку
й ін.) допускаються лише у випадках і в порядку, передбачених чинним
законодавством і установчими документами.

1.3. Фінансово-кредитні механізми регулювання малого бізнесу

Фінансування малих підприємств у країнах з розвиненою ринковою
економікою здійснюється за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх
джерел. Відповідно до українського законодавства, в якості зовнішніх
джерел фінансування можуть використовуватися цільові банківські вклади,
паї, акції, технології, машини, кредити, товарні знаки, інтелектуальні
цінності. Основними внутрішніми джерелами залучення засобів є фінансові
ресурси і внутрішньогосподарські резерви підприємця-інвестора, тобто
прибуток, а також амортизаційні відрахування, грошові нагромадження і
заощадження підприємців, засоби від страхової діяльності, грошові суми,
одержувані як неустойки, штрафи і т.п. До неформального ринку позичкових
капіталів (внутрішнє джерело фінансування) відноситься позика грошей у
рідних і знайомих. Цим джерелом користуються понад 67% підприємців у
нашій країні.

З огляду на загальний стан української економіки і значний дефіцит
державного бюджету, єдиним реальним зовнішнім джерелом фінансування
малого бізнесу в даний час є банківський кредит. Для об’єктів малого
підприємництва через високі ризики, зв’язаних з наданням кредиту,
кредитні угоди варто оформляти під яку-небудь заставу: нерухомість,
товари, цінні папери.

Потрібно більш широко використовувати і нетрадиційні види фінансових
послуг. Приблизна схема фінансування малого підприємства за допомогою
лізингового кредиту полягає в наступному: підприємство хоче придбати
нове обладнання; банк оплачує цю послугу, тобто 100% вартості
устаткування; підприємство або бере його в банку в оренду, або
використовує лізинговий кредит з наступним викупом. Термін подібного
кредиту складає від 2 до 6 років. Існує також лізинг нерухомості:
будівництво будинку банком і здача його в оренду підприємству з умовою
його наступного викупу. При факторингових операціях при несплаті вимог
платником вони переуступаются факторинговому відділові банку, і останній
платить визначений у договорі відсоток від суми вимог. Таким чином, у
даному випадку відбувається переуступка простроченої заборгованості.

Функціонування малих підприємств і кредитних установ у ринковій
економіці, з одного боку, вимагає вирішення проблеми вироблення
критеріїв платоспроможності позичальника, а з іншої проведення аналізу
умов надання кредитів і принципів їхнього використання. Кредитна
установа повинна бути упевнена в наявності в підприємства засобів для
розрахунків, у його здатності до своєчасного погашення кредиту. На
підставі даних бухгалтерського балансу можна оцінити, наскільки
прибуткова діяльність підприємства і який розмір ризику, прийнятого на
себе банком.

Створення спеціальної мережі комерційних банківських структур для
фінансування малих підприємств – одна з насущних проблем. Для підвищення
зацікавленості банків у такій діяльності необхідно передбачити, крім
загальних, додаткову систему пільг і пріоритетів, наприклад,
рекомендувати повне або часткове звільнення від податків прибутку
банків, отриманої від вкладення засобів у малий бізнес, а також
визначити разом з НБУ порядок компенсації комерційним банкам пільг по
цільових кредитах для підприємств малого бізнесу.

Стимулювати комерційні банки до посередництва і надання кредитів малому
бізнесові буде поява організації по переобліку позик. Програми такого
переобліку привабливі тим, що вони приводять до росту портфеля позик без
зайвого навантаження на власні ресурси банків.

Зовнішнім позабюджетним джерелом фінансування малого бізнесу, крім
комерційних банків, є приватне або спонсорське фінансування. На Заході
нерідко за малою фірмою стоїть велика приватна корпорація, зацікавлена в
результатах роботи тих чи інших підприємств, наприклад венчурних
компаній, які беруть на себе ризик конструкторної, технологічної та
проектної розробки принципово нових технологій, випробувального та
промислового їх використання.

Ще одним зовнішнім позабюджетним джерелом фінансування малих підприємств
може служити спільне інвестування. Наприклад, у ФРН банками і страховими
компаніями створюються спеціальні фірми, що беруть участь у капіталі
дрібних і середніх підприємств. Спільне інвестування в нашій країні
можливо через договори-підряди по фінансуванню якої-небудь розробки. У
залежності від характеру виконуваних робіт і досягнутих між сторонами
домовленостей фінансування виробляється шляхом часткової попередньої
оплати (авансування) або передоплати.

Особливий інтерес представляє таке зовнішнє джерело фінансування, як
залучення капіталів за допомогою випуску і розміщення акцій і інших
цінних паперів за посередництвом інвестиційних інститутів. Істотним
недоліком акціонування як способу залучення додаткових засобів є
можливість часткової або повної втрати фінансованим
підприємством-емітентом самостійності.

Комерційні банки могли б організовувати співробітництво між вітчизняними
фінансово-промисловими групами і малим і середнім бізнесом за допомогою
контрактних, субпідрядних, орендних відносин. Це дозволило б з’єднати
мобільність, гнучкість, ініціативу малого виробництва і міць і вплив
великих підприємств. У результаті зросте конкуренція в сфері малого і
середнього бізнесу за контракти з корпораціями.

Також фінансуванню малого бізнесу можуть сприяти кредитні програми і
численні регіональні, міські, цільові фонди. Оскільки діяльність самих
малих підприємств орієнтована головним чином на місцевий ринок, багато
фінансових питань необхідно вирішувати за участю місцевих органів влади.
Останні повинні визначити основні напрямки підтримки підприємництва,
розробити комплекс необхідних заходів, вишукати матеріально-технічні і
фінансові ресурси для їхньої реалізації за рахунок регіональних
джерел.[27;35]

Велику роль в організації фінансування малого бізнесу в регіонах могли б
зіграти організації взаємного кредиту і торгово-промислові палати, що
виступають як гаранти кредиту. Організація взаємного кредиту –
об’єднання страхової організації і банка для фінансування малих
підприємств. Йому надається право робити всі короткострокові банківські
операції, крім видачі цільових кредитів, насамперед товарно-комісійні,
облік і забезпечення векселів. Названі структури повинні також давати
комерційним банкам або міським фондам свої рекомендації з кредитування
окремих підприємств після відповідної перевірки їхнього фінансового
стану. У цих випадках кредит може видаватися без застави.

З переходом на ринкові основи господарювання зростає роль фінансової
діяльності підприємств. Пошук фінансових джерел розвитку підприємств у
напрямку найефективнішого інвестування фінансових ресурсів, операцій із
цінними паперами та інші питання фінансової діяльності набувають
важливого значення для фінансових служб підприємств.

Купуючи акції, облігації інших підприємств, необхідно виходити з того,
що інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в
підприємства мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних
обставин. Ця готівка може бути у формі грошового залишку на банківських
рахунках або у високоліквідних цінних паперах (державних облігаціях,
казначейських зобов’язаннях).

Підприємство має право здавати в оренду нерухоме майно (будівлі,
споруди, обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або
здійснювати фінансовий лізинг.

Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка передбачає передачу права
користування майном іншому суб’єкту підприємницької діяльності на
платній основі і на визначений угодою строк. Є два види лізингу:
фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг передбачає виплату
постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання, яке замовлене
орендатором, і передачу його в оренду. За фінансового лізингу строк
оренди обладнання відповідає строку його амортизації. Фінансовий лізинг
має також назву лізингу майна з повною окупністю або з повною виплатою.
Це означає, що лізингодавець протягом чинності договору повертає собі
всю вартість майна й отримує прибуток від лізингової операції. Після
закінчення строку дії договору орендатор може викупити об’єкт лізингу за
залишковою вартістю або повернути його лізингодавцеві, або укласти новий
контракт на оренду. Оперативний лізинг укладається, як правило, на час,
менший за амортизаційний період майна. Після закінчення договору об’єкт
лізингу повертається лізингодавцеві або знову здається в оренду.

Крім цього, підприємства можуть одержувати додаткову курсову різницю на
валютні рахунки чи операції в іноземній валюті.

У процесі фінансово-господарської діяльності окремі підприємства
порушують фінансові обов’язки, умови господарських договорів, за що до
них застосовуються економічні санкції. Коли ці умови порушує контрагент,
то він зобов’язаний сплатити штрафи, пені, неустойки та інші види
санкцій, а також відшкодувати збитки, завдані підприємству. Як уже було
сказано, у звітному році в підприємства може з’явитися прибуток минулих
років тощо. Усе це включають у позареалізаційні доходи.

Окремо виділяють самофінансування – обов’язкова умова успішної
господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. «Цей
принцип базується на повній окупності витрат по виробництву продукції і
поширенню виробничо-технічної бази підприємства. Він означає, що кожне
підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок
власних джерел»[14,ст.45]. При тимчасовій недостатності в ресурсах
потреба в них може забезпечуватися за рахунок короткострокових позичок
банку і комерційного кредиту, якщо мова йде про поточні витрати, і
довгострокові банківські кредити, використовувані на капітальні
вкладення.

Окремим джерелом позичкового капіталу виступають грошові прибуток і
нагромадження приватного сектора. Потрібно відзначити, що починаючи з
50-60 років нашого сторіччя існує тенденція підсилення залучення
грошових заощаджень працюючих і службовців. Цьому сприяли, у першу
чергу, поліпшення соціально-економічного становища розвинених країн;
зміни в структурі споживання.

У якості третього джерела позичкового капіталу виступають грошові
нагромадження держави, розміри яких визначаються масштабами державної
власності і часткою валового національного продукту.

Таким чином, можна зробити висновок, що тимчасово вільні ресурси, що
виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу,
грошові нагромадження приватного сектора і держави утворюють джерела
позичкового капіталу.

Останнім часом одержали широке поширення іпотечний кредит і овердрафт.
Іпотечний кредит – це довгострокові позички під заставу нерухомості
(землі, виробничих і житлових будинків). Основним його джерелом служить
емісія іпотечних облігацій корпораціями і банками. Овердрафт, надається
приватним особам, що мають право платежу чеками в сумі, яка перевищує
залишок на рахунках.

В даний час величезне значення для нормального функціонування всієї
економічної системи в цілому мають державний і міжнародний кредит.
Державним кредитом називають сукупність кредитних відносин, у яких
позичальником або кредитором виступають держава, місцеві органи влади
стосовно громадян і юридичних осіб. Державний кредит виражає відносини в
грошовій формі між державою з одного боку, і фізичними або юридичними
особами з іншого, частіше усього з банками, страховими компаніями і
підприємцями. Кредит буде державним у тому випадку, коли в якості
учасника позичкової угоди виступають центральний уряд або місцеві органи
влади. У цьому відношенні його можна порівняти з іншими формами кредиту,
у першу чергу з банківським, де обов’язковим учасником позичкової угоди
є банк. [22;158]

Форми міжнародного кредиту можна класифікувати по головних ознаках, що
характеризує окремі сторони кредитних відносин.

По строках міжнародні кредити підрозділяються на короткострокові – до 1
року, середньострокові – від 1 року до 5 років і довгострокові – понад 5
років.

Також міжнародний кредит, розсуваючи межі індивідуального нагромадження,
сприяє створенню нових фірм. Тобто можна сказати, що міжнародний кредит
виконує ті ж функції, що й інші форми кредиту, тільки в міжнародному
аспекті.

Розділ II. Оцінка стану розвитку, регулювання та фінансування
підприємств малого бізнесу в Україні.

2.1 Сучасні тенденції розвитку малого підприємництва.

Становлення малого бізнесу України проходило (і зараз проходить) в
динамічних, часто змінюваних умовах. З перших років здійснення
економічної реформи в Україні, попри об’єктивні труднощі перехідного
періоду, відбувається швидке зростання недержавного сектора економіки,
яке супроводжувалось зростанням кількості суб’єктів малого бізнесу.

Одним із основних показників, що характеризують процес становлення
малого бізнесу, є динаміка зміни кількості діючих суб’єктів малого
підприємництва (додаток А).

У 2000—2003 рр. динаміка кількісних показників розвитку малого
підприємництва в Україні в цілому характеризувалася позитивними
тенденціями (додаток А). У 2001 р., порівняно з попереднім роком,
кількість СМП збільшилася на 10%, у 2000 р. — на 13%, у 2001 р. приріст
становив близько 14%. Загальна чисельність СМП протягом зазначеного
періоду зросла в 1,4 раза і перевищила 1,55 млн. При цьому кількість
діючих МП зросла на 35% і становила понад 233,6 тис. одиниць.
Чисельність діючих ФО—СПД збільшилася на 43% та становила близько 1,32
млн осіб.

Завдяки цьому зросла кількість діючих МП на 10 тис. населення, яка в
2003 р. досягла 48 одиниць та перевищила показник 2000 р. в 1,4 раза.
Аналогічно збільшилася чисельність діючих ФО—СПД на 10 тис. населення і
становила 272 підприємця, або в 1,5 раза більше, ніж у 2000 р. На
початок 2004 р. загальна кількість СМП на 10 тис. населення досягла 320
одиниць. Слід, однак, зазначити, що зростання цих показників значною
мірою зумовлено зменшенням загальної чисельності населення України. Крім
того, протягом тривалого часу на тлі позитивних зрушень спостерігалися
істотні несприятливі тенденції, зокрема в секторі МП. Так, у 2000 — 2003
рр. темпи кількісного зростання діючих МП характеризувалися сталою
тенденцією до уповільнення: у 2000 р., порівняно з попереднім роком,
вони становили понад 127%, у 2001 р. — близько 114, у 2002 р. — 111, у
2003 р. — лише 107%. Динаміка збільшення чисельності діючих промислових
МП теж суттєво не відрізнялася і становила відповідно 137, 116, 114 та
109%.

Аналогічна динаміка спостерігається і для кількості діючих МП на 10 тис.
населення: збільшення показника по роках на 26, 18, 10 та 9%. Подібні
тенденції несприятливі для економіки і аж ніяк не свідчать про
вичерпання резервів зростання сектора МП. Скоріше навпаки, бо кількість
діючих СМП на 10 тис. населення в Україні відстає від показників
європейських постсоціалістичних країн принаймні в декілька разів, а
розвинутих — на порядок і більше. Наприклад, у 2002 р., навіть з
урахуванням ФО—СПД, у Польщі з населенням 38,6 млн осіб, було понад 3
млн СМП, що вдвічі перевищувало відповідний абсолютний показник в
Україні та майже в 2,5 раза більше на 10 тис. наявного населення. З
огляду на це, уповільнення темпів зростання кількості МП не може
характеризуватися як процес насичення відповідних ринкових ніш.

Загалом, визначальною тенденцією розвитку малого підприємництва у
2000—2003 рр. було випереджаюче зростання кількості ФО—СПД порівняно з
МП, що супроводжувалося зменшенням частки останніх у загальній кількості
СМП — з 16,4% у 2001 р. до 15,1% у 2003 р.

Зазначені зрушення характеризуються певними позитивними моментами,
зокрема залученням до підприємницької діяльності більшої кількості
громадян, поширенням ринкової ідеології та психології на широкі верстви
населення тощо. Разом з тим вони свідчать про істотні вади
функціонального та структурного характеру:

1. В загальному розумінні розвиток підприємництва ґрунтується на
ефективній реалізації приватного інтересу, насамперед щодо динамічного
зростання бізнесу, розширення та зміцнення власної справи. В Україні ж,
навпаки, зазначені вище процеси відбуваються всупереч цій природній
логіці. Швидке зростання чисельності ФО—СПД є не стільки реакцією на
потреби зростаючої економіки, скільки наслідком внутрішньої
організаційної перебудови сектора малого підприємництва, передусім МП.
Воно значною мірою є штучним, оскільки для здійснення видів діяльності,
які за технологією потребують більше 10 працівників, замість звичайного
малого підприємства (зважаючи на відповідний критерій щодо чисельності
працівників) реєструються додаткові фізичні особи. Тобто, на місці
однієї юридичної особи залежно від конкретної ситуації може виникати
відразу 2—5 ФО—СПД;

2. Чимало МП, згортаючи свою діяльність, поповнюють категорію «сплячих»
підприємств, оскільки їх власники переходять до категорії ФО—СПД.
Поширення, на жаль, набули і випадки повного припинення функціонування
МП, не зумовленого впливом якихось несприятливих економічних чинників
або загостренням конкуренції. Наприклад, протягом 2002—2003 рр. в
окремих регіонах вперше відбулося навіть зменшення кількості діючих МП
порівняно з попереднім роком (2002 р. — Дніпропетровська, Київська,
Луганська, Чернігівська області; 2003 р. — у Херсонській області падіння
відразу на 23,6%, у Донецькій та Черкаській зростання ледь відчутне
— лише 0,1%). На практиці відбувається чисто технічна перереєстрація
підприємницької діяльності у формі ФО—СПД з правом найму працівників.
Подібні форми організації підприємництва — це не краща заміна МП, на які
сучасною структурою світової економіки покладено виконання надзвичайно
важливих суспільних соціально-економічних функцій;

3. Основна мета зазначених трансформацій — робота за спрощеними
режимами оподаткування, обліку та звітності (єдиний та фіксований
податки, патент та спецпатент), які на сьогодні не мають стимулюючих
механізмів для створення МП та їх переростання у середні та великі
підприємства. Характерний приклад: ринки, де значна кількість ФО—СПД є
за назвою підприємцями, за формою діяльності — звичайними посередниками
між середнім і великим торговим капіталом та споживачами, а за її
реальним економічним змістом — фактично найманими працівниками або
самозайнятими громадянами. З іншого боку, перевагами спеціальних режимів
оподаткування, зокрема єдиного податку, скористалися середні, а в деяких
випадках навіть великі підприємства, переводячи на нього своїх
працівників та зменшуючи податкові і соціальні нарахування. Крім того,
набув поширення позаринковий перерозподіл фінансових ресурсів через
різноманітні схеми надприбуткової посередницької маржі;

4. Визначальним чинником, що зумовлює негативні процеси, є жорстка
фіскальна спрямованість системи оподаткування. Як свідчить світовий
досвід, аналітичні дослідження та соціологічні опитування підприємців,
абсолютна межа усіх фінансових платежів не повинна перевищувати
критичний рівень 45—50% обороту (виручки) суб’єктів господарювання. При
більш високих ставках починається масове уникнення від податків та інших
платежів, у тому числі соціально важливих й суспільно необхідних. На
практиці ж податкові вилучення, інші обов’язкові відрахування, в
сукупності з необґрунтованими платежами до різноманітних фондів та
оплатою послуг «кишенькових» фірм, доповнених фінансовими оборудками й
специфічними діями окремих представників бюрократичного апарату, істотно
перевищує критичний рівень. Для більшості СМП тягар фінансових вилучень
став непомірним. У зв’язку з цим, малі підприємці нерідко змушені діяти
на межі закону, а основним способом їх пристосування до ситуації стало
перенесення значної частини бізнесу в тінь. Ці процеси супроводжуються
фальсифікацією і перекручуванням фінансової звітності, спотворенням
реальних масштабів господарської діяльності, поширенням псевдо- та
фіктивних операцій тощо. Як наслідок, звужується база оподаткування,
деформується свідомість і психологія самих підприємців, діяльність яких
все більше спрямовується на пошук не стільки ефективних шляхів зростання
бізнесу, скільки механізмів уникнення податкового тиску та жорсткого
адміністрування податків. На макрорівні провокуються уповільнення темпів
економічного розвитку, спад виробництва і соціальна напруженість,
гальмується формування оптимальної інституційної структури системи
господарювання з відповідною питомою вагою малого підприємництва.[36;66]

У цьому контексті показовою є динаміка питомої ваги МП у загальних
показниках розвитку всіх підприємств — суб’єктів підприємницької
діяльності (табл. 2.1). Незважаючи на те, що упродовж 2000—2003 рр. мали
місце окремі позитивні зрушення, тут виразно простежувалися елементи
стагнації та загрозливі тенденції. Так, питома вага діючих підприємств
зупинилася на рівні 82—84%, а економічно активних МП — на рівні 78—81%.
При цьому обидва показники в 2003 р. були нижчими за рівень 2001 р.
(піковий протягом періоду, що аналізується). Аналогічні незначні
коливання характерні і для загального показника фонду заробітної плати
працівників МП — 9,2—10,6%. Відчутно вирізнялася лише динаміка частки МП
в обсягах виробленої продукції (робіт, послуг) у діючих цінах, яка в
2002 р. була меншою, порівняно з 2000 р., в 1,6 раза.

Таблиця 2.1

Питома вага малих підприємств у загальних показниках розвитку
підприємств — суб’єктів підприємницької діяльності у 2000—2003 рр., %

Показник 2000 2001 2002 2003

Кількість діючих підприємств 82,2 84,2 82,8 83,6

Кількість економічно активних підприємств 79,8 81,1 78,6 79,4

Середньорічна чиселність працівників 12,9 14,1 15,1 17,1

Фонд заробітної плати 9,2 10,3 9,8 10,6

Співвідношення розмірів середньомісячної заробітної плати 71,8 73,5
64,9 62,2

Обсяг виробленої продукції у діючих цінах 11,3 11,1 6,9 7,3

співвідношення обсягів виробництва продукції на 1 працюючого 88,2 79
45,7 42,7

співвідношення витрат на одиницю виробленої продукції 95,7 98,9 102
107,2

Кількість промислових підприємств 73,4 76,2 77,7 79,5

частка у виробництві промислової продукції 4,5 5,1 3,3 3,3

Дебіторська заборгованітсь 8,9 10,8 15,6 9,5

Кредиторська заборгованість 8,2 10,5 15,3 10,2

Обсяг інвестиції в основний капітал

7,1 8,4

у промисловості

3,1 3,6

На тлі економічного занепаду та кризового стану багатьох колишніх
державних підприємств, широкомасштабного вивільнення з них робочої сили,
закономірними позитивними зрушеннями характеризувалася частка
середньорічної чисельності працівників МП, сектор яких частково поглинув
вільні трудові ресурси. У 2000 р. вона становила 13% загальної
чисельності працівників усіх підприємств — суб’єктів підприємницької
діяльності, у 2003 р. — понад 17%. Спостерігалося збільшення частки
промислових МП — відповідно з 73 до майже 80%. Зростала і питома вага МП
в обсязі інвестицій в основний капітал, у тому числі у промисловості.

Натомість співвідношення окремих показників суттєво погіршилися. Так, у
2000 р. розмір середньомісячної заробітної плати зайнятих на МП становив
72% рівня відповідного показника працівників усіх підприємств —
суб’єктів підприємницької діяльності (включно з МП). У 2003 р. він
знизився до 62%. Якщо ж із загальної кількості підприємств вилучити МП,
то наведене співвідношення для МП та всіх інших підприємств становило
відповідно лише 69 та 58%.

У 2003 р. залишалася незначною частка обсягу виробленої на МП продукції
(робіт, послуг) у загальному обсязі виробництва в економіці — лише 7,3%
(у діючих цінах). Хоча вона зросла порівняно з попереднім роком на 0,4%,
але не досягла рівня 2000—2001 рр. (понад 11%).

Особливе занепокоєння викликає динаміка співвідношень за такими якісними
показниками, як продуктивність праці та витрати на одиницю виробленої
продукції. Так, у 2000 р. обсяг виробництва продукції на одного
працівника МП перевищував 88% аналогічного показника для всієї
сукупності підприємств — суб’єктів підприємницької діяльності, а в 2003
р. — не досягав 43%. Показник витрат на одиницю виробленої продукції
становив відповідно 96 та понад 107%. Така динаміка однозначно свідчить
про зменшення економічної потужності реального сектора МП та
ефективності їх господарської діяльності.

Що стосується промислового виробництва, то тут спостерігалося дві
протилежні тенденції. Перша характеризує зміни в абсолютній кількості
підприємств і стале зростання частки промислових МП. Друга — за часткою
МП у виробництві промислової продукції — свідчить про стагнацію на тлі
несприятливої загальної динаміки. Так, у 2002—2003 рр. ця частка
становила лише 3,3%, тоді як у 2000 р. — 4,5%, у 2001 р. — 5,1%. Такий
рівень не є достатнім у порівнянні з аналогічними показниками інших
держав, насамперед розвинутих. Так, питома вага МП у промисловості в
середині 90-х років становила: у США, Кореї, Туреччині — 30—40%,
Німеччині, Японії, Франції, Італії, Індії — 50—55%. Існуюча ситуація
пов’язана, на нашу думку, не стільки з відчутним економічним
пожвавленням великих підприємств, наприклад у металургії або
літакобудуванні, скільки із суттєвим відставанням у насиченості МП
(підряд і передусім субпідряд) таких галузей, як легка та харчова
промисловість, автомобілебудування, електроніка, машинобудування тощо,
відсутністю економічних стимулів для розширення діяльності МП у сфері
матеріального виробництва в цілому.

Таким чином, на національному рівні розвиток малого підприємництва у
2000—2003 рр. характеризувався істотною суперечливістю. Випереджаюче
абсолютне та відносне зростання кількості ФО—СПД не зумовлювало та не
стимулювало процеси становлення і функціонування МП. Скоріше навпаки,
сектор ФО—СПД частково розвивався за рахунок сектора МП. У перспективі
це може призвести до малоефективної та деформованої структури малого
бізнесу, далекої від кращих світових зразків. Разом з тим наявні на
сьогодні тенденції свідчать про великий внутрішній потенціал малого
підприємництва, бажання і можливості великого прошарку населення
забезпечити власними силами свою економічну самостійність та
самодостатність.

2.2 Характеристика діяльності малих підприємств

Рівень і ефективність реалізації економічного потенціалу малого
підприємництва, продуктивність та інтенсивність праці зайнятих у цьому
секторі економіки виявляються через результати його функціонування в
системі господарювання. Однак на сьогодні відсутня чітка статистика та
інформація щодо всіх аспектів діяльності СМП. Зокрема, бракує даних про
діяльність ФО—СПД, на які припадає 85% загальної кількості СМП. Тому
аналіз виробничої діяльності СМП обмежено сектором МП.

Кількість економічно активних МП, що виготовляють продукцію, виконують
роботи або надають послуги, упродовж 2000—2003 рр. збільшилася на 19%,
темпи приросту протягом цього періоду характеризувалися стабільністю і
становили 5—7% щорічно (додаток Б). Такі темпи мали б супроводжуватися
адекватними якісними зрушеннями, проте реально цього не відбувалося.
Так, у динаміці частки таких підприємств у загальній чисельності діючих
МП простежувалася стала тенденція до зменшення. Якщо у 2000 р. їх було
близько 85% загальної кількості, то у 2003 р. — менше 75%. Відповідно
зростає питома вага підприємств, що функціонують поза межами своєї
основної діяльності або працюють лише «на папері». Таких МП уже понад
чверть.

Обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) на МП в діючих цінах загалом
характеризувався позитивною динамікою. У 2003 р. його зростання у
порівнянні з попереднім роком становило практично 20%. Але ця статистика
ґрунтується на номінальному обчисленні вартісних величин, хоча в
реальній дійсності процес відбувається неоднозначно і вкрай
нерівномірно:

обсяг виробництва обчислюється у фактично діючих цінах, тобто без
урахування рівня інфляції, динаміки індексів цін, коливань валютних
курсів та впливу інших фінансових чинників, що, у свою чергу,
унеможливлює порівняння даних по роках та ускладнює аналіз реальної
ситуації;

у 2002 р. обсяг виробництва на МП взагалі зазнав різкого спаду (на 15%
навіть у діючих цінах, тому в 2003 р. у порівнянні з 2001 р. він був
більшим фактично лише на 1,8%.

Аналогічні коливання у 2000—2003 рр. простежувалися і для показника
результативності трудових зусиль зайнятих на МП. У 2000 р. виробництво
продукції на 1 працюючого на МП становило 86% у порівнянні з попереднім
роком, у 2001 р. – майже 121, у 2002 р. – 85, у 2003 р. – 113%. У 2003
р. одним працівником МП було вироблено продукції в середньому на 12,9
тис. грн, що становило близько 95% рівня 2001 р. (13,6 тис. грн). Таким
чином, збільшення чисельності зайнятих на МП в цілому не
супроводжувалося навіть екстенсивним розширенням виробництва, не кажучи
вже про становлення та утвердження інтенсивної моделі їх розвитку.

Стагнація виробництва супроводжувалася зниженням його ефективності.
Зокрема, на результатах діяльності МП суттєво позначилося зростання
витрат на одиницю виробленої продукції. Якщо у 2001 р. вони становили
0,92 грн на 1 грн виробленої продукції, то у 2003 р. — вже 1,02 грн. До
того ж, якби МП відображали у звітності реальний рівень заробітної плати
працівників з відповідними нарахуваннями, то показник витрат на 1 грн
виробленої продукції був би значно вищим.

На економічну ефективність функціонування малого підприємництва
негативно впливав фінансовий стан діючих у реальному секторі економіки
МП, який перманентно погіршувався і, значною мірою, штучно. Так, у 1997—
1999 рр., коли фінансові результати діяльності підприємств ще
визначалися за показниками попередньої системи фінансової звітності,
прибуток МП від реалізації продукції (робіт, послуг) становив: у 1997 р.
— 1295 млн грн, у 2000 р. — 762, у 2001 р. — близько 1042 млн грн. У
2002—2003 рр. за новою системою фінансової звітності фінансові
результати від операційної діяльності МП загалом теж були позитивними,
однак виявилася тенденція до суттєвого їх погіршення: у 2002 р. вони
становили понад 1956 млн грн, у 2003 р. — близько 721 млн грн, або в 2,7
раза менше.

Якщо у 1997 р. балансовий прибуток МП становив близько 1660 млн грн, у
2000 р. — 144, у 2001 р. — понад 131 млн грн, то у 2002 р. вони вже мали
чисті збитки в сумі 168 млн грн. У 2003 р. чисті збитки МП досягли
рекордної позначки — понад 725 млн грн, тобто зросли в 4,3 раза.

За основними видами економічної діяльності найбільш збитковим було
функціонування МП у торгівлі — 319 млн грн (майже 44% загальної суми
чистих збитків), з яких 316 млн грн припадало на гуртові підприємства та
посередництво в торгівлі. Негативні зрушення у галузі торгівлі
викликають особливе занепокоєння, оскільки у 2002 р. МП тут спрацювали з
чистим прибутком 195 млн грн. На транспорті, незважаючи на суттєве
пожвавлення приватних пасажирських автоперевезень, сума чистих збитків
МП у 2003 р. порівняно з попереднім роком зросла в 3,5 раза — з 19 до 67
млн грн. Натомість у промисловості в цей період спостерігалися окремі
позитивні зрушення: чисті збитки МП зменшилися на 76 млн грн, однак їх
розмір на початок 2004 р. залишався значним — 238 млн грн, або третина
загальної суми.

При цьому, у 2000—2003 рр. лише 62—64% МП за фінансовими результатами до
оподаткування були прибутковими, частка збиткових відповідно сягала
36—38%. За чистим прибутком питома вага збиткових МП була дещо вищою і
становила близько 40% (у промисловості — 41—42%).

Слід також зазначити, що у 2003 р. порівняно з попереднім роком у
секторі МП вперше спостерігалося різке зменшення доходу (виручки) від
реалізації продукції (робіт, послуг). Якщо у 2000 р. він становив 41
млрд грн, у 2001 р. — майже 78, у 2002 р. — понад 141, то у 2003 р. —
лише близько 54 млрд грн, або в 2,6 раза менше, ніж у попередньому році.
У торгівлі та фінансовій діяльності виручка від реалізації
продукції (робіт, послуг) зменшилася в 3,5 раза, у промисловості — в
1,9, на транспорті та у сфері операцій з нерухомістю — в 1,5, у
будівництві — в 1,3 раза тощо. І це при тому, що виробництво продукції
(робіт, послуг) на МП загалом зросло майже на 20%.

Такі тенденції мало пов’язані з цивілізованим розвитком малого бізнесу,
свідчать про псевдоринковий характер функціонування значної його частини
і про істотне зростання посередницької маржі у валовій реалізації
товарів і послуг. Фактично на рубежі 2002—2004 рр. у малому
підприємництві відбувся потужний перерозподіл доходів на користь
розгалуженої мережі посередників. У зв’язку з цим продовжувалося
приховування левової частки доходів, у тому числі шляхом виконання
значних обсягів робіт без оформлення відповідних документів, зокрема
договорів. Як свідчать соціологічні опитування підприємців, частка
робіт, не оформлених договорами, може досягати від третини до половини
обсягів економічної діяльності МП.[36;71]

В умовах недосконалості спеціальних режимів оподаткування, обліку та
звітності суб’єктів малого підприємництва, незважаючи на їх
прогресивність та економічну доцільність, одним з ключових елементів
системи перерозподілу фінансових потоків стали ФО—СПД. Функціонування
цих суб’єктів малого бізнесу на практиці нерідко використовується як
механізм виведення значних фінансових ресурсів з реального сектора
економіки.

У 2000—2003 рр. в цілому в економіці діяльність МП була рентабельною,
хоча рівень прибутковості коливався на мінімальному рівні — в межах
1—3%. Особливо несприятливою динаміка була в промисловості: у 2000 р. —
3,7%, у 2001 р. — 3, у 2002 р. — 1,7%; у 2003 р. промислові МП вже
працювали збитково (—0,2%). Для сільського господарства збитковість МП є
традиційною і в 2002—2003 рр. становила 5—6%. Найбільш рентабельними у
2003 р. були МП у сфері фінансової діяльності (11%), торгівлі
транспортними засобами та їх ремонту (9%), роздрібної торгівлі
побутовими товарами та їх ремонту (8%).

Динаміка дебіторської та кредиторської заборгованості МП у 2000— 2002
рр. щорічно погіршувалася. Дебіторська заборгованість МП у зазначений
період зросла в 2,7 раза, сягнувши 33 млрд грн, або майже 16% загальної
суми заборгованості всіх суб’єктів господарювання. Кредиторська
заборгованість МП збільшилася втричі, перевищила 46,6 млрд грн і
становила понад 15% її загального обсягу. У 2003 р. намітилися позитивні
зміни динаміки зазначених показників. Вони пов’язуються з певним
поліпшенням стану розрахунків МП, зменшенням питомої ваги бартерних схем
тощо, а також частковою легалізацією грошових коштів, накопиченням
відповідних залишків на рахунках. Так, у номінальному обчисленні сума їх
дебіторської заборгованості зменшилася майже на чверть, а кредиторської
— на 26% і становила відповідно 24,8 та 34,5 млрд грн, або 9,5 та 10,2%
у загальних обсягах в цілому в Україні.

На тлі погіршення фінансових результатів діяльності спостерігалося
відчутне зростання валових інвестицій МП в основний капітал. У 2003 р.
обсяг інвестицій у порівнянні з 2002 р. зріс на 50%, з 2001 р. — в 2,2
раза (у промисловості — в 2,6 раза). Динаміка інвестування у зазначений
період значно випереджала збільшення кількості підприємств і робочих
місць. У секторі МП намітився перехід до інвестиційної моделі
економічного зростання.

Однак активізація інвестиційної діяльності відбувається переважно за
рахунок власних коштів, які у вітчизняному малому підприємництві
упродовж усього періоду існування залишаються основним джерелом
фінансування розвитку. Зокрема, залежно від виду економічної діяльності
це характерно, за експертними оцінками, для 95—98% МП. Обсяг кредитних
ресурсів, пропонований фінансовими інститутами малому бізнесу, не
відповідає його справжнім потребам. З першої сотні українських банків
більш-менш помітні програми кредитування малого підприємництва реально
здійснюють лише одиниці. Така ситуація значною мірою пояснюється
високими процентними ставками та відсутністю системи державних гарантій
за кредитами малому бізнесу, в тому числі шляхом виділення у бюджетах
усіх рівнів коштів на реалізацію програм субсидування відсотків.

Крім того, як свідчить аналіз, обмеження доступу МП, передусім
новостворених, до банківських кредитів пов’язані з відсутністю кредитної
історії та низькою кредитною довірою до МП, зумовленою недостатніми їх
можливостями щодо забезпечення кредитів. Додатковою перешкодою також
виступає не стільки процедура отримання кредитів, скільки існуюча
спрощена система бухгалтерського обліку, яку застосовують суб’єкти
малого бізнесу і яка ускладнює для банків можливість використання
стандартних методик для перевірки їх кредитної надійності.

Загальна характеристика малого підприємництва буде не повною, якщо не
звернути увагу на низку специфічних моментів, що виявилися в їх розвитку
останнім часом. У сфері малого бізнесу існує певна категорія суб’єктів
підприємництва, які серед фахівців дістали назву «аномальних», оскільки
вони якісно відрізняються від загальної маси тим, що за чисельністю
зайнятих їх слід було б віднести до МП або навіть мікропідприємств, а за
обсягами виробництва продукції (робіт, послуг) — до середніх і великих.
Так, у 2003 р. 261 підприємство галузі гуртової торгівлі надало торгових
послуг в середньому більш як на 8 млн грн на одного штатного працівника
при середньоукраїнському рівні для всіх МП — близько 13 тис. грн, а для
всіх підприємств — суб’єктів підприємницької діяльності — 28 тис. грн.
На 88 підприємствах, що торгують пальним, вартість наданих послуг на
одного зайнятого коливалась від кількох сотень тисяч до десятків
мільйонів гривень. Подібні приклади є й у виробничій сфері, коли
підприємство з «підземного видобування кам’яного вугілля», маючи трьох
штатних працівників, «видобуло» вугілля майже на З млн грн, а
реалізувало — на 4 млн грн.[23;7]

За висновками експертів, цей феномен вносить дисонанс у процес побудови
гармонійної структури учасників вітчизняного ринку: порушуються «правила
гри», істотно деформуються відтворювальні пропорції та конкурентне
середовище, дестабілізуються інвестиційні цикли, погіршується
підприємницький клімат, імідж України. З іншого боку, існує небезпека
деформацій менталітету самих підприємців, на поглиблення яких суттєво
впливають існуючі прогалини правового поля з точки зору можливостей
приховування доходів, уникнення оподаткування, вироблення різноманітних
схем «обходу законів» тощо.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що в Україні сектор малого
підприємництва, зокрема МП, поки що не відіграє вагомої ролі в
національній економіці і не розвивається достатньо енергійно, щоб
забезпечувати як динамічне нарощування власного потенціалу, так і
загальне поліпшення економічної ситуації в країні. Разом з тим мале
підприємництво вже накопичило достатній початковий потенціал, щоб
справляти істотний вплив на розвиток ринкових відносин, передусім у
специфічних для малого бізнесу сферах діяльності, де він помітно
потіснив традиційних конкурентів в особі великих підприємств різних форм
власності.

Про зростання значення підприємницького сектора в економіці й підвищення
ділової активності громадян свідчить, зокрема, зниження частки оплати
праці в структурі доходів населення при поступовому збільшенні питомої
ваги доходів від підприємницької та іншої самостійної економічної
діяльності. У 2003 р. вони становили вже понад 21% у загальній структурі
доходів населення.

У цьому контексті нагальною потребою є розроблення і впровадження нових
механізмів державного регулювання сектора малого підприємництва, які б,
не знищуючи спрощені системи оподаткування, обліку та звітності для
окремих специфічних категорій суб’єктів господарювання, забезпечили їх
диференційоване застосування таким чином, щоб стимулювати динамічне
зростання СМП, підвищення їх економічної потужності та активності.

2.3 Механізм державного регулювання розвитку малого підприємництва

Інтенсивний розвиток підприємництва не може відбуватися без втручання
держави. Держава як інституційна основа розвитку національної економіки
і суспільства має брати активну участь у формуванні політики сприяння
розвитку підприємницьких структур, використовуючи для цього економічні
важелі й механізм сприяння.

На нашу думку, можна виділити три основні складові механізму державного
регулювання розвитку підприємництва: нормативно-правове,
фінансово-кредитне, організаційно-управлінське регулювання.

Нормативно-правовий напрям має пріоритетне значення, тому що є основою
для впровадження державою різних регулюючих заходів через прийняття
законодавчих актів, розробку загальнонаціональних програм, тобто є
підґрунтям інших складових механізму регулювання.

Зі здобуттям Україною незалежності, почалося створюватися правове поле
для функціонування підприємництва. Зокрема прийнято закони “Про
підприємництво” від 7.02.1991р., “Про підприємства” від 27.03.1991р.,
“Про господарські товариства” від 19.09.1991р., що пізніше були включені
до Господарського кодексу України, який на даний момент є фундаментом
інституту підприємництва. Саме Господарський кодекс України визначив
загальні правові економічні та соціальні засади, умови здійснення
підприємницької діяльності, а також визначив правові основи державного
регулювання та підтримки підприємництва, відносин суб’єктів
підприємницької діяльності та держави.

У травні 1991р. було створено Державний комітет України з сприяння малим
підприємствам і підприємництву, на який покладалося здійснення державної
підтримки і координації розвитку підприємництва, в тому числі малого
бізнесу, реалізація стратегії державної політики розвитку суспільного
виробництва, сприяння структурній перебудові економіки, формування
системи заходів щодо забезпечення економічної самостійності України.

З метою реалізації державної політики сприяння розвитку підприємництва,
у тому числі малого бізнесу, у березні 1993 року Кабінетом Міністрів
України була схвалена програма державної підтримки підприємництва в
Україні, яка розглядалась як складова комплексу заходів щодо сприяння
розвитку ринкових відносин та виходу України з економічної кризи і
входження країни у світові господарські зв’язки. Основні заходи держави
по сприянню розвитку малого підприємництва здійснювалися згідно з
Комплексним планом реалізації вищезазначеної Програми (щоправда, такі
комплексні плани було розроблено у 1993 та 1994 роках, а вже в
1995-1996роках такий план не затверджено).Основною метою Програми
визначається реалізація державної політики щодо підтримки і захисту
підприємництва, створення правових і організаційно – економічних умов
для його розвитку та формування механізму державного регулювання і
координації підприємницької діяльності.

Програма відповідала розумінню суті підприємництва того часу – державні
органи збирались регулювати та координувати підприємницьку діяльність,
як це було за часів планової економіки, і тому Програма повністю
побудована в форматі патерналізму.

В Концепції державної політики розвитку малого підприємництва, яка
затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 404 від З квітня
1996 року, зокрема підкреслюється, що державна політика розвитку малого
підприємництва є частиною загальної соціальної та економічної політики
України і визначає основні принципи, напрями і форми економічного та
адміністративного впливу.

28 червня 1996 р. відбулося конституційне закріплення свободи
підприємництва.

Вирішення широкого кола проблем на шляху розвитку малого бізнесу стала
державна Програма розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998
роки, розроблена Міністерством економіки відповідно до положень
Концепції державної політики розвитку малого підприємництва, і
затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 1997 р.
Метою Програми визначено забезпечення сталого розвитку малого
підприємництва як невід’ємного сектора ринкової економіки та головного
чинника створення нових робочих місць.

В Програмі простежується розуміння того, що заходи державної політики
мають ґрунтуватись на засадах економічної доцільності, малі підприємства
мають спиратись перед усім на власні сили, а держава має забезпечити
умови для збереження конкуренції.

Саме на початку 1998 року були прийняті ключові законодавчі зміни, що
ввели три нові для України методи спрощеного оподаткування: фіксований
податок (введений Законом України “Про внесення змін до Декрету Кабінету
Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” від 13.02.98),
спеціальний торговий патент (введений Законом України “Про внесення змін
до Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької
діяльності” від 10.02.98 ) та єдиний податок (введений Указом Президента
України від 03.07.98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та
звітності суб’єктів малого підприємництва”. Запровадження цих методів
оподаткування під тиском підприємницького середовища мало найбільш
суттєвий вплив на ріст суб’єктів малого підприємництва, який
спостерігався починаючи з 1998 року.

Ставка єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва – фізичних
осіб установлюється місцевими радами за місцем їхньої державної
реєстрації залежно від залежно від виду діяльності і не може становити
менш як 20 грн. І більш як 200 грн. за місяць. У разі, коли фізична
особа – суб’єкт малого підприємництва здійснює кілька видів
підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного
податку, вона має придбати одне свідоцтво і сплачувати єдиний податок,
що не перевищує встановленої максимальної ставки. Якщо платник єдиного
податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої
праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім’ї,
ставка єдиного податку збільшується на 50 % за кожну особу.[28;50]

Суб’єкт малого підприємництва – фізична особа, яка сплачує єдиний
податок, звільняється від обов’язку нарахування, відрахування та
перерахування до державних цільових фондів зборів, пов’язаних з виплатою
заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових
відносинах, включаючи членів його сім’ї.

Суб’єкти малого підприємництва – юридичні особи поряд із діючою системою
оподаткування можуть самостійно обрати спосіб оподаткування прибутків за
єдиним податком. При цьому спосіб оподаткування обирається один раз і
залишається незмінним протягом звітного року.

Суб’єкт підприємницької діяльності – юридична особа, яка перейшла на
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає
одну з таких ставок єдиного податку:

6 % від суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
без урахування акцизного збору в разі сплати податку на додану вартість
згідно з законом України “Про податок на додану вартість ”;

10 % від суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг),
за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану
вартість до складу єдиного податку.

Суб’єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є
платником таких видів податків і зборів (обов’язкових платежів):

податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала
спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 %;

податку на прибуток підприємств;

податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб – суб’єктів малого
підприємництва);

плати (податку) за землю;

збору на спеціальне використання природних ресурсів;

збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

збору до державного інноваційного фонду;

збору на обов’язкове соціальне страхування;

відрахувань і зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання
автомобільних доріг загального користування України;

комунального податку;

податку на промисел;

збору на обов’язкове державне пенсійне страхування;

збору на видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі і сфери послуг;

внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

внесків до Державного фонду сприяння захисту населення;

плати за патенти згідно із законом України “Про патентування деяких
видів підприємницької діяльності”.

Проведений нами аналіз показує, що станом на 1 січня 2000 року ставки
єдиного податку встановили 1080 місцевих рад України за 55 видами
діяльності. Усього на спрощену систему перейшло 66100 приватних
підприємців, якими сплачено у 1999 році 58,6 млн. грн. єдиного податку,
що в середньому на одного платника єдиного податку становить 886,5 грн.
на рік. Ними додатково залучено до праці 47000 громадян.

На початок 2003 р. в Україні діяло чотири типи спрощеного оподаткування
– фіксований податок, єдиний податок, спеціальний торговий патент та
фіксований сільськогосподарський податок. Крім того, для суб’єктів
малого підприємництва запроваджено спрощену систему обліку та фінансової
звітності. Всі ці заходи сприяли значному зростанню кількості суб’єктів
підприємницької діяльності. Згідно офіційних джерел у 2002 році від
суб’єктів малого підприємництва, які використовували спеціальні режими
оподаткування, до зведеного бюджету надійшло майже 1,8 млрд. грн. (без
фіксованого сільськогосподарського податку), або на третину більше, ніж
у попередньому році. З них платниками єдиного податку сплачено понад 1,5
млрд. грн., фіксованого – близько 260 млн. грн., придбано спецпатентів
на 35 млн. грн..

Позитивна динаміка надходжень єдиного податку стала результатом
збільшення кількості платників та поліпшення загальної ситуації зі
сплатою податків суб’єктами малого бізнесу. На початок 2003 р. за єдиним
податком працювало понад 115 тис. юридичних та майже 427 тис. фізичних
осіб, що на чверть більше, ніж у 2001 р. У порівнянні з 2000 р. їх
кількість збільшилася відповідно в 1,7 та 2,3 раз. Водночас зростає
ефективність адміністрування податків. Наприклад у 2000 р. частка
фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які сплачували
податки, становила близько 78 % загальної чисельності підприємців на
обліку податкових органів, у 2001 р. – понад 80 %, у 2002 р. – 84 %.

В цей же час почала формуватися законодавча база для регуляторної
політики як засобу сприяння розвитку підприємництва. У 1998 році
створено Державний комітет з питань розвитку підприємництва
(Держпідприємництва) як реальний орган виконавчої влади. Розробляються
та приймаються Укази Президента України “Про усунення обмежень, що
стримують розвиток підприємницької діяльності” від 03.02.1998р., “Про
державну підтримку малого підприємництва” від 12.05.1998р. “Про деякі
заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” від23.07.1998р.

В Законі України “Про державну підтримку малого підприємництва” вперше
законодавчо визначено “правові засади державної підтримки суб’єктів
малого підприємництва незалежно від форми власності з метою як
найшвидшого виходу із економічної кризи та створення умов для розширення
впровадження ринкових реформ в Україні”. Тобто визнано ключову роль
розвитку малого підприємництва як чинника ринкових реформ. На основі
цього закону була прийнята “Національна програма сприяння розвитку
малого підприємництва в Україні” (21.12.2000р.), яка передбачає комплекс
заходів на 2001р., спрямованих на реалізацію державної політики щодо
вирішення проблем розвитку малого підприємництва. В програмі конкретно
зазначено зміст заходу, очікуваний результат, термін виконання, витрати
на реалізацію заходів та відповідальний за це орган.

В подальшому періоді було прийнято ще кілька аналогічних
нормативно-правових актів, зокрема постанова Верховної Ради України
“Проблемні питання розвитку підприємництва в Україні: регуляторна
політика держави та заходи щодо підтримки малого та середнього
бізнесу”(19.06.2003).

Основними принципами державної політики розвитку малого
підприємництва є:

системність та комплексність механізмів державного
регулювання розвитку малого підприємництва;

цілеспрямованість та адресність підтримки суб’єктів малого
підприємництва шляхом вибору пріоритетів та концентрації ресурсів для
їх реалізації;

рівноправний доступ суб’єктів малого підприємництва усіх форм власності
до матеріально-сировинних, фінансових та інших ресурсів.

Отже, можна помітити, що держава тепер більше уваги приділяє саме малому
підприємництву, яке, виходячи з досвіду багатьох держав світу, відіграє
провідну роль у створенні ефективної ринкової економіки.

На даному етані розвитку існує багато проблем, пов’язаних із
нормативно-правовим регулюванням, зокрема:

відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку
підприємництва в цілому, а саме відсутність єдиної законодавчої

стратегії щодо розвитку підприємництва;

неоднозначність, нестабільність і суперечливість чинної
нормативно-правової бази розвитку підприємництва;

практично не функціонуючий характер багатьох правових актів,

низька виконавська дисципліна щодо нормативно-правових
документів;

наявність в законодавстві багатьох нечітких норм, які можна піддати
подвійному трактуванню;

необґрунтованість законодавчих обмежень та вимог, які містяться в
окремих нормативно-правових актах.

Одним із елементів фінансово-кредитного регулювання є система
пільгового оподаткування.

Податкова система і податкова політика кожної держави істотно впливають
на функціональну та ділову активність суб’єктів підприємницької
діяльності. Формування ефективної податкової системи та політика її
реалізації для України – найважливіша економічна проблема
загальнодержавного значення. І це закономірно: сучасна вітчизняна
система оподаткування формувалася шляхом пристосування наявної в 90-х
роках податкової структури до нових умов господарювання, введення того
чи іншого податку, який повинен був швидко наповнювати доходи бюджету.
Недотримання принципу економічної обґрунтованості податкової політики,
посилення нестабільності умов господарювання призвели до надмірного
податкового навантаження підприємницьких структур.

В економічному житті держави нерідко трапляються випадки, коли для
підтримки виробництва доцільніше знизити розмір сплачуваних податків,
ніж покривати збитки і здійснювати виплати із бюджету на соціальні цілі.
Можна стверджувати, що виплати допомоги з безробіття, а також дотації
збитковим підприємствам можуть бути значно більшими, ніж втрати бюджету
у зв’язку із наданням податкових пільг. До позитивних сторін пільгового
оподаткування слід віднести ще й те, що господарські структури,
одержавши пільги, можуть зміцнювати своє фінансове становище, оновлювати
виробництво, підвищувати конкурентоспроможність своєї продукції.

Негативною стороною пільгового оподаткування є порушення принципу
нейтральності оподаткування і, що найважливіше, його справедливості.
Надання значних пільг окремим групам платників зумовлює неможливість
зниження податкового навантаження в цілому. Крім того, надання пільг
сприяє зростанню тіньового сектору економіки, бо породжує бажання
платників податків, які не мають пільг, уникнути оподаткування.

Надання податкових пільг – повне або часткове звільнення від сплати
податків окремих платників чи частин об’єкта оподаткування. Звітність
про пільги налає можливість спеціалістам, які працюють у сфері
оподаткування, законотворення та оцінки економічних явищ, здійснювати
аналіз доцільності податкових пільг. Останнім часом в Україні аналізу
податкової політики держави чи податковим надходженням, як основному
джерелу наповнення бюджету, приділялося багато уваги. Але значною мірою
в них розглядаються насамперед організаційні та правові питання і
залишаються в “тіні” економічні наслідки проведення пільгової політики в
державі.

Визначимо напрямки, структуру і динаміку надання пільг у розрізі
регіонів та видів податків, що дасть змогу проаналізувати їх доцільність
та необхідність.

Аналіз пільгової політики в сфері оподаткування показав, що в 2002 році
було зареєстровано 769210 платників, з них подали звіт про суми
отриманих пільг 27,8 %, від загальної кількості зареєстрованих, у той
час як в 2001р. – 30,3 %. Суми податків, несплачених через отримання
пільг, щороку зростають (рис. 1). Так, у 2002 р. ця величина сягнула
56,3 млрд. грн., що в 1,1 разу більше ніж в минулому році і в 2,85 разу
– ніж у 1997р. З рис. 1 чітко простежується випереджаюче зростання
надання пільг порівняно із ростом податкових надходжень до бюджету. Сума
втрат, яка виникла внаслідок отримання пільг, становила 78,5 % фактичних
надходжень.

Сьогодні розрізняють два види пільг: нестимулюючі (надані окремим
платникам податків, незалежно від характеру використання ними доходів)
та стимулюючі. Якщо перші необхідно поступово скасовувати, то другі
можуть набути більшого застосування з метою регулювання
соціально-економічних процесів та стимулювання інноваційних та
інвестиційних проектів.

Розподіл наданих пільг за призначенням виділимо три групи: найбільш
вагомою є група, що забезпечує підтримку окремих галузей народного
господарства (74,4 %), друга група (15,2 %) – це пільги соціального
характеру, і третя – пільги, що сприяють ринковим перетворенням (9,4 %).
Надані пільги фінансуються за рахунок Державного бюджету на 86,3 %.

Проведені дослідження показали, що у 2002 році найбільшу питому вагу
податкових пільг мають м. Київ (23,67 %), Дніпропетровська область
(20,51 %) і Донецька область (12,8 %) (додаток Б). На одну гривню
податкових платежів в цих областях припало пільг відповідно 4,76; 3,26;
3,12грн., коли по Україні в цілому таке співвідношення становило 3,87
грн./1грн.

Аналіз структури наданих пільг у розрізі податків у 2002 році свідчить:

найбільш поширеним пільговим податком був податок на додану вартість –
79,8 % від загальної кількості пільг;

в 1,31 разу зменшилась кількість пільг з плати за землю в порівняні з
2001р.;

частка пільг з податку на прибуток становить 16,7 % у загальній
кількості пільг, в 2002 році вони зросли в 1,3 разу, що є наслідком змін
у законодавстві;

кількість наданих пільг з акцизного збору становить лише 0,3 % від
загальної кількості наданих пільг проти 4,6 % у 2001 р.

Кожна з пільг мала б сприяти розвитку виробництва, зростання його
ефективності і капіталовкладень, оновлення матеріально-технічної бази,
впровадженню науково-технічних розробок. Насправді ніхто не контролює
використання прибутків підприємств, джерелом яких є податкові пільги, і
ці кошти направляються на виплату дивідендів, на заробітну плату,
нагромадження індивідуального капіталу, який частково вивозиться за
кордон.[29;31]

Наведені дані дозволяють робити висновок, що за рахунок збільшення
обсягів пільг рівень податкового тиску зменшився. Але по цілому ряду
податкових платежів існує значне перевищення пільг над надходженнями, що
є наслідком постійного коригування податкового законодавства. Зміни в
законодавстві введення різних нормативних актів суттєво впливають, а
іноді і ламають довгострокову стратегію підприємств, що в решті-решт
відбивається на результатах їхньої діяльності, а відтак, і на обсягах
податкових надходжень. Отже, нагальною потребою сьогодення є не тільки
реформування системи оподаткування, а й системи надання пільг.

До фінансово-кредитного регулювання відноситься також державне та
недержавне кредитування.

Державне кредитування забезпечується такими структурами як Ощадний банк
України, Український фонд підтримки підприємництва, Державний комітет
сприяння розвитку підприємництва. Також у реалізації політики сприяння
розвитку підприємництва (малого) активна роль належить Державному центру
зайнятості України, який згідно з чинним законодавством надає
безвідсоткові кредити безробітним для заняття підприємницькою
діяльністю.

Кредитування господарюючих суб’єктів банківськими установами наведено у
таблиці (додаток Б). Можна побачити, що кількість наданих кредитів
зросла у 2000 році, порівняно з 1998р. на 9819 млн. грн.(у 2,18 рази).
При чому короткострокові кредити у національній валюті зросли на 4030
млн. грн.(у 1,96 рази), а у іноземній – на 4173 млн. грн. (у 2,5 рази).
Довгострокові кредити в національній валюті зросли на 757 млн. грн., що
у 2,8 рази більше ніж у базовому році, а у іноземній валюті зросли на
859 млн. грн.(у 1,9 рази).

Хоча кількість наданих кредитів зростає існує ряд проблем отримання
кредитів, зокрема для суб’єктів малого підприємництва. Комерційні банки
не зацікавлені у кредитуванні останніх, тому що віддача у вигляді
майбутніх відсотків порівняно низька, а досить великий ризик. Іншими
словами, банку вигідніше надати один великий кредит на 100 тис. дол.,
ніж сотню малих по 1 тис. дол., навіть за умов однакової відсоткової
ставки за цими кредитами. До того ж відсоткові ставки кредитів є занадто
високими, що робить недоступною позику для цього сектору економіки.

Останніми роками в Україні формується система гарантування кредитів для
суб’єктів малого та середнього підприємництва, першим кроком до якої
було створення у 2000 році за указом Президента України
Кредитно-гарантійної установи з підтримки малого та середнього
підприємництва. Цей заклад є недержавною комерційною організацією, серед
засновників якої 11 комерційних банків і понад 30 комерційних
організацій, а також від імені держави Український фонд підтримки
підприємництва. Головними завданнями діяльності Кредитно-гарантійної
установи згідно з Указом Президента України є кредитування суб’єктів
малого та середнього підприємництва (у тому числі мікро кредитів – від
50 до 100 тис. дол.) переважно сфери матеріального виробництва, видача
гарантій на кредитування малих і середніх підприємств, підприємців,
надання консультаційної допомоги. Серед інших видів діяльності,
передбачених статутом установи, є пошук потенційних інвесторів
бізнес-проектів, фінансовий лізинг, участь у розроблені й реалізації
державних регіональних програм підтримки малого та середнього
підприємництва. Гарантування кредитів – перспективний вид допомоги
господарюючим суб’єктам, адже він базується на використанні авторитету
держави, що не потребує залучення фінансових ресурсів держави.

Аналізуючи Державні бюджети України на 1998-2002 рр. можна побачити
статті видатків, пов’язані з регулюванням розвитку підприємництва (таб.
2.2).

Таблиця 2.2

Статті видатків державного бюджету, пов’язані з регулюванням розвитку
підприємництва(тис. грн.)

Рік Підтримка малого та середнього підприємництва Перепідготовка
правлінських кадрів для сфери підприємництва Фінансова підтримка
інноваційної діяльності суб’єктів підприємництва Заходи по реалізації
Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні
Державний комітет України з питань регуляторної політики та
підприємництва

1998

1384.6

1999

1458.5

2000 3000 – – – 1928.5

2001 25253 – – 27000 10033

2002 – 1000,0 130888.0 2000 14176,8

З даної таблиці видно, що перерахування коштів до Державного комітету
України з питань регуляторної політики та підприємництва щорічно
зростають, зокрема видатки у 2002р. порівняно з 1998 р. збільшилися на
12792,2 тис. грн., що у 10,2 рази більше. У 2000 та 2001 рр. були
спеціальні статті витрат – на підтримку малого та середнього
підприємництва у сумі 3000 та 25253 тис. грн. відповідно. У 2002 році
передбачено видатки на перепідготовку правлінських кадрів для сфери
підприємництва, фінансову підтримку інноваційної діяльності суб’єктів
підприємництва (чого не спостерігалося у бюджетах минулих років). Кошти
на заходи по реалізації Національної програми сприяння розвитку малого
підприємництва в Україні у 2002 р. порівняно з 2001 р. різко скоротилися
на 25000 тис. грн., напевне, це пов’язано з дефіцитом бюджету.

Надання державою субсидій, дотацій, субвенцій – як елемент прямого
фінансування – є надто обтяжуючим, тому через брак коштів вони практично
відсутні чи носять поодинокий характер.

Як складова фінансово-кредитного регулювання може виступати система
державних закупівель, що можуть покращити фінансове становище
підприємств через гарантоване джерело збуту. Прикладом залучення
суб’єктів малого підприємництва до вирішення економічних проблем
регіонів стало розміщення серед них державних замовлень. У 2002 році в
15 регіонах серед суб’єктів малого підприємництва було розміщено 1023
регіональних та державних замовлень на загальну суму близько 21 млн.
грн.

Організаційно-управлінське регулювання відбувається шляхом сприяння
державою створення розгалуженої сітки інфраструктури ринку, тобто різних
регіональних-центрів, бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, мереж
лізингових та факторингових компаній, бухгалтерських та аудиторських
фірм, рекламних агентств, центрів технічної допомоги, навчання,
перекваліфікації працівників тощо.

Наразі немає дієвої системи фінансування, кредитування та страхування
малого та середнього бізнесу, а також обмеженість фінансових ресурсів
державного і місцевих бюджетів зумовлює потребу розвивати франчайзингову
систему співробітництва малого і великого підприємництва з метою
формування договірних взаємовідносин між ними, відродження виробництва,
гуртово-роздрібної торгівлі та сфери обслуговування, залучення
матеріально-фінансових ресурсів і використання навиків роботи
кваліфікованих спеціалістів. [32;63]

У містах в наслідок зростання кількості малих підприємств, почалися
створюватися регіональні центри, адже жодному із діючих малих
підприємств не під силу мати, наприклад, свій обчислювальний центр та
інші об’єкти виробничої та соціальної інфраструктури. Об’єднання їхніх
зусиль дає змогу вирішити цю проблему.

В Україні формується мережа лізингових компаній. Спеціалізовані
лізингові підрозділи виникають в комерційних банках і небанківських
фінансово-кредитних установах, що є позитивною рисою.

Також недостатньою є кількість бізнес-центрів та бізнес-інкубаторів, що
спричиняє необізнаність підприємців з нормами чинного законодавства,
неінформованість, щодо можливої державної фінансової підтримки чи іншої
допомоги.

Розділ ІІІ. Розвиток малого підприємництва в Україні: проблеми та
перспективи

3.1. Розвиток ефективних форм малого підприємництва в Україні

Аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить про те, що
суттєвих зрушень у розвитку цього сектора ринкової економіки не
відбулося.

Основними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні
та її регіонах є:

– відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо
підтримки малого підприємництва. Це питання ще не посіло належного місця
і в діяльності місцевих органів державної виконавчої влади;

– неймовірно важкий тягар оподаткування, що примушує багатьох суб’єктів
малого підприємництва збочити в тіньову економіку;

– низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності;

– відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку
малого бізнесу, як підприємництва в цілому;

– обмеженість або повна відсутність матеріальних фінансових ресурсів.
Багато малих підприємств розпочали свою діяльність через відсутність
достатньої суми стартового капіталу, власних виробничих площ та
устаткування;

– недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого
підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного
забезпечення, недосконалість системи навчання та перепідготовки
персоналу для підприємницької діяльності тощо[7;4].

На тенденції розвитку малого підприємництва в Україні безпосередньо
впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників.
Зокрема, спад ВВП призвів до зменшення внутрішніх фінансових ресурсів
держави, обігових коштів у суб’єктів підприємницької діяльності,
зниження купівельної спроможності населення тощо.

До основних макроекономічних чинників, які впливають на розвиток малого
підприємництва, слід віднести, передусім, обмеженість внутрішнього
попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв’язку з браком
вільних фінансових коштів підприємств, зниженням реальних доходів
населення, незначну інвестиційну активність, відсутність переливу коштів
з фінансового в реальний сектор економіки, обмеженість кредитів.

З огляду на проведене опитування та аналіз спеціалісти Міжнародної
фінансової корпорації (МФК) вважають, що ключовими проблемами на шляху
подальшого розвитку та росту малого бізнесу в Україні є труднощі при
виході на ринок для новостворюваних підприємств та надмірні регулятивні
вимоги і податки для діючих підприємств.

Сьогодні процес реєстрації є дуже трудомістким і потребує значних
фінансових витрат для нових підприємств.

Ліцензування вимагає адекватного визначення та переконливого
обґрунтування. У майбутньому право давати ліцензії повинно бути
уніфіковано та централізовано, на відміну від теперішньої ситуації.

Підприємства, особливо малі, фінансують свій подальший ріст із прибутку.
Якби підприємства могли залишати більшу частину а доходів у себе,
загальний рівень інвестицій значно збільшився б. Цей захід також сприяв
би тому, що нові підприємці були б готові ризикувати і вкладати свої
кошти та сили або у новостворювані фірми, або в існуючі компанії.
Зниження рівня податків допомогло б зробити рівень українських
капіталовкладень менш залежним від вливань іноземного капіталу. Малі
підприємства менше залежали б від урядових кредитних ліній.[30;50]

Велика кількість різноманітних податків та нестабільність оподаткуваня
створюють суттєві труднощі для підприємців, тому варто спростити систему
оподаткування.

У порівнянні з іншими країнами перехідного періоду підприємства та
підприємці в Україні витрачають багато часу на вирішення питань
регулятивного характеру. Сьогодні надмірні регулятивні вимоги, а також
часті зміни в цих вимогах призводять до величезних витрат з боку
українського приватного підприємництва. Спрощення регулятивних актів
дозволило б знизити рівень корупції.

Українські та іноземні інвестори вважають, що фінансові звіти, які
існують зараз, не дають чітке уявлення про фінансовий стан підприємства.
Така невизначеність утримує інвесторів від вкладань капіталу, які б за
інших обставин були доцільними і прибутковими. В Україні треба
запровадити загальновживані бухгалтерські засади, які б дозволили
підприємствам одержати доступ і вільно використовувати засоби від
амортизації основних засобі підприємств.

Економіка України має великий потенціал економічного росту. Аби
вивільнити його, дуже важливо, щоб ресурси, ризик та ініціатива були
тісніше пов’язані між собою. Такого росту можна набути, перш за все,
надавши більше свободи підприємцям і надавши їм можливість отримувати
адекватну винагороду за їх зусилля.

3.2 Державна політика підтримки малого підприємництва

Державна політика підтримки малого бізнесу – сукупність пріоритетних
рішень(заходів), що визначають основні напрями й форми правового,
економічного та організаційного сприяння розвитку малого підприємництва
з урахуванням інтересів держави та суб`єктів господарювання. Тобто під
державною підтримкою розуміється, з одного боку, державне регулювання
цього сектора економіки, що передбачає формування державними структурами
відповідних умов становлення й розвитку малогопідприємництва, а з іншого
– створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів,
що залучаються у сферу малого підприємництва на пільгових засадах.

Аналіз стану та проблем розвитку малого бізнесу в Україні свідчить про
те, що подальший розвиток ситуації без активного та позитивного
втручання держави може привести до згортання (в основному – через
подальшу тінізацію) даного сектора економіки з відповідним загостренням
економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Тому виникає
необхідність дієвої державної політики підтримки малого бізнесу.
Завдання полягає у тому, щоб суттєво розширити його роль і місце в
економічному процесі. Мається на увазі забезпечення протягом найближчих
років у структурах зазначеного сектора зайнятості на рівні 25-30%
дієздатного населення та виробництва до 25% ВВП.

Вирішення цього завдання має зосереджуватися на таких основних напрямах:

– створення відповідної нормативно-правової бази;

– впровадження спрощеної системи бухгалтерського обліку та звітності
малих підприємств;

– внесення відповідних змін та доповнень до Господарського кодексу
України закону України «Про власність» тощо;

– вирішення питань щодо організаційного забезпечення малого
підприємництва, насамперед:

розробити та прийняти цільові і регіональні програми розвитку та
підтримки малого підприємництва з відповідним фінансовим та
організаційним забезпеченням;

впровадити єдину вертикальну систему органів виконавчої влади з питань
малого підприємництва від Кабінету Міністрів України до обласних,
районних державних адміністрацій;

розробити єдину систему реєстрації та легалізації суб’єктів
підприємництва; удосконалити мережу та підвищити дієвість роботи
громадських об’єднань малого підприємництва;

формування та розвиток системи фінансової підтримки малого
підприємництва, для чого в першу чергу необхідно: внести зміни та
доповнення до Закону України «Про систему оподаткування» та інші закони,
в яких передбачити скорочення кількості зборів та відрахувань, перехід
на єдиний сукупний податок, введення системи патентів для
громадян-підприємців (фізичних осіб), звільнення від оподаткування
частини прибутку (доходу), що спрямовується на рефінансування суб’єктів
малого підприємництва;

передбачити використання державних кредитних ліній для підтримки малого
підприємництва із зазначенням середнього розміру позики, процентної
ставки та секторів кредитування при умові створення нових робочих місць;

створити спеціалізовану банківську установу або установи з кредитування
малого підприємництва;

розробити механізм цільового використання коштів Фонду сприяння
зайнятості населення на розвиток малого підприємництва;

впровадити порядок кредитування малого підприємництва комерційними
банками під гарантії бюджетних коштів;

забезпечити надання малим підприємствам, що підпадають під державні
цільові програми підтримки малого підприємництва, державних гарантій, у
тому числі у вигляді високо ліквідних державних боргових зобов’язань;

впровадити віднесений на собівартість витрат, пов’язаних з формуванням
страхового фонду (резерву на покриття можливих витрат) при кредитуванні
малих підприємств;

ввести пільгове оподаткування прибутку комерційних банків, одержаного за
рахунок кредитування малих підприємств;

впровадити механізм використання незв’язних іноземних кредитних ліній та
гарантій для фінансування цільових програм;

визначити чіткий порядок участі донорів і реципієнтів у процесі
здійснення міжнародної технічної допомоги;

організувати інформаційне, консультативне та кадрове забезпечення,
насамперед: відновити щоквартальну статистичну звітність про діяльність
суб’єктів малого підприємництва; розробити методику прогнозування
розвитку малого підприємництва; створити мережу інформаційно-аналітичних
центрів малого підприємництва; проводити необхідну пропагандистську
роботу, спрямовану на формування сприятливої громадської думки щодо
підприємницької діяльності; організувати підготовку та перепідготовку
кадрів через систему бізнес-центрів, інкубаторів та технопарків;
запровадити в учбові програми навчальних закладів основи підприємницької
діяльності та організації малого підприємництва.

Дані пропозиції перегукуються з рекомендаціями МФК, основні з яких:
спростити процедури реєстрації нових підприємств; пояснити та обмежити
процедури ліцензування; знизити рівень податків; обмежити кількість
податків; обмежити та спростити урядові нормативні акти; перейти до
загальних міжнародних засад бухгалтерського обліку.

Формування державної політики щодо підтримки малого підприємництва,
визначення шляхів її реалізації повинно бути не лише «об’єктивною
необхідністю» переходу до ринку, а й невід’ємною частиною
загальнодержавної доктрини соціально-екомічних перетворень в Україні. Це
сприятиме формуванню чисельного середнього класу суспільспільства, який
є основою ринкових перетворень та гарантом незворотності економічних
процесів.

Безумовно, суб’єкти малого підприємництва можуть розраховувати перш за
все на власні сили, свої матеріальні та фінансові ресурси. У такому
випадку державна підтримка не матиме характеру заохочення утриманства та
розглядатиметься як щось постійне, та як основне джерело підвищення
конкурентоспроможності і рентабельності.[37;165]

Взагалі розглядають дві основні методики вирішення проблем формування й
підтримки державою малого сектора, конкурентного середовища в перехідній
економіці:

проведення приватизації з метою формування відповідального
власника-господаря, здатного до інвестиційної діяльності й зацікавленого
в прискореному оновленні виробництва;

забезпечення умов (економіко-політичних, законодавчих, інституційних
тощо) для утворення й ефективного функціонування малих і середніх
приватних підприємств.

Оскільки роздержавлення й приватизація мають об`єктивні межі, визначенні
межами державної власності, головний наголос поряд із завершенням
зазначених процесів повинен бути зроблений на сприяння з боку держави
діяльності малого підприємництва.

Існують три аспекти державної політики підтримки малого підприємництва.
По-перше, треба взяти до уваги аспект програмний, що стосується
комплексу взаємопов`язаних і послідовних цілей, планів і правил
вирішення завдань у галузі державного регулювання малого бізнесу.
По-друге, у руслі так званої “позитивної економіки” державного
управління слід аналізувати реальний перебіг процесів застосування
державними органами та їх працівниками владних повноважень і
різноманітних можливостей впливу на функціонування та розвиток малого
підприємництва. По-третє, адекватним завершенням цього руху виступає
характеристика політичної організації суспільства в тій частині, що
стосується діяльності держави у сфері підтримки малого бізнесу,
відповідних соціальних інститутів.

Окремо варто виділити національну програму сприяння розвитку малого
підприємництва в Україні, що є комплексом заходів, спрямованих на
реалізацію державної політики щодо вирішення проблем розвитку малого
підприємництва. Національна програма сприяння розвитку малого
підприємництва в Україні затверджується Верховною Радою України шляхом
прийняття відповідного закону.

Все це зумовило необхідність прийняття Національної програми сприяння
розвитку малого підприємництва в Україні.

Метою державної підтримки малого підприємництва є:

1) створення умов для позитивних структурних змін в економіці України;

2) сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення

малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів
в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства;

3) підтримка вітчизняних виробників;

4) формування умов для забезпечення зайнятості населення України,
запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Державна підтримка малого підприємництва здійснюється Кабінетом
Міністрів України та іншими центральними органами виконавчої влади.

Очікуваними результатами реалізації Програми є прискорення розвитку
малого підприємництва, використання його потенційних можливостей,
перетворення його на дієвий механізм розв’язання економічних і
соціальних проблем, сприяння структурній перебудові економіки, стійка
тенденція збільшення кількості малих підприємств, зменшення рівня
тіньового обороту у сфері малого підприємництва, збільшення внеску
малого підприємництва в економіку України, зміцнення економічної бази
регіонів, позитивний вплив на вирішення проблем безробіття, насичення
вітчизняного ринку товарами.

Висновки

Суть ринкової трансформації економіки України полягає в переході від
командно-адміністративної системи, що базується на засадах державної
власності, гігантських господарських утвореннях, відчуженні працівників
від засобів виробництва та його результатів, до різних форм власності,
насамперед приватної, диференціації масштабів господарювання, свободи
підприємницької діяльності, вільної конкуренції. У цьому контексті
підтримка підприємницької діяльності, залучення до неї широких верств
населення мають стати елементом національної ідеї, сприяти формуванню
відповідного суспільного менталітету. Адже підприємництво є тим
підґрунтям, на якому об’єктивно зароджується і вибудовується середній
клас, а його розвиток і зміцнення дають унікальний шанс порівняно швидко
створити нові мотиви поведінки людей і нову систему відносин між ними.

Проведений нами аналіз свідчить, що зміни на краще у підприємницькому
середовищі упродовж 2000—2003 рр. відбувалися повільно, а загальна
ситуація в малому підприємництві залишалася неоднозначною.

З об’єктивної точки зору неможливо ігнорувати реальні позитивні
кількісні зрушення, обнадійливі тенденції в його розвитку. Зростає
інвестиційна активність МП, що відкриває перспективи подальшого
стабільного розвитку малого підприємництва. Цілком ринковою стала
поведінка більшості СМП, зайнятих торгівлею, посередництвом, наданням
послуг. Підприємницькі структури дедалі більше орієнтуються на конкретні
групи споживачів, швидко змінюють асортимент пропонованих товарів і
послуг, проводять гнучку цінову політику тощо.

Однак масштаби малого підприємництва в Україні залишаються досить
скромними, а рівень його розвитку далеким від оптимального. Перманентно
зменшуються і без того невеликі середні розміри МП. На сьогодні
середньостатистичне українське МП відноситься до класичної категорії
мікропідприємств, але законодавчо вона не визначено. Відповідно й
офіційна статистика в повному обсязі щодо них не оприлюднюється. Разом з
тим такий вид МП має значно ширші перспективи для економічного розвитку
порівняно з підприємництвом без утворення юридичної особи (ФО—СПД).

Кількість робочих місць у малому підприємництві, зокрема на МП, ще мало
позначається на зайнятості в цілому в економіці. Відповідно
ускладнюється розв’язання гострих соціальних проблем, зокрема
прихованого безробіття. Частка виробництва продукції (товарів, робіт,
послуг) на МП у загальних обсягах виробництва незначна. Виробничі
результати економічно активних підприємств та продуктивність праці
зайнятих на них зростають повільно.

Залишають бажати кращого офіційні показники, що характеризують
фінансовий стан МП. Рентабельність їх діяльності низька, питома вага
збиткових підприємств занадто висока. Фінансові проблеми не дозволяють
МП розвивати такі напрями своєї діяльності, як маркетинг, реклама на
внутрішньому і зовнішньому ринках, патентування продукції, навчання
працівників, хоча підприємці вже досить чітко усвідомлюють необхідність
таких витрат для розвитку своїх підприємств.

Діяльність більшості СМП зосереджена в торговельно-посередницькій сфері.
Значною, а нерідко домінуючою, є питома вага таких операцій в діяльності
багатьох МП у матеріальному виробництві, оскільки підприємницька
діяльність у виробничій сфері для СМП невигідна. Тому стратегія
виживання виробничих підприємств у малому бізнесі полягає в тому, що
вони або доповнюють основну діяльність комерційною, або згортають
виробництво. Тим самим стримується зростання реального сектора
економіки. У цьому контексті до небажаних наслідків може призвести
відсутність чітко визначених пріоритетів державної підтримки розвитку
малого підприємництва за окремими видами економічної діяльності.

Незважаючи на позитивні зрушення в розвитку інфраструктури підтримки
підприємництва (мережа бізнес-центрів, інформаційних та консультаційних
фірм, бізнес-інкубаторів тощо), серед основних проблем, що ускладнюють
діяльність СМП, — труднощі з отриманням інформації як законодавчого
характеру, так і про кон’юнктуру ринку, постачальників, споживачів,
можливості одержання допомоги від українських і міжнародних організацій
тощо.

В малому підприємництві значна питома вага припадає на тіньову
діяльність. Це негативно позначається на основних показниках
функціонування МП, зокрема на обсягах виробництва продукції (товарів,
робіт, послуг) та фінансових результатах. Недосконалість правової бази,
необгрунтована жорсткість дій контролюючих органів, надмірний
адміністративно-бюрократичний тиск, функціонування судово-правоохоронної
системи не на користь особистої безпеки підприємця і безпеки його
бізнесу в комплексі зумовлюють відхід СМП у тіньову економіку,
специфічні методи господарювання в якій забезпечують їх діяльності
відносну стабільність і захищеність.

Разом з тим існують очевидні адміністративні перешкоди на шляху розвитку
малого підприємництва. Вони пов’язані, насамперед, з правовим
нігілізмом, недостатньою професійною підготовкою та безвідповідальністю
окремих представників місцевої виконавчої влади та органів
самоврядування. Більшість підприємців вважають втручання в свою
діяльність з боку місцевої влади значним (вони перш за все звертають
увагу на свавілля чиновників у трактуванні законодавства).

Загальнонаціональними проблемами є створення належного
нормативно-правового підґрунтя сталого розвитку малого підприємництва,
реформування систем державної реєстрації та оподаткування
підприємництва, а також удосконалення форм і методів адміністрування
малого підприємництва в цілому, зокрема забезпечення ефективної
реалізації аналітично-прогнозних і моні-торингових функцій держави на
базі всебічної та достовірної інформації щодо функціонування малого
бізнесу.

Зосередивши зусилля переважно на макроекономічних реформах, законодавча
і виконавча влада ще мало приділяють уваги малому підприємництву.
Незважаючи на декларації щодо сприяння малому бізнесу, у владних
структурах нерідко побутує думка, що його розвиток не є вирішальним
чинником у проведенні економічних реформ. Через небажання сприймати мале
підприємництво як рівноправного суб’єкта економічних відносин,
найактивнішого і наймобільнішого учасника процесу ринкових перетворень
цей сектор економіки не отримує адекватної державної підтримки, а його
потенціал залишається нереалізованим. В сучасних умовах його економічна
вага ще недостатня для того, щоб справляти відчутний позитивний вплив на
соціально-економічні процеси, пов’язані з формуванням розвинутих
ринкових відносин у країні. Існують серйозні економічні ризики та
адміністративні бар’єри для виходу нових підприємств на ринок і розвитку
їх діяльності.

Поступове зростання зайнятості, обсягів виробництва, інвестиційної
активності МП, збільшення податкових надходжень від СМП дозволяють
зробити висновок про певну стабілізацію в розвитку малого
підприємництва. Але гальмування темпів зростання кількості МП, в цілому
низький рівень зайнятості в малому підприємництві, подрібнення
підприємств та періодична стагнація їх економічної активності на тлі
значної частки тіньової діяльності викликають велике занепокоєння з
точки зору перспектив розвитку цього важливого сектора національної
економіки.

Основне питання полягає в тому, як довго зможе продовжуватися кількісне
зростання малого підприємництва і чи буде воно стійким, якщо досі не
усунено чинники, які стримують його розвиток. Очевидним залишається
одне: невирішення нагальних проблем малого бізнесу може істотно
загальмувати ті позитивні зрушення, які простежуються в економіці. Без
енергійного комплексного впливу держави на економічні, фінансові,
інституційні, інфра-структурні та адміністративно-регуляторні засади
функціонування малого підприємництва подальший спонтанний розвиток
ситуації в цьому секторі економіки матиме руйнівні наслідки в
стратегічному плані. Він потенційно загрожує втратою існуючих базисних
передумов (потужного трудового, інтелектуального, виробничого,
науково-технічного потенціалу нації) для сталого довготривалого
зростання, поглибленням структурних деформацій, спотворенням основних
економічних пропорцій. Україна може назавжди залишитися на узбіччі
світових процесів поділу праці та виробництва.

Проведений аналіз свідчить, що основними чинниками гальмування розвитку
малого підприємництва в Україні, як і раніше, залишаються:

несистемність та суперечливість законодавства з питань підприємництва в
цілому та малого бізнесу зокрема;

домінування фіскальної складової в системі адміністрування податків, що
виштовхує СМП у тіньову економіку;

недостатня державна підтримка МП, хаотичність, фрагментарність та
не-скоординованість державної політики щодо підтримки малого бізнесу,
відсутність ефективних механізмів її реалізації;

обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення, насамперед
підприємців-початківців;

недосконалість системи підготовки, перепідготовки та підвищення
кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності. Йдеться про нестачу
фахівців та низький освітній рівень підприємців з питань маркетингу,
менеджменту, реклами тощо, оскільки саме ці напрями діяльності в умовах
гострої конкуренції значною мірою визначають успіх на ринку не тільки
великих корпорацій, а й МП;

відсутність стимулів для інноваційної діяльності та інвестицій;

необґрунтовані ускладнення, у тому числі міжвідомчого характеру, в
системі обліку та статистичної звітності СМП;

несприйняття позитивної ролі підприємців у ринкових перетвореннях
окремими верствами населення, складність психологічної адаптації
суспільства до нового соціального інституту.

Однією з основних умов подолання зазначених негативних тенденцій повинна
стати активна і виважена державна політика стосовно малого бізнесу, що
враховує галузеві й регіональні особливості розвитку цього сектора
економіки, супроводжується реалізацією ефективних заходів державної
підтримки на національному, регіональному та місцевому рівнях.

У країнах з ринковим господарством велика суспільно-політична і
економічна вага малого підприємництва зумовлює відповідну увагу до цього
сектора економіки з боку держави, широкомасштабне та ефективне сприяння
його розвитку. Більше того, всебічне заохочення й підтримка малого
підприємництва вважається там невід’ємним елементом національної
безпеки.

Список використаних джерел

Господарський кодекс від 16.01.2003

Закон України „Про Державний бюджет України на 2001 рік” від 17 грудня
2000 р.

Закон України ” Про Державний бюджет України на 2000 рік” від 17 лютого
2000р.

Закон України ”Про Державний бюджет України на 1998 рік” від 30 грудня
1997р.

Закон України ”Про Державний бюджет України на 1999 рік” від 31 грудня
1998р.

Закон України ”Про Державний бюджет України на 2002 рік” від 20 грудня
2001р

Закон України „Про Антимонопольний комітет України” від 26 листопада
1993р.

Закон України „Про господарські товариства” від 19.09.1991 р.

Закон України „Про Національну програму сприяння розвитку малого
підприємництва в Україні” від 21 грудня 2000р.

Закон України „Про підприємства в України” від 27.03.1991 р.

Закон Україні „Про підприємництво” від 01.03.1991 р.

Послання Президента України до Верховної Ради України „Про внутрішнє і
зовнішнє становище України у 2000 р.”

Про рекомендації парламентських слухань „Проблемні питання розвитку
підприємництва в Україні: регуляторна політика держави та заходи щодо
підтримки малого та середнього бізнесу” від 19 червня 2003 року.

Указ Президента України „Про деякі заходи з дерегулювання
підприємницької діяльності” від 23.07.1998 р.

Указ Президента України „Про запровадження єдиної держаної регуляторної
політики у сфері підприємництва” від 22.01.2000 р.

Указ Президента України „Про спрощену систему оподаткування обліку та
звітності суб’єктів малого підприємництва” від 03.07.1998 р.

Указ Президента України „Про утворення Кредитно-гарантійної установи з
підтримки малого та середнього підприємництва” від 20.05.1999
р.//rada.gov.ua

Азьмук Н.А. Управління розвитком малого підприємництва на регіональному
рівні. Дис. канд. екон.наук. – К.: КНЕУ, 2003. – 212 с.

Акімова І., Кузяків О. Промислові підприємства середнього розміру в
Україні // Пріоритети. – 2004. – № 8 (14), січень. – С. 20-28.

Блинов А. Малое предпринимательство. Организационные и правовые основы
деятельности. – М.: Ось-89, 1997. – 336 с.

Варналій З. Тенденції становлення малого підприємництва в Україні //
Ринкові перетворення, стр. 58-64.

Варналій З.С. Малий бізнес України: проблеми становлення та перспективи
розвитку // Урядовий кур’єр. – 1995. – № 62-63. – Стр. 4.

Державне регулювання економіки/ за ред. д-ра екон. наук, проф. І.Р.
Михасюка. – К.: Атіка, 2000. – 592 с.

Зінченко М.Ф. «Малий бізнес Донецьку»//Дзеркало тижня. – 2002. – №
40.–С7.

Дідівська Л.І., Головко Л.С. – Державне регулювання економіки:навч.
посібник. – К.: Знання-Прес, 2000. – 209 с.

Донець Л.І.” Державне регулювання підприємницької діяльності”// Фінанси
підприємств, 2000, № 8, С.74-80.

Кузнєцова І.С. “Фінансова підтримка малого підприємництва”// Фінанси
підприємств, 2001, № 6, С.72-78.

Купченко І.М. “Фінансовий механізм сприяння розвиткові малого
підприємництва”// Фінанси підприємств, 2003, № 8, С.35-38.

Мазуренко О.К. ”Пільги в оподаткуванні – статистичний аспект”//
Статистика України, 2003, №3, С. 50– 52.

Масловська Л., Юр’єва Г. ”Актуальні проблеми регіональної політики
сприяння розвитку малого підприємництва”// Статистика України, 2001, №3,
С. 31 – 33.

Орленко О.І., Клочко Ю.О. Аналіз бар’єрів для малого і середнього
бізнесу в Україні. – К.: Звіт на замовлення проекту Н?ЮБІЗНЕТ,1998. – 64
с.

Орленко О.І., Клочко Ю.О. Бар’єри на шляху розвитку малого
підприємництва в Україні//Підприємництво в Україні, №1, 1998.- С.35-53.

Павлюк К.В. “Ефективність надання податкових пільг”// Фінанси
підприємств, 2002, № 5, С.63-69.

Повідомлення Державного комітету статистики України:
Соціально-економічне становище України за 1999 р.// Статистика України,
2000, №1, С. 62-72.

Повідомлення Державного комітету статистики України:
Соціально-економічне становище України за 2000 р.// Статистика України,
2001, №1, С. 91-111.

Покропивний С.М., Колот М.В.- Підприємництво: стратегія, організація,
ефективність. – К.: КНЕУ. – 1998 – ст. 196.

Розвиток підприємництва в Україні. – К: Норма – друк, 2003. 248 с.

Скрипник А.В.- Державне регулювання економіки (курс лекцій). – К.:ЦУЛ,
2000. – 296 с.

Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф.
А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460
с.

Фінансовий менеджмент : Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред.
проф. О. І Клочко , перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2003. – 408 с.

http://www.dkrp.gov.uа – Державний комітет України з питань регуляторної
політики та підприємництва.

HYPERLINK “http://www.rada.ua.-” http://www.rada.ua.- Офіційний сайт
Верховної Ради в Interneti.

HYPERLINK “http://www.ukrbusiness.com.ua/”
http://www.ukrbusiness.com.ua/ – Офіційний сайт Всеукраїнської
молодiжної організації Ради молодих пiдприємцiв України (РМПУ)

HYPERLINK “http://www.ukrstat.gov.ua” www.ukrstat.gov.ua – Сайт
міністерства статистики України

Додатки

Додаток А

Динаміка розвитку малого підприємництва у 2000—2003 рр.

Показник 2000 2001 2002 2003

Кількість діючих МП, одиниць 173404,0 197127,0 217930,0 233607,0

% до попереднього року 127,3 113,7 110,6 107,2

% до 2000 р. 100,0 113,7 125,7 134,7

Кількість діючих ФО-СПД, одиниць 922963,0 1007830,0 1147293,0 1316809,0

% до попереднього року 105,3 109,2 113,8 114,8

% до 2000 р. 100,0 109,2 124,3 142,7

Загальна кількість діючих СМП, одиниць 1096404,0 1204957,0 1365223,0
1550416,0

% до попереднього року 108,3 109,9 113,3 113,6

% до 2000 р. 100,0 109,9 124,5 141,4

Частка МП у загальній кількості СМП, % 15,8 16,4 16,0 15,1

Кількість МП на 10 тис. населення, одиниць 34,0 40,0 44,0 48,0

% до попереднього року 126,4 117,6 110,0 109,1

% до 2000 р. 100,0 117,6 129,4 141,2

Кількість ФО-СПД на 10 тис. населення, осіб 184,0 203,0 233,0 272,0

% до попереднього року 90,9 110,1 114,9 116,7

% до 2000 р. 100,0 110,1 126,5 147,7

Кілікість діючих промислових МП, одиниць 26166,0 30253,0 34497,0 37652,0

% до попереднього року 136,8 115,6 114,0 109,1

% до 2000 р. 100,0 115,6 131,8 143,9

Додаток Б

Показники діяльності малих підприємств у 2000—2003 рр.

В

Національний університет

«Острозька Академія»

Ілюстративний матеріал до випускної роботи на тему:

«Фінанси малого підприємництва»

Таблиця 1

Критерії віднесення підприємств до малих у різних країнах

Показники Країни

США Японія ФРН Англія Франція Італія

Чисельність персоналу х х х х х х

Обсяг обороту капіталу х х х х х

Обсяг річного доходу х

Ступінь участі в капіталі інших фірм

х

Таблиця 2

Структура джерел фінансування малого підприємства

Види фінансування Зовнішнє фінансування Внутрішнє фінансування

Фінансування на основі власного капіталу 1. Фінансування на основі
внесків і пайової участі (наприклад, випуск акцій, залучення нових
пайовиків) 2. Фінансування за рахунок прибутку після оподатковування
(самофінансування у вузькому змісті)

Фінансування на основі позикового капіталу 3. Кредитне фінансування
(наприклад, на основі позик, банківських кредитів, кредитів
постачальників) 4. Позиковий капітал, сформований на основі доходів від
продажів за мінусом відрахувань в резервні фонди (на пенсії, на
відшкодування збитку природі веденням гірських розробок, на сплату
податків)

Змішане фінансування на основі власного і позикового капіталу 5. Випуск
облігацій, які можна обміняти на акції, опціонні позики, позички на
основі надання права участі в прибутки, випуск привілейованих акцій 6.
Особливі позиції, що містять частину резервів

Таблиця 3

Питома вага малих підприємств у загальних показниках розвитку
підприємств — суб’єктів підприємницької діяльності у 2000—2003 рр., %

Показник 2000 2001 2002 2003

Кількість діючих підприємств 82,2 84,2 82,8 83,6

Кількість економічно активних підприємств 79,8 81,1 78,6 79,4

Середньорічна чиселність працівників 12,9 14,1 15,1 17,1

Фонд заробітної плати 9,2 10,3 9,8 10,6

Співвідношення розмірів середньомісячної заробітної плати 71,8 73,5
64,9 62,2

Обсяг виробленої продукції у діючих цінах 11,3 11,1 6,9 7,3

співвідношення обсягів виробництва продукції на 1 працюючого 88,2 79
45,7 42,7

співвідношення витрат на одиницю виробленої продукції 95,7 98,9 102
107,2

Кількість промислових підприємств 73,4 76,2 77,7 79,5

частка у виробництві промислової продукції 4,5 5,1 3,3 3,3

Дебіторська заборгованітсь 8,9 10,8 15,6 9,5

Кредиторська заборгованість 8,2 10,5 15,3 10,2

Обсяг інвестиції в основний капітал

7,1 8,4

у промисловості

3,1 3,6

Рисунок 1

Таблиця 4

Динаміка розвитку малого підприємництва у 2000—2003 рр.

Показник 2000 2001 2002 2003

Кількість діючих МП, одиниць 173404,0 197127,0 217930,0 233607,0

% до попереднього року 127,3 113,7 110,6 107,2

% до 2000 р. 100,0 113,7 125,7 134,7

Кількість діючих ФО-СПД, одиниць 922963,0 1007830,0 1147293,0 1316809,0

% до попереднього року 105,3 109,2 113,8 114,8

% до 2000 р. 100,0 109,2 124,3 142,7

Загальна кількість діючих СМП, одиниць 1096404,0 1204957,0 1365223,0
1550416,0

% до попереднього року 108,3 109,9 113,3 113,6

% до 2000 р. 100,0 109,9 124,5 141,4

Частка МП у загальній кількості СМП, % 15,8 16,4 16,0 15,1

Кількість МП на 10 тис. населення, одиниць 34,0 40,0 44,0 48,0

% до попереднього року 126,4 117,6 110,0 109,1

% до 2000 р. 100,0 117,6 129,4 141,2

Кількість ФО-СПД на 10 тис. населення, осіб 184,0 203,0 233,0 272,0

% до попереднього року 90,9 110,1 114,9 116,7

% до 2000 р. 100,0 110,1 126,5 147,7

Кілікість діючих промислових МП, одиниць 26166,0 30253,0 34497,0 37652,0

% до попереднього року 136,8 115,6 114,0 109,1

% до 2000 р. 100,0 115,6 131,8 143,9

Рисунок 2

Таблиця 5

Показники діяльності малих підприємств у 2000—2003 рр.

Показник 2000 2001 2002 2003

Кількість економічно активних МП, одиниць 146812 155456 163961 174804

% до попереднього року

105,9 105,5 106,6

% до 2000 100 105,9 111,7 119,1

Питома вага економічно активних МП у загальній кількості діючих, % 84,7
78,9 75,2 74,8

Обсяг виробленої МП продукції у діючих цінах, млн грн 17644,8 22900
19432,7 23304,3

% до попереднього року 141,6 129,8 84,9 119,9

Виробництво продукції на 1 працюючого, грн 11311 13651 11365 12892

% до попереднього року

120,7 83,3 113,4

Витрати на 1 виробленої продукції, коп/грн

91,8 100,2 102,3

% до попереднього року

100 109,2 102,1

Доход (виручка) від реалізації продукції (робіт, послуг) у діючих цінах,
млн грн 41418,7 77943,8 141576,8 53884,4

Питома вага збиткових МП (за фінансовими результатами від звичайної
діяльності до оподаткування),% 38,6 36,4 36,6 38,1

у промисловості, % 38,5 37 38,5 40

у сільскому господарстві, % 49,5 44,7 38,9 44,2

в оптовій і роздрібній торгівлі, %

36,1 37

Чистий прибуток (збиток) МП, млн грн

-162,2 -725,8

у промисловості, %

-314 -237,9

у сільскому господарстві, %

-61,3 -196,8

в оптовій і роздрібній торгівлі, %

194,6 -318,5

Питома вага збиткових МП (за чистим прибутком/збитком), %

40,2 39,7

у промисловості, %

42,3 41,2

у сільскому господарстві, %

40,7 45

в оптовій і роздрібній торгівлі, %

39,1 38,8

Рентабельність діяльності МП*, % 2,2 1,6 1,6 2,7

у промисловості, % 3,7 3 1,7 -0,2

у сільскому господарстві, % -0,4 -0,3 -6,3 -5,7

в оптовій і роздрібній торгівлі, % 18,4 16,4 1,4 6,8

Дебіторська заборгованість, млн грн 12413,5 21274,5 32983,4 24835,7

% до попереднього року

171,4 155 75,3

Кредиторська заборгованість, млн грн 15237,3 27733,8 46652,1 34457,7

% до попереднього року

182 168,2 73,9

Обсяг інвестицій МП в основний капітал, млн грн

1393,6 2051 3084,7

% до попереднього року

100 147,1 150,4

у промисловості, млн грн

249 464 645

% до попереднього року

100 186 139

питома вага промисловості в загальному обсязі інвестицій, %

17,9 22,6 20,9

Рисунок 3

PAGE

PAGE

Фінансова допомога, отримана підприємством

Кредиторська заборгованість

Довгострокові та короткострокові

кредити банків

Залучення акціонерного (пайового) капіталу з ринку

Джерела поповнення

Отримання інвестицій

Фінансова допомога, отримана підприємством

Довгострокові та короткострокові

кредити банків

Залучення акціонерного (пайового) капіталу

з ринку

Джерела формування

Внутрішні

Зовнішні

Власні фінансові ресурси

Кошти, отримані внаслідок скорочення фінансування інвестиційних проектів

Виручка від реалізації, отримана внаслідок прискорення обігу майна

Залучення акціонерного (пайового) капіталу існуючих засновників

Реалізоване майно, непотрібне для подальшого використання

Забезпечення наступних витрат і платежів

Додатковий вкладений

та інший додатковий капітал

Резервний капітал

Нерозподілений прибуток

Джерела поповнення

Кошти, сформовані внаслідок відмови від фінансування інвестиційних
проектів

Залучення акціонерного (пайового) капіталу існуючих засновників

Джерела формування

Отримання інвестицій

Фінансова допомога, отримана підприємством

Кредиторська заборгованість

Довгострокові та короткострокові

кредити банків

Залучення акціонерного (пайового) капіталу з ринку

Джерела поповнення

Отримання інвестицій

Фінансова допомога, отримана підприємством

Довгострокові та короткострокові

кредити банків

Залучення акціонерного (пайового) капіталу

з ринку

Джерела формування

Внутрішні

Зовнішні

Власні фінансові ресурси

Отримання інвестицій

Джерела формування

Залучення акціонерного (пайового) капіталу існуючих засновників

Кошти, сформовані внаслідок відмови від фінансування інвестиційних
проектів

Джерела поповнення

Нерозподілений прибуток

Резервний капітал

Додатковий вкладений

та інший додатковий капітал

Забезпечення наступних витрат і платежів

Реалізоване майно, непотрібне для подальшого використання

Залучення акціонерного (пайового) капіталу існуючих засновників

Виручка від реалізації, отримана внаслідок прискорення обігу майна

Кошти, отримані внаслідок скорочення фінансування інвестиційних проектів

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020