Економічна сутність санації підприємств
Заходи щодо оздоровлення фінансової системи України можуть дати
позитивні наслідки тільки за умови санації фінансів базової ланки
економіки — підприємств та організацій.
Нині в Україні спостерігається стійка тенденція збільшення кількості
фінансове неспроможних підприємств (у 1993 p. збитковим було кожне
дванадцяте підприємство, в 1994 p. — кожне дев’яте, в 1995 p. — кожне
п’яте, в 1996 p. — кожне третє, а в 1997 та 1998 pp. — понад 50
відсотків підприємств були збитковими). Сума збитків, одержаних ними
протягом 1998 року, становила майже 12 млрд грн. Відтак найбільше
позовних заяв до арбітражних судів надходить у зв’язку з банкрутствами
підприємств. У 1996 p. арбітражними судами розглянуто 3600 справ і 1700
підприємств визнано банкрутами. У 1997 році кількість справ про
банкрутство зросла більш ніж у два рази, ця ж тенденція зберігається й
нині.
Банкрутство і ліквідація підприємства— це не тільки збитки для його
акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й
зменшення податкових надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття,
що, у свою чергу, є одним із факторів макроекономічної нестабільності.
Суттєво, однак, те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких
розглядаються судами, значна кількість таких, що тимчасово потрапили у
скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за дебіторську
заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи
реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами й
успішно функціонувати далі. Проте через недосконале законодавство,
відсутність належного теоретико-методичного забезпечення процесу
санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної
фінансової підтримки виробничих структур та з інших суб’єктивних і
об’єктивних причин багато потенційно життєздатних підприємств, у тім
числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства
України, стають потенційними банкрутами. У зв’язку з цим вивчення теми
«Фінансова санація та банкрутство підприємств» є надзвичайно актуальним.
У чому ж суть фінансової санації підприємств?
Термін «санація» походить від лат. «sanare» і перекладається як
оздоровлення або видужання. Економічний словник трактує це поняття як
систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутству
промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися
злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою
компанією; випуском нових акцій або облігацій для мо-оілізації грошового
капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій;
перетворенням короткострокової заборго-ианості на довгострокову; повною
або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі
банкрутства.
На нашу думку, однак, наведене в словнику трактування цілей санації та
механізму її проведення, перелік санаційних заходів не вичерпують суті
поняття, оскільки запобігання банкрутству ще не означає оздоровлення та
повного виходу підприємства з фінансової кризи. Поданий перелік заходів
є неповним і не розкриває принципових методологічних підходів до вибору
тих чи тих форм санації.
Деякі з вітчизняних економістів (наприклад І. А. Бланк) із санацією
ототожнюють тільки заходи для залучення зовнішньої фінансової допомоги,
спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом та
його ліквідації. З цим також не можна погодитись, оскільки мобілізація
внутрішніх фінансових резервів є невід’ємною складовою процесу
оздоровлення будь-якого підприємства.
Ряд зарубіжних економістів (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг) —
провідних фахівців з питань виведення підприємств із фінансової кризи —
дотримується думки (ми поділяємо її), що санація — це комплекс
послідовних, взаємозв’язаних заходів фінансово-економічного,
виробничо-технічного, організаційного, соціального характеру,
спрямованих на виведення суб ‘єкта господарювання з кризи і відновлення
або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності в
довгостроковому періоді.
Особливе місце в процесі санації займають заходи фінансово-економічного
характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі
мобілізації й використання внутрішніх та зовнішніх фінансових джерел
оздоровлення підприємств. Метою фінансової санації є покриття поточних
збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження
ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів
заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування
фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів
виробничо-технічного характеру.
На методи проведення санації вплинули: розвиток економічної теорії,
еволюція ролі держави як регулятора ринкової економіки; макроекономічні
зміни в країнах колишнього соціалістичного блоку та зумовлений цими
змінами трансформаційний спад; нові підходи до приватизації
(реприватизації) підприємств. У зв’язку з цим на особливу увагу
заслуговують наукові розробки Н. Здра-вомислова, Г. Іванова, X. Ноймана,
Р. Берндта, К. Шнайдера, які досліджують особливості проведення санації
та реструктуризації підприємств за переходу від адміністративної до
ринкової системи господарювання.
Вивчення теоретичної і практичної бази санації підприємств ознайомить
вас з основними проблемами, що їх досліджують зарубіжні економісти в
даній галузі. Предметом дискусій провідних учених Німеччини, США,
Великобританії є питання, пов’язані з класифікацією фінансових джерел
санації та послідовністю їх мобілізації; порядком проведення санаційного
аудиту; формами та розмірами державної фінансової підтримки підприємств;
санаційними пріоритетами; швидкістю проведення фінансового оздоровлення;
приватизаційними аспектами санації підприємств.
Передумови прийняття рішення щодо проведення фінансової санації
підприємств
Рішення про проведення санації приймають у таких (як правило) випадках:
1. З ініціативи суб’єкта господарювання, що перебуває в кризі, коли
існує реальна загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у
недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається перед зверненням
кредиторів до арбітражного суду із вимогою визнати це підприємство
банкрутом.
2. Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся до арбітражного
суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо
підприємство є фінансове неспроможним або існує реальна загроза такої
неспроможності). Право вибору умов санації (реорганізації) при цьому
залишається за боржником. Одночасно з поданням заяви боржник повинен
подати до арбітражного суду список кредиторів та дебіторів,
бухгалтерський баланс, іншу інформацію, яка характеризує
фінансово-майновий стан підприємства, а також вибрані ним умови
проведення санації. Після закінчення місячного терміну з дня
опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабінету
Міністрів України оголошення щодо порушення справи про банкрутство
даного підприємства в тому разі, коли надійшли пропозиції від фізичних
чи юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до
боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом
пропозиції стосовно санації (реорганізації) неспроможного підприємства,
арбітражний суд приймає рішення про припинення процедури оголошення
банкрутства та про проведення фінансової санації юридичної особи.
3. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України
«Про банки та банківську діяльність», банківська установа має право до
клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс санаційних
заходів, зокрема: передати оперативне управління підприємством
адміністрації, сформованій за участю банку; реорганізувати боржника;
змінити порядок платежів; направити на погашення кредиторської
заборгованості виручку від реалізації продукції.
4. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу
підприємства. У разі невиконання зобов’язань, забезпечених іпотекою
цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержа-тель має право
здійснити передбачені договором заходи для оздоровлення фінансового
стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні
органи підприємства, обмеження права цього суб’єкта господарювання
розпоряджатися випущеною продукцією та іншим майном. Якщо санаційні
заходи не привели до відновлення платоспроможності підприємства, то
заставодержатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про
стягнення заставленого майна.
5. З ініціативи Агентства з питань запобігання банкрутствам підприємств,
якщо йдеться про державні підприємства. Після внесення боржника до
реєстру неплатоспроможних підприємств Агентство вповноважене здійснювати
управління його майном та розробляти пропозиції щодо проведення
фінансової санації.
6. З ініціативи Національного банку України — якщо йдеться про фінансове
оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом
впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених
Законом України «Про банки та Сіанківську діяльність».
Класична модель фінансової санації
Економічно розвинуті країни по-різному вирішують проблеми санації та
банкрутства підприємств. Різниця визначається особливостями економічного
і соціального розвитку, принципами побудови національних фінансових
систем та їхніх складових — фінансів підприємств. Цілісний погляд на
етапи розробки санаційної концепції окремого підприємства репрезентує
так звана класична модель санації, яка широко використовується як основа
для розробки механізму фінансового оздоровлення суб’єктів господарювання
в країнах з розвинутою ринковою економікою.
Згідно з класичною моделлю, функціональну схему якої показано на рис. 1,
процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення та
аналізу причин фінансової кризи. На основі первинної інформації
(первинні бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові
плани тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а також
реальний фінансовий стан фірми.
У рамках внутрішнього аналізу поглиблено досліджується фінансовий стан
на основі розрахунку ряду коефіцієнтів. Основними з них с показники
платоспроможності, ліквідності, фінансового ліве-риджу, прибутковості
тощо. Коли отримано необхідні дані щодо фінансового стану підприємства
та причин фінансової кризи, згідно з класичною моделлю санації роблять
висновок про можливість або недоцільність санації даної господарської
одиниці. Якщо виробничий потенціал підприємства зруйновано, капітал
втрачено, структура балансу незадовільна, то приймають рішення про
консервацію та ліквідацію суб’єкта господарювання. Ліквідацію може бути
здійснено на добровільній основі (злиття, продаж об’єкта цілком або
частинами) та в примусовому порядку.
Добровільна ліквідація підприємства-боржника — це процедура ліквідації
неспроможного підприємства, яка здійснюється поза судовими органами, на
підставі рішення власників або угоди, укладеної між власниками даного
підприємства та кредиторами і під контролем останніх.
Примусова ліквідація підприємства — це процедура ліквідації
неспроможного підприємства, яка здійснюється з рішення арбітражного суду
(як правило, в процесі провадження справи про банкрутство).
Рис. 1. Класична модель санації (за: Zdrowomyslow N.. Spies С., Gellink
M. Sanierung in Kriesenzeiten // Der Betriebswirtschaft. — 1994. — № 2.
— S. 25)
У разі, коли підприємство має реальну можливість відновити
платоспроможність, ліквідність та прибутковість, має достатньо
кваліфікований управлінський персонал, ринки збуту товарів, а
виробництво продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки
країни, приймається рішення про проведення санації.
Тут треба зазначити, що в економічній літературі часто згадується
концепція швидкого виявлення фінансової кризи та радикальних санаційних
дій (Primal des Handelns). Прихильники цієї концепції (в основному
економісти-практики) не враховують того факту, що вона не залишає часу
для ретельного дослідження причин кризи та розробки оптимальної
санаційної стратегії. Навпаки, велика група теоретиків (Д. Фехнер, Г.
Гесс, Н. Здравомислов та інші) цілком справедливо стверджує, що
«цейтнот» у підготовці санаційних заходів — основний фактор майбутніх
невдач, оскільки втрачається шанс для розробки імпровізованих та гнучких
дій. Саме тому окремим аналітичним блоком у класичній моделі є
формування стратегічних цілей та тактики проведення санації.
Стратегія є узагальненою моделлю дій, необхідних для досягнення
поставлених цілей через координацію та розподіл ресурсів компанії.
Кінцева мета санаційної стратегії полягає в досягненні довготривалих
конкурентних вигод, які б забезпечили компанії високу рентабельність.
Суть її — у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації
політики капіталовкладень.
Практика показує, що успішна фінансово-господарська діяльність
підприємства залежить приблизно на 70% від стратегічної спрямованості,
на 20% — від ефективності оперативного управління і на 10% — від якості
виконання поточних завдань. Виходячи з цього загальний успіх санації
забезпечують: якість стратегічного аналізу; реальність стратегічного
планування; рівень реалізації стратегічних завдань.
Відповідно до вибраної стратегії розробляють програму санації, тобто
систему спрогнозованих, взаємозв ‘язаних заходів, спрямованих на вихід
підприємства з кризи. Вона формується на основі комплексного вивчення
причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про
можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань
санації.
Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, який
розробляється на базі санаційної програми і містить:
техніко-економічне обгрунтування санації;
розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення
стратегічних цілей;
конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу;
строки освоєння інвестицій та їхньої окупності;
оцінку ефективності санаційних заходів;
прогнозовані результати виконання проекту.
Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за
якістю реалізації запланованих заходів. Керівні служби підприємств
повинні своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а
також приймати об’єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих
перешкод щодо здійснення оздоровчих заходів. Дійову допомогу тут може
надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує інформаційну,
планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції. Органи
контролінгу для виконання своїх функцій використовують такі основні
інструменти та методи:
бенчмаркінг (аналіз підприємства в порівнянні з конкурентами),
систему раннього попередження та реагування,
вартісний аналіз,
портфельний аналіз,
аналіз точки беззбитковості,
імітаційне моделювання,
калькулювання, систему планово-контрольних розрахунків та ряд інших.
Завданням санаційного контролінгу є ідентифікація оперативних
результатів та підготовка проектів рішень щодо використання виявлених
резервів та подолання додаткових перешкод.
Розробка проекту фінансового оздоровлення підприємств
Розробка проекту фінансового оздоровлення здійснюється, як правило,
фінансовими та контролінговими службами підприємства, яке перебуває у
фінансовій кризі, представниками потенційного са-натора, незалежними
аудиторськими та консалтинговими фірмами.
Проект санації складається зі вступу та двох розділів. У вступі в
ідображаються:
фактичний фінансовий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації,
величина прибутків (збитків), рівень заборгованості, коефіцієнти
платоспроможності, ліквідності, фінансового лівериджу тощо);
аналіз причин кризової ситуації;
характеристика ринків збуту продукції;
кадровий потенціал та інші вихідні параметри. Крім того, формулюються
стратегічні цілі санації і стислий прогноз результатів проведення
фінансового оздоровлення підприємства.
Перший розділ містить конкретний план фінансового оздоровлення,
складовими частинами якого є:
а) план маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьому підрозділі
визначають ринкові фактори, які впливають на збут продукції та місткість
ринку; мотивацію споживачів; ступінь еластичності попиту та рівень
платоспроможного попиту на продукцію підприємства; умови збуту; галузеві
ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках. Кількісна оцінка частини
ринку, яка належить підприємству, проводиться за основними споживачами
готової продукції з посиланням на поточні обсяги реалізації та на
перспективи її збільшення. Крім того, дається перелік можливих
конкурентів, їхні переваги та недоліки, а також схема реалізації
продукції, методи стимулювання реалізації та пропозиції щодо
оптимального співвідношення реалізаційної ціни й собівартості. Дається
оцінка діяльності підприємства з погляду антимонопольного законодавства;
б) план виробництва та капіталовкладень, який містить дані про
використання обладнання, його знос, витрати, пов’язані з відновленням
(придбання нового обладнання, ремонт та реконструкція), можливості
оренди чи лізингу. Також характеризується виробничий процес, його
«вузькі» місця, комерційні зв’язки з постачальниками сировини (включаючи
наявність альтернатив). Слід вказати, яке саме обладнання, технічну
документацію, технологію, «ноу-хау», у кого, на яких умовах та в який
термін потрібно придбати, суму витрат на придбання;
в) організаційний план, що в ньому відображають організаційну структуру
підприємства, можливості реструктуризації, аналізують управлінський та
кадровий склад, фактичну кількість працівників та пропозиції щодо її
зменшення, можливості злиття, приєднання чи розукрупнення з урахуванням
вимог антимонопольного законодавства;
г) фінансовий план, в якому треба подати прогноз обсягів випуску та
реалізації продукції, баланс грошових надходжень та витрат, зведений
баланс активів і пасивів (на початок та кінець поточного року), аналіз
шляхів досягнення беззбитковості підприємства, оцінку потреб в
інвестиціях, форми та джерела мобілізації фінансових ресурсів, графіки
освоєння, окупності та повернення фінансових ресурсів (якщо їх було
залучено на поворотній основі).
У другому розділі проекту санації деталізують очікувані результати
виконання проекту, дають оцінку ефективності запропонованої форми
оздоровлення, а також прогнозують можливий ризик та збитки. Основою для
вибору тієї чи іншої форми санації є розрахунок її ефективності (Е), яку
можна визначити за такою формулою:
Е = Прогнозований обсяг додаткового прибутку
Розмір вкладень на проведення санації
Результати санації (хоча її переважною мірою спрямовано на подолання
неплатоспроможності та відновлення фінансової стійкості) можна оцінити
через додатковий прибуток підприємства (різницю між сумою прибутків
після санації і розміром прибутків (чи збитків) до її проведення).
Вкладення в проведення санації розглядаються як інвестиції са-натора в
підприємство, що перебуває у фінансовій кризі, з метою одержання
прибутку (в абсолютній чи відносній формі).
Мета санації вважається досягнутою, якщо з допомогою зовнішніх та
внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та
виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи
(нормалізує виробничу діяльність та уникає оголошення банкрутом з
наступною ліквідацією) і забезпечує свою прибутковість та
конкурентоспроможність у довгостроковому періоді.
Див.: Енциклопедичний словник бізнесмена: Менеджмент, маркетинг,
інформатика / За заг. ред. М. І. Молдованова. — К.: Техніка, 1993. —
С.643.
Див.: Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К.: МП
“ИТЕМ”, 1996.—С.345.
Підприємство у кризовому стані
Аналіз причин виникнення кризової ситуації (причиннонаслідковий аналіз)
Рішеня щодо ліквідації чисанації
Заходи для ліквідації:
на добровільній основі;
примусовими методами
Негайні першочергові заходи для санації
ВИЗНАЧЕННЯ ЦІЛЕЙ САНАЦІЇ
Формування стратегії санації
ПРОГРАМА САНАЦІЇ
РЕАЛІЗАЦІЯ, КООРДИНАЦІЯ Й НАГЛЯД
РОЗРОБКА САНАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ
ПРОЕКТ САНАЦІЇ
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
