.

Довгострокові та поточні плани в економічній системі держави (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2427
Скачать документ

РЕФЕРАТ

з фінансів

на тему „Довгострокові та поточні плани в економічній системі держави”

Фінансове планування

Планування – це специфічна управлінська діяльність з визначення цілей та
шляхів їх досягнення. Його ведуть на підставі ринкових досліджень і
аналізу внутрішніх можливостей. Змістом розробки планів є визначення
взаємопов’язаних завдань структурним підрозділам об’єкта планування,
обґрунтування потрібних ресурсів, визначення показників для контролю та
оцінки ступеня досягнення цілей.

Фінансове планування являє собою процес розроблення і затвердження
фінансових планів як засобу збалансування фінансових потреб і
можливостей. Фінансовий план того чи іншого суб’єкта відображає його
фінансову діяльність, тобто процес формування доходів і здійснення
витрат. Їх склад і структура, а також збалансованість, визначаються
завданнями, напрямами і методами реалізації фінансової політики.
Фінансові плани є як відображенням певної політики, так і її
обґрунтуванням. Будь-яка політика без її обґрунтування у фінансових
планах не може бути успішно реалізована. Водночас жодний варіант
фінансового плану не може розглядатись як оптимальний, якщо він не
забезпечує реалізацію відповідних цілей і завдань фінансової політики.

Фінансове планування здійснюється на 2-ох рівнях. На мікрорівні – це
індивідуальні плани окремих суб’єктів підприємницької діяльності. Ці
плани відображають фінансову стратегію і тактику підприємств. Їхні
головні завдання – визначення джерел та обсягів формування доходів,
оптимізація витрат і досягнення фінансової збалансованості. На
макрорівні – це основний фінансовий план, що характеризує діяльність
держави – бюджет, а також зведений фінансовий план, у якому
відображаються доходи і видатки усіх суб’єктів фінансових відносин. Саме
ці плани є відображенням фінансової політики держави. Водночас, вони
мають різну значущість. Бюджет – це реальний директивний документ, що
затверджується у вигляді закону, і є основним засобом для реалізації
фінансової політики. Зведений фінансовий план є, по суті, довідковим
документом, призначенням якого є визначення загальної маси доходів і
видатків та узгодження процесів їх розподілу і перерозподілу між окремим
сферами і ланками фінансової системи. Він є обов’язковим засобом
обґрунтування та збалансування фінансової політики.

Завдання фінансового планування визначаються структурою фінансового
плану та завданням фінансової політики. Вони полягають у визначенні
реальних джерел і обсягів доходів, оптимізації структури видатків на
основі критерію вирішення завдань фінансової політики та збалансування
доходів і видатків.

Першим за послідовністю і значущістю є визначення реальних обсягів
доходів. Будь-які прорахунки, як у бік їх завищення, так і заниження,
впливають на реальність фінансового плану, а отже і фінансової політики,
ускладнюючи їх реалізацію. Фінансова політика держави, стратегія
тактика підприємств повинні ґрунтуватися на реальних можливостях.
Водночас у процесі планування необхідно відшукувати резерви зростання
доходів, якщо існуючі їх обсяги недостатні для вирішення поставлених
завдань.

Другим важливим завданням фінансового планування є оптимізація витрат. І
хоча головним при цьому є вирішення завдань фінансової політики,
необхідно перевірити, чи не забезпечується розв’язання окремих її
завдань надмірним вкладенням за рахунок інших напрямів видатків.
Фінансове планування в частині розподілу видатків повинно мати зворотний
зв’язок з фінансовою політикою, а не передбачати необґрунтовано її
реалізацію за будь-яку ціну. Крім того, воно має спрямовуватися на
економне, раціональне та ефективне використання доходів.

Третім, інтегративним завданням є збалансування доходів і видатків.
Фінансовий план і за формою, і за змістом, є балансом доходів та
видатків, а отже, він може бути незбалансованим. Це найскладніше
завдання, яке може містити безліч варіантів його досягнення. За кожним
варіантом стоїть особливий тип фінансової політики, яка має різні
засади, ознаки і можливі наслідки. Тому процес збалансування фінансового
плану – це постійний вибір різних варіантів з визначенням усіх можливих
наслідків. У кінцевому підсумку вибір оптимального варіанту забезпечує
передумови для реалізації фінансової політики і робить фінансову
діяльність усіх суб’єктів чітко організованою і скоординованою.

Процес планування найчастіше починається з розробки прогнозу
економічного розвитку на плановий період і базується або на припущенні
постійного здійснення заходів економічної політики, або на врахуванні
ефектів заходів, які уряд вирішив здійснити для досягнення поставлених
цілей.

Довгострокове і поточне планування

Довгострокове, або стратегічне планування – поняття, яке
використовується в ряді країн ринкової економіки й означає оцінку
існуючих і очікуваних у майбутньому умов для діяльності з урахуванням
внутрішніх та зовнішніх факторів. На базі такого аналізу розробляється
стратегія розвитку.

Стратегічне планування набуло широкого застосування, зокрема, в країнах
Європейського Співтовариства. Суть такого планування полягає в
забезпеченні виживання економічної одиниці будь-якого рівня (в тому
числі макроекономічної національної системи) на динамічному ринку шляхом
виявлення та утворення довготермінової стійкої відповідності між цілями
системи, її ринковими шансами та внутрішнім потенціалом. Довгострокове
планування – це системний спосіб управління змінами , творчий процес
визначення і здійснення найбільш важливих дій.

Стратегічне планування може бути розділене на загальне укрупнене
(рамкове) і програмне. Завдання першого – визначення цілей: планування
росту на довгострокову перспективу, пристосування до структурних
зрушень, отримання необхідного прибутку. Завдання другого – визначення
конкретної структури виробництва, вибір ринків збуту тощо.

Довгострокове планування є обов’язковим тільки для великих підприємств,
його часові горизонти співпадають з періодами довгострокового
народногосподарського планування. Стратегічне планування широко
використовується при обґрунтуванні інвестиційної політики.

Тактика є частиною стратегії, що підпорядкована їй і обслуговує її. Вона
характеризує засоби та прийоми, способи досягнення поставленої цілі,
лінія поведінки кого-небудь. Іншими словами, тактика – це лінія
поведінки, розрахована на порівняно короткий період, визначені завдання
і конкретні форми досягнення поставлених економічних цілей.

Різниця між стратегічним (довгостроковим) і поточним плануванням полягає
в наступному:

довгострокове планування характеризується широким розмахом, а поточне –
певною вузькістю. Стратегічним план галузі може бути тактичним планом
народного господарства в цілому;

поточне планування займається вибором засобів для виконання намічених
цілей, які задаються на вищому рівні управління. Визначенням цілей і
вибором засобів для їх реалізації займається довгострокове планування.
Для досягнення найбільшого успіху необхідне як тактичне, так і
стратегічне планування.

Економічна стратегія – це генеральна лінія, яка націлена на вирішення
головних завдань певного періоду, на досягнення фундаментальних
довгострокових цілей; вона включає в себе визначення головного напряму
засобів і шляхів виконання поставлених економічних завдань.

Довгострокове планування базується на принципах селективності,
альтернативності, комплексності. Принцип селективності орієнтує на
глобальні цілі в системі світового господарства й міжнародного розподілу
праці незалежно від національних, державних, регіональних та інших
кордонів. Принцип багатоваріантності визначає велику кількість шляхів
досягнення мети.

Принцип комплексності передбачає аналіз усіх без винятку питань
фінансового, ресурсного й організаційного забезпечення кожного
альтернативного варіанту стратегічного плану.

Таким чином, фінансове планування – це процес визначення обсягу
фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового
використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками
підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є
забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами
фінансування. Воно втілює встановлені цілі у форму конкретних фінансових
показників і забезпечує фінансовими ресурсами закладені в виробничому
плані економічні пропорції розвитку.

Список використаної літератури:

Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. Посібник. – 2ге вид., доп.
і перероб. – К.: КНЕУ, 2001. – 240 с.

Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. –
Тернопіль: АСТОН, 2001. – 362 с.

Державне регулювання економіки/ за ред. д-ра екон. наук, проф., акад..
АН Вищої школи України І.Р. Михасюка/ – Львівський національний
університет ім.. І. Франка, Львів: „Українські технології”, 1999. – 640
с.

Фінанси підприємств: Підручник/ Керівник авт. і наук. ред. проф. А.М.
Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460 с.,
іл..

О.Д. Василик, К.В. Павлюк. Державні фінанси України: Підручник. – К.:
Центр навчальної літератури, 2003. – 608 с.

PAGE

PAGE 7

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019