Економічна сутність страхування та формування фінансів страхового ринку (курсова)

Курсова робота

з навчальної дисципліни „Теорія фінансів”

на тему _„Економічна сутність страхування та формування фінансів
страхового ринку”__

План

Вступ………………………………………………………….
……………………………………………………………2

Розділ І. Економічна необхідність та сутність страхового ринку

1.1 Економічні і історичні передумови виникнення
страхування………………………….3

1.2 Необхідність, економічний зміст та розвиток страхування
……………………………..5

1.3 Організаційна структура страхового ринку
……………………………………………………..7

1.4 Державне регулювання страхової діяльності
…………………………………………………..11

Розділ ІІ. Аналіз сучасного стану страхового ринку

2.1 Характеристики продавців страхових
послуг…………………………………………………..15

2.2 Характеристика покупців страхових
послуг…………………………………………………….18

Розділ ІІІ. Удосконалення страхового ринку

3.1 Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку
України……………………..21

3.2 Напрями підвищення ефективності страхової

діяльності в ринковому
середовищі……………………………………………………..
………………..25

Висновок……………………………………………………….
………………………………………………………..30

Список
літератури……………………………………………………..
…………………………………………..33

Вступ

Розширення самостійності товаровиробників, Формування ринкової
інфраструктури, договірних відносин, різке звуження сфери державної дії
на розвиток процесів виробництва і розподілу матеріальних благ вимагають
нових підходів до використання фінансово-кредитного механізму в
управлінні економікою. Особливого значення в зв’язку з цим набувають
питання страхування господарської діяльності, що враховує інтереси
суверенних суб’єктів держави і направленої на створення їм рівних
стартових умов для переходу до ринкових відносин. Ця проблема має
важливе теоретичне і практичне значення, ставить перед економічною
наукою нові завдання, рішення яких дозволить підвищити наукову
обгрунтованість заходів по оздоровленню економіки, її соціальній
орієнтації, зближенню товарного і грошового оборотів, забороні
інфляційних процесів і скороченню бюджетного дефіциту.

Назріла необхідність формування вітчизняного страхового ринку, котрий
відображав би весь грошовий оборот, включаючи грошово-кредитні потоки.

На шляху до вітчизняного страхового ринку немає простих рішень. Вони
взаємозв’язані з соціально-економічною ситуацією в країні, проблемами
роздержавлення в народному господарстві, фінансово-кредитною і
структурною політикою, законодавчим і організаційним забезпеченням
економічної реформи.Незмінно зростає роль страхування в розвитку
економіки сучасної України, як базового елементу функціонування
інфраструктури ринкових відносин. Йдеться про два паралельні процеси:
впровадженні страхового механізму в економічну інфраструктуру і
створення самої інфраструктури страхової справи в Україні. З позицій
сьогоднішнього дня необхідно підкреслити розуміння страхування як
самостійної економічної категорії. Проявом економічної категорії
страхування на практиці виступають різні галузі, види і підвиди
страхування.

Страхування – це стратегічний сектор економіки.

Особливо в період розвитку ринкових відносин підприємець дістає
можливість зосередити все свою увагу на проблемах ринку і конкуренції,
будучи упевненим при цьому, що засоби виробництва і предмети праці
матеріально захищені від будь-яких випадковостей.

Саме страхування підвищує інвестиційний потенціал і дає можливість
збільшити стан і багатство нації. Це важливо для російської економіки,
яка поки перебуває в складному положенні.

Проблема формування страхового ринку України, на мій погляд, розроблена
недостатньо. У країні є визнані юристи, економісти, соціологи і т.п. На
їх думку зважають, їх думка по тих або іншим питанням освітлюється в
засобах масової інформації не тому що вони посідають певні посади, а
тому що вони є визнаними фахівцями в своїй області. Із страхуванням
ситуація інша. Відсутність належної учбової бази, невоспріятіє
страхування як серйозного економічного інструменту на державному рівні
призводить до того, що даний економічний сектор розвивається сам по
собі. Недооцінка страхування підриває його престиж і, як результат,
відсутності прагнення набувати знання в цій сфері. Низький попит на
знання в даній області в свою чергу практично виключає потребу в
професійних викладацьких кадрах, не говорячи вже про необхідність
досягнення наукових вершин. Наслідки такої лінії ми бачимо сьогодні. До
теперішнього часу у нас немає гідного підручника по страхуванню. Питання
страхування освітлюються тільки в спеціальній літературі (якої також не
багато), і те в більшості своїй на рівні керівників страхових компаній.

1.1 Економічні і історичні передумови виникнення страхування

Досліджуючи природу виникнення і розвитку страхування, можна з
упевненістю сказати, що страхування виникло і розвивалося, маючи своїм
кінцевим призначенням задоволення потреб людини, його усвідомлених
запитів в страховому захисті від різних випадковостей. У страхуванні
розвивалися різні економічні відносини, що складаються між людьми в
процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.
Воно надавало всім господарським суб’єктам гарантії у відшкодуванні
збитку.

Страхування своїм корінням йде в глиб століть. Передбачається, що
первинні, найпримітивніші форми страхування зустрічалися за два
тисячоліття до нашої ери, зокрема в законах вавілонського царя
Хаммурапі, які передбачали укладення угоди між учасниками торгового
каравану про те, щоб разом зазнавати збитки, що осягнули кого-небудь з
них в дорозі від нападу розбійників, пограбування, крадіжки і т.д.

Угоди про взаємний розподіл збитків від корабельної аварії і інших
морських небезпек полягали між купцями-корабельниками на берегах
Персидської затоки, у Фінікії і ін.

Звичаями чумацької торгівлі (XIII в., територія України)
встановлювалося, що якщо в дорозі у чумака ляже віл, то на артільні
гроші купується іншій .

У всіх цих випадках має місце одна і та ж мета – забезпечення
відшкодування збитків від стихійних і інших небезпек кожного з учасників
торгового або путнього колективу спільно, за рахунок всіх його членів.

Характерною межею якнайдавнішого страхування є те, що на даному етапі ще
немає регулярності страхових платежів, що вносяться в загальну касу.
Більш того, організація страхового фонду виражалася в зобов’язаннях
відшкодовувати збитки у порядку подальшої розкладки, тобто гроші
вносилися в касу після настання страхової події.

Надалі страхування придбало більш довершену форму. Воно стало будуватися
на основі регулярних платежів, які приводять до акумуляції (накопиченню)
грошових коштів і створення страхового фонду.

Прийнято вважати, що найвиразніше в порівнянні з іншими народами
старовини взаємне страхування було розвинене в Стародавньому Римі. Воно
широко застосовувалося в різних професійних союзах і колегіях. Під час
вступу до такої колегії сплачувалися одноразові, а потім щомісячні
внески. За рахунок збираних засобів проводилися похорони у разі смерті
члена колегії, виявлялася матеріальна підтримка у разі хвороби, каліцтва
і ін. Взаємне страхування в Стародавньому Римі було широке распостранено
серед ремісничих і інших професійних колегій, військових і навіть
релігійних організаціях.

Середньовічне страхування звичайно іменується гильдийско-цеховим,
оскільки своїм виникненням воно нерозривно пов’язане з освітою в X-XII
вв. у ряді країн (Англія, Німеччина, Данія) гільдій і цехів, що
об’єднували в основному за професійною ознакою. Спочатку взаємодопомога
закріплювалася в статутах гільдій і цехів в найзагальнішій формі, без
визначення розмірів допомоги і круга страхових випадків. Відшкодування
збитків або виплата допомоги проводилися з общегильдійськой або
загальноцехової каси разом з іншими витратами, або шляхом подальшої
розкладки між членами. Поступово організація взаємодопомоги одержала в
гільдіях і цехах певніші форми, страхування стає на шлях регулярних
внесків, уточнювалися підстави і навіть розміри страхових виплат.
Враховуючи, що заняття торгівлею в середні віки було зв’язано з дальніми
морськими і сухопутними подорожами і з великим ступенем небезпеки,
гильдійськоє взаємне страхування передбачало різноманітні страхові
випадки, що відносяться як до особи, так і до майна членів гільдії,
розділяючи вже в ту далеку пору страхування на особисте і майнове. У
цехах, враховуючи, що заняття різними ремеслами припускало осіле життя,
взаємне страхування було направлено переважно на випадки, що
безпосередньо зачіпають особу членів цеху, такі як смерть, хвороба і
т.д.

Характерною межею докапіталістичного страхування, не дивлячись на деякі
особливості його прояву в різних соціально-економічних умовах і регіонах
миру, є те, що воно було взаємним, тобто члени того або іншого колективу
страхували самі себе і не ставили цілі отримання доходів.

Виникнення і формування страхового ринку пов’язують з пізнішим періодів
в історії людства. Поступово з розвитком виробничих відносин, приходом
прогресивніших суспільно-економічних формацій, страхування як вид
діяльності з «братської» взаємодопомоги, здійснюваної на безвідплатній
основі, перетворюється на один із способів збагачення. Страхування
переходить в товарну форму, перетворюється на звичайне комерційне
підприємство, починає працювати на ринок. З’являються перші страхові
акціонерні і взаємні суспільства. Особливе місце в цьому процесі займає
Англія. Перші страхові суспільства виникли тут в 80-і роки XVII в. у
області вогняного страхування. Поштовхом, що прискорив розвиток
вогняного страхування і утворення страхових суспільств, як прийнято
вважати, послужила історична пожежа, що відбулася в Лондоні в 1666 р.,
який погубив 70 тис. людина. В той же час виникають страхові суспільства
у області морського страхування у Франції (1686 р., Париж). Потім
страхові суспільства з’являються і в інших країнах: Італії (Генуя – 1741
р.), Данії (1746 р.), Швеції (1750 р.) і т.д.

У 1779 р. члени асоціації «Лондонський Ллойд» прийняли «підписний
формуляр Ллойда» – формуляр договору морського страхування, що послужив
зразком для створення нормативних актів, регулюючих відносини по
морському страхуванню в Німеччині, Італії, Голландії, Франції і
Україні.Поступово страхування починає застосовуватися в боротьбі з
іншими несприятливими чинниками і стихійними бідами, що приносять утрату
економіці. У XIX в. провідне місце займають страхові об’єднання типу
картелів і концернів. Один з перших крупних картелів був створений в
Берліні в 1874 р.

1.2 Економічний зміст та розвиток страхування

Специфічність страхування, як економічної категорії, обумовлюється
трьома основними ознаками: випадковим характером настання руйнівної
події, надзвичайністю нанесеного збитку (шкоди) в натуральному і
грошовому відношенні та об’єктивною необхідністю попередження і
подолання наслідків вказаної події і відшкодування матеріальних чи інших
втрат.

Страховий захист може бути забезпечений лише при умові, якщо суспільство
має відповідні кошти для попередження і відшкодування матеріальних
втрат. Звідси виникає об’єктна необхідність обособлення для цієї мети
частини валового національного продукту, тобто формування страхового
фонду, який являє собою резервний запас матеріальних і грошових засобів
для забезпечення неперервності процесу суспільного відтворення і надання
допомоги людям на випадок настання надзвичайних подій.

Страховий фонд створюється в результаті перерозподілу валового
національного продукту. На практиці існує три форми організації
страхового фонду, в яких суб’єктами власності на його ресурси виступають
держава, окремий виробник чи страховик (спеціалізована страхова
компанія).

Страхування є економічною категорією, яка представляє собою сукупність
особливих замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками з
приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового
фонду, призначених для відшкодування надзвичайної шкоди підприємству,
організація, надання грошової допомоги громадянам. Разом з тим
страхування виступає з одного боку засобом захисту виробництва,
підприємництва, майна, добробуту людей, а з іншого боку ? як вид
діяльності, що приносить прибуток.

Страхування має такі характерні риси, які виділяють його з інших
економічних категорій:

наявність двох сторін: страховика і страхувальника;

цільове призначення створюваних грошових фондів та їх витрати лише на
покриття втрат в завчасно обумовлених випадках;

замкнутість перерозподільних відносин між учасниками страхування;

часовий і міжтериторіальний розподіл ресурсів;

еквівалентність відносин, тобто поверненість платежів, оскільки вони
презначені для виплат спільноти страхувальників.

Економічна сутність стравхування проявляється в його функціях, які
обумовлюють суспільне призначення даної категорії. Страхування виконує
такі основні функції:

ризикова, так як страхування пов’язане з ризиковим характером
виробництва. В рамках дії ризикової функції здійснюється перерозподіл
грошової форми вартості серед учасників страхування у зв’язку з
наслідками випадкових страхових подій;

попереджувальна функція. Значна частина перерозподільних відносин
пов’язана з функціонуванням попереджувальних заходів по зменшенню
страхових ризиків. Разом з тим організація цих відносин часто залежить
від рівня захищеності майна і життя страхувальників, від настання
страхової події;

заощаджувальна функція. Довгострокові види страхування є засобом
накопичення населенням коштів до настання певної події в їх житті аж до
закінчення строку страхування.

Сучасні економісти відзначають, що страхування, як економічна категорія,
включає такі основні елементи: ризикові обставини, ситуація ризику,
вартість (оцінка) об’єкта страхування, страхова подія, страхова сума,
страховий внесок, страховий випадок, витрати (збиток) страхувальника,
страхова виплата.

Збільшення попиту на страховий захист зумовило перехід до продажу
страхових полісів з подальшим відшкодуванням збитків, які спочатку
здебільшого продавались товариствами взаємного страхування.

Найбільш інтенсивно всі форми і види страхування розвиваються в ХХ ст. і
воно стає невід’ємним атрибутом ринкової економіки при нерівномірному
розвитку страхового бізнесу в окремих країнах і континентах.

Революційні події в жовтні 1917 р. внесли і відповідні зміни у ведення
страхової справи, так як в 1918 р. вона була оголошена державною
монополією. Всі страхові операції здійснювалися Головним управлінням
державного страхування при Міністерстві фінансів з єдиними правилами і
тарифами по кожному виду страхування. За роки радянської влади страхова
справа розвивалася нерівномірно, оскільки державна власність становила
до 94% вартості майна, що перебувало на балансах господарських
формувань. Держстрах СРСР по суті був монополістом у страхуванні.
Протягом 60-70-х років було запроваджено нові види страхування майна,
життя та здоров’я громадян. Проте розвиток страхової справи ще сильно
відстає від рівня країн з ринковою економікою навіть в умовах незалежної
держави, що зумовлює необхідність проведення глибоких економічних
реформ, складовою частиною яких повинна бути ефективна система
страхування фізичних і юридичних осіб.

1.3 Організаційна структура страхового ринку

Ринковій економіці притаманні певні атрибути, без яких вона не може
існувати. Одним з таких об’єктивних атрибутів є страховий ринок.

Необхідно особливо відзначити, що різні автори дають своє тлумачення
поняття страхового ринку. Ю.М.Журавльов / «Страховий ринок та система
економічних відносин, яка складає сферу діяльності страховиків і
перестрахувальників в даній країні, групі держав і в міжнародному
масштабі по наданню відповідних страхових послуг страхувальникам». Разом
з тим він виділяє і термін «обмежений страховий ринок». Якщо страхування
або перестрахування не можуть бути розміщені на страховому ринку
якої-небудь іншої країни повністю, то такий ринок є обмеженим. [ 6 ]

Л.О.Орленюк-Малицька / «Страховий ринок – особливу сферу грошових
відносин, де об’єктом купівлі-продажу виступає специфічна послуга та
страховий захист, формується пропозиція і попит на неї.» [13]

В.В.Шахов /«Страхового ринку як системи економічних відносин з приводу
страхування і в загальному понятті розглядає страховий ринок, як
сукупність страхових організацій.» [20]

А.В.Криворучко / «Страховий ринок розглядати як сферу
фінансово-економічних відносин між страховиками і страхувальниками по
наданню страхових послуг і захисту майнових інтересів юридичних осіб і
громадян, а також по здійсненню відповідної фінансової діяльності в
межах чинного законодавства з боку комерційних страхових компаній і фірм
чи державних організацій.» [10]

Як бачимо, в широкому розумінні страховий ринок являє собою всю
сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу страхових
послуг, тобто ринок забезпечує органічний зв’язок між страховиками і
страхувальниками і тут здійснюється обов’язкове визнання страхової
послуги. При цьому необхідною умовою існування страхового ринку є
наявність суспільної потреби на страховиків, які можуть задовольнити ці
потреби. Об’єктивною основою страхового ринку є виникнення в процесі
відтворення необхідності надання грошової допомоги потерпілим у випадку
настання непередбачених подій. При цьому основним економічним законом
функціонування страхового ринку є закон попиту і пропозиції.

Згідно з кількістю діючих на страховому ринку страхових компаній на
ньому складаються специфічні умови, які впливають на відносини
страховиків і страхувальників, рівень і методи державного регулювання,
способи надання страхових послуг, організаційні особливості страхових
компаній тощо.

З точки зору суб’єктів страхового ринку можна представити наступну схему
їх взаємозв’язку (рис. 1).

Згідно з українським законодавством в Україні можуть створюватися
страхові компанії у формі акціонерних товариств, товариств з додатковою
відповідальністю, товариств з повною відповідальністю та командитних
товариств.

Нині найбільш розповсюдженою формою організації страхових компаній є
акціонерні товариства.

Акціонерні товариства -форма об’єднання капіталу шляхом випуску акцій на
суму консолідованого капіталу. Існує два типи акціонерних товариств:

закрите акціонерне товариство (акції цього акціонерного товариства не
продаються на ринку цінних паперів, а розповсюджуються серед його
засновників);

відкрите акціонерне товариство (акції вільно продаються на ринку цінних
паперів).

товариства взаємного страхування

Продавці Посередники Покупці страхові компанії страхові агенти юридичні
особи цисіонарії страхові брокери фізичні особи об’єднання страховиків
товариства взаємного страхування.

З початку в Україні страхові компанії створювалися як закриті акціонерні
товариства, більшість з яких діє і нині. Проте підвищення вимог до
статутного фонду підштовхує до перетворення закритих акціонерних
товариств у відкриті з метою більшого залучення коштів.

На підтвердження цієї думки наведемо дані (табл. 1) про розподіл
страхових організацій, які занесені до Єдиного державного реєстру
страховиків (перестрахувальників) України за статусом і організаційною
формою функціонування, розрахованих на основі матеріалів
Укрстрахнагляду.

З даних таблиці 1 видно, що найбільше розповсюдження набули закриті
страхові акціонерні товариства — страхові компанії (59,2%), страхові
акціонерні товариства — страхові компанії (17,7%) і відкриті акціонерні
товариства — страхові компанії (9,9%). В цілому страховий ринок
представлений досить широким аспектом страхових товариств і компаній за
статусом і організаційними формами, що є позитивним моментом у
формуванні інфраструктури і можливої їх участі в основних видах
діяльності на національному страховому ринку.

Найбільша кількість компаній займається такими видами страхування, як
страхування майна (205), від нещасних випадків (197), вантажів та багажу
(194), наземного транспорту (172), від вогневих ризиків та ризиків
стихійних явищ (172), відповідальності перед третіми особами (142),
фінансових ризиків (123). Наведені дані дають підстави стверджувати, що
на національному страховому ринку створено конкурентне середовище і
основні елементи організаційної структури, тобто є страховики зі своїми
організаційними структурами на територіях окремих регіонів та
страхувальники, представлені юридичними та фізичними особами різних сфер
діяльності.

Найбільша кількість страхових організацій створена в м.Києві (82),
Одеській області (22), Донецькій (17), Харківській (17),
Дніпропетровській (15), Автономній Республіці Крим (17). В чотирьох
областях є по одній компанії, по дві в п’яти, по три в двох, по чотири
в трьох, по п’ять в трьох і по вісім в двох областях і лише в одній
Херсонській області немає самостійних страхових компаній.

Крім цього, до суб’єктів створеної організаційної структури страхового
ринку можна віднести також різні об’єднання страховиків, освітні центри
по підготовці і перепідготовці кадрів, наявну спеціальну пресу і рекламу
страхового ринку, а також Комітет у справах нагляду за страховою
діяльністю України та Укрстрахнагляд, який здійснює організацію
ліцензування, розроблює методологію і організацію нагляду, займається
питаннями розвитку законодавства і зовнішніх зв’язків, координації
роботи і правового забезпечення страхової діяльності, виконує функції
наукового центру. Разом з тим і нині актуальними залишаються питання
законодавчого, методологічного та інформаційного забезпечення діяльності
страховиків в ринкових умовах.

Необхідно звернути увагу на те, що поки що мало перестрахувальних
компаній, а підготовкою кадрів для страхування практично займаються два
вузи (Київський державний економічний університет і Тернопільська
академія народного господарства); є один «Центр підготовки і
перепідготовки кадрів та інформаційно-аналітичного забезпечення
страхової діяльності» Ліги страхових організацій країни. Найменш
розвиненим є організаційний блок з преси і реклами страхових послуг і
особливо реклами на радіо і телебаченні. В цілому можна констатувати, що
вже практично створені організаційні і правові основи для формування
ринкових відносин у страхуванні, які при виході окремих галузей і
підприємств народного господарства з фінансової і економічної кризи
дозволять швидше вирішити і проблему стійкого функціонування
національного страхового ринку і ринків окремих страхових продуктів на
різних рівнях. При цьому в умовах ринкової економіки добровільне
страхування стає пріоритетним і в зв’язку з цим на часі стоїть важлива
проблема відродження довіри населення до страхування як однієї з дієвих
форм соціального захисту громадян і посилення уваги до населення, як
основного партнера страховиків.

1.4 Державне регулювання страхової діяльності

Законом України “Про страхування” визначено єдиний орган державної
виконавчої влади, що здійснює цей нагляд, — Комітет у справах нагляду
за страховою діяльністю – Укрстрахнагляд, утворений 17 вересня 1993 року
Постановою Кабінету міністрів України згідно з вимогами Декрету “Про
страхування”.Комітет у справах нагляду за страховою діяльнісю є
центральним органом державної виконавчої влади, який підпорядковано
Кабінетові міністрів України. За своїм статусом Комітет має ранг
Державного комітету України.

Законом України “ Про страхування” визначені такі основні функції
Комітету:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);

2) видача ліцензій на здійснення страхової діяльності;

3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання ними

страхових зобов(язань перед страхувальниками;

4) установлення правил формування, розміщення та обліку страхових

резервів;

5) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової

діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції Комітету у

справах нагляду за страховою діяльністю;

6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка і подання у

встановленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення

законодавства України про страхову діяльність;

7) участь у здійсненні заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації

кадрів для страхової діяльності.

У рамках цих основних функцій Укрстрахнагляд виконує такі конкретні
завдання:

видачу ліцензій страховикамт на право здійснювати страхову діяльність та
перевірку щодо додержання ними видів страхування і перестрахування,
передбачених ліцензіями;

перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства
України про страхову діяльність та достовірності їх звітності;

методичне забезпечення (згідно зі своєю компетенцією) роботи
страховиків;

розробку проектів актів законодавства з питань страхової діяльності та
рекомендацій для захисту фінансових інтересів страховиків і
страхувальників;

прийом нормативних актів з питань страхової діяльності;

аналіз додержання об(єднаннями страховиків чинного законодавства;

контроль за платоспроможністю страховиків згідно зі взятими страховими
зобов(язаннями;

забезпечення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової
діяльності та підвищення ефективності державного страхового нагляду;

установлення правил формування і розміщення страхових резервів, а також
(за погодженням з Мінфіном та Мінстатом) правил їх обліку та показників
звітності;

розробку та подання до Мінфіну і Мінстату пропозицій про впровадження
єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також
форм статистичної звітності для страховиків;

аналіз стану і тенденцій розвитку страхової діяльності в Україні,
узагальнення практичного досвіду страховиків;

організацію заходів щодо професійної підготовки та перепідготовки
фахівців зі страхової діяльності, а також роботи круглих столів, нарад,
семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;

налагодження міжнародного співробітництва в галузі страхової діяльності,
вивчення, узагальнення й поширення світового догляду в цій справі,
виконання міжнародних договорів України з питань страхування;

інформаційно-роз(яснювальну роботу через пресу, телебачення та інші
засоби масової інформації з питань страхової діяльності;

розгляд пропозицій та запитів громадян з питань, що належать до його
компетенції;

управління майном, яке перебуває в загальнодержавній власності і
належить підприємствам, установам і організаціям, входять до сфери його
управління;

контроль за ефективністю використання і зберігання закріпленого за
підприємствами, установами і організаціями державного майна;

видачу дозволу Фондові державного майна на створення спільних
підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду
яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;

підготовку разом з відповідними місцевими Радами народних депутатів
висновків та пропозицій для Кабінету міністрів України щодо розмежування
державного майна між загальнодержавною, республіканською (Автономна
Республіка Крим) і комунальною власністю;

інші функції з управління майном, передбачені чинним законодавством.

Сам нагляд здійснюється у трьох напрямках. Перший, початковий, припадає
на етап подання документів на ліцензування. Усі підрозділи Комітету
вивчають подані документи, роблять свої зауваження до них. Страховики
згідно з цими зауваженнями усувають зазначені недоліки. Особлива увага
звертається на правила (умови страхування, страхові продукти), які
розробляє страховик за тими видами страхування, на які він має намір
отримати ліцензію. При цьому з боку Комітету звертається увага на
відповідність правил вимогам закону, а також на те, аби окремі положення
не призвели до можливих зловживань з боку щодо страхувальників. Крім
того, контролюються розрахунки страхових тарифів, насамперед актуарні.

Другий напрямок – це аналіз звітності, яку щокварталу подають
страховики. Комітет звертає особливу увагу на додержання умов
платоспроможності, визначених законодавчими та нормативними актами, а
також на розміщення страхових резервів на умовах, ним установлених.

Крім того, особливо аналізуються розмір і причини заборгованості перед
страхувальниками. За результатами аналізу формується план перевірок
страховиків на нступний за звітним квартал.

І, нарешті, третій напрямок – проведення безпосередніх перевірок на
місці. Перевіряючі Комітету аналізують первинну бухгалтерську та
фінансову документацію, вивчають відповідність договорів страхування
правилам, затвердженим при ліцензуванні та реєстрації, вивчають
банківські документи. За результатами перевірок складаються відповідні
акти, що є підставою для прийняття санкцій до страховиків.

В літературі останніх років акцентується увага на тому, що роль держави
в період перехідної економіки суттєво відрізняється від її ролі у
суспільстві зі сформованими ринковими відносинами, стабільною правовою
базою, розвиненим фондовим та страховим ринками. В умовах стабільного
економічного розвитку держава повинна перш за все сприяти становленню
системи самоорганізації і саморегуляції, робити акцент на незмінність і
довготривалість господарських зв’язків. У період трансформаційних
перетворень такий механізм державного регулювання не завжди прийнятний,
оскільки перехідна економіка динамічно змінюється, держава повинна
сприяти змінам не лише умов діяльності, а навіть і функцій суб’єктів
господарювання. В кінцевому підсумку усе це підвищує ризиковість
господарювання у всіх сферах діяльності, вимагає активних заходів
держави щодо формування ринку страхових послуг, потребує дієвого, але
виваженого її втручання (законодавчого, економічного) у процес
реформування.

Державне регулювання страхової діяльності здійснюється також у певних
межах і місцевими органами виконавчої влади. Але рішення цих органів
мають обмежений діапазон дії. До компетенції місцевих органів влади
входить розробка методичних рекомендацій щодо проведення експерименту на
їх території, спрямованого на страхування певного ризику, визначення
специфічних особливостей муніципального страхування, видання нормативних
актів щодо контролю страховиків, які проводять страхування за
програмами, розробленими з ініціативи та під контролем місцевих органів
влади.

Діючі моделі державного регулювання ринку страхування передбачають пошук
оптимального співвідношення внутрішніх сил ринкового саморегулювання та
безпосереднього впливу державних органів нагляду. За перехідної
економіки основний тягар припадає на державні органи нагляду за
страховою діяльністю, адже в умовах нестабільного ринкового середовища,
відсутності чітко визначеної стратегії розвитку та макроекономічної
стабільності можливості ринкової саморегуляції досить обмежені і не
можуть реально забезпечувати потреби страхового захисту від наявних
ризиків. При цьому важливою передумовою якісних зрушень в регулюванні
страхового ринку є рівень підготовки кадрів, особливо фахівців
андерайтингу та аудиту.

Щоб страховий ринок функціонував стабільно, а страховики були спроможні
виконувати свої зобов’язання перед страхувальниками, а також, щоб була
належна керованість та гарантованість страхового підприємництва,
недостатньо вдосконалювати лише законодавство, що регулює страховий
ринок. Необхідно розробляти та впроваджувати систему кодексів:
торговельний, цивільний, господарський, податковий; належить послідовно
вдосконалювати фінансове і банківське законодавство. Конче необхідним є
створення сукупності законодавчих актів, які б охоплювали усі сектори
ринкової економіки, сприяли упорядкуванню взаємовідносин між суб’єктами
ринку на всіх фазах процесу відтворення.

Державне регулювання страхової діяльності зумовлює необхідність
створення єдиного інформаційно-аналітичного центру, в якому б
опрацьовувалися б масиви даних з усього спектра фінансування страхового
ринку. Одним з важливих питань, які на сьогодні хвилюють страхові
компанії держави, є проникнення зарубіжних страхових компаній на
вітчизняний страховий ринок і пов’язана з цим можливість перекачування
страхових платежів за кордон, поскільки існуючим законодавством від
цього не має захисту. Тому нашим страховим компаніям необхідно перш за
все збільшити розмір статутного капіталу в межах 0,5-1,0 млн.Екю, що
дасть можливість брати на себе більшу відповідальність і удержувати
крупні ризики без передачі на перестрахування та в певній мірі поставити
економічний бар’єр для переведення страхових платежів за кордон.

Розділ. ІІ. Аналіз сучасного стану страхового ринку

2.1. Характеристика продавців страхових послуг

Правовою основою розвитку страхової діяльності є Закон України «Про
страхування», введений в дію постановою Верховної Ради № 86/98-ВР від
07.03.96, який регулює відносини в сфері страхування і спрямований на
утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових
інтересів підприємств, організацій та громадян, що в повній мірі
відноситься і до всіх сфер АПК. При цьому предметом безпосередньої
діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і
фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових
резервів та їх управлінням. По формах страхування поділяється на
обов’язкове та добровільне.

Класифікація по видах страхування включає особисте страхування, майнове
страхування та страхування відповідальності і перестрахування.

У відповідності до вказаного Закону (ст. 1) страхування — це вид
цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та
юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків),
визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок
грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними
особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). При
цьому згідно із ст. 2 страховиками визначаються юридичні особи, створені
у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з
додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські
товариства» та при одержанні у встановленому порядку ліцензії на
здійснення страхової діяльності. Учасників страховика може бути не менше
трьох. Страхова діяльність здійснюється виключно
страховиками-резидентами України.

В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками
визначаються державні організації, які створені і діють відповідно до
Закону «Про страхування».

Страхувальниками визначаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які
уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками
відповідно до законодавства України (ст. 3).

При цьому страховий ринок повинен функціонувати на конкурентній основі
при постійному розширенні видів страхових послуг і прибутковості
страхової діяльності.

На страховому ринку України найбільшого розповсюдження набув прямий
продаж страхових послуг, який здійснюється через страхові компанії
різного типу.

Страхова компанія — історично визначена суспільна форма функціонування
страхового ринку, яка являє собою обособлену структуру, що здійснює
укладання договорів (угод) страхування та їх обслуговування, тобто бере
на себе зобов’язання відшкодувати страхувальнику збитки при настанні
страхового випадку. При цьому продавці страхової послуги можуть бути
представлені різними формами власності: державною, акціонерною,
кооперативною, приватною. Разом з тим, створення державних страхових
компаній є формою втручання держави в діяльність страхового ринку і
монополізації його окремих функцій, які не можуть виконувати інші
страхові компанії. Прикладом може бути Державна акціонерна страхова
компанія з надання екстренної медичної допомоги іноземцям (м.Київ) і
частково Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», як
правонаступниця Укрдержстраху. До речі, основним партнером (акціонером)
НАСК «Оранта» є Українська державна кредитно-інвестиційна компанія
(Держінвест України), яка в 1998 р. володіла контрольним пакетом акцій
(56%) НАСК «Оранта».

Як уже відзначалося, основними продавцями страхових послуг на ринку є
акціонерні страхові компанії відкритого і закритого типу та страхові
товариства.

Важливою групою продавців послуг на страховому ринку України є
перестрахувальники, яких поки що мало. Ринок перестрахувальників можна
виділити як субринок, виходячи з його специфіки. З одного боку, на цьому
ринку продавцями страхових послуг виступають звичайні страхові компаніїї

(єдина вимога до них – ліцензія на проведення перестрахових операцій), а
з другого — покупцями є також страхові компанії, які передають
повністю чи частково страховий ризик чи групи страхових ризиків певного
виду за узгодженими умовами для створення, по можливості збалансованого
портфеля та забезпечення фінансової стійкості прибутковості операцій.

Як відомо, об’єктом страхового ринку є специфічний товар — страхова
послуга.

Під впливом попиту і пропозиції на ринку на конкурентній основі
складається ціна страхової послуги. При цьому, ціна є об’єктом договору
і рухається в певних межах. Нижня межа ціни визначається принципом
еквівалентності у страхових відносинах, яке являє собою рівність між
надходженнями платежів від страхувальників і виплатами страхового
відшкодування та страхових сум. Верхня межа визначається потребами
страховиків. Якщо ціна страхової послуги досить висока, то страховик
може опинитися в невигідному становищі порівняно з конкурентами і може
втратити клієнтів на ринку або зробити свою послугу недоступною для
більшості страхувальників. Ціна послуги конкретного страховика залежить
від розміру і структури його страхового портфеля, очікуваного прибутку,
якості інвестиційної діяльності, розміру управлінських витрат.

Розвиток страхового ринку відбувається в умовах дальшого зниження
валового внутрішнього продукту та спаду виробництва промислової і
сільськогосподарської продукції. На страхову діяльність значно вплинули
інфляційні процеси та зниження курсу національної валюти по відношенню
до іноземних валют. На кінець 1998 р. страховий ринок нараховував 254
страховика. Зберігалася загальна тенденція поступового збільшення
обсягів надання страхових послуг та видів страхування.

Перелік видів страхування, якими може скористатися страхувальник,
являють собою асортимент послуг страхового ринку. Наприклад, можуть бути
такі види добровільного страхування:

1) страхування життя;

2) страхування від нещасних випадків;

3) медичне страхування (безперервне страхування здоров’я);

4) страхування здоров’я на випадок хвороби;

5) страхування медичних витрат;

6) страхування залізничного транспорту;

7) страхування наземного транспорту (крім залізничного транспорту);

8) страхування повітряного транспорту;

9) страхування водного транспорту (морського внутрішнього транспорту та
інших видів водного транспорту);

10) страхування вантажів та багажу;

11) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

12) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9);

13) страхування цивільної відповідальності власників наземного
транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

14) страхування відповідальності власників повітряного транспорту
(включаючи відповідальність перевізника);

15) страхування відповідальності власників водного транспорту
(включаючи відповідальність перевізника);

16) страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж
передбачено пунктами 11-13);

17) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальників
за непогашення кредиту);

18) страхування інвестицій;

20) страхування фінансових ризиків;

21) страхування виданих гарантій (поручительств) та прийнятих гарантій.

Характеристику та класифікаційні ознаки зазначених видів страхування
визначає Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю —
Укрстрахнагляд.

Крім видів страхування, запропонованих для широкого використання, в
окремих випадках розробляються індивідуальні умови страхування, тобто
створюється персональний страховий продукт.

Становище на страховому ринку визначається дією багатьох факторів,
найважливішими з яких є ризикова ситуація, грошові доходи
страхувальників, страхові тарифи тощо.

Умови реалізації страхових послуг, які складаються в конкретному регіоні
на певний період, називаються кон’юнктурою страхового ринку. Вона
характеризує в першу чергу ступінь збалансованості попиту і пропозиції
страхових послуг в залежності від цього можу бути сприятливою чи
несприятливою як для страховика, так і страхувальника.

Розвинутий страховий ринок припускає, що пропозиція визначає попит.
Об’єктивною основою попиту на страхову послугу є потреба в страховому
захисті, яка реалізується як страховий інтерес. Страхові інтереси
суспільства надзвичайно різноманітні, хоча і базуються на загальній
потребі в страховому захисті. Разом з тим об’єктивно існуюча потреба в
страховому захисті не забезпечує автоматичного перетворення потенційного
страхувальника в реального тому, що крім страхового інтересу необхідною
умовою є платоспроможність страхувальника. Виходячи з цього можна
зробити два важливих висновки:

страховик прагнучи реалізувати свої послуги, повинен в достатній для
страхувальника формі показати її економічну доцільність і той виграш,
який

отримає потенційний страхувальник, що заключив договір страхування.
Необхідність допомоги страхувальнику в осмисленні його страхового
інтересу особливо важлива для страхового ринку України, поскільки раніше
існуючі страхові традиції втрачені або дискредитовані;

страхова послуга повинна бути побудована таким чином, щоб ціна на неї
відповідала можливостям тієї групи страхувальників, для яких вона
призначається.

В цілому, страховий ринок України представляє собою систему страхових
компаній з різними фінансовими можливостями щодо забезпечення
страхування ризиків і широкого охоплення страхувальників , що вимагає
дальшого його удосконалення і розвитку.

2.2. Характеристика покупців страхових послуг

Сучасний характер суспільно-виробничих відносин обумовив створення
об’єктивних передумов розвитку і функціонування ринку страхових послуг в
Україні і сформував відповідний рівень пропозиції та попиту на них. Це
перш за все зміни у відносинах власності і створенні нових форм
господарювання, а також розвитку підприємницької діяльності,
конкуренції, відкриття кордонів для переміщення людей, товарів, послуг,
капіталів. Разом з тим існують і фактори, які стримують цей процес.

В першу чергу сюди відносяться нестабільність політичного становища і
економічних відносин в суспільстві, наростання інфляційних процесів,
зростання безробіття, економічна криза основних галузей народного
господарства. В цих умовах основні покупці страхових послуг — юридичні і
фізичні особи навіть в умовах настання різних ризикових ситуацій не
можуть від них застрахуватися. До того ж страхування втратило довіру у
населення, як основного партнера у страхуванні через бюрократизм у
роботі і особливо необов’язковістю у справі своєчасних виплат страхового
відшкодування та небажання ведення кропіткої роботи з страхувальниками.

Тенденція до зростання кількості правопорушень і посягання на власність
громадян (в рік відбувається до 500 тис. зареєстрованих злочинів)
обумовлює бажання власників захистити її. Приватизація ж громадянами
більше 2 млн. квартир (9% житлового фонду) дала підстави і для розвитку
добровільного страхування квартир на випадок їх вимушеного ремонту
залежно від різних ризикових ситуацій.

Розвиток страхування стимулюється також зростаючим попитом на захист від
численних ризиків в умовах економічної нестабільності, яка
супроводжується збільшенням аварійності на виробництві (125 тис. в рік,
у тому числі 2,6 тис. із смертельними наслідками), травматизм на
підприємствах (до 130 тис. в рік, у тому числі 27 тис. на смерть),
зростанням злочинності і зниженням реального життєвого рівня мільйонів
людей, особливо пенсіонерів при мізерних пенсіях. Задоволення цього
попиту в нормальних умовах може стати прибутковою справою, а в
ненормальних умовах стати справою сумнівного бізнесу, оскільки не будуть
виконані зобов’язання перед страхувальниками.

Не останню роль в негативному ставленні страхувальників до страхування
відіграє бажання страховиків якомога скоріше зібрати значний капітал за
рахунок підвищення тарифів і не виплат страхового відшкодування.
Наприклад, останнім часом добровільне особисте страхування стає
непопулярним серед населення. Такий стан пояснюється певними причинами:

інфляція і невпевненість в майбутньому. Як правило договори по
особистому страхуванню укладаються на тривалий строк — 3, 5, 10 і більше
років. Між тим інфляція за лічені місяці зменшує страхові можливості в
декілька разів;

невигідність роботи з населенням. Компанії віддають перевагу
підприємствам, оскільки можливо заробити швидше і більше коштів без
кропіткої роботи із страхувальниками і особливо з різними категоріями
населення. Справа ще й і в тому, що особисте страхування відзначається
складністю організації і вимагає численних статистичних розрахунків для
правильного ведення тарифної політики.

Статистика свідчить, що в останній час кількість людей, які щорічно
гинуть в дорожно-транспортних пригодах (ДТП), постійно зростає. У
великих сумах при цьому обчислюються і матеріальні збитки. Разом з тим
цей вид страхування вигідний не тільки потерпілим, а й страховикам.
По-перше, потерпілі отримують надійну гарантію відшкодування певної
частини збитків і позбавляються від різної бюрократичної тяганини, без
якої не обходиться жодна судова процедура. Для них важливо також і те,
що система передбачає функціонування Моторного (транспортного)
страхового бюро України (МТСБУ). Мета Моторного бюро — координація
діяльності його членів в області страхування цивільної відповідальності
власників транспортних засобів за збитки, нанесені третім особам
внаслідок ДТП на території України і за її межами, а також реалізація
договорів. конвенцій і домовленостей з уповноваженими організаціями по
страхуванню цивільної відповідальності власників транспортних засобів
інших держав. Страховики (страхові компанії) можуть входити в Моторне
бюро на правах повних або асоційованих членів.Для забезпечення виконання
зобов’язань страховими організаціями-членами МТСБУ перед
страхувальниками і потерпілими в ДТП при Моторному бюро створені
централізовані страхові резервні фонди: фонд страхових гарантій та фонд
захисту потерпілих. В 1998 р. до складу Моторного бюро входило 52
страхових компанії, в тому числі такі відомі, як НАСК «Оранта», АСТ
«Терен», АТ УСК «Гарант_АВТО», АСК «ОСТРА-Київ», АТ «УКРАЇНСЬКА
ТРАНСПОРТНА СК», «Росток», «АВІОНІКА», «Скіф», «Фантотум», АТ
«Залізничні шляхи», Залізнична СК «Інтер-Поліс», ВАТ СК «Алькона».

Для страховиків досить ефективно спрацьовує ідея транспортного
страхування: страхові платежі набагато менше тих сум, які страховик
повинен був би виплатити потерпілому, якби не було цієї системи
страхування.

Необхідною умовою розвитку будь-якого ринку виступає конкуренція і
підвищення якості страхових послуг, що обумовлює суперництво страхових
компаній у боротьбі за страхувальників та мобілізацію грошових коштів у
страхові фонди, вигідне інвестування та досягнення високих кінцевих
фінансових результатів. Крім того, конкуренція передбачає наявність на
ринку достатньої кількості незалежно діючих продавців і покупців.
Свобода вибору полягає в тому, що покупці в межах своїх фінансових
можливостей можуть купувати страхові послуги в такому наборі, який
найбільш вигідний для них, а продавці самі вибирають послуги, які вони
можуть продати. Страхувальники повинні мати можливість для укладання
договорів на будь-які види страхування на умовах більш повної
відповідності їх інтересам і в будь-якій страховій компанії. Такий
підхід до страхування стає стимулом для розробки і впровадження нових
видів страхових послуг, удосконалення ведення страхової справи і
підвищення якості страхових послуг і на цій основі діє можливість
розвивати страховий ринок України до світового рівня.

Розділ. ІІІ. Удосконалення страхового ринку

3.1. Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України.

Виходячи з необхідності вступу України в систему міжнародних економічних
відносин, перебудови економіки з використанням досвіду інших країн
відносно ринкових перетворень, проблеми розвитку страхового ринку тісно
пов’язані з соціально-економічною ситуацією в державі,
фінансово-кредитною політикою, законодавчим та організаційним
забезпеченням економічних реформ в Україні.

Держава зацікавлена в розвитку страхової справи в Україні, як в
механізмі підтримки рівня народногосподарського виробництва і можливості
покриття непередбачених втрат і збитків підприємств та окремих громадян
з мінімальною участю державних ресурсів і коштів державного бюджету.

Як відомо, перехід до ринкових відносин передбачає появу великої
кількості суб’єктів господарювання, зацікавлених в забезпеченні захисту
своєї діяльності, майна і прибутків від різних наслідків і
непередбачених ризиків. Тому в цей період страхування повинно
розвиватися особливо інтенсивно. Це обумовлюється такими причинами.

Так, існуюче законодавство про страхування не враховує сучасного стану
економіки держави (наприклад, інфляції, яка швидко змінює всі страхові
фонди і резерви). Інфляція по суті є проблемою номер один, оскільки
непередбачуваність цінової динаміки суттєво затруднює розрахунок ставок
страхових премій і визначення обсягів виплат страхових відшкодувань і в
кінцевому результаті може нанівець звести страховий захист. Відповідно
страховим компаніям важко прогнозувати рентабельність страхової
діяльності. Вони постійно змушені шукати компроміси між збереженням
реальної вартості страхових фондів, їх антиінфляційним захистом та
ліквідністю. Катастрофічне обезцінення грошей підриває основу
довгострокового страхування. Невідповідність виплат страхового
відшкодування фінансовим витратам відштовхує клієнтів від страхових
організацій, недивлячись на необхідність захисту від різних ризиків.

Разом з тим, державна політика в галузі страхування не враховує того, що
в країні немає страховиків, які б могли б конкурувати із західними
фірмами.

Згідно діючого законодавства, фактично заборонено страховим компаніям
займатися любими видами діяльності, крім страхової. Це призводить до
того, що страховики не можуть ефективно страхувати під заставу, так як
невідомо, що з цією заставою робити. Продати її не можна і використати
по призначенню також не можна.

Необхідно відзначити, що держава недооцінює значення і роль страхового
ринку в економіці. Так, страхові компанії, які займаються страхуванням
життя (пенсійне, нагромаджувальне страхування, медичне) акумулюють
грошові кошти населення і є найбільшими інвесторами в різні галузі
народного господарства. Страхові компанії, які займаються ризиковими
видами страхування допомагають підприємцям відшкодовувати виробничі
витрати і витрати від стихійного лиха.

Дозволяється займатися страхуванням життя лише спеціалізованим
компаніям, таким, як страхове медичне АТ “Надія”, АСТ “Астро-Дніпро”,
АСК “Грантсервіс”, ЗАСТ “ Новий Дніпро”, АТЗТ “АСК “Інтер-Поліс”, АТЗТ
“Українська СК АСКА –Life”.

В силу змін форм власності в процесі реформування окремих галузей
народного господарства виникло багато акціонерних товариств, страховий
захист яких практично не вирішений в законодавчому плані. Не вирішеним
залишається також питання про правовий захист національного страхового
ринку від зарубіжних страхових компаній тощо. Все це вимагає внесення
відповідних змін і доповнень до Закону «Про страхування».

Останнім часом піднімається питання про проведення приватизаційного
страхування. Так, спеціалістами СК «Алькона» розроблена концепція
приватизаційного страхування. Проте одного бажання мало, оскільки не
вирішеним залишається питання банкрутства інвестиційних фондових
компаній та підприємств, які підлягають приватизації. Вітчизняне
страхування ще досить слабке, щоб брати на себе великі ризики.

Недоліками страхової справи на сучасному етапі розвитку страхового ринку
є те, що відсутня широкомасштабна роз’яснювальна робота з питань
страхування серед населення і в першу чергу серед потенційних
страхувальників. Значним гальмом в розвитку страхової справи є
нерозвинутість інфраструктури страхового ринку, до основних елементів
якої відносять правове і нормативне забезпечення, інформаційну мережу,
кредитно-фінансову систему, підготовку кадрів (сюрвейери, андерайтери,
страхові комісари), наукове обслуговування, аудиторську мережу,
професійну етику і мову. Саме інфраструктура забезпечує можливості
реалізації економічних інтересів страховиків і страхувальників, сприяє
координації дій суб’єктів ринку, допомагає інтегруватися у світовий
економічний простір. Разом з тим розвиток вітчизняного страхового ринку
необхідно розглядати як крок до зміцнення національної безпеки України.

Назріла необхідність створення цілком нових для нас, але давно створених
за кордоном інститутів, які обслуговують і контролюють страховий бізнес.
Перш за все назріла необхідність організації експертних служб:
сюрвейерів, менеджерів і консультантів по ризиках та інспекторів по
позову. Створення таких служб і органів, координуючих їх роботу, а також
закладів по навчанню профільних спеціалістів вимагають участі і сприяння
держави. Це дозволить сформувати інфраструктуру страхового ринку на
рівні світових вимог, проводити аналіз і розробляти заходи по зменшенню
і запобіганню ризиків, розвантажити суди і арбітражні заклади від
чисельних позовів за страхове відшкодування, створити нові робочі місця
та залучити висококваліфікованих спеціалістів, які часто не знаходять
застосування своїм знанням і досвіду.

Експертні служби повинні відповідати сучасним вимогам по рівню
технічного оснащення, спеціалізованих і експертних методик. Нині
страхові організації мають гостру потребу в спеціалістах по актуарних
розрахунках, юристах-спеціалістах в галузі страхування, спеціалістах по
статистиці. Розвиток вітчизняного страхування викликає також
необхідність розвитку сфери страхових посередників — брокерів. Це буде
сприяти встановленню здорової конкуренції, розширенню можливості
клієнтів для вибору оптимальної схеми страхування, створенню
безконфліктних відносин між страховиками і страхувальниками.

Можливість купити не самий кращий і дешевий страховий поліс цілком
реально для українських клієнтів. В західно-європейських країнах ця
проблема давно вирішена — аналізом послуг на страховому ринку за
дорученням клієнта займається професійний страховий брокер. Так, у
Німеччині і Франції при посередництві брокерів укладається 18-20% всіх
договорів страхування, у Великобританії — 70%, в США — не менше 80%. При
цьому 100 найбільших страховиків США укладають угоди тільки при
посередництві брокерів.

Разом з тим, відбуваються процеси інтеграції страхового ринку України до
світового ринку страхування і створення сучасної моделі ефективного
управління страховими резервами. Інтеграція необхідна українському ринку
з позицій перестрахування. На превеликий жаль, ємність нашого страхового
ринку нині невелика. Багато крупних ризиків необхідно перестраховувати
за межами України. Це має і позитивний характер, оскільки у випадку
настання страхової події в економіку держави гарантоване вливання коштів
іноземного страховика. Чим швидше економіка України буде відповідати
загальним світовим стандартам, тим швидше будуть відбуватися
інтеграційні процеси в страховому бізнесі.

В умовах економічної і фінансової кризи безумовно знижується активність
на страховому ринку. Для її активізації необхідною умовою є стабільність
гривні, зменшення інфляції, завершення процесів приватизації в основних
галузях народного господарства. В принципі захистити можна тільки
власника і в умовах нормального функціонування фінансової системи. Проте
і самі страхові компанії можуть зробити чимало, щоб їх страхові
технології і продукти відповідали європейським стандартам.

Визначені проблеми страхового ринку дозволяють визначити ті основні
напрями його розвитку, які повинні бути здійснені, щоб підняти страхову
справу в Україні на належний рівень. Основні з цих напрямів такі:

1. Законодавче забезпечення дальшого розвитку страхової діяльності.

1.1. Внесення змін і доповнень до Закону «Про страхування» (постанова
ВР №86/96-ВР від 07.03.96). Це перш за все чітке регламнтування
організаційно-економічних питань розвитку страхування і посилення ролі
Укрстрахнагляду в цьому процесі через відповідні повноваження, надані
законом. Проводити класифікацію видів страхування згідно загально
прийнятої міжнароднох методології, тобто визначити розподіл його на дві
галузі: страхування і страхування інше, ніж страхування життя (особисте
страхування, медичне страхування майнове страхування, страхування
відповідальності). Необхідне також збільшення максимальної межі
статутного капіталу до рівня 0,5-1,0 млн. ЕКЮ з постійним досягненням
цього розміру протягом кількох років, а також більшого корегування
економічних статей закону (Ст.30 “Страхові резерви”, Ст. 31 “Прибуток
страховика”) та визначення фінансових результатів роботи страховиків і
посилення методологічної роботи Комітетом у справах нагляду за страховою
діяльністю.

1.2. Розробка нових законів:

— «Про державне регулювання страхової діяльності, який передбачав би
весь комплекс заходів, пов’язаних з організацією страхування, формами і
методами підтримки страхового підприємництва;

— «Про страхові підприємства як специфічну форму підприємницької
діяльності»;

— розробка законодавчої бази і методології проведення медичного
страхування.

2. Податкова політика

2.1. Оподаткування страхових компаній заставками, передбаченими для
підприємств з урахуванням специфік роботи страхових компаній;

2.2. Оподаткування прибутку за диференційованими ставками (надання пільг
в оподаткуванні страховиків, які забезпечують страховий захист ризиків
при реструктуризації економіки).

3. Інституціоналізація страхового ринку

3.1. Сприяння розвитку страхового посередництва

3.2. Сприяння удосконаленню інфраструктури страхового ринку.

4. Удосконалення методології страхової справи:

4.1. Переглянути і уточнити класифікацію страхування

4.2. Розробити методику рейтингової оцінки страхових компаній

4.3. Створити єдину систему обліку і звітності сфери страхової
діяльності з метою формування банку достовірної інформації та її
доступності.

5. Кадрове забезпечення:

5.1. Створити міжстраховий фонд фінансування навчання спеціалістів для
страхових компаній

5.2. Об’єднанням страховиків обговорити проблему про доцільність
створення власних навчальних закладів по підготовці і перепідготовці
кадрів для страхової справи

6. Інвестування:

6.1. Стимулювання направлення коштів (інвестицій) в пріоритетні галузі
економіки з урахуванням забезпечення виконання страховиками страхових
зобов’язань

6.2. Залучення коштів різних суб’єктів господарювання для створення
пайових фондів страхових гарантій з метою повного використання
можливостей внутрішнього ринку.

Вважаємо, що це тільки першочергові заходи по удосконаленню і підвищенню
ефективності функціонування національного страхового ринку України.

3.2 Напрями підвищення ефективності страхової діяльності

в ринковому середовищі.

У страхуванні визначення собівартості страхових послуг — одне з досить
складних і найменше висвітлених в економічній літературі питань.
Зумовлюється це перш за все ризиковим (імовірнісним) характером руху і
формування страхового грошового фонду. Наприклад, якщо підприємства
сервісу заздалегідь знають розмір необхідних витрат, то страхові
компанії, беручи на себе відповідальність згідно з договором, досить
орієнтовно знають, скільки в кінцевому результаті обійдеться йому
страхова послуга, тобто або в суму витрат на ведення справи, або
набагато більшу суму з урахуванням обсягів виплат страхового
відшкодування. При цьому собівартість страхових операцій являє собою
сукупність всіх витрат страховика (включаючи відрахування в резервні
фонди), які необхідні для забезпечення фінансової стійкості страхових
операцій і гарантії виконання зобов’язань перед страхувальниками.

Практика роботи страхових організацій показує, що в страховій діяльності
зниження собівартості можливе шляхом, по-перше, зміцнення фінансової
стійкості страхових операцій і, по-друге, відповідною економією
управлінських витрат. Вважається, що найбільш перспективним в реалізації
першого напряму є оптимізація страхового портфеля і використання
можливостей регулювання ринку з допомогою правильно складеного
страхового договору і умов його виконання. При цьому фінансова стійкість
залежить перш за все від розміру і складу страхового портфеля та
пов’язаною з цим можливістю територіальної розкладки збитків і
визначення рівнів страхових тарифів. Це обумовлює і більш високі тарифи
у малих страхових компаніях і змушує їх шукати відповідні ринкові ніші
на страховому ринку. тобто займатися тими видами страхування, де менша
конкуренція і виключені значні ризики.

Іншим напрямом роботи по зміцненню фінансової стійкості різних страхових
компаній є оптимізація і конкретика ділового і правового змісту

договору страхування. Наприклад, страховик може обумовити страхувальнику
певні вимоги, спрямовані на зменшення ризику.

Досвід зарубіжних країн показує, що диференціація ризиків забезпечує
більш стабільну ринкову позицію страховика за рахунок комбінування
ризиків і стимулювання страхувальників до укладання комплексних
договорів за рахунок деякого зниження тарифів. Відповідно при цьому
тариф може бути нижчим, ніж при укладанні декількох договорів по одному
ризику кожний. При укладанні цього договору економляться і витрати на
ведення справи, тобто це взаємовигідна справа. Разом з тим зарубіжний
досвід підтверджує, що реальну можливість зменшення ціни на страхові
послуги дає участь страховика в комерційній діяльності, яка базується на
характері кругообігу коштів в процесі страхової діяльності, оскільки від
моменту надходження платежів страховиків на рахунок страховика до їх
виплати як страхового відшкодування проходить певний час, який
визначається строком дії договору.

Крім того, страховик формує резервні фонди, кошти яких довгий час можуть
не використовуватися. Це дає можливість страховику брати участь не
тільки в комерційних операціях, а й у прямому інвестуванні, враховуючи
при

цьому мобільність наявних у нього коштів і кон’юнктури ринку.

Як відомо, під фінансовою стійкістю страхових операцій розуміється
постійна збалансованість або перевищення доходів над витратами
страховика в цілому по страховому фонду. При цьому в основі забезпечення
фінансової стійкості лежать перш за все оптимальні розміри тарифних
ставок, а також достатня концентрація коштів страхового фонду, що дає
можливість територіальної і часової розкладки збитку. Концентрація
коштів страхового фонду досягається при неухильному зростанні числа
страхувальників і застрахованих об’єктів.

У розвинутих країнах велика увага приділяється страховому маркетингу,
який включає: вивчення ринку з метою визначення страхових потреб;
формування на основі останніх страхових послуг; визначення ціни на
страхову послугу (страхового тарифу) по кожному виду страхування та
способи її виплати; роз’яснювальну роботу по діючих договорах і видах
страхування; рекламу нових послуг, вибір конкретних страхувальників та
організацію їх обслуговування.

Маркетинг розглядається як один з методів комерційної діяльності
страхових компаній і дослідження ринку страхових послуг. По суті служби
маркетингу створюються перш за все для гнучкого пристосування
функціональної діяльності страхових компаній до змін економічної
ситуації та кон’юнктури ринку. Разом з іншими службами відділи
маркетингу створюють єдиний механізм управління процесами, спрямованими
на задоволення попиту страхового ринку і отримання прибутку від
страхових операцій.

Оскільки страхова діяльність постійно пов’язана з різними ризиками через
фінансовий механізм, виникає необхідність управління ризиками і
фінансовими відносинами між страховиками і страхувальниками, тобто
організації ризик-менеджменту.

Основні правила, на підставі яких приймаються рішення в
ризик-менеджменті, зводяться до забезпечення максимального виграшу, а
стратегія базується на оптимальних результатах при раціональному
співвідношенні між ризиком і величиною отриманого прибутку.

В крупних страхових компаніях, таких як НАСК «Оранта», питаннями
маркетингу, ризик-менеджменту і ділової стратегії займається Департамент
економічного аналізу, до складу якого входять Управління економічного
аналізу і зведеного планування, маркетингу та ділової стратегії, а в
регіональних структурах (обласних дирекціях) — відділи зведеного
планування і економічного аналізу.

Розвиток українського страхового ринку об’єктивно супроводжуватиметься
хворобами росту, які на різних етапах були характерні для провідних
страхових ринків зарубіжних країн. Це в першу чергу недостатній
фінансовий потенціал українських страховиків, низька технологічність
здійснення страхових операцій, відсутність нормального конкурентного
середовища як фактора постійного підвищення якості страхових послуг.
Виходячи з досвіду роботи в галузі страхування Європейськоі Організації
Економічного Співробітництва і Розвитку в практиці вітчизняного
страхування можна використати ряд основоположних правил формування і
регулювання страхових ринків і, зокрема:

для забезпечення захисту споживача, захисту економіки в цілому, повинні
бути встановлені відповідні в розумних межах регулюючі положення;

страховики повинні допускатися на ринок, відповідаючи суворим
ліцензійним критеріям;

страхування є виключним видом діяльності страхового товариства;

держава не повинна перешкоджати виходу на національний ринок іноземних
страховиків;

держава повинна установити чіткі межі правового поля для заключення
страхових контрактів;

держава повинна мати спеціальні законоположення по податкових пільгах,
звільненнях, відрахуваннях в страховій області, зокрема, в пенсійному
страхуванні, близькому до страхування життя;

кожна держава повинна мати незалежний спеціалізований орган в справі
нагляду за страховою діяльністю (в Україні Укрстрахнагляд);

відомство страхового нагляду повинно здійснювати нагляд «апріорі»,
допускаючи страхову компанію на ринок, а в процесі її діяльності
здійснювати контроль за укладанням і виконанням договорів страхування на
місцях;

страхові компанії, здійснюючи страхову діяльність, повинні мати
достатній запас платоспроможності і працювати на адекватних тарифах;

страхові продукти, які допускаються на ринок, також повинні попередньо
погоджуватися. Якість страхового продукту визначається не тільки його
вартістю, а й тими громадянськими відносинами, які в нього закладені;

держава повинна законодавчо визначити процедуру передачі зобов’язань
страхового товариства, яке має труднощі, здоровому, більш
платоспроможному товариству;

держава повинна встановлювати правила бухгалтерського обліку страхової
діяльності у відповідності із загальноприйнятими страховими традиціями;

держава повинна забезпечити сприятливий клімат для інвестицій страхових
компаній;

держава не повинна перешкоджати доступу нерезидентів на ринок
перестрахування;

страхові посередники, які працюють на ринку, повинні бути зареєстровані
і відповідним вимогам (за рівнем кваліфікації, рівнем капіталу і т.п.);

обов’язкове страхування повинно здійснюватися в тих областях, і в першу
чергу в спеціальній сфері, де страхові ризики мають масовий характер, а
страхові фонди, адекватні відповідним відносинам страхування формуються
достатньо великою кількістю страхувальників;

на ринку страхування і перестрахування повинно бути чесне конкурентне
середовище;

держава повинна заохочувати діяльність страховиків у сфері пенсійного
страхування і страхування здоров’я. Страхові компанії повинні стати
конкурентним недержавним пенсійним фондом, існуючи з ними паралельно;

держава повинна всебічно розширяти міжнародне співробітництво в області
обміну інформацією про діяльність страхових компаній;

держава повинна сприяти заснуванню саморегульованих організацій на
страховому ринку (наприклад, саморегульовані організації актуаріїв,
страхових посередників).

Цілком природно, що становлення українського страхового ринку буде
проходити з певними виключеннями з вищенаведених правил. Проте рівень
прояву характерних рис цих правил на страховому ринку може бути мірилом
інтегрованості українського ринку у світовий.

Позитивним прикладом цього може бути досвід роботи Національної
акціонерної страхової компанії (НАСК «Оранта»), яка розширює географію
своєї діяльності і зміцнює зв’язки з великими страховими
фірмами-партнерами з Великобританії, Франції, Німеччини, Швейцарії,
Польщі, Росії, Молдови та інших держав. У процесі переходу до ринкових
відносин НАСК «Оранта» враховує досвід європейських країн по страхуванню
і визначила для себе чіткі стратегічні цілі:

— розвиток та розширення всіх видів страхування завдяки впровадженню
європейських та світових технологій;

— реалізація страхових продуктів у прямій залежності від потреб ринку;

— максимальний обсяг охоплення ринку, повне обслуговування потреб
клієнтів, лідерство у питаннях зниження собівартості страхових премій;

— побудова розгалуженої мережі індивідуального обслуговування, пошук та
розробка нових видів страхування;

— зміцнення та вдосконалення організаційно-територіальної мережі;

— зміцнення матеріально-технічної бази, всеохоплююча комп’ютеризація,
створення локальної мережі зв’язку.

Стратегічна мета НАСК «Оранта» на перспективу полягає в тому, щоб бути
достойним партнером в світовому страховому бізнесі. Практично страховий
ринок в Україні сформований і структурований як за наявністю страхових
компаній і товариств за відповідним статутом і організаційними формами,
так і за видами діяльності, що чітко визначили ринкові ніші і ринкові
сегменти за цією ознакою, тобто по суті створилися окремі страхові ринки
по конкретних видах діяльності.

В цілому можна констатувати, що практично вже створені організації і
правові основи для формування ринкових відносин в страхуванні та
розвитку ринків окремих страхових продуктів на різних рівнях. Проте
чинне законодавство потребує удосконалення в напрямі більш чіткої
регламентації організаційно-економічних питань розвитку страхування та
визначення фінансових результатів роботи страховиків.

В умовах ринкової економіки добровільне страхування стає пріоритетним і
у зв’язку з цим на часі стоїть важлива проблема відродження довіри
населення до страхування, як однієї з дієвих форм соціального захисту
громадян і посилення уваги страховиків до населення, як основного
партнера.

Одним з найважливіших напрямів розвитку і ефективного функціонування
страхового ринку є забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності
страховиків і страхувальників.

Важливим напрямом залишається впровадження зарубіжного досвіду
організації страхування і ефективного функціонування страхового ринку,
оскільки в розвинутих країнах існує чітка національна система
координації діяльності страхових організацій при провідній ролі держави
у розробці програм і стратегії розвитку страхування, а також є
позитивний досвід розвитку кооперативних страхових організацій.

На сьогоднішній день розвиток практичного маркетингу і організація
ризик-менеджменту в страховій діяльності є одним з першочергових завдань
при будь-якій економічній і ринковій ситуації, а створення відповідних
організаційних структур повинно вирішуватися самостійно кожною страховою
компанією. Перспективним в силу змін форм власності є добровільне
страхування майна юридичних осіб і особливо акціонерних товариств.

Необхідно також відзначити, що Експертною радою з питань страхування при
Кабінеті Міністрів України при участі Ліги страхових організацій,
Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, Міністерства
економіки, Міністерства фінансів і Міністерства юстиції України
розроблено «Концепцію розвитку страхової діяльності в Україні». В ній,
зокрема, відзначається, що входження України в систему господарських
зв’язків і перебудова її економіки вимагають розвитку страхової справи в
нашій країні з урахуванням досвіду розвинутих країн. Акцентується також
увага на тому, що держава заінтересована в розвитку страхової справи як
однієї із складових механізму підтримання стабільного рівня суспільного
виробництва і покриття непередбачуваних втрат підприємств, установ,
організацій та громадян при настанні страхових випадків. Концепція
передбачає створення умов для функціонування і розвитку національного
страхового ринку. Основними цілями Концепції визначені:

– створення правового середовища для забезпечення ефективного
функціонування ринку страхових послуг;

– визначення форм і напрямів страхової діяльності, які найбільше
відповідають сучасному стану економіки і потребам держави, страховиків і
страхувальників;

– формування механізму регулювання страхової діяльності і забезпечення
дотримання страховиками і страхувальниками прав та обов’язків по
страхуванню;

– удосконалення способів і форм державного регулювання страхового ринку,
у тому числі контролю за діяльністю страховиків;

– включення страхування в число найважливіших фінансово-економічних
механізмів регулювання економіки;

– визначення умов, які забезпечують фінансову стабільність страховиків,
напрямів страхування, страхового ринку;

– створення системи обліку і звітності сфери страхової діяльності з
метою формування банку достовірної інформації і її доступності.

Таким чином, основні напрями розвитку і ефективного функціонування
національного страхового ринку нерозривно пов’язані зі створенням
конкурентного середовища і вдосконаленням його організаційної структури.

Висновок

1. Економічні інтереси страховиків та страхувальників найбільш повно
реалізуються на страховому ринку, який являє собою складну,
багатофакторну, динамічну, відповідним чином структуровану систему
економічних відносин, що виникають між суб’єктами ринку з приводу
забезпечення потреби у страховому захисті.

2. Основні напрями розвитку і функціонування страхового ринку нерозривно
пов’язані зі створенням конкурентного середовища і вдосконаленням
організаційної структури ринку. В цілому національний страховий ринок
представлений досить широким аспектом страхових компаній і товариств за
статусом і організаційними формами, що є позитивним моментом в
формуванні інфраструктури можливої їх участі в основних видах страхової
діяльності на національному страховому ринку. Найбільшого розповсюдження
набули закриті страхові акціонерні товариства — страхові компанії
(59,2%), страхові акціонерні товариства — страхові компанії (17,6%) і
відкриті акціонерні товариства — страхові компанії (9,9%), тобто ці три
типи страхових організацій є домінуючими (86,7%) на страховому ринку, в
тому числі в страхуванні майна. Практично страховий ринок структурований
також за видами діяльності і чітко визначилися ринкові ніші за цією
ознакою, тобто по суті виділилися страхові ринки по окремих видах
страхових послуг.

3. В умовах ринкової економіки добровільне страхування є пріоритетним.

4. Для забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності страхових
організацій доцільно розмір страхового фонду встановити в межах 0,5-1,0
млн. ЕКЮ з поступовим досягненням цього показника протягом кількох
років. Це дозволить створити фінансово стійкі страхові компанії і
обумовить стабільне функціонування національного страхового ринку.

5. Розвиток практичного маркетингу і організація ризик-менеджменту в
страховій діяльності залишається одним з першочергових завдань, яке
організаційно повинно вирішуватися в кожній страховій компанії. Це один
з методів комерційної діяльності страхових компаній і вивчення ринку
страхових послуг при будь-яких економічних і ринкових ситуаціях та
важливий захід збутової діяльності, спрямований на ефективне просування
страхових послуг від страховика до споживачів. В крупних страхових
компаніях таких, як НАСК «Оранта» питання маркетингу, ризик-менеджменту
і ділової стратегії займаються Департаменти економічного аналізу та
маркетингу, до складу якого входить Управління економічного аналізу і
зведеного планування, маркетингу та ділової стратегії, а в регіональних
структурах (обласних дирекціях) — відділи зведеного планування та
економічного аналізу. Створення відповідних маркетингових структур
вирішується самостійно кожною страховою компанією.

6. Важливим напрямом залишається впровадження зарубіжного досвіду
організації страхування і ефективного функціонування страхового ринку,
оскільки страхові компанії в розвинутих країнах добре знають сильні і
слабкі сторони клієнтів, мають певний досвід ринкових перетворень,
вимушені постійно оцінювати ризик і прогнозувати страхові події,
розробляти рекомендації по підвищенню ефективності роботи страховиків і
страхувальників та по виконанню страхових зобов’язань по заключенних
договорах. Це, зокрема, досвід США, Англії, Франції, Ізраїлю, Канади,
Японії, та інших країн. З досвіду розвинутих країн для наших умов має
інтерес система організації страхування та національна система
координації функціонування страхових організацій при провідній ролі
держави у розробці програм і стратегії розвитку страхування та у його
здійсненні, а також досвід функціонування кооперативних страхових
організацій, в тому числі і товариств взаємного страхування (ТВС), які
успішно конкурують на страхових ринках з традиційними страховими
компаніями.

7. Стосовно вимог ринкового середовища особливо відстає база
інформаційного забезпечення функціонування страхового ринку, існують
проблеми методології страхування та його економіки й організації, а
також підготовки і перепідготовки кадрів. Необхідно відзначити, що в
останні роки зміцнився блок преси і реклами страхового ринку в зв’язку
із заснуванням в 1997 р. всеукраїнського науково-практичного журналу для
професіоналів «Финансовые услуги», розрахованого на працівників
страхової, банківської та інших сфер фінансових послуг. Фактично
розширилось не тільки інформаційне поле страхового ринку, а й з’явилася
можливість для поглибленого і професійного розгляду питань теорії і
методології страхової діяльності, формування і ефективності
функціонування національного страхового ринку, висвітлення досвіду
зарубіжних страхових ринків.

8. В більш широкому плані в нашій державі по суті стоїть питання
розвитку страхового захисту, як окремого напряму державного регулювання
розвитку народного господарства, для чого необхідне прийняття
спеціальних законів, визначення обов’язкових видів страхування, чітка
регламентація діяльності страхових організацій.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Закон України «Про страхування» // Голос України. – 1996. – № 68 (1318).

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» )із змінами,
внесеними законами України № 607/97-ВР від 04.11.97 р. та № 639/97-ВР
від 18.11.97 р.) // Галицькі контракти. – 1998. – « 1-2.

Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування»
від 21 жовтня 1997 р. // Урядовий кур’єр. – 1997. – 15 листопада. – С.
12.

Конституція України. – К.: Право, 1994, 1996. – 64 с.

Акименко А. Развитие отечественного страхового рынка — шаг к укреплению
национальной безопасности Украины // Финансовые услуги. – 1998. – № 5-6.
– С. 58-60.

Архипов А.П. Управление страховой компанией в условиях кризиса
платежеспособности // Финансы. – 1996. – № 11. – С. 40-43.

Архипов А.П. Структура региональных страховых рынков // Финансы. – 1997.
– № 3. – С. 44-48.

Базилевич В.Д. Страховий ринок України. – К.: Товариство «Знання», КОО.
– 1998. – 374 с.

Грушко В.І., Пилипченко О.І. Фінансові ризики. Навч. посіб. – К.:
Знання, 1998. – 188 с.

Жиденко К. Правління Ліги обговорило зміни і доповнення до Закону.
Україна-Business, №35 від 6.10.99 р., 5 с.

Заруба О.Д. Страхова справа. – К.: Знання, 1998. – 321 с.

Кривошпик Т.Д. Страхування майна громадян. Розділ в книзі “Страхування”:
К., КНЕУ, 1998. – С. 303-326.

Марчук Є.К. Про розвиток страхового ринку // Україна-Business. – № 34. –
1995. – С. 1-2.

Орланюк-Малицкая Л.А. Страховые организации при переходе к рынку //
Экономические науки. – 1991. – № 7. – С. 69-79.

Осадець С.С., Харченко Н.В. Проблеми і перспективи розвитку страхової
справи // Фінанси України. – 1997. – № 3. – С. 74-78.

Прандецкий И. Интеграция страхового рынка Украины в глобальный рынок
страхования — путь к развитию // Финансовые услуги. – 1997. – № 3. –
С. 8-12.

Про стан та тенденції розвитку страхового ринку України у 1997 році.
Україна-Business, №18 від 13.10.98 р. с.3. Огляд Укрстрахнагляду.

Про стан та тенденції розвитку страхового ринку України у 1998 році.
Україна-Business, №15 від 14.05.99 р. с.2. та №17 від 28.04.99 р., с.2.

Страховий ринок України (довідник). // Финансовые услуги, №2, 1998,
спеціальний випуск до першого Міжнародного форуму в Києві 25-26 лютого
1998 р. “Україна. Страхування (98”.

Яковенко И.В. Перспектива ясная, нужна базовая поддержка // Финансовые
услуги. – 1997. – № 1. – С. 4-6.

Ястремський О. Основи теорії економічного ризику. Навч. посібник. – К.,
«АртЕК», 1997. – 248 с.

PAGE

PAGE 34

Рис. 1. Схема взаємозв’язку суб’єктів страхового ринку

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter