КОНТРОЛЬНА РОБОТА
на тему:
Еволюція і основні тенденції розвитку фондових ринків
ПЛАН
Вступ
1. Сутність і структура фондового ринку
2. Особливості формування ринку акцій
3. Особливості формування ринку облігації, особливості емісій
4. Еволюція фондових бірж на ринку цінних паперів
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Фондовий ринок, або іншими словами – ринок цінних паперів є
багатоаспектною соціально-економічною системою, на основі якої
функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу
для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові
економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства,
підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного
розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до
ринкових відносин.
Ринок цінних паперів повинен приваблювати інвесторів своїми законністю,
чесністю та порядком. Цього можна досягти лише шляхом державного
регулювання індустрії цінних паперів у тісній взаємодії з її
представниками.
Основні функції щодо регулювання фондового ринку в країні належать
державі, адже цей ринок є настільки масштабним та ризиковим для
фінансової безпеки країни, пред’являє настільки високі вимоги до
інфраструктури та ресурсів на його будівництво, що тільки зусилля
держави «згори» можуть надати йому цивілізованої та безпечної форми. По
суті, має бути масштабна програма створення ринку цінних паперів у
країні, адекватна державним програмам приватизації та структурних змін у
галузях господарства.
Світова практика свідчить, що в розвинутих країнах з ринковою економікою
ринок цінних паперів пройшов значний еволюційний шлях – від хаотичності
і роздрібленості до цілісності, централізації та досить жорсткого
державного регулювання.
1. Сутність і структура фондового ринку
Фондовий ринок, або іншими словами ринок цінних паперів є
багатоаспектною соціальноекономічною системою, на основі якої функціонує
ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для
інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові
економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства,
підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного
розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до
ринкових відносин.
В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії свого становлення. В
квітні 1994 року Кабінет Міністрів України затвердив «Концепції
функціонування і розвитку фондового ринку в Україні».
Становлення ринку цінних паперів України, розбудова його внутрішньої
інфраструктури вимагають одночасного становлення та вдосконалення
системи регулювання та контролю за процесами, що відбуваються на ньому.
Це обумовлено тим, що значна складність, різкі коливання стану фондового
ринку, наявність великої кількості npoфесійних та непрофесійних
учасників, величезні обсяги різноманітних угод, що укладаються,
конфіденційний характер значної частини інформації щодо цінних паперів
та цілий ряд інших чинників створюють потенційні умови для зловживань,
які посягають на інтереси широкого кола інвесторів, зменшують їх довіру
до ринку, що як наслідок призводить до падіння його ефективності.
Ринок цінних паперів повинен приваблювати інвесторів своїми законністю,
чесністю та порядком. Цього можна досягти лише шляхом державного
регулювання індустрії цінних паперів у тісній взаємодії з її
представниками.
Основні функції щодо регулювання фондового ринку в країні належать
державі, адже цей ринок є настільки масштабним та ризиковим для
фінансової безпеки країни, пред’являє настільки високі вимоги до
інфраструктури та ресурсів на його будівництво, що тільки зусилля
держави «згори» можуть надати йому цивілізованої та безпечної форми. По
суті, має бути масштабна програма створення ринку цінних паперів у
країні, адекватна державним програмам приватизації та структурних змін у
галузях господарства.
Функції регулювання і контролю за ринком цінних паперів здійснюється
державою шляхом формування спеціальних структур, потреба в яких
зумовлюється специфікою способів регулювання, пов’язаних з контролем за
розкриттям обширних масивів інформації; видачею великої кількості
ліцензій та спеціальних дозволів; організацією реєстрації випусків
цінних паперів і професійних учасників фондового ринку, необхідністю
постійної адаптації законодавства та підзаконних норм в індустрії цінних
паперів, яка швидко розвивається і змінюється; необхідністю для широких
верств інвесторів створення ну, який здатен захистити їх інтереси, а
також цілим рядом інших обставин.
Світовий досвід не дає однозначної організації системи регулювання і
контролю на ринку цінних паперів. Різноманітність підходів у цій сфері
визначається, головним чином, ступенем розвитку ринку цінних паперів;
особливостями законодавства, яке в різних країнах відрізняється за
рівнем жорсткості; соціальною та правовою культурою суспільства; рівнем
організації професійних об’єднань учасників фондового ринку, здатних
взяти на себе значну частину роботи з регулювання діяльності на ньому
тощо.
Відповідно до вказаних факторів розрізняються і форми, прийоми та методи
діяльності з регулювання і контролю за виконанням законодавства та
правил цивілізованої поведінки на фондовому ринку, а також
відповідальності за їх порушення.
Світова практика свідчить, що в розвинутих країнах з ринковою економікою
ринок цінних паперів пройшов значний еволюційний шлях від хаотичності і
роздрібленості до цілісності, централізації та досить жорсткого
державного регулювання. Ці характеристики стали невід’ємними для усієї
фінансової системи ринкових економічних відносин як у межах однієї
країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.
2. Особливості формування ринку акцій
Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує
майнову участь її власника у капіталі акціонерного товариства. Власники
акції стають пайовиками акціонерного товариства, його співвласниками,
тому вони не можуть вимагати від товариства повернення вкладених коштів.
Проте вони можуть продати акції, але у цьому випадку втрачають право
співвласника.
Власники акцій, як співвласники товариства, мають право на одержання
частини прибутку товариства пропорційно своїй участі, а також на участь
у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Дохід, що
одержує акціонер на акції, називається дивідендом. Розмір дивіденду
залежить від маси прибутку, співвідношення між його нагромаджуваною та
споживчою частинами, інвестиційної політики акціонерного товариства,
виду і кількості акцій та інших факторів.
Товариства (корпорації) намагаються підтримувати дивідендні платежі на
високому рівні, тому що переважно саме через ринкову ціну акцій
визначають репутацію (рейтинг) корпорації, яка, в свою чергу, визначає
спроможність корпорації до залучення позичкового капіталу або до
додаткового випуску акцій. Крім дивідендів, власники акцій можуть
одержати дохід (у вигляді курсової різниці), якщо вони продадуть акції
дорожче, ніж їх купили.
Випуск акцій дає засновникам акціонерного товариства необмежені
можливості консолідувати значний капітал на основні об’єднання безлічі
індивідуальних капіталів і заощаджень.
Акціонерне товариство (компанія, корпорація) – це домінуюча форма
комерційної організації у країнах з ринковою економікою. Важливою
перевагою акціонерної форми, порівняно з іншими формами комерційної
організації (індивідуальний бізнес, партнерство, кооперативи), є
обмежена відповідальність за зобов’язаннями. Власники акцій несуть
відповідальність за зобов’язаннями товариства (ризикують) тільки
капіталом, вкладеним в акції. Ця відповідальність поширюється лише на
його майно. Акціонерна форма комерційної організації сприяє
демократизації управління, розширенню громадського контролю за
діяльністю організації, стимулює якісну працю акціонерів-пайовиків.
Виникнувши на початку розвитку приватного підприємництва, акціонерна
форма виявилася надзвичайно гнучкою і життєздатною.
Історія акціонерного підприємництва налічує понад 400 років. Перші
акціонерні товариства виникли на початку XVII ст. у вигляді великих
торговельних компаній (англійська Ост-Індська – у 1600 році, голландська
Ост-Індська – у 1602 році). І вже в другій половині XIX ст. акціонерні
товариства поступово почали витісняти інші типи великих підприємств.
Досить значного поширення акціонерне підприємництво набуло в Росії. Ще у
1757 році було засноване перше акціонерне товариство “Російська
торговельна компанія”. Напередодні реформи 1861 року Росії було вже
понад 100 акціонерних товариств, на початку 1914 року налічувалося 2245
товариств, капітал яких дорівнював 5 млрд. крб. У промисловості на долю
акціонерних товариств припадало понад 60% усієї продукції.
У роки громадянської війни та іноземної інтеграції акціонерні товариства
(компанії) були майже повністю ліквідовані. Відродження акціонерного
підприємства починається у 1921 році в умовах переходу країни до непу. У
1922 році було засноване перше радянське акціонерне товариство
“Шкірсировина” за участю держави. На початку 1925 року у межах СРСР вже
діяло 107 акціонерних товариств, причому майже 90% з них – торгові та
кредитні підприємства. У кінці 20-х – на початку 30-х років в умовах
формування командно-адміністративної економіки акціонерні товариства
були в основному реорганізовані у державні об’єднання, і, таким чином,
розвиток акціонерного підприємництва припинився майже на 60 років.
У країнах Східної Європи, багатьох азіатських країнах, які почали
радикальні економічні та політичні перетворення, повернення до
акціонерного підприємництва намітилося раніше, ніж у СРСР. Перші
акціонерні підприємства у промисловості, торгівлі, кредитній сфері були
тут створені на початку 80-х років. У другій половині 80-х років були
схвалені перші закони та інші нормативні акти, що регулюють акціонерне
підприємництво, обіг цінних паперів.
3. Особливості формування ринку облігації, особливості емісій
Облігація – це свідоцтво про надання позички, яке дає право на
одержання, як правило, щорічного доходу у вигляді процента.”
Привабливість облігації для власників полягає в одержанні фіксованого
доходу. На відміну від акцій облігації після закінчення визначеного
строку підлягають викупу, до того ж емітент повинен сплатити номінальну
вартість облігацій і дохід у вигляді процента.
Облігації випускаються іменні та на пред’явника, причому останні
переважають. Залежно від емітента облігації поділяються на державні та
корпоративні.
Корпоративні облігації – це свідоцтво про надання їх власникам
довгострокової позички корпорації, фірмі, підприємству, тобто це
облігації, емітовані юридичними особами. Випуск облігацій – більш
вигідний спосіб формування додаткового капіталу, ніж випуск акцій, тому
що проценти за облігаціями сплачуються з прибутку корпорацій до виплати
податків. Крім того, власники облігацій не одержують права голосу,
оскільки вони не співвласники корпорації, а її кредитори. Корпоративні
облігації більше піддаються ризику, ніж державні облігації, проте доходи
за ними значно вищі.
Залежно від характеру забезпечення облігації поділяються на заставні та
беззаставні. Заставні емітуються під застави майна корпорації та цінних
паперів. Заставна облігація – це юридичний документ, що підтверджує
згоду корпорації заставити під свій борг землю, споруду та інше майно,
яке їй належить і дає право кредитору на оволодіння заставленими
активами у разі несплати боргу. Облігації під заставу інших цінних
паперів забезпечуються не майном, а іншими акціями та борговими
зобов’язаннями фірми. У разі несплати боргу заставні цінні папери стають
власністю того, хто володіє заставними облігаціями. Забезпеченням
беззаставних облігацій виступає загальна платоспроможність корпорації.
Такі облігації випускають, звичайно, фінансово сталі корпорації, які
мають високий кредитний рейтинг.
За порядком оплати розрізняють облігації з правом дострокового
відкликання та облігації без такого права (безвідкличні) — за аналогією
із зворотними і беззворотними акціями.
Існують також облігації конвертовані та неконвертовані. Конвертовані
облігації можна обміняти на прості акції тієї ж корпорації, коли це буде
вигідно. Враховуючи цю пільгу, процент на конвертовані облігації
установлюється нижчим, ніж на неконвертовані. Власники неконвертованих
облігацій, з одного боку, одержують стале джерело доходу у вигляді
процента, а з іншого боку, мають можливість (яку дають акції) примножити
капітал.
В Україні облігації підприємств можуть бути випущені лише після
реєстрації цього випуску в Державній комісії цінних паперів та фондового
ринку. Якщо облігації пропонуються для відкритого продажу, емітент
зобов’язаний подати до ДКЦПФР для реєстрації також інформацію про випуск
таких облігацій. Реєстрація випуску облігацій та інформації про випуск
облігацій здійснюється в порядку, визначеному Тимчасовим положенням про
порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації
про їх випуск, затвердженим наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 року
№210.
Облігації випускатися підприємствами усіх передбачених законодавством
України форм власності: об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими
товариствами.
Акціонерні товариства можуть випускати облігації на суму, що становить
не більше 25 відсотків від розміру статутного фонду і лише після оплати
всіх випущених акцій. Таке обмеження щодо випуску облігацій, встановлене
Законом України “Про Цінні папери та фондову біржу” (ст.11), має певні
недоліки, тому Що не передбачає інших емітентів облігацій підприємств.
Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, процентними і
безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом
обігу.
Аналіз стану українського фондового ринку з позицій обігу на ньому
облігацій дозволяє зробити висновок про те, що вітчизняні емітенти
віддають перевагу емісіям акцій. Це пояснюється тим, що акція за своєю
природою с менш ризиковим для емітента цінним папером, ніж облігація.
Емісія облігацій може здійснюватись практично всіма суб’єктами
підприємницької діяльності, за винятком інвестиційних фондів та
інвестиційних компаній, яким це заборонено (п. 17 Положення про
інвестиційні фонди та компанії).
Ринок державних цінних паперів – важливий компонент фінансових ринків
світу. У фінансовому світі цінні папери держави використовуються як
еталон вільного від ризику доходу, як вічна альтернатива іншим вкладам
капіталу. Формування ринку державних цінних паперів відбувається після
виникнення ринку цінних паперів корпорацій. Це особливо важливо для
країн з перехідною економікою, уряди яких звикли вилучати значну частку
доходів юридичних осіб і користуватися прямими кредитами центрального
банку /для покриття видатків бюджету. Світова практика свідчить, що всі
розвинені країни використовують випуск державних цінних паперів як
неемісійне джерело для фінансування дефіциту бюджету.
Для кожної країни характерна своя специфіка в емісії та розповсюдженні
державних цінних паперів, зумовлена особливостями історичного та
економічного розвитку країни та ринку позичкових капіталів,
повноваженнями різних рівнів державного управління.
У колишньому СРСР до кінця 80-х років в обігу знаходилися переважно
облігації державних позик. Обіг акцій обмежується головним чином, 20-ми
роками. Перші радянські державні позики були випущені у натуральній
формі (у 1992 р. хлібна, а у 1923 р. – хлібна, цукрова). Облігації цих
позик продавалися за гроші, проте їх власникам надавалося право одержати
під час оплати вартість облігацій натурою (зерном, цукром). Облігації
грошових позик радянська держава почала випускати з 1922 року.
Облігації державних позик розміщувались як серед населення, так і серед
державних і кооперативних підприємств. З 1962року було припинено
розміщення облігацій серед державних підприємств, а з 1946 року – серед
колгоспів. З 1927 року Радянська держава почала регулярне розміщення
облігацій із розстрочкою сплати. Випуск таких облігацій було припинено
лише у 1958 році, а за 1974 – 1990 рр. держава ці облігації викупила. З
1938 року в СРСР випускалися в обіг також облігації державних 3%-них
внутрішніх виграшних позик, що вільно продавалися населенню за готівку
та купувалися в установах Ощадного банку (раніше -в ощадних касах). У
практиці розміщення облігацій державних позик у СРСР застосовувалися
різні їх види: процентні, процентно-виграшні, безпрограшні та виграшні.
Проблеми, пов’язані з виконанням зобов’язань за облігаціями колишнього
СРСР щодо своїх громадян, які є їх власниками, повинна вирішувати
Україна. Указом Президента України від 15 червня 1994 року № 306/94 “Про
першочергові заходи щодо компенсації громадянам України втрат від
знецінення цінних паперів і грошових заощаджень” передбачається викупити
у населення облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року.
Викуп інших цінних паперів колишнього СРСР має проводитись поступово у
міру вишукування відповідних коштів.
Емісійними цінними паперами визнаються цінні папери, що засвідчують
однаковий обсяг прав їх власників у межах одного випуску цінних паперів
по відношенню до особи, яка бере на себе вказані зобов’язання
(емітента).
Цінні папери, не віднесені цим Законом до емісійних цінних паперів,
можуть бути визнані такими Державною комісією з цінних паперів та
фондового ринку в установленому законодавством порядку та відповідно до
умов, визначених цим Законом, якщо це не буде суперечити правовій
природі зобов’язань за цими цінними паперами (групи платіжних та
товаророзпорядчих цінних паперів), і спеціальним законам про ці групи
та(або) види цінних паперів.
Випуск цінних паперів – сукупність певного виду емісійних цінних паперів
одного емітента, однієї номінальної вартості, що забезпечують їх
власникам однакові права незалежно від часу придбання і мають однакові
умови розміщення на фондовому ринку відповідно законодавства України.
Емісія – установлена законодавством України сукупність та послідовність
дій емітента щодо розміщення емісійних цінних паперів.
Розміщення цінних паперів – відчуження емісійних цінних паперів
емітентом шляхом укладення цивільно-правових договорів із першими
власниками.
Обіг цінних паперів – вчинення правочинів, у тому числі укладення та
виконання цивільно-правових договорів, пов’язаних з переходом прав
власності на цінні папери та прав за цінними паперами, за винятком
договорів, що укладаються під час розміщення цінних паперів.
За видом емітента емісійні цінні папери поділяються на:
1) державні цінні папери – цінні папери, розміщені державою в особі
уповноваженого законодавством органу державної виконавчої влади;
2) цінні папери адміністративно-територіальних одиниць – цінні папери,
розміщені від імені Автономної Республіки Крим або органів місцевого
самоврядування;
3) корпоративні цінні папери – цінні папери, розміщені юридичними
особами незалежно від форми власності та організаційно-правової форми за
винятком держави, Автономної Республіки Крим та органів місцевого
самоврядування.
4. Еволюція фондових бірж на ринку цінних паперів
Фондові біржі є у багатьох країнах світу. Найбільші з них за розмірами
обігу цінних паперів і за кількістю членів – Нью-Йоркська і Токійська.
Найстаріша фондова біржа в Амстердамі, що функціонує і нині, була
організована у 1608 році. У Росії торгівля цінними паперами провадилася
на товарних біржах, і тільки на найстарішій (1703 р.) Петербурзькій
біржі у 1900 році був створений спеціальний фондовий відділ для торгівлі
цінними паперами, відділений юридично від товарної торгівлі. Історично
російська фондова торгівля була пов’язана передусім з державними цінними
паперами. На Петербурзькій біржі торгівля ними розпочалася після випуску
перших внутрішніх державних позик 1809 р. і 1811 р., а торгівля акціями
та облігаціями акціонерних товариств – у 30-х роках XIX ст.
Особливо швидко біржовий фондовий обіг почав зростати у другій половині
XIX ст. зв’язку із значним поширенням державного кредиту і розвитком
акціонерного підприємництва. У 1913 році державні цінні папери разом з
акціями російських залізниць становили 4/5 загального обсягу цінних
паперів фондового відділу Петербурзької біржі.
Під час першої світової війни біржі в країні були закриті. Після
Лютневої революції 1917 року Московську біржу було відкрито, але її
діяльність тривала всього кілька місяців. У Радянській республіці
відкриття біржі відбулося у 1921 році. А через два роки при Московській
товарній біржі організовано перший у республіці фондовий відділ.
У наступні роки право на заснування фондових відділів було надано ще
дев’яти найбільшим товарним біржам. На початку 1926 року загальний обіг
фондових відділів при товарних біржах операцій із цінними паперами досяг
200 млн. крб. Проіснували радянські біржі недовго. На початку 30-х років
в умовах переходу до командно-адміністративної економіки та ліквідації
фінансового ринку в країні біржову діяльність було припинено. У кожній
країні існує своя національна, історично сформована система бірж.
Розглянемо фондові ринки окремих розвинених країн.
Для фондового ринку Японії притаманна моноцентрична модель біржової
системи, коли домінуюче положення займає одна біржа, розташована у
фінансовому центрі країни (в даному випадку Токійська, на долю якої
припадає 80% всього обороту цінних паперів), інші біржі (у Нагої, Кіото,
Хіросімі, Фукуоке та ін.) мають місцеве значення. Біржовий фондовий
ринок Японії поділяється на такі сектори:
??ринок, де котируються акції найбільш відомих АТ (великих корпорацій);
??ринок для менш відомих корпорацій;
??ринок цінних паперів, що не допущені до котирування;
??ринок іноземних цінних паперів, які обертаються окремо від японських.
Особливістю фондового ринку Японії є переважна більшість
акціонерів-корпорацій порівняно з кількістю акціонерів-фізичних осіб і
перехресне володіння акціями великих корпорацій.
Англії, як і Японії, притаманна моноцентрична модель біржової системи.
Провідною фондовою біржею Англії є Лондонська біржа (крім неї, в країні
функціонує ще 22 фондові біржі).
В обороті англійської фондової біржі знаходиться більше 7 тис. видів
акцій та облігацій, але 95% від загального обігу складають угоди з
облігаціями. Основним видом біржових угод є строкові угоди
спекулятивного характеру. Особливістю Лондонської біржі є перевага
торгівлі іноземними цінними паперами, на які припадає більше 50% від
загального обсягу торгівлі. Тобто Лондон виконує функції одного із
світових фінансових ринків.
На відміну від Японії та Англії, Німеччині властива поліцентрична
біржова система, коли крім головної фондової біржі функціонує ще
декілька великих бірж. У Німеччині діє вісім фондових бірж, найбільшою з
яких вважається Франкфуртська. Фондові біржі виступають у формі
державних установ, членами яких можуть бути як юридичні особи (головним
чином, банки), так і фізичні, до яких належать так звані офіційні
(курсові) і вільні маклери. Брокерські фірми в Німеччині не є членами
бірж.
Характерною рисою фондового ринку США є диференційоване коло членів
біржі порівняно з іншими країнами. Особливістю біржового ринку США є
наявність жорстких правил лістингу цінних паперів при допуску їх до
котирування на біржі.
АТ повинні виконувати такі вимоги:
??ринкова вартість акцій, що обертаються на ринку, повинна бути не
менше, ніж 18 млн. дол.;
??число акцій, розміщених на ринку, повинно складати не менше 1,1 млн.
штук;
??прибуток до сплати податку має становити не менше 2,5 млн. дол. в
останній фінансовий рік та не менше 2 млн. дол. у два попередні роки і
т. ін.
При допуску до котирування на біржі приймається до уваги також роль
компанії в національній економіці, становище на ринку, перспектива
прибутковості.
У Росії в ролі професійних учасників фондового ринку виступають
комерційні банки, що мають усі права на операції з цінними паперами, 60
фондових бірж (відповідно до чинного законодавства фондові біржі створюю
і ься як закриті акціонерні товариства і повинні мати не менше трьох
членів. Членами біржі можуть бути тільки її акціонери); 660
інституціональних фондів; більше 550 недержавних пенсійних фондів;
більше 3000 страхових компаній; саморегулюючі організації; Союз фондових
бірж.
Висновки
Проаналізувавши фондові ринки різних зарубіжних країн, виділимо їх
основні риси:
1. Для всіх країн притаманна єдина структура інституціональних учасників
РЦП: комерційні банки, страхові та інвестиційні компанії, пенсійні
фонди, довірчі товариства і т. д., але з певними відмінностями. Так,
наприклад, в Японії всі банки працюють на ринку цінних паперів і вони є
головними інвесторами промисловості, в той час, як у США на фондовому
ринку працюють тільки інвестиційні банки, а комерційним банкам
заборонено займатися операціями з цінними паперами.
2. Для всіх країн притаманний широкий розвиток фондових бірж і жорсткі
правила лістингу при допуску акцій компаній до котирування на біржовому
ринку.
3. Усім країнам властиве широке використання похідних цінних паперів:
ф’ючерсів, опціонів тощо. Панівною формою торгівлі стають ф’ючерсні
біржі.
4. В усьому світі запроваджена і продовжує розвиватись комп’ютеризація
біржової та позабіржової діяльності. Відбувається процес інтеграції
фондових ринків в єдиний електроно комп’ютерний ринок.
Основні риси фондового ринку України. Торгівля цінними паперами в
Україні, як і в інших країнах світу, здійснюється на біржовому (Донецька
фондова біржа, Київська міжнародна фондова біржа, Українська
міжбанківська валютна біржа, Кримська фондова біржа, Українська фондова
біржа) та позабіржовому (ПФТС, “телефонний ринок”, міжбанківські
операції з цінними паперами) фондових ринках, де відповідно до чинного
законодавства обертаються пайові, боргові та похідні цінні папери.
Торгівля цінними паперами (зокрема акціями) незначних обсягів
здійснюється на фондових біржах Це пояснюється пропозиціями на фондових
торгах акцій неліквідних підприємств, незадовільним станом самих цінних
паперів, що виставляються на продаж, небажанням чи неспроможністю
багатьох українських компаній дотримуватись правил відкритого
звітування, необхідного для робо їй па біржі тощо.
Широкого розвитку набув ринок державних боргових зобов’язань, що
скорочує інвестиції у національне виробництво, і, відповідно, стримує
розвиток вторинного ринку корпоративних цінних паперів. Вторинний ринок
не функціонує через відсутність законодавчої бази щодо його розвитку.
У законодавчому порядку на українському фондовому ринку необхідно
визначитись з моделлю корпоративної власності: англо-американська або
континентальна західноєвропейська. На сьогоднішній день в Україні
функціонує західноєвропейська модель, при якій перехід компаній із рук в
руки здійснюється за бажанням власників, а біржовий оборот невеликий.
Але ця модель склалася стихійно, і бажано було б закріпити її (або
скасувати) в певних нормативних актах:
??дати опис та узаконити види угод із цінними паперами;
??визначити види спекулятивних угод, які ґрунтуються на кон’юнктурному
коливанні цін, різниці цін на різних ринках, попиті та пропозиціях,
сезонному коливанні цін, коливанні цін на сировину, на інфляції та ін.;
??правила укладання угод і розрахунків за ними;
??відповідальність сторін в угоді;
??роль посередників і торговців цінними паперами у проведенні угод;
??вирішити питання оподаткування операцій із ф’ючерсними контрактами та
іншими похідними фінансовими інструментами;
??вдосконалити інформаційну підтримку ринку;
??запровадити видання біржами бюлетені про свою діяльність;
??увести довгострокове перспективне планування розвитку ринку цінних
паперів на мікро- і макрорівнях;
??зацікавити населення брати участь у діяльності фондового ринку на
правах дрібного інвестора.
Список використаної літератури
Державне управління: теорія і практика / За ред. проф. В.Б. Авер’янова.
К., 1998.
Кузнєцова Н. С., Назарчук І. Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові
основи формування та функціонування. – К: Юрінком Інтер, 1998.
Михасюк І.Р., Мельник А.Ф., Крупка А. Державне регулювання економіки.
Львів, 1999.
Михасюк І.Р., Залога С.М., Сажинець С.И. Основи та важелі державного
регулювання економіки. Львів, 1998.
Мельник В. А. Ринок цінних паперів. Довідник керівника підприємства.
Спеціальний випуск. – К.: А. Л. Д. ВІРАР, 1998.
PAGE
PAGE 18
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
