.

Фінанси акціонерних підприємств (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1524 13286
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Фінанси акціонерних підприємств

Зміст.

Стор.

Вступ.

1.Теоретико-методологічні основи фінансів

акціонерних товариств.
——

1.1Нормативно-правове забезпечення фінансової діяльності

акціонерних товариств,
——-

1.2.Фінансові методи регулювання діяльності акціонерних товариств.
——

2.Фінансові аспекти функціонування акціонерних товариств. —–

2.1.Сутність фінансів акціонерних товариств та джерела їх

фінансування.
– – —

2.2.Структура і порядок формування статутного капіталу АТ.
——

2.3.Емісійна політика
——

3.Рекомендації з покращення фінансової діяльності АТ.
——

Висновок.
——

Використана література.
——

Додатки.

Вступ.

Становлення і розвиток ринкових відносин суттєво змінюють економічне,
правове та інформаціне середовище функціонування підприємницьких
структур незалежно від їх фінансової діяльності та форми власності.
Перехід до ринкової економіки проходить сьогодні в дуже складних умовах
економічної політики, в тому числі і у реформуванні власності.

Попри всі труднощі міцніє і набуває цілісності правова база , що
забезпечує фінансово-кредитні відносини та фінансову діяльність
суб”єктів господарювання, що є методологічною основою курсової робоми.

Теоретичною основою дослідження є наукові роботи вітчизняних та
зарубіжних вчених, що призначені вирішенню проблеми удосконалення
фінансової діяльності акціонерних товариств.

В даний час підвищуєтся самостійність підприємств, їх економічна і
юридична відповідальність.

Головною метою даної роботи є – оцінити фінансову діяльність
акціонерного товариства, їх сутність та порядок формування капіталу АТ
та ждерела їх фінансівання.

Для досягнення даної мети проводимо дослідження фінансових методів
формування власного капіталу, ( методи та джерела збільшення), його
функції, поділ; статутного капіталу та емісійну політику.

При проведені оцінки були використані прийоми та методи: порівняльний
аналіз, аналіз коєфіцієнтів(відносних показників).

Предметом дослідження є фінансова діяльність акціонерного товариства:
тобто теоретичні та мітодологічні аспекти.

Об”єктом дослідження виступає організація і методологія оцінки
фінансової діяльності АТ.

З метою дослідження питань сучасного стану АТ а також розробки
пропозицій щодо їх удосконалення, вивчено вивчено матеріали
статистичного та фінансового характеру.

В процесі проведення дослідження та обгрунтувння висновків і
рекомендацій використані економічна та довідкова література, публікації
періодичних видань.

Наукова новизна проведеного дослідження полягає в теоретичному
обгрунтіванні проблемних питань покращення фінансових рекзультатів
товариства.

1.1Нормативно-правове забезпечення фінансової діяльності акціонерних
товариств.

За останні роки в Україні відбулись і відбуваються глибокі економічні
зміни, зумовлені процесами розбудови ринкової економіки. Становлення і
розвиток ринкової інфраструктури суттєво змінюють економічне,
інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їх
фінансової діяльності, так як фінанси підприємницьких структур є основою
фінансової системи країни. За час, що минув від початку радикального
реформування економіки, значно трансформувалися умови функціонування
всіх складових ланок економіки, а особливо сфера фінансових відносин у
суспільстві. Це пов(язано з появою значної кількості підприємств,
заснованих на недержавних формах власності, докорінною зміною системи
ціноутворення, систем оподаткування, кредитування і розрахунків,
запровадження на підприємствах усіх форм власності податкового обліку
паралельно з бухгалтерським обліком.

Процес переходу до ринкової економіки відбувається в досить складних
умовах не тільки реформування власності, але й економічної політики
підприємства.

Попри всі труднощі і суперечності перехідного періоду, міцніє і набуває
цілісності та адекватності стосовно нових економічних реалій правова
база фінансово-кредитних відносин у суспільстві, що забезпечують їх
фінансову діяльність. Джерелом законодавчого забезпечення фінансової
діяльності підприємств є Господарське законодавство, яке являє собою
сукупність нормативних актів, що регулюють відносини у
господарськопідприємницькій діяльності. Переважна більшість законів
містять норми декількох галузей права. Наприклад, закон “Про
підприємства в Україні” складається з норм цивільного права
(ст.10,20,21), адміністративного права (ст.16), фінансового
(ст.18,23,24), адміністративного (ст.16), трудового (ст.19) та інших
галузей, а також низка законів України і інших законодавчих актів, які
регулюють цивільно-правові відносини. Серед них слід вказати закони
України «Про власність», «Про господарські товариства», «Про
підприємництво», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про банки і
банківську діяльність», «Про приватизацію майна державних підприємств»,
«Про приватизацію невеликих підприємств («малу приватизацію»)», «Про
заставу», «Про оренду державного майна», «Про оплату праці». Деякі
законодавчі акти зазнали багато змін та доповнень. З(явившись у новій
редакції, закони України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про
бюджетну систему України», «Про державну податкову службу», «Про податок
на додану вартість» також не цілком досконалі, про що свідчать нові
доповнення та зміни, не врегульовані питання, існуючі протиріччя між
законодавчими актами.

1.2.Фінансові методи регулювання діяльності акціонерних товариств.

Роль держави в економічному й соціальному житті суспільства, місце
державної власності у струкрурі форм власності, цілі державного
підприємництва, межі і форми втручання держави у діяльність суб”єктів
господарювавння – усі ці питання є предметом теоретичних досліджень й
суперечок економістів, філософів та державних діячів упродовж століть.
Історична практика також свідчить, що держава ніколи не була пасивним
спостерігачем за розвитком економіки, але масштаби й форми її втручання
були різні.

У сучасних умовах державне регулювання економіки покликане вирішувати
такі завдання: стимулювання економічного зростання; регулювання
зайнятості; заохочення прогресивних зрушень у галузевій і регіональній
структурі економіки; підтримання експорту. Ринкова економіка розвинених
країн на сучасному етапі – це поєднання таких важелів підприємництва, як
конкуренція, попит і пропозиція, вільне ціноутворення з вивіреною
стратегічною політикою державного регулювання економічних процесів
Сучасна економічна теорія і практика доводять, що роль держави є
необхідною і найважливішою на перехідному етапі створення ринкової
системи, про що говорять більшість вітчизняних вчених у своїх працях, а
саме А.Гальчинський, І.Лукінов, Д.Богиня, Г.Волинський та інші.

Від недооцінення ролі держави у проведенні фінансової політики
застерігав зокрема О.Д.Василик, наголошуючи, що реформації потребують
величезних затрат фінансових ресурсів, а мобілізувати такі кошти й
визначити напрямки їх використання можна лише на державномі рівні.[26
с.59]

Вчені пропонують виділити такі методи державного регулювання економічних
процесів – адміністративні (здійснення прямого впливу на об”єкт
регулювання), ринкові ( прведення бюджетно-податкової й
кредитно-грошової політики) та державне підприємництво. Методи
державного регулювавння економіки та відповідні їм форми утворюють
елементи національної системи державного регулювання.

Адміністративні методи базуються на силі державної влади і не пов”язані
зі створенням додаткових матеріальних стимулів чи небезпекою фінансових
збитків, тому що в їх основу покладено прийняття державою обов”язкових
рішень для здійсрення прямого впливу на об”єкт регулювання шляхом
одностороннього визначення завдань. Ці методи – перешкоджають отриманню
нашою країною статусу країни з ринковою економікою та стає на заваді
процесам прийняття її до СОТ.

У перехідний період зміни форм власності держава залишається досить
вагомим акціонером. На початок жовнтя 2004року на обліку в реєстрі
корпоративних прав перебувало 1436 господарських товариств, у статутних
фондах яких є державна частка. Держава здійснювала управління
корпоративними правами в 1236 ВАТ і ЗАТ, 88ТОВ та 35 національних
акціонерних і державних холдингових компаніях.Утримуючи контрольні
пакети акцій АТ, держава на правах власника визначає умови
функціонування своєї власності і встановлює критерії її ефективності,
виходячи не з принципів підприємництва, а з огляду на сутність та
інституціональні завдання саме державної власності, що не існує у
світовій практиці.

Ринкові методи державного регулювання прийнятніші і демократичніші.
Своїм об”єктом вони визначають фінансову систему суб”єктів
господарювання і прводяться в рамках грошово-кредитної та
бюджетно-податкової політики. В їх основу покладено використання таких
економічних підойм і стимулів, як ціна, кредит, прибуток; їх зміст не
передбачає прямого впливу на об”єкти регулювання, а лише створює для них
таку економічну ситуацію, яка б диктувала їм відповідну поведінку з
метою досягнення позитивних економічних результатів, тобто стимулювання
економічного зацікавлення.

На нинішньому етапі податкові відносини розглядаються як важіль
державного регулювання, за допомогою якого можна досить ефективно
вплинути на процеси економічного зростання і соціального розвитку.

Наступним чинником впливу на фінансово-господарську діяльність АТ
виступає державне регулюввання залучення акціонерного і боргового
капіталу. Багато змін було започатковано у механізмах правового
регулювання з набранням чинності Цивільного і Господарського кодексами.
Сьогодні можна впевнено сказати, що, крім законів України “Про
господарські товариства” й “Про цінні папери та фондову біржу”. Україна
отримала ще два законодавчі акти, які містять спеціальні норми щодо
створення, існування та ліквідації акціонерних товариств.Серед
принципових нововведень Цивільного кодексу є стаття (п.3. ст.155), яка
містить вимоги щодо приведення у відповідність величини статутного
капіталу і чистих активв АТ.Це значить що посля закінчення фінансового
року АТ повинно порівнювати вартість чистих активів із розміром
статутного капіталу 08.04.2004 року № 112, після набрання чинності 1
січня 2004р. Цивільним кодексом України, при прийняті ухвали про випуск
облігацій АТ необхідно керуватись частиною другою статті 158 Цивільного
кодексу України, ввідповідно до якої акціонерне товариство має право
випускати облігації на суму, яка не перевищує розміру статутного
капіталу або розміру забезпечення, що надається з цією метою товариству
третім особам.

У цілому можна говорити про посилення державного контролю над
результатами фінансово-господарської діяльності АТ і збільшенням
величини статутного фонду, що сприятиме підвищенню кредитоспроможності
та гарантуватиме інтереси кредиторів. У таких умовах дедалі гостріше
відчувається відсутність нового закону про АТ, здатного врегулювати
численні корпоративні конфлікти і сприяти активізації діяльності АТ на
фондовому ринку. За відсутності такого закону створюється парадоксальна
ситуація, коли акціонування не лише не сприяє процесу залучення
акціонерного капіталу, а й заважає йому.

2.1.Сутність фінансів акціонерних товариств та джерела їх фінансування.

Процес впровадження і розвитку акціонерного підприємництва в Україні
пов’язаний з приватизацією об’єктів державної власності, на відміну від
«класичного шляху» створення акціонерних товариств, коли акції
випускають для того, щоб одержати кошти для будівництва підприємства і
розпочати випуск продукції. Зв’язок акціонування з приватизацією
виражається в тому, що кожний громадянин України, отримавши свій
приватизаційний майновий сертифікат, має стати власником, придбавши
акції акціонерного товариства.

Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що
виникли до реєстрації акціонерного товариства.[ 9.с.10]

Для створення акціонерного товариства засновники повинні:

зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство;

здійснити підписку на акції;

провести установчі збори;

зробити державну реєстрацію.

Закон України «Про господарські товариства» ставить обов’язкові вимоги
до змісту засновницьких документів для малих підприємств у формі
акціонерних товариств. Це, зокрема, повідомлення про: тип товариства;
предмет та мету його діяльності; склад засновників та учасників, назва
підприємства та його місцезнаходження, розмір і порядок утворення
статутного фонду, порядок розподілу прибутку і відшкодування збитків,
склад і формування керівних органів товариства, порядок прийняття ними
рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або
кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін у засновницькі
документи, а також порядок ліквідації і реорганізації товариства.

У статуті малого підприємства, яке має форму акціонерного товариства,
необхідно вказати відомості про характер акцій (звичайні чи
привілейовані), що випускає товариство, їх номінальну вартість,
співвідношення акцій різних категорій, кількість акцій, придбаних
засновниками, наслідки виконання зобов’язань щодо випуску акцій. Крім
того, в статуті потрібно чітко визначити питання, пов’язані з
відчуженням акцій, випуском привілейованих акцій і правами власників,
скликанням позачергових зборів акціонерів, складом спостережної ради,
змінами у статутному фонді.

Залежно від умов продажу цінних паперів, а також від кількості
акціонерів товариства бувають відкритого і закритого типів.

Відкритим акціонерним товариством вважається таке, яке передає свої
цінні папери фондовій біржі для продажу широкому загалу покупців. Його
акції може купити кожен бажаючий.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізоване у відкрите шляхом
реєстрації його акцій, що залишається після вирахування його
зобов’язань. передбаченому законодавством про цінні папери і фондову
біржу, внесенням змін до статуту товариства.

Акціонерне товариство – це комерційна організаційно-правова форма
об”єднання, яка утворена шляхом добровільних внесків юридичних і
фізичних осіб, що акумулюються у статутному фонді шляхом випуску акцій [
9.с.29].

Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений
на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе
відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.

Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах
належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не
повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов’язаннями
товариства також у межах несплаченої суми

Поняття “капітал” звичайно асоціюється з поняттям “власність”. У момент
створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах,
інвестованих засновнияками (учасниками) і являє собою вартість майна
підприємства. На цьому етапі, коли підприємство ще не має зовнішн ьої
заборгованості, основна облікова формула А = 3 + К набуває вигляду А =
К, оскільки 3=0. Саме так трактується початковий статутний капітал
Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 “Баланс” .

Здійснюючи підприємницьку діяльність, і підприємство неминуче
використовує залучені кошти, тобто утворює борги. Боргові зобов’язання
підтверджують права і вимоги кредиторів щодо активів підприємства (А =
3+К) і мають вищий пріоритет порівняно з вимогами власників.

Тому власний капітал підприємства визначається як різниця між вартістю
його майна і борговими зобов’язаннями:

К=А-3, це частина в активах підприємства, .[ 9.с.120]

Визнання і оцінка власного капіталу безпосередньо залежить від
визнання і оцінки його складових — активів і зобов’язань.

Сьогодні досить актуальним є питання переорієнтації підприємств на
ринкові форми їх фінансування, однією з яких є мобілізація ресурсів на
основі залучення інвестицій в обмін на корпоративні права, емітовані
юридичною особою. Спокусливим для фінансистів є і те, що для залучення
коштів на основі збільшення статутного капіталу не потрібні ні застава
майна, ні гарантії третіх осіб; ресурси, вкладені у власний капітал
підприємства, залишаються в його рзпоряджені протягом довгострокового
періоду. Для успішного здійснення операцій з власним капіталом
підприємства та ефективного використання даної форми фінансування на
практиці слід проаналізувати ряд питань, а саме: цілі, порядок та умови
збільшення чи зменшення статутного і власного капіталу; резерви АТ, їх
види, значення та порядок формування; додатковий капітал: порядок його
формування та використання; оподаткування операцій, пов”язаних із
збільшенням чи зменшенням статутного капіталу, додаткового капіталу,
здійсненям реінвестицій у корпоративні права.

Власний капітал акціонерного товариства – це власні джерела
фінансування підприємства, без визначення строку повернення внесені
його засновниками (учасниками) або залишені ними на підприємстві із
чистого прибутку.

Сутність власного капіталу проявляється через його функції, так як
власний капітал є основою для початку і продовження господарської
діяльності будь-якого підприємства, одним із найістотніших і
найважливіших показників. Функції власного капіталу:

1) довгострокового фінансування — знаходиться у розпорядженні
підприємства необмежене довго;

2) відповідальності і захисту прав кредиторів — відображений у балансі
підприємства власний капітал є для зовнішніх користувачів мірилом
відносин відповідальності на підприємстві, а також захистом кредиторів
від втрати капіталу;

3) компенсації завданих збитків — тимчасові збитки мають погашатися за
рахунок власного капіталу;

4) кредитоспроможності — при наданні кредиту, за інших рівних умов
перевага надається підприємствам з меншою кредиторською заборгованістю і
більшим власним капіталом;

5) фінансування ризику — власний капітал використоується для
фінансування ризикованих інвестицій, на що можуть не погодитися
кредитори;

6) самостійності і влади — розмір власного капіталу визначає ступінь
незалежності та впливу його власників на підприємство;

7) розподілу доходів і активів — частки окремих власників у капіталі е
основою при розподілі фінансового результату та майна при ліквідації
підприємства.

Як правило, підприємство створюється з метою отримання прибутку.
Реалізувати цю мету воно може лише за умови збереження свого капіталу.

Згідно з фінансовою концепцією збереження капіталу

прибуток заробляється підприємством (а відповідно, зберігається та
нарощується його капітал) тільки за умови, якщо сума чистих активів на
кінець періоду перевищує суму чистих активів на початок періоду після
вилучення будь-яких виплат власникам або внесків власників протягом
цього періоду.

Хоча загальна сума власного капіталу може бути визначена за відомою
формулою: К = А — 3, користувачі фінансової звітності потребують більш
детальної інформації про його склад та зміни, що відбулися протягом
звітного періоду. Це забезпечить зацікавлених осіб даними про
ефективність управління підприємством і надасть кредиторам та інвесторам
відомості щодо динаміки та перспективи їх економічних прав. Тому
фінансова звітність має надавати інформацію про:

• джерела капіталу підприємства;

•правові обмеження щодо розподілу інвестованого капіталу серед
акціонерів;

•обмеження щодо розподілу дивідендів серед теперішніх і майбутніх
акціонерів;

•пріоритетність прав на майно підприємства при його ліквідації.

Власний капітал утворюється за рахунок:

1)внесення власниками підприємства грошей та інших активів;

2) накопичення суми доходу, що залишається на підприємстві.

Сума власного капіталу може збільшуватися внаслідок конвертування
зобов’язань, а також збільшення вартості активів, непов’язаного із
підвищенням заборгованості перед кредиторами (дооцінка необоротних
активів, дарчий капітал).

Джерелами утворення власного капіталу є:

• інвестований (вкладений або сплачений капітал);

• нерозподілений прибуток. [ 15.с. 120]

Інвестований капітал — це сума простих та привілейованих

акцій за їх номінальною (оголошеною) вартістю, а також додатково
вкладений капітал, який також може бути поділений за джерелами
утворення.

Нерозподілений прибуток — це частина чистого прибутку,що не була
розподілена між акціонерами.

За рівнем відповідальності власний капітал поділяється на:

• статутний капітал, сума якого визначається в установчих документах і
підлягає обов’язковій реєстрації у державномуреєстрі господарюючих
одиниць;

• додатковий капітал (нереєстрований) — це додатково вкладений капітал,
резервний капітал та нерозподілений прибуток.

Статутний і додатковий капітал виконують різні функції.Так, статутний
капітал — це первісне джерело інвестування і формування майна
підприємства. На відміну від додаткового, він забезпечує регулювання
відносин власності і управління підприємством, його розмір не може бути
меншим за встановлену законодавством суму.

Додатковий вкладений капітал – сума, на яку вартість релізації випущених
акцій перевищує їхню номінальну вартість

У цій статті балансу акціонерні товариства показують суму, на яку
вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість.
Емісійний дохід буде обліковуватися на відповідному субрахунку, який
передбачається відкривати до рахунка “Додатковий капітал”.

Інший додатковий капітал — сума дооцінки необоротних активів, вартість
активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних
або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

У балансі сума додаткового капіталу розкривається двома статтями:
“Додатковий оплачений капітал” та “Інший додатковий капітал”, тобто
окремо відображається емісійний дохід та нші складові додаткового
капіталу.

Резервний капітал — сума резервів, створених відповідно до чинного
законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого
прибутку підприємства.

Резервний капітал створюється в акціонерному товаристві у розмірі,
встановленому установчими документами. Розмір щорічних відрахувань на
поповнення резервного капіталу передбачається установчими документами та
здійснюється за рахунок чистого прибутку, але не може бути меншим 25
відсотків його загальної вартості.

Резервний капітал призначається на покриття непередбачених витрат,
збитків, на сплату боргів підприємства при його ліквідації. Залишки
невикористаних коштів переходять на Джерела утворення власного капіталу
і форми його існування на наступний рік.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) — сума прибутку, яка
реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку.

Нерозподілений прибуток є складовою частиною власного капіталу. Це
прибуток, що залишається у підприємства після виплати доходів власникам
та формування резервного капіталу.

Сума нерозподіленого прибутку поточного року розраховується таким чином:

нерозподілений прибуток за попередній рік плюс чистий прибуток за
поточний рік мінус дивіденди за поточний рік мінус внески (якщо такі
здійснюються) на поповнення резервного капіталу.

2.2 Структура і порядок формувавння статутного капіталу акціонерних
товариств.

Статутний капітал акціонерного товариства складається із визначеного
числа акцій, чисельність яких передбачена статутом. Він відображає
власні джерела формування активів і власність акціонерного товариства,
як юридичної особи. Водночас, сума статутного капіталу відображає
колективну власність акціонерів, де частка кожного визначається
номінальною вартістю придбанах ним акцій.

Закон України “Про господарські товариства” детально регламентує порядок
створення статутного капіталу на стадії його заснування. При цьому до
статутного капіталу включаються тільки номінальна вартість акцій,
придбаних акціонерами і АТ несе відповідальність за зобов’язаннями
тільки майном товариства.

Акціонерні товариства формують свої статутні фонди за рахунок випуску і
реалізації акцій шляхом відкритої підписки на них чи купівлі-продажу на
фондовій біржі (відкриті акціонерні товвариства) або шляхом розподілу
всіх акцій між засновниками без права розповсюдження акцій через
відкриту підписку і купівлю-продаж на біржі (закриті акціонерні
товариства).

Акції, що є складовою частиною статутного капіталу, оплачуються
інвестором до моменту реєстрації акціонерного товариства відкритоно
типу в розмірі не менше 30%, а закритого -50% від вартості акцій, на які
акціонер підписався. Друга частина акцій повинна бути оплачена протягом
першого року його діяльності.

Закон “Про господарські товариства” встановлює мінімальний розмір
статутного капіталу, де вказано що він не може бути менше суми,
еквівалентної на момент створення товариства, тобто 1250 мінімальних
заробітних плат.[ 1 с.35]

Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” визначає акцію як
цінний папір без встановлення строку обігу, що засвідчує правову участь
у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство та
право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання
частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі
майна в разі ліквідації акціонерного товариства.

Акції можуть бути іменними та на пред’явника, простими та
привілейованими. Всі акціонерні товариства повинні випускати прості
акції, яким надається право голосу. Можуть також випускати привілейовані
акції. Сума простих акцій — це залишковий капітал підприємства, тому що
власникам привілейованих акцій надається першочергове право при сплаті
дивідендів і розподілі активів у разі ліквідації товариства. Власники
привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні
акціонерним тоариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Випуск акцій обов’язково повинен супроводжуватись його реєстрацією в
Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Бланки акцій
обліковуються на забалансовому рахунку “Бланки суворої звітності”.

Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та
громадяни. Засновники акціонерного товариства укладають між собою
договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо
створення акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що
підписалися на акції, і третіми особами.

Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями, що
виникли до реєстрації акціонерного товариства.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити
повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити
підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію
акціонерного товариства.

Акціонерне товариство має право випускати цінні папери відповідно до
вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового
ринку. У разі додаткового випуску акцій без реєстрації попереднього
випуску акцій усі договори купівлі-продажу акцій додаткового випуску
вважаються недійсними. Не пізніше, ніж через шість місяців після
реєстрації випуску акцій акціонерне товариство зобов’язане видати
акціонерам акції (сертифікати акцій). Закрите акціонерне товариство має
право випускати лише іменні акції.

Акції купуються учасниками при створенні акціонерного товариства на
підставі договору з його засновниками, а при додатковому випуску акцій у
зв’язку зі збільшенням статутногофонду – з товариством.

Акція може бути придбана також на підставі договору з її власником
(утримувачем) за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що
склалася на фондовому ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи
правонаступництва юридичних осіб та з інших підстав, передбачених
законодавством..

Засновники відкритого акціонерного товариства (емітенти) зобов’язані
опублікувати відповідно до вимог чинного законодавства інформацію про
випуск акцій, зміст і порядок реєстрації якої встановлюються Державною
комісією з цінних паперів та фондового ринку.[ 25 с.84]

Засновники акціонерного товариства публікують повідомлення про наступну
відкриту підписку, де вказуються його фірмове найменування, предмет,
цілі та строки діяльності товариства, склад засновників, дата проведення
установчих зборів, розмір статутного фонду, що передбачається,
номінальна вартість акцій, їх кількість і види, переваги і пільги
засновників, місце проведення, початковий та кінцевий строки підписки на
акції, склад майна, що вноситься засновниками в натуральній формі,
найменування банківської установи та номер поточного рахунка, на який
мають бути внесені початкові внески. За рішенням засновників у
повідомлення може бути включена й інша інформація. Строк відкритої
підписки не може перевищувати 6 місяців.

Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на рахунок засновників
не менше 10% вартості акцій, на які вони підписалися, після чого
засновники видають їм письмове зобов’язання про продаж відповідної
кількості акцій.

Після закінчення вказаного у повідомленні строку підписка припиняється.
Якщо до того часу не вдалося охопити підпискою 60% акцій, акціонерне
товариство вважається незаснованим. Особам, які підписалися на акції,
повертаються внесені ними суми або інше майно не пізніше як через 30
днів. За невиконання цього зобов’язання засновники несуть солідарну
відповідальність.

У разі, якщо підписка на акції перевищує розмір статутного фонду,
засновники можуть відхилити зайву підписку, якщо це передбачено умовами
випуску. Відмова у підписці проводиться згідно з переліком
передплатників з кінця переліку. У разі, якщо засновники не відхиляють
зайву підписку, рішення про прийняття або відмову зайвої підписки
приймають установчі збори. При відмові засновниками або установчими
зборами зайвої підписки внесені суми повертаються у порядку,
передбаченому частиною четвертою цієї статті.

До дня скликання установчих зборів особи, які підписалися на акції,
повинні внести з урахуванням попереднього внеску не менше 30%
номінальної вартості акцій. На підтвердження внеску засновники видають
тимчасові свідоцтва.

Акціонерне товариство має право викупити в акціонера оплачені ним акції
тільки за рахунок сум, що перевищують статутний фонд, для їх наступного
перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання.
Вказані акції повинні бути реалізовані або анульовані у строк не більше
одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також
голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів
проводиться без урахування придбаних акціонерним товариством власних
акцій.

Акціонер у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше року
після реєстрації акціонерного товариства, зобов’язаний оплатити повну
вартість акцій.

У разі несплати у встановлений строк акціонер, якщо інше не передбачено
статутом підприємства, сплачує за час прострочення 10% річних від суми
простроченого платежу.

При несплаті протягом трьох місяців після встановленого строку платежу
акціонерне товариство має право реалізувати ці акції в порядку,
встановленому статутом товариства.

Акціонерному товариству забороняється випуск акцій для покриття збитків,
пов’язаних з його господарською діяльністю.

В процесі прдажу емітованих акіонерним товариством акцій воно може
отримувати кошти в сумі різниці між продажною (ринковою) і номінальною
вартістю акцій. Ці кошти підлягають обліку як додатковий капітал, тобто
окремо від статутного фонду, і можуть бути використані як резерв у
випадку, якшо акціонерне товариство проводить продаж акцій за ціною,
нижчою від номінальної. Зростання обсягів виробництва продукції, робіт
чи послуг вимагає збільшення статутного фонду господарського
формування. Рішення про збільшення статутного фонду акціонерного
товариства може бути прийнято лише за умови повної оплати раніше
випущених акцій за вартістю, не нижчою від номінальної, а інші
господарські формування – при повному внесенні всіма учасниками вкладів
в статутний фонд.

Незалежно від типу підприємства і форми власності статутний фонд може
зрстати за рахунок методів та джерел:

-основні методи- збільшення кількості акцій існуючої номінальної
вартості; збільшення номінальної вартості акцій. Та спосіб збільшення
статутного капіталу на основі обміну облігацій на акції. Джерелами є
внески інвесторів (обмін облігацій на акції), реінвестиція прибутку
(дивіденди), резервний, додатковий капітал. Взаємозв’язки між основними
методами збільшення статутного капіталу та джерелами збільшення
статутного капіталу підприємтва характеризується за допомогою рисунка
2.1 “Методи та джерела збільшення статутного капіталу підприємства”[
16.с.125].

У разі збільшення кількості акцій існуючої номінальної вартості
статутний капітал збільшується за рахунок таких джерел:-додаткових
внесків учасників і засновників; дивідендів (реінвестиції прибутку;
резервів (якщо вони сформовані на належному рівні).

Звичайно, реальний приплив фінансових ресурсів на підприємство
відбувається лише у разі здійснення додаткових внесків інвесторів в
обмін на корпоративні права суб”єкта господарювання.Ця операція
пов”язана з додатковою емісією таких прав. (в АТ-акцій). При збільшені
статутного капіталу здійснюється випуск акцій тієї ж номінальної
вртості, що визначена за раніше випущеними акпіями. У разі емісії акцій
внаслідок збільшення статутного капіталу за рахунок реінвестицій чи
резервів акції додаткового випуску розподіляються серед акціонерів
прпорційно їх частці у статутному капіталі відкритого акціонерного
товариства на момент прийняття рішення про додатковий випуск акцій.
Обмеження терміну отримання акціонерами акцій додаткового випуску не
допускається. Якщо на момент прийняття рішення про додатковий випуск
акцій змунився власник акцій. То всі права і зобов”язання щодо отримання
акцій додаткового випускі переходять до нового акціонера.

При збільшені статутного капіталу шляхом підвищення номінальної вартості
акцій акції попередніх випусків обмінюються на акції нової номінальної
вартості відповдно до кількості акцій, яками володіє акціонер.

При підвишені номінальної вартості акцій статутний капітал збільшується
переважно за рахунок використвння на ці цілі інших позицій власного
капіталу. У разі збільшення статутного капіталу даним методом кожен з
акціонерів може здійснити доплату до визначення рівня нової номінальної
вартості акцій. Якщо акціонер відмовився здійснити доплату акцій,
емітент зобов”язаний запропонувати акціонеру викупити його акції. У разі
і цієї відмови, акціонер отримує акції нової номінальної вартості у
кількрсті, яка визначається шляхом ділення загальної номінальної вртості
акцій, що належать акціонеру на нову номінальну вартість. До інформації
про випуск акцій нової номінальної вартості, слід включити такі дані про
емісію акцій:

-посилання на рішення про збільшення статутного капіталу шляхом
збільщення номінальної вартсті акцій;

-загальна сума випуску нових акцій зі зазначення номінальної вартості,
кількості, виду і категорії акцій, що випускаються, з урахувнням
сплаченого статутного капіталу попереднього випуску;

-число серій і порядковий номери акцій;

-права акціонері при новому випуску акцій;

-порядок обміну акцій попередніх випусків на акції нового випуску;

-порядок отримання акціонерами акцій нового випуску (місце, день початку
видачі акцій тощо).

Зміни статутного капіталу регулюються Положенням

про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного
товариства, затвердженим рішенням Державної комісії з цінних паперів та
фондового ринку від 08.04.1998 р. №44. Акціонерне товариство має право
збільшувати статутний капітал, якщо всі раніше випущені акції повністю
сплачені за вартістю не нижче номінальної.

При збільшенні кількості акцій встановленої номінальної вартості
підписка на додатково випущені акції проводиться утому ж порядку, що і
на акції першої емісії, а статутний капітал збільшується за рахунок:

1) додаткових внесків учасників — у обліку це буде відображатись
аналогічно операціям формування статутного капіталу;

2) індексації основних засобів згідно з Положенням про порядок
збільшення статутного фонду за рахунок індексації основних засобів,
затвердженим рішенням ДКЦПФР від 12.02 1998 р. №39;

3) реінвестування прибутку;

4) нарахованих дивідендів — у випадку, коли прийняте рішення про виплату
дивідендів акціями.

При збільшенні номінальної вартості акцій статутний капітал може
збільшуватися за рахунок додаткових внесків учасників до встановленого
рівня номінальної вартості акцій або за рахунок індексації основних
засобів. Обидва ці варіанти вже були нами розглянуті.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства може здійснюватися
шляхом:

• зменшення номінальної вартості акцій або

• зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом викупу
їх у власників з метою анулювання.

В останньому випадку можливі таку варіанти:

Зменшення кількості акцій на основі їх конверсії;

Безкоштовна передача акцій до анулювання;

Зменшення кількості акцій на основі їх викупу з подальшим анулюванням.

Порядок зменшення статутного капіталу АТ наведено на рис. 2.2.

За наявності достатніх підстав рішення про зменшення статутного
капіталу приймаєтмя загальними зборами акціонерів чи іншим уповноваженим
власниками органом. Відповідне рішення оформляється протоколом.

Якщо зменшення зхдійснюється на основі деномінації (зменшення
номінальної вартості акцій), то здійснюється емісія акцій за новою
номінальною вартістю.За використання цього методу слід дотримуватися
принципу пропорційного зменшення номіналу всіх акцій, які належать
акціонерам.Це робиться для збереження існуючих пропорцій участі
акціонерів у статутному капіталі. Зменшення кількості акцій, які є в
обігу, досягається за рахунок вилучення з обігу та анулювання частини
акцій, або на основі конверсії ( об”єднання кількох акцій в одну). У
більшості країн діє положення, згідно якого проводиться зниження
номінальної вартості, а не їх об”єднання., щоб захистити дрібних
акціонерів.У зарубіжній практиці проблематика неподання до деномінації
чи консолідації акцій вирішуеться так. Акціонерне товариство визнає
акції недійсними., а натомість у ході обміну емітуються нові акції, які
тут же реалізуються на біржі, а виручка від їх реалізації зараховуеться
на рахунок акціонерів, чиї акції оголошені недійсними. Загалом АТ має
право викупити в акціонера оплачені ним акції для таких цілей:
подальшого перепродажу; розповсюдження серед своїх працівників; з метою
анулювавння. Викуп акцій АТ може здійснюватися для підтримки ринкового
курсу, збільшення прибутковості акцій чи з метою запобігання поглинання.

2.3 Емісійна політика акціонерного товариства.

Емісійна політика це частина загальної політики формування фінансових
ресурсів підприємства, яка полягає в залученні необхідного їх обсягу із
зовнішніх джерел внаслідок випуску та розміщення на первинному ринку
власних цінних паперів (акцій, облігацій тощо).[12. с.359].

Залучення власного капіталу з зовнішніх джерел шляхом додаткової емісії
акцій є складним і дорогим процесом. Тому дане джерело формування
власних фінансових ресурсів використовують лише у вкрай обмежених
випадках.

З позиції фінансового менеджменту основною метою емісійної політики є
залучення на фондовому ринку необхідного обсягу власних фінансових
засобів у мінімально можливий термін.

Емісійна політики підприємства передбачає такі етапи:

-Дослідження можливостей ефективного розміщення майбутньої цінних
паперів;

-.Визначення мети емісії (реальне інвестування, поліпшення структури
використовуваного капіталу, намічене поглинання інших підприємств та
інші цілі, що вимагають швидкої акумуляції значного

обсягу власного капіталу.

-Визначення обсягу емісії проводиться розрахунком потреби в
залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел.

-Визначення номіналу, видів і кількості емітованих акцій.

-Оцінка вартості створюваного акціонерного капіталу здійснюється за
двома параметрами:а) передбачуваному рівні дивідендів, який визначається
виходячи з обраного типу дивідендної політики;

б) витрат з випуску акцій і розміщення емісії.

Емісія акцій або облігацій підприємства – це сукупність дій ємітента
щодо здійснення підписки на акції або продажу облігацій. Успішна емісія
корпоративних прав (акцій, часток), збільшення статутного капіталу
залежить від багатьох факторів, зокрема від стану ринку капіталів, від
тенденцій на біржі (для корпоративних прав, які котируються на біржі),
очікувань на майбутні прибутки емітента та інвесторів, а також від
параметрів емісії

( обсяг, курс, співвідношення, з яким здійснюється емісія).

Дуже важливим елементом процедури збільшення статутного капіталу
підприємства шляхом додаткової емісії є встановлення курсу емісії, тобто
ціни, за якою товариство розмущує свої корпоративні права. Курс емісії
встановлюється у процентах до номіналу за рішенням відповідних органів
підприємства. З юридичного погляду нижньою межею курсу емісії нових
акцій є їх номінальна вартість; з економічного – номінальна вартість
плюс витрати на проведення емісії.( рис.2.3.1).

До основних витрат на проведення емісії належать: оплата послуг
аудиторів; оплата послуг фінансових посередників; витрати на друкування
бланків цінних паперів; витрати на оплату державного мита при реєстрації
емісії (0,1 % номінальної вартості запланованого обсягу емісії(; оплата
послуг незалежного реєстратора; витрати на рекламу та друкувння
інформації про емісію нової емісії.

Витрати пов’язані з емісією цінних паперів, включаються до складу
валових витрат підприємства-емітента. З метою стимулювання попиту на
акції нової емісії їх максимальна вартість повинна бути меншою за
ринковий курс акцій. Таким чином, верхня межа курсу емісії проходить на
рівні ринкового (біржового) курсу акцій до проведення додаткової емісії.
Правильний вибір курсу емісії є вирішальним фактором успіху її
розміщення. Чим вищий курс додаткової емісії, тобто чим більше він
наближається до біржового курсу акцій, тим значніший обсяг ліквідних
засобів залучається на підприємство при заданому обсязі збільшення
статутного капіталу, тим вищий буде емісійний дохід.

Емісійний дохід, або аджіо, – сума перевищення доходів, отриманих від
емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над
номіналом таких акцій (інших корпоративних прав). Інакше кажучи,
емісійний дохід – це різниця між курсом емісії і номінальним курсом
корпоративних прав. Суми одержаного підприємством емісійного доходу не
включаються до складу валового доходу з метою оподаткувння.[16.133. ]

Дохід у вигляді аджіо можуть мати не лише акціонерні товариства, а й
підприємства інших організаційно-правових форм.

Величина аджіо у АТ може встановлювтися за результатами оцінки вартості
підприємства або на основі балансового курсу (скоригованого на величину
прихованих резервів) корпоративних прав.

Курс емісії тісно пов”язаний з політикою підприємства і сфері
самофінансувння та виплати дивідендів. Із збільшенням частки прибутку,
який спрямовуеться на виплату дивідендів, курс емісії тяжіє до
збільшення. Якщо ж максимальним є рівень самофінансівання, то
встановлюється мінімальний курс емісії. Наприклад, у Швейцарії на
сьогоднішній день, курс емісії встановлюється на рівні 2/3 біржового
курсу та становить 350 – 400 % номіналу. В Німеччині курс емісії
встановлюється на рівні 20 – 25% нижче за біржовий.

Додатковий випуск акцій можливий лише тоді, коли всі раніше випущені
акції повністю оплачені за вартістю, не нижчою за номінальну.
Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов”язаних з
господарською діяльністю товриства. Інформація про наступну відкриту
підписку на акції підлягає реєстрації та обов”язковому опублікуванню в
органах преси Верховної Раджи України та Кабінету Міністрів і офіційному
виданні фондової біржі не менше як за 10 днів до початку підписки. Ця
інформація має містити дані про підприємство предмет та цілі його
діяльності,склад засновників, дані про кількість та номінальну вартість
акцій, терміни підписки тощо. Акції, запропоновані для відкритого
продажу, допускаються для розміщення не раніше як через 30 днів після
опублікувння інформації у пресі. Порядок реєстрації випуску акцій, а
також інформації про їх випуск проводиться Державною комісією з цінних
паперів та фондового ринку (ДКЦПФР) на пртязі 30 днів з дня подання
документів.Видається Державною комісією з цінних паперів та фондового
ринку свідоцтво про реєстрацію емісії акцій а потім сертифікат.

Нові акції можуть бути розміщені нп ринку або серед акціонерів певного
товариства з використанням так званого “переважного права”.

При розміщені акцій серед акціонерів з використанням “перевжного права”
всі або частина акцій нової емісії продаються акціонерам за ціною,
меншою від ринкової, яку називають підписною. Кількість акцій, яку
отримує акціонер у результаті такого розміщення, пропорційна кількості
акцій, якими він уже володіє. При розміщені всіх акцій нової емісії
серед акціонерів товариства їх частка в акціонерному капіталі
залишається на попередньому рівні.Розміщення акцій серед акціонерів в
одних країнах є загальноприйнятою формою проведення підписки, а в інших
зустрічається дуже рідко.

Величина переважного права в грошовому вираженні В1 обчислюється як
різниця між ринковою ціною акції до проведення підписки Ц1 і після неї
Ц2.

В1 = Ц1 – Ц2.

Величину переважного права у % до ринкової вартості акції В2 можна
вирахувати так: В2 = Д / (1 + к1 / к2),

де к1 – к-сть акцій до підписки; к2 – к-сть акцій нової емісії; Д –
дисконт;

Д = (Ц – Ц п) *100% /Ці. Де Цде Цп – підписна ціна акції.

Між величинами В1 і В2 існує співвідношення В1 = В2*Ц1.[25.с.84-85 ].

Наприклад: Кількість розміщених акцій корпорації становить 20000 штук.
Акції продаються на ринку за ціною 50 гр. од. Проводиться підписка серед
акціонерів на акції нової ємісії. Кількість акцій нової емісії 10000
штук. Кодному акціонеру пропонуєтся на дві акції попередньої емісії
придбати одну акцію нової емісії за підписною ціною 45 гр.од.

Визначимо величитну перевжного права у %

Д = (50 – 45) 100 /50 = 10

В2 = 10 / (1+20000 / 10000) = 3,33

За рівнчнням можна визначити:В.1

В1 = 0,0333 *50 = 1,67

Обчислимо В1.використавши дані, Ринкова капіталізація підписка

К2 = 20000 * 50 + 10000 *45 = 1450000 гр.од.

Ринкова ціна акції після підписки Ц2 дорівнює ринковій капіталізації,
поділеній на загальну кількість акцій:

Ц2 =К2 /20000+10000 = 1450000 / 30000 = 48,33 гр.од.

В1 = 50 – 48,33 = 167 гр.од

Поряд з використанням переважного права у акціонері існує також інший
досить вигідний спосіб отримати акції нової емісії, якщо еорпорація
пропонуе придбати варант на купівлю акцій. Варант є одним із похідних
фінансових інструмуентів і полягає в узаконеному праві акціонера
придбати визначену кількість акцій нової емісії за наперед обумовленою
ціною, яка буде нижчою від майбутньої ринкової ціни акції. З одного боку
варант має ознаки опціону, а з другого – гарантує акціонеру певні
переваги перед іншими майбут німи власниками нових акцій цього
товариства.

3. Вдосконалення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Основою ринкової економіки, з одного боку, є великі структури, які
надають їй стабільності й керованості, визначають рівень
науково-технічного і виробничого потенціалу, з другого — малий середні
бізнес, який формує конкурентне середовище, характеризується високою
мобільністю та забезпечує самостійність підприємницької ініціативи. Але,
незважаючи на значні можливості бізнесу у процесі становлення і
функціонування ринкової економічної системи, він має свої слабкі
сторони, пов’язані насамперед із фінансуванням. Суб’єкти підприємництва,
не маючи достатнього доступу до ринку капіталу, завжди відчувають
нестачу фінансових ресурсів для розвитку справи і підтримки свого
бізнесу. Самофінансування у більшості випадків залишається єдиним
джерелом існування підприємств цієї сфери. Недостатність оборотного
капіталу, дорогі кредитні кошти, жорстка конкуренція на ринку може
поставити їх на межу банкрутства. Франчайзингова система співробітництва
являє собою специфічну варіацію вертикальної інтеграції великих і малих
фірм через оригінальну систему контрактів-ліцензій (франшиз). Вони дають
змогу франчайзі, тобто невеликій фірмі, вести певний вид підприємницької
діяльності, встановлений іншою стороною — франчайзером, переважно
великою (головною) фірмою.

Фінансова підтримка у формі франчайзингу користується широкою
популярністю в США, Канаді, Західній Європі, Японії, в країнах
Карибського й Тихоокеанського басейнів.

Для України франчайзинг є порівняно новим явищем, тоді як у промислове
розвинутих країнах він практикується століттями, забезпечуючи потреби
суспільства в різних послугах. Більшість істориків підприємництва
вважають, що франчайзинг зародився у США. Наприкінці XIX століття, коли
ряд великих компаній США продають малому бізнесу право на продаж своїх
виробів по всій країні, він досягає розквіту.

Піонером в освоєнні франчайзингу вважають компанію “Зінгер”. Спонукала
до цього її власника нестача грошових засобів. Щоб не зменшувати обсяг
виробництва, компанія вирішила продати правова реалізацію швейних машин
незалежним продавцям на певній території.

Інша молода компанія “Дженерал моторе” також у 1898 році створює
ефективну франчайзингову систему. Не маючи засобів для відкриття власної
мережі магазинів, вона продає парові двигуни через дилерів, таким чином
запроваджуючи початок сучасної системи продажу автомобілів. Дилеру
виділяється певна територія і гарантується захист від конкурентів.
Натомість він бере на себе зобов’язання не продавати машини інших
виробників, забезпечувати високий рівень обслуговування і підтримувати
імідж компанії.

На початку XX століття була запроваджена нова форма організації
франчайзингу між оптовими і роздрібними торгівцями у Великобританії.
Франчайзер-оптовик дає змогу невеликим підприємствам роздрібної торгівлі
отримати вигоду, використовуючи торгову марку франчайзера і при цьому
зберігаючи деяку незалежність.

Період найбільшого розвитку франчайзінгу припадає на 1980 рік у США, де
кожних 6,5 хвилини відкривалося нове франчайзингове підприємство. На
сьогодні франчайзинговими мережами в США створюється близько 13% ВНП, у
них зайнято 7 млн. осіб. За даними міністерства торгівлі США, протягом
останніх дванадцяти років реалізація товарів і послуг компаніями, які
працюють за системою франчайзингу, зростає щомісячно на 10%. За
прогнозами експертів, після 2000 року в США частка франчайзингу в
роздрібному товарообороті досягатиме 50%, нині вона становить 35%. Після
США най-сильнішими є позиції франчайзингу в Канаді, де його частка в
роздрібному товарообороті досягає 26%; у Західній Європі та Японії —
близько 10%.

У франчайзингу, що розвивається, роль посередника виконує група
інвесторів, яким материнська компанія поступається винятково правом на
освоєння регіону. До обов’язків посередника входить зобов’язання у
визначений термін відкрити певну кількість торгових або сервісних точок
(термін і кількість обумовлені франшизою) на даній території.

З одного боку, франчайзингова системдопомогоає різним підприємствам
уникнути ряду перешкод із заснуванням і функціонуваь з другого — як
корпоративна структура вона обмежує д Але оскільки франчайзинг дедалі
більше приваблює дрібних та середніх підприємців, то переваги
переважають над недоліками.

Переваги системи для франчайзі полягають у тому, що:

за певну фіксовану плату франчайзі має можливість навчитися ефективних
методів управління, підвищити свій професіоналізм і компетентність;

користуючись розробками материнської компанії, франчайзі ідуть у ногу зі
споживчим попитом;

власник підприємства має можливість користуватися перевагами, які
доступні тільки великим компаніям;

конкуренція відносно невелика (франшиза знижує гостроту суперництва на
визначеному сегменті ринку).

До числа недоліків слід віднести:

обмеженість самостійності, підприємницької ініціативи;

обсяги продажу встановлюються власнику франшизи відповідно до політики
маркетингу компанії-франчайзера;

небезпека краху у випадку банкрутства або зменшення популярності
франчайзера;

проблеми спадкоємності справи: у разі смерті особи, на яку оформлена
франшиза, у родичів можуть виникнути проблеми зі спадщиною, якщо
франшизою передбачено обов’язковий продаж справи у разі смерті
франчайзі.

З позиції франчайзера перевагами вважаються:

збільшення ринку збуту при мінімальних вкладеннях;

економія на матеріальному заохоченні найманих працівників: франчай

зі як власник підприємства має особистий стимул до максимізації
прибутку;

одержання додаткового прибутку шляхом поставок франчайзі уніформи,
упаковки, устаткування для залів та офісів.

франчайзі, перебуваючи безпосередньо біля споживача, точніше відчувають
його настрої, коливання попиту і умови конкуренції, що для франчайзера є
продуктивним джерелом новаторських ідей

Водночас слід зазначити ряд недоліків

зниження гнучкості системи управління, складність у переміщенні точки;

неможливість заміни “небажаного” франчайзі; навіть якщо він невміло
управляє точкою, доки не порушені ним умови франшизи, він “недоторканий”

проблеми з обліком і звітністю: франчайзер не може бути впевнений у

тому, що одержує від франчайзі правдивий звіт про діяльність;

складність проведення контролю: погана репутація одного франчайзі здатна
заплямувати репутацію всієї мережі, кинути тінь на торгову марку.

Вітчизняним підприємцям франчайзинг відомий завдяки таким компаніям, як
“Макдональдс”, “Домінос Ніцца”, “Холідей Інн”, які мають міжнародні
франчайзингові мережі. Так, американська корпорація “швидкої їжі”
“Макдональдс” вже сьогодні охоплює більш як 21 тис. ресторанів у 101
країні світу, обслуговуючи щоденно майже ЗО млн. клієнтів. Близько 66%
усіх ресторанів корпорації керуються 4500 франчайзинговими агентами, які
одночасно є і незалежними підприємцями, і членами єдиної команди.

Перспективність застосування франчайзингу підтверджує життєздатність
малих фірм. За даними АМБ, у США наприкінці п’ятого року існування
банкрутами стали лише 14% франчайзингових підприємств, тоді як для
незалежних молодих фірм цей показник становить більш як 65%’. Слід
зазначити, що стан ринкового середовища розвинутих країн суттєво
відрізняється від економіки України Сталим ринковим відносинам
притаманні дієвість й усталеність законодавства, інформаційна
відкритість, розвинута ринкова інфраструктура, фінансова стабільність,
офіційно мінімальна криміналізація.

Сьогодні в Україні на тисячу осіб населення в середньому припадає чотири
чинних малих підприємства. Для порівняння: у розвинутих країнах цей
показник становить – 33, в Польщі, Чехії, Угорщині-20, Словенії-14,
Естонії-11, Румунії-10.

Орієнтуючись на критерії, що характеризують розвинуту фазу сектора
малого бізнесу, можна констатувати, що в Україні він не досяг розмірів,
які задовольняють потреби суспільства в товарах і послугах, не дістався
порогу “критичної маси”, коли починає діяти ефект самоврегулювання і
само відтворення, тобто не став якісною характеристикою господарюючої
системи.

Найперспективнішими напрямами впровадження франчайзингової системи в
Україні в сучасних умовах є роздрібна торгівля, громадське харчування,
побутові послуги, будівництво, автосервіс, готельне господарство, пункти
прокату. Значний потенціал закладено в сектори охорони здоров’я,
культури, відпочинку, рекреаційних послуг.

Застосування франчайзингової системи привілейованих зв’язків малого
бізнесу з великим у національній економічній системі дасть змогу
підтримати підприємців:

ефективно використати ресурси великих підприємств для підтримки і
функціонування підприємницьких структур сфери малого та середнього
бізнесу;

на основі створення невеликих локальних франчайзингових мереж
задовольнити потреби споживачів у певних видах товарів, робіт і послуг,
які

раніше повністю або частково не задовольнялися;

залучити у господарську діяльність підприємств матеріально-сировинні
ресурси й відходи виробництва великих підприємств;

здійснювати на якіснішому рівні підготовку кадрів для підприємництва;

створити додаткові робочі місця, що позитивно вплине хоча б частково на
розв’язання проблеми безробіття.

В Україні успішне впровадження франчайзингу потребує законодавчого
врегулювання, низки положень щодо взаємовідносин, як у середині самої
структури, так і у взаємовідносинах із державними та іншими
фінансово-кредитними інститутами. Дана проблема може бути вирішена з
прийняттям Закону України “Про франчайзинг”.

Висновки

Досліджуючи фінансову діяльність акціонерних товариств бачимо, що має
свої особливості.Специфіка його діяльності визначається особливостями
формування статутного капіталу., так як згідно з вітчизняним
законодавством розмір його не повинен бути меншим за суму еквівалентну
1250 мінімальним зарплатам. Виходячи на момент створення товариства. Для
порівняння: у більшості країн ЄС мінімальний рзмір статутного капіталу
АТ встановлено на рівні 50 тис євро; у Швейцарії – 100 тис.франків.
Акціонерами товариства визначаються фізичні та юридичні особи, які є
власниками його акцій. Засновники АТ здійснюють свої внески у статутний
капітал згідно із засновницьким договором.

Метою всіх господарських товариств є одержання прибутку.Після сплати
податків та різних обов”язкових платежів залишається чистий прибуток в
розпорядженні АТ, який розподіляється на основі рішення зборів
товариства.

Особливо важливе значення в забезпеченні господарських товариств
фінансовими ресурсами має формування статутного капіталу. Статутний
капітал господарського товариства формується шляхом залучення ним
фінансових ресурсів у вигляді грошових коштів або вкладень в майно,
матеріальних цінностей, нематеріальних активів, цінних паперів.

Для концентрації матеріальних та фінансових ресурсів створюються
прмислово-фінансові групи. Їх організаційна структура дозволяє вигідно
поєднати виробничу і збутову діяльність, максималізувати прибутки за
рахунок чіткої схеми розподілу сфер діяльності та відповідальності між
учасниками, а також впорядкованої схеми грошових потоків в групі.

Ефективний фінансово-економічний механізм спільної діяльності учасників
забезпечується збалансуванням взаємних інтересів учасників групи через
механізм внутрішніх фінансово-кредитних відносин. Він включає вільне
переміщення фінансових ресурсів в межах групи, механізм внутрішніх цін,
удосконалення розрахункових віднолсие між учакниками і головним
підприємством, вирішення проблеми неплатежів на основі впровадження
вексельного обігу та взаємозаліків. Удосклналення системи управлуння
інвестиційними проектами, пільгове кредитування галузей з повільним
терміном обороту авнсованого капіталу.

Список використаної літератури.

Закон України “Про господарські товариства ” (ВВРУ, №49/91).

2. Закон України “Про інвестиційну діяльність” (ВВРУ, 16/97 або
ГК,№13/97)..

3. Закон про підприємництво від 7 лютого 1992 р.

4. Закон про підприємство від 27 березня 1991 р.

5. Закон ” Про оподаткування підприємств “від 18 лютого 1997 р.

6. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18.06.91р.

7. Бланк І. А. Основи фінансового менеджмента т.1: К. Ника-центр, Эльга,
1999, с. 414; т.1 с. 74-99; т. 2, 47в.

8. Бандурка О. М. Фінансова діяльність підприємства – К.: Либідь, 2002
р.

9. Мандриковський М.М.”Господарське законодавство”Львів,2003р.

10.Подсолонко В.А та інші,”Підприємництво” навч.посіб.,Київ-2003р

11. Boemle М. Unternehmensfinanzierung. s. 28

12. Завгородний А.Г.,Во-знюк Г.Л.,Смовженко Т.С.”Фінансовий словник”
Київ,Знання-2000р.

13. Орлюк О.П. “Фінансове право” навч.посіб. Київ,2003р.

14. Онисько С.М., Марич П.М. Фінанси підприємств” підр.
-2004р.Львів.”Магнолія Плюс”

15. Слав”юк Р.А. “Фінанси підприємств”.3-тє видання, Київ-2004р.

16. Терещенко О. О. „Фінансова діяльність суб’єктів господарювання”, К.
2003р

17. Ковалева А. М. „Финансы фирмы” – Учебник М. ИНФРА. М.-2000; с. 4

18. Русак Н. Л; Русак В. Л. „Основи фінансового аналізу”, монографія

19 Василик О Д.”Теорія фінансів”:підр. К.НІОС.-2001р.

20. Клейнина М. Н. “Анализ финансового состояния и инвестиционной
привлекательности” – М., НВ-Центр, с. 277

21. Поляк Г. Б.”Финансовый менеджмент”- М. ЮНИТИ

22. Ришар Ж. “Аудит и анализ хозяйственной деятельности предприятия”
(перевод с французского), М.- 1997

23. Вороніна Л. І. „Малий бізнес та підприємництво”, 2001р. – с.33

24. Кривенко К. Т. „Політична економія”- К.: 2001р.,с.222-224

25. Шелудько В.М. “Фінансовий ринок” навч.пос.Київ,/Знання -2002р.

26. Журнал „Фінанси України” №10, 2003 р., с.62,; №2, 2001р., с.78-79;
№9,2005р.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020