Реферат на тему:
Економічна сутність санації підприємств
Одним із засобів подолання платіжної кризи та запобігання банкрутству
підприємства є фінансова санація. В чому ж суть фінансової санації
підприємств? Термін “санація” походить від латинського “sanare” і
перекладається як оздоровлення або видужання.
Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що
здійснюються для запобігання банкрутством промислових, торгових,
банківських монополій. Санація може відбуватися способом об’єднання
підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією;
з допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового
капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій;
перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову; повної або
часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі
банкрутства.
Проте, на нашу думку, таке трактування цілей санації та механізму її
проведення, перелік санаційних заходів є недостатньо точно окресленим,
оскільки запобігання банкрутству ще не означає оздоровлення та повного
виходу підприємства з фінансової кризи, а названі заходи, по-перше, не є
вичерпними і, по-друге, не розкривають принципових методологічних
підходів до вибору тих чи інших форм санації.
Деякі із вітчизняних авторів (наприклад І. А. Бланк) із санацією
ототожнюють лише заходи щодо залучення зовнішньої фінансової допомоги,
які спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом
та його ліквідації. З цим не можна погодитись, оскільки невід’ємною
складовою частиною процесу оздоровлення будь-якого підприємства є
мобілізація внутрішніх фінансових резервів.
Відомий фахівець у галузі банкрутства М. І. Тітов у монографії,
присвяченій матеріально-правовим та процесуальним аспектам банкрутства,
пропонує таке законодавче визначення санації: санація – це оздоровлення
неспроможного боржника, надання йому з боку власника майна, кредиторів
та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних) фінансової
допомоги, спрямованої на підтримку діяльності боржника і запобігання
його банкрутству. Однак це визначення також не вільне від розуміння
санації тільки як інституту фінансової підтримки боржника.
Згідно із Законом України “Про банкрутство” 1992 p., під санацією
розуміють задоволення вимог кредиторів та виконання зобов’язань перед
бюджетом та іншими державними цільовими фондами. Згідно з таким підходом
санація є лише інститутом переведення боргу. З цим теж аж ніяк не можна
погодитися.
Новий Закон про банкрутство, ухвалений 1999 року, розрізняє поняття
“санація” та “досудова санація”. Згідно із Законом “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” санація – це
система заходів, що здійснюються в процесі провадження справи про
банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його
ліквідації, спрямована на оздоровлення його фінансового стану, а також
на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через
кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та (або) зміну
організаційної чи виробничої структури суб’єктів підприємницької
діяльності. Досудова санація – система заходів для відновлення
платоспроможності боржника, які здійснюються власником
підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації. Ці заходи
стосуються реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських,
інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових питань і
провадяться згідно з чинним законодавством до початку порушення справи
про банкрутство.
Власне тлумачення поняття “санація” має і Національний банк України.
Згідно з версією НБУ режим фінансової санації – це система непримусових
та примусових заходів, спрямованих на збільшення протягом визначеного
періоду обсягів капіталу до необхідного рівня з метою відновлення
ліквідності, платоспроможності та усунення порушень, які спричинили
збиткову діяльність комерційного банку, призвели до скрутного
фінансового становища, а також для ліквідації інших наслідків цих
порушень.
У Законі України “Про страхування” є ще одне, досить оригінальне
трактування терміна “санація”. Згідно з ним, примусова санація страхової
компанії передбачає:
– проведення комплексної перевірки фінансово-господарської діяльності
страховика, у тому числі обов’язкової аудиторської перевірки;
– установлення заборони на вільне користування майном страховика та
прийняття страхових зобов’язань без дозволу Комітету у справах нагляду
за страховою діяльністю;
– установлення обов’язкового для виконання графіка здійснення
розрахунків зі страхувальниками;
– прийняття рішення про ліквідацію або реорганізацію страховика.
Використавши все раціональне, що є в кожному з цих трактувань, можна
сформулювати одне універсальне визначення. На нашу думку, найближче до
цього підійшли кілька зарубіжних економістів (Н. Здравомислов, Б.
Бекенферде, М. Гелінг). Вони вважають, що санація – це система
фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та
соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення
платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності
підприємства-боржника в довгостроковому періоді. Інакше кажучи, санація
– це сукупність усіх можливих заходів, які спроможні привести
підприємство до фінансового оздоровлення.
Особливе місце в процесі санації належить заходам фінансово-економічного
характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі
мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел
оздоровлення підприємств. Джерелами фінансування санації можуть бути
кошти, залучені на умовах позики чи на умовах власності; на поворотній
або безповоротній основі.
За джерелами мобілізації фінансових ресурсів, розрізняють автономну та
гетерономну санацію. Автономна санація передбачає фінансування
оздоровлення підприємства за рахунок його власних ресурсів і коштів,
наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний процес
сторонніх осіб). Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю
в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів,
держави.
Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин
їхнього виникнення, поновлення або збереження ліквідності та
платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості,
поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових
ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів
виробничо-технічного характеру.
3. Менеджмент фінансової санації підприємства
У системі проведення фінансової санації підприємств розрізняють три
основні функціональні блоки:
1. Розробка плану санації.
2. Санаційний аудит.
3. Менеджмент санації.
Як правило, розробкою санаційної концепції та плану санації, з доручення
власників чи керівництва підприємства займаються консалтингові фірми в
тісному взаємозв’язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є
на підприємстві). Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями
на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які
можуть взяти участь у фінансуванні санації.
Вирішальне значення для успішного проведення фінансового оздоровлення
підприємства має організація ефективного менеджменту санації. Сутність
менеджменту санації можна розглядати з двох позицій: інституціональної
та з функціональної.
З інституціональної позиції до менеджменту санації можна віднести всіх
фізичних осіб, яких уповноважено власниками суб’єкта господарювання чи
силою закону провести фінансову санацію підприємства, тобто фактично
керувати підприємством на період його оздоровлення. Досить часто до
банкрутства підприємство доводить саме невміле чи навмисно неправильне
управління. Зрозуміло, що керівництво підприємства, яке призвело його до
фінансової кризи, як правило, не в змозі ефективно управляти фінансовою
санацією. Звідси випливає необхідність заміни керівництва підприємства
або передачі повноважень щодо санації третім особам. У Великобританії,
наприклад, щорічно з 60 тисяч порушених справ про банкрутство близько
90% закінчується зміною керівництва.
Загалом, до осіб, які можуть бути носіями менеджменту санації, слід
віднести контролюючі органи (наприклад, департамент банківського нагляду
НБУ, страхнагляд тощо), консультантів, аудиторів, керуючих санацією, які
призначаються відповідно до рішення арбітражного суду, представників
банківських установ чи інших кредиторів, досвідчені менеджери, а також і
колишнє керівництво підприємства. Розв’язання питання щодо призначення
менеджменту санації є одним із першочергових заходів у рамках
фінансового оздоровлення.
З функціональної позиції менеджмент санації – це система ан-тикризового
управління, яка має на меті ефективне використання фінансового механізму
для запобігання банкрутству та проведення фінансового оздоровлення
підприємства. Функціональні сфери менеджменту санації можна розглядати
як окремі фази управлінського циклу, причому в процесі санації
підприємства такі цикли перманентне повторюються при досягненні певних
стратегічних чи тактичних цілей.
До функціональних сфер менеджменту санації (рис. 11.1) слід віднести
такі:
а) постановка цілей;
б) формування та аналіз проблеми (головна проблема – фінансова криза);
в) пошук альтернатив, прогнозування та оцінка наслідків їхньої
реалізації (підбір та оцінка необхідного каталогу санаційних заходів);
г) прийняття рішення;
д) реалізація (проведення конкретних санаційних заходів);
е)контроль;
є) аналіз відхилень.
Важливою складовою організації дійового менеджменту санації є
запровадження ефективної системи контролінгу. Вирішальним при цьому є
створення системи інформаційного забезпечення, планових, аналітичних та
контрольних служб. Треба зауважити, що не існує стандартних рецептів
організації менеджменту санації підприємства. Кожен випадок фінансової
кризи потребує індивідуального підходу до управління процесом її
подолання.
Випадки, коли приймається рішення про фінансову санацію підприємств
Рішення про проведення санації приймається в таких, головне, ситуаціях:
1. З ініціативи суб’єкта господарювання, який перебуває в кризі, – коли
існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у
недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення
кредиторів у арбітражний суд із позовом щодо оголошення банкрутом даного
підприємства (досудова санація).
2. Після того, як боржник з власної ініціативи, звернувся до
арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство
(якщо підприємство є фінансове неспроможним або існує реальна загроза
такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник повинен подати
до арбітражного суду список кредиторів та дебіторів, бухгалтерський
баланс, іншу інформацію, яка характеризує фінансово-майновий стан
підприємства, а також (на бажання) запропонувати умови укладання мирової
угоди та проведення санації.
h©v
????????????
h©v
h©v
????????????
?
4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України
“Про банки та банківську діяльність”, установа банку має право відносно
клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних
заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством
адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника;
змінити порядок платежів; використати для погашення кредиторської
заборгованості виручку від реалізації продукції.
5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу
підприємства. За невиконання зобов’язань, забезпечених іпотекою
цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержа-тель має право
здійснити передбачені договором заходи з оздоровлення фінансового стану
боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи
підприємства, обмеження його права розпоряджатися випущеною продукцією
та іншим власним майном. Якщо внаслідок санаційних заходів не
відновилася платоспроможність підприємства, то заставо держатель має
право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, яке
перебуває в іпотеці.
6. З ініціативи державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про
санацію державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких
частка державної власності перевищує 25%. Після внесення боржника до
реєстру неплатоспроможних підприємств указаний орган уповноважується
здійснювати управління майном такого підприємства та розробляти
пропозиції щодо його фінансової санації.
7. З ініціативи Національного Банку України – якщо йдеться про фінансове
оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом
впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених
Законом України “При банки та банківську діяльність”.
Класична модель фінансової санації
Економічно розвинуті країни по-різному вирішують проблеми санації та
банкрутства підприємств відповідно до особливостей економічного й
соціального розвитку, принципів побудови національних фінансових систем
та їхніх складових – фінансів підприємств. Цілісною системою проведення
фінансового оздоровлення окремого підприємства є так звана класична
модель санації, яка широко використовується як основа для розробки
механізму фінансової санації конкретних суб’єктів господарювання в
країнах із розвинутою ринковою економікою.
Згідно з класичною моделлю санації, функціональну схему якої зображено
на рис. 11.2, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з
виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації е
проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі
комплексного аналізу господарської діяльності підприємства визначаються
зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, її глибина та якість
фінансового стану фірми.
Під час аналізу здійснюється експертна діагностика
фінансово-господарського стану підприємства, визначаються його сильні та
слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу,
згідно з класичною моделлю санації, робиться висновок про санаційну
спроможність підприємства, а відтак – про доцільність чи недоцільність
санації даної господарської одиниці. Якщо підприємство перебуває в
глибокій кризі, не сумісній із дальшим його існуванням, то приймають
рішення про консервацію та ліквідацію суб’єкта господарювання. Інакше
санація означатиме лише відстрочку часу ліквідації підприємства і
нічого, крім додаткових збитків, власникам та кредиторам не дасть.
Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі або в примусовому
порядку.
У разі, коли підприємство має справді реальні надії на виправлення
становища, приймають рішення про розробку санаційної концепції з метою
проведення фінансового оздоровлення, з одночасним визначенням цільових
орієнтирів. Що раніше на санаційне спроможному підприємстві розпочнеться
санація, то більші шанси на її успіх.
У разі прийняття рішення на користь санації слід здійснити невідкладні
заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та
оптимізації структури капіталу в напрямку зменшення питомої ваги
кредиторської заборгованості. З цією метою доцільно реалізувати так
звану шокову (Crach) програму.
Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних
цілей та тактики проведення санації. За визначення цілей санації слід
ураховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені
можливості збуту продукції та мусить провадити свою діяльність у рамках
правового поля відповідної держави. Цілі мають бути реальними та
придатними для кількісного (чи якісного) вимірювання. Головною
стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності
підприємства в довгостроковому періоді. Для досягнення цієї мети слід
узгодити тактичні цілі, а саме:
* сферу діяльності, асортимент продукції та її споживачів;
* основні вартісні цільові показники (виручка, прибуток, ліквідність
тощо).
Лише за умови досягнення консенсусу щодо тактичних цілей між сторонами,
відповідальними за прийняття рішень, можна досягти головної стратегічної
мети санації.
Стратегія – це, власне, узагальнена модель дій, необхідних для
досягнення поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів
компанії. Конкретні оперативні заходи в санаційній стратегії не
відображаються. Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні
довгострокових конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу
рентабельність. Суть її полягає у виборі найліпших варіантів розвитку
фірми та в оптимізації політики капіталовкладень.
Відповідно до вибраної стратегії розробляється програма санації, тобто
система запрогнозованих, взаємозв’язаних заходів, спрямованих на
виведення підприємства з кризи. Вона формується на підставі комплексного
вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків
про можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань
санації.
Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який
розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне
обгрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів,
необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та
методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та
їхньої окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також
прогнозовані результати виконання проекту.
Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за
якістю реалізації запланованих заходів. Менеджмент підприємств повинен
своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також
приймати об’єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих
перешкод під час здійснення оздоровчих заходів. Дійову допомогу тут може
надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує інформаційну,
планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Завданням
санаційного контролінгу є контроль за ходом реалізації плану санації,
ідентифікація оперативних результатів, аналіз відхилень та підготовка
проектів рішень щодо використання виявлених резервів та подолання
додаткових перешкод.
Література:
Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.
Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р.
Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1992 р.
Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 липня 1991 р.
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р.
Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р.
Закон України “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 р.
Закон України “Про банкрутство” // Відомості Верховної Ради України. –
1992. – №31.
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р.
Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р.
Закон України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 р.
Закон України “Про приватизаційні папери” від 6 березня 1992 р.
Закон України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 р.
Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності” // Відомості Верховної Ради
України. – 1992. – №2.
Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”
від 26 червня 1997 р.
Закон України “Про збір на обов’язкове соціальне страхування” від 26
червня 1997р.
Закон України “Про державний бюджет України на 1999 р.” від 31 грудня
1998 р.
Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17
грудня 1999р.
Закон України від 13 лютого 1998 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”.
Закон України від 22 лютого 2000 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про підприємництво”.
Закон України від 30 червня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про банкрутство”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про Національний банк України”.
Закон України від 4 листопада 1999 р. “Про запровадження єдиного збору,
який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про оренду державного та комунального майна”.
Закон України від 18 листопада 1999 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір”.
Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” від 16 липня 1999 p. №996-XIV.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з
питань оподаткування” від 2 березня 2000 р.
Закон України “Про Державний бюджет України на 2000 р.” від 17 лютого
2000 р. №1458.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення Державного
інноваційного фонду” від 18 лютого 1992 р.
Постанова Кабінету Міністрів України та НБУ від 19.04.94 р. № 279 “Про
нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств
та організацій та джерела їх покриття”.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про
порядок санації державних підприємств” // Зібрання постанов Уряду
України. – 1994. – № 5.
Типове положення по плануванню обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) в промисловості. Затверджено постановою КМУ
26.04.96 p., №473.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств. Затверджено
постановою КМУ 23.04.96 р. № 452.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції будівельно-монтажних робіт. Затверджено постановою КМУ
9.02.96р. №186.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню науково-дослідних
і дослідно-конструкторських робіт. Затверджено постановою КМУ 20.06.96
р. № 830.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану
неплатоспроможних підприємств та організацій // Галицькі контракти. –
1997. – №40.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
інтегральної інвестиційної привабливості підприємств та організацій //
Українська інвестиційна газета. – 1998. -№3.
Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. №419 “Про
складання фінансової звітності”.
Постанова Правління Пенсійного фонду України “Про затвердження змін та
доповнень до Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами,
установами, організаціями та громадянами збору на обов’язкове Державне
пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до
Пенсійного фонду України” від 9 січня 2000 р. №1-3.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
