Пошукова робота
Документальні перевірки правильності розрахунків платників з бюджетом
Документальні перевірки бухгалтерських звітів і балансів за місцем
здійснення діяльності суб’єктом господарювання — це другий етап
контрольної роботи податкових органів щодо правильності обчислення і
внесення до бюджету податків та обов’язкових платежів. Вони здійснюються
відповідно до річних планів контрольно-економічної роботи податкових
інспекцій і квартальних графіків перевірок, які складаються за кожною
ділянкою роботи. Насамперед у плани і графіки перевірок включаються
підприємства, об’єднання та організації, які отримують значні суми
прибутків або допускають грубі порушення у веденні бухгалтерського
обліку і дотриманні податкового законодавства. Такі перевірки можуть
проводитися, як тільки виникає необхідність, але не рідше одного разу в
три роки і не частіше ніж один раз на рік.
Податковий орган повинен повідомити підприємство про проведення
документальної перевірки не пізніше ніж за 10 днів до її початку.
Для проведення перевірки податковий інспектор повинен мати при собі
посвідчення, в якому вказується його прізвище, ім’я, по батькові, посада
та місце роботи, перелік об’єктів, що доручається перевіряти, та дата,
до якої дійсне видане посвідчення. Посвідчення друкується на бланку
державної податкової адміністрації і має бути зареєстроване в журналі
обліку видачі посвідчень на перевірку. Посвідчення дійсне тільки на час,
указаний у ньому. Працівники податкових адміністрацій без належно
оформленого посвідчення на перевірку не мають права брати участь у
перевірках суб’єктів підприємницької діяльності.
Документальна перевірка проводиться згідно з програмами, які складаються
у податковому органі, виходячи з головної мети перевірки — виявлення
достовірності визначення прибутку, інших об’єктів оподаткування,
правильності обчислення податків і виконання зобов’язань перед бюджетом,
оцінка стану звітної дисципліни і ведення бухгалтерського обліку. У
зв’язку з цим перевірці підлягають такі основні питання:
1. Повнота і правильність відображення в бухгалтерському обліку
результатів попередньої перевірки.
2. Дотримання положень з інвентаризації і правильність відображення у
звітності її результатів.
3. Дотримання порядку обліку основних фондів, нарахування амортизаційних
відрахувань.
4. Правильність обліку і списання матеріальних цінностей.
5. Законність і правильність створення резерву майбутніх витрат.
6. Правильність відображення у звітності та віднесення на валові
витрати:
витрат на рекламу;
представницьких витрат;
витрат на відрядження;
орендної плати;
витрат на утримання об’єктів соціально-культурної сфери;
інших витрат.
7. Правильність нарахування і своєчасність сплати в державні цільові
фонди.
8. Правильність нарахування ПДВ.
9. Правильність нарахування акцизного збору.
10. Правильність відображення у звітності суми кредиторської та
дебіторської заборгованості, за якими минув строк позовної давності і
безнадійної заборгованості.
Розглянемо основні напрями перевірки з перелічених питань.
Дотримання положень з інвентаризації і правильність відображення у
звітності її результатів перевіряється у такий спосіб. Спочатку
встановлюється, чи проводилась інвентаризація в тих випадках, коли її
проведення згідно з чинним законодавством є обов’язковим, а саме:
а) у разі передання майна державних підприємств в оренду, приватизації
майна, перетворення державного підприємства в акціонерне товариство;
б) перед складанням річної бухгалтерської звітності;
в) у разі зміни матеріально-відповідальних осіб;
г) у разі виявлення фактів крадіжки або зловживань, псування цінностей,
а також за розпорядженням судово-слідчих органів;
д) у випадку пожежі або стихійного лиха.
Далі перевіряється наявність наказу про створення інвентаризаційної
комісії і правильність оформлення всіх необхідних документів для
проведення інвентаризації та оформлення її результатів (розписки
матеріально відповідальних осіб, акти інвентаризації тощо).
На закінчення встановлюється, чи правильно відображені результати
інвентаризації у бухгалтерському обліку. Виявлені надлишки основних
фондів, матеріальних цінностей, цінних паперів та іншого майна
підлягають оприбуткуванню, а значить включенню до валових доходів
підприємства. У разі виявлення втрат і нестач повна їх сума має бути
відображена за дебетом рахунка 947 та кредитом рахунків 10, 20, 22, 28.
Перевіряльнику особливу увагу слід звернути на правильність списання сум
втрат і нестач.
Для цього слід пам’ятати, що нестача підлягає списанню на витрати
звітного періоду, але в жодному разі не у податковому обліку,
невідшкодовані суми нестачі відображаються на позабалансовому рахунку
072. Нестача матеріалів понад норми природного убутку стягується з
винних осіб. Під час перевірки слід уважно перевірити правильність
визначення суми, яку необхідно утримати з винної особи за розкрадання,
знищення або пошкодження матеріальних цінностей. Згідно з чинним
законодавством розмір збитків визначається за формулою:
Рз = [(Б, – А) – Іінф + ПДВ + Азб] • 2,
де Р3 — розмір збитків;
Бв — балансова вартість на момент установлення факту розкрадання,
нестачі, знищення, псування матеріальних цінностей.
А — амортизаційні відрахування;
Іінф — загальний індекс інфляції, який розраховується на підставі
щомісячно визначених Міністерством статистики індексів інфляції;
ПДВ — розмір податку на додану вартість;
А3б — розмір акцизного збору.
Розмір збитків від браку цінних паперів і документів суворої звітності
обчислюється із застосуванням коефіцієнта:
5 — до номінальної вартості, вказаної на бланках цінних паперів і
документів суворої звітності;
50 — до вартості придбання (виготовлення) цінних паперів і документів
суворої звітності, якщо номінальна вартість не вказана або не
встановлена чинним законодавством.
Якщо винні особи не встановлені, то сума браку може бути списана на
збитки підприємства.
Перевірка правильності нарахування амортизації охоплює:
1. Правильність визначення об’єктів амортизації. Метою перевірки є
виявлення фактів нарахування амортизації на ті об’єкти, які амортизації
не підлягають, а саме:
— витрати бюджетів на будівництво й утримання споруд благоустрою й жилих
будинків, придбання і збереження бібліотечних та архівних фондів;
— витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг
загального користування;
— витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші
поліпшення невиробничих фондів.
2. Правильність застосування норм амортизаційних відрахувань. Для цього
слід враховувати, що основні фонди для нарахування амортизації
поділяються на групи, до кожної з яких застосовується відповідна норма
амортизації з метою оподаткування (табл. 62).
Таблиця 62
НОРМИ АМОРТИЗАЦІЇ
Група основних фондів Норма амортизації (з розрахунку на календарний
квартал)
1 — будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої,
у тому числі жилі будинки 2
2 — автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні,
електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне)
обладнання, устаткування та приладдя до них 10
3 — будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2 6
4 — електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного
оброблення інформації, їх програмне забезпечення, засоби зчитування та
іншу інформацію, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі
стільникові), мікрофони та рації, вартість яких перевищує вартість
малоцінних товарів 15
Таким чином, метою перевірки є встановлення фактів неправильного
розподілу основних фондів за групами, що може призвести до зайвого
нарахування амортизації, а отже, до заниження оподатковуваного прибутку.
3. Правильність визначення балансової вартості групи основних фондів, до
якої застосовуються норми амортизації. Балансова вартість групи основних
фондів на початок звітного періоду розраховується за такою формулою:
Ба = Б(а-1) + П(а-1) – В(а-1) – А(а-1),
де Ба — балансова вартість групи на початок звітного періоду;
Б(а-1) — балансова вартість групи на початок періоду, що передував
звітному;
П(а-1) — сума витрат на придбання основних фондів, здійснення
капітального ремонту, реконструкції, модернізації та інших поліпшень
основних фондів протягом періоду, що передував звітному;
В(а-1) — сума виведених з експлуатації основних фондів протягом періоду,
що передував звітному;
А(а-1) — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що
передував звітному.
Особливу увагу під час перевірки цього питання слід приділяти
правильності збільшення та зменшення балансової вартості груп основних
фондів. Так, у разі виявлення фактів продажу основних фондів першої
групи за ціною, що перевищує балансову вартість об’єкта, треба
впевнитись, що сума перевищення виручки від продажу над балансовою
вартістю входить до валових доходів платника, а балансова вартість групи
зменшена на балансову вартість проданого об’єкта.
Майже аналогічний порядок зменшення балансової вартості другої і третьої
груп основних фондів у разі продажу окремих об’єктів, але якщо сума
вартості продажу основних фондів дорівнює балансовій вартості
відповідної групи або перевищує її, то слід упевнитись, що балансова
вартість групи прирівняна до нуля, а сума перевищення входить до
валового доходу платника відповідного періоду.
4. Своєчасність припинення нарахування амортизації. Це стосується
насамперед основних фондів першої групи. Під час перевірки слід
упевнитись, що у разі виведення з експлуатації окремого об’єкта
зазначеної групи у зв’язку з його ліквідацією, капітальним ремонтом,
реконструкцією чи консервацією балансова вартість цього об’єкта для
цілей амортизації прирівняна до нуля. Стосовно основних фондів другої і
третьої груп балансова вартість цих груп в аналогічних випадках не
змінюється.
5. Правильність списання залишкової вартості основних фондів на валові
витрати платника. Таке списання можливе лише для об’єктів першої групи
за умови, що балансова вартість такого об’єкта досягає ста
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При перевірці правильності обліку і списання на валові витрати
матеріальних цінностей необхідно виходити з норм чинного законодавства,
згідно з якими датою збільшення валових витрат виробництва вважається
дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається
будь-яка з подій, що сталася раніше, або:
•дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату
товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку — день їх
видачі з каси платника податку;
• дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) —
дата фактичного отримання платником податку результатів робіт. Отже, під
час перевірки треба упевнитись у наявності всіх первинних документів,
які б підтверджували або факт надходження матеріалів на склад
підприємства (товаротранспортні накладні відомості складського обліку),
або факт оплати вартості матеріалів (рахунки-фактури, виписки з банку,
платіжні доручення).
Крім того, валові витрати коригуються на зміну величини залишку
матеріалів на кінець звітного періоду порівняно з даними на початок
звітного періоду. Отже, перевіряльник повинен скласти розрахунок
коригування і порівняти його з даними підприємства. Якщо товарні залишки
на кінець кварталу збільшуються, то на суму збільшення зменшуються
валові витрати, і навпаки, якщо товарні залишки на кінець кварталу
зменшуються, то на суму зменшення збільшуються валові витрати. Таке
збільшення (зменшення) валових витрат не відображається на рахунках
бухгалтерського обліку.
Під час перевірки законності і правильності створення резерву майбутніх
витрат необхідно встановити:
1) які види резервів створюються на підприємстві — для цього слід мати
на увазі, що П(С)БО передбачають створення резервів на:
— виплату відпусток працівникам;
— виконання гарантійних зобов’язань; —додаткове пенсійне забезпечення;
— реструктуризацію;
— виконання зобов’язань за обтяжливими контрактами;
2) чи є на підприємстві рішення про створення резервів;
3) чи правильно визначена сума резерву;
4) як змінилася сума резерву на кінець року порівняно з даними на
початок року;
5) причини невикористання резерву на кінець року;
6) доцільність створення резервів, якщо значні суми переходять із року в
рік.
Розглянемо порядок перевірки створення резерву на оплату відпусток
працівників. Якщо така перевірка проводиться за будь-який період
поточного року, особі, що її здійснює, необхідно встановити
достовірність суми резерву шляхом множення фонду оплати праці за період,
що перевіряється, на середній процент відрахувань і скоригувати
отриманий результат на величину зборів на соціальне та пенсійне
страхування. Розраховану таким чином суму необхідно порівняти з даними,
відображеними за кредитом рахунка 471. Із наведеної схеми розрахунку
суми резерву на оплату відпусток працівників видно, що достовірність
цієї суми залежить від правильності розрахунку середнього відсотка
відрахувань. Для перевірки цього показника необхідно:
— згрупувати робітників за тривалістю відпусток;
— визначити кількість робітників у кожній групі;
—установити кількість робочих днів одного робітника за рік; —розрахувати
кількість людино-днів відпусток і фонд робочого часу робітників;
— визначити співвідношення кількості людино-днів І календарного фонду
робочого часу робітників на рік, яке й буде дорівнювати середньому
відсотку відрахувань.
Слід звернути увагу, що створення резерву відпусток не спричинює жодних
наслідків у податковому обліку. Валові витрати виникнуть у підприємства
безпосередньо в момент нарахування відпускних до виплати (тобто в момент
використання зарезервованих сум). Отже, податковому інспектору необхідно
порівняти суму резерву, віднесеного на валові витрати, з відповідними
сумами, відображеними за дебетом рахунка 471. У разі розбіжностей
визначити, як це вплинуло на величину оподатковуваного прибутку.
Перевіряючи правильність віднесення на валові витрати витрат на рекламу,
необхідно впевнитися в наявності кошторису, в якому мають бути
відображені склад витрат на рекламу та їх обсяг. У кошторис можуть
входити лише ті витрати, які належать згідно з чинним законодавством до
рекламної діяльності, а саме:
— на розроблення і видання рекламних виробів (ілюстрованих
прейскурантів, каталогів, брошур, альбомів, проспектів, плакатів, афіш,
рекламних листів тощо);
— на розроблення і виготовлення ескізів етикеток, зразків, фірмових
пакетів та упаковки;
— на рекламу в засобах масової інформації (оголошення в пресі, передачі
по радіо і телебаченню), витрати на світлову комп’ютерну та іншу
зовнішню рекламу;
— на придбання, виготовлення, копіювання, дублювання і демонстрацію
рекламних кіно-, відео- і діафільмів;
— на виготовлення стендів, муляжів, рекламних щитів, покажчиків;
— на зберігання та експедирування рекламних матеріалів;
— на оформлення вітрин, кімнат-зразків, виставок-продажів;
— на зниження ціни на продукцію, що повністю або частково втратила
первинну якість за час експонування у вітринах;
— на проведення інших рекламних заходів, пов’язаних з діяльністю
підприємства.
Зазначені витрати можуть відноситися до валових витрат без обмежень, за
винятком витрат на безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне
надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями. Обмеження тут
становить 2 % оподатковуваного прибутку за попередній звітний рік (разом
із представницькими витратами).
Усі витрати на рекламу мають бути підтверджені первинними документами,
до яких належать: договір на виготовлення реклами, рахунки-фактури,
платіжні доручення.
Під час перевірки слід також звернути увагу на те, щоб до складу валових
витрат не входили витрати на рекламу у разі визнання її недобросовісною.
Майже аналогічно перевіряється правильність віднесення на валові витрати
представницьких витрат. До них належать витрати на офіційні прийоми,
обслуговування іноземних представників та делегацій і представників
інших підприємств, які прибули на запрошення для переговорів з метою
встановлення міжнародних зв’язків, взаємовигідного співробітництва,
вирішення питань, пов’язаних з комерційною діяльністю.
Отже, під час перевірки треба установити наявність документів, які
підтверджують зазначені витрати. До таких документів належать:
— кошторис представницьких витрат, затверджений керівником підприємства;
— наказ, у якому має бути визначене коло осіб, що беруть участь у
прийомі іноземної делегації або представників інших підприємств, а також
коло осіб, яких приймає підприємство. У зв’язку з цим перевіряльнику
необхідно упевнитись, щоб кількість учасників з боку підприємства не
перевищувала кількості осіб, які були запрошені;
— перелік заходів, намічених культурною програмою прийому, затвердженою
відповідними особами;
— первинні документи: рахунки-фактури, платіжні доручення, накладні
авансові звіти, товарні чеки, витратні касові ордери.
Крім того, необхідно перевірити, щоб сума представницьких витрат за
відповідний звітний період не перевищувала 2 % оподатковуваного прибутку
за попередній звітний рік (разом з витратами на безплатну роздачу
продукції в рекламних цілях).
Перевіряючи правильність віднесення на валові витрати витрат на
відрядження, необхідно:
1) установити зв’язок відрядження з основною діяльністю підприємства.
Для цього треба впевнитися в наявності підтвердних документів, а саме:
запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю
платника податку; укладених договорів (контрактів); інших документів,
які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові
відносини; документів, що засвідчують участь особи, яка відряджена, у
переговорах, конференціях або симпозіумах, які проводяться за тематикою,
що збігається з основною діяльністю платника податку;
2) перевірити склад витрат на відрядження, які були віднесені на валові
витрати. При цьому слід мати на увазі, що до валових витрат можуть
входити витрати на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця
відрядження і назад, так і за місцем відрядження, на оплату вартості
проживання в готелях, включаючи витрати на харчування чи побутові
послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу чи білизни
тощо), наймання інших жилих приміщень, телефонні переговори, оформлення
закордонних паспортів, дозволів на в’їзд (віз), на обов’язкове
страхування. Указані витрати можуть бути віднесені на валові витрати у
межах фактичних сум, але за умови наявності підтвердних документів, що
засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або
транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів або від
інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної
особи, страхових полісів тощо.
Додатково до зазначених витрат можуть входити не підтверджені
документально витрати на харчування та фінансування інших власних потреб
фізичної особи (сум добових витрат), а також пов’язані з відрядженням, у
межах граничних норм, установлених Кабінетом Міністрів України.
Податковий інспектор повинен перевірити відповідність віднесених на
валові витрати сум добових установленим нормам, а також упевнитися в
наявності відміток сторони, яка відряджає, та сторони, яка приймає, на
посвідченні про відрядження, форма якого затверджується центральним
податковим органом (при відрядженнях у межах України та країн, з якими
не встановлено повного прикордонного контролю). За відсутності
зазначених відміток сума добових не може включатися до валових витрат
платника податку.
До складу витрат на харчування не входять вартість алкогольних напоїв та
тютюнових виробів, суми «чайових», за винятком випадків, коли такі
«чайові» включаються до рахунка згідно з законами країни перебування, а
також плата за видовищні заходи.
Під час перевірки правильності віднесення на валові витрати орендної
плати необхідно мати на увазі, що розмір орендної плати, яку можна
відносити на валові витрати, залежить від форми власності майна, яке
орендується. Так, у випадку оренди майна комунальної форми власності
суму орендної плати можна відносити на валові витрати лише в межах
установлених нормативів. Якщо орендується державне майно, то сума
орендної плати у складі валових витрат не повинна перевищувати 10%
вартості орендованого майна. У разі оренди майна комерційних підприємств
дозволяється відносити на валові витрати всю суму орендної плати, яка
складається з суми амортизаційних відрахувань і винагороди за оренду.
Для перевірки використовуються договори оренди, а також розрахунки сум
орендної плати.
Метою перевірки правильності віднесення на валові витрати витрат на
утримання об’єктів соціально-культурної сфери є виявлення фактів
відображення у складі валових таких видів витрат, які повинні
фінансуватися за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні
підприємств. Для цього необхідно керуватися тим, що на валові витрати
можна відносити витрати на утримання об’єктів соціальної інфраструктури,
що перебували на балансі підприємства на момент набрання чинності Закону
«Про оподаткування прибутку підприємств», а саме:
—дитячих ясел або садків;
—закладів середньої та середньої професійно-технічної освіти та закладів
підвищення кваліфікації працівників певного підприємства;
—дитячих музичних та художніх шкіл, шкіл мистецтв, у разі якщо вони не
надають платних послуг та не ведуть іншої комерційної діяльності;
—закладів охорони здоров’я, пунктів безоплатного медичного обстеження,
профілактики та допомоги працівникам;
— спортивних залів і майданчиків, що використовуються безоплатно для
фізичного оздоровлення, клубів і будинків культури, у разі якщо вони не
використовуються для надання платних послуг та іншої комерційної
діяльності;
— приміщень, що використовуються підприємством для організації
харчування своїх працівників;
— пунктів медичного огляду найманих робітників;
— багатоквартирного житлового фонду, включаючи гуртожитки,
одноквартирного житлового фонду в сільській місцевості та об’єктів
житлово-комунального господарства, що перебувають на балансі
підприємства, щодо яких прийнято документально оформлене рішення про
передання на баланси місцевих рад. В інших випадках витрати на утримання
та експлуатацію житлового фонду не можуть включитися до складу валових
витрат.
Під час перевірки слід упевнитися, що в складі валових витрат не
значаться витрати на утримання будинків відпочинку, туристичних баз,
побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт,
призначених для відпочинку або інших цілей. Ці витрати мають
фінансуватися за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні
підприємства.
Інші витрати підприємства стосуються охорони підприємства і пожежної
безпеки, телефонних переговорів та обслуговування ліній зв’язку,
підготовки кадрів тощо.
На валові витрати можна віднести лише витрати на обслуговування
(наприклад, на ремонт, лагодження) засобів охоронної та пожежної
безпеки, ліній зв’язку або оплату послуг з охорони підприємства, якщо
такі послуги здійснює стороння організація. Що ж стосується придбання
охоронної та пожежної сигналізацій та телефонних апаратів, то ці витрати
мають фінансуватися за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні
підприємств. Підтвердними документами можуть слугувати договори
(контракти) на виконання послуг (робіт), акти виконаних робіт, платіжні
документи, кошториси витрат.
Перевіряючи витрати на телефонні переговори (йдеться переважно про
міжнародні та міжміські розмови), необхідно встановити зв’язок таких
переговорів з основною діяльністю підприємства, хоча в багатьох випадках
зробити це досить важко або взагалі неможливо.
Витрати підприємства, пов’язані з професійною підготовкою або
перепідготовкою за профілем підприємства фізичних осіб також можна
відносити на валові витрати. Але під час перевірки важливо встановити,
чи перебуває така особа у трудових відносинах з підприємством і чи не
пов’язана1 вона з даним платником податку. Крім того, слід упевнитися,
що навчання відбувалося або відбувається в українських закладах освіти.
Перевірка правильності нарахування та своєчасності сплати зборів у
державні цільові фонди передбачає:
—установлення достовірності об’єкта нарахування зборів;
—здійснення арифметичних підрахунків з одночасною перевіркою
правильності застосування ставок зборів;
— перевірку строків перерахування зборів до цільових фондів.
Перевіряючи правильність визначення об’єкта нарахування зборів, слід
звернути увагу на те, що до нього не повинні входити виплати, на які
зазначені збори не нараховуються. До них відносять доходи, які не
підлягають оподаткуванню податком з доходів громадян.
Згідно з чинним законодавством «пов’язана особа» — це особа, що
відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:
— юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку або
контролюється таким платником, або перебуває під спільним контролем з
таким платником податку;
— фізична особа або члени сім’ї фізичної особи, які здійснюють контроль
над платником податку. Членами сім’ї фізичної особи вважаються її
чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки, а також чоловік або
дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка
(дружини));
— посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені
платника податку юридичні дії, спрямовані на становлення, зміну,
зупинення правових відносин, а також члени її сім’ї.
Здійснюючи арифметичні підрахунки, слід брати до уваги, що ставка збору
на обов’язкове державне пенсійне страхування становить 32 % вартості
обчисленого об’єкта, на обов’язкове державне соціальне страхування у
зв’язку з тимчасовою втратою працездатності — 2,9%, на випадок
безробіття — 1,9%.
Своєчасність і повнота перерахування зборів до цільових державних фондів
перевіряється за допомогою платіжних документів, у яких указуються строк
і розмір сплаченої суми.
Перевірка правильності нарахування та своєчасності сплати в бюджет
податку на додану вартість охоплює кілька питань. По-перше, необхідно
встановити повноту включення до складу податкових зобов’язань
реалізованих товароматеріальних цінностей, продукції, робіт, послуг. Для
цього звіряються дані бухгалтерського обліку за рахунками 301, 311, 701,
702, 703 і відомості 16 із книгою продажу. Використовуються також
платіжні документи. Далі з’ясовується, чи не було випадків продажу з
частковою оплатою, безоплатного передання товарів або бартерного обміну.
У разі виявлення таких випадків потрібно упевнитись у правильності
застосування цін під час обчислення бази оподаткування. Вони мають
включати фактичну собівартість і прибуток.
Перевірці підлягає також включення до бази оподаткування оборотів з
продажу товарів своїм робітникам і службовцям та оборотів у вигляді
натуральної оплати праці. У цих випадках база оподаткування має
визначатись виходячи з фактичної ціни товарів, але не нижче звичайної
ціни. Під час перевірки слід з’ясувати, чи не було випадків передання
товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для
невиробничого використання. При цьому також слід звернути увагу на
правильність визначення бази оподаткування. Вона має визначатись
виходячи або з ціни реалізації товарів на сторону, або з фактичної
собівартості виконаних робіт, послуг.
Уважно слід перевіряти суми, які надійшли на розрахунковий рахунок або
спеціальний позичковий рахунок від покупців, але не віднесені на рахунок
701 «Реалізація», а враховані на рахунках 361, 371, 377, 480. Це можуть
бути кошти, що надійшли на підприємство у вигляді фінансової допомоги,
на формування фондів спецпризначення або на збільшення прибутку. Такі
суми обов’язково мають входити до об’єкта оподаткування.
Важливою складовою перевірки цього питання є з’ясування достовірності
суми податкового кредиту. Насамперед необхідно перевірити дату
виникнення права на податковий кредит. Це має бути дата списання коштів
з банківського рахунка платника податку в сплату товарів (робіт,
послуг). Усі суми, що входять до податкового кредиту, мають бути
підтверджені податковими накладними, митними деклараціями, платіжними
документами.
У разі здійснення платником податку операцій з продажу товарів,
звільнених від оподаткування, слід упевнитись, щоб у складі податкового
кредиту не значилися суми ПДВ з придбаних сировини та матеріалів для
виробництва цих товарів. Суми ПДВ тут мають входити до складу валових
витрат виробництва (обігу). Якщо придбані сировина, матеріали, товари
частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, то
необхідно перевірити, щоб до податкового кредиту були включені лише ті
суми ПДВ, які відповідають частці використаних товарів в оподатковуваних
операціях. У разі виявлення випадків використання придбаних товарів на
невиробничі потреби слід упевнитись, що суми ПДВ за цими товарами не
значаться у складі податкового кредиту, а віднесені на рахунок джерел
придбання цих товарів.
Під час перевірки також треба встановити відповідність суми ПДВ,
відображеної у книзі придбання товарів, та суми податкового кредиту,
відображеної в декларації, і, крім того, зіставити суму ПДВ, відображену
в журналі-ордері №8 за кредитом рахунка 641, з відповідною сумою,
наведеною у декларації, — вони мають збігатися.
Перевірка правильності нарахування та своєчасності сплати в бюджет
акцизного збору передбачає насамперед установлення достовірності
оборотів за кредитом 641 рахунка (субрахунок «Розрахунки за акцизним
збором»). Для цього перевіряється повнота включення до об’єкта
оподаткування оборотів з реалізації підакцизних товарів, безоплатного
передання, реалізації з частковою оплатою або в обмін на інші товари, а
також оборотів з реалізації підакцизних товарів своїм працівникам і
службовцям як оплати праці. Під час перевірки оподатковуваного обороту
слід враховувати, що він обчислюється за формулою:
ОО = С + П,
де ОО — оподатковуваний оборот;
С — собівартість продукції;
П — прибуток.
Якщо підприємство користується пільгами, то слід упевнитись в їх
обґрунтованості.
За дебетом рахунка 641 за допомогою платіжних документів перевіряється
своєчасність розрахунків з бюджетом.
Під час перевірки правильності відображення у звітності кредиторської та
дебіторської заборгованості необхідно:
1) установити факти кредиторської та дебіторської заборгованості, за
якою минув строк позовної давності, тобто три роки після її виникнення.
Для цього використовуються журнали-ордери 6, 7, відомості 7 або 8;
2) у разі встановлення простроченої кредиторської заборгованості між
підприємствами державної форми власності або у випадку, коли одне з
підприємств, між якими має місце прострочена кредиторська
заборгованість, є державним, слід упевнитись, що вся сума заборгованості
перерахована в бюджет не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем
закінчення терміну позовної давності. Для цього перевіряється наявність
платіжних доручень, що підтверджують перерахування кредиторської
заборгованості в бюджет;
3) у разі виявлення простроченої кредиторської заборгованості між
недержавними підприємствами слід упевнитись, що сума заборгованості
приєднана до оподатковуваного прибутку за той звітний період, у якому
закінчився строк позовної давності і на неї нараховано податок на
прибуток;
4) якщо виявлена прострочена дебіторська заборгованість, треба
перевірити, чи приєднана ця сума до оподатковуваного обороту для
нарахування ПДВ. ПДВ необхідно нараховувати, оскільки в даному разі
вважається, що було здійснено відвантаження товарів без оплати їх
вартості, тобто мало місце безоплатне передання товарів, що, у свою
чергу, є об’єктом оподаткування ПДВ.
Перевіряючи законність зменшення валового доходу на суму безнадійної1
заборгованості, необхідно з’ясувати, чи було повідомлено податковий
орган про зменшення валового доходу на суму безнадійної заборгованості,
а також чи було прийнято рішення суду на користь платника податку. Якщо
позов не задоволене, то треба упевнитись у тому, що платником був
збільшений валовий дохід на суму, не визначену судом, та нараховано
пеню.
Перевірка правильності обчислення та своєчасності перерахування до
бюджету податку з доходів громадян. Перевірка правильності нарахування,
утримання і перерахування до бюджету податку з доходів, одержаних за
місцем основної роботи, провадиться безпосередньо на підприємствах, в
установах, організаціях за допомогою касових книг, де відображаються всі
грошові виплати (заробітна плата, премії, разові виплати, відпускні, у
підзвіт та ін.), розрахунково-платіжних відомостей нарахування
заробітної плати й утримання податку, особистих рахунків робітників,
документів, що підтверджують право на пільги, та інших документів.
Спочатку на вибір або повністю перевіряється правильність нарахування
прибуткового податку особисто за кожним працівником.
Підсумки виплат, які вказані в розрахунково-платіжних відомостях,
звіряються з даними касової книги. За касовою книгою встановлюються всі
виплати, які провадились у період, що перевіряється, і перевіряється
правильність нарахування й утримання податку з цих сум. У процесі такої
перевірки встановлюються також факти повернення працівникам сум податку,
причини та правильність цього повернення.
Далі на вибір звіряються підсумки утримання податків за відомостями на
видачу заробітку по підрозділах (по відділу, цеху, управлінню тощо) або
ж в цілому по підприємству з даними запису бухгалтерського обліку про
нараховані суми податків (за рахунком 641 — розрахунки з бюджетом). За
кредитом цього рахунка відбивається сума нарахованих податків, а за
дебетом — сума податків, перерахованих до бюджету. Шляхом порівняння цих
сум, а також перевірки кредиту рахунка 311, з яким кореспондує рахунок
641, перевіряються повнота і своєчасність перерахування до бюджету
утриманих податків. При цьому необхідно впевнитися в наявності
платіжного доручення, що підтверджує перерахування належних сум. У разі
розбіжностей за кожним випадком несвоєчасного перерахування податків у
бюджет складається докладний розрахунок з нарахуванням пені в
установленому розмірі.
Обов’язковій перевірці підлягає питання про своєчасність відправлення
відомостей про виплачені робітникам доходи й утримані суми податку до
податкових органів за місцем проживання громадян. Для цього за книгою
реєстрації кореспонденції встановлюється факт відправлення відповідного
листа до податкових органів. У разі несвоєчасного повідомлення
податкових органів за встановленою формою відомостей про доходи громадян
посадові особи підприємств, установ та організацій, а також фізичні
особи — суб’єкти підприємницької діяльності притягуються до
адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі трьох
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті ж самі дії,
вчинені повторно протягом року, — у розмірі п’яти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.
Протягом року працівники податкових адміністрацій роблять обстеження
доходів від підприємницької діяльності. Таке обстеження провадиться за
місцем виконання робіт, виготовлення продукції, надання послуг.
Перевірці підлягає книга обліку доходів, витрат, в якій відбиваються
обсяги виготовленої та реалізованої продукції, середня ціна одиниці
реалізованої продукції, виручка (валовий дохід) від реалізації.
Метою перевірки є встановлення правильності ведення обліку доходів і
витрат, а також відповідності даних, відображених у книзі, і фактичних
обсягів виготовленої та реалізованої продукції, виручки від її
реалізації. На основі книги обліку складається декларація про отримані
доходи. І в разі розбіжностей, виявлених під час перевірки, провадиться
коригування валового доходу і суми податку.
Методика обстеження доходів має свої особливості залежно від виду
підприємницької діяльності і способу реалізації продукції. Якщо
виготовлена продукція реалізується через магазини торговельної мережі,
то факти її приймання і реалізації засвідчуються у відповідних
документах і відомості про виплачені громадянинові доходи надсилаються
до податкової інспекції. За цими відомостями встановлюються фактичний
обсяг реалізованої продукції й отримані доходи. Якщо ж реалізація
продукції здійснюється поза межами торговельної мережі, то це утруднює
визначення кількості реалізованої продукції і виручки від реалізації. Як
наслідок, знижується ефективність контролю.
Перевірці підлягають також документи, що підтверджують витрати,
безпосередньо пов’язані з підприємницькою діяльністю. З’ясовується
відповідність даних, зазначених у документах, аналогічним даним,
відображеним у книзі обліку доходів та витрат.
Якщо громадянин, що веде підприємницьку діяльність, залучає найманих
робітників, то обов’язково перевіряється правильність нарахування і
своєчасність сплати до бюджету податку з їх заробітку.
Література:
Мец В. О. Економічний аналіз. Збірник завдань і тестів. 236 с.
Міжнародні розрахунки та валютні операції. За заг. ред. М. І. Савлука.
392 с.
Молодцова О. П. Управління якістю програмної продукції. 248 с.
Моторин Р. М., Моторина Т. М. Система національних рахунків. 336 с.
Мумінова-Савіна Г. Г. Судово-бухгалтерська експертиза. 202 с.
Наконечний С.І., Савіна С.С. Математичне програмування. 362 с.
Нікітін А.В. Ситуаційне моделювання банківської діяльності. 153 с.
Новицький В. Є. Міжнародна економічна діяльність України. 948 с.
Оболенський О.Ю. Державна служба. 344 с.
Опарін В. М. Фінанси (загальна теорія). 240 с.
Опришко В. Ф., Омельченко А. В., Фастовець А. С. Право Європейського
Союзу. 472 с.
Опришко В.Ф., Шульженко Ф.П. Правознавство. 767 с.
Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право. 312с.
Осадець С. С. Страхування. 599 с. Пересада А.А. Інвестиційний аналіз.
485 с.
Пересада А. А., Майорова Т. В. Інвестиційне кредитування. 271 с.
Писаревська Т. А. Інформаційні системи і технології в управлінні
трудовими ресурсами. 279 с.
Петрашко Л. П. Валютні операції. 204 с.
Петюх В.М., Ємельяненко Л.М., Торгова Л.В. Конфліктологія. 316с.
Подолинський С. А. Вибрані твори. 328 с. Політична історія XX століття
/Заред. В. Ф. Салабая. 376 с.
Рогач І. Ф. та ін. Інформаційні системи у фінансово-кредитних установах.
239 с.
Ромашко О. Ю. Регулювання міжнародних фондових ринків. 240 с.
Савченко А. Г. Макроекономічна політика. 166с.
Савченко В. Я. Аудит. 322 с.
Савченко В. А. Управління розвитком персоналу. 351 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
